Психологічні особливості релігійних аддиктів
Серйозні невдачі в сімейнім житті характерні для більшості культистів. Невроз «дорослої дитини» формує довічне прагнення індивіда до підтримки, захисту, відносин, що моделюють сімейні. Уразливість культовому впливу визначається емоційною близькістю, ступенем авторитаризму або рівноправності в сімейних відносинах. Як «неблагополучні», так і зовні «щасливі» родини виховують людей для культів. З іншого боку, самі культи руйнують родини. Схильність до маніпулятивних відносин визріває десятиліттями. І лише факт залучення в «секту» робить сховане явним. Авторитарність є максима волі знеособленого конформіста. Одночасно авторитарність — це засвоєна базова модель відносин у родині й суспільстві. Культизм — одна з форм зміни групового статусу молодої людини, форма молодіжного розриву відносин з родиною. Це максима первинної волі — вибір між авторитетами, видами влади над собою, формами власної знеособленості. Перевага більш високого, ніж батьківський, авторитету сприймається в якості властного духовного росту. Прагматичне й авторитарне відношення батьків до дитини заміняється настільки ж маніпулятивним, але більш статусним відношенням з боку культу. І те й інше — у гуманістичній оболонці. Група так само, як і батьки, виключає особисту відповідальність дитини. Відповідальність і пов'язане з ним почуття провини проявляється лише при переході від одного типу безвідповідальності до іншого. Але й вони витісняються усвідомленням особистісного росту, зміни статусу й залучення до високої мети. Поширення культів визначається, крім того, обмеженістю соціальних контактів, «неврозом общинності». Серед причин цього — і усунення дитячих і молодіжних організацій у школах, тих же піонерських і комсомольських, згортання кількості «заходів». Часті переїзди, функціональність відносин обумовлюють наші приховані мрії про світ як велику родину. У культі представляють індивідові втілення його мрії [6].
Крім
того, пасивність
індивіда, згідно
із класичним
психоаналізом
3. Фрейда [72], визначається
негативними
відчуттями,
незадоволеністю
на оральної
стадії розвитку
дитину. При
недостатній
або надмірній
на цьому етапі
стимуляції
формується
орально-пасивний
тип особистості.
Будучи дорослим,
індивід продовжує
несвідомо
очікувати
материнської
турботи й схвалення
з боку. Залишається
довірливим
і залежним.
Труднощі проходження
фаллічної
стадії хлопчиками
також приводять
до сором'язливості
й боязкості
в зрілі роки.
У підсумку,
зокрема, зростає
імовірність
залучення до
релігійної
групи, де головною
є норма безшлюбності.
Фіксація в
жінки комплексу
Електри приводить
до різноманіття
романтичних
відносин і з
тієї ж часткою
імовірності
— обожнюванню
групового
лідера, спортивного
тренера, гуру,
духівника.
Згідно з ідеями С. Грофа, родова травма визначає структуру наступного духовного, релігійного досвіду індивіда [17].
Параноя обумовлюється негативним досвідом першої перинатальної матриці (БПМ-1) — досвідом дисгармонійної єдності плода з материнським організмом. У підсумку індивід схильний сприймати скрізь чатуючих його демонів і злих сил. Домінування почуття самотньості безнадійності, провини, депрессивність, тривожність, безініціативність — результат негативного досвіду БПМ-2 (важкі початкові пологи, матка стискає плід, її шийка закрита). Ті ж наслідки визначаються використанням при пологах маніпулятивних засобів, щипців. Садо-мазохистські тенденції, агресія, схильність до кривавих жертвоприносин і сатанізму пов'язані з негативними наслідками дії третьої базової перинатальної матриці (шійка матки відкрита, плід під час просування й боротьби за виживання відчуває задуху, зустрічається із кров'ю й слизом) [23].
