Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми
Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Провина є аналогом злості - це наша реакція на події в нашому житті. Можна підкреслити - це НАША ОСОБИСТА реакція на те, що відбувається з нами. Почуття провини йде зсередини і тільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція. Провина - прояв низької самооцінки.
Є один робочий метод, як позбутися почуття провини - більше любити себе. А як саме це робити – можна і необхідно навчитись. Приклад практичної робота психолога з почуттям провини клієнта.
Робота з. почуттям провини
Тривалість (приблизно) 1,5 години
Мета: трансформувати почуття провини в позитивне почуття -любові.
Процес:
1) Пропонується уявити символ ( образ) провини. Замалювати його.
2) Під час релаксації (медитації) поступово цей образ трансформувати, перефарбувати (наприклад, з чорного кольору в жовтий) або ввести усередину себе, де вона трансформується спочатку в співчуття, а потім в любов.
3) Замалювати новий образ.
4) Знову занурити його усередину себе (вдихнути - видихнути), представити новий образ провини і покликати тихо себе на ім'я.
5) Повідомити психологу, якщо спроби трансформації почуття провини результатів не дають. Процес обов'язково потрібно повторити.
6) Зворотний зв'язок.
Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей
3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини
Психологи-дослідники вивчали питання навіщо потрібна дитина сучасній жінці і чоловікові? Дослідження показують, що тут зустрічаються різні мотиви. Основні з них наступні:
- досягти бажаного соціального і вікового статусу (я – доросла (ий), самостійна жінка (чоловік), що займає певне положення в суспільстві, має право на відповідне ставлення до себе в сім'ї і суспільстві);
- задоволення моделі "повноцінного життя" (людина повинна і може мати в житті певні речі, без цього його життя не повне, не таке, як у інших і т.п.);
- прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в життя, що саме також буде це продовження забезпечувати - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків і т.п.);
- реалізація своїх можливостей (виховати дитину, передати їй свої знання, життєвий досвід, навчити, і т.п.);
- компенсація своїх життєвих проблем (щоб став кращим, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, одержав те, що не змогла (г) одержати в житті я);
- рішення своїх життєвих проблем (укласти або скріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна (ий) бути матір'ю (батьком), врятуватися від самоти, знайти помічника в старості, поправити здоров'я і т.п.);
- любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності, усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не «моїм», любитиме інших і т.п.).
У нашій культурі сім'я складається з батька, матерів і їх дітей, і ролі обох батьків у вихованні дітей не однакові. Як і мати, батько потрібен дитині завжди, і в кожному віці «по-різному». Звичайно, батька в будь-якій його ролі по відношенню до дитини замінити легше, ніж матір, тут ширше можливість частково або повністю виконати цю роль іншим чоловікам в сім'ї і поза сім'єю. Проте, зараз ми говоримо про батька «загалом». На перших етапах розвитку дитини батько може брати на себе частину материнських функцій, виконуючи їх, звичайно, по-своєму. Його власна, відмінна від матері, роль полягає в захисті і охороні єдності матері з дитиною, забезпечення ним упевненості, спокою, підтримки, психологічного комфорту. Він як би створює тил, на фоні якого дитина відчуває світ міцним і доброзичливим, а себе в ньому спокійним і упевненим [18, c.33].
Дещо пізніше батько стає еталоном соціальних норм і правил, в ньому втілені функції «оцінювача», він підтримує дитину в прагненні цим правилам слідувати. Не менш важливою стає його роль захисника, причому в основному від зовнішніх по відношенню до сім'ї впливів. Одночасно батько виконує ще одну найважливішу функцію. Він сприяє особистісному становленню дитини, його відділенню від матері, ззовні їх первинній спільності визнаючи самостійність як матері, так і дитини. Він стає «третьою силою», що допомагає дитині збудувати новий, роздільний з матір'ю, світ. Ще пізніше (після трьох років) батько утілює в собі зразок статевої, сімейної і соціальної ролі чоловіка. Тут його функції для хлопчика і дівчинки починають розрізнятися. Хлопчик сприймає його спочатку як зразок своєї майбутньої ролі по відношенню до матері (у якій утілюється образ майбутньої дружини, матері його дітей). В цьому випадку батько стає гіпотетичним конкурентом, можливі і правомірні ревнощі до нього. Пізніший для хлопчика батько - це зразок чоловіка в суспільстві. Ну, і кінцево, він завжди залишається зразком ролі батька, яку хлопчик коли-небудь стане виконувати сам.
Для дівчинки батько - це той, хто спочатку її любить, але по-іншому, ніж мати, а потім любить її, «як маму». Їй важливо, що б батько бачив і цінував в ній ті ж якості, які, як вона сама бачить, він цінує в мамі (жіночність, кокетування, м'якість, і, звичайно, материнство - здатність народжувати і виховувати дітей). У дошкільному віці дівчинка може ревнувати батька до матері. Пізніше вона «приміряє» його образ на своїх друзів і потенційних партнерів. Зрозуміло, батько завжди залишається для неї захисником і цінителем її жіночності, що розвивається.
Таким чином, функції батька і матері для дитини спочатку майже однакові, потім починають розрізнятися, і дедалі більше. Проте, обидва батько потрібні в будь-якому віці. У сім'ях з дорослими однієї статі (це звично жіночі сім'ї - мама, бабуся, сестри, тітки) батько (найчастіше - мама) прагнуть виконати обидві ролі, що неможливе. У тому-то і суть, що дитина може розібратися в світі і його «складових» тільки тоді, коли у кожного чітко визначені його роль, статус, особливості. Інакше виходить, що у дитини немає ні повноцінної матері, ні повноцінного батька, а щось середнє, чого в житті насправді не буває. Краще добре виконати свою роль, дозволивши дитині пізнати функції іншої статі на прикладі рідних, сусідів, друзів. Напевно, в складнішій ситуації опиняються діти батьків-одинаків. Ясне одне. Дитині татусі абсолютно необхідні.
Невиконання цих чи інших обов’язків щодо своїх дітей, не вдовільняючи їхні очікування, як батько так мати можуть мати почуття провини стосовно них. Звичайно, головне, чого потребує дитина - це любов і ухвалення. Це вимагає багато часу і душевні сили. Час, який ми віддаємо своїм дітям - адже ми його не втрачаємо. Ніхто не скаже, що годинник, проведений з любими дітьми - це втрата. Навпаки, ми прагнемо розтягнути цей дорогоцінний час. Адже дитину ми любимо ледве не більше, ніж кого-небудь іншого в світі. Крім того дитина - постійно змінюється, росте, перетворює наш світ.
3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини
Почуття провини є дуже непродуктивним і шкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вже зроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправити ситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, не дає можливості формувати майбутнє.
Всі думки людини підпорядковуються тільки самозвинуваченню. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивна підтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості. Почуття провини переживають майже всі працюючі матері. З приводу цієї проблеми російський журналісти провели опитування працюючих батьків[5]. В результаті, велика частина (біля 3000) респондентів сказали, що у них бувають напади почуття провини. За словами деяких опитаних, вони «схожі на пульсуючі болі в колінах в похмурий день».
Що примушує працюючих людей переживати почуття провини? Сорок чотири відсотки опитаних вважають, що причина приховується в недостатній кількості часу, який вони проводять з дітьми. Якщо говорити відверто, напади почуття провини заспокоюється почуттям гордості і задоволення, яке вони одержують від роботи і внеску до бюджету сім'ї.
Працюючі жінки пішли на роботу або тому що вони хочуть працювати, або тому що їм необхідно працювати, а іноді і те, і інше разом. В сучасному суспільстві працююча жінка — це норма. З жінок, які повертаються на роботу протягом року після народження першої дитини, велика частина робить це після трьох місяців. Але багато хто зростає з намірами, подібно своїм матерям, залишитися удома з дітьми.
Є жінки, які живуть з постійною присутністю слова "повинна": я повинна працювати, тому що нам потрібні гроші; повинна працювати, тому що робота дає мені відчуття задоволення; я повинна залишатися удома, тому що дітей повинні виховувати батьки. Мабуть, саме у них найгостріше розвинуте почуття провини.
Але почуття провини не обов'язково погана річ. Воно дає поштовх до роботи душі. Почуття провини — це сигнал, що ми живемо не так, як хотілося б. Що нам потрібно зробити в цій ситуації, так це запитати себе, чи реальне те, що ми хочемо, чи ні.
Інколи, батьки схильні своїм дітям нав’язувати почуття провини. Як тільки діти підростуть і починають уявляти, звідки беруться діти, матері (чи інші родичі) розказують як важко син чи донька їм дісталися. Як, наприклад, важко мати переносила вагітність, як при появі дитини на світ мучилася і страждала, скільки перенесла неприємностей – і все для того, щоб дати синові чи донці життя! І закінчуються подібні розмови, як правило, одним (для чого, власне, і ведуться): а ти, невдячне дитя, тепер все життя повинно догоджати нам (батькам), тому що саме ти один у всіх муках винуватий! Виходить що дитина винувата вже тим, що народилася[15, c.38].
Зрозуміло, що дитина не має ніякого злого наміру відносно матері, і зовсім не планувала заподіяти їй біль. Принаймні, рішення народити цю дитину було якраз матусине. До речі, якщо докладніше проаналізувати більшість розповідей про важкі пологи, то виявляється, що ускладнення – теж багато в чому наслідок материнської поведінки (іноді просто за незнанням). А то і взагалі з'ясовується, що цій мамі медики спочатку заборонили мати дітей – але вона, як це часто буває, не послухалася і ризикнула. Її ризик увінчався успіхом, тільки довелося багато натерпітися. Але дитина в цьому не винна. Їй у такому випадку варто ще спасибі сказати, що вона зуміла народитися всупереч усьому.
Але на превеликий жаль, глибинна причина таких повчань в іншому: батьки (і частіше всього мама) насправді просто хотіли мати живу іграшку, а вийшла самостійна особа, яка їх не влаштовує. Тому подібним почуттям провини мати намагається прив'язати дитину до себе, перетворити на неживий предмет, покірний батьківській волі, щоб було легше ним маніпулювати, потішаючи своє прагнення пограти в «дочки-матері».
На думку психоаналітиків батьки несвідомо звинувачують дитину фактично в тому, що при її народженні довелося перерізувати пуповину, що дозволило дитині стати самостійною. Причому батькам не варто тут ображатися, навіть якщо вони вважають, що це не так (батьки самі можуть не усвідомлювати подібних своїх переконань) [ 13 ].
Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові подвиги в спокутування своєї «провини» [17].
Не слід забувати, що діти належать до іншого покоління і вже через це не можуть зрозуміти і прийняти погляди і принципи своїх батьків. Діти вважають за краще йти своїм шляхом, - так було і буде завжди. Вони просто не можуть повторювати шлях своїх батьків, бо саме в цьому і полягає прогресивний розвиток людства.
Крім того, необхідно пам'ятати про те, що більшість дітей вважає за краще повторювати помилки своїх батьків замість того, щоб скористатися їх досвідом; їм здається, що саме це робить їх дорослими.
Установка на відчуженість часто стає джерелом нерозуміння, недовір'я, конфліктів, почуття провини в подальші роки. Ще одна негативна сторона нашої сучасної традиції виховання – переважання осуду над похвалою. Багато батьків думають, що виховувати – значить, робити зауваження, забороняти, карати, і саме в цьому бачать свою батьківську функцію: «Вставай швидше, знову спізнишся в школу! Одягаєшся поволі, рухаєшся ледве-ледве! Треба зарядку вранці робити! Черевики знову не чищені, адже я тобі говорив! Ось, пролив чай, поклав лікті на стіл, чавкаєш, поспішаєш!» і т.д. Навіть коли дитина, йдучи, помахала вам рукою, ви нахмурите брови і не знаходите нічого кращого, ніж відповісти: «Розпрями плечі, зовсім зігнувся!».
Можливо, кожен батько і мати в думках бачать в своїх дітях дорослі створіння і тому так багато від них вимагають. Потім можна відчувати щодо цього провину, коли дитина хворіє чи щось інше з нею трапляється. Варто дружити з своєю дитиною, співпереживати і розуміти її відчуття, бачити в ній цікавого співбесідника, особу, гідну пошана і визнання.
І задача психологів – допомогти батькам позбулося почуття провини, а також допомогти їм знайти вихід з проблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.
Батьки з почуттям провини можуть вгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші в ночi. Рани «вибухають», коли людина є насамотi. Людина старається просто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.
Буває так, що людина дає собі звичайні поради, намагаючись притупити почуття провини:
моя ситуація не є винятковою;
хтось через таке вже проходив;
швидше за все я робила те, що мусила, йшла за своїм серцем, діяла в міру свого усвідомлення;
потрібно виплакатись – все пройде;
заспокоєння - життя триває;
сповідь близьким людям та інше.
Варто усвідомлювати, що почуття провини передбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чи притаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вони здаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись які норми було порушено у певній конкретній ситуації.
Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей
4.1 Опис методик та процедури дослідження
У нашому досліджені взяло участь 56 осіб різного віку і статі.
30-жінок, 26-чоловіків.
Ми попросили відповісти їх на запитання наших методик:
- анкети, створеної самостійно;
- методики Басса-Дарки;
- методики FPI.
Коротко опишемо їхнє призначення.
Опитувальник Басса-Дарки.
Досліджуваним було запропоновано 75 тверджень, на які вони мали відповідати «так» і поставити біля відповідного номера запитання знак плюс, або «ні» і поставити знак мінус.
Дана методика дає можливість виявити такі види реакцій агресії:
Фізична агресія-ФА – використання фізичної сили проти іншої людини.
Непряма агресія-НА – агресія, яка обхідним шляхом направлена на когось іншого або ні на кого не направлена.
Роздратованість-Р – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні.
Негативізм-Н – опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених правил і законів.
Образа-О – заздрість і ненависть до оточуючих за реальні і надумані дії.
Підозрілість-П – в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоди.
Вербальна агресія-ВА – вираження негативних почуттів як через форму (крик, писк), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).
Почуття провини-ПП – виражає можливе переконання суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить недобре, а також докори сумління, що він відчуває.
Застосовувався Фрайбургський особистісний опитувальник FPI.
Опитувальник FPI містить 12 шкал, загальна кількість питань – 114. Досліджувані мали дати відповідь на поставлені запитання, вказуючи «так» чи «ні».
Шкала 1 – невротичність .
Шкала 2 – спонтанна агресивність
Шкала 3 – депресивність.
Шкала 4 – роздратованість .
Шкала 5 – комунікабельність .
Шкала 6 – врівноваженість .
Шкала 7 – реактивна агресивність .
Шкала 8 – сором’язливість
Шкала 9 – відкритість .
Шкала 10 – екстраверсія-інтроверсія .
Шкала 11 – емоційна лабільність .
Шкала 12 – маскулінність-фемінність.
Сам опитувальник і його структура відповідає традиційним особистісним опитувальникам: містить запитання, висловлювання, які стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навиків і фізичних труднощів.
Нами була розроблена анкета, в якій ми намагалися визначити як часто досліджувані почували почуття провини до своїх дітей, що вони розуміють під провиною, що супроводжувало їхнє почуття провини –страх, сором і т.д.
4.2 Аналіз та інтерпретація результатів тестування
В результаті проведеного дослідження були отримані наступні результати.
За анкетою виявилося:
А) 79% досліджуваних визначають почуття провини як переживання, 11% респондентів думають, що це певна людська реакція на події, 6% - вважають це певним станом у який потрапляє людина, а 4% - не можуть визначитись що це таке є.

Діаграма 1. Результати відповіді на запитання №1 анкети.
Мабуть, батьки мають право визначити почуття провини як переживання за дітей за близьких. Напевне, вони прагнуть побороти ці переживання, або щоб вони були легшими для їхнього здоров’я. Переживання викликають стрес, призводять до руйнування здоров’я.
Отже, батьки підкреслили більше емоційний бік почуття провини у своєму визначені, розуміючи це почуття як переживання.
Б) Спитавши досліджуваних, чи переживали вони хоч раз почуття провини до свої дітей виявили, що більшість сказала – «так».

Діаграма 2. Результати відповіді на запитання №2 анкети.
Почуття провини до своїх дітей почувають більше половини респондентів. Досліджувані (5%)можуть, виявляється, і не переживати такі почуття, а можливо вони у них були мало тривалими, чи незначними за амплітудою прояву. Мабуть, коли сьогодні ця часточка досліджуваних відповідає «ні» на за це запитання анкети, то слід розуміти, що у них все в порядку, немає тривог за здоров’я дітей, мир та щастя панує у їхніх сімейних стосунках. Можна лише порадіти за них.
Отже, почуття провини схильні переживати більше досліджуваних.
В) На третє запитання анкети досліджувані відповіли, що найчастіше почуття провини у них викликало переживання за здоров’я дітей.
За частотою прояву почуття провини розподілились у такому спадаючому порядку:
49% - переживання за здоров’я дітей;
19% - переживання за добробут дітей;
15% - переживання за щастя дітей;
7% - успішність дітей;
5% - захист дітей;
5% - інші запропоновані варіанти.
Отже, наша третя гіпотеза не підтвердилась – почуття провини у батьків найчастіше виникає із-за здоров’я своїх дітей. Але відповідь «так» (5% з всіх досліджуваних) про почуття провини через захист своїх дітей, дали лише чоловіки, а не жінки. Саме їм характерно піклуватися більше про захист сім’ї.
Г) Під час переживання почуття провини наші досліджувані найбільше переживали почуття гніву на себе, тобто незадоволеністю своїми діями, міркуваннями і т.д. (35%).
Чоловіки схильні більше переживати страх за дітей і сором, а жінки більше сердитись на себе, тобто займатись самокартанням. Мабуть, тут велике значення має спрямованість жінок орієнтуватись лиш на свої сили і не надіятись на допомогу оточуючих.

Діаграма 3. Гама почувань у досліджуваних батьків, які супроводжували їхнє переживання почуття провини.
Д) Почуття провини переживалося досліджуваними по різному сильно. Спостерігалися середні, високі і низькі значення переживання цього явища.

Діаграма 4. Рівень глибини переживань досліджуваними почуття провини до своїх дітей.
Переживання почуття провини до своїх дітей у батьків є дуже високими, тобто, якщо є такі переживання, то вони тривають переважно як глибокі і сильні. Тому вони можуть впливати як на здоров’я батьків так і на здоров’я їхніх дітей.
Рівень почуття провини у досліджуваних батьків переважно високий. 60% опитаних батьків за методикою Басса-Дарки виявили високий рівень почуття провини.

Діаграма 5. Рівень почуття провини до своїх дітей у батьків за методикою Баса-Дарки.
Кореляційний аналіз результатів дослідження.
Для кореляційного аналізу ми звернули свою увагу на дві шкали «рівень депресивності» і «рівень почуття провини». Ми виокремили дві групи - чоловіків і жінок. Для жінок виявився тісний значимий кореляційний зв'язок, r=0,68 між досліджуваними факторами. Для чоловіків такий зв'язок виявився незначимим, слабким r=0,39 і статистично не значимим.
Можна припустити, що переживання почуття провини спричиняє глибокий самоаналіз жінки, інколи призводить до депресії, коли іде самозвинувачення. Можливо ще є причина в емоційності жінок, притаманній їм властивості переживати за все. Отже, наша гіпотеза підтвердилась частково. Вона справджується лише для жінок, матерів.
|
Correlations Marked correlations are significant at p < ,01000 N=30 (Casewise deletion of missing data) |
|||||||||||||
| Variable | РР | N | D | SA | RO | K | VR | RA | SR | VD | E | EL | MF |
| РР | 1 | ||||||||||||
| N | 0,24 | 1 | |||||||||||
| D | 0,68 | 0,57 | 1 | ||||||||||
| SA | 0,32 | 0,78 | 0,18 | 1 | |||||||||
| RO | -0,17 | 0,51 | 0,61 | 0,56 | 1 | ||||||||
| K | -0,78 | 0,21 | 0,40 | 0,21 | -0,18 | 1 | |||||||
| VR | 0,10 | -0,29 | 0,28 | 0,20 | 0,11 | -0,24 | 1 | ||||||
| RA | 0,03 | -0,48 | -0,78 | 0,04 | 0,13 | -0,19 | 0,18 | 1 | |||||
| SR | 0,85 | 0,46 | 0,36 | 0,06 | 0,25 | 0,47 | 0,26 | 0,16 | 1 | ||||
| VD | 0,49 | 0,34 | 0,37 | 0,24 | 0,19 | 0,31 | 0,35 | 0,38 | 0,17 | 1 | |||
| E | -0,47 | 0,82 | 0,12 | 0,02 | -0,17 | 0,02 | 0,19 | 0,59 | 0,77 | 0,17 | 1 | ||
| EL | -0,55 | 0,33 | 0,53 | 0,43 | -0,05 | 0,13 | 0,50 | 0,46 | 0,83 | 0,31 | 0,61 | 1 | |
| MF | 0,29 | 0,34 | 0,04 | -0,03 | 0,21 | 0,45 | 0,14 | 0,29 | 0,22 | -0,11 | 0,39 | 0,08 | 1 |
| РР | 1 | ||||||||||||
| N | 0,27 | 1 | |||||||||||
| D | 0,39 | 0,84 | 1 | ||||||||||
| SA | 0,02 | 0,38 | 0,48 | 1 | |||||||||
| RO | 0,47 | 0,36 | 0,27 | 0,49 | 1 | ||||||||
| K | 0,66 | -0,01 | 0,31 | 0,37 | 0,49 | 1 | |||||||
| VR | 0,20 | 0,38 | 0,48 | 0,05 | 0,21 | 0,64 | 1 | ||||||
| RA | -0,13 | 0,23 | 0,17 | 0,34 | 0,37 | 0,06 | -0,28 | 1 | |||||
| SR | 0,05 | 0,39 | 0,05 | 0,26 | 0,11 | 0,24 | 0,66 | 0,26 | 1 | ||||
| VD | 0,15 | 0,49 | 0,01 | 0,44 | 0,10 | 0,28 | 0,05 | 0,31 | 0,38 | 1 | |||
| E | -0,18 | 0,09 | 0,20 | 0,42 | 0,27 | 0,09 | 0,10 | 0,41 | 0,45 | 0,19 | 1 | ||
| EL | 0,76 | 0,03 | 0,44 | 0,13 | -0,49 | 0,23 | 0,30 | -0,41 | 0,37 | 0,11 | 0,01 | 1 | |
| MF | -0,31 | 0,19 | 0,10 | 0,33 | 0,36 | 0,32 | 0,34 | 0,40 | 0,29 | 0,24 | 0,41 | 0,18 | 1 |
Висновки
Висунуті нами на початку нашого дослідження гіпотези про те, що:
Батьківське почуття провини має тісний кореляційний зв'язок з рівнем депресивності - підтвердилось частково. Ця гіпотеза підтвердилась лише для жінок-матерів.
Під час переживання почуття провини батьки паралельно найчастіше переживали гнів на себе, самокартання - підтвердилась.
Найбільше почуття провини у батьків є переживання неможливості захистити своїх дітей - не підтвердилась. Почуття провини у батьків найчастіше виникає із-за негараздів у здоров’ї їхніх дітей.
Також виявилося, що:
Батьки, роблячи визначення почуття провини, виділяють більше емоційний бік цього явища, розуміючи це почуття як переживання.
почуття провини до своїх дітей схильні переживати переважна більшість досліджуваних нами батьків.
Література
Айви А.Е, Айви М.Б. Психологическое консультирование и психотерапия. М., 2000.
Асаджоли Р.Психосинтез.М.1994.
Гусин Л.А.Психология вины. М., 1999.
Гладышева М.Д. Психология отношений «отцы и дети». М, 1997.
Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. М. Изд МГУ, 1980
Изард К.Э. Психология эмоций. –СПб.:Питер.2000
Ильин Э.И. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер.2002
Ветров И.И. Психология личности. – М., 2002.
Майерс Д. Социальная психология – СПб.: Питер, 2004.
Носов К.М. Социальная психология. М., 2000.
Нулиев С.Т. Психология чувств человека. М, 2001.
Немов Р.С. Психология.-М.:Просвещение, 1995.
Общая психодиагностика.//Под ред А.А.Бодалева, В.В.Столина., М.,1987.
Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. - М.: Просвещение, 1987.
Пирин Н.Г. Чувство вины у родителей. - К., 1989.
Психодиагностика: теория и практика. М.,1986.
Психологія / За ред. Г.С.Костюка. - Київ: Радянська школа, 1988.
Рогов Е.И. Настольная книга школьного практического психолога в образовании. - М.: Владос, 1996.
Рувин С.С. Эмоции и чувства человека. - М., 1998.
Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности. Редактор-составитель Райгородский Д.Я. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1996.
Фрейд З. «Я» и «Оно». Тбилиси, «Мерани», 1991
Шингаров Г.К. Эмоции и чувства как форма отражения действительности.М.,1971
Щукин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику.-М.,1993.
Якобсон П.М. Психология чувств. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.