Психодіагностика та корекція агресивної поведінки молодших школярів
«Агресія — індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи».
Проте, на нашу думку, в основі агресії не завжди знаходиться реакція ворожості. Вона також може мати захисний характер. Приклад цього — інструментальна агресія. Звернемося знову до вищезгаданого словника: «Агресія інструментальна відрізняється тим, що мета суб'єкта, що виявляє агресію, нейтральна, й агресія використовується лише як засіб досягнення цієї мети».
Агресивна поведінка проявляється вже в ранньому віці, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження в стосунках з однолітками.
Дослідження причин і форм агресивної поведінки молодших школярів є необхідною передумовою розробки психолого-педагогічних методів корекції.
У даному дослідженні автор використала такі методики: опитувальник FPI, опитувальник Басса-Даркі, модифікований варіант «Методики малюнкової фрустраці» С. Розенцвейга, тест-опитувальник згідно з методом "Незакінчені речення", а також бесіду з учнями.
Об'єктом дослідження був 3-й клас Хрінницької загальноосвітньої школи Демидівського району Рівненської області.
З метою виявлення основних причин і форм агресивної поведінки клас був розділений на 4 групи залежно від індексів агресивності і ворожості, що були отримані згідно з опитувальником Басса-Даркі:
I група — учні з високим індексом агресивності;
II група — учні з низьким індексом агресивності;
III група — учні з високим індексом ворожості;
IV групу — учні з низьким індексом ворожості.
1. Для вияву особистісних особливостей учнів була використана модифікована форма опитувальника FPI.
Дані, що отримали в І і II групах, свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і прагненням до домінування.
Нестійкість емоційного стану виявляється в: частих змінах настрою, схильності до афективного реагування, недостатній саморегуляції. Внаслідок наявності ознак депресивного синдрому в учнів простежується тривожність, скутість, невпевненість у собі. Результатом цього є труднощі в соціальних контактах. Дані, отримані у III і IV групах, теж свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і вираженим прагненням до домінування. Нестійкість емоційного стану виявляється в схильності до афективного реагування. Також в учнів відзначається наявність ознак депресивного синдрому в емоційному стані.
Таким чином, підвищений рівень психопатизації, який характерний для учнів усіх 4-х груп, сприяє виникненню агресивної поведінки, яка є засобом самовираження й самоствердження учнів.
2. Для вияву форм агресивної поведінки був використаний опитувальник Басса-Даркі.
Аналіз даних, отриманих в І і II групах, свідчить, що серед високо агресивних учнів переважає фізична агресія, тобто застосування ними фізичної сили проти інших осіб. Друге місце посідає аутоагресія. Вони переконані, що завдають шкоди оточуючим їх людям і схильні відчувати докори сумління. Тут зазначимо, що у низько агресивних учнів ця форма агресивної поведінки знаходиться на І місці. Негативізм посідає III місце в групі високо агресивних учнів. Ця форма поведінки спрямована проти керівництва. Пасивний опір посилюється ;аж до активної боротьби проти встановлених правил.
У групі низько агресивних учнів негативізм займає II місце. Це вказує на те, що учні цієї групи активніше виступають проти обмеження своєї свободи. III місце в цій групі посідає фізична агресія, що свідчить про застосування ними фізичної сили у виключних випадках.
Дані, отримані в III і IV групах, свідчать про переконання учнів у тому, що вони завдають шкоди оточуючим. Внаслідок цього учні цих груп відчувають докори сумління.
Така форма агресивної поведінки, як аутоагресія, посідає І місця в обох групах. В учнів з низьким індексом ворожості відзначається застосування фізичної сили проти інших. Учні з високим індексом ворожості рідше застосовують фізичну силу до оточуючих. Однак у них сильніше виражено почуття ненависті, гніву за скривдження. Це спричинює підозру, недовіру до оточуючих людей, які, на їх погляд, здатні зашкодити.
У групі низько ворожих учнів більше виражена опозиційна форма поведінки, спрямована проти керівництва. У них пасивний опір може перейти у активну боротьбу проти встановлених правил.
Відповідно, на І місці в обох групах знаходиться аутоагресія, на II місці в III групі – підозрілість, в IV — фізична агресія, на III місці в III групі — фізична агресія, в IV – негативізм.
