Xreferat.com » Рефераты по психологии » Представлення підлітків про структуру міжособових конфліктів

Представлення підлітків про структуру міжособових конфліктів

повне, так і часткове вирішення конфлікту як на об'єктивному, так і на суб'єктивному рівні.

В рамках об'єктно-суб'єктного підходу відомо дві моделі вирішення конфлікту: модель арбітражу і посередницька модель. Арбітр вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить остаточну ухвалу, обов'язкову для виконання всіма сторонами.

А.Б. Добрович пропонує дві групи методів врегулювання конфлікту: прямі і непрямі. Прямі методи полягають в безпосередній адміністративній (або суспільному) дії на конфліктуючі сторони. Непрямі методи:

принцип "виходу відчуттів" (вираз негативних емоцій, які самі собою замінюються позитивними);

принцип "емоційного відшкодування" (підстроювання під опонента, визнання того, що ви зважаєте на те, що він відчуває себе "жертвою" конфлікту);

принцип "авторитарного третього" (передача посередником одному з опонентів добрих слів про нього, сказаних іншим опонентом);

принцип "оголення агресії" (посередник спонукає сваритися опонентів в його присутності, даючи їм виговоритися);

принцип "примусового слухання опонента" (щоб не відбувалося приписування);

принцип "обміну позиціями";

принцип "розширення духовного горизонту" (розбір сварки, показ несумлінності аргументації, дріб'язковості опонентів і т.п.; в той же час підведення опонентів до думки, що в цінностях вищого порядку вони єдині). Ці принципи, на думку автора, повинні привести до ефективнішого вирішення конфлікту за рахунок того, що сторони починають "чути" один одного.

В.М. Афонькова вважає, що на високих стадіях розвитку колективу можлива саморегуляція конфлікту. Якщо цього не відбувається, то доцільне педагогічне втручання в конфлікт, яке може бути повним або частковим і йти прямим або непрямим шляхом. Як прямі методи вирішення конфлікту це можуть бути: метод "вибуху" (запропонований А.С. Макаренко), індивідуальна і групова бесіди, колективне рішення, колективна терапія, компроміс. Як непрямі (педагогічний маневр) - зміна числа учасників конфлікту, зміна діяльності, теоретичний аналіз аналогічних ситуацій, перемикання уваги що конфліктують на інший об'єкт.

При посередницькій формі вирішення конфлікту посередник лише організовує діалог, підводить опонентів до єдиного рішення, яке сторони приймають самі. Медіатор лише допомагає ухвалити рішення.

Розглянемо етапи вирішення конфлікту в інтерпретації В.И. Андрєєва:

Встановлення дійсних учасників конфліктної ситуації.

Виявлення мотивів, цілей, здібностей, особливостей характеру, професійну компетентність учасників конфлікту.

Вивчення міжособових відносин учасників конфлікту, що існували до конфліктної ситуації.

Визначення дійсної причини виникнення конфлікту.

Вивчення намірів, уявлень конфліктуючих сторін про способи вирішення конфлікту.

Виявлення відносин до конфлікту осіб, що не беруть участь в конфліктній ситуації, але зацікавлених в його позитивному дозволі.

Визначення і застосування способів вирішення конфліктної ситуації, які були б адекватні характеру її причин, враховували б особливості осіб, залучених в конфлікт, носили б конструктивний характер, відповідали б цілям поліпшення міжособових відносин і сприяли б розвитку колективу.

Педагогові при міжособовому конфлікті дітей необхідно тримати під контролем ситуацію. Існує чотири типи позицій педагога по відношенню до виниклого конфлікту, на думку В.М. Афонькової:

позиція авторитарного втручання

позиція нейтралітету

позиція уникнення конфлікту

позиція доцільного втручання в конфлікт.

На нашу думку, позиція нейтралітету і позиція уникнення конфлікту по суті однакові, оскільки припускають собою невтручання в конфлікт.

Перші три позиції педагога, В.М, що виділяються. Афонькової, можуть привести до поглиблення конфлікту, а також можливе виникнення нового конфлікту з педагогом.

И.П. Андріаді виділяє найбільш типові помилки педагогів при вирішенні конфлікту:

недооцінка або переоцінка значущості громадської думки групи або колективу для того або іншого учасника конфлікту;

перебільшення ролі можливого власного впливу педагога;

позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;

позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;

суб'єктивне відношення педагога до тих, що конфліктують;

недооцінка або переоцінка попереднього власного досвіду регулювання відносин в колективі.

Крім того, неадекватне вирішення конфлікту педагогом, направлене на зменшення особистої загрози і досягнення психологічного комфорту "тут і зараз", не враховуючи індивідуальні особливості що вчиться, без аналізу ситуації і її можливих наслідків, а також поведінка, що виявляється в деструктивних захисних формах реагування, веде до аналогічних дій учня. Що вчиться, у свою чергу, починає використовувати доступні йому способи захисту. Наприклад, смисловий бар'єр (відмова виконувати вимоги), тактичний бар'єр (спростування стандартних формулювань і докорів дорослих, в даному випадку педагога), "охота за промахами" педагога з метою його дискредитації. Все це провокує авторитарність педагога. І т.д. - круг замикається. Розірвати його можна (і потрібно) при іншому, творчому відношенні до конфлікту.

Результат конфлікту може відбуватися декількома шляхами. Е. М. Гиляров виділяє наступні:

Повне припинення конфлікту шляхом взаємного примирення сторін на якій-небудь основі.

Припинення конфлікту унаслідок перемоги однієї із сторін.

Ослаблення конфлікту майже до повного примирення на основі взаємних поступок або поступок однієї із сторін.

Трансформація конфлікту шляхом переростання його в новий конфлікт, який тьмарить перший, або переростання в перманентну конфліктну ситуацію.

Поступове загасання конфлікту на основі мимовільної течії.

Механічне знищення конфлікту.

Далі Е.М. Гиляров відзначає, що для вирішення конфлікту, на відміну від його результату необхідні свідомі вольові зусилля людей, зацікавлених в цьому. Для цього, перш за все, необхідно проаналізувати конфліктну ситуацію:

з'ясувати причини, а не приводи конфлікту;

визначити зони конфлікту, тобто включеність певних сил; слід відмежувати ділові сторони конфлікту від міжособових сторін;

з'ясувати мотиви вступу людей в конфлікт. Мотивування (формулювання), пояснення причин можуть не співпадати з дійсними мотивами. І невміння з'ясувати мотиви приводить до неможливості вирішення конфлікту;

дійсні мотиви розкриваються в засобах сторін, що діють. При аналізі конфліктних ситуацій в малих групах необхідна бесіда, проводячи яку, необхідно прагнути до безсторонності.

Попередження і зняття конфліктів: підвищення відвертості і взаємної довіри членів групи, з'ясування причин вчинку, встановлення прямого контакту один з одним, відкрите, неупереджене обговорення і сумісний аналіз ситуації, що склалася, або ж припинення всіх контактів з опонентом (в крайньому випадку). Особисті конфлікти попереджати і усувати важче, ніж ділові, оскільки вони пов'язані з рисами вдачі, поглядами, переконаннями, соціальними установками і мають свої витоки в глибоких внутрішніх конфліктах.

З конфліктами прямо або побічно більшість авторів зв'язують агресію, що найяскравіше виявляється в ескалації конфліктів. А. Басс і А. Дарки підрозділяли агресію на п'ять видів: напад (фізична агресія), непряма, вербальна агресія, роздратування, негативізм, включивши їх в розробленого ними опитувальника, направленого на вивчення агресії. Пізніше А. Басс допрацював дану типологію і запропонував вісім видів агресії, класифікувавши її на підставі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна, пряма - непряма. Не претендуючи на масштабне дослідження представлень підлітків про агресивність, ми обмежилися трьома видами агресії, що активно проявлялася: фізичною, вербальною, непрямою.


1.2 КОНФЛІКТ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ


Категорія "конфлікт" є не тільки науковим поняттям, що було детально розглянуте в попередньому параграфі, але і категорією буденної свідомості, різновидом соціальних уявлень.

Проблематика соціальних уявлень (або "репрезентацій") в сучасній соціальній психології стала розвиватися в руслі рішення питань соціального пізнання французькою соціологічною школою під керівництвом З. Моськовичи. Найбільш відомими представниками французької школи соціальних уявлень стали З. Моськовичи, Ж.К. Абрік, В. Дуаз, Д. Жоделе, Же.-П. Кодол, і ін. [62, 118, 184, 193, 205, 207 і ін.].

Теорія соціальних уявлень була розвинена з положень Э. Дюркгейма [64], що розрізняв індивідуальні і колективні уявлення. На думку Э. Дюркгейма, у людей існує два типи свідомості: індивідуальне, таке, що характеризує кожного суб'єкта як індивідуальність, і колективне, таке, що є загальним для якої-небудь соціальної групи. І саме останнє виражається в колективних уявленнях. Колективні уявлення "виходять не з індивідів, узятих ізольовано один від одного, але з їх з'єднання" [64, з. 234].

Розвиваючи положення Э. Дюркгейма, С. Московичи вважає, що соціальні уявлення не тотожні колективним представленням Э. Дюркгейма. Це, скоріше, не процедура колективного, а "факт індивідуальної свідомості, психосоціального явища, що включає єдність когнітивного і емоційного".

Соціальні уявлення, на думку З. Моськовичи, - це "універсальний соціально-психологічний феномен, що включає всі форми пізнання", об'єднуючий "ідеї, думки, образи і знання, якими спільно користуються члени колективу (спільності)" [185, р. 215]. З. Моськовичи, пояснюючи природу соціальних уявлень, рахує їх поряд "понять, висловів і пояснень, що виникають в повсякденному житті в процесі міжособового спілкування. У нашому суспільстві вони еквівалентні міфам і системам релігійних переконань в традиційних суспільствах: їх можна було б навіть назвати сучасним варіантом здорового глузду". Дане визначення С. Моськовичи вважається класичним.

Уточнюючи визначення, дане З. Моськовичи, Д. Жоделе вважає соціальні уявлення "формою пізнання соціальної дійсності".

Саме Д. Жоделе дала якнайповніше визначення категорії "соціальне уявлення". Вона вважає, що категорія "соціальне уявлення" "позначає специфічну форму пізнання, а саме знання здорового глузду, зміст, функції і відтворення якого соціально обумовлені. У ширшому плані соціальні уявлення - це властивості буденного практичного мислення, направлені на освоєння і осмислення соціального, матеріального і ідеального оточення. Як такі, вони володіють особливими характеристиками в області організації змісту, ментальних операцій і логіки. Соціальна детермінована змісту і самого процесу уявлення зумовлені контекстом і умовами їх виникнення, каналами циркуляції, нарешті, функціями, які вони виконують у взаємодії з світом і іншими людьми" [204, р. 361-362].

Визначити соціальні уявлення намагалися і у вітчизняній соціальній психології. Наприклад, Е.Б. Маценова запропонувала таке визначення: "Соціальне уявлення - це спосіб осмислення, інтерпретації людиною феноменів соціального життя" [112, з. 3].

Проблематика соціальних уявлень, початок вивчення якої був покладений у французькій школі С. Моськовичи і його послідовниками, отримала певну підтримку і у дослідників інших країн, Наприклад, австралійських авторів M. Augoustinos, J.M. Innes [185] німецьких учених Би. Шефер, Б. Шледер [175], фінських A. Vornanen, H. Raty, L. Snellman і японських дослідників H. Azuma, K. Kashivagi [48] і ін.

У сучасній вітчизняній соціальній психології соціальні уявлення вивчаються як одне з функціонально створюючих соціальне мислення процедур такими ученими, як К.А. Абульханова-Славська [4]; Г.М. Андрєєва [11]; Г.Э Беліцька, О.П. Миколаєва [4]; В.В. Знаків [77] і ін.

З категорією "соціальні уявлення" змикається категорія "життєві поняття", розроблена у вітчизняній психологічній науці Л.С. Виготським [37]. Життєві поняття протиставлялися їм науковим поняттям. Перші формуються раніше других і утворюються на основі власного досвіду, другі - на основі зв'язків з іншими поняттями [37].

Подібної думки дотримується і О.К. Тіхоміров [154]. Життєві поняття (разом з науковими поняттями) він пов'язував безпосередньо з узагальненнями. Життєві поняття підрозділяв на два класи: що виробляються самостійно в результаті життєдіяльності людини і засвоювані від інших людей в ході спільної діяльності, але в умовах відсутності жорсткого контролю за процесом засвоєння [154, з. 184].