Крім авторитарних, деструктивних, існують гуманістичні, психотерапевтичні підстави культової привабливості. Культизм — форма трансцендирування, виходу за межі повсякденного й мирського. Різноманіття досвіду й зокрема релігійного, залишається потребою особистості що самоактуалізується. У релігійну групу приводять пошуки сенсу життя, негативне вирішення проблеми теодицеї — у площині усвідомлення «богозалишеності» миру. Індивід приходить у групу з невирішеними в «зовнішньому» суспільстві проблемами, комплексами, нереалізованими мотивами (самоствердження, прагнення до людських відносин, особистісного росту). І в рамках культу ця гуманістична, психотерапевтична спрямованість має більшу імовірність реалізовуватися в руслі деструктивності [57].
Таким чином, до психологічних характеристик особистості, схильної до релігійної аддикціі можна віднести: сором'язливість, довірливість, схильність до гомеостазу, несамоактуалізованність особистості, терпимість до ідеологічної й сенсової невизначеності, тривожність, нестабільність установок, репродуктивність мислення, схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Фактори, що визначають культову уразливість індивіда: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.
1.4 Група ризику й причини приєднання до культів
Майже всі дослідники цього питання відзначають, що в нові релігійні рухи в першу чергу попадають люди молоді [2; 16; 62].
А. Баркер і ряд інших авторів пояснюють це тим, що нові релігії, де є лише перше покоління віруючих, викликають більше ентузіазму, ніж традиційні, що вже посоліднішали згодом. Звичайно нова релігія більш беззастережно обіцяє порятунок громаді, що істинно увірувала або окремій людині, що йде по «дійсному шляхові» [92; 93]. Через це молодому шукаючому розуму нова релігія може здатися більш живою і чуйною, у той час як традиційна справляє враження більш млявої й святенницької. З іншого боку, нові релігії вимагають від своїх прихильників набагато більше сил і часу, ніж традиційні релігії. А такою розкішшю, як вільний час, володіють більшою мірою молоді, несімейні люди.
Природно, такий стан речей існує до пори до часу. Час тече, сектанти зростають. Люди в 30 із зайвим років, які виховують дітей, вже мають зовсім інші погляди на життя, ніж безтурботні 20-літні ідеалісти. Свої ж власні батьки з народженням у молоді дітей стають ближче, а разом з ними й традиційні цінності. Можливо, саме цим пояснюється той факт, що із створенням родини, багато прихильників залишають нові релігії [62].
Не відкидаючи того факту, що неофіти — люди в основному молоді, багато дослідників зосереджують увагу більше на психологічних причинах вибору секти як об'єкта для своєї подальшої реалізації. Нам також подібний підхід бачиться досить цікавим.
Перспективний і такий підхід, коли неофітів не розглядають як монолітну масу досить молодих і незрілих індивідуумів. У масі тих, хто попадає в секту, при всій удаваній «однаковості» сектантів, безумовно, можна виділити різні групи людей. Вони будуть різнитися по своїх психологічних особливостях, найчастіше саме в них криються причини й очікування, що спонукали їх вступити в секту [58].
До першої групи можна віднести людей, які попадають у секту, маючи якісь психічні захворювання або у зв'язку з особливостями психічного розвитку.
Багато сект, що застосовують ірраціональні форми, релігійного досвіду, що включають екстаз, транс, залучають тих, хто саме в таких формах звик у своєму повсякденному житті робити розрядження напруженості (це, наприклад, істерики). Депресантів тягнуть культи, у яких особливий упор робиться на переживання жертовності, жалю й страждання. Параноїки також не залишаться поза охопленням. Себе виявити їм допомагають культи, у яких переважає ненависть до ворогів даної релігійної ідеї.
Отже, у широкому й багатограному спектрі сучасних сект і культів, особистість із будь-яким типом психічних відхилень, незалежно від віку, може стати у нагоді. Найчастіше ці люди перетворюються в закінчених фанатиків. Їм частіше, ніж іншим, «приходять» бачення, чуються загадкові голоси. А у вмілих руках керівників сект ці легконавіювані люди, перетворюються в пророків і служать надалі для демонстрацій тим, що сумніваються.
Відомі вчені P.M. Грановська й І.М. Нікольська [16] у своїй книзі «Захист особистості» на підтвердження положення про те, що в рядах сектантів досить людей із психічними відхиленнями, наводять дані американських дослідників Л. Френсиса й Дж. Беннефта, які встановили зв'язок між екзальтованою релігійністю, психозами й неврозами [18]. До цієї ж групи ми віднесли б у цілому здоровіших людей, але, які перебувають у кризовому періоді розвитку. Це молоді люди в період полового дозрівання, деякі жінки в період клімаксу. У ці періоди люди можуть бути в деяких своїх проявах неадекватні.
У середовищі сектантів можна виділити людей, які прийшли в секту з тих родин, у яких панує твердий, авторитарний стиль виховання, відсутне щиросердечне тепло, повага й довіра до кожного члена родини. Інакше кажучи, це родини з несприятливим психологічним кліматом. Цих людей ми умовно об'єднаємо в другу групу. Будучи людьми психічно здоровішими, вони все-таки мали серйозні проблеми в сімейному житті й у побудові своєї власної родини. Вони мають гостру потребу в розумінні й любові близьких. Ця «недолюбленість» змушує їх і в дорослому віці шукати те, що вони недоодержали в дитинстві. Вони біжать від тих соціальних форм родини, які заподіяли їм біль, одночасно вони потребують підтримки, можливо, навіть більше чому хтось інший. У сектантському світі вони знаходять заступника. Учителів; які обіцяють їм підтримку, захищеність, яких їм так бракує. За це вони готові на сліпу повагу й поклоніння йому. Цей зв'язок із Учителем перетворює їх знову в дітей. Такі особистості віддають перевагу організаціям, що емітують структуру родини, такі як Церква Об'єднання (муніти), секта Родина і т.д. У них атрибути родини гіпертрофуються. Керівників називають батьком і матір'ю (муніти), татом (Родина); привласнюють їм риси, властиві паттерновым фігурам. У таких сектах намагаються забезпечити внутрігрупову згуртованість і довіру, внутрігрупові норми й ідеали.
До представників даної групи можна віднести й тих, хто виявився в критичній ситуації або в момент різких змін своєму життя. До таких моментів можна віднести від'їзд із родини на навчання (перші роки поза родиною), зміну роботи, переїзд на інше місце проживання, раптову хворобу або смерть близького, члена родини, розлучення і т.д. У такі періоди багато з людей можуть поповнити другу, умовно виділену нами групу [2].
У таких ситуаціях рвуться звичні соціальні зв'язки, наростає зовнішній дефіцит спілкування, який призводить до падіння самоповаги. Усі ці фактори штовхають їх на пошуки якогось нового соціального середовища. У такі моменти життя й можуть з'явитися представники однієї із сучасних сект, які пропонують ілюзію швидкого росту самоповаги, визнання якоюсь соціальною групою «вибраних» і «просунутих» особистостей. І дійсно, секта спочатку зустрічає неофіта з розкритими обіймами, у яких він на час знову може відчути щиросердечну рівновагу. Ось тут він і «попадається на гачок».
Третю умовну групу становлять психічно здоровіші й духовно розвинені люди, яких відрізняє прагнення до вищих цілей і ідеалів, часто досить ідеалізованих. Їхні піднесені моральні, світоглядні цінності залишаються незатребуваними або суспільством у цілому, або конкретним оточенням. Крах духовних орієнтирів змушує їх пуститися на пошуки того середовища, тієї групи людей, які розділяють їхні духовні устремління [32].
