Акцентуації характеру
+ ситуативні риси особистості (с): спілкування у сфері мистецтв, необхідність суб'єктивного проникнення і переживання інших, відсутність формальних обмежень спілкування, праці і об'єктивного контролю.
– ситуативні риси особистості (с): проблеми і хвороби сім'ї, грубі стосунки, конфлікти, несправедливість з боку близьких людей і керівництва.
В особистостях з педантичним типом (ригідною акцентуацією) виражені гіпертрофія впорядкованості внутрішнього і зовнішнього, акуратність і сумлінність, пунктуальне виконання завдань, що допускає, проте, нехтування ними, якщо якісно і в строк вони об'єктивно нездійснимі.
+ риси особистості (р): обов'язковість, рівний настрій, надійність, порядність.
– риси особистості (р): буквоїдство, формалізм, непотрібна дійшла повторна перевірка себе і інших, нерішучість в невизначених ситуаціях.
+ ситуативні риси особистості (с): можливість реалізації завдань відповідно до інструкцій або певних вимог обстановки, стабільність стосунків.
– ситуативні риси особистості (с): вимога самостійних і нестандартних рішень в невизначеній обстановці.
Висновки
В процесі роботи над темою курсової роботи мною зроблені наступні основні висновки і узагальнення.
Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.
У найбільш лаконічному вигляді акцентуацію можна визначити як дисгармонійний розвиток характеру, гіпертрофовану окремих його меж, що обумовлює підвищену уразливість особистості відносно певного роду дій і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях. Труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією. Не дивлячись на ранні дослідження акцентуації більш в області психіатрії, сьогодні психологами встановлено, що особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. Поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох факторів, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і інше.
Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистості, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.
У практичній частині дослідження, були проведені методики визначення акцентуації характеру; Тест Шмішека, тест Лічко А.Е. (ПДО) і дані загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.
Список літератури
Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології. – М., 1995. – С. 36.
Бандура А., Уолтерс Р. Підліткова агресія. Вивчення впливу виховання і родинних стосунків. – М., 1999. – С. 17 – 20.
Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості. – М., 1875. – С. 24 – 29.
Вікова і педагогічна психологія. / Під ред. А.В. Перовського. – М., 1979. – С. 288.
Гарбузов В.І. Практична психотерапія. – П., 1994. – С. 196.
Мухіна В.С. Проблеми генезису особистості. – М., 1985. – С. 103.
Реан А.А., Коломінський Я.Л. Соціальна педагогічна психологія. – П., 1998. – С. 33 – 40.
Психологічна діагностика: проблеми і дослідження / під ред. Гуревіча К.М. – М., 1981. – С. 50.
Психологія. Підручник // Під ред. Крилова А.А. – М., 1998. – С. 53 – 55.
Психологія індивідуальних відмінностей. Тести // Під ред. Гиппенрейтер Ю.Б., Романова В.Я. – М., 1982. – С. 64 – 68.
Столяренко Л.Д. Основи психології. – М., 1997. – С. 49.
Шевандрін Н.І. Психодіагностика, корекція і розвиток особистості. – М., 2000. – С. 24 – 25.
Х`єлл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. – П., 1999. – С. 16 – 18.
Юнг К. Психологія і психоаналіз характеру. Хрестоматія. Самара, 1997. – С. 78 – 80.
Якунін В.А. Психологія. – П., 1998. – С. 52.