Xreferat.com » Рефераты по психологии » Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

насамперед у неправильному, з його погляду, поводженні партнера, а не у своєму власному. Низька взаємна оцінка рівня моральної мотивації в нестабільних чоловіків свідчить про те, що вони перекладають один на одного провину за розпад родини, вважаючи, що саме партнер не усвідомлює належною мірою своєї відповідальності за долю родини, і не виконує свого боргу перед нею. При низькому рівні задоволеності шлюбом і втраті емоційної прихильності конфлікти в цій групі родин носять деструктивний характер.

3. Проблемні подружні пари займають проміжне положення між стабільними і нестабільними. На відміну від нестабільної групи в проблемних родинах зберігається визначена емоційна прихильність партнерів, але вона значно нижче, ніж у стабільних родинах. У той же час рівень задоволеності шлюбом у проблемній групі майже в три рази нижче, ніж у стабільній (у нестабільних родин оцінка задоволеності шлюбом негативна, тобто вони не задоволені шлюбом).

Суб'єктивна низька оцінка задоволеності шлюбом обумовлена незадоволеністю потреби подружжя у духовному росту й удосконалювання. Взаємодія партнерів здійснюється на тлі низької культури спілкування і низького рівня взаємної інформованності. На відміну від нестабільних родин у проблемних подружніх пар вище рівень задоволення в захисті "Я-концепції".

Рівень моральної мотивації подружжя проблемної групи нижче, ніж у стабільних пар, але значно вище, ніж у нестабільних, що дозволяє їм усвідомлювати свою відповідальність перед родиною і прагнути неї зберегти.

Таким чином, у дійсному дослідженні були виділені фактори, що впливають на утворення конструктивних чи деструктивних подружніх конфліктів, до яких, на його думку, відносяться: можливість задоволення шлюбними партнерами в шлюбі своїх основних потреб, характер міжособистісних відносин, рівень моральної мотивації подружжя, умови взаємодії (культура спілкування, взаємна інформованності, проведення сімейного дозвілля).

Оскільки на поведінковому рівні конфліктності у родинах різного типу (особливо в проблемних і нестабільних) виявляється однаково, те, використовуючи специфіку вищевказаних факторів, можна з'ясувати, до якого саме типу відноситься кожна конкретна родина, що дозволить визначити необхідність чи збереження розірвання даного шлюбу. Від рішення цього питання залежить стратегія і тактика консультування конфліктної пари, тому що розірвання проблемної (з ознаками стабільності) пари може викликати невротизацію і в остаточному підсумку зниження працездатності розведених подружніх пар, а збереження нестабільного шлюбу може принести збиток особистісному розвитку шлюбних партнерів і, отже, неможливість створення ними гармонічного шлюбу.[47]

1994 рік оголошений ООН Міжнародним роком родини. Офіційною емблемою Міжнародного року родини обраний малюнок художниці Катрін Лттасі-Рольє (Відень) "Серце під дахом" який символізує торжество життя і любові в будинку, де для кожного знаходять турботу, теплоту, безпеку, безумовне прийняття. Те, як виконана емблема (в оригіналі вона червоного кольору), повинне символізувати наступність, здійснювану родиною, складність структури родини, а також деяку частку волі, творчості, що виникають при функціонуванню кожної родини, незалежно від специфіки того суспільства, у яке ця родина включена.

Із соціологічної точки зору родина є найважливішим елементом суспільства: для здорового суспільства необхідна здорова родина, що адекватно виконує усієї своєї функції: культурну, емоційну, соціально-економічну. Зокрема, будучи соціальним інститутом, що захищає право людини на особисту власність, дане йому від природи, родина має самі істотні зв'язки з економічним життям суспільства, використовуючи і поповнюючи його різноманітні, насамперед людські, ресурси.

У психологічному змісті сімєю можна визначити як систему міжособистісних взаємодій, покликаних, у самому загальному плані, з одного боку, захистити індивіда від маніпулятивних впливів суспільства, а з іншого боку — пристосувати його до життя в цьому суспільстві, дати засобу для нормального функціонування в ньому.