Формування життєвих понять відбувається в дошкільному віці. Утворюються вони в результаті стихійного узагальнення досвіду дитини, яке, на думку Л.С. Виготського, будується за типом комплексу. У основі створення останнього, лежать фактичні зв'язки, які відкриваються дитиною в безпосередньому досвіді і є ситуативними і необов'язковими. Л.С. Виготський показав, що "на відміну від поняття, конкретний елемент входить в комплекс як реальна одиниця зі всіма своїми фактичними ознаками і зв'язками. Комплекс фактично зливається з конкретними предметами, що входять в його склад і зв'язаними між собою. Це злиття загального і приватного, комплексу і елементу. складає найістотнішу межу комплексного мислення". В результаті утворюються "псевдопоняття", що є "перекрученими" науковими [159, з. 129-130], що є аналогом соціальних уявлень З. Моськовичи.

Таким чином, "життєві поняття" Л.С. Виготського і "соціальні уявлення" З. Моськовичи, виявляють загальні точки зіткнення: і ті, та інші є спрощеними знаннями про соціальні явища і феномени.

Категорія загальної психології "уявлення" не завжди близько категорії соціальної психології "соціальне уявлення". Ці дві категорії часто розходяться по закладеному в них змісту. С.Л. Рубінштейн характеризував уявлення таким чином: "уявлення образно-наочно. пов'язано більш менш безпосередньо з наочною одиничністю, відображає явище в його більш менш безпосередній даності." [143, з. 329]. До категорії "соціальне уявлення" ближчі категорії "поняття", "думка". На думку С.Л. Рубінштейна, "в понятті долається обмеженість явища і розкриваються його істотні сторони в їх взаємозв'язку [143, з. 329]. Думки ж - "це деяка дія суб'єкта, яка виходить з певної мети і мотивів, спонукаючих його висловити або прийняти. Воно є результатом розумової діяльності, що приводить до встановлення певного відношення мислячого суб'єкта до предмету його думки і до думок про цей предмет, сталих в оточенні індивіда" [143, з. 331].

Таким чином, категорія "думка" виявляється достатньо близької по сенсу категорії "соціальне уявлення".

Думки можна умовно розділити на прості і складні. Згадка про це можна виявити у С.Л. Рубінштейна [143, з. 331], а також складні думки можна відрізнити від простих по наступній підставі: у складних думках, у відмінності від простих, використовуються складнопідрядні і розгорнені формулювання відповідей.

Таким чином, категорія "соціальні представлення" С. Московичи виявляється, в цілому, схожою з категоріями "життєві поняття" Л.С. Виготського і "думки" С.Л. Рубінштейна. Проте варто відзначити, що дані категорії не є тотожними один одному.

Аналіз соціальних уявлень проводиться з наступних позицій [11, 177 і ін.]:

1. формування соціальних уявлень (натуралізація)

2. структура соціальних уявлень (інформація, поле уявлення, установка)

3. функції соціальних уявлень (пізнання, адаптація).

Процес формуванні соціальних уявлень розбивають на три етапи: зачеплення, об'єктифікація, натуралізація.

Перший етап формування соціальних уявлень - зачеплення, - характеризується тим, що який-небудь новий об'єкт або явище привертає увага індивіда, примушує на нім сконцентрувати увагу, "зачепитися". Проблему "зачеплення" детально розробляв В. Дуаз [62]. Він пропонує виділяти три типи зачеплення:

1) психологічний; цей тип пов'язаний із загальними цінностями і віруваннями, наші відносини з іншими людьми;

2) соціально-психологічний; це способи, за допомогою яких люди символічно співвідносять себе з соціальними відносинами;

3) соціологічний; включає позиції різних соціальних груп в системі соціальних відносин [178].

Другий етап формування соціальних уявлень - об'єктифікація. Цей етап характеризується переростанням незнайомого і абстрактного в конкретне, зрозуміле і знайоме. С. Моськовичи пояснює цей процес таким чином: "Об''ктифікувати - означає розкрити знайому якість в туманній ідеї або суті, перевести поняття в образ" [208, р. 38].

Об'єктифікація може проходити в дух формах: персоналізації і фігурації, як припустили С. Моськовичи і М. Хьюстон [209]. Персоналізація характеризується прив'язкою нового об'єкту або явища до якої-небудь відомої особи і фактично до неї зводиться (як, наприклад, психоаналіз зводиться до особи його засновника - З. Фрейду [209]). Фігурація вдає із себе подібний до персоналізації процес, але разом з відомою особою, новий об'єкт або явище зводяться і зв'язуються також і з якою-небудь формулою або формулюванням (як наприклад, теорія відносності зводиться до Ейнштейна і формулі E=mc2, або раціоналізм - до Декарта і його вислову "Cogito ergo sum" [209]). Таким чином, об'єктифікація характеризується тим, що отримане "знання" "включене в когнітивну структуру індивіда. у сильно спрощеному, препарованому вигляді" [11, з. 211].

Третій етап формування соціальних уявлень - натуралізація - характеризується ухваленням отриманого в ході попередніх етапів "знання" як об'єктивній реальності і включенням його у власну когнітивну структуру відповідно до картини миру індивіда, що склалася.

Наступний параметр аналізу соціальних уявлень - структура соціальних уявлень, що включає три компоненти: інформацію, поле уявлення, установку [11, 177, 178 і ін.]. Ці три компоненти постійно поповнюються в ході соціалізації людини, в його повсякденному життєвому досвіді.

Перший структурний компонент - інформація - це сума, кількість знань про об'єкт уявлення, обізнаність про нього. Інформація "проникає в "щілини" буденної свідомості через різні джерела" [11, з. 210]. Цей компонент є необхідною умовою формування соціальних уявлень.

Другий структурний компонент - поле уявлень - це якісна характеристика соціальних уявлень, їх образні і смислові аспекти. Поле уявлень формується в соціальній групі за допомогою визначення загальних смислових меж, в які поміщається інформація, і визначення діапазону можливих тлумачень якого-небудь поняття.

Третій структурний компонент - установка - це загальне відношення суб'єкта до об'єкту соціальних уявлень, готовність до його оцінювання. Установка також може існувати і при недостатньо повній інформації про об'єкт соціальних уявлень і нечіткості визначення поля уявлень.

Третій параметр аналізу соціальних уявлень - їх функції. Зазвичай виділяють три функції: пізнання, опосредования, адаптації [11, 177 і ін.].

Перша функція - пізнання - характеризується описом, класифікацією і поясненням подій і явищ. Тут соціальні уявлення виступають в ролі теорій, які інтерпретують, пояснюють події або явища в рамках певної когнітивної структури [178].

Друга функція - опосредования - це, орієнтація і регуляція поведінки, соціальних відносин і комунікацій в групі, а також сприяє виділенню цінностей, які регулюють поведінку індивіда [11, 177]. Ця функція реалізується на внутрішньогруповому, міжособовому рівні [178].

Третя функція - адаптації - характеризується інтеграцією нових знань, що вже склалися, про події або явища, тобто адаптацією інформації, що поступає, про події, явища, феноменах політичного, наукового або якого-небудь іншого плану до сформованих, існуючих у індивіда поглядів. Ця функція сприяє збереженню картини миру суб'єкта, що склалася.

Деякі дослідники [178 і ін.] виділяють також і четвертую функцію соціальних уявлень - збереження стабільності і стійкості індивідуальної і групової структури свідомості. Оскільки новий об'єкт (явище, феномен), порушує рівновагу індивідуальної когнітивної структури, то цю рівновагу необхідно відновити за допомогою диференціації і інтеграції [178].

Проблема соціальних уявлень останнім часом стає все більш актуальною як у вітчизняній, так і зарубіжній науці, їй приділяють все більше уваги при вивченні самих різних проблем.

Німецькі автори Б. Шефер і Б. Шледер [175] досліджували, яким чином зв'язані соціальні уявлення з груповою і особовою ідентичністю. Вони припускали, що соціальні уявлення є загальними для членів групи. Але, разом з тим, "соціальні уявлення не можуть існувати незалежно від прояву окремих людей. Соціальні уявлення генеруються на індивідуальному рівні, вони виникають в думках людей, які самі піклуються про їх подальшу популярність". [175, с.76].

Фінський дослідник A. Vornanen (1992, 1993) вивчав соціальні уявлення на вибірці дітей 7-12 років і дорослих про розумну і звичайну людину. Отримані їм в ході дослідження дані свідчили, зокрема, про наступний: в цілому, випробовувані вважають, що навики спілкування і соціального впливу властивіші розумним жінкам, чим розумним чоловікам; розумним чоловікам властивіше, ніж жінкам, на думку випробовуваних, звертати увагу на рішення проблем; чоловіки частіші, ніж жінки, вибирають як розумну людину представника тієї ж підлоги [48, з. 448-449]. Подібні дослідження проводилися іншими фінськими (H. Raty, L. Snellman, 1992), а також японськими (H. Azuma, K. Kashivagi, 1987) і російською (Н.Л. Смирнова, 1994) дослідниками. В цілому, результати даних досліджень виявляються схожими, що говорить про їх універсальність, репрезентативність в різних культурах [48, з. 448-454].

У вітчизняній соціальній психології соціальні уявлення вивчалися в роботах, присвячених російському менталітету (К.А. Абульханова-Славська [3, 4]; Т.В. Бобришева [25]; А.Я. Варга [31]), моральним і політичним уявленням (Г.Э Беліцкая, О.П. Миколаєва [4]), організаційній культурі (Н.Ю. Белоусова [21]; С.А. Ліпатов [104]), уявленням про усвідомлювані і неусвідомлювані аспекти життєвого шляху особи (Т.Н. Березіна [22]), представленням молоді, що вчиться, в умовах соціально-економічної кризи (С.Г. Губіна [49]), уявленням про порядність, щастя (И.А. Джідарьян [50]), аналізу концепції соціальних уявлень (А.И. Донцов, Т.П. Емельянова [55]), уявленням про добробут (Е.В. Дугина [63]), уявленням про правду і брехню (В.В. Знаків [77]), уявленням про час у молодших школярів (С.Д. Луцковськая [108]), уявленням про сім'ю у старшокласників і студентів (Е.Б. Маценова [112]), уявленням про мораль і право (О.П. Миколаєва [124]), буденній свідомості (И.М. Попова [137]; Е.В. Улибіна [159]), уявленням про циклічність подій у дошкільників (Е.В. Романова [142]), уявленням інтелектуальності (Н.Л. Смирнова [147]), уявленням про середню школу (С.В. Трушкова [156, 157]), уявленням студентів педагогічних інститутів про наукову роботу (Е.В. Улибіна [158]), уявленням про здоров'я (Ф.Р. Філатов [164]), уявленням про педагогічне спілкування у вчителів (Е.В. Шморіна [178]) і ін.

Так, під керівництвом К.А. Абульханової-Славської, проводилися комплексні дослідження сукупності моральних, правових, політичних уявлень, основних соціальних цінностей особи і її уявлень про власний "Я", своїй відповідальності і інтелекті [4]. Колективом авторів вдалося виявити взаємозв'язок уявлень у вітчизняній індивідуальній свідомості. Цей взаємозв'язок характеризується переважанням моральних уявлень над іншими. Моральні уявлення є базисними, або, по виразу К.А. Абульханової-Славської, "стрижнем" всієї системи, так званим системоутворюючим чинником [4, з. 300]. Дане положення доводиться різними дослідженнями, проведеними незалежно один від одного [4, 77 і ін.]. Так, моральні уявлення переважають над правовими (М.И. Воловікова, О.П. Миколаєва) і переважають в політичних уявленнях (Г.Э Беліцкая, О.П. Миколаєва); у ієрархії цінностей свідомості на першому місці опиняється совість, як альтернатива опозиції влади (Н.И. Лапін); справедливість у росіян пов'язана з готовністю добиватися її своїми силами, зокрема за допомогою брехні і не покладаючись на правосуддя, і не пов'язана з абстрактною істиною (В.В. Знаків) і ін. [4, з. 300-301]. В цілому, результати досліджень, проведених під керівництвом К.А. Абульханової-Славської, дозволяють зробити висновок, що "специфіка цілісності соціальних уявлень в російській свідомості, менталітеті полягає в: 1) переважанні моральних регуляторів, уявлень; 2) існуванні деякої синкрета свідомості особи, що безпосередньо співвідносить уявлення про себе, своєму "Я" з суспільством" [4, з. 306].

Інше дослідження, проведене Ц.р. Губіной, присвячене динаміці соціальних представлень молоді, що вчиться, в умовах соціально-економічної кризи. За наслідками даного дослідження автор констатує, що "зміни соціальних уявлень молоді свідчать про тенденцію до переважаючої спрямованості на саморегуляцію - конформна поведінка в системі суспільних відносин, зниження прагнення до саморозвитку і самоудосконалення, зниження соціальної активності, в основі якої лежить прагнення особи до соціальної адаптації у важких соціально-економічних умовах - молодь усвідомлює себе об'єктом соціальної взаємодії" [49, з. 16-17].

Теорія соціальних уявлень виявляється корисною і при вивченні і аналізі організацій і організаційної культури [21, 104 і ін.]. Так, С.А. Ліпатов займався дослідженнями в області "організаційного соціального пізнання" [104, з. 108], що є системою думок і представлень членів організації. В рамках "організаційного соціального пізнання" вивчається організаційна культура, що інтерпретується як результат сприйняття і розуміння членами організації свого оточення, його норм, цінностей, установок, форм спілкування і процесів, що протікають в рамках організації. За допомогою характеристик організаційної культури, складається образ організації у її членів, який починає грати регулятивну роль. "Якщо образ організації утілюється в характеристиках організаційної культури, остання як би формує у всіх членів організації якусь єдину думку з приводу значення своєї діяльності, її сенсу" [11, з. 214]. Г.М. Андрєєва робить висновок, що дане трактування організаційної культури дозволяє аналізувати її в термінах соціальних уявлень [11, з. 213-214].

Таким чином, соціальні уявлення є актуальною проблематикою в соціальній психології, по якій проводиться достатньо багато досліджень, зокрема направлених на виявлення їх змісту, як у вітчизняній, так і в зарубіжній соціально-психологічній науці. Разом з тим, недостатньо розроблена проблематика соціальних уявлень про конфлікти взагалі, і міжособових конфліктах, зокрема серед підлітків, зокрема.


1.3 СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ


Перш за все необхідно визначитися з межами підліткового віку, оскільки існують різні традиції в його визначенні.

Наприклад, американські дослідники, позначають початок підліткового віку з тринадцяти років, називаючи підлітків тінейджерами, що засноване на особливостях граматики англійської мови. Вітчизняні учені початок підліткового віку відносили до дванадцяти років [109 і ін.], але сучасні джерела [110, 138, 144, 162, 173 і ін.] - до десяти. Т.ч., в даний час наголошується тенденція до його "омолоджування". Г.А. Цукерман пише, що "межа, що розділяє молодший шкільний і підлітковий вік, повинна бути розмитою, такою, що не укладається в точну цифру" [173, з. 18]. Т.В. Драгунова підкреслює, що "межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5 - 8 класах сучасної школи" [61, з. 98]. Отже, підлітковий вік охоплює період від 10 - 11 до 14 - 15 років. Даною періодизацією ми і користуватимемося в своєму дослідженні.

Підлітковий вік є одним з найважливіших періодів в людському розвитку. Цей вік, як назвав його Ст. Хол - період "бури і натиску", - характерний амбівалентністю і парадоксальністю. Підлітковий вік насичений стресами і конфліктами, в нім домінує нестабільність, ентузіазм і сум'яття [125, з. 278].

Особливістю сучасного суспільства є байдуже відношення до підлітків. Не дивлячись на численні дослідження, новації, не дивлячись на "гуманізацію" педагогічного процесу, можна зробити невтішний висновок, що підлітки сьогодні, в основному, мало кому потрібні. Зачіпаючи дану проблему, необхідно відзначити, що відсутність яких-небудь ідеалів і соціально схвалюваних цінностей у сучасних підлітків, нестабільний економічний стан в нашій країні, що вимагає приділяти процесу забезпечення сім'ї всім необхідним (матеріально) весь час, не залишаючи на духовну турботу про дітей практично нічого, дає сильний негативний ефект. Підлітки іноді втрачають сенс життя, шукаючи його в алкоголі і наркоманії, а не знайшовши, намагаються покінчити життя самогубством.

Факт "непотрібності" підлітків відзначає і Д. І. Фельдштейн: "У наявності серйозний дефіцит уваги, пошана до дитини. При цьому різко загострилася суперечність між потребою дитини в увазі, що посилювалася з віком, і безперервним ослабленням, а потім і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, зокрема рідних людей. Проявляючи підвищену турботу про одяг, живлення, культурні розваги своїх дітей, вони не реалізують можливості спілкування з ними - в результаті у багатьох хлоп'ят розвивається відчуття самоти, що доходить деколи до відчаю, росте цинізм, що виявляється у відкритіших (і тому страшніших), ніж у дорослих формах, нівелюється пошана до найважливіших людських цінностей - чесності, порядності та ін." [161, з. 33-34].

Підлітковий вік характеризується різкими змінами, які зачіпають всі сторони розвитку дитини. Одним з найбільш значущих моментів психофізіологічного розвитку є статеве дозрівання і пов'язана з цим процесом статева ідентифікація.

Інтенсивне зростання супроводжується відставанням в розвитку органів кровообігу і дихання, що є причиною різкого перепаду настрою і активності, швидкій стомлюваності.

Окрім вищезгаданих складових, психофізіологічний розвиток характеризується зміною провідної ролі кори великих півкуль головного мозку, що робить гальмівний вплив на підкіркові структури, підкірковою активністю (яка при правильному стилі спілкування з підлітком, долається їм самим), що характеризується підвищеною нервозністю, нестійкістю емоційних реакцій [100, з. 32].

Зміни в інтелектуальній сфері не менш важливі, чим у фізіологічній. У підлітковому віці розвивається логічна пам'ять. Запам'ятовування стає довільним і опосередкованим, механічна пам'ять уповільнює свій розвиток (результат частішого використання логічної пам'яті). Увага, як і пам'ять, набуває довільності.

У цьому віці спостерігається перехід до абстрактного мислення, відбувається становлення аналітико-синтетичної діяльності. Процес мислення характеризується також ускладненням думок підлітків.

Підлітковий вік представляється найбільш відповідальним періодом, оскільки в цей час складаються основи моральності, формуються соціальні уявлення про складні явища і феномени, соціальні установки, відношення до себе, відношення до людей, до суспільства. У підлітків стабілізуються риси вдачі і основні форми міжособової поведінки, формуються головні мотиваційні лінії цього віку - самопізнання, самовираження, самоствердження.

Найбільш важливим новоутворенням цього віку є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я-концепції. Розвивається рефлексія, за допомогою якої підлітки прагнуть зрозуміти себе, свої можливості, особливості, свою особисту відповідальність за довершені дії; оцінити свої вчинки і вчинки інших людей; зрозуміти, що їх об'єднує з іншими людьми, і чим вони відрізняються від інших людей, що їх робить унікальними. Порівняння з іншими людьми зумовлює нестійкість їх самооцінки. Активне формування самосвідомості підлітка характеризується посиленням соціальної відповідальності, відповідальності за суспільну справу. В рамках вищевикладеного визначаються провідні потреби дітей цього віку. Ними є самоствердження і спілкування з однолітками.

Д. Б. Ельконін [182] спілкування з однолітками вважає провідною діяльністю. Інша версія, яку висунув Д. И. Фельдштейн [162], припускає як провідну діяльність просоціальну активність, тобто потреба дитини зайняти певне місце в суспільстві і оцінити самого себе в системі "я - суспільство".

Друга провідна потреба підлітків - самоствердження - виявляється в прагненні затвердити своє Я в системі більш загальних зв'язків і відносин суспільства. Самоствердження, на думку Д. І. Фельдштейна, нерозривно пов'язано з двоєдиним процесом соціалізації-індивідуалізації, підлітковий етап якого відрізняється "найбільш вираженою реальною індивідуалізацією, що проявляється в самодетерміації, що структурується, самоврядуванні людини, що росте, при яскраво вираженій тенденції суб'єкта до індивідуального прояву на соціально значущому рівні" [161, з. 129].

З соціалізацією безпосередньо пов'язана проблема спільності підлітків і їх підпорядкування груповим нормам і правилам. Підлітків розглядають як особливу соціально-психологічну групу з своїми нормами, установками, цінностями, з своєю субкультурою. Відчуття приналежності до якої-небудь групи має істотне значення для розвитку особи підлітка. Норми і цінності групи інтеріоріуються підлітком. Вони стають ніби його власними, такими, що впливають на етичний розвиток. Існуюча розбіжність між нормами групи підлітків і нормами дорослих виражає одну з найважливіших потреб підлітка - в самостійності, в особистій автономії.

Підлітковий вік характеризується появою в самосвідомості нового відчуття - так званого "відчуття дорослості". Це виражається в прагненні бути і вважатися дорослим. Одним із

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: