Xreferat.com » Рефераты по психологии » Методи дослідження пам'яті

Методи дослідження пам'яті

ЗМІСТ


Вступ

1. Механізми роботи пам’яті

2. Типи пам'яті

3. Види пам'яті

4. Порушення пам'яті

5. Методи дослідження пам'яті

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП


Як відомо, предмети і явища навколишнього світу, що ми сприймаємо, не зникають з нашої свідомості безвісти. Їхні образи ми можемо думкою відтворювати, хоча самих предметів уже немає перед нами. Образи ці зберігаються нашою пам'яттю. Якщо сприйняття — відображення реальності, що діє на наші органи почуттів тепер, то пам'ять також відображення об'єктивної реальності, але діяла в минулому.

У психології пам'ять часто також називають мнемічною діяльністю (по імені давньогрецької богині пам'яті, матері всіх муз — Мнемозини). Пам'ять зв'язує минуле людини з його сьогоденням і майбутнім і є важливим пізнавальним процесом, що лежить в основі розвитку особистості, навчання. Всі інші психічні процеси не можуть здійснюватися без участі пам'яті, тобто кожна психічна функція як би має свій мнемічний аспект.

Пам'ять — це психічний процес відображення, що полягає в фіксуванні і збереженні з наступними відтворенням і дізнаванням слідів минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості.

Формами, у яких здійснюється запам'ятовування, збереження і відтворення, є образи і слова. У слові можна зберігати узагальнений образ (представлення) про те, чого в наявній ситуації немає.

Представлення — це суб'єктивний почуттєвий образ спогадів попередніх сприйнять, що зберігається в пам'яті.

Три різновиди образів привернули увагу дослідників: послідовні, ейдетичні й уявні.

Послідовні образи формуються на рівні рецепторів (якщо подивитися на джерело світла і закрити ока, те можна "бачити" кілька хвилин світні плями).

Ейдетичні образи є свого роду фотографічною пам'яттю. Деякі люди з винятковою точністю зберігають один раз побачене досить тривалий час (від декількох хвилин і навіть іноді до декількох років).

Уявні образи — продукти довгострокової пам'яті. Ці внутрішні образи служать базою пам'яті й опорою розумових дій. Перші внутрішні образи формуються в дитини у віці від півтора років. Однак тільки до 7-8 років вони стають доступними для трансформацій.

Фізіологічною основою представлень є пожвавлення в корі великих півкуль "слідів" порушень, що утворилися при сприйнятті чи предметів явищ. Ці сліди (енграми) створюються в процесі роботи аналізаторів.

Представлення блідіше і бідніше образів сприйняття. Це порозумівається тим, що сприйняття завжди підтримується силою впливу на органи почуттів безпосередньо сприйманих об'єктів, а представлення такої підтримки не мають, тому що вони будуються на образах минулих сприйнять. Тому в представленнях багато деталей предметів, що раніше сприймалися, і явищ нерідко зливаються, опускаються. Представлення відрізняються від сприйнять також своєю мінливістю, мінливістю, можливістю їх "реконструкції" — перетворенню механізмами уяви.

Представлення пам'яті по змісту є більш-менш точної енграмою предметів і явищ, що колись впливали на органи почуттів.

В одиничних представленнях пам'яті відбиваються конкретні предмети і явища в конкретній обстановці. У них відображені ті риси, що характерні саме для даного об'єкта. У загальному представленні пам'яті відбиваються узагальнені риси предметів даної групи. Загальне представлення виникає на основі багатьох одиничних представлень. Найбільш узагальнені схематичні представлення пам'яті, що є ступінню переходу від почуттєвого пізнання на новий рівень — абстрактно-логічний.

Представлення уяви також ґрунтуються на минулих сприйняттях, але вони піддаються більш істотним змінам (реконструкції), і нове представлення про чи предмети явищах у такому чи виді в таких сполученнях ніколи раніше людиною не сприймалися. Минулі сприйняття в даному випадку є лише "матеріалом", з якого уява "конструює" нові образи представлення.

Усі представлення, що містяться в пам'яті, існують звичайно не самі по собі, а групуються у визначені сукупності — асоціації. Асоціація — це зв'язок, сполучення визначених представлень між собою. Асоціація між представленнями чи будь-якими іншими психічними змістами утвориться завжди, коли вони виникають у свідомості одночасно чи безпосередньо друг за другом. Повторна поява якого-небудь з елементів цього зв'язку приводить до виникнення (згадуванню) всіх інших елементів асоціативної групи.