Психологія внутрісімейних взаємин безпосередньо сполучена з психологічними проблемами розвитку кожного зі складових родин індивідів, будучи не тільки персоналізованим дитинством, але і персоналізованою зрілістю, старістю,— етапи життєві шляхи людини, усі самої гострої екзистенціальні проблеми людства в том чи іншому виді представлені в психології внутрісімейних взаємин уже тому, що родина є найважливішим елементом соціальної ситуації розвитку кожного людського індивіда, а особистісне і соціальне представлені тут у складних, суперечливих взаєминах.

Внутрісімейні міжособистісні взаємодії, з одного боку, сприяють асиміляції культурних схем суспільства в структуру особистості, а з іншого боку — аккомодируют внутрішній світ індивіда до культурних схем суспільства. Такі асиміляції й акомодації іноді сприяють подоланню розірваності, роз'єднаності різних сторін особистісного буття, а іноді збільшують їх, що приводить до утворення особистісних комплексів, "тіні" і т.д.

Поняття позитивності — негативності є ключовим як у традиційних, так і в новітніх концепціях психології міжособистісних відносин у родині і сімейній психотерапії. Так, у поведінково-оріентированних теоріях внутрісімейні конфлікти розглядаються як функція низької норми позитивного взаємопідкріплення, а терапевтичні зусилля направляються на зменшення негативності в комунікаціях між членами родини. Традиційний психоаналітичний підхід зосереджує увагу на ранньому негативному життєвому досвіді, що ускладнює як горизонтальні, так і вертикальні внутрісімейні взаємини і виявляються у несвідомих переживаннях. Кінцева мета сімейної системної психотерапії – допомогти родині як цілому позбутися від негативних по своїй істоті взаємозавісимостей і психологічних захистів, що обумовлюють негативні патологічні комунікації між членами родини. Гуманстично-ориентированна психотерапія родини на перше місце ставить конгруентну, взаимоприймаючу і эмпатичну міжособистісну взаємодію як позитив внутрісімейних взаємин на відміну від маніпулятивності, директивності, не дійсності самопред'явлень у таких взаєминах. Універсальний напрямок корекції внутрісімейних взаємин убік більшої гармонійності, органічності, позитивності є лейтмотивом також більшості новітніх теорій. Наприклад, онтопсихологія й онтопсихотерапія родини, розроблювальна італійським психологом А. Менегетті описала ряд феноменів так названої негативної психології, що характеризується неусвідомлюваним вторгненням одного члена родини в життя іншого, що затінює внутрішнє позитивне ядро іншого, його справжнє буття.

Поняття "позитивність" стосовно до психології внутрісімейних взаємин уперше систематично розроблено німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном[44] який використовував його як похідне від латвійського "positum" ("реальний", "фактичний", "наявний у наявності"). Позитивна сімейна психотерапія в цьому контексті виступає, з одного боку, як систему психологічної допомоги родині, що орієнтується на цілісність, єдність у розмаїтості, подолання всякої однобічності по відношенню, як до внутрішньої картини світу людини, так і до його життя в соціумі, з іншого боку — як сімейна психотерапія в межкультурній проекції, межкультурній підхід до проблеми корекції внутрісімейних взаємин. Розкриємо даного положення, запропоновані Н. Пезешкіаном, більш докладно.

Перше: позитивність як цілісність. Тут продовжується традиція гуманістичної психології, що обговорювалася вище, прийняття суб'єкта усього цілком, у всій різноманітній складності його життєвої позиції, як наділеного потенціями до безупинного розвитку і самореалізація, відповідального за свій вибір. Реально існують не тільки дефекти, симптоми, проблеми, але і здатності клієнта і його родини для їхнього подолання, неповторні й унікальні позитивні якості, що складають зону найближчого розвитку кожної людини. Здатності позитивного бачення суб'єкта в системі внутрісімейних взаємин потрібно тренувати, переборював нетерпимість, схильність критикувати, нездатність приймати і підтримувати не тільки іншого, але і самого себе.

Друге: позитивність як міжкультурний підхід. Людина живе у світі, наповненому всілякими культурно-ціннісними орієнтаціями, що іноді мирно співіснують, а іноді вступають у конфлікт один з одним. Не тільки в різних частинах світла люди особливим чином працюють, відпочивають, хворіють, спілкуються, фантазують (причому одні зразки індивідуального поводження не гірше і не кращі інших) розмаїтість можна побачити в будь-якому соціумі: державі, трудовому колективі, родині. Однак кожен конкретний індивід схильний дивитися на світ через призму власного досвіду, тієї конкретної системи культури, у якій він ріс і формувався як особистість. Зокрема, у внутрісімейних взаєминах ми нерідко відносимося з побоюванням до незнайомих звичаїв, цінностям, зразкам поводження наших близьких, що перешкоджає позитивному, приймаючому і підтримуючому відношенню до іншого.

Вивчення міжособистісних відносин у родині тісним образом зв'язано з психологічними проблемами позитивності негативності в розвитку кожного індивіда. У цьому контексті для нас істотно намічене Б.С. Братусем розведення чотирьох рівнів у структурі особистості:егоцентричного, группоцентричного, гуманістичного (просоціального) і духовного, а також його визначення категорії особистості як способу присвоєння загальнолюдської сутності, зафіксованого в моральному досвіді людства. При цьому зміст особистості покладається в залежності від її зв'язку із сутності характеристиками людського буття, а її "нормальність" чи "анормальність" ставляться в залежність від того, як вона служить людині, "чи сприяє її позиція, конкретна організація і спрямованість прилученню до родової чи людської сутності, навпроти, роз'єднує з цією сутністю, заплутує й ускладнює зв'язки з нею... Стати особистістю — по-перше, зайняти визначену життєву, насамперед міжлюдську моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність "

Егоцентричний рівень визначається прагненням ідивіда лише до власної зручності, вигоди; відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає інший особистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людин ідентифікує себе з якою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю групу чи ні; "інші" поділяються на коло "своїх", що володіють самоцінністю, і "чужих", її позбавлених. На гуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; по суті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можна говорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), і тільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта — роби так, щоб правило твого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотому правилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою. Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної, есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,— на цій ступіні "людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого не як на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, що співвідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разом з кінцем життя... це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносини людини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним"

Дуже часто в останні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо від страху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім, інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образ людини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичних релігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічну проблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і що сумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великих соціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій, особливо між родичами.

Якщо релігія глуха до людських повсякденних нестатків (часто власне психологічним по своїй природі, а не, як представляється на перший погляд, економічним, політичним і т.д.), радощям і прикрощям душі, то люди біжать від традиційної духовності в негативізм атеїзму і вульгарного матеріалізму (маючого можливість приймати як комуністичні, так і сугубо капіталістичні, ринкові форми хоча і що залишається маніпулятивним по своїй суті) або звертаються до нового радикально антипсихотерапевтичній релігійності, що використовує психологічні кризи (у тому числі й у сфері міжособистісних взаємин у родині) людей для контролю над їхньою свідомістю.

"Не можна бути глухим і думки,— пише К. Юнг,— що і дух також є не абсолютним, а чимось відносним, нужденним у доповненні і поповненні життям.., у нас занадто багато прикладів, коли дух настільки опановував людиною, що жив уже не людину, а тільки дух, причому не в змісті більш багатої і насичений для людини життя, а навпаки... Життя — це критерій істини духу. Дух, що позбавляє людину всіх життєвих можливостей,— це дух загубленний... Життя і дух являють собою дві чи сили необхідності, між якими знаходиться людина. Дух наділяє його життя змістом і можливістю найбільшого розквіту. Життя ж необхідне духу, тому що його істина, якщо вона не життєздатна, нічого не значить".

Повертаючи до схеми Б.С. Братуся, можна сказати, що гранично верхове духовне бачення лютості і міжособистісних взаємин, у тому числі й у родині, повинне бути співвіднесене з життям, зіставлено з тим протиріччям, тією драмою, що, по Л.С. Виготському, існує між природними і культурно-історичними детермінантами розвитку людини - і спілкування між людьми: людина одночасно є складовою частиною природи і принципово відрізняється від інших її істот, що населяють, що, як ми думаємо, має надзвичайно важливе значення для питання про якісну специфіку людських внутрісімейних взаємин, робить необхідним вивчення їхній гранично глибинних, еволюційно-генетичних детермінант.

Однак психологія міжособистісних відносин у родині (як і будь-яке психологічне дослідження) не може абстрагуватися від тієї обставини, що людина жива істота, вона включений у біологічну низку поколінь своїх родичів — предків і нащадків. В. Сатир пише: "Кожний з нас зароджується на всесвітнім дереві духовності. Це дерево зв'язане своїми коренями з усіма живими істотами. Кожен, навчивши, може стати мудрим наставником, що буде оберігати дорогоцінне життя, любити її і піклуватися про неї... Наше відношення до духовних проявів життя свідчить про те, наскільки ми цінуємо життя взагалі... Моя духовність виявляється в тім, що я в однаковій мірі поважаю життєві сили, що наповняють усе живе на Землі".

Разом з тим слід зазначити, що традиційним для психології (у тому числі і для психології родини) є уявлення про індивіда як про живий організм, включеному в процес безупинної взаємодії з зовнішнім середовищем: взаємодіючи із середовищем і за допомогою фізіологічних механізмів пристосовуючи до неї, організм змінює свій стан шляхом пошуку оптимальних реакцій і фіксації найбільш адекватних з них — такі самі загальні умови виникнення і первісного функціонування психіки, що були введені в психологію під впливом навчання Ч. Дарвіна, що включило психічне відображення (у тому числі і психіку людини) як невід'ємну частину в єдиний ланцюг еволюції органічного світу. Разом з тим поза розглядом теоретико-психологічної думки виявилися принципи генетики, що також йдуть безпосередньо від Ч. Дарвіна, універсальні для всієї живої природи і більш загальні в порівнянні з закономірностями адаптації організму до середовища,— з позицій сучасної еволюційної біології самим загальним критерієм життя виступає відтворення індивідом собі подібних і підтримка, відповідно до генетичної програми, специфічної структури даного організму.

Тому психологам, що вивчають питання про природу і якісну специфіку міжособистісних відносин у родині, варто не конструювати свою власну, зручну для них біологію, а звернутися до сучасних досліджень еволюційно-генетичних основ соціального поводження тварин і людини

— сучасної соціобиологіі, що є безумовним піонером у цій області: наскільки нам відомо, систематичне співвіднесення еволюційно-генетичного, психологічного і культурно-історичного підходів до міжіндивідуальними взаємодіями, у тому числі й у родині, у концептуальному плані до 1975 р. (тобто до виходу роботи Э. Уілсона "Соціобіологія: новий синтез") не проводилося. Слід також зазначити, що останнім часом багато психологів, що займаються родиною і дитинством, звертаються до робіт соціобіологов.


1.2 Види та причини подружніх конфліктів


Сімейні конфлікти є однієї з найпоширеніших форм конфліктів. По оцінках фахівців, у 80-85 % родин відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки по різних приводах. Унікальність сімейних відносин обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, до й особливим образом відбивається на соціальному і психічному зодоровї всіх її членів. У дійсній темі розглядаються особливості сімейних конфліктів, їхня класифікація, а також інші питання, що розкривають суть цього складного явища. Сімейні конфлікти — це протиборство між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Родині конфлікти мають свої особливості, облік яких необхідний при попередженні і дозволі таких конфліктів.

1. Насамперед, сімейні конфлікти відрізняються особливим предметом, специфіка якого обумовлена унікальністю сімейних відносин. Найважливішою особливістю сімейних відносин є те, що їхній основний зміст складають як міжособистісні відносини,так і правові і моральні зобов'язання, зв'язані з реалізацією функцій родини: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної..

2. Сімейні конфлікги відрізняються по причинам. Найважливішими з них є:

• обмеження волі активності, дій, самовираження членів родини;

• поводження, що відхиляється, одного чи декількох членів родини (алкоголізм, наркоманія і т.д.)

• наявність протилежних інтересів, устремлінь, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного з членів родини (з його погляду);

• авторитарний, твердий тип взаємин сформованих у родині в цілому;

• наявність тяжко вирішуючих матеріальних проблем;

• авторитарне втручання родичів у подружні відносини;

• сексуальна дисгармонія партнерів у шлюбі й ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища варто віднести: погіршення матеріального становища родини; надмірну зайнятість одного чи обох з пожружжя на роботі; неможливість нормального працевлаштування чи подружжя інших членів родини; тривала відсутність житла; відсутність можливості улаштувати дітей у дитячу установу й ін.

3. Особливості сімейних конфліктів виявляються в їхньому динаміку, а також у формах протікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення конфліктної ситуації, відкрите протиборство, розвиток відкритого протиборства, дозвіл конфлікту й емоційне переживання конфлікту). Але такі конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства (докори, образа, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т.п.), а також способами їхнього вирвшення (примирення, досягнення згоди, притирання відносин на основі взаємних поступок, розвід і ін.).

4 Істотною особливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати важкі соціальні наслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто приводять до різних захворювань членів родини. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають для дітей.[21]

Різноманіття сімейних конфліктів представлене в табл. 1.1


Табл. 1.1 Классифікація сімейних конфліктів

№ Підстава класифікації Тип конфлікту Основна причина
1 Суб'єкти конфлікту Подружні конфлікти Весь спектр сімейних конфліктів


Конфлікт між батьками і дітьми Витрати виховання дітей; ригідність сімейних відносин; вікові кризи дітей; особистісний фактор


Конфлікт родичів Авторитарне втручання родичів
2 Джерело конфлікта Позитивні конфлікти Боротьба за лідерство в родині. Незадоволені потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини)


Ціннісні конфлікти Наявність протилежних інтересів, цінностей


Сексуальні конфлікти Психосексуальна несумісність подружжя.


Емоційні конфлікти Незадоволення потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини).


Господарсько-економічні конфлікти Протилежність поглядів подружжя на ведення домашнього господарства й участь у цьому процесі кожного з них, а також інших членів родини. Важке матеріальне становище родини.
3 Поводження конфліктуючих сторін Відкриті конфлікти (відкрита розмова в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; биття посуду і т.п.). Індивідуально-психологічні особливості членів родини, рівень виховання, зміст причини конфлікту


Сховані конфлікти (демонстративне мовчання, різкі погляди, що говорять про незгоду, і ін.) Причини ті ж, що й у попередньому випадку.

Гнів, суперечки - важливі і хворобливі елементи успішно розвиваючих взаємин. Якщо цього немає, думки і почуття ховаються, у відносинах не залишається місця для чесності і відкритості. Чоловіки купують собі світ ціною близькості. Конфлікти між подружжям бувають різними і відповідно до класифікації Ллойда підрозділяються на чотири категорії.

Суперечки по дріб'язках неминучі, якщо ми живемо з кимсь, хто не є нашим власним клоном. Якщо чоловік пропонує дружині поїхати з вечірки раніше, вона може образитися, і подумати, що чоловік зіпсував весь вечір. Але ранком вже усе позабуто.

Суперечки по дріб'язках щораз случаються на нову тему. Вони звичайно не викликають бурю емоцій, люди спокійно виражають своє невдоволення і на цьому суперечка буває вичерпаний. Суперечки по дріб'язках неминучі вони є здоровим явищем. З їхньою допомогою люди підтверджують свою незалежність, одночасно виражають те, що їхній спільний союз набагато важливіше дрібних сварок. Це дуже важливо: адже якщо люди терпимо відносяться до вираження точки зору дружина, вони не схильні застосовувати силу.

Подружжя, схильні до використання насильства, рідко сваряться між собою через дрібниці. Вони рідко дозволяють собі виражати навіть мінімальну незгоду. Якщо ж вони починають сперечатися, так усі неодмінно виливається в скандал. Ніж сильніше розлад у подружніх взаєминах, тим більше уваги повинні приділяти психотерапевти сваркам по дрібницях, оскільки саме сварки по дрібницях викликають неадекватний гнів. Якщо подружня пара функціонує нормальним образом, то не слід витрачати час на розбір причин, більше уваги варто приділити частоті виникнення дрібних сварок.

Подружжя, що складаються в щасливому шлюбі, також сперечаються між собою. Звичайно вони сперечаються через те, яким саме способом вирішити ту чи іншу проблему. У результаті обміну думками, обговорення можливих варіантів розвитку ситуації подружжя виробляють спільне рішення. Стратегія вироблення спільних рішень можуть бути з успіхом застосовані для рішення інших типів конфліктів. Психотерапевтам варто приділяти приблизно однаковий час вивченню суті конфліктних ситуацій і виявленню стратегій успішного рішення конфліктів, що підходять саме цій парі.

Регулярно повторювані жаркі суперечки на ті самі теми відбивають ранню стадію розвитку подружніх взаємин. У цю категорію потрапляють сварки на наступні теми: поділ домашніх обов'язків, виховання дітей, ведення сімейного бюджету. Подібні конфлікти можуть закінчуватися голосним скандалом і навіть застосуванням фізичної сили. Прийняті рішення або неприйнятні взагалі, або прийнятні лише на тиждень, не більш. У подібних випадках психотерапевти повинні приділити особливу увагу жарким сваркам. Під час сеансів психотерапії варто виявляти батьківські установки, що грають головну роль на арені сімейних взаємин, і при необхідності заміняти їх.

Це ж відноситься і до звичних старих конфліктів у шлюбі. Звичні конфлікти подібним до пари зношених шкарпеток - вони вже не потрібні, але до них дуже звикли. Наприклад, щорічно подружжя свариться через того, скільки днів вони проведуть у родичів під час чергової відпустки. Суть такого конфлікту не міняється з часом. Звичні старі конфлікти вказують на наявність батьківських установок, до тепер керуючих подружніх взаєминах. Батьківські установки визначають особистісні границі між подружжям границі особистої волі.

Припинення старих конфліктів приводить до більш зрілих, високо духовним взаєминам, у яких подружжя роблять один одному підтримку. Стратегії терапевтичного процесу містять у собі сеанси, під час яких подружжя обговорюють один з одним батьківські установки виробляють жести і репліки, що сигналізують про початок суперечки і про його закінчення, обговорюють те, що коштує за подібними сварками, приходять до єдиної думки, прийнятному для них обох.

Причина насильства в подружніх взаєминах полягає в недостатньому розвитку навичок звертання з гнівом. Груба фізична сила застосовується набагато частіше, ніж про це говорять.

Відповідно до досліджень Вивиан, Малоне тільки 1,5% чоловіків і 6% дружин указали під час тестування фізичну агресію як актуальну проблему. Однак в особистій бесіді з психотерапевтом уже 46% чоловіків і 44% дружин (56% подружніх пар) указали на присутність фізичного насильства і словесних образ у своєму сімейному житті.

Тому кожній подружній парі варто ставити запитання, чи допускається застосування насильства в їхній родині й у якій формі це відбувається. Далі обговорюються найбільш важкі види насильства в подружніх взаєминах.

Всі існуючі програми проти насильства в родині спрямовані на чоловіків, оскільки фізичне насильство з їх боку з більшою імовірністю заподіює збиток життя і здоров'ю дружини. Більшість чоловіків, на яких піднімають руку дружини, зовсім не вважають це насильством і не сприймають це як серйозну погрозу для свого життя і здоров'я.

Дотепер ведуться суперечки про тім, хто ж усе-таки частіше провокує насильство - чоловіка чи жінки. Штраус (1994) на основі аналізу матеріалів "Національного огляду насильства над жінками в родині" прийшов до висновку, що стать не є визначальним чинником у даному питанні. Так, чоловіки провокували насильства в 2 5,9% випадків, дружини в 25,5% випадків, і обоє з подружжя провокували конфлікт у 48,6% випадків. Навіть у найважчих ситуаціях (побиття кулаками, ногами, погрози зброєю) зберігалися тієї ж самі: дружини провокували насильство в 29,6% випадків, чоловіки в 35,2%. обоє дружина в 35,2% випадків. За нашими спостереженнями, жінки прибігають до насильства так само часто, як і чоловіка, хоча по більшій частині їм приходиться захищатися. Штраус у своїх дослідженнях користався Шкалою тактики поводження в конфліктній ситуації. Ця шкала містить 19 видів поводження насильства, що розрізняються способами,: обговорення ситуації приведення доводів і доказів (три пункти), словесні чи погрози образи (шість пунктів), мінімальне насильство (ляпасу, поштовхи) і жорстоке насильство (побиття, нанесення раней партнеру якою-небудь зброєю), що також включає шість пунктів.

Однак Добаш і його колеги критикують Штрауса, Геллеса і Шнайнметца за те, що ті покладаються на вірогідність зведень, зазначених у письмових тестах. Крім того, мотиви, контекст, значення і наслідки насильства відіграють важливу роль у розумінні даного феномена. В одному випадку дружина дає чоловіку ляпас за те, що той намагався неї зґвалтувати. В іншому випадку чоловік ударив дружину за те, що вона розмовляла зі своїм колишнім коханцем. Мотиви, контекст ситуації різний.

Останнє дослідження підтверджує, що основною проблемою є чоловіча агресія. Якобсон і його колеги (1994), вивчивши групу чоловіків, схильних до насильства, виявили, що в кожнім випадку дружини є жертвами. Якщо починався скандал то ніяке поводження дружини не могло запобігти насильству з боку чоловіка. Дружини відповідали насильством тільки на емоційну чи образу фізичне насильство, що неприпиняється.

Інші дослідники, зокрема Хэмбергер і Хастингс (1986), виявили три характерологические риси, що свідчать про особистісні порушення в чоловіків, що відвідують програму запобігання насильства в родині. Найчастіше це були прикордонні шизоїдні, нарциссично-антисоціальні, схильні до володіння і залежності особистості. Кожен тип особистості вимагає свого підходу в терапії.

Деякі дослідники розробили методи профілактики насильства в родині. Так, при незначних проявах насильства в родині краще не доводити ситуацію до жорстоких побоїв. У насильства є свій початок і продовження: наприклад, словесні образи можуть з часом перейти в більш екстремальні види насильства. Важливо запобігати невеликі прояви насильства в родині в і розцінювати це як серйозний недолік контролю поводження.

Так, фахівці, що займаються проблемою сімейних розбіжностей, підрозділяють усі відносно неблагополучні родини на три типи: конфліктні, кризові і проблемні. До конфліктних подружніх союзів вони відносять такі, у яких між подружжям маються сфери, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання постояно приходять у зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції. До кризових - такі, де протистояння інтересів і потреб чоловіків носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Нарешті, до проблемних подружніх союзів відносять такі, перед якими виникли особливо важкі життєві ситуації, здатні завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутність житла і засобів, важка і тривала хвороба одного з чоловіків, осуд на тривалий термін і т.п. Об'єктивні обставини життєдіяльності родини впливають на її благополуччя тільки через їхню суб'єктивну оцінку чоловіками, що у свою чергу визначається соціально-психологічним кліматом і взаємною задоволеністю взаєминами один з одним, що, утім, давно констатовано в приказці "З милим рай у курені, якщо милий по душі".

Якщо розглядати сімейні труднощі по убиваючій ступені, то шкала має наступний вид: організація домашнього господарства; напружені відносини з родичами; діти і їхнє виховання; труднощі комунікацій; фінансові утруднення; зловживання алкоголем; різна спрямованість інтересів по дозвіллю; ревнощі; сексуальна дисгармонія. Перше з перешкод на шляху до сімейного благополуччя зв'язано з можливою неузгодженістю існуючих у чоловіка і дружини моделей розподілу обов'язків. Для того щоб це їм було зрозуміле, як ілюстрації скористаємося запропонованим Э. Тійт і В. Уколової (хоча і трохи спрощені) підрозділом усіх моделей на дві основні: традиційні і модні.

У традиційних ("асиметричних") родинах чоловік є основою матеріального забезпечення і безперечною її главою. Саме він визначає статус сімейного союзу, установлює коло її спілкування і приймає основні рішення по всіх найважливіших проблемах. За це чоловік звільняється від усіх домашніх обов'язків. Дружина в традиційній моделі або зовсім не заробляє, або заробляє дуже мало, отчого головним для неї є рачивое і зразкове ведення господарства, догляд за дітьми і їхнє виховання. При подібному розподілі обов'язків саме на неї лягають основні турботи по формуванню і відтворено сімейного мікроклімату.

На відміну від традиційної моделі "симетрична" родина (чи, інакше, еголітарна; від французького "еголіте"- ґрунтується на практиці повної рівноправності чоловіка і дружини, що забезпечують відповідно приблизно рівний (пропорцноналъный) внесок у матеріальний добробут сімейного союзу, спільно господарюють, спільно приймають усі найважливіші рішення і в однаковій мірі займаються відходом за дітьми

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: