Девіантна поведінка молоді
Делінквентна поведінка - різновид девіантної, вона проявляється у прагненні особистості до протиправних, протизаконних дій. Оскільки підлітки - це ще не остаточно сформовані особистості, то можна говорити про те, завдяки виховним впливам є шанси вберегти їх від негативних наслідків власної поведінки.
Джерела та причини відхилення поведінки від норми вчені намагаються пояснити тим, що люди за своїм біологічним складом схильні до певних типів поведінки, що "кримінальний тип" є результат деградації на ранніх стадіях людської еволюції (Чезаре Ломброзо), що девіантна поведінка зв'язана з особливістю побудови тіла людини (Хельмут Шелдон), аномаліями статевих хромосом (Прайс Уіткін), розумовими дефектами, психоапатією (Зігмунд Фрейд) та ін. Соціологічне пояснення девіації, не відкидаючи біологічних, психологічних причин відхилення поведінки молоді від норми, враховує, насамперед, соціальні і культурні фактори. Соціологи Еміль Дюркгейм, Роберт Мертон та ін. пояснюють девіацію "соціальною дезорганізацією" суспільства, коли культурні цінності, норми і соціальні взаємозв'язки відсутні, послаблюють або суперечать один одному (Еміль Дюркгейм); причиною девіації є розрив між культурною метою суспільства і соціальне схваленими засобами їх досягнення (Роберт Мертон) [8, 431].
Відхилення поведінки людей існує тому, що "по-перше, нова соціальна система виникає не на пустому місці, а виростає з ряду елементів колишньої, зруйнованої системи - чи мова йде про людей і про елементи продуктивних сил, духовної або матеріальної культури. По-друге, процес розвитку самої соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношеннях деяких з її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектам функціонування. По-третє, може спостерігатися неповна адаптація до зовнішніх і внутрішніх умов систем, що розвивається інакше, соціальний, культурний або технічний розвиток може не встигати за заново виникаючими суспільними, духовними або економічними потребами, не варто відкидати і випадкові події. Все це в сукупності і служить конкретним джерелом різних негативних явищ". Наявність відповідних причин - це ще не відхилення поведінки від норми. Починаються відхилення поведінки від норми, коли виникає соціальне напруження, неможливість реалізації потреб і інтересів людей, коли створюється передконфліктна ситуація у взаємовідносинах їх із суспільством. В оцінці відхилення поведінки є два підходи - відносний і абсолютний. Те, що для однієї людини або спільності - відхилення, для інших може бути нормою, звичкою [9, 34].
В соціальному житті може статись така ситуація, коли відхилення поведінки поширюється на широкі соціальні верстви, охоплює соціальні інститути, норми, цінності, загрожуючи самим устоям суспільства. Таке становище називається соціальною аномією або простіше означає розрегульованість, (деформацію) суспільства. Часто молоді люди привертають до себе увагу перехожих відхиленням поведінки від моральних норм, ціннісних орієнтацій. Такі молоді люди виділяються зовнішнім виглядом, стоять біля входів у популярні молодіжні кафе, юрмляться біля входів у метро, сидять на газонах міських скверів, вештаються з байдужим виглядом на вулицях міст, вважають себе "піплами", "харисонами", винятково вільними людьми, незалежними від батьків, рідних і суспільства. Це їх система. Погляди "системних" на життя багато в чому дозволяють зрозуміти позицію неформалів.
У Харкові один з неформалів (системне прізвисько "Юзо") розповідав: "Ми здатні підійти на вулиці до когось "волосатого". Жодного разу не бачив його, просто підходжу і кажу "Привіт!" і він мені відповідає тим же. Кажуть, Ви якісь дивні люди. Чому один одного знаєте? Ви довіряєте людям. Вони ж можуть пограбувати, унести тощо. Розумієте? Це говорить тільки про те, що ми - паросток майбутнього в суспільстві, тому що ось та крадіжка, прагнення унести, обкрасти - це мабуть належність минулому і має зникнути. Думаю, що в цьому саме відмінна властивість "волосатих". Гадаю, що уже тепер "волосаті мають величезний вплив на еволюцію суспільства". "Система - це співтовариство в суспільстві. Ніяких законів тут не може бути, кожний живе тільки за законами своєї совісті". А чи є в таких людей совість? Важко сказати. Бажання ж пооригінальничати, яким грішать багато юнаків і дівчат має свою історію. Багато хто схоже давно забули, а молодь 80-90-х років напевне ніколи і не знала про те, що французький поет Шарль Бодлер фарбував волосся у фіолетовий колір. Принциповий антиестецизм взятий на початку XX ст. на озброєння і російськими, і українськими, і білоруськими футуристами. Ще на початку 20-х років у Харкові футуристи збирались на Римарській і в інших місцях і свідомо кидали грубий виклик суспільству і панівному тоді в літературі - символізму тощо. У людей старших поколінь претензії до оригінальних молодих людей, їх потуг на "новизну" викликають посмішку. Адже ж, в 20-і роки зустрічали і не таке. Бачили "бакланів", "клішників", бачили як входили до трамваю зовсім голі молоді люди, яких потім висаджували з вагону пасажири. Бачили і просто шпану [9, 69].