З фізіологічної точки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок.

Запаси представлень у пам'яті людини необхідні для нормального протікання процесів мислення.

При деяких захворюваннях міняється почуттєва яскравість представлень: в одних випадках вони підсилюються, стають почуттєво більш яскравими, а в інші — стають тьмяними і можуть зовсім не виникати.

Можливість збереження і наступного пожвавлення тимчасових зв'язків складає необхідну фізіологічну основу психічної діяльності в цілому, у тому числі і пам'яті.

Тому дослідження пам’яті є дуже важливою проблемою.


1. МЕХАНІЗМИ РОБОТИ ПАМ’ЯТІ


Основними процесами пам'яті є: фіксування, збереження і забування, відтворення і дізнавання. Усі вони тісно один з одним взаємозалежні, і тому їх часто іменують функціями раніше вважалася єдиним психічного процесу пам'яті.

Запам'ятовування визначається як процес, що забезпечує утримання відбитого матеріалу в пам'яті.

Запам'ятовування завжди виборче: у пам'яті зберігається далеко не усе, що впливає на наші органи почуттів. Навіть при мимовільному запам'ятовуванні (мимовільна пам'ять), коли ми не ставимо собі визначеної мети запам'ятовування, краще запам'ятовуються предмети і явища, що викликають інтерес і емоції, що торкаються. Мимовільне запам'ятовування більш сильне розвито в дитинстві, а в дорослих слабшає. Довільне запам'ятовування (довільна пам'ять) завжди має цілеспрямований характер, і якщо при цьому використовуються спеціальні прийоми для кращого засвоєння матеріалу (мнемотехніка), те таке запам'ятовування називають завчанням.

Уже на етапі запам'ятовування відбувається утворення асоціацій. У випадку механічного запам'ятовування (механічна пам'ять) між частинами нового матеріалу і наявних знань установлюються прості (механічні) асоціації шляхом багаторазового повторення. Осмислене запам'ятовування (логічна пам'ять) завжди вимагає встановлення значеннєвих зв'язків нового з уже відомим матеріалом і між окремими частинами нової інформації. Ефективність логічної пам'яті майже в 20 разів вище, ніж при механічному завчанні.

У деяких людей чітко виступає залежність якості і міцності запам'ятовування від того, які саме аналізатори більш брали участь у сприйнятті відповідних об'єктів. Характер пам'яті і представлень може ґрунтуватися головним чином на враженнях зору (оптичний, візуальний тип пам'яті), слуху (акустичний, аудіальний тип пам'яті) чи руху (моторний, кінестатичний тип пам'яті).

Збереження (ретенция) як психічний процес пам'яті здійснюється механізмами короткочасної, довгострокової й оперативної пам'яті. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичної. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довгостроковій.

Збереження заученого в пам'яті залежить від багатьох факторів: глибини розуміння матеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань, від повторень, від настрою людини й емоційної значимості матеріалу. [1]

Б.В. Зейгарник (1972) замічено, що випробувані майже в 2 рази частіше згадували незавершені завдання, чим завершені. Порозумівається це явище тим, що людина мимоволі утримує у своїй пам'яті і відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним, але не цілком ще вдоволеним потребам ("ефект Зейгарник"). Про це не слід забувати батькам, коли вони в самий розпал гри починають укладати дітей спати. Безсоння й утруднень у засипанні дітей можна було б уникнути, якщо заздалегідь розрахувати час для завершення початої ними гри. [14]

Забування, подібно збереженню і запам'ятовуванню, також має виборчий характер. Фізіологічна основа забування — гальмування тимчасових нервових зв'язків. Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу. Вибірковість забування виявляється й у тім, що деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення і висновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувався механічно, без достатнього розуміння.

Німецьким психологом, прихильником асоціативного напрямку в психології Германом Ебінгаузом (1850-1909) у численних експериментах над випробуваними і над самим собою (він заучував список безглуздих складів типу "зат", "бек", "сид") установлено, що процес забування протікає нерівномірно: спочатку швидко, а потім повільніше. Протягом перших 5 днів після завчання забування йде швидше, ніж у наступних 5 днів — "крива забування Еббингауза" безглуздих складів.

На думку Г. Еббингауза, отримана крива забування відповідає логарифмічної залежності; це давало йому підстава поширити логарифмічний психофізичний закон Г. Фехнера на область пам'яті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системі психофізичних відносин. Всі основні результати своїх досвідів Г. Еббингауз узагальнив у книзі "Про пам'ять", виданої вперше в 1885 році. [12]

Для зменшення забування, крім розуміння й осмислення інформації, важливим моментом є повторення. Перше повторення рекомендується проводити через 40 хвилин після завчання, тому що через годину в пам'яті звичайно залишається тільки 50% механічно заученої інформації. Необхідно частіше повторювати в перші дні після завчання: у перший день 1-2 повторення, у третій і сьомий день по 1 повторенню, потім 1 повторення з інтервалом 7-10 днів. Вважається, що 30 повторень протягом місяця ефективніше, ніж 100 повторень за день.

Систематична, без перевантаження навчання, завчання маленькими порціями протягом семестру з періодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентроване завчання великого обсягу інформації в стислий термін сесії, що викликає психічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії.

Відомо, що найбільш повне і точне відтворення складного і великого матеріалу звичайно буває не відразу після завчання, а через 2-3 дня. Таке поліпшене, відстрочене відтворення збереженого в пам'яті матеріалу в порівнянні зі спочатку заученим у психології називають ремінісценцією (від лат. reminiscentia — пригадування). Воно обумовлено зняттям охоронного гальмування, викликаного стомленням нервових кліток у процесі завчання. З цього випливає практично важлива рекомендація: безпосередньо перед іспитом завантажувати свій мозок завчанням не варто. Набагато краще можна відповісти, якщо закінчити підготовку хоча б за день до майбутнього іспиту. [4]

У медицині терміном "ремінісценція" більш прийнята позначати стан яскравого спогаду здавався б уже давно забутого матеріалу минулого. У патології часто зустрічаються "помилкові спогади" — псевдоремінісценції, коли події віддаленого минулого пригадуються як події, що відбулися зовсім недавно.

Однієї з причин забування є негативний вплив діяльності, що випливає за завчанням. Це явище одержало назву ретроактивного (діючого назад) гальмування. Воно особливо яскраво виявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність чи діяльність, що вимагає значних зусиль. Негативний вплив попередньої запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування.

Відтворення (згадування, репродукція, екфорування) — витяг із запасів пам'яті в усвідомлюване поле необхідного матеріалу. Відтворення буває мимовільним і довільним.

При мимовільному відтворенні людина не має наміру згадати раніше сприйняті події, вони спливають самі собою. При цьому одна з випадково оживлених асоціацій як би тягне за собою мережа сполучених з нею інших зв'язків.

Довільне відтворення — цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок, почуттів, дій.

Свідоме відтворення, що вимагає вольових зусиль, зв'язане з подоланням відомих труднощів при відтворенні, називається пригадуванням. Умінню пригадувати, також як і запам'ятовувати і зберігати в пам'яті, іноді приходиться учитися. При наявності труднощів у пригадуванні необхідно йти від широкого кола знань до більш вузького. [6]

У когнітивній психології більше всього літератури присвячено вивченню парадигми С. Стернберга (1969), що стосується швидкості пошуку зведень у пам'яті. Він придумав методику для визначення такої швидкості. П. Кавана (1972) узагальнив дані безлічі дослідників і знайшов константу (близько 1/4 секунди), що характеризує час сканування усього вмісту короткочасної пам'яті незалежно від змісту матеріалу.

Дізнавання — специфічний процес пам'яті, що виявляється при повторному сприйнятті чи об'єкта при згадуванні. Цей процес зв'язаний з об'єднанням по тим чи іншим ознакам безпосередньо сприйманого зі сприйнятим раніше. Велику роль при цьому грає точність виділення специфічного в об'єкті. У дізнаванні варто виділяти почуття знакомості зі сприйнятим і віднесення цього образа до визначеного місця, часу, ситуації. У ряді випадків, побачивши щось, людина не може відразу установити ідентичність з баченим раніше, і для цього вимагаються свідомі вольові зусилля. При гарному знайомстві з чи предметом явищем процес ідентифікації проходить як би автоматично, без виділення свідомістю моментів самого спогаду чи пригадування.[9]


2. ТИПИ ПАМ'ЯТІ


В даний час усе більше вважається, що пам'ять не є єдиним психічним утворенням, як думають прихильники концепції єдиної "активної пам'яті". Більш того, у залежності від послідовності в часі від початку надходження інформації на чуттєві входи до перекладу її на тривале збереження, існує принаймні три зовсім різних типи пам'яті: сенсорна, короткочасна і довгострокова. Можливо, що на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову існує і проміжна (буферна) пам'ять, але її властивості поки ще мало вивчені.

Сенсорна (миттєва) пам'ять здійснює збереження інформації на рівні рецепторів. Вона має дуже короткий час збереження "відбитка" (0,3-1,0 сек), впливаючого об'єкта. Деякі її форми одержали спеціальні назви: іконічна (зорова) і ехоічна (слухова) сенсорна пам'ять. Якщо інформація з рецепторного сховища не переводиться в іншу форму збереження, то вона незворотньо губиться.

У деяких людей повне збереження зорової картини в іконічній пам'яті обмежується не частками секунди, а набагато довше — до 10 хвилин. Ці особливості багато в чому пояснюють явища ейдетизма в деяких людей. При цьому вони мають здатність "бачити" картину чи предмет, що знаходився перед їхніми очима, але вже не експонується. Ця інерційність інформаційних входів, що продовжує для нас вплив сигналів, забезпечує безперервність сприйняття і для звичайних людей (при морганні, русі ока чи перегляді кінофільмів). Ейдетичі здібності більш виражені в дитинстві і знижуються в дорослих. [2]

Короткочасна пам'ять забезпечує втримання на короткий час однократно пред'явленої інформації, що надходить від сенсорних входів чи з довгострокової пам'яті. Раніш короткочасну (робочу) пам'ять називали обсягом свідомості.

Єдине сховище короткочасної пам'яті має обмежені обсяг і час збереження. Пріоритет надходження інформації визначається спрямованістю уваги в даний момент. Час збереження інформації в короткочасній пам'яті складає приблизно 20 секунд, а її обсяг складає 5-9 структурних одиниць інформації — у середньому 7 одиниць (правило Д. Міллера, 1956).

Оперативні одиниці інформації залежать від здатності людини організовувати сприйняття інформації. Установлено, що окрема буква відтворюється краще, ніж дві, а дві — краще, ніж три. Якщо ж сполучення букв утворить знайоме слово, то воно відтворюється так само добре, як і одна буква, незалежно від числа вхідних у нього букв.

Таким чином, короткочасна пам'ять є підсистемою пам'яті, що забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять від органів почуттів і з довгострокової пам'яті.

Усі форми організації матеріалу вимагають для поліпшення запам'ятовування стиску інформації в менше число структурних (оперативних) одиниць. Усі приклади надзвичайної популярності і "магії" числа сім серед людей говорять, очевидно, про глибинне відображення в мові обмежень, зв'язаних з обсягом людської короткострокової пам'яті. Якщо потрібно протягом короткого часу зберегти інформацію, що включає більше 7 елементів, мозок майже несвідомо групує цю інформацію таким чином, щоб число елементів, що запам'ятовуються, не перевищувало гранично припустимого.

У короткочасній пам'яті продовжується процес консолідації, зміцнення змін у нейронах, що забезпечують подальше збереження інформації, а для цього потрібно якийсь час. У першій фазі після надходження інформації слід її зберігається в динамічній формі, і будь-яке раптове відволікання людини в перші секунди після надходження інформації порушує запам'ятовування.

З обмеженістю обсягу короткочасної пам'яті зв'язане і така її властивість, як заміщення. Воно виявляється в тім, що при переповненні індивідуально обмеженого обсягу пам'яті знову надходить інформація частково витісняє вже наявну й остання безповоротно губиться. При перекладі інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову відбувається перекодування її переважно в акустичну форму.[4]

Одним із впливів, що порушують збереження інформації в короткочасній пам'яті, часто є травма голови. Після струсу мозку людина забуває події, що мали місце за 10-15 хвилин до травми (ретроградна амнезія). Але якщо період консолідації завершився, те слід закріплюється і не піддається навіть таким сильним впливам, як глибокий наркоз, електрошок і клінічна смерть.

Буферна (проміжна) пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, є проміжною ланкою на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову. Вважається, що під час нічного сну відбувається переробка накопиченого за день і очищення буферної пам'яті для прийому нової інформації. Відомо, що сон менш 3 годин на добу чи повне позбавлення сну викликає виразні порушення в поводженні людини — знижується рівень пильності й уваги, різко погіршується короткочасна пам'ять. Передбачається, що в період сну інформація малими порціями (відповідно до обмеженого обсягу короткочасної пам'яті) надходить з буферної пам'яті в короткочасну, котра відключається для цього від зовнішнього середовища (Hartmann E., 1967). З цього погляду методи навчання в сні за допомогою магнітофона можуть приводити до нагромадження утоми, підвищеної дратівливості, погіршенню короткочасної пам'яті, тому що буферне сховище за період сну цілком не звільняється.

Довгострокова пам'ять забезпечує тривале (дні, місяці, роки) збереження інформації. Вона буває двох типів: довгострокова пам'ять зі свідомим, довільним доступом і довгостроковою пам'яттю "закрита" (у звичайних умовах до неї немає довільного доступу).

У довгострокову пам'ять з довільним доступом інформація надходить з буферної пам'яті через перетворення її в короткочасній пам'яті. У цьому процесі важлива роль мислення: інформація при перетворенні узагальнюється, групується, класифікується. Довгострокова пам'ять практично не обмежена в обсязі і часі збереження.

Відомо, що однієї із систем мозку, необхідних для здійснення переносу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову є гіпокамп. Його структури і вся медіальна частина скроневої частки відіграють важливу роль у процесі закріплення (консолідації) слідів пам'яті. Ці відділи входять у лімбічну систему, що характеризується дуже складними функціями і є складовою частиною першого енергетичного блоку При зниженні тонусу кори, що забезпечується структурами гіпокампа, порушується можливість виборчого фіксування слідів (модально-неспецифічні порушення пам'яті). Більш масивні поразки цих відділів приводять до порушень короткочасної пам'яті, що наближається по інтенсивності до Корсаковського синдрому (фіксаційна амнезія, амнестичне дезорієнтування, парамнезії).[11]

Роль гіпокампа в процесах пам'яті виявилася після операції його двостороннього видалення в хворого з приводу епілепсії. Після операції пацієнт став жити тільки в дійсному часі. Він пам'ятав події, чи предмети людей рівно стільки, скільки вони утримувалися в його короткочасній пам'яті.

Сучасні дослідження в хворих з різними поразками мозку й експериментальні дані привели до представлення про множинність систем пам'яті. Структури гіпокампа, та й уся медіальна частина скроневої частки і таламус, є важливими для організації декларативної пам'яті, що забезпечує ясний і свідомий звіт про минулий індивідуальний досвід (її зміст може бути деклароване). Однак набагато раніш в еволюції розвилася процедурна пам'ять, тобто знання того, як потрібно діяти. Процедурна пам'ять заснована на біохімічних і біофізичних змінах, що відбуваються тільки в тих нервових ланцюгах, що безпосередньо беруть участь у засвоєних діях, а не у віддалених ділянках мозку, як це має місце при декларативній пам'яті.

Аналогічні дані отримані і при дослідженні хворих після електрошокової терапії. Відомо, що електрошок робить більш виражену дію на функції скроневої області і гіпокампа, особливо чуттєвих до факторів, що викликають судороги. Після електрошокової терапії страждає пам'ять на недавні події, а пам'ять про більш давні події життя зберігається цілком. Здатність електрошка і ряду інших впливів викликати подібного роду ретроградну амнезію лежить в основі експериментального вивчення властивостей слідів пам'яті (енграм), сформованих у тварин у результаті навчання. З досліджень градієнта ретроградної амнезії можна зробити висновок: ефективність визначеного амнестичного впливу, змінюється назад інтервалу часу, що пройшов від впливу і прямо пропорційно його силі. Амнестичний градієнт залежить від виду амнестичного агента чи іншими словами — мається безліч амнестичних градієнтів для однієї і тієї ж енграми.

Довгострокова пам'ять "закритого" типу носить інший характер організації збереження в ній інформації. До її сховища довільного доступу ні, але інформація зберігається там у вихідному виді, без перетворення.

Під час операцій на відкритому мозку при діагностичному роздратуванні електричним струмом визначених ділянок мозку в людини з'являються, незалежно від його бажання, спогаду типу ілюзій, що начебто він знову присутній у знайомих місцях, почуває запахи, бачить, чує. Відзначено, що при багаторазовому роздратуванні однієї і тієї ж крапки виникає те саме спогад (Пенфілд У. і ін., 1958). Створюється враження, що наш мозок "записує" усі події як магнітофон високої точності. Актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, різні картини життя людини можна і під час гіпнозу.

Іноді в деяких людей виникає здатність "зчитувати" цю інформацію безпосередньо. Такі гіпермнезії (посилення пам'яті) зрідка спостерігаються при пропасних станах. І.Ф. Сучевський описав студентку-медичку, що при малярійній лихоманці цитувала дослівно цілі глави підручника по анатомії. Такі унікальні можливості пам'яті описувалися й у здорових людей. Наприклад, нейропсихолог А.Р. Лурія багато років спостерігав чоловіка (Шеришевський) [7], що міг повторити без помилок послідовність з 400 слів через 20 років. Головними труднощами в нього було забування, і йому приходилося винаходити спеціальні прийоми, щоб щось забути.

Термін "оперативна пам'ять "характеризує вид пам'яті, що виявляється в ході виконання визначеної діяльності й обслуговуючий цю діяльність, завдяки збереженню інформації, що надходить як з короткочасної, так і з довгострокової пам'яті.


3. ВИДИ ПАМ'ЯТІ


Розрізняють два основних види пам'яті: генетичну (спадкоємну) і прижиттєву. Спадкоємна пам'ять зберігає інформацію, що визначає не тільки анатомічну і фізіологічну побудову організму в процесі розвитку, але й уроджені форми видового поводження (інстинкти).

Інформація, що зберігається в закодованому виді в молекулах дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), захищена досить надійно від ушкодження спеціальними механізмами і менш залежить від умов життєдіяльності організму в порівнянні з прижиттєвою пам'яттю.

Прижиттєва пам'ять — це сховище інформації, отриманої з моменту народження до смерті. Виділяють наступні її види: імпринтінг (фіксування), а також рухову, емоційну, образну і символічну пам'ять.

Імпринтінг — вид пам'яті, що спостерігається тільки в ранній період розвитку, відразу після народження. Імпринтінг полягає в одномоментному установленні дуже стійкого специфічного зв'язку людини чи тварини з конкретним об'єктом зовнішнього середовища. Цей зв'язок зберігається тривалий час, що розглядається як приклад навчання і довгострокового запам'ятовування з одного пред'явлення.[3]

Спочатку явища імпринтінга виявлені й описані в птахів у виді реакцій проходження пташеняти за першим об'єктом, що рухається, показаним йому в перші годинник після вилуплення з яйця. Очевидно така реакція має глибокий біологічний зміст, тому що не дозволяє відстати від матері і в остаточному підсумку допомагає вижити. Виявлено, що в перші друга година після впливу стимулу, що викликає імпринтінг, у мозку курчати підсилюється синтез білка. Якщо одне око попередньо закривали, то швидкість білкового синтезу була вище в тій половині мозку, де відбувався процес фіксування.

Припускають, що міцність інформаційного "сліду" при імпринтінгу зв'язана зі структурними білковими перебудовами синапсів нейронів, що зближає його зі спадкоємною пам'яттю. Можливо, що подібні видозміни є і фізичною основою простих форм навчання в цілому. В експериментах з інкубаторськими каченятами показано, що головним у імпринтінге була не новизна подразника, а його першість. Виявлено критичні інтервали часу, після яких фіксування слабшає і цілком зникає. Ці періоди часу були різні для швидко і повільно розвиваються тварин. Якщо в птахів імпринтінг максимально виявлявся до 12-му години після вилуплення з яйця, то в мавп — на 20-40-й день життя.

Вважається, що в людини імпринтінг спостерігається до 6-місячного віку (Понугаєва А.Г., 1973), однак є підстави думати, що цей період у дитини набагато триваліше. Узагальнивши ряд досліджень, англійський психіатр Боулбі (Bowlby G., 1961) думає, що штучне відчуження дітей від матері як від людини теплого, ласкавого й уважного небезпечно принаймні до трьох років.

Трьох місяців "позбавлення любові" (емоційна депривація) у цьому тимчасовому інтервалі досить, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що у майбутньому вже не можна цілком усунути. Боублі вважає, що будь-яка депривація (стан недостатнього задоволення якої-небудь важливої психологічної потреби) у раннім дитинстві торкається насамперед етичний розвиток особистості і формування в дитині нормального почуття тривоги, що приводить до аномалій соціального поводження, посиленню агресивності.

Біологічний зміст імпринтінга в людини складний і його розумінню багато в чому сприяли експерименти на мавпах, що моделюють деприваційні ситуації в людини. На початку сімдесятих років фотографія маленьких мавпочок, вирощених у повній ізоляції від родичів і довірливо притискаються до м'якої ганчіркової штучної матері, обійшла журнали усього світу. Виявилося, що "плюшева" мама здатна вселяти в дитинчат мавпи набагато більше почуття безпеки і впевненості, чим сурогатна мама з дроту, хоча і дающая їм молоко. Порівнюючи штучних матерів з дійсними, дослідники прийшли до висновку, що дійсні матері, зрозуміло, краще: вони дають крім молока і тепла ще щось, що в людини називалося б любов'ю.

Мавпи, вирощені в ізоляції, не уміли входити в контакт зі своїми нормальними ровесниками, у них порушувалося полове поводження, а самки не виявляли ніякої турботи про своїх дітей. На підставі цих фактів учені прийшли до висновку, що для нормального становлення основних форм взаємодії між дорослими мавпами необхідно з дитинства забезпечити їм специфічний емоційний вплив, носієм якого на самих ранніх стадіях онтогенезу є мати (Harlow H.F., 1971). [1]

Рухова пам'ять — це пам'ять на рухи. Вона складає основу оволодіння руховими діями в будь-якому виді діяльності людини. Досягаючи повного розвитку раніш інших форм, рухова пам'ять у деяких людей залишається ведучої на все життя. Особливо велике значення вона має в артистів балету, а також у технічно складних видах спорту. При розучуванні вправ замічено, що легше запам'ятовується напрямок і амплітуда рухів і значно сутужніше — інтенсивність.

Емоційна пам'ять — це пам'ять на почуття. Вона визначає відтворення визначеного почуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, у якій даний емоційний стан виникло. Почуттєва пам'ять мається вже в 6-місячної дитини і досягає свого розквіту до 3-5 років. Механізми емоційної пам'яті лежать в основі первинного почуття дізнавання (знайоме, чуже), наших симпатій і антипатій, обережності. Емоційна пам'ять відрізняється також тим, що майже ніколи не супроводжується відношенням до ожилого почуттю як до спогаду раніше пережитого почуття. Довільне відтворення почуттів у цьому аспекті майже неможливо. Наприклад, людина, налякана в раннім дитинстві собакою, може і не усвідомлювати причин свого страху при кожній зустрічі із собакою на вулиці.

Образна пам'ять — це пам'ять на образний матеріал. Розрізняють наступні її підвиди: зорова, слухова, дотикальна, нюхова і смакова. Найбільше чітко у всіх людей виявляється зорова і слухова пам'ять, а розвиток інших підвидів (дотикальна, нюхова, смакова) зв'язано з розходженнями професійної діяльності, наприклад у дегустаторів. Образна пам'ять звичайно яскравіше в дітей і підлітків. У дорослих людей ведуча пам'ять, як правило, не образна, а логічна. Можна тренувати образну пам'ять, якщо відтворювати думкою в розслабленому стані з закритими очима перед сном різні задані картини.

Символічна пам'ять — це пам'ять на абстрактний, абстрактно-символічний матеріал. Вона підрозділяється на словесну і логічну пам'ять. Словесна пам'ять в онтогенезі формується слідом за образною пам'яттю і досягає свого розквіту до 10-13 років. Від образної пам'яті вона відрізняється більшою точністю відтворення. Особливості логічної пам'яті виявляються в запам'ятовуванні тільки змісту тексту, тобто відбувається переробка тексту в узагальнених поняттях. Логічна пам'ять самим тісним образом зв'язана з мисленням людини.

Варто помітити, що словесна пам'ять може сприяти трансформації зорового образа. В експерименті було показано, що зоровий образ у свідків того самого події може сильно варіюватися в залежності від вибору слів експериментатора при формулюванні питання про те, що бачили свідки. Висновок з цього ясний: правильний вибір слів при формулюванні питань важливий для точності відповіді. При словесному відтворенні чи розповіді ряду слів також можуть виникати перекручування. Наприклад, деталь, що привернула увагу при читанні розповіді, має тенденцію пересуватися до його початку. Сама чи розповідь яка-небудь фраза звичайно точніше відтворюється з країв — краще пригадується початок і кінець.[9]


4. ПОРУШЕННЯ ПАМ'ЯТІ


З раннього дитячого віку здатності запам'ятовування поступово удосконалюються (спочатку образна, а потім символічна пам'ять), досягаючи свого оптимального розвитку до 20-25 років. На цьому рівні пам'ять зберігається до 40-45

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: