Xreferat.com » Рефераты по психологии » Програма діагностики пізнавальних психічних процесів дітей молодшого шкільного віку

Програма діагностики пізнавальних психічних процесів дітей молодшого шкільного віку

опанування рідної мови, засвоєння багатства її словника і граматичних форм, необхідних для розуміння кожною людиною інших людей і вміння висловити свої думки, бажання, переживання.

Мова розвивається в процесі повсякденного спілкування дитини з дорослими і однолітками. Успіх розвитку мови забезпечується не тільки багатством і правильністю мови дорослого, а й потребами дитини, що зростають. Потреба в спілкуванні, бажання дізнатися, зрозуміти нове, незвичайне, прагнення бути зрозумілим, повідомити іншому про щось, необхідність впливати на іншого, щоб викликати з його боку бажану дію-відповідь, є тими мотивами, які спонукають маленьку дитину до активного опанування мови.

Мова розвивається в двох взаємозв’язаних формах: а) як розуміння мови співрозмовника і б) як власна розмовна мова. При цьому рівень розвитку мови, яку розуміють, випереджає рівень розмовної мови. На основі голосної мови в проблемній ситуації формується внутрішнє мовлення.

Виконуючи постійно дві взаємозумовлені функції – комунікативну (спілкування) і сигніфікативну (позначення) – мова, включаючись дуже рано в життя дитини, якісно змінює її взаємовідносини з навколишнім світом, соціальним і предметним, перебудовує її чуттєве пізнання, мислення і дії. Словом позначають не тільки предмети, їх якості, дії, зв'язки, а й моральні поняття, естетичні судження й оцінки.

З віком дедалі більшу роль у загальному спеціально-мовному розвитку дитини відіграють слухання, читання, бесіди, суперечки, міркування – специфічні форми мовної дфяльності людини. У таких формах спілкування дитина засвоює мову як засіб впливу на інших і на самого себе, як засіб самопізнання і саморегуляції.

Опанування мови як засобу різностороннього аналізу предметів та явищ дійсності і водночас об'єднання, синтезу предметів і явищ у групи, категорії сприяє швидкому розвитку вищих форм інтелектуальної діяльності дитини. Особливе значення в розвитку мови молодшого школяра має засвоєння писемної мови, яка відкриває йому природу рідної мови і можливість досконалішого опанування нею.

Формуючись у процесі спілкування дитини з дорослими, у різноманітній її практичній діяльності, мова проходить у своєму розвитку ряд етапів: 1) агукання (4–6 міс); 2) белькотання (6–10 міс.); 3) засвоєння перших слів як сигналів першої сигнальної системи (11 міс. – 1 р. 6 міс); 4) засвоєння слова як сигналу, що узагальнює на основі виділення істотних ознак, і опанування простих граматичних форм (1 р. 6 міс – 2 p.); 5) опанування ситуативної мови, швидке збільшення слів, які діти розуміють і вимовляють (2–3 p.); 6) перехід до опанування зв’язної і виразної мов и, засвоєння складніших граматичних структур (4 р. – 6 р.) і поява внутрішнього мовлення (починаючи з 4–5 років) ;7) засвоєння писемної мови і подальший розвиток логічної, виразної мови, що забезпечує дитині безмежні можливості пізнання дійсності, різностороннього спілкування.


Почуття


Молодший шкільний вік

Перехід дитини в школу спричиняє в неї багато нових, складних і часто суперечливих почуттів. Вони зумовлені насамперед новим становищем молодшого школяра як серед дітей, так і в сім’ї.

Поступаючи в школу, дитина набуває не тільки нових обов’язків, а й нових прав. Вона носить форму, їй купують ранець, книжки, пенал, зошити. Вона, як і дорослі члени сім’ї, має свою справжню, відповідальну справу, з якою рахуються всі, в тому числі й батьки. їй треба готувати уроки, треба мати стіл, поличку для книжок, розрізну азбуку тощо.

Зміна суспільного положення маленького учня сповнює його почуттям гордості, радості і задоволення. Проте в дитини виникає й багато тривожних почуттів: «Що буде в школі? Чи зуміє справитись з навчанням? З якими товаришами зустрінеться? Яка буде вчителька?»

