Xreferat.com » Рефераты по психологии » Соціально-психологічна компетентність дітей дошкільного віку

Соціально-психологічна компетентність дітей дошкільного віку

можливо.

В цей період у дитини збільшується об‘єм знань: вона дізнається про час, про природні явища; починає задавати безліч запитань.

В 4 – 5 років діти засиплюють дорослих різними запитаннями. Цей вік іноді називають "віком чомучок".

Ці питання малюка свідчать про появу у нього потреби пізнавати світ. При нормальному ході розвитку ця проблема приблизно складається до 5 років. Про це свідчать питання, адресовані дорослому, які, як правило, спрямовані на виявлення основних закономірностей живої і неживої природи. Дорослий допомагає дошкільнику по-новому подивитись на оточуючі речі, дізнаватись про те, що вона не може бачити.

Відповіді дорослого на запитання старшого дошкільника є для нього не тільки джерелом інформації. Дорослий задовольняє одну з найважливіших потреб дитини – потребу в повазі. На 6 році життя дитині вже недостатньо простої уваги і співробітництва, вона потребує серйозне, поважне відношення з боку дорослого[№23, с. - 13-14, 58-61,63].

А як же впливає на процес соціалізації спілкування дитини з однолітками?

"Для набуття соціально-психологічного досвіду дитина потребує постійного розширення кола спілкування. Так, діти 7 років проводять у спілкуванні з однолітками від 50 до 70 відсотків часу. Значимість спілкування з однолітками, зростає від молодшого до старшого віку. Дорослий для дитини – еталон поведінки, зразок для наслідування. Одноліток – це партнер по спільній діяльності".[№41,c. – 132]

"Більшість дослідників раннього і дошкільного віку вважають, що вірно організована взаємодія між дітьми корисна для психічного розвитку дитини і формування її особистості. Американський дитячий врач Б.Спок у своїй книзі для батьків стверджує, що чим раніш малюк вступає в спілкування з іншими дітьми, тим краще це впливає на його розвиток і вміння адаптуватись у суспільстві.

Багато педагогів і психологів, кажучи про роль контактів дітей для їх загального психічного розвитку, бачать важливість останніх у тому, що вони збагачують життя маленьких дітей новими уявленнями, стають джерелом яскравих позитивних емоцій, створюють умови для виявлення творчого, власного початку в дитині. Дослідники надають особливого значення взаємодії дітей в ранньому віці, вважають, що вона сприяє становленню особистості дитини, збагачує її життя уявленнями, готує до наступного спілкування, що полегшує "входження" у дитячий колектив.

Та чи потрібно дитині спілкування з однолітками? Психолог М.І.Лисіна запропонувала критерії виявлення у дитини потреби в спілкування:

yвага, інтерес до іншої людини, який виражається в розгляданні її обличчя, фігури, спостереженні за її діями

емоційне відношення до партнера, тобто яскраво виражене задоволення від зустрічі і контакту з ним;

бажання дитини відповідати на адресовані їй дії, вступати у взаємодію з іншою людиною;

шутливість до ініціативи партнера.

Тільки наявність всіх чотирьох критерій може свідчити про те, що у дитини склалась потреба в спілкуванні.

В дошкільному віці світ дитини, вже, як правило, нерозривно пов‘язаний з іншими дітьми. І чим дорослішою стає дитина, тим більшого значення для неї набувають контакти з дорослими.

Спілкування дитини з однолітками – це особлива сфера її життєдіяльності, яка істотно відрізняється від спілкування з дорослими. Починаючи з 4-річного віку одноліток стає для дитини більш привабливішим партнером, ніж дорослий.

Перша відмінна особливість контактів з однолітками виражається їх особливій самостійній насиченості. Якщо з дорослим дитина звичайно розмовляє більш чи менш спокійно, то розмовою з однолітками, як правило, супроводжуються різними інтонаціями, криком, сміхом, тощо. Ця підвищена емоційність відображає особливу волю, так характерно для спілкування дітей один з одним.

Друга особливість виражається в нестандартності дитячих висловлювань, у відсутності обмежень норм і правил. Самобутність, творчий початок дитини раніше всього і краще всього виявляється саме в спілкування з однолітками, коли ніщо не гальмує активності. Третя відмінна особливість спілкування – це переважання ініціативних висловлювань над відповідями в контактах з однолітками дитині важливіше висловитися самій, ніж вислухати іншого. І четверта особливість виражається втому, що дитяче спілкування значно багатіше за своїм призначенням, функцією. Спілкуючись з однолітками дитина може прикидатися, виражати образу, фантазувати. Така різноманітність стосунків дітей породжує різноманітність контактів і вимагає вміння виразити словами свої бажання, настрої, вимоги.