Як уже говорилося вище, молодий палкий розум може відкинути офіційну церкву через ортодоксію, вона може здатися йому недостатньо діяльної в досягненні високих ідеалів. А от пихаті обіцянки діячів сект можуть справити враження, особливо на молодь, що ще не має життєвого досвіду. Такі люди схильні ідеалізувати лідера, який дозволяє долучитися до «великої ідеї» або до «великої місії очищення й поліпшення людства». Висловлення рекрутерів від сект так багаті хльосткими виреченнями, що в них самий ідеалістичний розум може знайти те, що буде відповідати його високим ідеалам. Із часом більш реалістичні й зрілі розчаровуються в таких місіях, але вийти із секти непросто. Уся машина секти спрямована на залучення й утримання нових членів [34].
Існує й четверта категорія осіб, які приходять у секту. Вона відрізняється від попередніх трьох тим, що не випробовує дефіциту ні людського тепла, ні визнання духовних ідеалів, фізичне здоров'я таких осіб теж на необхідному рівні, у всякому разі, воно не є перешкодою в придбанні соціального визнання.
Що ж залучає таких людей до секти? Їх залучають можливості, які може надати їм секта, якщо їй (сектою) правильно скористатися. У сектах, як і в багатьох інших місцях, є люди, які прагнуть добитися просто певної вигоди. Хтось розуміє, що якщо правильно себе повести, те небувалий кар'єрний ріст і шанування тобі забезпечене. Як ми бачимо, попадають люди в секти по різних причинах. Одні психічно нездорові або попадають у секту в гостро несприятливі періоди психічного розвитку; інші шукають любов і розуміння, якими були обділені в дитинстві; треті шукають групу однодумців, які розділяли б їх високі устремління; четверті з меркантильних міркувань. Маючи різний психічний розвиток, усі вони прийшли по різних причинах, а отже, мають неоднакові очікування від своєї участі в секті. Рух їх у зворотньому напрямку зажадає серйозних зусиль фахівців різних профілів і їх самих. Виключення становить остання четверта група. Її представники знайдуть у собі сили покинути секту без усякої реабілітації, якщо вона не буде сприяти реалізації їх задумів.
Таким чином, людей, схильних до влучення в релігійну секту, можна розділити на чотири групи. До першої групи можна віднести людей, які попадають у секту, маючи якісь психічні захворювання або у зв'язку з особливостями психічного розвитку.
До другої групи можна віднеси людей, які прийшли в секту з тих родин, у яких панує твердий, авторитарний стиль виховання, відсутне щиросердечне тепло, повага й довіра до кожного члена родини. Інакше кажучи, це родини з несприятливим психологічним кліматом.
Третю умовну групу становлять психічно здоровіші й духовно розвинені люди, яких відрізняє прагнення до вищих цілей і ідеалів, часто досить ідеалізованих.
Існує й четверта категорія осіб, які приходять у секту. Вона відрізняється від попередніх трьох тим, що не випробовує дефіциту ні людського тепла, ні визнання духовних ідеалів, фізичне здоров'я таких осіб теж на необхідному рівні, у всякому разі, воно не є перешкодою в придбанні соціального визнання.
1.5 Вплив культу на психіку адепта
Деякі питання психопатології релігії залишаються дотепер недостатньо вивченими. Разом з тим, у зв'язку зі швидким поширенням в Україні традиційних і нетрадиційних релігійних навчань, вони залучають усе більше уваги й стають все більш актуальними. Значний розмах придбала трудноконтрольована діяльність численних релігійних тоталітарних деструктивних сект. Ретельне дослідження культової діяльності й велика клінічна робота за участю різних культів розвіяли переконання, що існували раніше, що культи залучають у свої ряди винятково психологічно вразливих або психічно хворих людей [83; 84; 87].
Підраховано, що в країнах СНД у культову діяльність залучається в цей час від 5 до 10 мільйонів людей [33]. Приблизно половина з них — здорові, нормально розвинені люди, що стають членами культу в період вираженої, але минущої уразливості, наприклад, після розлучення, смерті коханої людини або під час критичного життєвого періоду, приміром, у підлітковому віці. У другої половини членів культів, можливо, були психічні розлади, які могли вплинути на участь у секті. Необхідно відзначити, що, незалежно від наявності психічних розладів в анамнезі, в осіб, що залишають секту, у значній мірі збільшується поширеність дистреса й підсилюється клінічно значуща психопатологічна симптоматика [88].
Офіційні релігії зазвичай прагнуть до дійсного прийняття теологічної доктрини, заохочують особисту допитливість і проповідують власний вибір і самостійне прийняття релігійних принципів. Деструктивні культи на противагу цьому побудовані на «неправді, залежності й страху» і мають чотири визначальні ознаки. По-перше, участь у ньому припускає повне знищення індивідуальності або підпорядкування індивідуальності лідерові культу або всій громаді. По-друге, основною метою культу звичайно є довічна експлуатація, що постійно підсилюється (наприклад, фінансова, сексуальна, фізична) членів культу. По-третє, типовий лідер деструктивного культу — авторитарна, рішуча й харизматична особистість, незвичайні переживання якої (наприклад, бачення, сни, травми) інтегруються в структуру вірувань. І останнє, найбільш важливе, — деструктивний культ використовує владу з порушенням етичних норм, забезпечуючи покірність членів [90].
Остання особливість деструктивних культів, при якій використовуються «неетичні маніпулятивні техніки переконання й контролю», включає наступні 8 елементів:
Проводиться тотальний контроль над повсякденним життям членів культу (контроль оточення), наприклад, фізична ізоляція, цензура, звуження кола спілкування, значне обмеження трудової діяльності й соціальних взаємодій, обмеження в одязі й володінні власністю, позбавлення їжі. Приміром, члени Об'єднаної Церкви преподобного Sun Myung Moon і секти «Небесних врат» повинні були подорожувати парами, носити однаковий одяг, відмовитися від колишнього життя, продати всю власність і припинити дія своїх прав водія [89; 91].
Лідери деструктивного культу цілеспрямовано брешуть із метою «придбання» особливої могутності (містична маніпуляція). Наприклад, перед самим масовим одночасним самогубством і вбивством 914 людей у Гайані в 1978 році лідер «Народного храму» преподобний Jim Jones із Сан-Франциско, що страждає шизофренією, здійснював чудотворне «зцілення» членів культу від захворювань, які систематично навмисно «створювалися» для наступного зцілення. Схильність Jim Jones до брильянтових перснів і взуття зі шкіри крокодила вселяла сектантам повагу й трепет. Коли ж Конгрес США зацікавився діяльністю новоявленого месії, члени комісії виявили гору трупів, вбитих за допомогою ціаністого калію. Вражає, що близько 200 людей покінчили із собою по власній волі. Caм Jim Jones застрелився [83].
Абсолютна незаперечна лояльність стосовно культової організації й віруванням (вимога чистоти). Це відбите в правилах секти «Небесні врата»: порушеннями вважаються обман членів або лідерів культу, навмисна непокора, чуттєвість і вказівки на помилки лідерів. Люди, що залишають цю секту, повідомили, що в період членства від них було потрібно проживати в суворій убогості й пити рідини «що очищають», відмовляючись від твердої їжі [ 89; 91].
Для забезпечення психологічної уразливості членів використовується принизливі й тверді засудження (культ сповіді). В «семінарах, що навчаються» Эрхарда й інших психотерапевтичних культах досить часто використовується ритуал сповіді на «гарячому стільці» [83].
Для додання вірогідності культовим віруванням створюються псевдонаукові, ємні й перекручені пояснення (священна наука). Це добре описане в матеріалах, опублікованих в Інтернеті комуною «Небесні врата». Жили замкнено, робили бізнес на підготовці сторінок для системи Інтернет. Сектанти вважали себе ченцями й називали один одного «сестра» і «брат». Кілька років вони ретельно готувалися «з радістю покинути цей мир». Згідно з навчанням їх проводиря й гуру Маршалла Эплуайта, у березні до землі повинна була наблизитися комета Хейла–Боппа. У хвості цієї самої комети нібито перебуває космічний корабель, який і повинен був перевести сектантів на іншу планету. Для цього потрібно було всього лише «позбутися земної оболонки». Вони й позбувалися… Через три дні поліція виявила на віллі 39 холодних трупів, серед яких було й 8 кастрованих чоловіків. А комета зависла над Землею й відправилася в космос. Подібним чином діють і деякі інші футуристичні й пов'язані із НЛО культи [88; 89; 91].
Використовується ритуалізований, вузький набір фраз, що обмежує самостійне осмислення культових вірувань і полегшуючих диссоціативне переживання. На противагу, наприклад, віруванням католицької церкви, що розглядає тіло людини як носія душі, мова секти «Небесні врата» визначає розщеплення душі й тіла, духу й матеріальної природи, що значно утрудняє сприйняття душі й тіла як єдиного цілого [89; 91].
Здійснюється постійне знецінювання сприйняття і почуттів членів секти з метою зміцнення й розвитку культових ідеалів (доктрина вище особистості). Наприклад, у групі «Небесні врата» порушеннями правил уважалося: ставити себе на перше місце, самостійно вживати які-небудь дії, мати переживання особистого характеру, симпатії й антипатії, збиватися з «дійсного шляху», проявляти необґрунтовану люб'язність і довіряти власним судженням.
Люди, що залишилися за межами секти (друзі, родини й цілі народи), розглядаються як носій зла, неварті, нелюдяні й, які, можливо, заслуговують відплати (при прийнятті правильного існування). Одним з останніх драматичних прикладів цієї ознаки культів є вибух бомби з отруйними речовинами в японському метрополітені, організований членами культу з метою розв'язати світову війну, яка «збереже» членів секти й знищить усіх інших.
Усі перераховані вище маніпулятивні засоби супроводжують ідеологічну обробку, виснажують силу індивіда, стимулюють фрагментацію й приводять до відмови від свого «Я» і беззаперечному прийняттю вірувань і практик культу. По цих і інших причинах членство в деструктивній секті є одним з найбільш руйнівних травматичних переживань, описаних як «заборонений експеримент на людях» [84; 90].
На думку Ц. П. Короленка і Т. В. Дмитрієвої [31] «порівняння змін, що відбуваються в психіці людини в результаті його участі в секті, зі змінами, що виникають при аддикціі, може проводиться й з кількісної сторони, виражаючись у тому й іншому випадку в прагненні людини одержувати усе більше переживань».
За даними Н. В. Бондарева [6], у міру залучення в діяльність секти в адепта на фоні вираженої астенизации відзначається наростання психологічної дезадаптаціі з поступовою заміною індивідуальних форм реагування на групові.
Отже, релігійна залежність, як і будь-яка інша, стає одним із способів втечі від тривоги, відповідальності, необхідності вирішувати свої особистісні й духовні проблеми. На думку Ц. П. Короленка і Т. В. Дмитрієвої [31] аддикція до секти становить більшу небезпеку, ніж харчова аддикція або навіть гемблинг, оскільки частіше викликає психічні порушення шизофреноформного характеру в релігійних аддиктів.
Не випадково тому в психіатрії й психології заговорили про новий вид патології, яку стали іменувати «культова травма», під якою розуміють комплекс впливів, використовуваний у деструктивних культах і спрямований на зміну свідомості індивіда [25].
В. Є. Пашковський [55] описує наступні психічні розлади, які можуть виникнути в результаті культової травми:
Розлади поведінки, що не досягають рівня психічних розладів. Вони проявляються зміною інтересів до родини, друзів, роботи й навчанню, появою нової манери одягатися. Звертає на себе увагу зміна мови: висловлення призводять враження завченності («пластинки, що програється»). Практикуються часті, без пояснень, уходи з будинку, часті телефонні розмови, тривалі читання й медитації. Міняється й режим харчування. Наростає агресивність стосовно рідних і близьких.
Психосоматичні розлади, які частіше спостерігаються у вигляді соматоформних вегетативних дисфункцій, що виникають раптово й супроводжуються вегетативним порушенням, інтенсивним болем у внутрішніх органах.
Атипичні диссоціативні порушення частіше відзначаються в осіб, що практикували методи введення себе в транс. З диссоціативных феноменів частіше зустрічаються галюцинації, параліч, порушення сенсорної сфери.
Посттравматичний стресовий розлад відповідає критеріям МКБ-10 і виникає після розриву із сектою. Особливо характерно подавлений настрій, беззвітна тривога, гнів, амнезія або гипермнезія відносно подій, що травмують, нестійкі диссоціативні або деперсоналіазціонні епізоди, а також відчуття безпорадності, зміни відносини з іншими людьми у вигляді ізоляції й відчуження, недовіри, почуття безнадійності й втоми.
Порушення особистості. Синдром залежності (Ddd-Синдром). Абревіатуру становлять три англійські слова: deception — обман, dependency – залежність і dread — страх. Проявляється втратою власної волі й інтелектуальною критичністю до культового навчання; у прийнятті життєвих розв'язків тільки після ради й з дозволу старшого по культу; у повній і неадекватній піддатливості лідерові; у почутті незручності й безпорадності на самоті через надмірний страх; у страху бути покинутою особою, з якою установлений тісний зв'язок. Ddd-Синдром є початковим порушенням психіки, слідом за яким можливий розвиток більш важких психічних розладів, навіть до психозів з агресивною і суіцидальною поведінкою.
Психози, асоційовані з культовою травмою. Характерний індукований характер. Виділяють синдром надцінних психогенних ідей релігійного змісту, індукований релігійний надцінний і паранояльні марення, які можуть виникати як самостійно так і в рамках наявного шизотипічного розладу або шизофренії.
Разом з тим, не можна заперечувати, що релігійні співтовариства надають істотну допомогу при проведенні реабілітаційних програм з наркозалежними. Як показують закордонні дослідження, уведення в реабілітаційні програми алкоголіків і наркоманів тренінгів, пов'язаних з розвитком духовності й виховання релігійного почуття, позитивно оцінюється як самими пацієнтами, так і фахівцями [85]. Так тренінги духовності виявилися ефективні при використанні метадонових програм зниження шкоди в опіодних наркоманів [82].
У більшості обстежених осіб, у віці від 18 до 35 років, як чоловічої, так і жіновий статі, через 3-4 місяця після регулярних відвідувань зазначених релігійних організацій відзначалися в основному наступні зміни в психічному стані й поведінці: наступала повна (або неповна) переконаність у правоті навчання релігійного культу; з'являлося вороже відношення до батьків (відчуження від батьків); відмова від навчання, роботи, читання газет, журналів, художньої літератури, від перегляду кіно й телепередач, від користування радіоприймачем; спостерігалося обмеження сну до 3-5 годин на добу й виключення з харчування продуктів, що містять тваринні білки; наростали «інтроспекції», замкнутість, губилися друзі, вгасав інтерес до протилежної статі; з'являлися анімія, емоційна холодність, безпристрасний тон голосу, байдужне відношення до зовнішності.
Зазначені прояви супроводжувалися втечами з рідного дому, повним зануренням у діяльність релігійної організації, у багатьох випадках спостерігалися фізичне й психічне виснаження, підвищена стомлюваність. Відзначалося також виключення яких-небудь розмов з підозрілістю й загальною тенденцією до викривлення фактів шляхом їхнього невірного тлумачення, охоплення «законспірованими» подіями, що відбуваються у світі. Такі зміни в психічному стані й поведінці характерні для шизоїдного, параноїдного й залежного розладів особистості. У результаті інтенсивної сектантської практики (літургії, багаторазові ритуали й обряди, ініціації, медитації) деякі ідеї в досліджуваних нами осіб здобували характер надцінних ідей релігійного або псевдорелігіозного змісту, а в частини — характер надцінного псевдорелігіозного марення. Псевдорелігіозні маячні ідеї повністю опановували свідомістю й поведінкою сектанта, визначали всі його вчинки й дії, були недоступні корекції, відрізнялися афективною заряженністю й супроводжувалися сімейною й соціальною дезадаптаціею. Стійкість зазначених маячних ідей підтримувалася постійним контролем поведінки з боку членів сект шляхом системи заборон і обмежень, а також шляхом завантаженості сектантськими дорученнями, обов'язками й у частині випадків залякуванням.
