Психодіагностика в роботі соматичних лікувальних закладів
Клініко-психологічні і психопатологічні особливості при онкологічній патології залежать від етапу основного захворювання. Виділяють, як правило, що випливають етапи: поліклінічний (діагностичний), етап "надходження в клініку", передопераційний (передлікувальний), післяопераційний, етап виписки і катамнестичний (Е.Ф.Бажин, А.В.Гнєздилов) [25].
Для поліклінічного (діагностичного) етапу, що починається з перших контактів хворого з онкологічною службою, а часто з напрямку пацієнта лікарями до онкологів для огляду і рішення питання про необхідність госпіталізації й оперативного лікування, характерним вважається тривожно-депресивний синдром. За даними Е.Ф.Бажина й А.В.Гнєздилова, його частота складає 56%. При цьому типовим є загальне занепокоєння, виражена Тривога, що іноді досягає ступеня страху, відчуття цілковитої безнадійності, безперспективності існування, думки про неминучу швидку і болісну смерть. У тих пацієнтів, преморбід яким відрізняється рисами стенічності й активності в клінічній картині звичайно переважають тривога і страх, у той час як у пасивних, астенічних суб'єктів на перший план виступає депресивна симптоматика. Друге місце по частоті виникнення на "діагностичному" етапі належить психогенії, що виражається в розвитку дисфоричного синдрому, що виявляється в злісному настрої. Хворі стають похмурими, дратівливими, іноді без найменшого приводу спостерігаються спалахи люті, гніву, злості, що можуть супроводжуватися агресією, спрямованої на найближче оточення (родину, співробітників по роботі, а також медичний персонал). Найчастіше за таким фасадом злості й агресії ховаються тривога і страх. Дисфорические розлади звичайно розвиваються в осіб, преморбид яким характеризувався рисами збудливості, вибуховості, нестримності. Третє місце по частоті виникнення належить тривожно-іпохондричної й астеноіпохондричній симптоматиці. Перші з цих реакцій характеризуються тривожною напругою з постійною фіксацією уваги на самопочутті, особливо на відчуттях. Хворі увесь час шукають і "знаходять" особливі "неполадки" в організмі, звичайно посилаючись при цьому на якісь невиразні, невизначені відчуття, що ними інтерпретуються як катастрофічно швидке поширення пухлини по всьому тілу, безнадійна запізненість діагностики і т.п. На наступному етапі - "надходження в клініку" відбувається деяке зниження ваги (інтенсивності) переживань. Це в істотній мері зв'язано з побудовою компенсаторної системи психологічного захисту типу: "Я хворий, можливо в мене навіть рак, але тепер я знаходжуся в спеціальній лікарні під спостереженням кваліфікованих лікарів, що зроблять усі, щоб мені допомогти". На цьому етапі переважної є така симптоматика як: тривожно-депресивна, дисфорична, тривожно-іпохондрична, обсесивно-фобічная.
Різкий підйом інтенсивності психогенних переживань відзначається на наступному етапі - передопераційному (передлікувальному). У рамках депресивного синдрому переважної стає страх можливої загибелі в процесові операції. Крім того, деякі автори (Е.Ф.Бажин, А.В.Гнєздилов) на цьому етапі виявляли параноїдні розлади у вигляді "бредоподібних ідей переслідування і відносини".
На четвертому етапі - "післяопераційному" - різко знижується ступінь виразності всіх негативних переживань хворих і відбувається своєрідне "психологічне полегшення", а переважним психопатологічним синдромом стає астеноіпохондричний [28].
Етап виписки зі стаціонару не має специфічних психопатологічних феноменів, а на катамнестичному етапі біля двох третин пацієнтів мають особливі порушення психічного стану. Зовні вони виявляються як прагнення до самоізоляції. Відношення до звичних і улюбленим колись розваг стає різко негативним. Спроби з боку близьких людей якось "розворушити" хворого, як правило, не мають ніякого успіху. Особливо негативне відношення викликають ті ситуації, що зв'язані із сильними емоційними переживаннями. Втрачається інтерес і до внутрісімейних справ. У переживаннях хворого постійно звучать депресивні ноти, зв'язані не тільки з наявністю онкологічного захворювання, але і його наслідками - інвалідністю, утратою привабливості і т.п. Особливо хворобливі переживання, що відносяться до інтимної сфери.
Системний підхід до аналізу формування прикордонних психічних розладів при онкологічних захворюваннях дозволив В.Я.Семке й А.Н.Гузеву розробити модель психосоматичних співвідношень з виділенням трьох рівнів адаптації: біологічного (соматогенного), конституціонально-типологічного (особистісного) і психологічного (психосоціального). Автори виділили також пари синдромоутворюючих факторів. Так, на рівні соматичної адаптації був виділений соматогенно-органічний фактор і парний йому - фактор "соматичні ресурси адаптації", при цьому перший вважався патогенетичним, другий - саногенетичним. На особистісному рівні психологічної адаптації відповідно - психосоціогенний фактор і фактор "зовнішні ресурси адаптації". З виділенням перерахованих факторів авторам удалося створити модель у виді тривимірного утворення, у якій на кожній осі представлена одна пара факторів. У процесі системного аналізу пацієнтів зі злоякісними і доброякісними пухлинами, а також хворих з канцерофобическим синдромом В.Я.Семке й А.Н.Гузевим був отриманий континуум психосоматичних співвідношень, у якому на одному полюсі ведучим патогенетичним фактором виступав психогенний (неврози), а на іншому - соматогенний (самі злоякісні новотвори). І ще один висновок виявився важливим: в онкологічно хворих у наявності зміна загальної і нервово-психічної реактивності, що носить досить універсальний характер для усіх хворих, що не залежить від їх преморбідній особистісної структури і навіть вихідної аномалії особистості, що дозволило говорити про своєрідний патологічний розвиток особистості внаслідок онкологічної патології [28].
Сімейна підтримка є найважливішим і принциповим фактором у пристосуванні хворих з онкологічною патологією. Роль сімейних взаємин зростає у випадках появи в онкологічно хворих психологічних проблем і психічних розладів. Купірування психопатологічних симптомів і синдромів і адаптація хворих до нового для них статусу онкологічно хворого ефективніше проходити в родинах, що будуються за принципом згуртованості. Причому, обличчя, що одержують хіміотерапію, мають потребу в "більш теплому відношенні в родинах" у порівнянні з пацієнтами, перенісшими оперативне втручання з приводу пухлин. При мастектомії в дружин істотна роль психологічної допомоги з боку чоловіка. Відзначено значимість сексуально-естетичного фактора, здатного викликати неадекватні реакції чоловіка і спровокувати появу психогенних психічних порушень. Однак чоловіча роль виявляється найчастіше істотною лише як підтвердження негативних експектацій хворих, заснованих на рефлексивному стилі мислення, властивим онкологічним хворим, що ґрунтується на змінах самооцінки в зв'язку з захворюванням.
Із соціально-психологічних факторів, що впливають на виразність психічних переживань і патогенез психічних порушень при онкологічній патології, важливим є "синдром ізоляції", а також характерологічний преморбід. На думку Е.Ф. І Бажина й А.В.Гнєздилова, серед онкологічних хворих можуть бути виділені кілька основних груп по характерологічних параметрах. Група "синтонних" осіб відрізняється в преморбіді такими рисами як сердечність, товариськість, з перевагою в преморбіді емоційних рис. Для них при захворюванні раком характерні відносно адекватні форми психогеній - астенодепресивні й астеноіпохондричні реакції, що, як правило, не досягають значного ступеня виразності і відносно нестійкі. Ці хворі досить чуттєві до психотерапевтичного втручання і порівняно легко адаптуються. У тих пацієнтів, у яких у преморбіді відзначаються "циклоїдні" риси, психогенні реакції подібні з реакціями синтонних, відрізняючись лише глибиною і стійкістю. Група "шизоідних" хворих характеризується рисами замкнутості, відгородженості, стриманості, перевагою інтелектуальних інтересів. При розвитку в них психогенних реакцій відзначається схильність до утворення зверхціннісних і бредоподібних ідей, аутизації, самоізоляції, суіцидальних тенденцій. Групі "збудливих" у преморбіді властиві запальність, вибуховість, імпульсивність, торпідність, в'язкість, дріб'язковість і педантичність. В умовах хронічної хвороби такі пацієнти можуть давати реакції у виді дратівливості, озлобленості, аж до агресії. Хворі з преморбідними "істероїдними" рисами реагують на хворобу як правило деперсоналізаційно-дереалізаційними симптомами, а тривожно-недовірливі - обсесивно-фобічними [25].
Особливий інтерес представляє питання про вплив психічних переживань, розладів і преморбідних характерологічних особливостей людини на протікання онкологічного процесу. H.J.Eysenck у роботі "Рак, особистість і білки" наводить дані про зв'язок особистості з виникненням або запобіганням раку. Ризик розвитку раку, на його думку, пов'язаний з такими особливостями особистості, як емоційна лабільність, екстраверсія, аномальне вираження емоцій (надмірне придушення почуттів), а також депресія і безнадійність. Як думає H.Eysenck, тривога і нейротизм захищають від раку. Гострий стрес, знижуючи ефективність імунної системи, сприяє виникненню раку. Збільшення рівня кортикостероїдів, що має місце при депресії, знижує клітинний імунітет і сприяє розвитку раку. АКТГ, пов'язаний із тривогою і нейротизмом, навпаки, сприяє зміцненню захисних сил організму. Особливо акцентується увага на тім, що індивідуальні розходження і генетичні фактори можуть впливати на прояв відповідних показників.
Меланхолія і депресія, на думку P.Revіdі, сприяють виникненню злоякісних пухлин. Існує психологічна "підготовленість ґрунту" до розвитку раку. По образному вираженню автора, рак молочної залози нерідко представляє "пасивне самогубство" у результаті почуття провини і депресії. Стриманість прояву емоцій, придушення полових інстинктів можуть бути віднесені до етіологічних факторів розвитку раку молочної залози. Анорексія, безсоння, непевність у собі, психічні травми можуть привести до розвитку раку в терміни від 1 до-15 років. Рак, підкреслює P.Revіdі, можна розглядати як хвороба адаптації до стресу і імунодепресії. Ракові молочної залози часто передують тривалі депресії і дисфорії. Ці хворі частіше бездітні й у сексуальному плані більш загальмовані.
Рак, вважає K.Rodewіg, є проявом утрати надії на досягнення життєвих цілей. Це стосується проблем сексуальності і шлюбу, материнства в широкому змісті цього поняття і зв'язку з загальними соціальними проблемами. Оцінюючи емоційні фактори і виживаність при раку молочної залози, B.Stoll підкреслює, що хворий довше живе в тому випадку, якщо він набудований агресивно, вільно виражає свої емоції. У тих випадках, коли ; хворий апатичний, подавлений, почуває себе безпомічним, ситуацію вважає безнадійної, термін його життя скорочується [25].
Питання про специфічність психологічних феноменів і психопатологічних порушень при онкологічних захворюваннях різної локалізації займає дослідників протягом багатьох років. На думку А.В.Ромасенко і К.А.Скворцова, протягом тривалої фази розгорнутої хвороби можна іноді доглянути і специфіку органів. Так, автори вважають, що при раку легені спостерігається тривалий латентний період хворобливих відчуттів і відсутність визначених явищ з боку нервово-психічної сфери. Потім швидко розвивається почуття тривоги, страху і разом з тим млявості. При екзофітному раці шийки матки визначаються відчуття раптового постаріння, у деяких випадках поява сексуальних перверсій, досить відчуваються різко в сновидіннях. Рак печінки, що захоплює і підшлункову залозу, сполучиться з органічними і гіпнагогічними феноменами. Шлунково-кишковий тракт частіше і триваліше викликає іпохондричні установки.
Приблизно третина злоякісних новотворів у жінок локалізується в геніталіях, а рак шийки матки є Найбільш частим видом злоякісних пухлин жіночої полової сфери. До того ж доброякісні пухлини геніталій значно збільшують число онкогінекологічних хворих За даними Т.Ю. Марилової, психогенні реакції частіше спостерігаються в жінок, що страждали в минулому неврозами, вегетативною нестійкістю. Поряд із тривожно-депресивним синдромом, зниженим фоном настрою, головною психічною травмою є почуття втрати жіночності й острах розпаду родини. У молодих жінок домінує страх утрати дітородної функції.
Захворювання раком молочної залози "супроводжується важким психологічним стресом. У таких хворих виникає почуття втрати жіночності і як наслідок - неповноцінності й ущербності. Хвора відчуває погрозу для життя, страх перед можливою соціальною ізоляцією і розпадом родини. Перед кожною такою хворою встає задача пристосування до нової життєвої ситуації і формування адекватного відношення до власної особистості і свого здоров'я.
Дослідження особливостей мотиваційної сфери в хворих раком молочної залози як у перед- і післяопераційному періоді, так і у віддалений термін, через 3-5 років, дозволило Т.Ю.Мариловій виявити наступні психологічні особливості цього контингенту хворих:
1) Захворювання раком молочної залози, що створює кризову ситуацію для особистості, приводить до зміни життєвої позиції, що трансформує її мотиваційну сферу. На діагностичному етапі, коли переважає позиція приреченості, основним смислоутворюючим мотивом є мотив виживання. Формуються і додатковому, відповідному цьому мотиву мети дій і учинків хворих ("завершення справ, пристрій дітей"). На передопераційному етапі домінує мотив збереження здоров'я, виживання. Після операції мотив збереження здоров'я стає ведучим. При цьому він здобуває новий особистісний зміст - соціального виживання. На віддалених етапах лікування, визначаючи з установкою на самоствердження, основним смислоутворюючим мотивом стає мотив соціального становлення.
2) Усвідомлення хворими захворювання, його наслідків опосередковується відношенням до них найближчого соціального оточення. Неадекватне відношення приводить до появи тенденції розриву соціальних зв'язків, контактів, відходові в хворобу [22].
3) Відповідно змінам об'єктивної позиції особистості в системі соціального оточення відбувається зміна значеннєвих утворень і цінностей орієнтації хворих.
За даними американських лікарів гістеректомія - одна із самих часто проведених у США глобальних операцій. У Великобританії цей показник у два рази менше. Причому передбачається, що від 40 до 60% можуть бути піддані протягом життя цьому оперативному заходові. Головний інтерес психологів полягав у зв'язку, що довго підкреслюється, гістеректомії з несприятливими психологічними наслідками. Підкреслюється як символічна важливість матки для жіночої самоконцепції жіночності, так і зв`язок між преморбідними психологічними девіаціями і гістеректомією.
Виділяються наступні психосоціальні параметри, що впливають на психіку жінок, перенісших радикальні онкогінекологічні операції: символічне значення матки і відношення до її повного видалення, розуміння характеру операції, розуміння результатів операції як лікувального заходу при онкологічному захворюванні, зміна сексуального і естетичного статусу, відношення до стерильності й у зв'язку з цим відношення до родичів і чоловіка, а також експектація їх відношення до хворого, розуміння необхідності подальшої гормональної терапії й ін.
Істотну роль грають сексуальні розлади при пухлинах полової сфери і після радикальних операцій/Особливо виділяються такі сексуальні симптомокомплекси як зниження лібідо й аноргазмія, що виникають у силу деяких патофізиологічних і психологічних механізмів - сухості піхви, явищ уретриту, внаслідок атрофії й інших розладів в урогенітальній області.
Ряд дослідників намагався виявити специфічні особливості психопатологічної картини в залежності від обсягу оперативного втручання. Так, описується, що після однобічної оваріектомії і гістеректомії вегетативно-невротичні синдроми зустрічаються в 22,9-80,8% випадків і залежать про час, що пройшов після оперативного втручання, віку хворих і навіть сторони видалення яєчника. У цілому гострий розвиток (через 0,5-2 року після операції) максимально виявляється в жінок 30-40 років, правобічна оваріектомія давала трохи більш виражені клінічні прояви (А.Н.Рибалко).
Трюіз "рак виліковує неврози" продовжує впливати на процес діагностики і терапії психічних розладів в онкологічних хворих. Парадоксальність ситуації полягає в тім, що виникнення тривожних і фобічних симптомокомплексів у структурі онкологічних захворювань є правилом, а їхня діагностика виключенням [25].
У значного числа онкологічно хворих на різних етапах хвороби високо ймовірне формування тривожних і фобічних розладів. Нерідко можна знайти унікальний психічний стан, суть якого полягає в тім, що в пацієнтів, що страшаться рака, у дійсності виявлений злоякісний характер онкологічного процесу. Тобто. діагностиці канцерофобії суперечить верифікація раку. Традиційна дефініція психіатричного терміна ("нав'язливий страх занедужати раком") вимагає ґрунтуватися на об'єктивізації патології ("раку бути не повинне"). Однак, клінічні спостереження й аналіз випадків дозволяють переглянути існуюче положення. Значимим виявляється той факт, що в силу традицій пацієнтки, як правило, не інформовані про щирий характер їхнього захворювання. Отже, для них зберігає актуальність тема імовірності виникнення рака. У клінічній картині захворювання переважають нав'язливі страхи про те, що лікарі не до кінця виявили причини і характер онкологічної патології і внаслідок цього неефективно провели операцію. При посиленні страхів хворі неодноразово звертаються до онкологів із проханням повторити дослідження, перевірити ще раз лікарські висновки інших фахівців. У домашніх умовах вони постійно вербалізують свої страхи при обговоренні з родичами, знаходять підтвердження своїм здогадам у їхніх реакціях.
З огляду на, що частина родичів також не присвячена лікарями в таємницю діагнозу, деякі з хворих направляються на настійну вимогу родичів і близьких до психіатра. У тих же випадках, коли рідний і близькі знають про щирий діагноз нерідко в моменти, коли пацієнти вимагають повідомити їм щирий діагноз, родичі в серцях розкривають таємницю. Однак, у хворих лише на короткий проміжок часу виникає депресивна реакція і зникають фобії у відповідь на висловлення родичів. Після цього вони знову відновляються, оскільки сприймаються пацієнтами не як надання щирої інформації, але як образа. Тривожно-фобічна симптоматика виявляється стійкою і терапевтично резистентної. Такий психопатологічний феномен названий нами "канцерофобією у хворих злоякісними новоутвореннями [28].
Резюмуючи, варто сказати, що онкологічні захворювання і психічний стан пацієнтів мають двухканальний зв'язок. З одного боку, онкологічна патологія провокує появу різноманітних психічних переживань (від донозологічних до виражених клінічних психопатологічних), з іншого боку, у появі онкологічних захворювань, а також імовірності лікування від них істотна роль психологічного преморбіду і типів психічного реагування на захворювання.
2.2 Акушерська та гінекологічна патологія
У сфері акушерських і гінекологічних станів і патології психічні фактори мають особливе значення при вагітності, безплідності, передменструальному синдромі і клімактерії. Саме при перерахованих станах і процесах відзначається тісне переплетення психологічних і акушерсько-гінекологічних факторів. Психічний стан жінок має специфічні особливості, що відрізняються від типових реакцій чоловіків на захворювання інших сфер.
Особливості психічного стану жінки під час вагітності протягом багатьох років, привертають увагу фахівців. При цьому відзначається як емоційно негативна роль вагітності, так і позитивна. Про сприятливий вплив вагітності на різні психічні розлади писав ще Гіппократ, указуючи на те, що: "Істеричним дівчатам я пропоную заміжжя, щоб вони вилікувалися вагітністю".
Всілякі особливості в психологічному стані жінки під час вагітності можна розглядати як прояв адаптації організму й особистості жінки до вагітності, що наступила, і оцінювати ці прояви з позиції різних рівнів адаптації. На біологічний рівень адаптації в першу половину вагітності помітний вплив робить один з яєчників, у другу - матка. Тонус вегетативної нервової системи в міру розвитку вагітності підвищується стрибкоподібно, виявляючи існування своєрідних критичних періодів для материнського організму. Так, у терміни до 12 тижнів переважає тонус симпатико-адреналової системи, у другу половину - 28-30 тижнів підсилюється тонус обох відділів, але з деякою перевагою холінергічних реакцій. З позицій аналізу нейродинамічних процесів емоційний стан вагітних характеризується тим, що при наявності позитивного емоційного тла в останні місяці вагітності має місце активний стан коркових процесів, що приводить до збільшення порога болючої чутливості. У результаті негативних емоцій, перенапруги центральної нервової системи слабшає функціональна активність кори, знижується поріг до болючих відчуттів. Як правило, ці стани залежать від чекання бажаної або незапланованої дитини, позитивний або негативний настрой. Відзначається типова динаміка психологічних проявів під час вагітності. Звичайно в перші місяці вагітна почуває себе непевно, залишається амбівалентної у відношенні майбутнього материнства. Страх перед невідомістю може привести до пригніченості. Вагітної подобається (більш-менш усвідомлено) її стан, їй хочеться бути предметом уваги і турбот, у той же час, вона відчуває" що дорослішає, у ній борються дві тенденції - інфантильності і дорослішання. Ця подвійність, що часто викликає тривогу, може стати причиною зміни настрою не завжди зрозумілої навколишньої. В другому триместрі спостерігається відносний спокій у стані вагітної, події досить рідкі, ускладнення - у здорових жінок - виключення. Основна риса третього триместру - "занурення в дитину", дитина стала зібраніше у помислах, інтересах і занять майбутньої матері. Безпосередньо перед родами наростає тривога, проявом якої може бути гіперактивність вагітної, бажаючої прискорити події. Психологічні розлади в останньому триместрі спостерігаються в 60-80% випадків [28].
Важливою психосоматичною проблемою є проблема гестозів вагітних. Відомо, що в жінок з вираженим небажанням мати дитини частіше спостерігається важка форма токсикозу, на відміну від жінок з бажаною і запланованою вагітністю. Представники закордонної медицини, користуючись концепцією символічної мови органів (AAdler), інтерпретують блювоту вагітних як символічне вираження небажання вагітності і народження дитини. Інші вчені, ґрунтуючись на принципах навчання З.Фрейда, розглядають ранні гестози вагітних як наслідок "ослаблення волі до материнства в зв'язку з розвитком цивілізації" або як прояв несвідомої відрази до чоловіка. У вітчизняній медицині більшість авторів оцінюють феноменологію гестозів у залежності від функціонального стану нервової системи і психологічного стану (у тому числі, характерологічного, преморбіду) вагітної. В.М.Воловик виділяє двох груп пацієнток. До першої групи відносяться жінки з незначними афективними порушеннями, що виявляються у виді дратівливості, запальності, слізливості й уразливості. Ці порушення виникають на висоті гестозу і швидко усуваються слідом за зникненням блювоти і нормалізацією загального стану. У всіх жінок цієї групи психологічна характеристика практично не відрізняється від здорових вагітних. В усіх мається позитивна установка у відношенні вагітності, сприятлива сімейна ситуація. Їх характеризує гармонійний склад особистості, реалістичний підхід до виникаючих труднощів. Аналізуючи причини виникнення гестозу і супутніх йому афективних розладів у пацієнток цієї групи, автор дійде висновку висновкові про те, що будь-яка вагітність, у тому числі і протікаюча зовсім нормально, сама по собі завжди є джерелом більшої або меншої психічної напруги, у силу чого байдужні в минулому елементи середовища і ситуації здобувають інше суб'єктивне значення і стають причиною особистісних реакцій. В другій групі картина захворювання відрізняється значним поліморфізмом: крім блювоти і нудоти тут часто відзначаються озноби з гіпертермією, головні болі, непритомності, лабільність артеріального тиску, гіпергідроз. Афективні порушення зустрічаються частіше і носять більш виражений характер цієї частини хворих спостерігається тривога, почуття безпредметного занепокоєння і напруги, що виникає мимо їх волі. У багатьох виникають невротичні розлади і вегетативні порушення не спостерігалися в них раніше. Проведене дослідження дозволило авторові обґрунтувати психосоматичну природу раннього гестозу вагітних, показати, що психогенні фактори (поряд із самою вагітністю) виявляються представленими в ряді патогенетичних ланок з найбільшою сталістю, а нерідко виступають і в якості основного патогенетического фактора.
Рівень поширеності психічних розладів у вагітних коливається від 6% до 34 %. Вони представлені як донозологічними проявами порушення психофізіологічної адаптації, так і клінічними психопатологічними симптомами. Виражені перепади настрою й інші емоційні зміни довгий час розглядалися як характерні фізіологічні риси вагітних, у той час як ці прояви є психічні розлади. G.Caplan показує, що в жінок на пізніх термінах вагітності мають місце інтравертованість, пасивна залежність, депресивність, відсутність впевненості у своїх силах і страх перед майбутнім материнством.
Перед родами здоров'я майбутньої дитини хвилює переважна більшість жінок. При цьому, у більшої частини вагітних заклопотаність станом дитини має тенденцію до наростання в міру наближення пологів. Багато вагітні схильні турбуватися з приводу можливого впливу ліків, а частина жінок про методи знеболювання. Описано феномен пренатальної тривоги і її вплив на результат вагітності. У вагітної, як правило, виявляється кілька видів тривоги: 1) генералізована; 2) фізична, коли жінка важко переносить фізичні аспекти вагітності; 3) страх за долю плоду; 4) страх перед необхідністю відходу за немовлям; 5) страх перед родами; 6) страх перед годівлею немовляти; 7) психопатологічні феномени тривоги. Тривога з приводу майбутнього материнства більш характерна для старших жінок [18].
Частота депресивних феноменів різного ступеня ваги коливається від 10% до 14%, маючи тенденцію до обваження в міру плину вагітності. відзначається виражена залежність депресії від наявності психотравмующих факторів сімейного характеру і серйозних побоювань, пов'язаних з народженням дитини і статистично достовірна залежності депресії від таких психогенних факторів як: високий рівень нейротизму, психіатрично обтяжений анамнез, подружні конфлікти під час вагітності, страхи у відношенні плоду, думки про аборт у період вагітності, почуття утрати в другому і третьому триместрах, паління під час вагітності.
Одним з найбільш відомих патологічних поведінкових феноменів під час вагітності вважається "синдром грубого звертання з плодом", характерний для хворих психопатією збудливого кола. Цей синдром відзначається в період щодо пізньої вагітності і характеризується агресією, спрямованою на плід сам по собі, на відміну від випадків навмисної провокації аборту. Спричиняється прямий фізичний вплив на плід (удари по передній черевній стінці) з боку самих вагітних. Подібне агресивне поводження може відзначатися й у жінок з бажаною вагітністю.
Дослідження залежностей між змінами психічного стану і менструальним циклом має давню історію і доходить своїми коренями до наївно-матеріалістичного представлення про психози в жінок, як наслідкові захворювання матки. Функціональні порушення менструального циклу в гінекологічній практиці надзвичайно поширені і складають приблизно третину всіх порушень менструального циклу в жінок дітородного віку. При функціональних гінекологічних синдромах зустрічаються різноманітні психічні порушення. З найбільш частих синдромів зустрічаються іпохондричний, депресивний, синдром зверхцінних утворень, рідше виявляються істеричний, гіпоманіакальний і обсесивно-фобічний синдроми (В.Н.Ільїн). Відзначається велика частота афективних синдромів: тривожного, дисфоричного, соматизованої депресії. Подібні психічні стани зустрічаються в хворих з аменореєю. Вважається, що психогенна дисменорея зустрічається, як правило, в емоційно нестабільних, тривожних жінок з виразною тенденцією до зниження настрою. Безпосередньою причиною цього синдрому стають досить сильні або занадто часто повторювані розчарування, засмучення і переживання. До розвитку психогенної дисменореї приводять також "тривожні чекання чергової менструації", що виникають після щиросердечного потрясіння або першої менструації, при страху вагітності або аборту або, навпроти, при жагучому бажанні завагітніти.
Менструальні розлади, і особливо аменорея, що складає близько 2/3 нозологічних форм ендокринно-гінекологічних захворювань, здобувають велике соціальне значення в зв'язку з тим, що наслідком їхній часто є безплідність. Негативний вплив безплідності на поведінку і свідомість людини часто зв'язують з дистрессом і розвитком т.зв. "проблемного шлюбу". По визначенню ВОЗ, марним вважається шлюб, у якому, незважаючи на регулярне статеве життя без застосування протизаплідних засобів, у дружини не виникає вагітність протягом року за умови, що чоловік і жінка знаходяться в дітородному віці. Психічний стан пацієнток може мати вирішальне значення в походженні деяких форм безплідності. Указується (Т.Я.Пшенічникова), що безплідність у шлюбі є соціальним, психічним і часто фізичним неблагополуччям. Усі ці три фактори тісно взаємозалежні між собою і часто впливають один на одного. Так, психічне неблагополуччя виявляється підвищенням лабільності нервових процесів або загальмованістю, зниженням інтересу до навколишнього середовища і роботи, виникненням комплексів неповноцінності, психосексуальних розладів і нестійкістю сімейних відносин. При чоловічій безплідності три чверті дружин психологічно підтримують чоловіків, а при жіночій безплідності лише п'ята частина чоловіків висловлюються за розводу, причому найбільш загострений характер відносини приймають після 3 років марного шлюбу. Міжособистісні відносин чоловіка і жінки в марному шлюбі значно частіше виявляються при жіночій безплідності, чим при чоловічому. Подібні порушення не тільки мають значення для індивідуумів, що складаються в марному шлюбі, але також впливають на суспільство в цілому, підвищуючи число розводів і знижуючи соціальну активність цієї частини населення. І. McEwan виділяє ряд ситуацій, при яких варто очікувати в пацієнток розвиток психічних порушень: 1) молоді жінки сповідають релігію, що трактує безплідність як гріх; 2) жінки не мають нормальних відносин з чоловіком; 3) жінки піддавалися протягом свого життя різним стресам; 4) жінки, для яких діагноз інфертильности - несподіванка (наприклад, при відсутності соматичних скарг) [5].
Безплідність укладає в собі порушення "почуття самовартості і "тілесного образу". Почуття особистої дефектності, утрати сексуальної привабливості і "соціальної незакінченості" часто супроводжують цей діагноз. Не можна не врахувати і той факт, що усі великі релігійні групи приймають народження дитини як необхідне завершення шлюбу, так біблійна доктрина про плідність - кардинальний принцип шлюбу. У зв'язку з цим у цивільній сфері життєва функція родини є її поповнення, і бездітність, таким чином, указує на дисфункцію і дезорганізацію родини. Переконання, що батьківство розглядається суспільством як найважливіша функція шлюбу, сприяє придбанню відчуття "провалу". Батьківство зрівнюється з природним поводженням, що вказує на впевненість у наявності репродуктивного керування або батьківського інстинкту, що вимагає здійснення. Відтворення може бути сприйняте як виконання полової ролі: материнство як розвиток і вираження дорослості жінки і батьківство як розвиток і вираження дорослості чоловіка. Бездітність же може свідчити суспільству про жіночий генітальних якостях і чоловічій потенції.
Виділяють кілька етапів емоційного реагування на безплідність D.L.Rosenfeld і E.Mіtchell): подив, горе, злість, ізоляція, заперечення і згода. Первісна реакція - це подив, що переходить у період шоку і страждання, потім настає відновлення, яке можна бачити "після смерті улюбленої істоти". Цей "жалібний процес" подібний із утратою бажання існувати і збільшується почуттями провини, сорому і соціальної невідповідності. Відчуття депресії може "підтримувати" внутрішній гнів, що підсилюється часто з'являється питанням: "Чому я?". Виникаюче прагнення ізолюватися і зменшити контакти робить подібних хворих важкими для обговорення і лікування. Одним з важливих питань при діагностиці стану .марних пацієнток вважають оцінку їхніх мотивів мати дитини. У марних подружніх пар існують мотиви, що трохи відрізняються від традиційних мотивів дітородіння. Erіkson запропонований термін "генеративність", що відбиває не тільки процес відтворення, але і потреба людини в турботі про дитину і відповідальність за його виховання. Маються й інші причини мати дитину - "удержати чоловіка", "заповнити порожнечу", підтримати сімейні традиції і т.д. Для багатьох пацієнток з безплідністю питання про мотив мати дитини залишалася неясним і неусвідомлюваним. Ними приводяться раціональні доводи про те, що дитина потрібний, наприклад, для "більш повного життя" або для "гарного партнерства".
Багато закордонних дослідників схильні пояснювати походження безплідності, особливо психосоматичного, з