Психологія у середні віки
Климент Олександрійський вважає нестямною справою ганьбити тіло. Людина вже тілесною своєю організацією звернена у височінь, механізм її відчуттів спрямовано до пізнання вищих цінностей. Навіть частини тіла пристосовано більше до здійснення добра, ніж до замкнення у межах чуттєвих задоволень. Виходячи з засади патристичної психології, що душа є най-благороднішою частиною людської істоти, Климент Олександрійський, проте, зауважує: «Ні душа не є благо за самою природою своєю, ні тіло не є зло за тією ж самою природою своєю». Людина визначається своєю життєдіяльністю. Якщо вона поневолюється пристрастю до окремого, до дріб'язковості речового світу, це називатиметься життям за плоттю, Сама ж плоть за таке життя не відповідає. Хоч тіло людини створене схожим на тіла інших тварин і з тієї ж матерії, проте вийшло воно із рук найславнішого художника, який, створюючи людину, самого себе мав за взірець. «Жити за плоттю» — залежить не від самої плоті, а від установки душі, яка мусить нести всю повноту відповідальності за невідповідне використання тіла. Ці слова Климент Олександрійський наводить з твору «Про щастя» піфагорейця Єврюта, якг виражають справжнє достоїнство людського тіла.
За Климентом Олександрійським при посередництві «плотського духа» (серединна ланка антропології) людина відчуває, бажає, радіє, дратується, харчується, розвивається, діє відповідно до того, що продумано і вирішено в її душі і розумі. Якщо пристрасті переможено, пануюча розумна здатність торжествує над плотським духом, хоч плоть інколи бажає супротивного духу. Плоть завжди готова стати заколотницею і впадати в надмірності, що дисгармоніюють з природою людини. На противагу цьому духу дано таку владу керувати тілом, що протягом всього свого життя людина може діяти згідно з внутрішнім своїм єством.
Природа людини, що має в собі дух плотський і дух керуючий, визначає два види рухів, які залежать від того, чи мають вони начало в розумі, чи виникають із тілесних процесів. Двоїстий шлях і в осягненні предметів пізнання. Зовнішні орган» чуття співвідносяться з матеріальним світом, умоспоглядан-ня — з ідеальним. Дії також мають двоїстий характер; їхніми джерелом виступає розсудок або плоть. У цих протиставленнях, складених Климентом Олександрійським,— наочний виклад колізійної ситуації, один з компонентів якої визначається підлеглим, другий — панівним. Така позиція властива середньовічній психології.
Висновок
Отже, як ми бачимо патристична психологія показала суперечливість людини, але компоненти суперечності, виступаючи як зло і добро, не тлумачилися як сторони однієї сутності (душі). Людська природа виступає переважно, як добро, а зло було відхиленням від добра, результатом переобтяженості предметно-речовим світом.
Головна проблема патристичної психології – походження психічного з надр Верховного буття. Кореляція з об’єктивним світом, притаманна античній психології, відсувається на задній план. Психологія стає похідною від теології.
Оскільки кореляція з верховним буттям позбавлена будь-якого реального змісту, адже про це буття нічого сказати не можна, воно невимовне, патристика мимоволі повертає свої дослідження до об’єктивного світу. При цьому вони під впливом античного світогляду набувають часто естетичного характеру.
Оскільки патристика бере людину в цілісності її тілесних і душевних якостей, вчення про людину постає в антропологічній психології з об’єктивно вираженою матеріалістичною тенденцією.
Головна колізія такої психології об’єднує конечну природу людини і безконечність Верховного буття.
Література
Роменец В.А. История психологии древнего мира и средних веков.- К.-1983
Браш М. Классики философии. От древнейших греческих мыслителй до наших дней Т.1.- М.-1985
Владимирский Ф.С. Антропология и космология Немезия.- Житомир.-1975
Лосев А. Н. История античной эстетики.-М.-1978
Ярошевский М.Г. История психологии.-М.-1995