Xreferat.ru » Рефераты по психологии » Поняття про емоційний стрес, Регуляція емоційних станів, Потреби та їх роль у розвитку стресу

Поняття про емоційний стрес, Регуляція емоційних станів, Потреби та їх роль у розвитку стресу

1. Поняття про емоційний стрес


До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, що мають об'єкти й ситуації, що впливають на суб'єкта, їхнього значення для здійснення його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, незадоволення, страху, боязкості й т.п., які відіграють роль суб'єктивних сигналів, що орієнтують. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак, у ході розвитку емоції втрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають важко-обумовлений характер, диференціюються й утворять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів; соціальних, інтелектуальних й естетичних, які в людини становлять головний зміст його емоційного життя. По своєму походженню, способам прояву й формам протікання емоції характеризуються рядом специфічних закономірностей.

Властиві емоції являють собою більш тривалі стани, іноді лише що слабко проявляються в зовнішньому поводженні. Вони мають чітко виражений ситуаційний характер, тобто виражають оцінне особистісне відношення до складних або можливих ситуацій, до своєї діяльності й своїх проявів у них. Властиві емоції носять чітко виражений характер; це значить, що вони здатні передбачати ситуації й події, які реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з поданнями, про пережиті чи уявлювані ситуації. Їхня найважливіша особливість складається в їхній здатності до узагальнення й комунікації; тому емоційний досвід людини набагато ширше, ніж досвід його індивідуальних переживань: він формується також у результаті емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні з іншими людьми, і зокрема переданих засобами мистецтва.

Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес по своїй суті являє собою ще один вид емоційного стану. Цей стан характеризується підвищеною фізіологічною й психічною активністю. При цьому одній з головних характеристик стресу є його крайня нестійкість. При сприятливих умовах цей стан може трансформуватися в оптимальний стан, а при несприятливих - у стан нервово-емоційної напруженості, для якого характерне зниження працездатності й ефективності функціонування систем й органів, виснаження енергетичних ресурсів.

Для позначення психічних станів людини у важких умовах дослідники користуються різними поняттями, серед яких найбільш популярне поняття стрес. Його застосовують для позначення широкого кола не тільки психічних, але й фізіологічних станів, наприклад фізичної напруги, стомлення. Більше того, внаслідок широкої популярності терміну «стрес» ним стали позначати різноманітні явища, що ставляться й до інших областей знання (соціології, біології, медицини, педагогіці й ін.). Так, цей термін вживають для позначення зовнішніх впливів і ситуацій, у які може потрапити людина

Неоднозначність розуміння стресу, плутанина й непослідовність у застосуванні цього терміну мають як результат суперечливість отриманих даних, відсутність строгих критеріїв при їхній інтерпретації й зіставленні.

Цей термін, що одержав у наші дні настільки широке поширення, уперше був уведений у наукове вживання стосовно до технічних об'єктів. В XVII ст. англійський учений Робер Гук використав цей термін для характеристики об'єктів (наприклад, мостів), що випробовують навантаження. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття «стрес» у сучасній фізіології, психології, медицині містить у собі подання про зв'язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню. Відповідно до цих подань стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається із сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на пропоновані до нього вимоги.

Стрес - це нервово-психічне перенапруження, що виникає в результаті сильного впливу (стресора), адекватна реакція на яке навіть не була сформульована, але повинна бути знайдена в сформованій ситуації.

Це такий емоційний стан, що пов'язаний з тотальною мобілізацією сил організму на пошук виходу зі сформованого положення.

Поняття емоційного стресу ввів канадський учений Ганс Селье.

Він дає наступне визначення стресу - це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу.

Селье виділив три етапи в розвитку стресу:

- Тривога (фази шоку й анти-шоку). У цій фазі організм функціонує з більшою напругою. Однак, на даному етапі він ще справляється з навантаженням за допомогою поверхневого, або функціонального, мобілізацією резервів без глибинних структурних перебудов. Фізіологічно первинна мобілізація проявляється, як правило, у наступному: кров згущається, у ній падає зміст іонів хлору, відбувається підвищене виділення азоту, фосфатів, калію, відзначається збільшення печінки або селезінки.

- Резистентність (виникнення підвищеної стійкості організму до дії стресорів). Це друга фаза. Так звана фаза максимально ефективної адаптації. На даному етапі відзначається збалансованість втрати адаптаційних резервів організму. Всі параметри, виведені з рівноваги в першій фазі, закріплюються на новому рівні. При цьому забезпечується мало, що відрізняється від норми реагування, організму на фактури, що впливають, середовища.

- Виснаження (розвиваються дистрофічні процеси, аж до загибелі організму). Якщо стрес триває довго або стресори надзвичайно інтенсивні, то неминуче наступає фаза виснаження. Оскільки функціональні резерви вичерпані на першій і другій фазах, в організмі відбуваються структурні перебудови, але коли для нормального функціонування не вистачає і їх, подальше пристосування до умов, що змінилися, середовища й діяльність здійснюється за рахунок непоправних енергетичних ресурсів організму, що рано або пізно закінчується виснаженням.

Слід зазначити, що не всякий вплив викликає стрес. Слабкі впливи не приводять до стресу, він виникає лише тоді, коли вплив стресора (незвичного для людини об'єкта, явища або яких-небудь інших факторів зовнішнього середовища) перевершує звичайні пристосувальні можливості індивіда.

Таким чином, стрес виникає тоді, коли організм змушений адаптуватися до нових умов, тобто стрес невіддільний від процесу адаптації.

Сутність стресової реакції полягає в «підготовчому» порушенні й активації організму, необхідної для готовності до фізичної напруги. Отже стрес завжди передує значній витраті енергетичних ресурсів організму, а потім і супроводжується нею, що саме по собі може приводити до виснаження функціональних резервів. При цьому стрес ні в якій мірі не може розглядатися як негативне явище, оскільки лише завдяки йому можлива адаптація. Крім цього, помірковано виражений стрес впливає як на загальний стан організму, так і на психічні характеристики особистості. Наприклад, при помірному стресі відзначається позитивна зміна таких психічних характеристик, як показники уваги, пам'яті, мислення й ін. Таким чином, стрес, як цілісне явище, повинен розглядатися в якості позитивної адаптивної реакції, що викликає мобілізацію організму. Проте існують стресові реакції, які, навпаки, приводять до демобілізації систем організму. Цей вкрай негативний прояв стресу в науковій літературі одержав назву дистресу. Саме дистрес несе в собі фактори, що руйнівно діють на організм. Трансформація стресу в дистрес відбувається при надмірно інтенсивному впливі факторів середовища й умов життєдіяльності, при яких дуже швидко виснажуються функціональні резерви організму або порушується діяльність механізмів психічної регуляції.

В людини адаптація відбувається інакше, чим у тварин. Це пов'язане з тим, що людина має свідомість і що вона по своїй природі є біосоціальною істотою, тобто одночасно представником конкретного біологічного виду й соціуму. Тому причини стресу в людини більш різноманітні, чим причини, що викликають адаптивні реакції у тварин.

Деякі автори розділяють фактори, що викликають психічний стрес, на дві більші групи. Тому й психічний стрес вони умовно ділять на два види: інформаційний й емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях значних інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням переробки отриманої інформації й не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за наслідки ухвалених рішень. Виникнення емоційного стресу більшість авторів пов'язують із ситуаціями погрози, небезпеки, образи й т.д. Із цього погляду прийнято виділяти три форми емоційного стресу: імпульсивний, гальмовий і генералізований. При емоційному стресі відзначаються певні зміни в психічній сфері, у тому числі зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухового й мовного поводження.

Подібний розподіл психічного стресу на інформаційний й емоційний досить умовний. Дана класифікація виходить із основних характеристик факторів, що викликають стрес. На практиці дуже рідко вдається розділити інформаційні й емоційні стресори й визначити, які зі стресорів є ведучими. Найчастіше в стресовій ситуації інформаційні й емоційні стресори нероздільні, оскільки формування почуттів завжди пов'язане з переробкою інформації. Дуже часто в результаті помилкової оцінки ситуації в людини виникає почуття образи або гніву. У свою чергу, так званий інформаційний стрес завжди супроводжується високим емоційним порушенням і певними почуттями. Однак виникаючі при цьому почуття можуть зустрічатися й в інших ситуаціях, не пов'язаних з переробкою інформації. У більшості робіт психічний й емоційний види стресу ототожнюються.

2. Регуляція емоційних станів


Проблема регуляції емоційних станів є однією із найважчих у психології й одночасно відноситься як до фундаментальних, так і до прикладних проблем.

Слід зазначити, що існує багато підходів до дослідження як регуляції емоційних станів, так і психічних механізмів, що викликають стрес. Ми розглянемо лише кілька підходів. Перший з них, представлений роботами Ф. Б. Березина, заснований на наступних положеннях: адаптація протікає на всіх рівнях організації людини, у тому числі в психічній сфері.

Психічна адаптація є центральною ланкою в загальній адаптації людини, оскільки саме характер психічної регуляції визначає характер адаптації в цілому. Березин також уважає, що механізми психічної адаптації, а, отже, і регуляції психічних станів, лежать в інтрапсихічній сфері.

До числа механізмів, що обумовлюють успішність адаптації, Березин відносить механізми протистояння тривозі — різноманітні форми психологічного захисту й компенсації. Психологічний захист - це спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням якого-небудь конфлікту. Головною функцією психологічного захисту є «огородження» сфери свідомості від негативних, що травмують особистість переживань. У широкому змісті цей термін вживається для позначення будь-якого поводження, у тому числі й неадекватного, спрямованого на усунення дискомфорту.

Березин виділяє чотири типи психологічного захисту:

- перешкоджаючому усвідомленню факторів погрози, що викликають тривогу;

- що дозволяють фіксувати тривогу;

- знижаючий рівень спонукань;

- ліквідація тривоги.

Проведені ним дослідження виявили закономірну зміну механізмів інтрапсихічної адаптації й дозволили говорити про те, що різні форми психологічного захисту мають різні можливості протистояти тривозі й іншим негативним станам. Більше того, було встановлено, що існує певна ієрархія типів психологічного захисту. Коли одна форма захисту виявляється не в змозі протистояти тривозі, те «включається» інша форма захисту. Березином було також виявлено, що порушення механізмів психічної адаптації або використання неадекватної форми захисту можуть приводити до соматизації тривоги, тобто напрямку тривоги на формування передхворобливого стану, або до остаточного зриву адаптації. Це відбувається тому, що тривога, як і будь-який інший емоційний стан, пов'язана з вегетативною й гуморальною регуляцією організму, тобто при виникненні даного стану відбуваються певні фізіологічні зміни. При цьому слід зазначити, що використання індивідом неадекватної форми психологічного захисту й виникнення гіпертривоги завжди супроводжується наднапруженням, більш значним по своїй інтенсивності, чим звичайне мотиваційне. Як правило, у цій ситуації виникає стан, обумовлений блокадою мотиваційного поводження, відоме як фрустрація.

Найважливішим фактором емоційного життя людини є взаємодія з іншими людьми, спілкування, установлення емоційного контакту, двосторонніх відносин. При цьому дуже важливо, щоб кожний почував себе предметом зацікавленості й симпатії, і сам був відкритий для навколишніх, співзвучний пережитим ними емоціям. Емоції становлять найважливіший компонент життя людини. Саме тому необхідно намагатися контролювати, аналізувати й розвивати свою емоційну сферу. Ми переживаємо емоції, але не пізнаємо їх. Чи можемо ми керувати своїми емоціями? Позбутися від почуття провини, сорому, образ? Якщо ж ми не вміємо керувати своїми емоціями, то наша поведінка полягає в тому, що коли соромно, робимо вигляд, що байдуже; коли боляче, приховуємо біль; коли кривдно зовні проявляємо лише роздратування або неприкритий гнів. Це все показує, що ми вміємо стримувати зовнішні прояви емоцій, а не усувати їх. Емоції в цьому випадку залишаються в нас, руйнують і позначаються на оточуючих людях, які зовсім не винні в тому, що нас “рвуть на частини емоції”. Велика людина - це така людина, що вміє зрозуміти себе й навколишній світ, прийняти його таким, який він є.

Будь-яка емоція виникає в певних обставинах, чим примітивніша й простіша емоція, наприклад, страх або відраза, тим сутужніше усвідомити й зрозуміти її.

Властиво всі емоції мають саме цю основу. Любою людини з нашого оточення може бути джерелом, як радості, так і неприємностей. Через людей ми задовольняємо більшу частину своїх потреб. Інша людина може забезпечити нашу безпеку або навпаки неї зменшити. Її настрой діє на нас, хоча ми смутно представляємо, як це відбувається. Ми начебто входимо в особистий світ іншої людини й перебуваємо в ньому “як удома”. Необхідно розуміти, що цей процес повинен бути делікатним, без оцінювання й осуду. Для цього потрібно залишити на якийсь час свої цінності, емоції, свою точку зору, щоб увійти в світ іншої людини без упередженості. Це може допомогти розібратися у своїх емоціях, у їхній природі; зрозуміти вчинки й емоції інших людей, оцінити все з урахуванням інтересів як своїх, так й іншої людини. Пам'ятаючи, що ми відповідаємо за себе й свої дії, свої вчинки й рішення. Не порушуючи границю з егоїзмом чітко усвідомлювати, визначати свої бажання, почуття, дії, не нав'язувати їх і не вимагати 100 % їхнього сприйняття іншими. Вони мають право на своє бачення.

Переборювати бар'єри взаєморозуміння, що виникають у різних ситуаціях спілкування, непросто. Для цього потрібно добре розбиратися в нюансах людської психології, у тому числі й своєї власної. Значно простіше інше - самому не створювати ці бар'єри. Щоб не виявитися основною перешкодою на шляху до взаєморозуміння з навколишніми, людині необхідно знати психологічні правила спілкування, і насамперед навчитися керувати своїми емоціями, які найчастіше стають джерелом міжособистісних конфліктів.

Оскільки емоції не завжди бажані, тому що при своїй надмірності вони можуть дезорганізувати діяльність або їхній зовнішній прояв може поставити людину в неприємне положення.

Зняттю емоційної напруги сприяють:

- (як говорив І. П. Павлов, потрібно «пристрасть увігнати в м'язи»); для цього потрібно зробити тривалу прогулянку, зайнятися якою-небудь корисною фізичною роботою й т.д. Іноді така розрядка відбувається в людини як би сама собою: при крайньому порушенні вона ходить по кімнаті з кутка в куток, перебирає речі, рве що-небудь і т.д. Тик (мимовільне скорочення м'язів особи), що виникає в багатьох у момент хвилювання, теж є рефлекторною формою моторної розрядки емоційної напруги;

- написання листа, запис у щоденнику з викладом ситуації й причини, що викликала емоційну напругу; цей спосіб більше підходить для людей замкнутих і потаємних;

- слухання музики; музичною терапією займалися лікарі ще в Стародавній Греції (Гіппократ);

- зображення на особі посмішки у випадку негативних переживань; утримувана посмішка поліпшує настрій (відповідно до теорії Джемса-Ланге);

- активізація почуття гумору, тому що сміх знижує тривожність;

- м'язове розслаблення (релаксація), що є елементом аутогенного тренування й рекомендують для зняття тривоги.

Наполегливі спроби впливати на дуже схвильовану людину за допомогою угод, переконань, як правило, не бувають успішними через те, що через всю інформацію, що повідомляється, вона вибирає, сприймає й враховує тільки ту, що відповідає її емоційному стану. Більше того, емоційно збуджена людина може образитися, порахувавши, що її не розуміють. Краще дати такій людині виговоритися й навіть поплакати. Дійсно, вченими встановлено, що разом зі слізьми з організму віддаляється речовина, що збуджує центральну нервову систему.

Сучасній людині у своїх учинках часто доводиться керуватися головним чином не емоціями, а розумом, але в багатьох життєвих ситуаціях вплив емоцій на поводження людини досить великий. А загальне прагнення до підтримки себе у навколишніх позитивних емоційних станів - це стан здоров'я, бадьорості й щастя. Таким чином, ключі до здоров'я й щастя перебувають у наших власних руках.

Роль емоцій дуже велика, вони, як кольори веселки, фарбують внутрішній світ людини. Без емоцій світ був би нудний, одноманітний. Емоції є частиною людини, її життя. Адже любити, радуватися, веселитися – це щастя. Але навіть такі емоції як смуток, ненависть, горе й образу важливі для людини. Вони формують в неї почуття жалю, завзятості, а також уміння досягати мети й уміння переживати.


3. Потреби та їх роль у розвитку стресу


Фрустрація - це психічний стан людини, викликаний об'єктивно непереборними труднощами, що виникли при досягненні мети або вирішенні завдання. Слід зазначити, що термін «фрустрація» застосовується в сучасній науковій літературі в різних значеннях. Дуже часто під фрустрацією розуміють форму емоційного стресу. В одних роботах цим терміном позначаються фрустраційні ситуації, в інших - психічний стан, але завжди мається на увазі неузгодженість між поведінковим процесом і результатом, тобто поводження індивіда не відповідає ситуації, а отже, він не досягає мети, до якої прагне, а навіть навпаки, може прийти до зовсім протилежного результату.

Істотні для адаптації в даній ситуації звичайно пов'язані із широким діапазоном потреб, які не можуть бути задоволені в тій або іншій ситуації. Потреба - це стан індивіда, що створюється нестатком у чому-небудь. Існують різноманітні класифікації найбільш значимих з них. П. В. Симонов, наприклад, виділяє біологічні, соціальні й ідеальні. А. Маслоу стверджує, що існує певна ієрархія потреб, де до числа вищих ставляться соціальні потреби.

Неможливість задовольнити ту або іншу потребу викликає певна психічна напруга. У випадку реорганізації цілого комплексу потреб або їхньої неузгодженості, коли людина намагається вирішити два або більше взаємовиключні завдання, психічна напруга досягає найвищих меж й у результаті формується стан, що викликає порушення адекватності поводження, тобто фрустрація. Як правило, цей стан виникає в результаті якогось конфлікту, що прийнятий називатися інтрапсихічним конфліктом, або конфліктом мотивів. Характерна для інтрапсихічного конфлікту несумісність і зіткнення протилежних тенденцій особистості неминуче перешкоджають побудові цілісного інтегративного поводження й збільшують ризик зриву адаптації.

Із ситуацією інтрапсихічного конфлікту безпосередньо пов'язаний й емоційний стрес. Імовірність виникнення інтрапсихічного конфлікту в значній мірі обумовлена особливостями когнітивної сфери. Численні дослідження показали роль когнітивних елементів у розвитку стресу, а невідповідність між когнітивними елементами (когнітивний дисонанс) спричиняє зростання напруженості, і чим більше невідповідність, тим вище напруженість, що приводить до порушення інтеграції поводження.

Інтеграція поводження - це система взаємозв'язку між елементами психічної структури особистості, що дозволяє успішно вирішувати завдання в інтересах адаптації індивіда, і в першу чергу домогтися погодженості його мотивів і вимог оточення. Інтеграція поводження реалізується через такі психологічні утворення, як установка, відношення, рольові структури. Інтрапсихічний конфлікт відносин, які формуються на основі рольових й особистісних установок, може приводити до дезорганізації поводження й порушенню сформованих структур особистості - «я-образ», «я-концепція», самооцінки. При цьому дезорганізація поводження буде супроводжуватися негативним емоційним тлом, тому що емоції сполучені з мотивами й забезпечують здійснення деяких регуляторних функцій, при цьому інтеграція емоцій у єдину систему визначає характер емоційного стану.

Побудова інтегрованого поводження - істотна частина адаптаційного процесу. Порушення поводження на будь-якому рівні інтеграції супроводжується зниженням якості психічної адаптації, зростанням фрустраціонної напруженості й відповідних фізіологічних зрушень. Залежно від того, наскільки наша поведінка інтегроване, тобто цілісна, усвідомлена й підпорядкована певній меті, настільки високий у нас поріг фрустрації, який можна розглядати як міра потенційної стабільності психічної адаптації й здатності протистояти виникаючій напрузі.

Одним з найважливіших складених елементів структури особистості, що впливають на рівень інтеграції поводження, а отже, і на процес адаптації в цілому, є «я-концепція». «Я-концепція» - це відносно стійка, у більшому або в меншому ступені усвідомлена й пережита як неповторна система подань індивіда про самого себе, на основі якого він будує свою взаємодію з іншими людьми й ставиться до себе. З даного визначення виплває: «я-концепція» - це система відносин людини до себе й навколишніх його предметів, людям й іншим явищам. Всю інформацію, що людина одержує із зовнішнього середовища, вона сприймає в контексті системи таких відносин, і, виходячи зі ступеня відповідності або невідповідності своїм цілям, з того, що в собі несе отримана інформація - погрозу або схвалення, - людина будує своє поводження. Невипадково прийнято вважати, що «я-концепція» становить ядро системи саморегуляції людини. В основі «я-концепції» лежать самооцінка й рівень домагань, що відбивають загальну спрямованість мотиваційної сфери, орієнтованої на досягнення успіху (мотивація досягнення) або на запобігання невдач (мотивація уникання). У свою чергу, дослідження мотивації показали залежність між характером мотивації й вибором поведінкових стратегій, а також особливостями адаптації до умов середовища, що змінюється. При перевазі мотивації досягнення поводження відрізняється відсутністю видимої тривоги, і навпаки, мотивація уникання невдач супроводжується проявом тривоги.

Оскільки йде мова про систему відносин особистості, то не можна не згадати про В. Н. Мясищеве — автора концепції відносин особистості. На думку Мясищева, система відносин становить ядро особистості. Ця система формується під впливом відбиття свідомістю людини навколишньої дійсності. Дана концепція знайшла широке застосування в медичній психології, особливо в області дослідження й лікування неврозів.

Неврози - це група нервово-психічних розладів, психогенних по своїй природі, що є наслідком тривалого або надмірно інтенсивної емоційної напруги. Головна причина неврозу - порушення системи регуляції емоційного зв'язку, викликана протиріччям між установками й поглядами особистості й зовнішньою дійсністю, тобто в основі такого порушення лежить інтрапсихічний конфлікт.

Невроз, будучи нервово-психічним розладом, супроводжується вегетативними проявами: м'язовою напругою, тремором, порушеннями роботи серця, тривогою, почуттям пригніченості, головними болями, слабістю. Причому ці вегетативні зміни відбуваються не відразу, а поступово. Насамперед змінюється сон. Він стає поверхневим, людина легко просипається. Поступово змінюється чутливість людини до зовнішніх подразників. Звук, світло, розмови незвичайно дратують людини. Навіть шуми звичайного рівня можуть стати нестерпними. Підвищена чутливість виступає, з одного боку, як пристосувальний механізм до недоліку інформації, забезпечуючи приплив додаткових сигналів, за допомогою яких можна вирішити ситуацію. З іншого боку, підвищена чутливість робить людину більше сприйнятливою до будь-яких подразників і проявляється як зайва плаксивість, нетерплячість, вибуховість, а також у вигляді болючих відчуттів у відповідь на слабкі сигнали із внутрішнього середовища, які раніше не сприймалися.

Однак головною особливістю неврозу є конфлікт. Конфлікт виявляється в основі більшості неврозів і завжди супроводжується надзвичайно інтенсивними переживаннями. Переживання можуть бути різні. Наприклад, відчуття своєї провини, свого недогляду, внаслідок якого й виникла ситуація, що травмує, і ін. У той же час слід зазначити, що переживання стають джерелом неврозу лише в тому випадку, якщо вони особливо значимі для людини. Тому більшість емоційних, або інтрапсихічних, конфліктів, що послужили причиною захворювання, по своїй природі соціальні. Наприклад, людина занедужує не тому, що вона став жертвою несправедливості, а тому, що виявлена стосовно неї несправедливість (дійсна або гадана) порушила її подання про справедливість, її віру в добро й зло, у сенс людського існування.

Таким чином, ми підійшли до того, що емоційний стрес найчастіше виявляється пов'язаним із соціальними явищами, тобто емоційний стрес є невіддільною частиною соціальної адаптації людини. У результаті багаторічних експериментальних досліджень цієї проблеми ми прийшли до висновку про те, що існують характеристики особистості, які визначають успішність адаптації людини в найрізноманітніших умовах. Ці характеристики формуються в процесі всього життя людини, і до їхнього числа в першу чергу варто віднести рівень нервово-психічної стійкості, самооцінку особистості, відчуття своєї значимості для навколишніх (соціальна референтність), рівень конфліктності, досвід спілкування, моральну орієнтацію, орієнтацію на вимоги найближчого оточення.

Всі ці характеристики при детальному вивченні виявилися взаємозалежні один з одним. Більше того, вони формують одну інтегральну характеристику, що була названа особистісним адаптаційним потенціалом. Дана характеристика розглядається нами як системна властивість особистості, що полягає в здатності особистості адаптуватися до умов соціального середовища. Чим вище рівень розвитку даної властивості, тим до більше твердих і суворих умов соціального середовища може пристосуватися людина.

У ході експериментальних досліджень було встановлено, що навіть в умовах реальної загрози для життя люди з більше високим адаптаційним потенціалом не тільки мають більше шансів уціліти, але можуть успішно виконувати професійні обов'язки. Також слід зазначити, що згодом особи з більше високим рівнем розвитку адаптаційного потенціалу особистості мають більше шансів у порівнянні з іншими відновити функціональний стан організму й повернутися до нормального життя.

Існують й інші підходи до розгляду проблеми регуляції емоційних станів й емоційного стресу.

Р. М. Грановська ділить всі стратегії виходу з напруженої ситуації на три групи: змінити або ліквідувати проблему; зменшити її інтенсивність за рахунок зсуву своєї точки зору на неї; полегшити її вплив за допомогою включення ряду способів.

Ключову роль у керуванні своїм станом грає усвідомлення життєвих цілей і співвіднесення з ними конкретних цінностей. Чим швидше людина визначить свої життєві цінності й цілі, тим у неї більше шансів уникнути негативних наслідків раптово виниклої надмірної емоційної напруги, оскільки людина, що зробила головний життєвий вибір, значною мірою визначила всі подальші рішення й тим самим позбавила себе від коливань і страхів. Потрапляючи у важку ситуацію, він співвідносить її значення зі своїми головними життєвими орієнтирами. Своєчасність подібного зважування нормалізує його стан. При цьому критична ситуація розглядається на тлі загальної перспективи, наприклад всього життя людини, у результаті чого значимість цієї ситуації може різко знизитися. Відомо багато прикладів, коли з людьми відбувалися нещасні випадки, від яких можна було оправитися протягом декількох годин. Але реакція на них була настільки неадекватна, настільки невідповідна з особистою шкалою цінностей, що розвивалися значні життєві кризи. Тому несприятливі наслідки виникають часто не через самі випадки, а через реакцію на них.

Таким чином, одним з основних способів уникання надмірної емоційної напруги є гармонічний розвиток особистості людини, формування в неї самостійної світоглядної позиції. Причому цей розвиток починається з перших днів життя людини, а його успіх у значній мірі залежить від того, наскільки вміло будують виховний процес батьки дитини, а потім і педагоги в школі, наскільки держава піклується про виховання підростаючого покоління, і від багато іншого.

Наступний спосіб регуляції емоційних станів, на думку Грановської, полягає в правильному виборі моменту для ухвалення рішення або реалізації свого плану. Як відомо, екстремальна ситуація приводить до звуження свідомості, що веде до порушення орієнтування в навколишньому середовищі. Тривога, хвилювання міняють стратегію поведінки. Уражений людина прагне уникнути найменшого ризику, боїться йти в тому напрямку, що грозить помилками, тому кожну нову інформацію вона прагне зв'язати з аналогічною, уже відому їй. У цій ситуації людина дуже часто робить помилки, приймаючи неправильне рішення. Тому необхідно вчитися правильно вибирати момент для реалізації своїх планів у складній, емоційно напруженій ситуації.

Ще один спосіб знизити емоційна напругу полягає в ослабленні мотивації. Наприклад, відмовитися на час від досягнення поставленої мети або знизити емоційну напруженість через довільне перенесення уваги, концентруючи її не на значимості результату виконуваної діяльності, а на аналізі технічних деталей завдання або тактичних прийомів.

Для створення оптимального емоційного стану насамперед потрібна правильна оцінка значимості події, що відбувається, оскільки на людину впливає не стільки інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їхня індивідуальна цінність. Коли подія розглядається як надзвичайне, то навіть фактор малої інтенсивності може викликати дезадаптацію. Необхідно також мати у на увазі, що при сильному емоційному порушенні особистісні характеристики людини грають дуже істотну роль в оцінці події. Так, гарний прогноз стає ще більш оптимістичним в оптиміста, а поганий - ще більш похмурим у песиміста. Однак для того щоб правильно оцінити подію, необхідна повна інформованість про неї. Чим більшим обсягом інформації по хвилюючому питанню має людина, тим менша ймовірність емоційного зриву. Звідси випливає, що всіма силами треба збільшувати обсяг відомостей про хвилюючу проблему. При цьому інформація повинна бути різноплановою.

Грановська виділяє ще один спосіб боротьби з емоційними стресами й емоційною напруженістю. Цей спосіб полягає в заздалегідь підготовлених стратегіях відступу. Наявність запасного варіанта поводження в тій або іншій ситуації знижує зайве порушення й робить більш ймовірним успіх рішення завдання на генеральному напрямку. Не підготувавши альтернативного рішення, людина необґрунтовано песимістично оцінює ситуацію, що може виникнути у випадку провалу основного варіанта. Маючи запасний варіант дій, у випадку провалу першого людині простіше змиритися з невдачею й зберегти при цьому оптимістичний настрій. Отже, запасні стратегії зменшують страх перед несприятливим розвитком подій і тим самим сприяють створенню оптимального вирішення завдання.

17