Відповідно до уявлень І. П. Павлова [54], патофізіологічною основою марення була ультрапарадоксальна гіпноїдна фаза в корі головного мозку. До змін свідомості різної глибини привертали докучання, недосипання, багаторазове введення сектанта в гіпнотичний стан шляхом певних фізичних і психічних впливів під видом релігійних проповідей, обрядів, ритуалів, медитацій, мантрів та ін. Механізми психічного зараження реалізуються при прямих і непрямих впливах проповідника на групу людей. Багато з людей, що потрапили в сферу діяльності сект, поряд з розладами особистості, виявляють психологічну залежність від пропонованого їм загадкового «духовного наркотику», до нього виникає потяг, що витісняє частину природних потреб.
Найчастіше у секти залучаються люди, що перебувають у стані психоемоційного стресу, що відчувають почуття самітності, розчарування, незадоволеність. Значна частина сектантів виявляє акцентуйованні риси характеру, а також інші розлади психіки й поведінки. Під впливом сектантської практики з розвитком станів зміненої свідомості наступає маніфестація або рецидив психічного захворювання [77].
Дані результати дозволяють зробити висновок, що діяльність деструктивних релігійних сект у багатьох випадках супроводжується завданням серйозного збитків психічному й фізичному здоров'ю в результаті прихованого психічного насильства й маніпулювання свідомістю людини під виглядом релігійних проповідей, обрядів і масових впливів у стані зміненого свідомості.
У зв'язку з деструктивною діяльністю, що постійно розширюється, тоталітарних сект, які представляють погрозу для суспільства, особливо для молоді, назріла необхідність виробити конкретні пропозиції для внесення змін в українське законодавство про релігійні культи [4].
Таким чином, усі перераховані вище маніпулятивні засоби супроводжують ідеологічну обробку, виснажують силу індивіда, стимулюють фрагментацію й приводять до відмови від свого «Я» і беззаперечному прийняттю вірувань і практик культу. По цих і інших причинах членство в деструктивній секті є одним з найбільш руйнівних травматичних переживань, описаних як «заборонений експеримент на людях». Аддикція до секти становить більшу небезпеку, ніж харчова аддикція або навіть гемблинг, оскільки частіше викликає психічні порушення шизофреноформного характеру в релігійних аддиктів. До психічних розладів, які можуть виникнути в результаті культової травми: розлади поведінки, що не досягають рівня психічних розладів; психосоматичні розлади; атипичні диссоціативні порушення; посттравматичний стресовий розлад; порушення особистості; психози, асоційовані з культовою травмою.
Висновки до першого розділу
Перший розділ роботи присвячений аналізу літератури вітчизнянних та закордонних вчених. Розкрите поняття сектантства та религійної аддикціі, а також розглянуті причини залучення в секту, позначена група ризику, описаний негативний вплив культу на психіку.
На даний час, досить добре вивчена динаміка сектантства, причини залучення в релігійні організаціі, а також маніпулятивні заходи й техніки, використовувані в громадах для втримання сектантів. Крім того, проведена велика кількість досліджень спрямованих на вивчення особистості сектанта. Однак не вивченою сферою дотепер залишається дослідження особистісних характеристик адепта до вступу в секту. Чітко не сформульовані й не описані методи, спрямовані на коррекційну й реабілітаційну роботу із сектантом, а