Виникають і нові турботи: щоденне готування домашніх уроків; постійне переживання за те, щоб не забути чогось принести в клас: малюнки, буквар, лічильні палички, кольорові олівці, і до того ж не спізнитися до дзвінка – усе це викликає в першокласника невідоме йому раніше почуття тривоги. «Школа болить!» – зітхає маленький учень, повертаючись з боку на бік у своєму ліжку і не засипаючи в звичайний час.

Це почуття тривоги поступово розсіюється. Дитина звикає до школи, до вчителя, до товаришів. Робота в класі і приготування домашніх уроків стають звичною справою.

Своєрідно змінюються й інші почуття дітей: пізнавальні, естетичні і, особливо, моральні.

Пізнавальні почуття

Виникнення, сила і особливості протікання інтелектуальних почуттів залежать не стільки від віку дітей, скільки від змісту й організації їх діяльності, насамперед навчальної.

Навчання, побудоване на активній, різноманітній розумовій діяльності дітей, швидко виховує в маленьких школярів любов до розумової праці, радість пошуків і велике задоволення від знайдених вирішень. «Як цікаво, навіть лоскоче», – з захопленням заявляє першокласник Сашко, знаходячи щось цікаве в двох різних математичних виразах, між якими можна, виявляється, поставити знак рівності.

Роблячи спробу побудувати на папері рисунок – розгортку виробу, задану на уроці праці, діти відмовляються від відпочинку під час перерви. «Яким може бути відпочинок під час думання», – заявляє досадливо другокласник Володя, коли йому перешкодили працювати.

Інтелектуальні почуття дитини цього віку виявляються в допитливості, що зростає, у ненаситній жадобі до знань. Вони підсилюються читанням книжок, журналів, дитячих газет. При цьому молодших школярів приваблюють вже не окремі яскраві і дивні факти, як це мало місце в дошкільників. Учні І–IV класів цікавляться глибшими причинами явищ, які вивчають, подій, про які дізнаються. Дітям подобається читати, вони прагнуть набувати нових і нових знань.

Так народжуються в молодших школярів навчальні, а потім і пізнавальні інтереси.

Моральні почуття

Глибокі зміни відбуваються в дітей у початкових класах і в сфері моральних почуттів.

Стосунки, що складаються в молодшого школяра з класом, багато в чому визначаються його успішним навчанням. Якщо для першокласників вирішальну роль в оцінці того чи іншого учня відіграють оцінки й оцінка вчителя, то в учнів III–IV класів особливе визнання заслуговує не відмінник, а той, хто багато знає, хто легко розв’язує складні задачі, може правильно відповісти на будь-яке запитання, той, хто показав себе як хороший спортсмен, шахіст. При цьому в класу в цілому складається певне ставлення до кожного учня. Характерно, що відносини стають дедалі більш незалежними від оцінки вчителя (Б.Г. Ананьєв).

Визначаючи, що такий учень заслуговує поваги, що він у чомусь сильніший від інших, дитина в III–IV класу сама не хоче бути гіршою, ніж він. Неусвідомлене в старших дошкільників прагнення «бути як інший» перетворюється в школяра IV класу в постійну оглядку на громадську думку (О.П. Краковський).

В учнів молодших класів виразно виступає рівняння на іншого (у тому числі й не на найкращого), легке наслідування «незалежної» поведінки учня, який виділяється, бажання дружити з ним і ні в чому не відставати від нього. Ось чому деякі діти, що прийшли в школу з вихованими гігієнічними навичками і звичками, іноді їх втрачають, наслідуючи менш культурних товаришів. Вони швидко переконуються в тому, що мити руки після туалету і перед їдою зовсім не обов’язково, а акуратні зошити і книжки бувають тільки в «матусиних синків».

Прагнучи посісти однакове з усіма місце в класі і не бути нижче і гірше за інших, діти іноді навмисно позують перед товаришами, хваляться своєю «незалежністю» або успіхами, часто уявними, в якій-небудь галузі. Вони бояться визнати своє невміння щось зробити, свою слабкість і неспроможність у чомусь.

В умовах спільної навчальної діяльності на новий щабель піднімаються колективістські відносини між дітьми. Виникають почуття справжньої товариськості і дружби.

Відповідаючи на запитання анкети, проведеної П.М. Якобсоном, майже всі учні II–III класів відзначили, що мають друга або подругу. Але обґрунтування дружби в семи-, дев’ятирічних дітей ще дуже трафаретне – воно спирається на суто зовнішні причини: «Разом ще в дитячий садок ходили», «Живемо в одному будинку», «Ми йдемо додому разом». З віком в оцінці товариша дедалі більшого і більшого значення набуває становище його в класі як учня. Даючи характеристики різним товаришам по класу, як хороші, так і погані учні фактично спираються на думку вчителя: «Не любить учитися, лінується», «Треба любити різні науки, а він лише спортом захоплюється», «Олексій галасливий дуже, на уроках базікає, навчанням не цікавиться».

Оцінка товариша за його основною діяльністю – навчанням лише поступово замінюється оцінкою за іншими параметрами: шестикласники, мотивуючи своє позитивне або негативне ставлення до товаришів, відзначають вже позитивні або негативні риси їх особистості.

Однак в учнів третіх класів можна спостерігати певну розбіжність між загальною оцінкою і особистим ставленням до того чи іншого товариша. Це чітко виявляється, наприклад, у широко відомих випадках фальшивого товаришування. Підказати, дати списати свою роботу учні II–IV класів вважають виявом справжньої товариськості. Причому, якщо хто-небудь з дітей відмовляється підказувати, його звинувачують у байдужості. Звідси видно, що діти цього віку ще не знають рис справжньої товариськості.

Учні, які навчаються в початковій школі, вже можуть виявляти високі моральні почуття: піклування і чуйність до матері, до вчительки і навіть до чужих людей, якщо вони хоробрі, благородні, віддані один одному. Бесіди з учнями І–III класів і обговорення разом з ними вчинків літературних персонажів або реальних людей розвивають у них уміння правильно оцінювати факти, якщо, звичайно, вони їм зрозумілі і не виходять за межі їх життєвого досвіду. Однак оцінки, які дають діти цього віку, часто дуже прямолінійні

В одному дослідженні учням І–III класів пропонували прослухати кілька оповідань з життя школярів і висловити своє ставлення до вчинків героїв – їх однолітків Обговорювали оповідання колективно; виникали суперечки, учні захищали свої судження.

В оповіданні, запропонованому чотирьом третім класам, двом четвертим і двом другим, було, наприклад, викладено, таку подію: III «А» клас, беручи участь у важких футбольних змаганнях, які тривали цілий місяць, вийшов переможцем; лишилося зіграти лише останню гру. Отже, всі діти, вчителі, директор готувалися відзначати переможців, але в призначений для останньої гри день і час Володя – капітан цієї команди – не прийшов. Даремно всі його чекали, він не з’явився. Команда не вийшла на поле, і їй записали поразку. Пізніше з’ясувалося, що цього дня рано вранці сім’я Володі одержала радіограму про те, що батько Володі – полярник, який два роки не був вдома, прилітає тоді, коли повинна відбутися гра. Батько писав, що з нетерпінням чекає зустрічі біля літака з усією своєю сім’єю. Володя разом з мамою і сестрою поїхав зустрічати батька на аеродром.

Сперечалися про те, чи правильно зробив Володя, чому він так зробив. Ці суперечки й обговорення розкривають деякі особливості моральних оцінок школярів других класів і свідчать про помітну зміну їх оцінок до III–IV класів: а) усі діти твердять, що Володя підвів товаришів, а це погано; б) усі діти розуміють також, що скривдити батька і не зустріти його також погано, а ось знайти вихід з конфліктної ситуації, яка склалась, учням других класів звичайно важко. Одні взагалі не бачать виходу, тому виправдовують Володю; інші його звинувачують, причому пропонують компромісний вихід: дати батькові телеграму, щоб він прилетів трохи пізніше або раніше, щоб він почекав на аеродромі, поки закінчиться гра, і Володя зуміє його зустріти. Дехто пропонував відмінити гру, перенести її на інший день тощо. Лише в III і потім у IV класі більшість учнів вважали, що Володі треба було послати замість себе іншого гравця або треба було попередити команду, щоб не зривати гри. Отже, навіть керуючись правильними оцінками, дев’яти-десятирічні діти розв’язують задачу все-таки ситуативно.

Тільки окремі учні III і багато учнів IV класу змогли підійти до цього випадку з позиції узагальнених моральних вимог. Вони говорили про те, що будь-яку громадську справу треба виконувати насамперед, що саме це характерно для кращих радянських людей, тому, «що колиб батько Володі дізнався, чому Володя його не зустрів, він на нього не образився б, а навпаки, мабуть, навіть похвалив».

Для дітей молодшого шкільного віку дуже характерні різні оцінки своїх вчинків і вчинків інших людей, а також судження про них. Ця суперечність властива самому життю, самим фактам людських відносин, в які включається школяр. У них важко розібратися дев’ятирічним дітям.

Невміння розібратися в складних взаємовідносинах людей позначається на відносинах молодшого школяра з дорослими. Розглядаючи цей аспект проблеми почуттів, П.М. Якобсон показав, що у взаєминах з дорослими в школяра виступають дві суперечливі тенденції. З одного боку, зростаюче усвідомлення необхідності підкорятися вимогам старших як вимогам, що їх ставить суспільство. З другого боку, зростаюча самостійність, почуття незалежності, впертості для захисту прав на власну ініціативу і самодіяльність.

П.М. Якобсон використав оригінальну методику: діти повинні були роз’яснити зміст спеціально дібраних картин, де були зображені різні факти зіткнень підлітка з дорослими (факти заборони чогось, насмішки, піклування, іронічного ставлення, осуду). Експеримент показав, що почуття, які переживає школяр у різних ситуаціях його спілкування з батьками або вчителями часто дуже складні і не дають можливості підліткові завжди успішно знайти кращий вихід із становища, яке склалося. Особливо важко це зробити учням шостих класів. Учні сьомих класів вже частіше можуть міркувати з позицій загальних моральних вимог. Молодші школярі (IV клас) діють більш прямолінійно і ситуативно.

Дослідження показало також, що реакція школяра на ту або іншу подію безпосередньо залежить від «міри зачепленості» школяра або від рівня його домагань (Л.І. Божович, Л.С. Славіна). Чим вищий рівень домагань, тим важче керуватися навіть добре відомими нормами поведінки, загальними моральними оцінками.

Формування в школяра ставлення до самого себе залежить від ставлення до дорослих і до однолітків й тісно пов’язане з ним. У семи-, десятирічних дітей самооцінка помітно змінюється.

До моменту переходу в середні класи в школяра формується ставлення до своїх здібностей, успіхів, не пов’язаних обов’язково з навчанням. Школяр починає оцінювати й деякі якості свого характеру і риси особистості. Щоправда, така оцінка не завжди збігається з думкою вчителя.

За даними П.М. Якобсона, наприклад, з 6 опитаних учнів IV класу 4 вважають себе невразливими, але вчитель про всіх цих дітей говорить як про вразливих, а про двох з них – як про дуже вразливих. Не збігаються оцінки і самооцінки одинадцяти-, дванадцятирічних учнів і деяких інших якостей.

З віком ступінь збігання оцінки вчителя і самооцінки школяра підвищується (Б.Г. Ананьєв).

Серед почуттів, які формуються в школяра, слід відзначити й почуття, пов'язані з ставленням до вчителя. У першокласників швидко складаються почуття довір'я, прихильності і поваги до вчителя, проте ці почуття ще розпливчасті і глобальні, що характерно для шести-, семирічних дітей. Якщо вже сподобалася вчителька, то все в неї хороше: і зачіска, і голос, і пояснює вона зрозуміло, і посміхається ласкаво, і туфлі в неї гарні. Але до IV класу це ставлення диференціюється, і діти більш критично починають оцінювати дорослих, у тому числі й своїх учителів. Однак рівень такої оцінки в десяти-, одинадцятирічних дітей має ще дуже поодинокий, конкретний і ситуативний характер: «Вредна яка ця Г.І. – поставила мені «двійку», адже учора ж тільки запитувала»; «Цей учитель фізкультури – «правильний» дядько, він правильно зробив, що Генку не допустив до гри, бо той завжди задається».

Абсолютна більшість першокласників, які вступають до школи, хоче вчитися, вчителька їм подобається, вона добра (94%), справедлива (93%), сувора (70%). Деякі учні вважають свою вчительку суворою тому, що «на уроках розмовляти не дозволяє», «лає тих, хто погано поводиться». У школярів II класу змінюються й критерії оцінки вчителя. Визнають вчителя суворим 40-48% дітей, добрим – 80-86%, справедливим – 66-74%. Змінюється й обґрунтування. Провчившись півтора року, діти більше починають виділяти в учителя якості педагога: «Подобається тому, що добре пояснює»; «Добра – допомагає, коли не зрозумів»; «Сувора – не дає пустувати на уроках, бо діти заважають їй пояснювати урок».

Г.Г. Гусєва порівнює оцінку учнем учителя і уявлення дитини про ставлення вчителя до неї. Вона приходить до висновку про взаємозв’язки цих оцінних ставлень. При цьому в учнів молодших класів ці показники не дуже часто збігаються і не дуже стійкі. Очевидно, першокласники ще не можуть відокремити ставлення до них учителя від його оцінки їх навчальної діяльності.

Морально обґрунтоване оцінне ставлення виникає в людини тоді, коли прийняті в суспільстві вимоги моралі, які вона відображає, стають виявом її власних особистих оцінок. Цей шлях різні діти проходять у різні строки, але молодші школярі ще не досягли цього рівня емоційного розвитку.

Розгляд тривалого і складного процесу формування моральних почуттів у дитини дає змогу виділити такі їх особливості.

Моральні почуття розвиваються на основі знань, поступового засвоєння моральних понять, оцінок. На цих знаннях, певним чином оцінених дорослими, будуються і власні моральні судження дітей.

У процесі набування дітьми знань формуються перші елементарні моральні поняття, що, як і всі поняття, виражені в словах (хоробрий, чесний, акуратний). Кожне поняття включає в себе певну сукупність істотних ознак. Суть моральних понять розкривається для дітей лише в процесі їх життєвої практики.

Однак знання моральних якостей людей ще не забезпечує виникнення в дитини відповідних моральних почуттів. Моральні почуття є виявом ставлення самої дитини до відповідного вчинку людини.

Моральні якості виявляються в надзвичайно різноманітних вчинках людини і в різних ситуаціях. Причому кожне моральне почуття звичайно вплетено в клубок дуже різноманітних переживань, відношень, що виступають при оцінці певного одиничного факту.

Щоб визначити своє ставлення до вчинку того чи Іншого літературного героя або реальної людини, дитина повинна вміти виділити їх істотні моральні якості і, абстрагуючись від найрізноманітніших, іноді яскравих, але зовнішніх обставин, побачити в поведінці людини ті риси, які вже стали для дитини основою відповідних емоційних характеристик і оцінок.

Молодшому школяреві така складна робота – аналіз і узагальнення емоційно значущих фактів у поведінці особистості – ще не під силу. Він знає, наприклад, що обдурювати недобре, щиро осуджує людей, які обдурюють інших. Проте, списавши розв’язання задачі в сусіда, зовсім не бачить у своєму вчинку того самого обдурювання, заявляючи, що «це зовсім інше». Зневажаючи боягузтво, восьмирічний школяр не обурюється поведінкою товариша по класу, який промовчав про свій поганий вчинок, і не розцінює цю поведінку як вияв боягузтва. Складність визначення свого емоційного ставлення до якогось факту посилює й те, що діти не вміють розкрити ієрархію моральних вимог. Запитання: що головне в поведінці? Які мотиви, оцінки, почуття повинні бути провідними, а які підпорядкованими? – або взагалі ще не виникають у семи-, дев’ятирічних дітей, або вони не завжди правильно їх розв’язують.

Складність виникнення і протікання моральних почуттів полягає ще й у тому, що вони безпосередньо виявляються і зміцнюються в спостереженні за конкретними діями і вчинками людини, які дуже різноманітні. Якщо немає органічного зв’язку знань (моральних понять), оцінного ставлення (добре – погано) і вчинку, то ні про яке моральне виховання особистості говорити не доводиться. Тим часом у педагогічній практиці саме найчастіше виникає розрив спочатку між знаннями і переживаннями, а потім між переживаннями і діями. Щиро осуджуючи зухвалість, лінощі або боягузтво, школяр, однак, далеко не завжди може підпорядкувати свої дії цим оцінкам і переживати відповідні щиросердні почуття. Ще менше вдається школяреві визначити напрям своїх вчинків. Тому в семи-, десятирічних дітей часто має місце розбіжність між знаннями, почуттями і діями.

Однією з причин таких фактів є, очевидно, те, що вихователь окремо формує кожну ланку цієї єдиної системи. Робота над поняттями здійснюється найчастіше на уроках читання і трохи в побуті. Переживання бувають лише у формі словесних оцінок: щось сподобалося, а щось не сподобалося. Навчання дії провадять звичайно як виконання деяких підказаних дітям дуже трафаретних справ і доручень.

Моральний бік повсякденної поведінки людей вихователь (учитель) звичайно не піддає узагальненій оцінці, вона не аналізується з позицій прийнятих у суспільстві норм моральної поведінки, моральних оцінок. Потрібно об'єднати знання, почуття, які переживають, і дії в єдину систему, тобто спеціально організувати моральну освіту і практичний досвід дітей як учасників суспільного життя.

Естетичні почуття

У період молодшого шкільного віку створюються сприятливі умови Для дальшого розвитку естетичних почуттів дітей, виховання естетичного смаку.

Дослідження переконують у тому, що в молодших школярів (і навіть у дітей дошкільного віку) легко викликати любов до слухання музики й співу. Вони з задоволенням виконують ті пісні, в яких можуть передати своє ставлення до рідної країни, до окремих знайомих їм історичних подій або героїв. Наприклад, з піснею «Сміло у ногу рушайте» в дітей третіх класів пов’язалося уявлення про демонстрації робітників, які «йдуть на царя», «крокують грізно», «чітко йдуть, не відступаючи».

Слухаючи невеликі музичні твори, учні II–III класів здатні досить тонко розібратися в музичному творі і влучно його охарактеризувати. Прослухавши кілька музичних творів про героїв війни, учні III класу розповіли, що музика про них буває різна: урочиста – «коли герої йдуть у наступ», як марш – «коли вони йдуть колоною», «крокують по вулиці, коли перемогли». Буває бойова, весела музика, войовнича, героїчна, грізна, а буває й сумна, коли бійці ховають товаришів.

Естетичні почуття дітей часто не можна відокремити від їх моральних переживань.

Формування естетичних почуттів у молодших школярів здійснюється в процесі художньо-образотворчої діяльності, розгляду художніх картин. Організовуючи систему знань, яка послідовно ускладнюється, навчаючи дітей естетичного бачення і грамотного зображення навколишнього світу, можна навчити учнів молодших класів не тільки сприймати картину, а й бачити в ній предмет мистецтва. Шести-семирічні діти здатні переживати при цьому справжні естетичні і досить яскраво виражені почуття.

В учнів І–IV класів можна виховати естетичне ставлення до народного мистецтва, орнаментів, вишивок, до музейних виробів з фарфору і скла. Естетика побуту, якій у нашій країні приділяють дедалі більше уваги, може виховати вже в 6–10-річних дітей добрий смак. Це виявляється хоча б у тому, що діти навчаються відрізняти справді красиве від усяких підробок. Треба підтримувати прагнення 6–10-річних дітей, і особливо дівчаток, мати гарний вигляд, одягатися і зачісуватися.

Естетичні почуття, як і моральні, не є природженими. Вони формуються в процесі спеціального навчання і виховання. У формуванні естетичного сприймання музики, зокрема української народної пісні, величезну роль відіграє збагачування дітей спеціальними знаннями.

Ознайомлюючи учнів молодших класів з біографією композитора, з тими умовами, в яких було написано конкретний музичний твір, розкриваючи дітям його задум і властиві музиці засоби виразності та їх позначення в нотному записі, вчитель значно підвищує в дітей не тільки інтерес до музики, а й здібність слухати, сприймати і тонко розрізняти твори різних жанрів. Спостереження показують, що значення спеціальних знань у формуванні в дітей естетичних почуттів і оцінок зберігаються і в інших видах мистецтва.

Почуття, зокрема й естетичні, – специфічна форма відображення навколишнього світу. Тому вони не можуть виникнути і розвиватися там, де в повсякденному оточенні немає тих поєднань предметів, форм, барв, звуків, що можуть бути сприйняті як зразки прекрасного. Проте тільки наявності цих об'єктів ще не досить для виникнення в дітей естетичних почуттів. Природа, цей найдосконаліший об’єкт для естетичного виховання дитини, завжди перебуває перед її очима, але вона повинна навчитися сприймати властиві їй різноманітні форми, гармонію барв, звуків, запахів і переживати при цьому естетичні почуття.

Широке впровадження в життя кожної сім'ї радіо, телебачення, доступність театру й кіно, яскраво оформлених книжок, журналів також створюють величезні можливості для розвитку різноманітних естетичних почуттів у дітей.

Але для того, щоб дитина могла сприймати світ барв і звуків, щоб красиве викликало в неї естетичні почуття, дорослий повинен організувати спеціальні форми діяльності: спостереження, слухання, різноманітні форми відтворення видимих, чутних, відчутних явищ дійсності. Навчання дітей аналізу явищ дійсності з позиції естетики створює великі можливості для формування в молодших школярів естетичних почуттів.

Отже:

Відношення до дійсності, тобто почуття позитивні і негативні, виникають з перших днів життя дитини. Почуття немовляти – це безумовна реакція організму на задоволення (або незадоволення) органічних потреб, яких воно зазнає.

Почуття розвиваються в процесі ускладнення способу життя дитини, різноманітних видів її діяльності і збагачення змісту й форм її спілкування з навколишнім світом: природою, людьми, предметами.

Із зміною становища дитини серед однолітків і дорослих, що пов’язано з її приходом до школи, перебудовуються її почуття й ставлення як до інших, так і до себе. Виникають нові переживання, поглиблюються і набувають більшої системності почуття, яких діти зазнавали раніше.

Для формування вищих почуттів – пізнавальних, моральних, естетичних – дитина повинна засвоїти деяку систему відповідних знань. На їх основі формуються оцінні судження і різноманітні почуття. Почуття (відношення) людини, що базуються на знаннях, стають обґрунтованими і стійкими.

На протікання почуттів у дитини впливають особливості її нервової діяльності: темперамент, сила, збудливість і ступінь урівноваженості нервових процесів. У маленьких дітей почуття мають дифузний характер. Вони не стійкі і не сильні. З розвитком дітей підвищується регулююча роль кори.

У зв’язку з різноманітністю життєвих факторів педагог повинен виділяти моральні мотиви, якими керуються різні люди в різних ситуаціях, послідовно піддавати їх моральній оцінці. На цій основі діти вчаться узагальнювати, тобто засвоюють певні моральні поняття.

Однак засвоєння моральних понять не гарантує виникнення в дитини моральних почуттів, а тим більше моральних вчинків. Почуття, особливо моральні, розвиваються на основі формування єдиної системи асоціацій: знання – відношення – практичні дії. Виховання, спрямоване лише на вдосконалення однієї з цих ланок, відокремлене від двох інших, веде або до формалізму і сентименталізму, або до переживань, за якими прихована байдужість і бездушність.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: