Розподіл ролей в сім'ї як фактор тривалого шлюбу
Один із вітчизняних підходів до виділення подружніх ролей демонструє Т.С. Яценко, коли згадує чотири основні ролі:
сексуальний партнер,
друг (аналог емоційної функції і функції культурного спілкування),
опікун (виховання дітей),
покровитель (господарчо-побутова роль).
Т.С. Яценко вважає, що для нормального шлюбу достатньо дотримуватись двох правил: "По-перше, присутність всіх чотирьох ролей (хоча якась з них може очолювати). По-друге, виключення додаткових ролей (якщо тільки їх наявність не узгоджена між подружжям і не викликає у них протесту)" /Ковалев С.В., 1997, с.23/. Фактично, модель Т.С. Яценко ігнорує функцію первинного соціального контролю, оскільки термін "опікун" в російській мові має чітке значення стосунків з дітьми.
Головним аспектом розгляду сімейних ролей в зарубіжній соціальній психології і соціології є їх розподіл за статевою ознакою. В цьому випадку вони називаються статевими ролями, полорольовою системою. Тобто розподіл сімейних ролей розглядується в цьому контексті як ядро полорьолевої диференціації.
Статеві ролі - це система культурних норм, різної статі, що приписує представникам, певна поведінка і особові якості. Полорольова система має два аспекти, дві частки.
Перша частка - це культурні стереотипи маскулинності/фемінності, тобто набори фізичних і психічних якостей, які приписуються "ідеальному чоловікові" і "ідеальній жінці". У західній культурі відзначають учені, стереотипи маскулинності/фемінності традиційно були полярними і взаємодоповнювальними. Основними рисами ідеалу фемінності одностайно визнаються пасивність, залежність, емоційність і тому подібне при цьому "справжньому чоловікові" і "справжній жінці" забороняється володіти рисами, властивими іншій статі.
Другий аспект, або друга частка, полорольової системи - це культурні очікування щодо соціальних ролей, соціальних деятельностей, "відповідних" для чоловіків і жінок. У системі культурних полорольових норм зміст її другого аспекту виходить із змісту першого, а саме: набір особових якостей, якими повинні володіти або володіють чоловіки і жінки, роблять їх пристосованими для одних, а не інших діяльностей. Основною лінією диференціації ролей чоловіків і жінок в західній культурі є лінія "будинок - робота". Від чоловіка традиційно потрібний, насамперед, щоб він був професіоналом, зайнятим на постійній, добре оплачуваній роботі. Сім'я повинна розглядуватися їм як щось підпорядковане, другорядне по відношенню до роботи. На жінку покладається відповідальність за будинок, сім'ю, дітей; професійна діяльність допускається, але як щось другорядне по відношенню до сім'ї і в тій мірі, в якій вона не заважає основному призначенню жінки. Така ролева модель вважається за головну ознаку традиційного шлюбу.
1.3 Мотиви визнання чоловічого/жіночого верховенства
Поняття верховенства тісно пов'язане з поняттями лідерства і соціального домінування.
Аналізуючи роботи зарубіжних учених першої половини 90-х років по темі соціального домінування, Д. Майерс робить наступні виводи: "Виступаючи як лідери в ситуаціях, де немає жорсткого розподілу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, а жінки - до демократичності. Якщо в організації прийнятий демократичний стиль керівництва, жінки як лідери цінуються так же високо, як і чоловіки.
При авторитарному стилі оцінка жінок-лідерів нижча. /Майерс Д., 1997, с.233/. Також відомо, що зараз розділ сім'ї - не розділ "згідно з" законом, а лідер, тобто чий психологічний вплив признається добровільно /Кузнецова Л.М., 1987, с.145/.
Звідси, припускаючи, що особливості домінування в сім'ї схожі з особливостями авторитету, стилю керівництва в колективі, можна вважати, що в егалітарному шлюбі обидва чоловіки в рівній мірі можуть бути лідерами, а в традиційному - домінувати "більше шансів" у чоловіків.
На питанні ліній спілкування і розподілу влади в сім'ї зосереджують увага представники стратегічної сімейної терапії: "відношення між членами сім'ї можуть бути симетричними або комплементарними. Перші, згідно Хейлі, мають характер змагання, тоді як другі доповнюють один одного в боротьбі людей за положення і владу" /Коттлер Дж., Браун Р., 2001, с.267/.
Дійсно, вітчизняні дослідження дозволяють вважати, що висока домінантність партнерів в дружніх і подружніх взаєминах, згідно Н.Н. Обозову і співавтором, приводить до негативного впливу /Волкова А.Н., 1979/.
Цей вплив може бути згладжене, оскільки деякі люди чудові в ролі цільового лідера, що встановлює стандарти і що досягає мети, а інші краще підходять для лідерства соціального, необхідного для об'єднання, залагоджування конфліктів і надання підтримки /Майерс Д., 1997. С.394/.
Такий підхід пояснює, чому один чоловік займається організаторськими функціями, а інший - старанними. Під організаторськими функціями Н.Ф. Федотова /1983, с.87-94/ розуміє розподіл доходів, організацію дозвілля, забезпечення психологічного мікроклімату, організацію побуту і виховання дітей. Під старанними - матеріальне забезпечення і суспільну активність.
Н.Ф. Федотова стверджує, що визнання чоловіком свого верховенства базується в основному на пріоритеті в матеріальному забезпеченні сім'ї і успіхах у виробництві, тобто в діяльності за межами сім'ї. З погляду жінок же, для визнання верховенства чоловіка не вистачає його виконання ролі головного годувальника. Приписуючи чоловікові роль голови сім'ї, жінки звертають увагу на його участь в організації дозвілля, у формуванні сприятливого психологічного клімату, і у меншій мірі - в організації побуту і у вихованні дітей. При цьому для дружин важлива не стільки сама участь чоловіка в цих справах, скільки те, що він бере участь в них активніше, ніж чоловіки в інших сім'ях.
Основою для визнання верховенства дружини була висока оцінка її багатогранної діяльності в сім'ї (окрім матеріального забезпечення) як самою жінкою, так і її чоловіком. При цьому найбільш сильним мотивом визнання верховенства дружини був її авторитет у дітей і повсякденна праця, пов'язана з турботою про дітей. Існує думка, що "чим більше дітей, тим менш рівноправний розподілений обов'язку в сім'ї. Час, який жінки приділяють догляду за дітьми і їх вихованню, не залежить від їх суспільного статусу і освіти; батьки займаються дитям тим більше, чим вище їх освітній рівень і суспільний статус" /Антонюк Е.В., 1992, с.45-46/.
Тоді можливо, що сім'ї з жіночим верховенством характеризуються наявністю дітей більше одного і чоловіка з середньою (або нижче) освітою і соціальним статусом.
Разом з мотивом високої оцінки своєї сімейної діяльності у дружин присутній також мотив визнання неспроможності чоловіка в організації сімейного життя. У більшості таких сімей верховенство дружини корелювало з пияцтвом чоловіка.
Мабуть, тому, по Н.Ф. Федотової, в сім'ях з жіночим верховенством спостерігалася низька задоволеність шлюбом (особливо у жінок). Н.Ф. Федотова бачить в цьому, а також в подвійній мотивації вимушений характер жіночого верховенства.
В цілому, сім'ям з чоловічим або жіночим верховенством свойственен різний рівень оцінок особових якостей чоловіка і дружини.
У сім'ях, де "з усіх питань - рівноправ'я", відбувається гнучкіше розділення верховенства в сферах сімейного життя. Відносно стійке переважання одне з подружжя Н.Ф. Федотова спостерігала лише в трьох сферах: матеріальному забезпеченні (чоловіка), розподілі доходів і вихованні дітей. Ситуацію в інших сферах добре описують А. Добровіч і О. Ясицкая /1998, с.75/: "В одних питаннях розділом є чоловік, а в інших - дружина. У потрібні моменти вони міняються лідерством, і ніяких тертя у зв'язку з цим не виникає". Тобто персональне верховенство чоловіка будується як вільна самоврядність, схожа з процесами лідерства в неофіційних малих групах.
Для таких сімей властиві: приблизно однаковий рівень оцінок особових властивостей чоловіка і дружини і висока задоволеність сімейним життям.
З деякими результатами Н.Ф. Федотової може посперечатися А.К. Дмітрієнко, який констатує, що сільські чоловіки "ригідні в своєму житті", а жінки не хочуть виконувати роль дружини, матери, хазяйки, але прагнуть самоудосконалюватися в діяльності поза сім'єю /Дмитриенко А.К., 1989, с.79/. Але це відображає специфіку швидше сільською, ніж міської сім'ї.
Не існує єдиної думки щодо явища психологічній сумісності членів малої соціальної групи. Так, Обозов (1995) бачить сумісність як ефект взаємодії, що характеризується можливою суб'єктивною задоволеністю один одному і відчуттям цілісності, єдність один з одним. В той же час, Волкова (1979) розуміє під нею таке співвідношення характеристик членів групи, при якому група найефективніше виконує свої функції. При цьому вчена приписує сумісності подружжя два аспекти:
1) сумісність по реалізації функцій сім'ї (узгодженість установок на сімейний устрій і розподіл ролей);
2) особова сумісність. Крім того, згідно Волкової, у сумісного подружжя характеристики, значно опосередковані вихованням і умовами розвитку, мають тенденцію до подібності, а характеристики, обумовлені переважно спадковістю, - до контрасту.
Автори - Ю. Орлов, С. Гильд і С. Хрустальов - виділяють два підходи до розуміння сумісності.
1. Сумісність як два набори якостей, які відповідають один одному (прагнення лідерувати у одного підкріплюється бажанням підкорятися у іншого; спокій і розсудливість у обох подружжя приводить до повного взаєморозуміння).
2. Сумісність на основі прагнення подружжя до поступок і до пошуку гармонійних стосунків.
Автори вважають, що перший варіант прогнозує, а другий - гарантує успішність шлюбу (Сім'я - очима психолога..., 1992, С.9).
З іншого боку, Д. Майерс (1997, С.553 - 555), на відміну від Самоукиной (2001, С.30), рахує гіпотезу про взаємодоповнювальне подружжя, що задовольняє некомпенсовані потреби один одного, спірною: люди схильні одружуватися на тих, чиї потреби і особові якості подібні їх власним.
А. Кемпінськи ж саме в схожості подружжя по глибинних особових характеристиках бачить причину емоційного відчуження і конфлікту партнерів (Волкова А.Н., 1979, С.64).
Відмітимо, що з використанням поняття сумісності зв'язані спроби систематизації чинників, що впливають на якість шлюбу. Так, Волкова вважає, що успішний шлюб - це прояв сумісності на соціально-психологічному рівні. А Дмітренко (1989) вважає, що ці обидва компоненти (а також функціонально-рольова взаємодія подружжя) утворюють єдність три блок-факторів, що впливають на стабільність шлюбу.
Е.Ф. Ачильдієва (1985) також розглядує три рівні стабільності шлюбу:
1) стійкість шлюбу (відсутність розлучення);
2) пристосовність в шлюбу (узгодженість поглядів на сімейні ролі);
3) успішність шлюбу (збіг ціннісних орієнтацій подружжя).
І, нарешті, наведемо приклад нестандартного підходу до розгляду динаміки подружніх відносин.
Ґрунтуючись на гіпотезі, що навіть уві сні подружжя використовує своє тіло, щоб виразити відчуття по відношенню один до одного, С. Данкелл пов'язує якість стосунків подружжя із збігом-розузгодженням ритмів їх засипання і пробудження, а також із ступенем тілесного контакту в позах сплячого подружжя. Так, партнери можуть спати в позі "обіймів" (на боці, лицем до лиця, міцно тримаючи один одного) на початку сумісного життя. Потім, через декілька місяців вони приймають позу "ложки" (на одному і тому ж боці, перевертаючись тандемом). Потім, через п'ять і більше років може просліджуватися тенденція до все більшому зменшенню тілесного контакту.
Синонімами "охолоджування" в стосунках він рахує:
1) ухвалення партнером своєї улюбленої "альфа-позы" (у якій індивід звикся засинати наодинці) або "омега-позы" (у якій індивід звикся прокидатися, і яка символічно відображає тенденції його поведінки поза сном) при порушенні тілесного контакту з партнером або спричиненні йому дискомфорту;
2) асинхронізацію рухів сплячого подружжя при проходженні ними закономірних фаз сну;
3) різні форми агресії уві сні, такі, як удари партнера ногою, скрегоче зубами і ін. (Данкелл С., 1994, С.146-182).
Деякі висновки отримали підтвердження, згідно Е.Л. Кулікову: Дж. Лансен встановив, що одночасне засипання і пробудження подружжя сприяє довголіттю шлюбу, а при неспівпаданні ритмів 30% скаржилися на невдалий шлюб (там же, С.237). Останні, непідтверджені на даний момент, положення Данкелла цікаві, оскільки вони продовжують дослідження невербальної комунікації з використанням ідей соціометричної техніки по типу "Сімейної скульптури" (Шерман Р., Фредман Н., 1997, с.87-96).
Розділ 2. Характеристика методик для діагностики сімейних відносин
Проблема вивчення та діагностики сімейних відносин дуже цікавить психологів, так як має важливе практичне значення. Одним із найважливіших напрямів роботи практичного психолога є робота з сім’єю (подружжями, батьками, сім’єю та дітьми). Найважливіша мить в цій роботі - отримання повної та об’єктивної інформації. У вітчизняній психології найбільш повно представлені методики збору інформації про між подружні відносини і найменш змістовно - про батьківсько-дитячі.
При дослідженні міжособистісних відносин найбільш часто виділяються два фактори: домінування-підлеглість та дружелюбність-агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесі міжособистісного сприйняття. Вони названі М. Аргайлом в числі головних компонентів при аналізі стилю міжособової поведінки і за змістом можуть бути співвіднесені з двома з трьох головних осей семантичного диференціала Ч. Осгуда: оцінка і сила. У багатолітньому дослідженні, що проводиться американськими психологами під керівництвом Би. Бейлза, поведінка члена групи оцінюється по двох змінним, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування-підпорядкування, дружелюбність-агресивність, эмоциональность-аналитичность.
2.1 Методи вивчення особливостей спілкування, взаємин та індивідуальності подружжя
Спілкування між подружжям лежить в основі благополуччя і включає дуже важливу функцію - забезпечує комфорт. Спілкування дає можливість виявитися одній з найважливіших подружніх ролей - психотерапевтичною.
Для спілкування і взаємин подружжя в благополучних сім'ях характерні відвертість, інтимність, довіра один одному, високий рівень взаємної симпатії, конструктивність, рефлективність, гнучкий, демократичний характер розподілу ролей в сім'ї, моральна і емоційна підтримка (Новікова, 1994).
Для діагностики особливостей спілкування і взаємин в подружній парі використовують такі методики:
Опитувальник "Спілкування в сім'ї" вимірює довірчість спілкування в подружній парі, схожість в поглядах, спільність символів, взаєморозуміння подружжя, легкість і психотерапевтичності спілкування.
Опитувальник містить 6 шкал.4 з них характеризують міжособові спілкування подружжя. Це:
схожість в поглядах,
загальні символи,
довірчість спілкування.
взаєморозуміння подружжя.
До них додано ще дві шкали: психотерапевтичности спілкування і легкості спілкування. Шкала психотерапевтичности характеризує, наскільки міжособове спілкування подружжя сприяє створенню комфортної і інтимної атмосфери в сім'ї. Шкала легкості спілкування показує, наскільки подружжю просто налагодити між собою контакт, почати і кінчити розмову, наскільки вільно відчуває себе подружжя, спілкуючись один з одним.
Методика з 48 питаннями.
Методика "Розподіл ролей в сім'ї". Як своє завдання автори методики бачили створення досить компактної методики, призначеної суто для опису розподілу основних подружніх ролей.