Аналіз негативних сторін життя в сучасній Україні свідчить, що психологи здебільшого оперують поняттями: п'янство, хабарництво, бюрократизм, зловживання службовим становищем, споживацтво, недобросовісне ставлення до праці, злочини проти особи, блат, бродяжництво, порушення норм і звичаїв, що виникають у суспільстві, прагнення взяти від суспільства більше, аніж віддати, безвідповідальне ставлення до шлюбу і сім'ї, безгосподарність тощо. З другої половини 80-х років в Україні розширились масштаби протиправної діяльності, коли потреб із зростанням злочинів проти особи, суспільства, держави реальну небезпеку становлять організована злочинність, ті чи інші модифікації мафіозних груп. Знято таємність з таких відхилень, як наркоманія, проституція, корупція та ін. [13, 122]
В сучасних умовах відхилення поведінки молоді пояснюється багатьма причинами. Завжди і скрізь молодь прагне до спілкування з ровесниками, втікає від душевної самотності, а її випробовують багато хто, живучи в окремих квартирах з нерозуміючими їх, як вони вважають, батьками. Для багатьох протиставлення себе, свого Я дорослим - нормальне явище. Підлітки не хочуть жити чужим досвідом, вчитися на чужих помилках. Протест, який вони висловлюють, може бути пасивний, через зовнішні, швидше показні, демонстративне заперечення існуючого порядку, відмова від додержання прийнятих у суспільстві правил. Є й агресивні форми протесту, що виражаються в приголомшенні, яке межує з хуліганством, а іноді і переходить у бешкети. Викликається відхилення поведінки молоді і різними соціальними причинами: нездоровий психологічний, ідейно-моральний клімат у несприятливих сім'ях з душевним дискомфортом нерідко викидає юнака і дівчину "на вулицю" в пошуках доброти, взаєморозуміння, співчуття та ін. Нерідко в міських сім'ях через зайнятість батьків на роботі всі спілкування, які так потрібні дітям і підліткам, зводяться до записок-наказів, телефонних нотацій тощо.
Справжні цінності (соціальні, моральні, естетичні) за таких умов прищепити важко. В багатьох школах і професійно-технічних училищах та й вищих навчальних закладах ідейно-моральне, трудове, естетичне виховання здійснюється формально. Надто слабо виховання ведеться і в трудових колективах. Однією з причин відхилення поведінки молоді є становище суспільної свідомості, способи її формування. В численних публікаціях суцільне заперечення, голос критиканства, а не об'єктивний аналіз. Не приучені до серйозного аналізу, підлітки починають не тільки називати конкретні недоліки, але й відкидати прогресивні ідеї способу життя, культуру, правила співжиття та ін. Відбивається і наступ масової культури, пропаганда західного способу життя. Пройдіться по містах і селах України, рідко зустрінете вітрини, таблички та ін. рідною українською мовою, російська мова витісняється англійською, американською рекламою та ін. В ряді міст України появились і різні групи рокерів. Слово рокер вживається в двох значеннях: рокерами називають і виконавців рок-музики, і певну частину мотоциклістів. Особливо задирливо поводять себе байкери - мотоциклісти та ін.
Неофіційні самодіяльні формування ніби розташовані між двома полюсами: на одному полюсі - ті, хто за соціальну справедливість, рівність, гуманізм, на другому - її, хто за демократію, формування ринкових відносин, перебудову економічних відносин, за рівність, справедливість, гуманізм. Сам факт існування самодіяльних молодіжних формувань свідчить про те, що боротьба поки точиться на рівних. Її гострота посилюється тип, що на кожному полюсі діють сили тяжіння. Звідси і разючі відхилення поведінки молоді.
