Функції і місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості

![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Рис. 1. Місце ціннісних орієнтацій в психологічній структурі особистості
Оллпорт вважав, що становлення зрілості людини – це неперервний процес, який продовжується протягом усього її життя. В ієрархії шести головних рис, які характеризують психологічно зрілу людину, він називає цілісно життєву філософію. Точка зору з цього приводу полягає в тому, що зріла людина є такою тоді, коли має глибоко вкорінений набір цінностей, які служать об’єднуючою основою її життя.
Узагальнюючи позицію Оллпорта у цьому вимірі, Л.Хьелл і Д.Зіглер пишуть, що значущість і смисл практично всього, що робить людина, визначається домінуючою ціннісною орієнтацією [19].
Ціннісні орієнтації не виникають на порожньому місці. Кожне суспільство, соціальна група через конкретних осіб селекціонують і трансформують з історично сформованих ціннісних систем ті цінності, котрі виражають їх домінуючі інтереси і цілі. На цьому ґрунті і з цією ж метою вони створюють нові, притаманні їм, загальні та специфічні ціннісні системи, а людина їх певним чином сприймає.
Визначаючи місце ціннісних орієнтацій, В.О.Ядов зазначає, що їх включення в структуру особистості дозволяє уловити найзагальніші соціальні детермінанти мотивації поведінки, витоки якої варто шукати в соціально-економічній природі суспільства, його моралі, ідеології, культурі, в особливостях класової і соціально-групової свідомості того середовища, в якому формувалася соціальна індивідуальність і де протікає повсякденна життєдіяльність людини [16]. За його гіпотезою про ієрархічну структуру диспозицій особистості та її соціальну обумовленість вищий (четвертий) диспозиційний рівень утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності і засоби їх досягнення. При цьому автор припускає, що формування ціннісних орієнтацій відповідає вищим соціальним потребам особистості в саморозвитку і самовираженні, до того ж у соціально-конкретних, історично-обумовлених формах життєдіяльності, що характерні для способу життя суспільства і соціальних груп, до яких належить особа і з якими вона себе ідентифікує, а, отже, світогляд, ідеологію і думки яких вона поділяє. Звідси – вирішальна роль ціннісних орієнтацій в саморегуляції поведінки [13]. Така первинна гіпотеза Ядова, але на основі аналізу результатів проведеного аналітичного емпіричного дослідження він робить висновок, що не ціннісні орієнтації, а швидше загальна спрямованість інтересів домінує на вершині диспозиційної ієрархії [18]. Згодом він розглядає загальну спрямованість інтересів особистості в сферах праці та побуту і називає її “особливим концентром”, “віссю” у системі ціннісних орієнтацій, що організовує ієрархію цінностей у специфічну індивідуалізовану структуру [20].
Спрямованість по-різному розкривається в працях С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, Л.І.Божович та інших відомих психологів. Але у всіх вона виступає як системоутворююча властивість особистості, яка визначає її сутність і структуру. На цьому особливо наголошує Б.Ф.Ломов. Він визначає спрямованість як “відношення того, що особистість отримує і бере від суспільства (маються на увазі і матеріальні, і духовні цінності), до того, що вона йому дає, вносить в його розвиток” [10].
На думку К.К.Платонова, “відношення правильніше розглядати не як властивість особистості, а як атрибут свідомості, поряд з переживанням і пізнанням, які визначають різні прояви її активності” [14]. Прояв активності людини визначається її переконанями, які у структурі особистості, за Платоновим, поряд з світоглядом, інтересами, ідеалами, моральними якостями і потребами об’єднуються в підструктуру “спрямованість і відношення особистості” [1].
В.М. Мясищев звертає увагу на те, що сам термін “спрямованість” дуже загальний і характеристика особистості спрямованістю не тільки однобічна і бідна, але й мало підходить для розуміння більшості людей, поведінка яких визначається зовнішніми моментами. Особистість являє собою ієрархічну динамічну систему суб’єктивних відношень, що формується в процесі розвитку через виховання і самовиховання. Змістом особистості за В.М.Мясищевим є сукупність відношень до предметного досвіду людини і зв’язана з цим система цінностей. Домінуюче відношення зв’язане з вирішенням особистістю питання про сенс власного життя, і в цьому В.М.Мясищев вбачає спрямованість особистості [12].
На сучасному етапі спрямованість особистості визначають як ціннісно-орієнтаційну категорізацію її свідомості, підкреслюючи, що саме система ціннісної орієнтації особистості є її базою для багатоманітних відношень до дійсності [6].
Підґрунтям для визначення місця і функцій ціннісних орієнтацій можна вважати відношення “людина-людина”, “людина-природа”, “людина-суспільство”, а точніше те, які значення приписує людина природному і соціальному довкіллю, на основі чого їх приписує, як їх оцінює і переживає та на основі чого їх оцінює і переживає.
В науковій літературі простежується специфіка цінностей і ціннісних та особистісних орієнтацій переважно в тому, що цінності – це зовнішні утворення по відношенню до людини, а ціннісні і особистісні орієнтації є її внутрішніми утвореннями. Через цінності та ціннісні орієнтації, - пише словацький психолог Я.Гудечек, - формується і одночасно в них же проявляється відношення людини до світу, відношення, в якому відображається освоєння світу і відбувається самоствердження, саморозкриття сутності людини [5].
Ядром особистості вважає особистісні цінності І.Д.Бех, якщо їх внутрішню природу і будову виводити з процесів смислоутворення [21]. При цьому зауважує, що його (ядро) можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію, яка забезпечує цілісно-суб’єктивне розуміння окремих актів поведінки людини, а також сприяє (на основі спостереження за поведінкою людини в окремих стандартних ситуаціях) прогнозуванню її поведінки в широкому полі ситуацій.
Цінності вважаються типово соціальним феноменом, яким позначаються предмети, речі, властивості і відношення в реальному світі, ідеї, норми, цілі й ідеали, явища природи і суспільні явища, які створені чи не створені людиною, але спрямовані на соціальний прогрес і розвиток людської особистості.
При такому підході можна виділити функцію формування, збереження чи зміни ціннісних і особистісних орієнтацій людей. Частиною ж свідомого чи несвідомого людини є не цінності, а її ціннісні і особистісні орієнтації. Саме вони визначають, яку позицію займає людина по відношенню до соціального і природного довкілля [5].
Приписувана ж цінностям функція мотивації діяльності та поведінки сформульована на методологічному ґрунті реактивного підходу.
З точки зору активного, гуманістичного підходу мотивація й регуляція поведінки є функціями ціннісних й особистісних орієнтацій людини.
Синонімічне тлумачення цінностей та ціннісних орієнтацій і розуміння останніх як особистісних, не виключає думки, що поряд з позитивними можуть існувати негативні цінності, своєрідні цінності-вади. Але ж, якщо в цінності головне – спрямованість на соціальний прогрес і розвиток людини відповідно до її призначення (покликання), то вона не може бути негативною за своїм значенням, а відповідно й ціннісні орієнтації є виключно позитивними утвореннями.
Інша справа – особистісні орієнтації. Вони можуть бути і негативними. Особистісні орієнтації включають в себе спрямованість як на цінності, так і на вади, які виправдовуються об’єктивною реальністю. Проблема співвідношення ціннісних і особистісних орієнтацій – це своєрідна межа психологічного і етичного, межа реально особистісного і призначення людини в світі. Тут шкала значень простягається від абсолютно негативних значень до абсолютно позитивних з усіма проміжними значеннями цінного і антицінного. Якщо до особистісних орієнтацій людини відноситися як до цілісної системи з етичної точки зору, то вона включає орієнтації як на чесноти, так і на вади.
У процесі взаємодії людини з світом особистісні орієнтації визначають її реактивність чи проактивність, а ціннісні орієнтації – виключно проактивність. Бути проактивною людиною означає: поведінка людини залежить від її рішень, вона бере відповідальність за своє життя, може підкоряти свої почуття цінностям за особистим вибором, вона ініціює свою життєдіяльність і за неї відповідає.
Ціннісні орієнтації, виконуючи селекційну функцію особистості, яка не має аналогів у живій природі, мають значний вплив на функції цілепокладання, прогнозування, планування, самоорганізації, контролю і корекції, комунікації. Вони є чинником, що регулює і частково детермінує мотивацію.
Ціннісні
орієнтації
є специфічним
результатом,
якого можна
досягти в
майбутньому,
тобто вони
виконують і
системоутворюючу
функцію в структурі
цілісної людини,
і функцію
цілеспрямованості
її поведінки.
У психологічному
плані вони
виступають
у вигляді принципової
спрямованості
на життєві цілі
й конкретні
ідеали. Якщо
цінності є
психологічною
основою рішень
про сенс життя,
то ціннісні
орієнтації
визначають
шляхи його
реалізації.
Вони включають
принципову
спрямованість
персонального
бачення зовнішнього
світу, персонального
лідерства і
персонального
управління,
міжособистісного
лідерства і
управління
та емпатичного
спілкування
і творчої
взаємоспівдії.
Оскільки розвиток виконує функцію зв’язку минулого, теперішнього і майбутнього людини, то зрозуміти процес виникнення і розвитку ціннісних орієнтацій як складову процесу розвитку особи людини, її психосоціальну властивість можна через розуміння сутності психологічного розвитку загалом, про що йтиме мова в наступному підрозділі.
ціннісний орієнтація психологічний особистість
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова К.А. Психология и сознание личности (проблемы методологии, теории и исследования реальной личности): избр. психол. труды. – М.: Модэк, 1999. – 224 с.
Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. – 299 с.
Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие: социально-психологические проблемы, - М., 1990. – 240 с.
Алексеева В.Г. Ценностные ориентации как фактор жизнедеятельности и развития личности // Психологический журнал. – 1984. - № 5. – С. 63-70.
Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1980. – Т. 1. – 232 с.
Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания / Под ред. А.А.Бодалева. – М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЕК», 1996. – 384 с.
Анисимов С.Ф. Единство теоретико-познавательного, социологического и ценностного способов рассмотрения явлений морали // Моральные ценности и личность / Под ред. А.И.Титаренко, Б.О.Николаичева. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – С. 4-12.
Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. – М.: Медицина, 1975. – 448 с.
Анциферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системе // Психология формирования и развития личности. - М.: Изд-во МГУ, 1981. – С. 3-18.
Анциферова Л.И. О динамическом подходе к психологическому изучению личности // Психологический журнал. – 1981. - №2. – С. 8-18.
Аристотель. Соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1984. – Т.4. – 830 с.
Аронсон Э. Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.
Асаджоли Роберто. Психосинтез: теория и практика. – М.: «REFL-book», 1994. – 314 с.
Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. – М.: Смысл, 2001. – 416 с.
Багер Э.С. Теоретическая биология: Перепеч. изд., 1935. – Будапешт, 1982.
Балл Г.А. Концепция самоактуализации в гуманистической психологии. – Киев-Донецк, 1993. – 32 с.
Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений. Пер. с англ. – м.: Апрель Пресс, ЭКМО-Пресс, 1999. – 512 с.
Берн Е. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры.: Прогресс, 1988. – 400с.
Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. – 420 с.
Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1. – С. 124-129.
Бех І.Д. Проблема особистісних цінностей: стан і орієнтири дослідження // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.). – В 3-х томах – К.: Вид-во ДОК-К, 1996. – Т. 1. – 431 с.
Блюм Г. Психоаналитические теории личности. – М.: КСП, 1996. – 226 с.
Бодалев А.А. Психология личности. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 188 с.
Болотіна В.Ю. Моральні цінності підростаючого покоління // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 19-21.
Большой толковый психологический словарь. – Т. 1 (А – С); Пер. с англ. / Ребер Артур – ООО «Издательство АСТ», «Издательство «Вега», 2001. – 892 с.
Большой толковый психологический словарь. – Т. 2 (П – Я); Пер. с англ. / Ребер Артур – ООО «Издательство АСТ», «Издательство «Вега», 2001. – 560 с.
Большой толковый социологический словарь (Collins) Том 1 (А - О): Пер. с англ. – М.: Вече, АСТ, 1994. – 544 с.
Большой толковый социологический словарь (Collins) Том 2 (П – Я): Пер. с англ. – М.: Вега, АСТ, 1999. – 528 с.
Боришевский М.Й. До питання про моральну діяльність у контексті особистісного становлення // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.). – В 3-х томах – К.: Вид-во ДОК-К, 1996. – Т. 1. – 431 с. – С. 96-104.
Боришевский М.Й. До проблеми самосвідомості особистості як детермінанти її саморозвитку // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.). – В 3-х томах – К.: Вид-во ДОК-К, 1996. – Т. 1. – 431 с. – С. 105-111.
Боришевский М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1. – С. 144-150.
Размещено на