Отже, такі форми агресивної поведінки, як аутоагресія, негативізм, підозрілість, використовуються учнями як засіб задоволення потреби в домінуванні, самовираженні і самоствердженні. Основою такої поведінки є підвищений рівень психопатизації особи.
3. Модифікація "Методики малюнкової фрустрації" С. Розенцвейга, розроблена в НДІ ім. В. Н. Бехтерева, використовувалася з метою вивчення того, чи є агресивна поведінка результатом фрустрації (в дослідженні були використані 7 малюнків: 1; 2; 3; 14; 15; 22; 24).
Проаналізуємо отримані дані.
У ситуації фрустрації реакція учнів І групи була спрямована на оточуючих у формі осуду зовнішньої причини фрустрації. Вони намагалися приписати відповідальність за фрустрацію кому-небудь з оточуючих. Учнями використовувалися такі форми агресивної поведінки, як фізична і вербальна агресія. В III групі спостерігалася подібна ситуація. Проте агресивна поведінка була виражена у формі підозрілості, .і
Учні II групи брали відповідальність за виправлення фруструючої ситуації на себе. В цьому випадку їх реакція була спрямована на самих себе. Відповідно вони застосовували аутоагресію.
У IV групі фруструюча ситуація розглядалася як малозначуща. Учні були переконані, що взаєморозуміння і взаємопоступки з обох боків ліквідують цю ситуацію.
Таким чином, дані, отримаю в І—III групах, дають можливість дійти висновку, що агресивна поведінка є результатом фрустрації, оскільки остання є причиною такої поведінки. Проте дані, отримані в IV групі, цього не підтверджують. Відповідно, фрустрація — одна з важливих детермінант агресії, яка інколи сприяє виникненню агресивної поведінки.
Дані, отримані в процесі бесіди з учнями, свідчать про те, що учні І і III груп переважно з неблагополучиях сімей. В їх сім'ях панує атмосфера байдужості батьків до дітей та один .до одного. В дитинстві майже всіх дітей били, принижували та застосовували до них інші форми покарання.
У багатьох сім'ях жорстоке ставлення до дітей спостерігається й зараз. Особливо відзначаються напружені стосунки з батьками. Про це свідчать наступні висловлювання учнів: "Батько постійно ображає мене", "Батько грубо зі мною поводиться" тощо. Батьки практично не приділяють уваги своїм дітям, мало цікавляться їх справами.
Дуже напружені стосунки відзначаються й між самими батьками. Учні вказують на те, що батьки постійно сваряться, ображають один одного в їх присутності. Мало часу проводять у сімейному колі. Кожний з батьків живе власним життям, не цікавиться сімейними справами.
Зовсім інша атмосфера панує в сім'ях учнів II і IV груп. Це атмосфера взаєморозуміння і любові. Батьки багато уваги приділяють своїм дітям, їх стосунки побудовані на довірі. Діти оцінюють стосунки між батьками таким чином: "Батьки ніколи не сваряться", "Мої батьки вільний час проводять у сімейному колі".
Таким чином, атмосфера в сім'ях учнів І і IV груп визначає їх агресивну поведінку. Учні І групи активно використовують таку форму агресивної поведінки, як вербальна агресія, оскільки сімейні чвари і образи є для них звичайним способом спілкування в сім'ї.
У цілому їх агресивна поведінка, з одного боку, є моделлю батьківської поведінки, а з іншого, - результатом жорстокого ставлення батьків до дітей і намагання якось привернути до себе увагу.
У III групі неблагополучна сімейна обстановка сприяє прояву в учнів тривожності, скутості, невпевненості в собі. Жорстокість батьків слугує причиною виникнення образ, ненависті, гніву. Результатом цього є підозрілість, недовіра до оточуючих, котрі, на їх думку, здатні зашкодити. Таким чином, учні з неблагополучних сімей більше схильні до агресивної поведінки порівняно з їх однолітками. Відповідно, сім'я — одне з важливих джерел для отримання дітьми знань про моделі агресивної поведінки.
Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.
Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей.
Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищенні збудливості, подразливості, а також депресивності, яка веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.
