Xreferat.com » Рефераты по психологии » Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв'язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).

Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв'язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.

Третій рівень пов'язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].

Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].

Види емоційного реагування

Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].

З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов'язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.

У зв'язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].

Експресивний компонент емоційного реагування

Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).

Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;

надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;

індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].

Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).

Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).

Психомоторні засоби експресії (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісні рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радості і сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторні засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів

також використовуються для того, щоб показати своє відношення, почуття до тієї або іншої людини або тварини, виразити свою емоційну оцінку подій, які відбуваються.

Звукові і мовні емоційні реакції. Зі звукових засобів експресії найбільш характерними є сміх і плач.

Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки й зміст. Одна справа, коли людина радується, і інша — коли людина сміється при вдалому жарті, комічній ситуації або коли її лоскочуть.

Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітки, м'язів живота (у зв'язку із чим говорять: «животик надірвав від сміху»). При реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору, верхня губа піднімає, обличчя і вся голова наливаються кров'ю, кругові м'язи очей судорожно скорочуються. Ніс морщиться, здається вкороченим, очі блищать, часто з'являються сльози.

Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в інтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання і паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, виборі лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантично нерелевантних повтореннях [46, 125].

Н. П. Фетискін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови [71, 127]. До них відноситься байдужний виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), рідке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорення і уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше зустрічаються альт і баритон), більш висока частота основного тону.

Підсумовуючи питання про прояв емоцій, потрібно погодитися з П.М. Якобсоном, що не можна назвати окремий суб'єктивний фізіологічний або поведінковий показник, який можна було б розглядати як «чисту» міру визначення знака і модальності емоцій [74, 46]. Будь-яка емоція являє собою складну інтегровану психофізіологічну систему (стан), що включає в себе специфічні прояви підсистем. Причому у різних індивідів ступінь прояву цих підсистем значно варіює.


Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці


Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки [44, 136]. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчальної діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.

Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) [42], [34], засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15-16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, які напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) [9], [23].

Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбачає розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема її динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна [50, 185].

Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А.М.Прихожан, Ф.Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агресії тощо [39], [60], [62]. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності [62, 19].

У представників раннього юнацького віку різноманітнішими стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих. Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування і самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи [62, 21]

Стаючи старше, юнаки навчається контролювати і придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтеріоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.

Особи раннього юнацького віку, так само як і підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.

Емоційні проблеми раннього юнацького віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про ранній юнацький та підлітковий вік як «невротичний» період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується [26, 138].

У роки раннього юнацтва виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми представники раннього юнацького віку почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь впевнені, що навколишні про них поганої думки.

В роки раннього юнацтва спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує юнака бути похмурим, незадоволеним собою. Такі особи помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими і з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань.

У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов'язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.


Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку


Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе як уже не дитину. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослим, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як «маленьких» їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування [27, 81].

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа «Я» нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів [28, 17].

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під «спокоєм» розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, «байдужість» визначається як «невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності», гумор розглядається як «особливого роду радість», «як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь» [38, 41].

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з очікуванням майбутнього, «яке повинне принести щастя» [74, 178].

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше [30, 42].

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [30, 43]

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості [38, 43]. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років [38, 43].


Висновки


Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв'язку з конкретним об'єктом).

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності.

Підбиваючи підсумок чинників, які впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку, можна відзначити наступні моменти:

збільшення кількості емоціогенних об'єктів, що особливо мають соціальний характер;

зростання диференційованості емоційних переживань;

виникнення емоційних переживань не тільки із приводу сьогодення, але, й із приводу майбутнього;

поява здатності відривати експресивні засоби від переживань;

збільшення здатності розуміння емоцій інших людей.

перехід емоціогенних реакцій від імпульсивності до довільності.

Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження особливостей емоційних реакцій юнацтва


2.1Методика та організація дослідження особливостей емоційних реакцій в юнацькому віці


Експериментальна частина дослідження була організована на базі ЗОШ №13 І–ІІІ ст. м. Рівне. Дослідженням було охоплено 30 учнів молодшого юнацького віку.

Мета дослідження: вивчити особливості проявів емоційних реакцій в молодшому юнацькому віці.

Завдання дослідження:

провести серію тестувань та учнів 11-го класу;

проаналізувати отримані емпіричні дані;

зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, анкетування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження учнів раннього юнацького віку. Вибірка була сформована на базі Рівненської ЗОШ №13. В проведенні нашого дослідження брали участь 30 учнів 11-го класу. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: дослідження формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див Додаток 1, 2), діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо) (Див. Додаток 3), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996) (Див. Додаток 4), самооціночний тест «Характеристики емоційності» (Див. Додаток 5).

На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики емоційності та емоційних реакцій юнаків, індивідуально-психологічні особливості учнів раннього юнацького віку. На протязі наступних етапів з кожним учнем проводилася індивідуальна консультація за результатами психологічного дослідження.

На третьому етапі – заключному – відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня емоційної нестабільності та реагування, оформлення матеріалів дослідження.

Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див. Додаток 1, 2).

Ціль: Визначення й загальна характеристика типу темпераменту.

Опитувальник дозволяє вивчити такі якості, як ергичність, пластичність, швидкість й емоційний поріг у трьох сферах поведінки: психомоторної, інтелектуальної, комунікативної. У контексті дослідження емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці, перш за все нас цікавить емоційність.

Обробка результатів. Вказівки по обробці

Перед обробкою необхідно переконатися, що відповіді дані на всі питання. Для підрахунку балів по тій або іншій шкалі використовуються ключі. Спочатку необхідно перекодувати деякі відповіді, зазначені в ключі для даної шкали. Підрахунок балів провадиться шляхом підсумовування всіх балів по даній шкалі. При обстеженні великих випробуваних доцільно сполучити бланковий метод з комп'ютерною обробкою даних. Отримана сума балів для кожної шкали записується у відповідну графу на бланку. Крім того, у бланку обов'язково фіксується ПІП, стать, вік випробуваного, рід занять або навчання, а також дата проведення обстеження. Необхідно пам'ятати, що випробувані, що мають по контрольній шкалі 18 балів і більше, з подальшої обробки виключаються, як не здатні, у силу надмірної соціальної бажаності адекватно оцінювати свою поведінку.


Ключі до шкал ОФДСІ

ШКАЛИ ПУНКТИ
Ергичність психомоторна (ЕРМ) 1, 4, 32, 58, 60*, 70*. 75*, 84, 92, III*, 127, 132.
Ергичність інтелектуальна (ЕРІ) 3, 9, 17*, 36, 48, 54*, 82, 96*. 120*, 133*, 139, 143.
Ергичність комунікативна (ЕРК) 7*, 33, 35, 63*, 68, 77, 94, 98*, 112, 114*. 125, 129*.
Пластичність психомоторна (ПМ) 11, 13, 39, 40, 64, 66*, 76, 79, 99, 100, 115, 131*.
Пластичність інтелектуальна (ПІ) 2*, 8, 18, 41, 47, 59, 95, 97*, 107*, 130, 140*, 149.
Пластичність комунікативна (ПК) 15, 21, 43, 46, 51, 67, 80, 101, 113*, 116, 134, 135.
Швидкість психомоторна (СМ) 16, 19, 45, 49, 69, 83*, 93, 102,118*, 122, 128, 136*.
Швидкість інтелектуальна (ШІ) 5, 14, 23, 27*, 38*, 53, 62*, 65, 87, 119, 142*, 145.
Швидкість комунікативна (ШК) 20*, 50*. 57, 71, 81*, 85, 88*. 91*, 104, 117, 123, 137*.
Емоційність психомоторна (ЕМ) 22, 24, 52, 55, 73, 78, 89, 105, 108, 124, 141, 144.
Емоційність інтелектуальна (ЕІ) 6, 10, 12, 25, 28, 31, 37, 44, 61, 103, 106, 147.
Емоційність комунікативна (ЕК) 26, 30, 56, 72, 74, 90, 109, 110, 126, 138, 146, 148.
Контрольна шкала (КШ) 29, 34, 42*, 86*, 121*, 150*
Примітка: зірочкою (*) відзначені пункти, що вимагають перекодування (1 = 4) (2 = 3) (3 = 2) (4 = 1).

Контрольна шкала (КШ)

Контрольна шкала варіює від 6 до 24 балів. При значеннях від 6 до 17 балів випробувані характеризуються більш-менш адекватним сприйняттям своєї поведінки. Випробувані з високими значеннями по даній шкалі (18-24 бала) з обробки виключаються, оскільки в них спостерігається явно неадекватна оцінка поведінки. У своїх відповідях вони прагнуть виглядати краще, ніж є насправді.

Індекси і Типи

Для рішення ряду наукових і науково-практичних завдань необхідно враховувати не тільки значення тієї або іншої окремої формально-динамічної властивості, але й індекси й темпераментні типи, що відображають різний ступінь інтеграції формально-динамічних властивостей індивідуальності. Виходячи зі змісту кореляційних і факторних зв'язків між шкалами ОФДСІ, запропоновані наступні 6 найбільш важливих індексів формально-динамічних властивостей людини.

Індекси активності

Індекс психомоторної активності (ІПА) дорівнює сумі балів активних шкал у психомоторній сфері. ІПА = ЕРМ + ПМ + ШМ. ІПА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс інтелектуальної активності (ІІА) дорівнює сумі балів активних шкал в інтелектуальній сфері. ІІА = ЕРІ + ПІ + ШІ. ІІА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс комунікативної активності (ІКА) дорівнює сумі балів активних шкал у комунікативній сфері. ІКА = ЕРК + ПК + ШК. ІКА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної активності (ІЗА) дорівнює сумі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: