Теоретико-методологічні засади вивчення особистості в психологічній науці
За 45 років творчої діяльності Б.Г. Ананьєв опублікував більше 180 наукових робіт, з них декілька монографій з різних розділів психологічної науки.
2.2 Вклад Б.Г. Ананьєва в розвиток онтопсихології та акмеології
Принцип розвитку в розумінні Б.Г. Ананьєва вказує на історичний характер детерміації психічного. "Внутрішні умови, заломлюючі зовнішні дії, в процесах життєтворчості, здійснення діяльності, функціонування поведінки, постійно змінюються, формуються, еволюціонують". [5, 34]
Рушійною силою психічного розвитку, згідно з переконаннями вченого, є внутрішні суперечності, які виникають тому, що психічні структури неоднорідні. Так, наприклад, вже в психічному процесі дають про себе знати і онтогенетичні, і натуральні, психофізіологічні функції, і органічні потреби, а також вищі форми мотивації - пізнавальні, моральні, естетичні. І ще складніше ця картина спостерігається в психічних властивостях і станах.
До чинників розвитку Б.Г. Ананьєв відносив спадковість, різноманітні умови природного і соціального середовища, навчання і виховання, структуру особистості, що сформувалася до даного моменту, індивідуальність. [3, 117]
Послідовно застосовуючи принцип розвитку при аналізі психофізіологічних функцій, психічних процесів, психічних властивостей і станів людини, він особливо глибоко спирався на цей принцип в своїй концепції онтопсихології, суттю якої було багатобічне дослідження буття людини як індивіда і особистості, суб'єкта і індивідуальності в онтогенезі.
Формулюючи комплекс теоретичних, науково-дослідних і прикладних завдань, які вирішуються в процесі побудови онтопсихології як науки, вчений об'єднав їх в чотири блоки проблем:
1) встановлення суті розвитку індивідних і особових характеристик з позицій біосоціальних стосунків в різні періоди онтогенезу і життєвого шляху людини;
2) дослідження взаємозв'язків індивідних і особових властивостей на різних етапах індивідуального розвитку людини;
3) виявлення зв'язків як індивідуальних, так і особових феноменів людини з її суб′єктно-діяльнісною характеристикою;
4) дослідження становлення індивідуальності як процесу інтеграції основних характеристик людини як індивіда, особистості та суб'єкта діяльності, що відрізняється по своїм багатьом параметрам неповторною своєрідністю. [3, 44]
У дослідженнях, які Б.Г. Ананьєв здійснював для виявлення індивідної організації і її онтогенезу, було доведено, що порівняльно-вікове вивчення індивідних характеристик є одним з найважливіших аспектів пізнання природних форм психіки, які не втрачають відносної самостійності у міру ускладнення психічної діяльності, продовжуючи виконувати функцію її потенціалу впродовж всього життя людини.
Інший важливий напрям в цьому циклі досліджень - дослідження відносин і ступеня взаємозв'язку індивідних властивостей в різні періоди життя людини. У складній структурі індивідної організації, що включає елементи різного роду, під керівництвом Б.Г. Ананьєва вивчалися як однорівневі, так і різнорівневі зв'язки. Було показано, що наявність різнорівневої структури індивіда за рахунок розшарування, стратифікації його елементів спричиняє за собою дослідження процесів диференціації і інтеграції в даній системі людини. Наслідком соціалізації виявляється також подальше розшарування вторинних індивідних властивостей. На основі природних форм психіки утворюється соціалізований рівень психофізіологічних функцій (мнемічні, вербальні, довільні та інші). Разом з природними структурами виникають інтеркорреляції в результаті соціалізації. Як природні, так і придбані кореляційні зв'язки характеризуються (хоча і в неоднаковому ступені) все зростаючою спеціалізацією, динамічністю і надзвичайною пластичністю під впливом соціальних чинників, особливо тих, що впливають на процеси перебудови кореляційних стосунків.
У дослідженнях, проведених під керівництвом Б.Г. Ананьєва, було показано, що цілий ряд психологічних особливостей людини виявляється зв'язаним з особливостями протікання процесів на вегетативному і біохімічному рівнях. І це не випадково, оскільки психічна діяльність забезпечується роботою всіх систем людського організму, починаючи з біохімічних процесів і закінчуючи процесами, що протікають на вищому кортикальному рівні. Причому, в умовах підвищеного інтелектуального та емоційного навантаження між психологічними характеристиками людини і особливостями вегетативних і біохімічних рівнів виявляються ті зв'язки і залежності, які не уловлюються у фонових дослідженнях. [2, 68]
Ще один важливий напрямок, пов'язаний з вивченням індивідної організації в онтопсихології, полягає у виявленні її ролі як основи для формування особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності. Комплекс проблем, що стосуються взаємозв'язків індивіда і інших підструктур людини, включає розгляд не тільки генетичних, але і структурних стосунків на різних етапах життєвого шляху, що дає можливість ближче підійти до розуміння психічного розвитку як цілісного феномену". [2, 144]
До наступного циклу досліджень з онтопсихології відноситься вивчення особистості і її життєвого шляху. На відміну від індивідної організації, особливостями особистості є психологічні ефекти соціального розвитку людини. Психологічним результатом активного включення людини в різні системи соціальних стосунків і типи спільностей є "розвиток людини як особистості з її багатовимірними і багаторівневими підструктурами, різноманітними властивостями". [2, 46]
Значущість соціально-психологічних характеристик особистості, підкреслював Б.Г. Ананьєв, визначається їх регулюючою функцією. Людина приймає те або інше рішення саме на основі включення своїх суб'єктивних стосунків до різних сторін навколишньої дійсності. У сферу їх включається також відношення до себе як до суб'єкта соціальних стосунків і як до особистості в цілому. Ступінь зрілості особистості, згідно з Б.Г. Ананьєвим, виражається в здатності ухвалювати власні рішення і свідомо здійснювати вибір в складних ситуаціях. [5, 218]
У контексті онтопсихологічної науки одне з основних питань - вивчення процесу становлення цілісності особистості як багаторівневої системи, процесу перетворення її з "об'єкту соціальних дій в суб'єкт індивідуального і суспільного розвитку впродовж всього життєвого шляху людини". [3, 34]
Наступний розділ онтопсихології присвячений взаємозв'язкам індивіда і особистості, що складаються впродовж життя. Комплекс проблем, що стосуються стосунків цих основних підструктур людини, включає розгляд не тільки генетичних, але і структурних зв'язків і чинників, що визначають їх характеристики в різні періоди життєвого циклу. Це дає можливість ближче підійти до розуміння психічного розвитку як цілісного феномену, що має різнорівневу, ієрархічну структуру. Такий комплексний підхід "важливий не тільки для конкретизації методологічного біосоціального принципу, але і для внутрішньої детермінації процесу психічного розвитку". [3, 22]
Якщо попередників Б.Г. Ананьєва при вивченні стосунків різнорідних компонентів психіки найбільшою мірою цікавила проблема зв'язків темпераменту і характеру, то Б.Г. Ананьєв при вивченні взаємин різнорідних, різнорівневих компонентів психіки робив упор на з'ясуванні зв'язків пізнавальних функцій і процесів із особливостями особистості.
Окрім розробки проблем онтопсихології, Б.Г. Ананьєв вніс великий і змістовний вклад у створення акмеології, - науки, що виникла на стику природних, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, і що вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини в період її дорослості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.
Услід за Бєхтєрєвим, Б.Г. Ананьєв був проти ствердження деяких учених, що розвиток людини завершується при досягненні ним дорослості, після чого нібито наступає своєрідна "скам'янілість" в прояві цього процесу.
Зрілість людини, що досягається в дорослому стані, і так звана вершина цієї зрілості або, як її називають, акме, підкреслював Б.Г. Ананьєв, - це "багатовимірна констелляція різних характеристик людини, яка хоча і охоплює значний по часу протяжності етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як індивід, особистість і суб'єкт діяльності, але разом з тим ніколи не є статичною освітою, а, навпаки, відрізняється більшою або меншою варіативністю і мінливістю". [2, 11]
Б.Г. Ананьєв і його учні в серії експериментальних робіт показали, що фізичний стан людини постійно несе типові характеристики і зазнає перебудову в рамках параметрів зрілості. І така ж "рухома єдність змістовної специфіки і форми її виразу дає про себе знати, коли людина проявляє себе як особистість і як суб'єкт діяльності". [2, 13]
У цих дослідженнях було показано, що, як правило, не відбувається фронтально одночасного досягнення ступеня зрілості всіма блоками утворень, в яких людина виступає як індивід, як особистість і як суб'єкт діяльності; далі, вже на ступені зрілості, у неї спостерігаються також різні темпи протікання змін в названих утвореннях: "і час виходу на рівень акме людини як індивіда, як особистості і як суб'єкта творчої діяльності дуже часто не збігається". [2, 13]
Стан зрілості не з'являється у людини несподівано і відразу. Не тільки від природної схильності, але і від вже прожитого життя великою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до ступеня зрілості, які ціннісні орієнтації і стосунки складуть ядро його особистості.
Виходячи з цих даних, Б.Г. Ананьєв сформулював завдання, які повинна вирішити акмеологія: це наукове освітлення феноменології акме, об'єктивування загального і різного в ній у різних людей, дослідження у дії чинників, які визначають якісно-кількісні характеристики акме. Останнє фактично означає важливість розкриття закономірностей і механізмів, функціонування яких необхідне, щоб "повноцінне акме було досягнуте людиною і вона реально відбулася як гідний громадянин своєї країни і як професіонал високого класу". [2, 11]
2.3 Основні положення концепції людинознавства
Борис Герасимович за сорок з гаком років роботи в психології гранично продуктивно проявив себе при розробці багатьох актуальних проблем. Він опублікував капітальні праці по психології плотського пізнання, психології волі і характеру, залишив нам роботи по нейропсихічній регуляції, статевому диморфізму і психофізіологічній еволюції людини. І понині широко використовуються фахівцями результати його дослідження проблем психології мистецтва, історії психології, психології педагогічної оцінки людини як предмету виховання і багато інших.
Проте головний напрям його теоретичних шукань як ученого - науково обґрунтоване осмислення принципів сполучення наук, предметом пізнання для яких виступає людина, теоретична і інструментальна розробка і впровадження в науку основ комплексного підходу до вивчення як найпростіших, так і найбільш складних утворень психіки і всього психічного світу в цілому, а також форсування розвитку нових, важливих, з його точки зору, напрямів в психологічній науці - онтопсихології та акмеології.
Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння природи людини, множинної, системної детермінації її поведінки, діяльності і розвитку, її багаторівневої структури, ефектом якої є психіка, Б.Г. Ананьєв як крупний теоретик і експериментатор обґрунтував, розвинув і успішно застосував для вирішення тих, що цікавили його в людинознавстві і конкретно в психології проблем комплексний підхід - особливу методологічну стратегію, орієнтовану на "багатоаспектне, міждисциплінарне пізнання складних різноякісних об'єктів і їх множинної причинної обумовленості, результатом чого виявляється цілісне уявлення про об'єкт". [5, 211]
Логіка ученого при цьому була така: оскільки поведінка людини визначається умовами його минулого життя, значущими для нього обставинами, а також його спадковістю і природженими особливостями, то треба ці умови, обставини і особливості (ширше - всі органічні підстави психіки) вивчати, застосовуючи методи і дані суміжних наук. Через зв'язок поведінки з мозком і організмом в цілому психологія, підкреслював він, змикається з природними науками, а через зв'язок з умовами життя людини в суспільстві - з соціальними, гуманітарними і технічними науками.
Акцентуючи увагу на суті комплексного підходу, розробленого і успішно застосованого в науковій школі Б.Г. Ананьєва, слід особливо підкреслити, що концептуальне трактування ученим людини і її психіки як об'єктів наукового дослідження в змістовному відношенні істотно відрізняється від традиційного.
Принцип цілісності людини став системостворюючим в його концепції, що і зумовило її своєрідний антропологізм. Цей принцип робить явнішою складну і багаторівневу детермінацію психічного в структурі людини як суб'єкта, в яку входять не тільки власне особові властивості і стани, що формуються соціумом, але і "природні, індивідні характеристики - властивості людини в цілому". [2, 78]
Вся ця система властивостей людини опосередкує зовнішні детермінуючі дії, внаслідок чого і виникає психічний процес і поведінковий акт. Предметом психології тому, на думку Б.Г. Ананьєва, є багаторівнева системна організація психіки, що розглядається у всіх її зв'язках з різними сторонами природи людини - її структурою, розвитком і діяльністю.
Обґрунтувавши необхідність системно-комплексного вивчення людини і її психіки і нетрадиційно визначивши предмет психології, Б.Г. Ананьєв у вибраній ним логіці трактує принцип детермінізму і розвитку. Для розкриття першого принципу, як було показано вище, він використовує не тільки антропологічний принцип, але ще і принцип віддзеркалення, який "указує на детермінуючу роль об'єкту, що впливає на суб'єкт, і фіксує залежність психічних явищ від матеріальної дійсності". [2, 23]
Концепція людинознавства побудована на теоретичних і експериментальних дослідженнях індивідуального розвитку людини в системі синтетичного людинознавства. Згідно з Б.Г. Ананьєвим, людська еволюція - це єдиний процес у всій множинності його станів і властивостей, детермінований історичними умовами життя людини в суспільстві.
Індивідуальність - це продукт злиття соціального і біологічного в індивідуальному розвитку людини. Індивідуальність направляє розвиток індивіда, особистості і суб'єкта в загальній структурі людини, стабілізує її, взаємопов’язує властивості і є важливим чинником високої життєздатності і довголіття.
"Особистість - складова індивідуальності, її характеристика як суспільного індивіда, об'єкта і суб'єкта історичного процесу". [2, 177] Якщо особистість - "вершина" всієї структури людських властивостей, то індивідуальність - це "глибина" особистості і суб'єкта. Своєрідність і неповторність індивідуальності виявляються в співвідношенні відкритої і закритої систем, що розкривають людину як суб'єкта діяльності і суб'єкта психічної активності. [2, 178]
Як відкрита система, людина, знаходячись в постійній взаємодії з природою і суспільством, здійснює індивідуальний розвиток своїх людських властивостей як особистості з її соціальними зв'язками і суб'єкта діяльності, що перетворює дійсність. Але людина є і закритою системою унаслідок внутрішнього взаємозв'язку властивостей особистості, індивіда і суб'єкта, що складають ядро її особистості (самосвідомість і "Я"). Неповторність індивідуальності виявляється в переході внутрішніх тенденцій і потенцій в продукти творчої діяльності особистості, що змінює навколишній світ і його суспільний розвиток. Онтогенез індивідуальності - "внутрішньо суперечливий, нерівномірний і гетерохронний процес". [5, 173] Внутрішня суперечність розвитку особистості обумовлює зміну її суспільних функцій, ролей, станів, які, у свою чергу, підсилюють суперечність еволюції індивіда.
У особистості Б.Г. Ананьєв розрізняв интеріндивідуальну структуру як те соціальне ціле, до якого належить особистість з її суспільними зв'язками і взаєминами в діяльності, та інтраіндивідуальну структуру, що включає п'ять ієрархічно зв'язаних підструктур (психічні процеси; стани; властивості особистості; сенсорні і мнемічні функції; мотивація з потребами і установками), як внутрішнє психічне утворення самої особистості.
Структура особистості будується одночасно за субординаційним принципом супідрядності більш загальних властивостей елементарним, приватним соціальним і психофізіологічним властивостям і координаційному принципу, при якому взаємодія корельованих властивостей поєднується з їх відносною автономією (наприклад, система ціннісних орієнтацій, установок). Сукупність властивостей інтраіндивідуальної структури складає характер як систему властивостей особистості, її суб'єктних стосунків до суспільства, інших людей, самої себе, що постійно реалізуються в суспільній поведінці і закріплені в образі життя. Характер - це вершина особових властивостей. [5, 189]
Висновки до розділу 2
Особистість - суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Тому в характеристиках особистості якнайповніше розкривається суспільна суть людини, що визначає всі явища людського розвитку, включаючи природні особливості.
Історико-матеріалістичне розуміння суті людини і суспільного розвитку склало основу наукового вивчення законів розвитку всіх властивостей людини, серед яких особистість займає провідне положення
Формування і розвиток особистості визначене сукупністю умов соціального існування в дану історичну епоху. Особистість - об'єкт багатьох економічних, політичних, правових, моральних і інших дій на людину суспільства в даний момент його історичного розвитку, отже, на даній стадії розвитку даної суспільно-економічної формації, в певній країні з її національним складом.
Можливо, що цією обставиною пояснюється ідентифікація більш загального поняття "людина" з більш приватним поняттям "особистість", поширена в сучасній філософській і психологічній літературі.
Лише охарактеризувавши основні сили, що впливають на формування особистості, включаючи соціальний напрям освіти і суспільного виховання, тобто визначивши людину як об'єкт суспільного розвитку, ми можемо зрозуміти внутрішні умови її становлення як суб'єкта суспільного розвитку. У цьому сенсі особистість завжди конкретно-історична, вона - продукт своєї епохи і життя країни, сучасник і учасник подій, складових віхи історії суспільства і її власного життєвого шляху.
Подібно до того, як не існує позасоціальної особистості, так не існує і позаісторичної, що не відноситься до певної епохи, формації, класу і його певного шару, національності і так далі. Саме в цьому, соціально-історичному сенсі, що відноситься до її суті, особистість завжди конкретна.
Розділ 3. Експерементально-психологічні методики дослідження особистості
3.1 Орієнтаційна анкета на визначення спрямованості особистості Б. Баса
Для визначення спрямованості особистості в даний час використовується орієнтаційна анкета, опублікована Б. Басом в 1967 р.
Анкета складається з 27 пунктів-думок, по кожному з яких можливі 3 види спрямованості особистості. За допомогою методики виявляються: спрямованість на себе (Я), спрямованість на спілкування (С), спрямованість на діло (Д).
Інструкція. Лист з питаннями складається з 27 пунктів. Можливі три варіанти відповідей - А, Б, В.
1. З відповідей на кожен із пунктів виберіть ту, яка краще всього виражає вашу точку зору з даного питання. Можливо, якісь з варіантів відповідей здадуться вам рівноцінними. Проте ми просимо Вас відібрати з них тільки одну, яка найбільшою мірою відповідає вашій думці і понад усе цінна для вас.
Букву, якою позначена відповідь (А, Б, В), напишіть на листі для запису відповідей поряд із номером відповідного пункту (1-27) під рубрикою "Більше всього".
2. Потім з відповідей на кожен пункт виберіть ту, яка найбільш не збігається з Вашою точкою зору, найменш для Вас цінна. Букву, якою позначена відповідь, знов напишіть на листі для запису відповідей поряд з номером відповідного пункту в стовпці під рубрикою "Менше всього".
3. Таким чином, для відповіді на кожне з питань Ви використовуєте дві букви, які і запишіть у відповідні стовпці. Решта відповідей ніде не записується.
3.2 Шкала прояву тривоги особистості по Джоржу Тейлору
Опитувальник призначений для вимірювання рівня тривожності (твердження входять до складу МMPI як додаткова шкала). У 1966 році адаптований Т.А. Немчиним.
Опитувальник складається з 50 тверджень. Для зручності користування кожне твердження пропонується обстежуваному на окремій картці. Згідно з інструкцією, обстежуваний відкладає вправо та вліво картки залежно від того, згоден він або не згоден із твердженнями, що містяться в них. Тестування продовжується 15-30 хв.
У 1975 р. В.Г. Норакидзе доповнив опитувальник шкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість у відповідях.
Оцінка результатів дослідження по опитувальнику проводиться шляхом підрахунку кількості відповідей обстежуваного, що свідчать про тривожність. Кожна відповідь "так" на вислови 6, 7, 9, 11, 12, 13, 15, 18, 21, 23, 24, 25, 26, 28, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 40, 42, 44, 45, 47, 48, 49, 50, 53, 54, 56, 60 і відповідь "ні" на вислови 1, 3, 4, 5, 8, 14, 17, 19, 22, 39, 43, 52, 57, 58 оцінюється в один бал.
За брехливі вважаються відповіді "так" на пункти 2, 10, 55 і "ні" на пункти 16, 20, 27, 29, 41, 51, 59.
Сумарна оцінка: 40-50 балів розглядаються як показник дуже високого рівня тривоги; 25-40 балів свідчать про високий рівень тривоги; 15-25 балів - про середній (з тенденцією до низького) рівень; 0-5 балів - про низький рівень тривоги.
Як перший, так і другий варіант опитувальника використовується при індивідуальному і груповому обстеженні, здатен вирішувати як теоретичні, так і практичні завдання і може бути включений до інших тестів.
Висновки до розділу 3
За допомогою орієнтаційної анкети на визначення спрямованості особистості виявляються наступні спрямованості.
1. Спрямованість на себе (Я) - орієнтація на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, агресивність в досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертність.
2. Спрямованість на спілкування (С) - прагнення за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або надання щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності і емоційних стосунках з людьми.
3. Спрямованість на діло (Д) - зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділову співпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка корисна для досягнення мети.
Шкала прояву тривоги особистості була розроблена Джоржем Тейлором у 1953 році. Цей опитувальник призначений для вимірювання рівня тривожності (твердження входять до складу МMPI як додаткова шкала). У 1966 році він був адаптований Т.А. Немчиним.
У 1975 р. В.Г. Норакидзе доповнив опитувальник шкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість у відповідях. Другий варіант містить не 50, а 60 тверджень.
Як перший, так і другий варіант опитувальника використовуються при індивідуальному і груповому обстеженні, здатні вирішувати як теоретичні, так і практичні завдання і можуть бути включені до інших тестів.
Висновки
Борис Герасимович Ананьєв за сорок з гаком років роботи в психології гранично продуктивно проявив себе при розробці багатьох актуальних проблем. Він опублікував капітальні праці по психології плотського пізнання, психології волі і характеру, залишив нам роботи по нейропсихічній регуляції, статевому диморфізму і психофізіологічній еволюції людини. І понині широко використовуються фахівцями результати його дослідження проблем психології мистецтва, історії психології, психології педагогічної оцінки людини як предмету виховання і багато інших.
Проте головний напрям його теоретичних шукань як ученого - науково обґрунтоване осмислення принципів сполучення наук, предметом пізнання для яких виступає людина, теоретична і інструментальна розробка і впровадження в науку основ комплексного підходу до вивчення як найпростіших, так і найбільш складних утворень психіки і всього психічного світу в цілому, а також форсування розвитку нових, важливих, з його точки зору, напрямів в психологічній науці - онтопсихології та акмеології.
Б.Г. Ананьєв як крупний теоретик і експериментатор обґрунтував, розвинув і успішно застосував для вирішення тих, що цікавили його в людинознавстві і конкретно в психології проблем комплексний підхід - особливу методологічну стратегію, орієнтовану на багатоаспектне, міждисциплінарне пізнання складних різноякісних об'єктів і їх множинної причинної обумовленості, результатом чого виявляється цілісне уявлення про об'єкт.
Оскільки поведінка людини визначається умовами його минулого життя, значущими для нього обставинами, а також його спадковістю і природженими особливостями, то треба ці умови, обставини і особливості вивчати, застосовуючи методи і дані суміжних наук.
Таким чином, мету дослідження досягнуто, поставлені цілі та завдання виконано.
Список використаної літератури
1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. М.: Педагогика, 1980. - 288 с.
2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. - 380 с.
3. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. М.: Институт практической психологии, 1996. - 384 с.
4. Ананьев Б.Г. Психодиагностические методы в комплексном лонгитюдном исследовании студентов. Л.: ЛГУ, 1976. - 278с.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: ЛГУ, 1968. - 339 с.
6. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: МГУ, 1990. - 344с.
7. Бодалёв А.А. Об основном вкладе Б.Г. Ананьева в психологическую науку. М.: Институт практической психологии, 1996. - 421с.
8. Бодалёв А.А., Ломов Б.Ф., Фришман Е.З. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. М.: Педагогика, 1980. - 322 с.
9. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Наука, 1986. - 460с.
10. Данилова Н.Н. Психофизиология. Учебник для вузов. М.: Аспект Пресс, 2001. - 244с.
11. Денисюк Н.Г. Традиции и формирования личности. - К.: Сфера, 1998. - 404с.
12. Ильенков Э.В. Что такое личность? К.: Освита, 2002. - 390с.
13. Карелин А.А. Большая энциклопедия психологических тестов. К.: Эксмо, 2007. - 416 с.
14. Крутецкий В.А. Психология. Учебник для учащихся пед. училищ. М.: Просвещение, 2001. - 269с.
15. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1977. - 322с.
16. Ломов Б.Ф. Экспериментальная и прикладная психология. Л.: ЛГУ, 1968. - 512с.
17. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. - 444 с.
18. Мазилов В.А. Вестник Псковского Вольного университета. Л: Заря, 1997. - 239с.
19. Мазилов В.А. Психотехнологии в социальной работе. К.: 1997.499с.
20. Немов Р.С. Психология. М.: Постбук, 2003. - 428с.
21. Петровский В.А. К пониманию личности в психологии. К.: Баттерс, 2007. - 375с.
22. Петровский В.А. Личность. Деятельность. Коллектив. М.: Политиздат, 1982. - 569с.
23. Роговин М.С. Психология. М.: Высшая школа, 1969. - 384 с.
24. Рубинштейн С.Л. Очерки. Воспоминания. Материалы. М.: Наука, 1989. - 411с.
25. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1959. - 366с.
26. Рыбалко Е.Ф. Вопросы психологии. М.: Знамя, 1977. - 386с.
27. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Ростов н/Д.: Феникс, 1997. - 322с.
28. Уотсон Дж.Б. Психология как наука о поведении. - М.: АСТ, 1998. - 544с.
29. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. М.: Прогресс, 1998. - 471с.
30. Хьелл Д., Зиглер Д. Теория личности. М.: Литера, 1997. - 268с.
Додатки
Додаток А
Тестовий матеріал до орієнтаційної анкети на визначення спрямованості особистості Б. Баса
1. Найбільше задоволення я отримую від:
а) схвалення моєї роботи;
б) усвідомлення того, що робота зроблена добре;
в) усвідомлення того, що мене оточують друзі.
2. Якби я грав у футбол (волейбол, баскетбол), то я хотів би бути:
а) тренером, який розробляє тактику гри;
б) відомим гравцем;
в) вибраним капітаном команди.
3. Здається, кращим педагогом є той, хто:
а) виявляє цікавість до тих, що вчаться і до кожного має індивідуальний підхід;
б) викликає інтерес до предмету, так що всівчаться із задоволенням і поглиблюють свої знання в цьому предметі;
в) створює в колективі таку атмосферу, при якій ніхто не боїться висловити свою думку.
4. Мені подобається, коли люди:
а) радіють виконаній роботі;
б) із задоволенням працюють в колективі;
в) прагнуть виконати свою роботу краще за інших.
5. Я хотів би, щоб мої друзі:
а) були чуйні і допомагали людям, коли для цього представляються можливості;
б) були вірні і віддані мені;
в) були розумними і цікавими людьми.
6. Кращими друзями я вважаю тих:
а) з ким складаються хороші взаємини;
Продовження додатка А
б) на кого завжди можна положитися;
в) хто може багато чого досягти в житті.
7. Більше всього я не люблю:
а) коли у мене щось не виходить;
б) коли псуються стосунки з товаришами;
в) коли мене критикують.
8. Здається, найгірше, коли педагог:
а) не приховує, що деякі учні йому несимпатичні, насміхається і жартує над ними;
б) викликає дух суперництва в колективі;
в) недостатньо добре знає свій предмет.
9. У дитинстві мені більше всього подобалося:
а) проводити час з друзями;
б) відчуття виконаних справ;
в) коли мене за що-небудь хвалили.
10. Я хотів би бути схожим на тих, хто:
а) добився успіху в житті;
б) по-справжньому захоплений своєю справою;
в) відрізняється дружелюбністю і доброзичливістю.
11. Насамперед школа повинна:
а) навчити вирішувати завдання, які ставить життя;
б) розвивати перш за все індивідуальні здібності учня;
в) виховувати якості, що допомагають взаємодіяти з людьми.
12. Якби у мене було більше вільного часу, більш охоче за все я використовував би його:
а) для спілкування з друзями;
б) для відпочинку і розваг;
в) для своїх улюблених справ і самоосвіти
Продовження додатка А
13. Найбільших успіхів я добиваюся, коли:
а) працюю з людьми, які мені симпатичні;
б) у мене цікава робота;
в) мої зусилля добре винагороджуються.
14. Я люблю, коли:
а) інші люди мене цінують;
б) відчуваю задоволення від добре виконаної роботи;
в) приємно провожу час з друзями.
15. Якби про мене вирішили написати в газеті, мені б хотілося, щоб:
а) розповіли про яку-небудь цікаву справу, пов'язану з навчанням, роботою, спортом і іншим, в якій мені довелося брати участь;
б) написали про мою діяльність;
в) обов'язково розповіли про колектив, в якому я працюю.
16. Краще всього я вчуся, якщо викладач:
а) має до мене індивідуальний підхід;
б) зуміє викликати у мене інтерес до предмету;
в) влаштовує колективні обговорення проблем, що вивчаються.
17. Для мене немає нічого гіршого, ніж:
а) образа особистої гідності;
б) невдача при виконанні справи;
в) втрата друга.
18. Більше всього я ціную:
а) успіх;
б) можливість хорошої спільної роботи;
в) здоровий, практичний розум і кмітливість.
19. Я не люблю людей, які:
а) вважають себе гірше за інших;
б) часто сваряться і конфліктують;
Продовження додатка А
в) заперечують проти всього нового.
20.