І дорослий, і одноліток сприяють розвитку різних боків особистості дитини. В спілкування з дорослим дитина вчиться розмовляти і діяти як треба, слухати і розуміти іншого, засвоювати нові знання. І спілкування з однолітками – виражання себе, керувати іншим". [№23, с. - 98-99,102]

Можна зробити висновок про те, що "спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості дошкільника він вчиться узгоджувати свої дії з діями інших дітей. В іграх і реальному житті, спілкуючись з товаришами, діти відтворюють стосунки з дорослим, вчаться застосовувати на практиці норм поведінки, оцінювати своїх товаришів. Взаємини дошкільників в групах однолітків характеризуються ситуативністю і нестійкістю, але це спілкування – необхідна умова засвоєння певних норм взаємодії. Незадовільне положення дитини в групі однолітків, різко знижує інтенсивність процесу спілкування, уповільнює процес соціалізації, перешкоджає формуванню цінних якостей особистості"[№23, с. – 132].

"Як вже відомо, спілкування є процесом безпосередніх взаємин, спілкування людей один з одним, засноване на свідомому розумінні і бажаної передачі знань, до мук і хвилювань у відповідності з соціальними нормами і умовами їх діяльності. Виконання людиною різноманітних видів діяльності утворюють і різноманітні форми і засоби спілкування.

Загально спрямоване і зацікавлене становлення виховного комплексу до впливу на особистість дитини зумовлюють виникнення і рішення загальних питань культури спілкування в практиці педагогічній, виховній діяльності.

Педагогічне спілкування несе в собі більш глибоку функцію, ніж просто контакти між людьми.

Будь який вид спілкування в парі "вихователь – дитина", незалежно від ситуації, є виховуючим. Спілкування з дитиною з динамічно розвиваючими ся властивими їй ознаками між особистісних стосунків – головна основа соціалізації.

Професіональне спілкування – це особливий, дуже важливий для педагогічної діяльності засіб вирішення її завдань. Воно має свій власний зміст, свої особливі стійкі риси.

Зміст і рівень розвитку педагогічного спілкування вихователя визначається змістом його педагогічної діяльності.

Професійна педагогічна діяльність формує і вимоги до спілкування, які зумовлюють рівень його культури.

В професійному спілкуванні вихователя завжди можливо виділити 2 тісно взаємопов‘язаних один з одним ланцюга:

1. це загальні принципи (основа) спілкування, закладені самим характером суспільного устрою, успадковані цінності минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність вихователя, загальні мета і завдання навчання і виховання;

2. це індивідуальні принципи спілкування – сукупність конкретних прийомів і засобів, які вихователь своєрідно в залежності від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує в своїй діяльності на основі власних особистісних знань, професійного досвіду, здібностей і вмінь.

Культура спілкування вихователя як система його соціально-цінносних орієнтацій відрізняється деякими постійними ознаками, що пов‘язані з загальною характеристикою професії вихователя. Вони вимагають постійного творчого підходу до вибору вихователем засобів спілкування" [№26, с. - 9-12 17-18 21].

"Процес спілкування – це завжди особистісний процес, в ході якого вихователь не тільки дає дітям знання, але й формує в них відношення до оточуючого світу. В процесі педагогічної взаємодії діти несвідомо надають індивідуальним якостям вихователя статус соціальних очікувань дорослого керівника. Вихователі функціонально-рольової орієнтації, постійно і помітно для дітей оцінює їх, регламентує активність дітей, мимоволі обмежує виявлення їх творчих ініціатив. При спілкуванні з неординарними, творчо-орієнтованими людьми, предметом оцінювання яких насамперед змістові перетворення, забезпечуються особистість вихованців, їх увага не акцентується на те, як вони в цю мить сприймаються вихованцем. В цьому спілкуванні відбувається актуалізація двох систем цінностей, дуже важливих для дітей. Перша – це цінність довіри, яка виникає тому, що оцінки педагога не мають загрози для "я" дитини. Друга – цінність творчості.

Вплив на дітей неординарних вихователів опосередковується змістом навчальної діяльності. Педагогічне спілкування у педагогів не рольової спрямованості здійснюється на паритетних початках, а нестандартність поведінки дітей, як правило, не викликає в них негативних емоцій. Творча орієнтація педагога, творче педагогічне спілкування дозволяє створити найбільше сприятливі умови для соціалізації дитини, тоді як нормативно-орієнтоване спілкування розвиває лише навички соціальної взаємодії"[№43, с. - 156-157].

3. Особливості формування соціально-психологічної компетентності у дітей дошкільного віку


Адаптація дитини до нових суспільних відношень, удосконалення і розвиток її різнобічних комунікативних дій з іншими людьми та формування вміння спілкуватися – все це дуже важливі передумови міцного фізичного та психічного здоров і нормального розвитку особистості. Розвиток особистості дошкільника – не автоматичний процес, який реалізується сам по собі, а відбувається при активній участі самої дитини. Здатність встановлювати і закріпляти між особистісні контакти передбачає і здатність адаптуватися до соціального середовища в момент його змінювання. Така здатність притаманна всім живим організмам, тому що є життєво необхідною для їх існування.

Характер звикання, пристосування дошкільника до нових умов життя певною мірою пов‘язаний з його віковими особливостями, з психологічними закономірностями розвитку дитини в той чи інший проміжок часу.

До 1,5 – 2 років діти, як правило, реагують на вступ до дитячих ясел або садка незначним неспокоєм. На початку другого року життя більшість малюків перебуває в колі рідних, у сім‘ї. Якщо ж когось із них віддають до ясел, їхня реакція на цю подію буде досить бурхливою, оскільки в цей період дитина не тільки емоційно реагує на віддаленість від матері, а й з недовірою ставиться до появи нових осіб, які її замінюють.

Діти другого року життя із затримкою психічного розвитку, церебральною патологією, соціальною нерозвиненістю вкрай хворобливо реагують навіть на тимчасове розлучення з матір’ю, на появу поруч з ними виховательки. Вони плачуть, втрачають сон і апетит, впадають у стан апатії, позбавляються набутих раніше практичних навичок.

Пасивні малюки молодшого дошкільного віку виявляють негативне ставлення до дитсадка як своєрідну форму протесту. Вони часто стоять осторонь від інших дітей, плачуть або вперто мовчать. Такі малюки насторожено ставляться до галасливих і рухливих однолітків, які лише лякають і дратують їх, не викликаючи до себе інтересу. Активні діти, які прийшли до дитячого садка, віддають перевагу спілкуванню з дорослими, особливо приємними, до яких вони відчувають прихильність.

На третьому році життя більшість дітей уже не лякаються сторонніх дорослих, якщо ті ставляться до них доброзичливо. Такі діти виявляють тревогу, коли мати залишає їх у новому оточенні, але швидко заспокоюються, почувши від виховательки: "Мама швидко повернеться за тобою."

На четвертому році життя і пізніше, коли "Я" дитини вже набуло певної стійкості, у неї виникає природна потреба у спілкуванні з однолітками, тому процес адаптації до дитячого садка полегшується, оскільки вона виявляє інтерес до інших дітей, хоче погратись із ними. Дитині середнього, а надто старшого дошкільного віку легше пояснити необхідність її тимчасового перебування у дитячому садку, довести доцільність поведінки матері, її простіше зацікавити спілкуванню з однолітками.

Так починається входження дитини (індивіда) в оточуючий світ...

І ось щаслива мить – народження дитини! Як же відбувається процес набуття соціального досвіду в період немовлятцтва?

"На початку нашого століття в США, а потім і в країнах Європи заявились будинки дитини сучасного типу. Звичайно, для малюків це було гарно: одягнені, взуті, нагодовані. Раніше про таке не доводилось і мріяти. Але вчених стурбувала сумна статистика: більшість дітей, які поступали в будинок дитини, не досягнувши року, загинуло.

Відбулося це з незрозумілих причин. Малюк – веселий, здоровий – раптом перестав посміхатися няні, зникав апетит, худнув, часто плакав. улюбленим заняттям дитини ставала маніпуляція з геніталіями або ссання пальця; погляд її був постійно спрямований в одне місце, рухи ставали все повільніше, життя поступово згасало. В чому справа? Почали годувати – не допомогло.

Вирішили – інфекція! Кімнати, в яких знаходились діти, розділили на маленькі клітки: клітка – дитина. Повна ізоляція від собі подібних. Але що це? Кількість захворювань різко збільшилась. Проблему допомогла вирішити няня одного з дитячих будинків в Германії, яка змогла швидко вилікувати самих безнадійних. Робила вона це просто: прив‘язувала дитину до себе на спину і ні на хвилину не розлучалась з нею. Поступово хворий оживав і зловісні симптоми зникали.

З цього зробили висновок: дитині недостатньо просто їсти, пити, спати, знаходитись у теплі, тобто задовольняти свої органічні потреби, їй необхідно і спілкування з дорослою людиною, людське тепло.