Яких-небудь суворих правил або теоретичного обґрунтування того, як необхідно виділяти родинні ролі, фактично не існує, швидше, є певна найбільш поширена традиція виділення і опису наступних родинних ролей: матеріальне забезпечення сім'ї, хазяйка (господар), догляд за маленькими дітьми, виховання дітей більш старшого віку, сексуальний партнер, організатор розваг, забезпечення психологічного комфорту, організатор родинних зв'язків, організатор родинно субкультура. Приведемо детальніший опис основних ролей в сім'ї.
Відповідальний за матеріальне забезпечення сім'ї.
Ця роль включає, перш за все, різні справи і обов'язки, пов'язані із зароблянням грошей, забезпеченням сім'ї адекватним для неї уровнем матеріального добробуту. У дослідженнях різних вітчизняних авторів, окрім даного позначення цієї ролі, часто використовується інше - "годувальник". Багаточисельні дані, отримані як радянськими, так і зарубіжними авторами, свідчать, що ця роль сприймається як чоловіча, її реалізація більшою мірою лежить на плечах чоловіка.
Господар-хазяйка.
Традиційно ця роль включає покупку продуктів і приготування їжі, догляд за одягом, забезпечення затишку, порядку і чистоти в будинку. У більшості культур ця роль закріплена за дружиною (матір'ю), хоча в сучасній сім'ї в цьому плані сталися значні зрушення. Так, за даними Ф.І. Ная, 70% чоловіків заявили, що ця роль має бути поділена між чоловіком і дружиною порівну.
Відповідальний за догляд за немовлям.
Ця роль полягає в діяльності по забезпеченню дитяті фізичного і психічного комфорту (чистоти, їжі, тепла, оберігання від небезпеки і так далі). Традиційні норми наказують виконання цієї ролі матері, хоча егалітарні норми, що широко поширилися в останні десятиліття, дещо похитнули це переконання.
Вихователь.
Дана роль полягає в реалізації обов'язків, пов'язаних з розвитком дитини в компетентну, моральну і соціалізованну особистість. Батьки навчають дитину, що добре, що погано, щеплять відповідальність, акуратність, уміння поводитися правильно з іншими людьми, допомагають в навчанні. Реалізація цієї ролі, в цілому, визначається деякими специфічними чинниками. Перш за все, то, наскільки батьки взагалі включені в цю роль, залежить від їх рівня освіти (чим вище рівень, тим менше дітей в сім'ї і тим більше уваги приділяють батьки вихованню свого дитяти). На підставі багаточисельних даних можна говорити про те, що міра включеності мужа і дружини у виховання визначається, у тому числі і статтю дитини. Якщо дитя хлопчик, то ця функція частіше розподіляється між батьками порівну, у випадку ж якщо в сім'ї зростає дівчинка, її вихованням займається перш за все мати.
Сексуальний партнер.
Ця роль включає прояв різного роду активності в плані сексуальної поведінки. Традиційно вважається, що ініціює і визначає характер сексуальних стосунків чоловіка (за даними Ф.І. Ная, 80% чоловіків і жінок констатують велику активність чоловіка в цій сфері). При цьому результати опитів свідчать про те, що чоловіки зацікавлені в активності жінок як сексуальних партнерів. Потрібно відзначити, що в молодих сім'ях дружини частіше виступають ініціаторами інтимних стосунків, чим в більш літніх.
Організатор розваг.
Виділення подібній ролі само по собі відображає серйозні зміни в житті суспільства, оскільки яких-небудь 17 років тому про культуру дозвілля для широких верств населення не могло бути і мови. Ця роль включає висунення різного роду ініціативи у сфері дозвілля, а також активність, пов'язану з організацією виходів сім'ї в гості, в кіно, планеруванням і проведенням відпустки і так далі
У дослідженні Ф.І. Ная показане: велика частина випробовуваних вважає, що цю роль повинен виконувати той, у кого більш за значні можливість в цьому плані, тобто ця роль жорстко не закріплена за певним членом сім'ї. Аналіз же реальної поведінки показує, що муж більшою мірою виконує цю роль.
Організатор родинної субкультури.
Поява цієї ролі, як і ролі організатора дозвілля, відображає корінні зміни, що відбуваються в суспільстві, і, перш за все, зростання культурного рівня широких верств населення. Коли люди більше починають цікавитися наукою, мистецтвом. Ходити в кіно, театри, музеї. Реалізація цієї ролі включає активність, направлену на формування у членів сім'ї певних культурних цінностей, досить всіляких інтересів і захоплень.
Відповідальний за підтримку родинних зв'язків.
Дана роль включає участь в родинних ритуалів і церемоніях, організацію спілкування з родичами, сприяння матеріальному забезпеченню, соціальному становленню членів сім'ї.
Реалізація цієї ролі традиційно покладається на обох, хоча декілька велику активність повинна при цьому проявляти дружина. Треба відзначити, що останнім часом в світі спостерігається значне зниження значущості родинних зв'язків, причому якщо молоде подружжя сповна задоволене кількістю родинних стосунків, то літні вважають, що родинних стосунків зараз далеко недостатньо.
"Психотерапевт"
Ця роль є одній з найцікавіших і важливіших в сучасній сім'ї. Потрібно відзначити, що само її поява викликана корінною зміною функцій сім'ї, коли одним з основних стає задоволення потреб членів сім'ї в підтримці, захисті, особовому комфорті. Реалізація цієї ролі пов'язана з активністю, направленою на вирішення особових проблем партнера, - вислухати, виразити прийняття, симпатію, допомогти розібратися в проблемі, емоційно підтримати. Дані деяких досліджень говорять про те, що жінки краще виконують цю роль, чим чоловіки.
Опитувальник містить 21 питання, кожен з яких має 4 варіанти відповіді. Обробка результатів зводиться до підрахунку, в якій мірі та або інша роль реалізується чоловіком або дружиною.
"Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі", розроблена Т. Лірі, Г. Лефорджем, Р. Сазеком в 1954р. і призначена для дослідження уявлень суб’єкта про себе та ідеальним "Я", а також для вивчення взаємовідносин в малих групах. За допомогою даної методики виявляється домінуючий тип відносин людей в самооцінці та взаємооцінці.
Для уявлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді круга, розділеного на сектори. У цьому крузі по горизонтальній і вертикальній осях позначено чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. У свою чергу ці сектори розділені на вісім - відповідно більш приватним стосункам. Для ще тоншого опису круг ділять на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані відносно двох головних осей.
Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче виявляються результати випробовуваного до центру кола, тим сильніше взаємозв'язок цих два змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центру кола указує на адаптивність або экстремальность интерперсональної поведінки. Опитувальника містить 128 оцінних думок, з яких в кожному з 8 типів стосунків утворюються 16 пунктів, впорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що думки, направлені на з'ясування якого-небудь типа стосунків, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість стосунків кожного типа.
Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки спостережуваної поведінки людей, тобто поведінки в оцінці тих, що оточують ("с сторони"), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального "Я". Відповідно до цих рівнів діагностики міняється інструкція для відповіді. Різні напрями діагностики дозволяють визначити типа особи, а також зіставляти дані по окремих аспектах. Наприклад, "соціальне "Я", "реальне "Я"", "мої партнери" і так далі.
2.2 Методи дослідження індивідуальності подружжя
Результати індивідуально-психологічного дослідження використовують для встановлення заходи особової сумісності і інформування подружжя про особливості характеру один одного. Особова сумісність (психологічний рівень подружньої сумісності) - це автоматичний розподіл психологічного навантаження, вироблення оптимальних способів спілкування, розуміння спонтанних проявів партнера і адекватне реагування на них.
Для діагностики індивідуальності подружжя використовують методику:
Опитувальник "Зміна установок в родинній парі" дає можливість досліджувати погляди випробовуваних по десяти найбільш значимих в родинній взаємодії сферах життя. Розглядаються як чисто "родинні" питання, так і позиції опитуваного відносно загальних проблем. Як інструмент для виявлення індивідуальних характеристик опитувальник може бути використаний при вивченні різних проблем сім'ї.
Випробовуваному пропонують 40 думок, що виражають ту або іншу позицію по десяти різних сферах, таким як:
1) Відношення до людей;
2) Альтернатива між почуттям обов'язку і задоволенням;
3) Відношення до дітей;
4) Відношення до автономності або залежності подружжя;
5) Відношення до розлучення;
6) Відношення до кохання романтичного типа;
7) Оцінка значення сексуальної сфери в родинному житті;
8) Відношення до "забороненої сексу";
9) Відношення до патріархального або эгалитарному пристрою сім'ї;
10) Відношення до грошей.
Респонденти повинні оцінити міру своєї згоди з кожним твердженням.
2. Методика дослідження "Незакінчені речення" Сакса і Леві. Тест включає 60 незавершених речень, які можуть бути розділені на 15 груп, що характеризують у тому або іншому ступені систему стосунків обстежуваного до сім'ї, до представників свого або протилежного статі, до сексуальних стосунків, до вищестоящих по службовому положенню і підлеглим. Деякі групи речень мають відношення до відчуття людиною страхів та побоювань, до відчуття, що є у нього усвідомлення власної вини, свідчать про його відношення до минулого і майбутнього, зачіпають взаємовідносини з батьками і друзями, власні життєві цілі.
Тестування (без обробки) займає від 20 мін до декількох годинників (залежно від особи випробовуваного).
Для кожної групи пропозицій виводиться характеристика, що визначає дану систему стосунків як позитивну, негативну або байдужу.
Групи речень:
Відношення до батька;
Відношення до себе;
Нереалізовані можливості;
Відношення до підлеглих;
Відношення до майбутнього;
Відношення до вищестоящих осіб;
Страхи і побоювання;
Відношення до друзів;
Відношення до свого минулого;
Відношення до осіб протилежної підлоги;
Сексуальні відношення;
Стосунки до сім'ї;
Відношення до співробітників;
Відношення до матери;
Відчуття провини
Така кількісна оцінка полегшує виявлення у обстежуваного дисгармонійної системи стосунків. Але важливіше, звичайно, якісне вивчення додаткових пропозицій.
Дослідженню методом "незавершені пропозиції" повинне передувати встановлення контакту з обстежуваним для отримання щирих, природних відповідей. Але навіть якщо досліджуваний розглядує дослідження як небажану процедуру і, прагнучи приховати мир своїх глибоких переживань, дає формальні, умовні відповіді, дослідний психолог може витягувати масу інформації, що відображає систему особових стосунків.
2.3 Методи вивчення етично-психологічних та дитячо-батьківських стосунків
Практичний психолог, приступаючи до вивчення етично-психологічний основ подружніх стосунків, може використовувати тести, що діагностують подружні конфлікти, задоволеність браком, його стабільність.
Для діагностики етично-психологічних основ подружніх стосунків використовують такі методики:
"Тест-опитувальник задовільності шлюбом" (В. Століна, Т. Романова, Р. Бутенка) призначений для експрес-діагностики міри задовільності-незадовільності, а також узгодження-розузгодження задовільності шлюбом в конкретній подружній парі. Опитувальника застосовують індивідуально в консультативному порядку і при дослідженні тієї або іншої соціальної групи.
Опитувальник містить 24 твердження, і кожному з них відповідають три можливі варіанти відповідей: а) вірно, би) невірно, в) не знаю. У тексті опитувальника вони можуть даватися в різних формулюваннях і в іншому порядку. Випробовуваний, читаючи опитувальника, вибирає один з варіантів відповіді.
"Тест на рівень задовільності шлюбом". У пропонованому тесті задовільність зв'язується багато в чому із згодою подружжя з приводу різних важливих для них питань спільного життя. Тест складається з 16 питань, що відображають те, як випробовувані оцінюють свій шлюб.
Методика "Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях" дає можливість обстежувати сім'ю по ряду параметрів: найбільш конфліктні сфери родинних стосунків, міра згоди (незгоди) в ситуаціях конфлікту, рівень конфліктності в парі.
Виділяють вісім сфер родинного життя, які найчастіше виступають причиною міжособових конфліктів подружжя:
1) проблеми стосунків з родичами і друзями;
2) питання, пов'язані з виховання дітей;
3) прояву подружжям прагнення до автономії;
4) ситуації порушення ролевих чекань;
5) ситуації розузгодження норм поведінки;
6) прояв домінування подружжям;
7) прояви ревнощів подружжям;
8) розбіжності у відношенні до грошей.
Для класифікації поведінки людини в ситуації конфлікту були вибрані два основні параметри: активність (або пасивність) в ситуації конфлікту, згода (або незгода) з партнером по взаємодії.
Створена методика є 32 ситуацією родинної взаємодії, які носять конфліктний характер. Як відповідь респондентам пропонується шкала можливих реакцій на певну ситуацію, що враховує два параметри: активність або пасивність реакції і згода або незгода з чоловіком. Лівий полюс шкали - активне вираження незгоди, потім слідує пасивне вираження незгоди, нейтральна поведінка, пасивне вираження згоди і, нарешті, правий полюс - активне вираження згоди. Ділення шкали мають значення, відповідно, від "-2" до "+2".
Шкала має наступний вигляд:
Категорично не згодна з тим, що муж робить і говорить в даній ситуації, активно заперечую йому і наполягаю на своєму - (-2);
Не згодна з тим, що муж робить і говорить в даній ситуації, демонструю свою незадоволеність, але уникаю відкритого обговорення - (-1);
Нічого не роблю, не висловлюю свого відношення, чекаю подальшого розвитку подій - (0);
В цілому згодна з тим, що муж робить і говорить, але не вважаю за необхідне відкрито виражати своє відношення - (1);
Повністю згодна з тим, що муж робить і говорить в даній ситуації, активно підтримую його і схвалюю - (2).
При роботі з методикою необхідно використовувати два різні варіанти: для чоловіка і дружини.
4. "Шкала родинного оточення" (ШРО) призначена для оцінки соціального клімату в сім'ях всіх типів. У її основі лежить оригінальна методика Family Environmental Scale (FES), запропонована R. H. Moos в 1974 р. Основна увага тут приділяється виміру і опису:
А) відношення між членами сім'ї (показники стосунків)
Б) напрямам особового зростання, яким в сім'ї надається особливе значення (показники особового зростання)
В) основній організаційній структурі сім'ї (показники, керівники родинною системою).
Методика адаптована С.Ю. Купріяновим (1985).
ШРО включає десять шкал, кожна з яких представлена дев'ятьма пунктами, що мають відношення до характеристики родинного оточення.
А. Показники стосунків між членами сім'ї.
1. Згуртованість (С). У якій мірі члени сім'ї піклуються один про одного, допомагають один одному; вираженість відчуття приналежності до сім'ї.
2. Експресивність (Э). У якій мірі в сім'ї дозволяється відкрито діяти і виражати свої відчуття.
3. Конфлікт (К). У якій мірі відкрите вираження гніву, агресії і конфліктних взаємин в цілому характерний для сім'ї.
Б. Показники особового зростання.
4. Незалежність (Н). У якій мірі члени сім'ї заохочуються до самоствердження, незалежності до самостійності в обдумуванні проблем і ухваленні рішень.
5. Орієнтація на досягнення (ОД). У якій мірі різним видам діяльності (навчанню, роботі і ін) в сім'ї додають характер досягнення і змагання.
6. Інтелектуально-культурна орієнтація (ІКО). Міра активності членів сім'ї в соціальній, інтелектуальній і політичній сферах діяльності.
7. Орієнтація на активний відпочинок (ВАТ). Наскільки сім'ї властиво активний відпочинок і спорт.
8. Морально-етичні аспекти (МНА). Міра родинної пошани до етичних і етичних цінностей і положень.
В. Показники управління родинної системи.
9. Організація (О). Наскільки для сім'ї