Розділ 3. Профілактика проявів девіантної поведінки і вплив виховання на запобігання порушень
Становлення людини не протікає без складностей і протиріч. Чим багатша і різнобічніша особистість, тим сутужніше шлях її розвитку. У пошуках себе, сумнівах і помилках, у подоланні того, що ще вчора здавалося досягненням, а сьогодні уже вимагає корекції, в умінні конструктивно виходити з кожного нового кризового стану і полягає нормальний шлях психічного розвитку людини [12, 26].
Щоб допомогти підростаючій людині перебороти виникаючі відхилення в її поводженні і розвитку, потрібно враховувати, на якому віковому етапі знаходиться дитина, яку сходинку свого життєвого шляху вона зараз переборює, у чому типові складності того чи іншого віку. Це не виходить, що поява брутальності, наприклад, можна виправдати специфікою підліткового етапу розвитку і пасивно чекати, коли дане негативне явище зникне. Нерідко приходиться чути: "Нічого, він переросте, усе саме собою улагодиться". Така заспокійлива пасивність може привести до формування ряду стійких шкідливих звичок [13, 45].
Визначені вікові й індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку школяра нерідко виявляються причиною його важковиховуваності. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно переборювати виникаючі психологічні труднощі, шукати правильний підхід до кожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховувати статево-вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що він сам не в силах визначити.
Насамперед варто звернути увагу на динаміку вікових змін психічного розвитку школяра.
Шкільне дитинство починається з критичного, чи переломного, періоду, що традиційно називають кризою семи років. Перехід до навчання із шести років, можливо, змінить назву кризи, але не скасує ні її самої, ні її змісту. Що упадає в око дорослим при спілкуванні з дитиною першого року навчання, уже не дошкільником, але ще не зовсім школярем? Утрата тієї простоти і безпосередності, що настільки характерна для дошкільного дитинства. Колишня єдність бажань і їхніх переживань руйнується. Якщо дошкільник був цілком захоплений станом радості чи суму, то семирічний школяр як би уперше відкриває для себе власні емоції: не тільки протестує, але й одночасно уважно вивчає те, як він це робить, вдивляється в себе. Помилки у вихованні можуть привести саме в цьому віковому періоді до поглиненості своїми емоціями, що граничить з істероідністю (надмірний егоцентризм, прагнення звернути на себе увагу навколишніх).
До семи років з'являються такі складні новотвори, як оцінка себе самого, самолюбство, а також нові протиріччя між сприйняттям себе, відношенням до себе й оцінками навколишніх, дорослих, однолітків. Уперше виникає внутрішня боротьба переживань. Новий спосіб життя, зв'язаний з початком шкільного навчання, впливає на протікання кризи семи років і швидкість виходу з нього. Відбувається переоцінка цінностей, формується нове відношення до навколишнього світу і довільна регуляція поводження. Ведучою діяльністю стає не гра з її непродуктивністю, відсутністю інтересу до результатів, захопленістю самим процесом, а навчання, засвоєння системи знань, своєрідна, систематична напружена праця. Дитина привласнює, тобто робить своїм, суспільний досвід; пізнає не тільки безпосередньо навколишню його дійсність, але і великий, складний світ, у якому живе. Молодший школяр відкриває для себе можливість співвіднесення дійсного і давно минулого, видимого, пережитого безпосередньо й уявлюваного, передбачуваного, ілюзорного [12, 26].
Розширюється коло значимих для школяра людей, кожний з них несе в собі несхожі на іншого погляди, оцінки, чекання. Прилучаючи до нових, більш діловим, функціональним відносинам з людьми, що складаються в школі, дитина поступово виходить із кризи семи років. Він уже не губиться в суперечливості своїх внутрішніх переживань, не страждає від неможливості знайти адекватні зовнішні форми їхнього вираження, щоб зробити внутрішній світ доступним для своїх близьких. Якщо розвиток особистості протікає в цілому благополучно, молодший школяр "іде" від цих проблем у багатий і привабливий світ відкриття в собі несподіваних задатків і здібностей, необхідних для навчальної діяльності.
Відношення до себе в цьому віці усе більше визначається взаєминами в колективі класу. Групові норми, колективна думка до кінця початкової школи стають важливіше думки вчителя чи батьків. Якщо цього не відбувається, якщо дитині важко встановлювати контакти з однолітками, з'являється ґрунт для порушень поводження. Засвоюючи прийняті у своїй мікрогрупі правила поведінки, манеру вдягатися, виявляти осуд чи захват, десятилітня людина вже стає усе більш незалежним від оцінок тих, кого не відносить до свого обраного кола. Так він одночасно прилучається до визначеної групи і віддаляється від всіх інших; залежність і самостійність формуються не послідовно, а в єдиному складному процесі. Протиріччя між оцінками дорослих і однолітків переживаються як неминучі. Молодший школяр ще не завжди вірний віковим груповим нормам, він змінює свої орієнтації в залежності від оточення. З батьками більш невимушений і наївний, чим із учителем; у двірській компанії більш активний, балакучий, рухливий, чим у класі.
Порушення поводження молодшого школяра значною мірою визначаються зовнішніми обставинами, випадковими подіями, однохвилинними враженнями. Особистісно значимою реальністю виявляються не тільки родина, своя вулиця, сусіди, школа, але і місто, країна, історичне минуле, подорожі і пригоди, винаходи і відкриття. Поволі готується криза перехідного віку, того віку, що недарма вважається періодом максимальної важковиховуваності.
У 11-13 років нерідко спостерігаються падіння успішності, зниження працездатності, згасання колишніх інтересів, розвінчування авторитетів. З'являються негативізм стосовно кожної вимоги старших, спроби за будь-яку ціну продемонструвати свою "дорослість", виявити незалежність, вирватися з-під опіки. У дівчаток усі ці зміни звичайно починаються трохи раніше, ніж у хлопчиків, і відбуваються не настільки інтенсивно - перехідний період у дівчаток як би розтягнутий у часі і згладжений. Однак зустрічаються й у них бурхливо протікаючі підліткові порушення поводження. Розбіжність між зовнішнім і внутрішнім стає глобальним: власне "я" яким його сприймає й усвідомлює тринадцятилітня людина, і увесь інший світ розділені прірвою, що як йому здається, ніколи і ніяк не перебороти. Зміст власного психічного життя для підлітка - об'єкт осмислення й узагальнення, внутрішній світ - реальність, що затьмарює дійсну дійсність.
Конфлікти з дорослими нерідко виявляються відносно поверхневими і необразливими в порівнянні з болісними і складними внутрішніми драмами. Недарма Л.Н. Толстой назвав цей вік "пустелею отроцтва". Ми швидко забуваємо свої підліткові проблеми, те, що надзвичайно хвилювало, - починаючи від зовнішності і кінчаючи відношенням до життя і смерті. Вони нам іноді здаються перебільшеними. Однак даними спеціальних досліджень установлено, що саме в цей період частіше виникають невротичні реакції, патологічні риси поводження, загострюються акцентуації як форми дисгармонійного розвитку особистості, що має перекручену структуру відносин з навколишнім світом, іншими людьми і самою собою. (Акцентуація - крайній, прикордонний варіант нормального, непатологічного розвитку. рухливий перехід між нормою і патологією.) Як підліток вийде з лабіринту протиріч, що обрушилися на його? Чи знайде впевненість у собі? Чи знайде близьких за духом однолітків? Чи надовго закріпиться в ньому невір'я у свої сили, відчуття власної нікчемності? Може случитися, що бажання самоствердитися штовхне його в асоціальну чи групу навіть на лаву підсудних. Форми виходу з кризи залежать від того соціального середовища, у якій знаходиться кожен конкретний підліток, від індивідуальної історії його життя, минулого досвіду рішення життєвих проблем, відносин із близькими дорослими. За даними спеціальних досліджень, до 92% спроб здійснення самогубств підлітками побічно чи прямо зв'язано із сімейними взаєминами. Маються на увазі не тільки "алкогольні" чи "криміногенні" родини, але і такі родини, у яких практикують жорстоке звертання із систематичними тілесними покараннями, принижують достоїнство підлітка невсипущою опікою, стеженням, спробами нав'язати свою думка про товаришів, вчителів і т.п. [12, 28]
Відповідальність за таких учнів багато в чому падає на школу, на вчителя. Чи зуміє він завоювати довіру стрімко дорослішаючої дитини? Чи зрозуміє, що з ним відбувається? Чи знайде тактовну форму втручання, допомоги? Адже пережиті протиріччя вже глибоко усередині, підліток їх маскує, ховає не тільки від дорослих, але і від себе, тому вони виявляються в поводженні зовсім не такими, які в дійсності. У цей період необхідно розрізняти випадкові порушення поводження, викликані надмірною запальністю, дратівливістю, підвищеною стомлюваністю, гіпертрофованою спрагою незалежності, і ті вчинки, що дійсно не можна залишити без уваги.
У психологічній науці немає більш розповсюдженої думки про перехідний вік, чим думка про його суперечливість. Справді, могутній підйом життєдіяльності від 11 до 15 років супроводжується загальним ослабленням, астенічністю, стомлюваністю. По спеціальним даним, чотирнадцятилітні підлітки часом почувають себе настільки нещасливими, що плачуть без видимої причини, хочуть кинути всіх і усе. Тривога і депресія - явища цілком звичайні серед учнів цього віку. Бурхливий розвиток уяви, фантазії, відрив від дійсності сполучаються з першими життєво важливими рішеннями, появою позначок життєвого плану, професійних, суспільних перспектив. Відхід у себе, замкнутість, відчуженість від навколишнього в той же час не виключають життєвої значимості для цього віку інтимно-особистісного спілкування з однолітками, зародження перших глибоких почуттів до іншої людині. Причому спілкування для підлітків настільки значимо, що в науці дискутується питання про те, чи залишається навчання як і раніше ведучою діяльністю в цей період чи головним стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Існує й інша точка зору, відповідно до якої основним стає суспільно корисна діяльність. Цю думку вчителю також потрібно враховувати, тому що отроцтво - вік загальнолюдських ідеалів, період усвідомлення своєї соціальної приналежності, етап серйозної суспільної роботи, час формування цивільної позиції.
Внутрішня напруженість життя підлітка вимагає і від нього, і від учителів мужності і терпіння. Невирішена вчасно конфліктна ситуація, неуважність до переживань підлітка обов'язково проявляться й у порушеннях поводження, і в негативних звичках, негативних рисах характеру. Учитель не повинний забувати про те, що цей вік є не тільки яскравим періодом самозбагнення, але і початком самовдосконалення, прагнення до якого необхідно вчасно розбудити і стимулювати, направляти.
При благополучному виході з кризи для підлітка як би заново відкривається зовнішній світ, відбувається переорієнтація з прийнятих у дитячих групах норм і цінностей на дорослі, соціально прийнятні і схвалювані. Рівняння на дорослих виражається й у новій життєвій позиції стосовно людей і світу, і у формуванні етичного світогляду. "Якщо дошкільник грає в дорослого, то підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі суспільних відносин. "
Розвиток інтересу до себе, до власного внутрішнього життя, усвідомлення суперечливості своїх устремлінь, бажань, потреб - усе це стає змістом конфліктних переживань підлітка. Наприклад, він розуміє, як важливо підвищити успішність по основних предметах для майбутнього надходження у вуз, але не вірить, що зможе цього домогтися, не знаходить у себе потрібних якостей, що, однак, не веде до переорієнтації на іншу професію. Такий внутрішній конфлікт може зовні виражатися в зовсім іншій, перетвореній формі, наприклад, у виді невдоволення своєю зовнішністю, низьким чи надмірно високим ростом, чи худорбою повнотою. Педагог, спостерігаючи зовнішнє вираження конфліктних переживань, далеко не завжди догадується про наявність щирої драми. Підкреслимо, що навіть довірчі відносини з класним керівником не є гарантією повної відвертості в п'ятнадцять років. Внутрішній світ, що ускладнюється, вимагає автономії від будь-яких зовнішніх впливів, має потребу в інтимності переживань [12, 29].
Вихід із кризового стану виражається й у поглибленні взаємин з однолітками, появі своєї компанії. Така референтна група відіграє значну роль у розвитку системи цінностей підлітка, саморегуляції його поводження. Відомий швейцарський психолог Ж. Піаже зробив такий висновок: коли дитина кооперується із собі подібними, - він уже дорослий. У цей час основна увага вчителя повинна бути спрямована на вивчення особливостей сприйняття підлітками своїх однолітків, на позитивні і негативні авторитети для того, щоб, вивчивши специфіку процесу спілкування важких учнів, правильно керувати цим спілкуванням. Іноді потрібно спеціально створювати ситуації, у яких виникає можливість різновікового спілкування (самоврядування, гурткова робота, спортивні змагання і т.п.). У деяких випадках підліток має потребу в придбанні визначених комунікативних навичок, що досягається в безпосередніх і ігрових ситуаціях, у процесі спеціального програвання типових конфліктів при драматизації окремих епізодів зі шкільного життя, під час обговорення книг і фільмів. Буває, що від педагога потрібно рішуче втручання в спілкування підлітка з ровесниками, тому що загальна спрямованість його компанії викликає серйозні побоювання. Однак і в такому випадку форми педагогічного впливу повинні бути недирективними, неавторитарними, повинні припускати повага до що учиться, серйозне, не зневажливе відношення до його оман.
При переході від отроцтва до юності росте усвідомлення своєї несхожості на інші, унікальності власного світосприймання, новизни виникаючих проблем. Юнак то переоцінює свої можливості, то випробує до самого себе презирство і відразу, то перебуває в тривозі за майбутнє, то впадає в байдужість і песимізм. Якщо підлітки, будуючи життєві плани, звичайно мало співвідносять їх з дійсністю, скоріше мріють, чим реально прогнозують, то юнаки вже серйозно думають про те, як, якими шляхами можна буде досягти бажаного, які для цього є ресурси, об'єктивні можливості. Старшокласник розчаровується в собі і знову вірить у свої сили, заново оцінює друзів і батьків.
Якщо служити - то людству, якщо прославитися - те на увесь світ, якщо близька людина - те у всім і до самої смерті. Такі романтичні масштаби, глобальна система координат приводять до якісно нового переживання внутріособистісних конфліктів і, отже, до нових відхилень у поводженні. "Безмірність у світі мрій" створює умови для сприйняття будь-яких перешкод на шляху здійснення задумів як принципово нездоланних, будь-яких неоднодумців - як ворогів. Корективи, що неминуче вносить життя в плани і прогнози молодої людини, внутрішньо переосмислюються як необхідність чи ледве не переродження самої особистості, розробки нової життєвої стратегії.
Підліток ледь устигав справлятися зі шквалом реально існуючих, протиріч, що відкриваються заново їм, був цілком поглинений сьогоденням. Майбутнє малювалося йому в райдужному світлі, в ореолі жаданої дорослості. Минуле стрімко відкидалося як обридла несамостійність, дитячість, залежність від старших. Юнак упритул наближається до свого майбутнього, живе скоріше в ньому, чим у сьогоденні, квапиться заповнити білі плями вимислами, що існують у його внутрішньому світі на рівних правах з буденною повсякденністю. На цьому шляху й осягають його неминучі розчарування, що можуть привести до появи алкогольних орієнтації, спробам бродяжництва, статевих девіацій, до захоплення азартними іграми і т.п. Юнаку здається, що уберегти себе від розчарувань можна тільки асоціальним шляхом - відходом від активної діяльності. У цих вікових особливостях нерідко криється причина майбутньої інфантильності молодої людини, його несамостійності, невміння брати на себе відповідальність, приймати важливі рішення [12, 30].
На щастя, розвиток особистості на цьому етапі онтогенезу припускає формування професійних орієнтації, інтересу до праці, суспільно корисної діяльності, перевага оптимістичних установок і прогнозів. Правильні виховні впливи сприяють усе більшому підпорядкуванню поводження цілям майбутнього. На перше місце висуваються ідейні переконання, стійкі моральні принципи, відповідальність перед собою, потреба в самовихованні.
Внутрішня суперечливість процесу становлення особистості школяра з першого по десятий клас не виключає активного, діючого, перетворюючого відношення до світу і до себе, яким варто цілеспрямовано керувати на кожнім віковому етапі.
Пам'ятаючи про специфічні для кожного вікового періоду конфліктні переживаннях учнів, педагог зможе більш цілеспрямовано орієнтуватися в тих формах недисциплінованості, з якими він повсякденно зіштовхується, зуміє вичленувати для себе такі порушення поводження, що мають потребу в ретельній корекції, і такі відхилення, що порозуміваються переважно віковими й індивідуальними особливостями школяра і не вселяють побоювань.
Іноді батькам приходиться звертатися за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поводженні сина чи дочки: утеч з будинку, суїцидальних думок, намірів (суїцид - самогубство), відмовлення від їжі і т.п. Після ретельного обстеження лікар пише: "патологічні реакції пубертатного періоду" (пубертат - вік статевого дозрівання). Такі реакції можуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходять практично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки до вимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог звичайно піклується про підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків, вчасно готує їх до можливого на кожнім віковому етапі новим складностям і проблемам, виробляє разом з ними єдину стратегію виховних впливів.
Крім вікових відхилень у розвитку учнів існують також визначені індивідуально-типологічні особливості становлення індивідуальності, що є передумовами формування особистісних дисгармоній.
Щоб зорієнтуватися в тих індивідуальних особливостях учнів, що можуть виявитися передумовами стійких порушень поводження, доцільно в кожнім конкретному випадку вивчити систему відносин школяра до основних сфер життя: до світу, людям і собі. У цих трьох напрямках звичайно виявляється намічена дисгармонія розвитку особистості, цієї ж області соціальних відносин необхідно перебудовувати в процесі корекційної роботи. Зі шкільних прогулів і прилучення до асоціальної групи однолітків звичайно починається таке поводження, що вселяє тривогу педагогам і батькам. Слідом за прогулами відзначаються дрібне хуліганство, віднімання кишенькових грошей у малят, викрадення велосипедів і мотоциклів і ін. Такі порушення поводження звичайно характерні для учнів хитливого типу особистості. Цим учням здається, що навколишній світ - джерело розваг, звеселянь, приємних сюрпризів. Погоня за задоволеннями, прагнення розслабитися, забутися, переключитися - от типові мотиви їхніх дій. Вони завжди виявляються в полону обставин, не мають власної лінії поводження. У спілкуванні з однолітками погоджуються на другі ролі, можуть виявитися слухняним знаряддям в асоціальній групі. Рано починають курити. Відношення до себе залежить від випадкових оцінок людей, що виявились поруч. Внутрішня мнима безконфліктність, зв'язана з нестійкістю інтересів і прихильностей, готовністю відмовитися від власних задумів при виникненні найнікчемніших перешкод на шляху до мети, перешкоджає продуктивному розвитку особистості [12, 31].
Приставання до іноземців, випрохування в них подачок, зухвала поведінка в громадських місцях, демонстративні втечі - ці форми поводження характерні для іншої групи школярів, що відносяться до так називаного демонстративного типу особистості. Основні індивідуальні особливості таких учнів зводяться до прагнення будь-що-будь звернути на себе увага. Навколишній світ сприймається як декорація, у якій розігрується драма унікального, до кінця неоціненого "я". Повсякденне, "сіре" життя з його повсякденним потоком обов'язків і турбот не задовольняють. При першому знайомстві "демонстранти" можуть зачарувати безпосередністю й емоційністю, але при тривалих контактах виявляється їхня облудність, поверховість, заздре відношення до чужих успіхів. Відношення до себе займає велике місце у внутрішнім житті "демонстрантів"; вони прагнуть до оригінальності, несхожості на навколишніх, анітрошки не співвідносячи вигадані представлення з реальними оцінками оточуючих людей.
Утечі з будинку і бродяжництво - це прерогатива гіпертимного типу особистості. (Гіпертім - людина з немотививовано підвищеним настроєм.) Підлітки-гіпертими сприймають навколишній світ як засіб іспиту їхніх незвичайних здібностей, як полігон для прояву геройства. Спрага пригод, пристрасть до ризикованих підприємств, некритичність до невдач можуть привести до конфлікту з законом. У відносинах з однолітками гіпертими звичайно претендують на лідерські функції і, як правило, домагаються визнання, оскільки товариші цінують їхній оптимізм, рішучість, постійне прагнення до ризику. Як гіпертим відноситься до себе? Він зосереджений на уявленнях про те, яким може стати, якщо тільки захоче. Висока думка про себе, непомірні домагання як би блокують розвиток критичності; думки інших людей знецінюються. Тому внутрішніх переживань через свої недоліки, негативних індивідуальних особливостей не виникає. Така внутрішня безконфліктність перешкоджає подоланню дисгармонії в розвитку особистості.
Небезпечні порушення поводження, що зустрічаються в дітей з дисгармонійним розвитком особистості, - приступи невтримної люті з цинічною лайкою, жорстокими бійками, байдужністю до слабості і