Основними формами агресивної поведінки є:
фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи;
негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил;
підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка грунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
аутоагресія — агресія спрямована на самого себе.
Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:
задоволення потреби в спілкуванні;
самовираження і самоствердження;
відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї і на жорстоке ставлення з боку батьків;
досягнення значущої мети.
Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка являє собою своєрідний захисний механізм.
Враховуючи всі чинники, що беруть участь в становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити прояв форм агресії.
На основі проведеного дослідження були розроблені рекомендації, які дозволять педагогам і батькам стримувати агресивну поведінку підлітків.
Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності підлітка — виявляти до нього більше уваги, любові і ласки, яких він так потребує.
Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їх дій.
He можна застосовувати фізичні покарання.
Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме підприємливості, активності, ініціативності , перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
Необхідно пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
Враховувати у вихованні та навчанні особис-тісні властивості підлітка.
Давати можливість підлітку задовольняти потреби у самовираженні і самоствердженні.
Необхідно обмежувати перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це ж стосується й комп'ютерних ігор.
Необхідно спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття в спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
Становлення агресивної поведінки – складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.
Агресивна поведінка визначається впливом сім’ї, характером стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім’ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей.
Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудливості, яка веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.
ІІ.2 Психокорекція агресивної поведінки школярів експериментального класу
Проведений тренінг охоплює три блоки занять - діагностичний, реконструктивно-формуючий і закріплюючий.
Основні напрями психодіагностичної роботи на першому етапі включають:
- діагностику характеру і ієрархії взаємостосунків дітей в групі;
оцінку соціометричного статусу кожної окремої дитини в групі;
- діагностику рівня самооцінки дітей;
- діагностику рівня домагань дітей;
- діагностику властивостей темпераменту кожного учасника;
діагностику емоційної напруженості, підвищеної тривожності окремих вчаться і виявлення її причин;
- виявлення бар'єрів спілкування кожного учня;
- з'ясування неадекватних компенсаторних форм поведінки дітей.
Здійснення такої психодіагностичної роботи на кожному занятті першого блоку тренінгу дозволяє виявити причини неадекватних агресивних реакцій дітей-учасників тренінгової групи і намітити напрями групової і індивідуальної психокорекційної роботи з ними.
Вже до кінця першого блоку занять тренер-керівник на основі своїх наглядів одержує психологічний портрет групи і необхідний об'єм інформації про індивідуальні якості і особові властивості кожного учасника групи.
З метою фіксації і обробки даних, одержаних психологом під час проведення діагностичного блоку тренінгу, ми запропонували хлопцям звістки невеликий «Щоденничок», зроблений із звичайного учнівського зошита в клітку або лінійку, що розрізає на дві половини. В ньому діти могли писати і малювати все, про що вони думають, що відчувають, так, як їм зручно, не побоюючись "вийти за поля".
Після кожного заняття діти здавали щоденнички психологу, "щоб вони не загубилися" і щоб діти не "забували їх приносити на заняття". Така форма роботи внесла елемент зацікавленості в тренінговій роботі, зняла проблему забезпечення дітей листочками для малювання і записів на кожному занятті і виявилася вельми зручною для обробки і інтерпретації результатів, одержаних в ході занять. Фіксувати ж вербальні відповіді дітей безпосередньо на заняттях, на наш погляд, абсолютно неприпустимо. Психолог повинен розраховувати тільки на можливості своєї пам'яті, тому і аналіз кожного заняття буде найпродуктивнішим, якщо його проводити зразу ж після його закінчення.
Реконструктивно-формуючий блок
Задачі:
1. Самопізнання і самоусвідомлення дітьми свого "Я-образу".
2. Формування уміння розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно виражати і регулювати своє.
3. Ігрова корекція агресивності дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії.
4. Набуття дітьми конструктивних форм поведінки і нового досвіду спілкування.
5. Формування у дітей навиків самоконтролю.
6. Формування етичних представлень вчаться.
Протягом другого етапу тренінгу діти вчаться усвідомлювати і долати негативні риси своєї вдачі, набувати і розвивати позитивні, зіставляти свої домагання з можливостями їх досягнення, адекватно сприймати себе за допомогою позитивного і негативного образного зв'язку, адекватно оцінювати свій емоційний стан і стан оточуючих, і відповідно до цього здійснювати самоконтроль своєї поведінки. На цьому етапі ними засвоюються і закріплюються конструктивні форми поведінки, долаються бар'єри в спілкуванні з однолітками.
В ході другого етапу тренінгу психолог продовжує формувати позитивні взаємостосунки учасників групи, сприяє затвердженню адекватних самооцінок і домагань дітей, конструктивних навиків спілкування. Для вирішення поставлених задач керівник групи повинен прагнути активізувати участь у виконанні тренінгових завдань всіх дітей, стимулювати "мовчунів", коректувати надмірну активність "зірок" з тим, щоб дати можливість розкритися і висловитися кожному учаснику коректувальної групи.
Цикл занять будується так, щоб забезпечити поступове розвертання психокорекційної діяльності з тим, щоб сприяти все більшому розкриттю учасників і їх сприйнятливості до коректувальних дій. Так, якщо на перших заняттях даного блоку тренінгу переважаючими формами роботи є рухомі ігри, ролеве програвання ситуацій, вправи на самопізнання, то на останніх - ролеве програвання ситуацій з подальшим обговоренням і формулюванням висновків, бесіди, вправи на самовиховання.
Вправи і ігри, направлені на той, що вивільняється негативної емоційної енергії і агресії, використовуються протягом всього тренінгу. Проте, якщо на перших заняттях на їх використовуванні не акцентується увага дітей, то до кінця другого блоку психолог звертає їх увагу на способи «розрядк», "вираження" агресивних імпульсів в безпечне русло.
Однією із задач даного тренінгового блоку є навчання вчаться методам ауторелаксації і саморегуляції, свого емоційного стану. Керівнику необхідно добиватися засвоєння дітьми пропонованих прийомів і стимулювати їх використовування в повсякденному житті. В цьому істотну допомогу психологу може надати класний керівник дітей, якого доцільно навчити методам ауторелаксації і саморегуляції, що використовуються. Вживання вчителями даних прийомів на уроках як фізкультхвилинки і в позаурочний час сприяє закріпленню відповідних навиків, придбаних дітьми під час тренінгу.
Допомога класного керівника що вчиться в рішенні задач психокорекційного тренінгу слідує особливо підкреслити. Іноді достатньо одного його негативного зауваження на адресу психолога з приводу коректувальних занять, щоб звести до нуля всі зусилля керівника тренінгової групи. Якщо керівнику групи вдасться заручитися взаєморозумінням і підтримкою класного керівника на самому початку психокорекційної роботи і вчитель стане сприяти закріпленню знань і навиків, придбаних тими, що вчаться під час тренінгових занять, то психокорекційний ефект від тренінгових занять може значно зрости, в чому вчитель повинен бути і сам особисто зацікавлений.
III. ЗАКРІПЛЮЮЧИЙ БЛОК
Задачі
1. Закріплення здобутого досвіду спілкування, конструктивних форм поведінки і емоційного реагування на конфліктну ситуацію.
2. Закріплення уміння розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно виражати і регулювати своє.
3. Формування етичних представлень учасників групи.
4. Сприяння перенесенню набутих знань і навиків в життєві соціальні відносини дітей.
5. Ігрова корекція агресивності дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії.
6. Відробіток і закріплення навиків ауторелаксації, саморегуляції і самоконтролю.
Методичні рекомендації
Під час проведення занять цього блоку тренінгу важливо закріпити новий досвід спілкування, що склався у учасників тренінгової групи, з тим щоб діти могли вільно переносити його в повсякденне життя. Продовжуються пошук і обговорення способів поведінки, альтернативних агресивному, вироблення власного відношення до агресивної поведінки, усвідомлення дітьми розширення можливостей в соціальному житті у зв'язку з відмовою від агресивної поведінки.
Метою третього блоку тренінгових занять є підведення підсумків всієї роботи. У зв'язку з цим ми порахували доцільним повторити з дітьми все, чому навчилися на попередніх заняттях. Крім узагальнюючих і закріплюючих, розв'язуються також діагностичні задачі. Так, при формуванні пар або команд тренер звертає увагу на те, хто з ким вважає за краще бути в парі або в одній команді. Вправа "Шосте відчуття" допомагає діагностувати рівень групової згуртованості і визначити його динаміку (порівнявши дані з результатами, одержаними на першому тренінговому занятті). В ході гри «Мафі» з'ясовується, наскільки діти навчилися розпізнавати емоційний стан співбесідника по виразу його обличчя. Перечитавши вислови дітей щодо їх бажань і домагань, записані в щоденничках на перших заняттях, і порівнявши їх з відповідями (формулюваннями) на завдання останніх занять, тренер одержить уявлення про динаміку самооцінки, рівні домагань, про розвиток навиків рефлексії у дітей і т.д.
Перше заняття цього блоку ми проводили в спортивному залі, з тим щоб різноманітити форми тренінгової роботи, дати дітям можливість «виплеснути» негативну емоційну енергію в прийнятній формі. Метою заняття було закріплення знань дітей про способи розрядки гніву і зняття агресивності, про навики ауторелаксації і саморегуляції.
На двох останніх заняттях були узагальнені знання, хлопців про причини агресії, адекватних формах емоційного реагування, способах протистояння стимулам, що провокують агресивну поведінку, прийомах самоконтролю і нейтралізації первинних агресивних імпульсів.
В кінці останнього заняття тренер акцентував увагу хлопців на тому, що із закінченням тренінгу їх робота над собою не закінчується. Він домовився з дітьми про те, що кожний з них приходитиме на індивідуальну зустріч з психологом і розказуватиме про виконання особистого плану добрих справ, про роботу над своїми недоліками і т.п. І якщо кому-небудь з хлопців важко справлятиметься з своїми негативними станами, вони завжди зможуть прийти в кабінет психолога по допомогу або пораду.
І. 3 Ефективність експериментальної методики психокорекції проблемної поведінки дітей молодшого шкільного віку
З метою виявлення ефективності проведеного тренінгу ми повторно застосували підібрані нами методики: опитувальник FPI , опитувальник Басса-Даркі, модифікований варіант,, методика малюнкової фрустрації" С. Розенцвейга, а також бесіду з учнями
1. Для вияву особистісних особливостей учнів була використана модифікована форма опитувальника FPI.
Дані, що отримали в І і ІІ групах, свідчать про дещо нижчий рівень психопатизації, і зниження прагнення до домінування та агресивного ставлення до оточуючих.
У дітей підвищився рівень саморегуляції, зміни настрою спостерігалися рідше, рівень афективного реагування знизився.
Хоча внаслідок наявності ознак депресивного синдрому в учнів простежується тривожність, скутість, невпевненість в собі.
Дані, отримані в ІІІ і ІV групах, теж свідчать про знижений рівень психопатизації, хоча спостерігається часткова нестійкість емоційного стану, яка виявляється у схильності до афективного реагування.
Таким чином ми , порівнявши дані, спостерігаємо зниження рівня психопатизації, який характерний для всіх 4-ох груп, про що свідчить формування в учнів адекватних форм поведінки, які є засобом самовираження й самоствердження.
2. Для вияву форм агресивної поведінки був використаний опитувальник Басса-Даркі.
Аналіз даних, отриманих в І і ІІ групах, свідчить, що в учнів зменшилося бажання застосування фізичної сили проти інших осіб. Діти почали відчувати докори сумління.
У ІІ групі учні виступають проти обмеження своєї свободи, вони застосовують фізичну силу у виключних випадках.
Дані, отримані в ІІІ-ІУ групах свідчать, що в учнів виражене почуття ненависті, гніву за скривдження. Це спричинює підозру, недовіру до оточуючих людей, які, на їх погляд, здатні зашкодити.
Дані, отримані в процесі бесіди з учнями, свідчать про те, що їм після пройденої програми стало легше спілкуватися з однолітками, вони знаходять ,,спільну мову", і за останній час у них, щонайменше, з'явився хоча б один друг. Діти здружилися, у них переважає веселий, позитивний настрій. У дітей знизився рівень недовіри до оточуючих, учні стали менше конфліктувати, принижувати і ображати один одного.
Застосована система тренінгу, мабуть, не є ідеальною, досконалою, однак вона є досить цікавою і корисною для дітей і спеціалістів, які з ними працюють. Важливо відмітити, що застосовуючи будь-яку програму роботи з дітьми, слід творче підходити до здійснення певної програми, виходячи з вікових та індивідуальних особливостей дітей певного віку і специфіки конкретної школи.
Висновок
Слово «важкий» в школі повторюють постійно. Важкий час, важкі сім'ї, важкі діти. Ми звертаємо увагу на кризовий стан суспільства, сім'ї, низький рівень гуманізації навчання і виховання. Ми акцентуємо увагу на соціально-економічних, медико-біологічних і інших причинах важкого дитинства. І це часто затуляє від нас проблему педагогічного обов’язку і компетентності. Ми апелюємо до причин глобального масштабу, опускаючись на рівень педагогічного песимізму. Але, на щастя, в кожній школі є психологи і педагоги, досвід яких служить підтвердженням того, що педагогічними засобами можна добитися багато чого. Шлях профілактики важкого дитинства, нагода рішення проблеми природними педагогічними засобами трапляється найгуманнішим і раціональним.
Зараз стало традицією «скидати» педагогічні проблеми на психологічну службу. Що робити з важкими? Один психолог, навіть найчудовіший, погоди не зробить. Потрібні і інші кваліфіковані фахівці, щоб кожний на своєму місці знайшов себе, став майстром.
Педагогічна занедбаність полягає в нерозвиненості, неписьменності, невихованості дитини, відставанні його розвитку від власних можливостей, вимог віку, викликаних педагогічними причинами і що піддаються корекції педагогічними засобами.
Затримка розвитку правилосообразного поведінки, невміння підкорятися вимогам відповідної діяльності (ігрової, учбової, трудової) з часом зростає в недисциплінованість, небажання зважати на суспільні норми.
Залежно від якості, тривалості і ступеня несприятливого впливу негативні установки можуть:
носити поверхневий, легкоусуваючий характер;
укорінятися і вимагати тривалого і наполегливого перевиховання;
доповнюватися вторинними, третинними недоліками.
У зв'язку з цим виникає проблема ранньої профілактики антигромадської поведінки, яка повинна починатися з попередження педагогічної занедбаності.
Робота шкільного психолога повинна бути, в першу чергу, направлена на гуманізацію педагогічного процесу, розвиток загальної культури і культури спілкування, емпатичного розуміння як основи діалогу з важкими учнями, безоціночного особового і оптимістичного відношення до них педагогів.
Дослідження, проведені окремими авторами, показують, що агресивні способи дії з'являються тоді, коли інші форми поведінки не дають бажаних результатів. Це, ймовірно, свідчить про те, що навіть є в арсеналі у дитини адаптивні форми поведінки (як вчинені, так і недосконалі) можуть під впливом важких ситуацій змінитися проявами неадаптивної агресії. З цих позицій ми виділяємо в структурі агресивної поведінки молодших школярів неадаптивні агресивні реакції, що приводять до деструктивного, дезадаптивному результату по відношенню до особи.
В світовій психологічній практиці прийнято вважати, що основним і найефективнішим методом корекції порушень поведінки у дітей є поведінкова терапія. Цей підхід заснований на теорії навчання і припускає розгляд порушень поведінки не як симптом якого-небудь захворювання, а як певні типи реагування. Тому об'єктом дії в процесі поведінкової терапії є сама поведінка дитини.
Багато авторів відзначають ефективність поведінкової терапії через дію трьох чинників:
1) можливість контролю соціального середовища дитини;
2) можливість дії на механізми дезадаптивної поведінки;
3) відносна стислість терапії.
Виходячи з цього, свою роботу з молодшими школярами, що проявляють неадаптивні агресивні реакції в повсякденній поведінці, ми будували з опорою на даний підхід, а також на принципи гуманістичної психології, що розглядає людину як вищу духовну істоту. Формування гуманного відношення до навколишніх людей, на наш погляд, повинне стати основною задачею в роботі з агресивними дітьми.
Одним з найпоширеніших і ефективних засобів психологічної корекції, зокрема корекції агресивної поведінки, є соціально-психологічний тренінг. Результати досліджень свідчать про взаємозв'язок дефіциту соціальних навиків у дітей з їх агресивністю. Крім того, агресивність школярів виявляється і звертає на себе увагу лише під час їх контактів з оточуючими, тобто в процесі соціальної взаємодії. Тому соціально-психологічний тренінг, як форма групової психокорекційної роботи, виявляється самим відповідним засобом. Взаємодія в групі однолітків дає найбільші можливості формувати у школярів установку на позитивні емоційні контакти з людьми, розвивати у них адекватні оцінні думки, коректувати самооцінку і самосприйняття на основі зворотного зв'язку (тобто оцінки їх оточуючими), формувати уміння розуміти емоційний стан інших, здійснювати самоконтроль над своїм станом і т.д. Проводити психокорекційну роботу в цьому напрямі доцільно вже з молодшими школярами, адже в цьому віці такі стани ще не стійкі і їх легше коректувати, не дати закріпитися як тенденціям поведінки.
Список використаної літератури
1. Бовть О.Б. Исследование и коррекция социально-психологических и индивидуально-личностных характеристик младших школьников, коррелирующих с их агрессивностью // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - № 2. – С. 4-9.
2. Бовть О.Б. Причини і форми агресивної поведінки дітей. // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - № 5. – С. 14-15.
3. Бовть О.Б. Психокоррекционная работа по предупреждению агрессивности детей младшего школьного возраста // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. - № 3. – С. 3-8.
4. Бовть О.Б. Психокоррекционная работа по предупреждению агрессивности детей младшего школьного возраста // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. - № 5. – С. 19-23.
5. Бовть О.Б. Психокоррекционная работа по предупреждению агрессивности детей младшего школьного возраста // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. - № 9. – С. 15-19.
6. Бовть О.Б. Психокоррекционная работа по предупреждению агрессивности детей младшего школьного возраста // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. - № 10. – С. 21-24.
7. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – С.Пб.: Питер Ком. 1999. – 528 с.
8. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – С.Пб.: Питер. 1997. – 336 с.
9. Давыдов В.В. Понятие деятельности как основание исследований падиной школы. Л.С. Выготского // Вопросы психологии. – 1996. - № 5.
10. Елисеев О.П. Конструктивная типология и психодиагностика личности / Под ред. В.Н. Панферова. – Псков: Издат. Псковского обл. ИУУ, 1994. – 280
11. Забродський М.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль.: Навчальна книга. – Богдан. 2002. – 112 с.
12. Іванова В.В. Причини і форми агресивної поведінки дітей // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - № 5. – С. 14-16.
13. Зинченко В.Л. От классической коранической психологии // Вопросы психологии. – 1996. - № 5. – С. 7-20.
14. Колесіна Т.Д. Діагностика і корекція розвитку дітей, як засіб профілактики відхилень у їх поведінці. // Початкова школа. – 2000. - № 5. – С. 30.
15. Колесіна Т.Д. Діагностика і корекція розвитку дітей, як засіб профілактики відхилень у їх поведінці. // Початкова школа. – 2000. - № 6. – С. 41.
16. Лучшие психологические тесты. / Под ред. А.Ф. Кудранюва. – Петрозаводск: Петроком 1992. – 320 с.
17. Марінушкіна О.Є. Проблема шкільної дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку. // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - № 2-3. С. 10-11.
18. Марциповская Т.Д. История детской психологии: учебник для студентов пед. вузов. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 272 с.
19. Методика определения готовности детей к школьному обучению. / (Тесты психологического развития детей 6-7 лет) / Сост. Н.Е. Водопьянова, Н.В. Лик. – С.Пб.: СПбГУ, 1992. – 20 с.
20. Мид М. Развитие ребенка. – М.: Наука, 1968. – 246 с.
21. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. пос. – К.: В. шк., 2000. – 479с.
22. Настольна книга практического психолога. Учебное пособие в 2-х кн. – 2-е изд. Перераб и доп. – М.: Гуманит изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – кн.1: Система работы психолога с детьми разного возраста. –