Так у психології з‘явилось нове поняття: потреба в спілкуванні. Хворобу, яка виникла при дефіциті спілкування, назвали госпіталізмом. Спілкування почали досліджувати. Виявили, що воно приносить дитині багато хвилювань. Навпаки, позбавлений спілкування малюк, сумує, особистість його травмується. І не тільки особистість. Уповільнюється і спотворюється весь психічний розвиток".

Дитині – три роки, вона підходить до періоду, який називається Дошкільний вік – це початок фактичного становлення особистості.

У віці від народження і до року основною діяльністю дитини є, насамперед, емоційне спілкування з матір‘ю, батьком, усіма оточуючими її людьми. У дитини виникає потреба у спілкуванні з близькими людьми, емоційне ставлення до них, починають формувати перцептивні дії, що допомагають їй розпізнавати різні речі.

Від одного року до трьох років основою стає предметна діяльність, в процесі якої дитина пізнає різні властивості предметів і вчиться використовувати їх за призначенням.

Після 3 років і до школи основною діяльністю дитини є гра. Вона стає основним засобом набуття дитиною життєвого досвіду".

Отже, соціалізація особистості дитини починається ще до народження і інтенсивно продовжується весь дошкільний вік.

"Cтановлення особистості індивіда не може розглядатись у відриві від суспільства, в якому він живе, від системи стосунків, в які він включається. Вступаючи в між особистісні взаємини, в найрізноманітніших за формою, змістом, цінностям, структурою людських спільностей, індивід виявляє себе як особистість і усвідомлює можливість оцінити себе в системі відношень з іншими.

Дитина живе, росте і розвівається в переплетінні різноманітних зв‘язків і стосунків. Вже в дошкільному віці в ході засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду починається первісне формування особистості, здійснюється соціалізація" [№41, с. - 140-141].

"Самопізнання і самоствердження – невід'ємні сторони процесу становлення дитини як соціальної істоти, як особистості; виникають вони лише під впливом оціночних взаємин близьких дорослих в процесі спілкування з малюком. Слід підкреслити, що вже сам факт становлення дорослого до дитини заключає можливість виникнення у останньої само відношення, тобто "внутрішнього погляду на себе як на об'єкт пізнання і хвилювання".

Тобто, внутрішній світ за своїм походженням і змістом соціальним. А саме його виникнення пов’язане з тими видами ставлень, які виявляють до дитини оточуючи люди, заохочуючи або засуджуючи різноманітні форми дитячої активності.

Ледве з'явившись на світ, малюк бачить світ, просто зітканий з протиріч. Припустимо, мати чекала сина, а народилась донька; батько хотів, щоб його дитина з перши днів плавала, постійно знаходилась на свіжому повітрі і росла загартована, а малюк ще в пологовому будинку захворів, його постійні простуди, низький опір не дозволяють батькам забезпечити спосіб життя, про який мріяли дорослі. Кожний дорослий, що оточує дитину, по-своєму бачить її майбутнє, має власний минулий досвід, специфічні індивідуальні особливості, статеві, вікову, національні і інші стереотипи, і всі ці близькі люди одночасно приймають участь у створенні психологічного середовища, в якому з часом виникає неповторна особистість найменшого члена сім‘ї" [№40, с. - 26-27, 41-43].

Виявляючи те чи інше ставлення до малюка, дорослі допомагають йому зрозуміти, що він уявляє собою для оточуючих, побачити себе, як дзеркалі, в іншій людині, озброюють її оціночними еталонами, мірками, знаннями про інших людей.


Література


Авдеева Н.Н., Мещерякова С.Ю., "Вы и младенец: у истоков общения", - М.: Педагогика, 1991, - 160 с.

Акимушкин І., "Занимательная биология", - М.: Молодая гвардия, 1972

Аксарина Н.М., "Воспитание детей раннего возраста", - М.: Медицина, 1977, - 304с.

Андреева Г.М., "Социальна психология" – 2 изд., перераб. и доп., - М.: Издательство Московского университета, 1988, - 432 с.

Андреева Г.М., "Социальная психология", - М.: Аспект-пресс, 1997, - 376 с.

Безпалько О.В., Капська А.Й., Куєв В.Т., Щербакова К.В., "Теоретичні основи соціалізації людини//Молодь і дозвілля." – К., 1994.

Бернс Р., "Развитие Я-концепции и воспитание", - М., 1986.

Бех І.Д., "Від волі до особистості", - К., 1995.

Бех І.Д., "Нравственность личности: стратегия становления", - Ровно, 1991.

Бех І.Д., "Особистісно зорієнтоване виховання: науково-методичний посібник", - К.: ИЗМН, 1998, - 204 с.

Бобнева М.И., "Социальные нормы и регуляция поведения", - М., 1978.

Бодалёв А.А, "Популярная психология для родителей", - М.: Педагогика, 1998.

Бодалёв А.А., "Воспитание и понимание человека человеком", - Л.: изд-во Ленингр. ун-та, 1982, - 198 с.

Бодалёв А.А., "Личность и общение", - М., 1983.

Бреслав Г.М., "Проблемы эмоциональной регуляции общения у дошкольников//Вопросы психологии", - 1984, №3

Бреслав Г.М., "Эмоциональные особенности формирования личности в детстве", - М., 1990.

Буева Л.П., "Человек: деятельность и общение", - М.: Мысль, 1978.

Бурменская Г.В., Карабанова А.А., Лидерс А.Г., "Возрастно-психологическое консультирование", - М., 1990.

Вилюнас В.К., "Психологические механизмы мотивации человека", - М., 1990.

Вилюнас В.К., "Психология эмоциональных явлений", - М., 1976.

Внешняя среда и психологическое развитие ребёнка/Под. ред. Р.В. Танковой-Янпольской и др. – М.: Медицина, 1984, - 208 с.

Волков Б.С., Волкова Н.В., "Психология общения в детском возрасте", - М., 1996, - 104 с.

Галиузова Л.Н., Смирнова Е.О., "Ступені спілкування: від року до семи", - М.: пр-е, 1992

Гозман Л.Я., "Психология эмоциональных отношений", - М., 1987.

Головаха Е.И., Панина Н.В., "Психология человеческих взаимоотношений", - К.: Политиздат Украины, 1998, - 189 с.

Грехнёв В.С., "Культура педагогического общения", - М.: пр-ние, 1991.

Денисова З.В., "Механизмы эмоционального поведения ребёнка", - Л.: Наука, 1973, - 143 с.

Дитячий садок. Ввести дитину в світ людських стосунків//Питання психології, вересень 2003

Добрович А.Б., "Воспитателю о психологии и психогигиене общения": Книга для учителя и родителей. – М.: Просвещение, 1987, - 205 с.

Емельянов Ю.Д., "Активное – социально-психологическое общение", - Л.: изд-во Ленингр. ун-та, 1985, - 166 с.

Калайков И.Д., "Теория отражения и проблема приспособления", - М., 1986, - 144 с.

Кон И.С., "Ребёнок и общество", - М.: Наука, 1938, - 270 с.

Кононко О.Л., "Соціально-емоційний розвиток особистості": Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – К.: Освіта, 1998, - 255 с.

Лисина М.И.,"Общение, личность и психика ребёнка", - М.: Воронеж НПО "Модек", 1997, - 384 с.

Личность в системе общественных отношений. – М., 1983.

М’ясоїд П.А., "Загальна психологія": Навчальний посібник, - К.: Вища школа, 2000

Мухина В.С., "Изобразительная деятельность как форма усвоения социального опыта", - М., 1981.

Немов Р.С.,"Психология", - М.: пр-е, 1980

Основні поняття і терміни педагогічної соціології, - К., 1995

Петровский А.В., "Краткий психологический словарь", - М.: изд-во Полит лит-ры, 1985

Петровский А.В., "Социальная психология", - М.: пр-е, 1987

Под ред. Бодалёва А.А. "Популярная психология для родителей", - М.: Педагогика, 1989

Под ред. Петровского А.В. "Психология развивающейся личности", - М.: Педагогика, 1987

Развитие общения дошкольников со сверстниками. Под ред. А.Г.Рузской, - М.: Педагогика, 1989

Раншбург И., Поппер П., "Секреты личности", - М.: Педагогика, 1983

Сидаш Н.Ф., "Воспитание детей дошкольного возраста", - К.: Рад. школа, 1991

Социальная адаптация детей в дошкольных учреждениях/ под ред. Р.В. Тонковой-Янпольской, Е. Шмидт-Кольмер, А. Атанасовой-Вуковой, - М.: Медицина, 1980, - 235 с.

Субботский Е.В., "Ребёнок открывает мир", - М.: пр-ние, 1991

Флейк-Гобсон К., Робинсон Б., Скин П., "Развитие ребёнка и его отношений с окружающими": пер. с англ., - М., 1993

Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психологического развития в детском возрасте//Вопросы психологии, - 1971, - №4

Эмоционально развитие дошкольников/ Под ред. А.Д.Кошелевой, - М., 1985

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: