Xreferat.com » Рефераты по психологии » Психологічні особливості спілкування підлітків

Психологічні особливості спілкування підлітків

того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що проявляється в недовірливості, підозрюваності.

Адекватна установка: у кожної людини є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюються самою людиною.

Люди, які вступають в спілкування, не рівні: вони відрізняються своїм соціальним статусом, життєвим досвідом, інтелектуальним потенціалом і т.д. При нерівності партнерів найчастіше використовується схема сприймання, яка призводить до помилок нерівності. В психології ці помилки отримали назву фактор переваги. При зустрічі з людиною, який переважає нас за яким-небудь важливим для нас параметром, ми оцінюємо його декілька більш позитивно, чим було б, якщо би він був нам рівний. Якщо ж ми маємо справу з людиною, якого ми в чомусь переважаємо, то ми недооцінюємо його. Причому перевага фіксується за якимсь одним параметром, а переоцінка (або недооцінка) проходить за багатьма параметрами. Ця схема сприймання починає працювати не за будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для нас нерівності.

Для того щоб подіяв фактор переваги, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. В нашому розпорядку є два основні витоки інформації:

одяг людини, його зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, зачіска, нагороди, коштовності, а в окремих випадках навіть такий «одяг», як машина, оформлення кабінетів і т.п.

спосіб поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.п.)

Дія фактора привабливості при сприйманні людини заклечається в тому, що під його впливом які-небудь якості людини переоцінюються або недооцінюються іншими людьми. Помилка тут в тому, що якщо людина нам подобається (зовнішнє), то одночасно ми можемо вважати її більш розумною, хорошою, цікавою і т.п., тобто знову-таки переоцінювати більшість її особистісні характеристики.

Отже, чим більш зовнішнє приваблива для нас людина, тим вона здається кращою в усіх інших відношеннях: якщо ж вона не приваблива, то всі інші якості недооцінюються. Але всім відомо, що в різні часи різне вважалось привабливим, що у різних народів свої канони краси.

Звідси слідує, привабливість не слід вважати тільки індивідуальним враженням, вона скоріше носить соціальний характер. Тому знаки привабливості треба шукати, перш за все, не в тому чи іншому розрізі очей або кольору волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки людини. Адже існують схвалювані і не схвалювані суспільством або конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, як ступінь приближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо. Знаком привабливості являються намагання людини виглядати соціально схвалюваним. Механізм формування сприймання за цією схемою такий же, що і за фактором переваги.

Фактор відношення до нас діє так, що люди, які добре до нас відносяться, оцінюються вище тих, які відносяться до нас погано. Знаком відношення до нас, які запускають відповідну схему сприйняття, є все, що свідчить про згоду чи не згоду партнера з нами.

Психологи, які виявили думки досліджуваних за рядом запитань, познайомили їх з думками за цими ж запитаннями,котрі належать іншим людям, й прохали їх оцінити ці думки. Виявилося, що чим ближча чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка висловила цю думку. Це правило має зворотну силу: чим вище оцінювався дехто, тим більше спільного в його точці зору з власними. Переконання в цьому передбачуваному «спорідненні душ» було настільки велике, що протиріч з позицією привабливого обличчя, досліджувані просто не помітили. Важливо, щоб у всьому була згода, і тоді включається фактор відношення до нас.

Ефект послідовності – на судження про людину найбільшого впливу завдають відомості, які були пред’явлені про нього в першу чергу. Зазвичай той, хто хоче нашкодити людині, дізнавшись про нього щось недостойне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Оправдовуватися і доказувати, що все було не так, на такому несприятливому фоні значно важче і безперспективніше.

Дуже розповсюдженим є ефект авансування – людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з його неадекватною уявленням поведінкою, розчаровуються, засмучуються.

Ефект проеціювання – виявляється в тому, що іншій людині приписуються за аналогією з собою свої власні якості й емоційні стани. Людина, яка сприймає і оцінює інших людей, схильний логічно припустити: «всі люди схожі на мене» або «інші протилежні мені». Вперта підозріла людина схильна бачити ці ж риси характеру в партнера по спілкуванню, навіть якщо вони об’єктивно відсутні. Добра, чуйна, чесна людина, навпаки, може сприйняти незнайомого через «рожеві окуляри» й помилитися. Тому, якщо хтось скаржиться, які всі навкруги жорстокі, жадібні, нечесні, не виключено, що він судить по собі.

Ефект первинності виявляється в тому, що перша почута чи побачена інформація про людину або подію виявляється дуже суттєвою, яка рідко забувається і може вплинути на все наступне відношення до цієї людини. І навіть якщо потім ви отримаєте інформацію, яка буде відхиляти первинну інформацію, все рівно пам’ятати і враховувати ви будете первинну інформацію.

Ефект останньої інформації виявляється в тому, що якщо ви отримали негативну останню інформацію про людину, ця інформація може перекреслити всі попередні враження про цю людину.

2.4 Поняття розуміння та його рівні


Розуміння може бути різної глибини проникнення в сутність особистості, індивідуальності іншого.

Нижній (поверхневий) рівень розуміння: сприймання лише зовнішнього «малюнку» вчинку людини без проникнення в мотиви та цілі, в особистісні особливості, оцінка в чорно-білих тонах: добре або погано.

Середній рівень розуміння: аналізуються окремі якості людини: розум, риси характеру, темперамент, оцінка йде більшою частиною за інтелектуальними особливостями: розумний чи дурний; за характером: жорсткий або м’який, запальний або врівноважений.

Високий рівень розуміння людини включає вияв системи провідних цілей і мотиви поведінки, виділення зв’язків між окремими вчинками і особистістю загалом, вміння проникнути в приховані резерви і здібності людини, здібність прогнозувати поведінку людини на основі розуміння його індивідуальності.

Рефлексія – це усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання іншого, але знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний удвоєний процес дзеркального відображення один одного.

Для керівника колективу дуже важливе глибоке розуміння людини. Воно сприяє більш гнучкій поведінці, зменшенню непотрібних керівних дій, росту відповідальності, самостійності і творчої віддачі співробітників групи.

Отже, потрібно пам’ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації.


Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці


3.1 Загальна характеристика підліткового віку


Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Цей процес перетворення «визначає основні особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно і специфіку роботи з ними. Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст.

Нині в умовах нашої країни, цей період розвитку охоплює приблизно вік із 10 – 11 до 14 – 15 років, збігаючись у цілому з навчанням у дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається у середніх класах. Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.

У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей, з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. Особливість підлітка —турбота про власну самостійність.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного зростання, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та, майбутнього.


3.2 Спілкування підлітків з ровесниками


Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності. Л.Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками».

Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах.

Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше і є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків щодо підліткових компаній.

Для ілюстрації труднощів, що виникають у підлітків під час спілкування з ровесниками, використаємо типовий приклад. Шестикласниця Таня відмовилася ходити до школи. Це небажання з’явилося в середині навчального року, а після весняних канікул досягло апогею. Учителі відзначили, що Таня за останні півроку стала дуже тривожною, нервувалася під час контрольних робіт, збивалася під час відповідей, плакала, отримавши 11 балів. В її поведінці з однокласниками теж відбулися зміни: завжди спокійна дівчинка, вона стала битися з хлопцями, кричати на однокласників, грубити. Таня – єдина донька немолодих батьків, наукових співробітників. Стосунки з дівчинкою завжди будувалися на принципах поваги, взаємної чесності, принциповості. Дівчинка завжди вчилася прекрасно, була на голову вище інших учнів. Досьогодні користувалась авторитетом у класі. Однак, спілкуючись з однокласниками, Таня завжди посідала зависоку позицію, могла зробити зауваження, але ніколи не відмовлялася допомогти, якщо її просили. Правда, списувати не давала, а допомагаючи, ще й повчала.

У шостому класі з’явився новий учень – Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювався математикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказував на контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Тані у класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунок успішності – вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникнення підвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання 11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження у класі – застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, але це тільки погіршило її становище.

Що ж виходить? Таня неправильно оцінила своє становище у класі, вважаючи, що всі від неї відвернулися, та ще й вважала себе класною «зіркою».

Крім того, слід відзначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Для підлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється рустованою потреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань. Дорослі ніколи цього не помічають.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов’язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син або дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу «у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна рефлексія», внаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з ровесниками, який зосереджується навколо питань навчання та поведінки, а старших – питань міжособистісного спілкування, розвитку індивідуальності. На цьому тлі у 7-класників, а особливо у 8-класників зростає критичність щодо власних вад, які можуть приховуватись у спілкуванні з іншими людьми. Підліток у цьому віці потребує допомоги дорослого, але дорослі мало чим можуть йому допомогти, не сприймаючи його проблем.


3.3 Спілкування підлітків з дорослими


Важливість для підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками і вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?

Перше джерело цих проблем – нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5 – 6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживання учнів 8 – 9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняють бачити своїх дітей, а вчителі – своїх учнів, а місце цих конкретних і різних підлітків починає заміняти абстрактна і спотворена їх версія, яка береться з газет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого бачення дитини.

І батьки, і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Мені прикро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5 – 6 клас), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи, вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8 – 9 клас). Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням»,пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав’язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіх влаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійко посідають зовнішню обвинувачу вальну позицію, а підлітки – самообвинувачувальну, є неконструктивним.

Відзначимо ще один момент, на який дослідники мало звертають увагу. Батьки, які спостерігають дорослішання своїх дітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні боки: підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо – і зовсім не помічають пагонів позитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних». На нашу думку, багато сучасних проблем пов’язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки через реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб’єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці – намагання до особистісного спілкування з ним (учителем). Починаючи з 7-го класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загалом влаштовують, то особистісні – ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними, як і їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зона конфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.

Проаналізувавши матеріали досліджень,анкетувань, опитувань підлітків, їхніх батьків та вчителів, можна зробити такі висновки.

Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з ровесниками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною самоствердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром запитань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій: «хто зробив», «що зробив». Для підлітків головне – дія. Тому він намагається спілкуватися з ровесниками на вулиці, на стадіоні, на заняттях гуртка, спортивної секції – там, де можна щось робити.

Старші підлітки люблять рухливі ігри і вже із задоволенням просто гуляють на вулиці із приятелями або подругами. Їх ще приваблюють великі компанії, і вже тягне в маленьку групу друзів. Їм ще цікаво говорити про щось конкретне, і вже подобаються теми абстрактні (про дружбу, справедливість). Вони ще «смикають за кіски» дівчаток і зухвалі щодо батьків та вчителів, і вже дуже цікавляться стосунками статей та прагнуть до спілкування на рівних із дорослими. Залишаючись наодинці, старші підлітки ще люблять якісь конкретні справи, але вже багато часу присвячують роздумам про себе, про людей, що їх оточують.


3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування


Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки.

Дослідження М.Й. Боришевського, О. Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю.

Таким чином, для їх розвитку необхідно привести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистісну тривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і в діяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми.

Так, дослідження процесів спілкування показали, що в онтогенезі, як відмічали Д.Б. Ельконін, М.І. Лісіна, існують чотири форми спілкування, які змінюються протягом життя: ситуативно-особистісне спілкування, ситуативно-ділове спілкування, позаситуативно-пізнавальне спілкування, позаситуативно- особистісне спілкування. Так, як в підлітковому віці з'являється прагнення до незалежності, самостійності, намагання відсторонитись від контролю і впливу дорослих, то поведінка і діяльність підлітка можуть бути не передбачувані.

Для досягнення мети даної роботи мною було проведено ряд досліджень серед учнів 7-го та 8-го класів Смілівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Робилась діагностику референтного кола спілкування, тобто визначилось те коло людей, з якими підлітки найбільше спілкуються. Дослідження проводилося за допомогою анкетування. (див Додаток 1)

Аналіз відповідей показав, що підлітки більше спілкуються з ровесниками, ніж з дорослими чи батьками. У підлітків велика потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні, більша ніж з батьками (див Додаток 2). Це свідчить про те, що позаситуативно-особистісне спілкування є найбільш важливим і характерним для підлітків і в ньому вони почувають себе невимушено і розкуто, але необхідно формувати і інші форми спілкування, оскільки вони важливі для особистісного розвитку пізнавальної сфери, вміння діяти в соціумі.

В нашому дослідженні були поставлені завдання – виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування та їх форм, які були вказані вище, сформувати механізми контролю своєї поведінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності.

Для діагностики рівня самоконтролю в спілкуванні застосовувалась методика М. Снайдера, в якій визначались рівні комунікативного контролю (високий, середній, низький) та методика дослідження особливостей спілкування Е. М. Павлютенкова за допомогою якої з'ясовувалась потреба підлітка в спілкуванні, виваженість, витримка, стійкість, легкість та невимушеність в спілкуванні, широта діапазону спілкування, інтегральність у спілкуванні. Обидві методики застосовувались у всіх чотирьох формах спілкування підлітків: ситуативно-особистісне спілкування здійснювалось в процесі невимушеної бесіди з підлітком по його особистим проблемам; ситуативно-ділове спілкування проводилось по результатам його успішності в навчальній діяльності; позаситуативно- пізнавальне спілкування проводилось в процесі спостереження психологом за підлітками на уроках під час відповідей; позаситуативно-особистісне спілкування проводилось з підлітками в процесі бесід на відпочинку.

Проаналізуємо отримані результати: так, виявилось, що в ситуативно-особистісному спілкуванні підлітки виявили 40% високого рівня показника товариськості, симпатії, самоконтролю і емоційності, 54% - середнього рівня і 6% низького рівня. Серед них – хлопчики-підлітки високого рівня 40%, середнього 54%, низького 6%; дівчатка-підлітки високого рівня 37%, середнього 57%, низького 6%. Результати за статтю майже не відрізняються.(див. Додаток 3) Було встановлено спеціальний показник рівня товариськості в процесі ситуативно-особистісного спілкування за формулою:


X = Σ хі / n


де X - середній показник; Σ хі - сума усіх показників; n - кількість досліджуваних осіб. Х = 28,3. На наступному етапі вивчались особливості самоконтролю і витримки у підлітків в процесі ситуативно-ділового спілкування з підлітками по результатам успішності в навчальній діяльності. Так, в цій формі спілкування підлітки більше нервували, замикались в собі, не були відвертими, як у попередній серії дослідів, траплялись випадки відмови говорити на ці теми про успішність у школі. Виявлено було лише 20% високого рівня відвертості, товариськості, самоконтролю, 40% середнього рівня і 40% низького. Серед хлопчиків високого рівня 8%, середнього 45%, низького 53%% серед підлітків-дівчаток високого рівня 20%, середнього 52%, низького 28%(див Додаток 4).

В процесі ситуативно-ділового спілкування показник товариськості, самоконтролю знизився до 15,4.

В процесі позаситуативно-пізнавального спілкування велося спостереження за підлітками на уроках під час їх відповіді. Збільшився показник самоконтролю до 42,3, а емоційний стан відзначився у підлітків підвищенням рівня тривожності, так у дівчаток висока тривожність в процесі цього виду спілкування виявилась у 58%, середнього рівня у 32%, низького рівня 10%. У підлітків-хлопчиків висока тривожність виявилась у 38%, середня у 48%, низька у 14%. Таким чином, у дівчаток в процесі цього виду спілкування домінував високий рівень тривожності, у хлопчиків-підлітків середній рівень(див Додаток 5). Але висока тривожність підлітків в позаситуативно-пізнавальному спілкуванні сковує підлітка і створюється враження самоконтролю. В такій ситуації важко виявити дійсні механізми самоконтролю, як особистісної риси, оскільки висока тривожність змінює картину протікання самоконтролю, як особистісного новоутворення підлітка.

Під час позаситуативно-особистісного спілкування, яке проводилось з підлітками в процесі вільної бесіди на відпочинку, підлітки майже повністю розкривались, цікаво розповідали різні пригоди, були жваві, емоційно і мовленнєво розкуті, мова їх була образною і яскравою. Так, було виявлено високого рівня самоконтролю, товариськості в цьому виді спілкування - 78%, середнього - 22%, низького рівня не виявлено(див Додаток 6). Показник рівня самоконтролю, товариськості, комфортності в такій формі спілкування становив 53,2%. У дівчаток рівень самоконтролю перевищував ніж у хлопчиків, але це були незначні відмінності.

Отже, виходячи з даних дослідження, робимо висновок, що найбільш емоційним та вільним для підлітків виявилось позаситуативно-особистісне спілкування на вільні теми, другий ранг зайняло ситуативно-особистісне спілкування, третій ранг - ситуативно-ділове спілкування і на останньому місці позаситуативно-пізнавальне спілкуванні, яке в більшій мірі характеризувалось тривожністю і скутістю підлітка, оскільки воно було найбільш складне для нього. Таким чином, можна порадити класному керівнику провести корекційну роботу. (див Додаток 7)


Висновки


Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими.

Тобто на початку підліткового періоду в зв’язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема – проблема рівноправності. Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка, розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу до нового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідною та обов’язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим.

Поступово вводити підлітка у світ дорослого повинні безпосередні вихователі – батьки і вчителі. Якщо цього не робити, то підліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих. Їх небажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його в середовище товаришів.

Спілкування з товаришами є особливою школою розвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесників прямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими. Питання про зіткнення і конфлікти підлітка і дорослого через різницю в етичних і естетичних уявленнях, в соціально-моральних настановленнях і цінностях є проблемою, що набуває актуальності в другій половині підліткового віку. З’ясування причин труднощів і конфліктів у спілкуванні дорослого з дитиною при її вступі в підлітковий вік і наслідки цих труднощів і конфліктів в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: