Організація патопсихологічного дослідження
Звичайно, і в них вироблялися загальні з нашими знання про речі і явища. Їх уявлення про світ в основному збігається з нашим. Вони їдять ложкою і як засіб пересування використовують тролейбус; стосовно до виконуваної інтелектуальної задачі - класифікації предметів - ці ж хворі могли віднести ложку до категорії посуду або шафу до категорії меблів, але одночасно з цим ложка могла виступити і як об'єкт "руху". Поряд з актуалізацією звичайним, обумовленим усім минулим життям властивостей, ознак, відносин між предметами і явищами могли оживлятися і неадекватні (з погляду наших уявлень про світ) зв'язку і відносини, що набували сенсу лише завдяки зміненим установкам і мотивам хворих. Та єдність, у яке включалося значення предмета і значеннєве відношення до нього, губилося завдяки зміні в сфері мотивів і установок. Особливо яскраво виступало порушення особистісного компонента в тім виді порушень мислення, що ми охарактеризували як "різноплановість мислення".
Різноплановість мислення. Порушення мислення, позначене нами як "різноплановість", полягає в тім, що судження хворих про яке-небудь явище протікають у різних площинах. Хворі можуть правильно засвоювати інструкцію. Вони можуть узагальнити пропонований їм матеріал; актуалізовані ними знання про предмети можуть бути адекватними; вони порівнюють об'єкти на підставі істотних, зміцнених у минулому досвіді властивостей предметів. Разом з тим хворі не виконують завдання в необхідному напрямку: їхнього судження протікають у різних руслах [3].
Мова йде не про тієї всебічної, властивому мисленню здорової людини підході до явища, при якому дії і судження залишаються обумовленими метою, умовами завдання, установками особистості.
Мова йде також не про ті коливання рівня і змісту суджень, що виникають як результат зміненої динаміки мислення. Як ми говорили вище, при непослідовності суджень хворі на якийсь відрізок часу позбавляються можливості правильно й адекватно міркувати. Однак це не являє собою втрату цілеспрямованості розумової діяльності як такий. Дії хворого адекватні мети й умовам, поставленим експериментатором (наприклад, хворий залишає узагальнений спосіб рішення і починає поєднувати об'єкти на підставі конкретної ознаки), але його дії проводяться в плані класифікації: він поєднує предмети на підставі властивостей, ознак самих предметів. При різноплановості мислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі поєднують об'єкти протягом виконання того самого завдання те на підставі властивостей самих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процес класифікації протікає в хворих у різних руслах (табл. 1).
З приведеної таблиці видно, що хворий Г. виділяє групи те на підставі узагальненої ознаки (тварини, посуд, меблі), то на підставі матеріалу (залізні), кольору (картинки пофарбовані в синій і червоний кольори). Інші предмети поєднуються на підставі моральних і загальнотеоретичних уявлень.
Деякі хворі керуються при виконанні завдання особистими смаками, обривками спогадів. Так, хворий В. (параноїдна форма шизофренії), виконуючи завдання "класифікація предметів", намагається утворити групи тварин, рослин, але відразу додає: "Але якщо підходити з точки зору мого особистого смаку, то я не люблю гриби, я викину цю картку. Колись отруївся грибами. А от це плаття мені теж не подобається, воно не витончене, я них покладу убік . А от моряк мені подобається, і спорт я визнаю (поєднує моряка і лижника в одну групу)".
Таблиця 1. Виконання завдання "класифікація предметів" хворим
| Предмети, об'єднані хворим у групи | Пояснення хворого |
| Слон, кінь, ведмідь, метелик, жук і інші тварини | Тварини. |
| Літак, метелик | Група літаючих (метелик вилучений хворим із групи тварин). |
| Лопата, ліжко, ложка, автомобіль, літак, корабель | Залізні. Предмети, які свідчать про силу розуму людського (саме-років вилучений із групи літаючих). |
| Квітка, каструля, ліжко, прибиральниця, пила, вишня | Предмети, пофарбовані в червоний і синій кольору. |
| Слон, лижник | Предмет для видовищ. Людям властиво бажати хліба і видовищ, про це знали древні римляне. |
| Шафа, стіл, етажерка, прибиральниця, лопата | Меблі. Ц-група що вимітають пагане з життя. Лопата - емблема праці, а праця несумісна із шахрайством. |
| Квітка, кущі, дерева, овочі і фрукти | Рослини. |
| Склянка, чашка, каструля | Посуд. |
Таким чином, хворий утрачає мета завдання не тому, що він виснажився, а тому, що виконує класифікацію виходячи то з "особистого" смаку, то кладучи в основу спогад про те, що він "отруївся грибами".
Інший хворий К., описаний нами разом з П.Я.Гальпериним, при класифікації предметів не погоджується віднести собаку в групу виділених їм домашніх тварин: "Я не стану їсти собачину". Спрямованість на об'єктивний зміст дії втрачається, поряд з адекватними судженнями виступає "різноплановий" характер мислення. Подібна різноплановість була виявлена нами при виконанні завдання "виключення предметів".
У результаті одночасного співіснування, переплетення різних аспектів, різних підходів до завдання, судження, визначення і висновки хворих не являють собою планомірного, цілеспрямованого виконання завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні судження, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань [31].
Аналогічні порушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворих шизофренією. Вона вказувала, що у хворих мислення "тече як би по різних руслах одночасно". Визначаючи цей симптом як обминання сутності, Г.В.Біренбаум відзначала, що хворі часто підмінювали виконання завдання виявленням суб'єктивного відношення до нього (усне повідомлення) [26].
При виконанні будь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовлених конкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненими життєвими установками. При цьому могло і не бути безпосереднього привнесення змісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад, хворий не "вплітав" елементи марення у виконання завдання). Однак поряд з адекватними асоціаціями оживлялися зв'язки, що мають якесь відношення до хворобливих установок хворого, що виступають у даній конкретній ситуації як "вигадливі". Предметне значення речей стає в одній і тій же значеннєвій ситуації хитливим, часом суперечливим.
Подібне неадекватне погоджування не стоїть у зв'язку речей, уявлень виступає тому, що для хворого стає можливим розгляд самих повсякденних речей у неадекватній ситуації аспектах.
Приведені дані характеризуються багатьма клінічними даними. Аналіз історій хвороби хворих, спостереження за їх поведінкою у житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок, парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхилялася від звичайних нормативів. Порожні інтереси, погляди хворих відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг не піклуватися про своїх близький, але він виявляв підвищену заклопотаність із приводу харчового раціону своєї кішки, інший хворий міг залишити свою кваліфіковану професію і, прирікаючи свою родину на позбавлення, займався тим, що цілими днями розставляв речі перед фотооб'єктивом, тому що, на його думку, "бачення в різних ракурсах приводить до розширення розумового кругозору".
Парадоксальність установок цих хворих, значеннєва зміщеність приводила до глибокої зміни структури будь-якої діяльності як практичної, так і розумової. У якості істотного виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкам хворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагала порівняння і добору ознак, подібна значеннєва зміщеність приводила до неадекватного оперування.
Якщо хворий, що бачив сенс життя в розміщенні предметів перед фотооб'єктивом, класифікував предмети на підставі їхнього розташування на картинках, то вибір такого принципу був для нього осмисленим [26].
У тих випадках, коли хворої захоплений маревними переживаннями, різноплановість мислення виступає чітко й у клінічній бесіді. У ситуації, афективно не насиченої, різноплановість мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Однак, як ми бачили вище, вона може чітко виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках значна зміщеність приводить до актуалізації незначущих, "латентних" (С.Л.Рубінштейн) властивостей, що співіснують з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.
У своїй доповіді на XVІІІ Міжнародному конгресі психологів у Москві в 1966 р. "Потреби, мотиви, свідомість" А.Н.Леонтьєв говорив про те, що "засвоєні людиною значення можуть бути більш вузькими або більш широкими, менш адекватними або більш адекватними, але вони завжди зберігають свій об`єктивізований, як би "надособистий характер". Очевидно, в описуваних нами хворих цей "надособистий" характер значень губиться.
Резонерство. Ще більш чітко виступає роль зміненого особистісного відношення в структурі того виду патології мислення, що позначається в психіатричній клініці як резонерство.
Це розлад мислення визначається клініцистами як "схильність до марного мудрування", як тенденція до непродуктивних просторікуватих міркувань. Досліджуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерські судження хворих визначаються не стільки порушенням його інтелектуальних операцій, скільки підвищеної афективністю, неадекватним відношенням, прагненням підвести будь-яке, навіть незначне явище, під якусь "концепцію".
Нерідко неадекватні судження відзначаються навіть у хворих, у яких взагалі експеримент не виявляє порушень пізнавальних процесів. Так, хворою психопатією, що у досвіді на піктограму підбирає адекватні зв'язки для запам'ятовування слова "розвиток", малює двох людей, що розходяться в різні сторони, пояснюючи: "Це розлука, розлука приводить до удосконалення, адже розлука це сум, а почуття суму облагороджує людини, знімає його міщанську лушпайку самовдоволення". Інша хвора при пред'явленні прислів'я "Не всі те золото, що блищить", говорить: "Це значить, що треба звертати увагу не на зовнішність, а на внутрішній зміст" - і відразу додає: "Але все-таки я повинна сказати, що з погляду діалектики це не зовсім правильно, адже існує ж єдність форми і змісту, виходить, треба звернути увагу і на зовнішність".
Психологічна характеристика симптому резонерства була предметом спеціального дослідження нашої співробітниці Т.І.Тепеніциною [26]. Як показали результати її дослідження, неадекватність, резонерство хворих, їх багатомовність виступали в тих випадках, коли мала місце афективна захопленість, надмірне звуження кола змислоутворюючих мотивів, підвищена тенденція до "оцінних суджень". Т.І.Тепеніцина [26] пише, що "резонерство виражається в претензійно-оцінній позиції хворого і схильності до більшого узагальнення стосовно дрібного об'єкта суджень".
Розірване мислення виявляється в розриві смислових зв'язків між поняттями за збереження граматичної й синтаксичної форми речення.
Характеризується розпадом логічного ходу вимови зі збереженням здатності складати граматично правильні фрази і пропозиції. Прекрасним літературним прикладом розірваності мислення є безглуздий діалог відповідача і позивача в книзі "Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа Рабле.
Розірваність мислення може виявлятися монологом, коли хворий наодинці із собою або в присутності кого-небудь говорить неспинно довго і безглуздо. При цьому не звертається уваги на реакцію співрозмовника, на те, чи розуміє він сказане, чи слухає взагалі. На відміну від сенсорної афазії розуміння мови оточуючих не порушено. Не страждає також розуміння призначення предметів, до відомого ступеня зберігається здатність до цілеспрямованої предметної діяльності - процеси наочно-діючого мислення протікають на задовільному рівні. Це виражається дисоціацією між зовні упорядкованою поведінкою і можливістю виконувати нехай нескладні трудові операції, з одного боку, і глибокою розірваністю мови,- з іншого. Розірваність мислення може спостерігатися в письмовій мові.
Поряд з монологами розірваної мови - шизофазією, розірваність мислення може виявлятися симптомом „промах-відповідей”. Зустрічаються різні види відповідей. Це можуть бути відповіді, у яких ігнорується зміст питання і відсутні логічні зв'язки в самому висловленні. В іншому варіанті відповідей вимовляються фрази, що самі по собі не позбавлені змісту, однак не знаходяться в логічному зв'язку з питанням, що задається. До проявів розірваності можна віднести, мабуть, і такі відповіді, що даються в іншому логічному аспекті, хоча і знаходяться в плані заданого питання. Основний зміст питання залишається без уваги, зачіпається лише той його аспект, що прямо не формулюється й у кращому випадку тільки припускається. Такого роду зісковзування в іншу логічну площину варто відрізняти від неточних відповідей, обумовлених неуважністю. В останньому випадку головний зміст звичайно виділяється, неточності стосуються мало істотних або тонких деталей.
Психологічну основу розірваності мислення вбачають у явищах зісковзування думки - розпушенні логічних структур і переходах суджень з одного логічного плану в іншій. Це відбувається внаслідок того, що актуалізуються латентні або слабкі зв'язки між поняттями, а істотні, магістральні залишаються на периферії свідомості.
Дисоціація, що виявляється розпадом логічних і збереженням граматичних структур, відбиває розходження між мовою і мисленням. Відомо, що мовні форми (внутрішня структура мови) у ході індивідуального розвитку закладаються багато раніше, ніж здатність до логічного мислення.
Симптом повз-відповідей спостерігається також при істеричних реакціях, але тут він виглядає інакше. Відповідь, неправильний власне кажучи, дається проте в плані поставленої відповіді і до того ж звучить нарочито безглуздо. Так, на прохання повідомити, скільки вийде, якщо два помножити на два, хворий може відповісти по-різному: три, п'ять, сім - неправильно, але завжди на темі завдання і з демонстрацією незнання.
Аутистичне мислення виявляється відірваністю від реальності. Асоціації виникають переважно на основі ідей і уявлень, відчуттів, пов'язаних із хворобою, під час якої переважають внутрішні переживання. Хворі замикаються в собі, тримаються осторонь, майже ні з ким не спілкуються. Відповіді на запитання в них формальні, фантазії співіснують у свідомості з реальністю, бажання сприймаються як дійсність.
Аутистичне мислення виражається в надзвичайній замкнутості, заглибленості у світ власних фантазій, відриві від реальності. Хворі не цікавляться практичною значимістю своїх ідей, можуть обмірковувати думку, що очевидно суперечить дійсності, робити з неї висновки, така ж безглузді, як і вихідна посилка. Пацієнтів не хвилює думка навколишніх, вони небалакучі, потайливі, зате з задоволенням викладають думки на папері, часом списуючи товсті зошити. Спостерігаючи таких хворих, читаючи їхнього запису, можна дивуватися тому, що пацієнти, що поводяться пасивно, говорять безбарвно, байдужо, у дійсності охоплені настільки фантастичними, абстрактними, філософськими переживаннями.
Основні ознаки аутистичного мислення, за Е. Блейлером (1927) такі. По-перше, це алогічне мислення, мислення, для якого логіка або регулярні правила руху думки не є важливими і тим більше обов'язковими.
Аутистичні ідеї знаходяться в грубому протиріччі не тільки з дійсністю, але і між собою, з погляду логіки вони абсолютно безглузді. "Самі суперечливі бажання можуть існувати поряд і одержувати навіть вираження в тих самих аутистичних думках: бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватися життям, і бути в той же час зрілою людиною, бажання якої спрямовані на високу працездатність, на важливе положення в суспільстві, жити нескінченно довго і замінити одночасно це жалюгідне існування нерваною; мати улюблену жінку і зберегти разом з тим для себе волю дій...". Ігноруються не тільки логічні, але і тимчасові відносини. Аутизм "... перемішує безцеремонне сьогодення і майбутнє. У ньому живуть ще прагнення, ліквідовані для свідомості десятки років тому; спогади, що давно вже стали недоступні реалістичному мисленню, використовуються ним як недавні, може їм навіть віддається перевага, тому що вони менше наштовхуються на протиріччя з актуальністю".
По-друге, аутистичне мислення тенденційне. "Ціль досягається завдяки тому, що для асоціацій, що відповідають прагненню, прокладається шлях, асоціації ж, що суперечать прагненню гальмуються, тобто завдяки механізму, що залежить від впливу афектів. Між аутистичним і звичайним мисленням не існує різкої границі, тому що в звичайне мислення дуже легко проникають аутистичні, тобто афективні елементи". Аутистичні ідеї відповідають не реальності, а виникаючим прагненням, бажанням, що кореняться в потребі задоволення. Аутистичне мислення може бути визначене в зв'язку з цим, як мислення емоційне.
Третя особливість аутистичного мислення стосується способи вираження думки: "Аутизм користується першим матеріалом думок, навіть помилковим,... він постійно оперує з недостатньо продуманими поняттями і ставить на місце одного поняття інше, що має при об'єктивному розгляді лише другорядні загальні компоненти з першим, так що ідеї виражаються в самих ризикованих символах". У символіці з найбільшою виразністю виявляється "природжений" характер аутистичного мислення. Символіка "усюди відрізняється неймовірною одноманітністю, від людини до людини, зі століття в століття, від сновидіння аж до хвороби і до міфології... Ті самі комплекси завжди дають привід символіці, і засоби для їх вираження завжди однакові...".
Нарешті, аутистичне мислення характеризує і те, що його механізми створюють задоволення самим безпосереднім чином: "Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше основ або зовсім не має основ до того, щоб діяти".
Аутистичне мислення, як підкреслює Е. Блейлер, у багатьох відносинах протилежне реалістичному. Аутистичне мислення бере початок у віці двох, трьох років, з появою в дітей здатності фантазувати.
Персевераторне мислення характеризується тривалим переважанням однієї думки чи уявлення, що зовні виявляється стереотипним повторенням одних і тих самих слів, відповідей. Наприклад, хворий, давши правильну відповідь на перше запитання, потім продовжує її повторювати й на інші. Може спостерігатися як наслідок черепно-мозкової травми.
Символичне мислення характеризується тим, що хворі вживають для вираження думок власні, незрозумілі оточуючі символи. Це можуть нбути добре відомі слова, що використовуються в незвичайному значенні, через що зміст сказаного стає незрозумілим. Нерідко пацієнти видумують власні слова (неологізми).
1.3 Динаміка мислення особистості при неврастенії
Визнання рефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу. Про це писав ще И.М.Сєченов [31], говорячи, що думка має визначений початок, протікання і кінець.
Ми не можемо в достатній мері проаналізувати внутрішні закономірності мислення, досліджувати структуру розумових операцій, за допомогою яких відбувається відображення об'єктивних властивостей предмета, якщо ми не проаналізуємо процесуальну сторону розумової діяльності. Використання узагальнених способів рішення задач, актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки схоронності інтелектуальних операцій, але і динаміки мислення. С.Л.Рубінштейн підкреслював неодноразово, що звести мислення до операційного в стороні і не враховувати його процесуальну сторону означає усунути саме мислення.
Визначення мислення як процесу застосовують не тільки в загальній теоретичній характеристиці мислення, але і до кожного окремого розумового акту. Для успішного виконання інтелектуального акту необхідно виділяти адекватні системи зв'язків, відкидати побічні, оцінювати кожну розумову операцію по ходу її виконання.
Особливості виконання такої складної, багатоетапної по своїй структурі діяльності складають її динамічну характеристику.
Однієї з особливостей мислення як вищої ступені пізнання є його опосередкованість. Звичайно, здійснення цієї опосередкованості забезпечується правильною структурою понять. Пізнання фактів, прихованих від безпосереднього сприйняття, можливо тоді, коли людина здатна проаналізувати, узагальнити сприймані факти. Однак здійснення цього опосередкування, переходу від одних суджень до інших пов'язано також з наявністю більш-менш довгого ланцюга умовиводів. Саме ланцюг умовиводів, що переходить у міркування, є дійсним проявом мислення як процесу. Тому при дослідженні мислення, його формування і розпаду недостатньо обмежуватися одним тільки аналізом утворення і розпаду понять, одною тільки характеристикою інтелектуальних операцій. Дослідження [26] показують, що порушення процесу узагальнення є не єдиним варіантом порушень мислення. Більш того, що найбільше часто зустрічаються порушення мислення не зводяться до розпаду понять; хворобливі стани мозку приводять найчастіше до динамічних порушень мислення.
Порушенню динаміки мислення присвячено мало робіт. Хоча в багатьох психіатричних дослідженнях говориться про динамічний характер деяких порушень мислення, однак під цим мається на увазі їх оборотність.
В ряду хворих (наприклад, хворих судинними захворюваннями мозку) коливання розумової працездатності приводили до коливань пам'яті, що залежить не від складності виконуваної задачі, а від виснаженості коркової нейродинаміки хворих. Подібні коливання, що виступали як непослідовність суджень, спостерігалися й у розумовій діяльності хворих.
Непослідовність суджень. Характерна риса цього порушення полягала в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був знижений; хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, переносу не були порушені. Однак адекватний характер суджень хворих, як ми говорили вище, не був стійким.
Зупинимося трохи докладніше на способах дії цих хворих при виконанні ними завдання „класифікації предметів”.
Хворі легко засвоюють інструкцію, застосовують спосіб, адекватний умовам рішення, починають розкладати картки за узагальненою ознакою, але через деякий час змінюють правильний шлях рішення. Досягаючи в окремих випадках високих рівнів узагальнення, хворі епізодично збиваються на шлях неправильних, випадкових сполучень. Ці коливання носили різний характер.
1. Дуже часто спостерігалися чергування узагальнених і конкретно-ситуаційних сполучень.
2. Помилки хворих складалися також у тім, що логічні зв'язки підмінювалися випадковими сполученнями. Так, правильне виконання завдання класифікації предметів порушувалося тим, що хворі поєднували об'єкти в одну групу лише тому, що картки виявилися поруч. Вони нерідко зауважували свої помилки і самі виправляли них.
3. Помилкові рішення хворих виявляються в утворенні однойменних груп: хворі часто виділяють предмети по правильній загальній ознаці, але відразу починають виділяти аналогічну за змістом групу. Так, наприклад, хворий міг виділити групу людей, у яку входили лікар, дитина, прибиральниця, і відразу виділяв ще одну групу людей, куди входив моряк, лижник і т.п.
Лабільність мислення. Порушення динаміки мислення, що виражалося в чергуванні адекватних і неадекватних рішень, не приводило до грубих порушень будові мислення. Воно лише на якийсь відрізок часу спотворювало правильний хід суджень хворих і було, мабуть, порушенням розумової працездатності хворих.
У деяких же випадках порушення динаміки мислення носило більш стійкий характер, змінювало саму будову мислення. Лабільність суджень ставала як би постійним модусом розумової діяльності хворих. Подібна постійна лабільність мислення спостерігається в хворих маніакально-депресивним психозом у маніакальній фазі хвороби [3].
Маніакальний стан характеризується підвищеним настроєм і самопочуттям, психомоторним порушенням хворих. Хворі безперервно голосно говорять, сміються, супроводжуючи свою мову живою, експресивною жестикуляцією і мімікою. Вони надзвичайно відволікаються. Кожне нове враження, сказане слово, сприйнятий предмет направляють їхні думки і представлення, що так швидко переміняють один одного, що хворі не можуть реєструвати їх у своїй мові. Хворі не встигають закінчити одну думку, як уже переходять до іншої; іноді вони викрикують лише окремі слова. Характерно, що, незважаючи на надзвичайну відстороненість і розпорошеність уваги, хворі в маніакальному стані жваво спостерігають за подіями, які відбуваються навколо них, часто вражаючи своєю кмітливістю і тонкістю окремих зауважень.
Як правило, експериментувати з хворими в маніакальному стані не представляється можливим через різко виражену відволікаємість хворих, що виключає їх фіксацію на експериментальній ситуації. Експериментальному дослідженню хворі піддаються тільки в різних ступенях гіпоманіакального стану, при якому можна відзначити деякі патологічні зміни їх розумової діяльності.
Осмислення ситуації, можливість аналізу і синтезу в цих хворих часто не порушені, однак виконання будь-якого експериментального завдання не викликало визначеної стратегії їх мислення. Хворі не задумуються над питанням, не доходять до змісту завдання. Вони імпульсивно приступають до виконання. На питання, у чому спільність і розходження між поняттями "стіл" і "стілець". При розкладанні картинок у послідовному порядку хворі такого типу, осмисливши сюжет, розкладають їх у будь-якому порядку [40].
Виникаючі асоціації носять хаотичний характер і не відгальмовуються. Окремі слова викликають нові думки, що хворі відразу висловлюють; будь-яке виникаюче уявлення, будь-яке емоційне переживання одержує своє відображення в мові хворих. Хворі зосереджуються на експериментальному завданні лише на короткі проміжки часу. Розуміючи зміст прислів'я, хворі не можуть його пояснити. Нерідко яке-небудь слово прислів'я викликає "ланцюжок" асоціацій: іноді хворі, не пояснивши прислів'я, наводять підходящий приклад зі свого життя; останній нагадує їм ще що-небудь подібне, і думка хворих протікає у випадкових напрямках. Наприклад, хворий у гіпоманіакальному стані пояснив прислів'я "Не все те золото, що блищить" у такий спосіб: "Золото - це прекрасний золотий годинник подарував мені брат, він у мене дуже гарний. Коли ми разом училися, ми сварилися, але потім жили мирно. Брат дуже любив театр, ми бачили з ним п'єсу..." і т.д. Хаотичний характер асоціацій перешкодив правильному поясненню прислів'я, слово "золото" відразу повело до цілого ланцюга спогадів. Але можливі й інші вари-анти, коли хворі у своєму поясненні опускають яку-небудь ланку.
Нестійкість способів виконання роботи досягає в деяких хворих надзвичайно перебільшеної форми: вони не тільки не в змозі утримувати хід своїх суджень у встановленому раніш напрямку, але і починають реагувати на будь-який подразник, до них не адресований.
З особливою виразністю феномен "відстороненості" виявився в асоціативному експерименті. Як відповідні реакції часто виступали назви предметів, що знаходилися перед очима хворих ("уплітання"); при пред'явленні слова "спів" хворий відповідає словом "стіл", на слово "колесо" - словом "окуляри" і т.п. Подібна тенденція називати предмети, що знаходяться перед очима, спостерігалася іноді й у хворих інших груп, однак були достатні вказівки експериментатора, щоб хворі починали правильно виконувати інструкцію. У наших же хворих вказівка експериментатора викликало правильні реакції лише на короткий час; через невеликий проміжок часу хворі знову називали предмети, що попадали в поле їхнього зору [12].
Ця тенденція виступала також і в тім варіанті асоціативного експерименту, де інструкція передбачала особливу спрямованість відповідей, зокрема, де було потрібно назвати визначена кількість предметів визначеного кольору (червоного, зеленого). Ця задача може викликати відомі ускладнення й у здорових піддослідних; вона припускає активне "відкидання" тих слів, що не відповідають змістові інструкції. У цих випадках піддослідні прибігають до різних прийомів, що повинні полегшити пригадування необхідних слів (наприклад, оглядаються навколо себе, дивляться на навколишні предмети), але вони не використовуються ними для відповіді, якщо слова не відповідають інструкції. Остання здобуває визначальне значення; відповіді здорової людини в ситуації експерименту залежать від умов задачі, від вимоги експериментатора.
Наші хворі в цьому експерименті часом називали предмети, що знаходилися перед ними, хоча вони аж ніяк не були забарвлені в необхідні кольори. Інструкція експериментатора викликала цілеспрямовані дії на короткий відрізок часу. Любою об'єкт, будь-яка випадково почута фраза могла викликати дії хворих, неадекватні змістові їхньої діяльності, що спотворюють хід їхніх суджень.
Інертність мислення. Антиподом описаного порушення є той тип порушень розумової діяльності, в основі якого лежить інертність зв'язків минулого досвіду. У цих випадках хворі не можуть змінювати обраного способу своєї роботи, змінювати хід своїх суджень, переключатися з одного виду діяльності на іншій.
Подібні порушення часто зустрічаються в хворих епілепсією, іноді в хворих з віддаленими наслідками важких травм головного мозку, при деяких формах розумової відсталості.
Подібні хворі іноді в стані працювати, але роблять це з частими зривами, утрачають колишню кваліфікацію і виконують роботу, що не вимагає придбання і використання нових знань. У психоневрологічну лікарню вони надходять в зв`язку з декомпенсацією стану. В історіях хвороби відзначається, що хворі беруть участь у трудових процесах, читають газети, виявляють часто інтерес до життя відділення; разом з тим якість їх розумової продукції невисока, темп роботи уповільнений.
Експериментально-психологічне дослідження виявляє сповільненість, тугорухливість їх інтелектуальних процесів. Навіть у тих випадках, коли вони можуть узагальнити матеріал (виділити основну ознаку в досвіді на класифікацію предметів, зрозуміти умовність інструкції), вони допускають помилкові рішення, якщо їм необхідно переключитися на новий спосіб рішення задачі. Зміна умов утрудняє їхню роботу [14].
Ця тугорухливість розумового процесу приводила в кінцевому рахунку до того, що хворі не справлялися навіть з елементарними завданнями, якщо останні вимагали переключення. Так, наприклад, один хворий у досліді, де йому треба було опосередкувати свій процес запам'ятовування і відтворення слів за допомогою малюнка (складання піктограм), міг придумати умовні позначки для опосередкування слів, якщо він міг намалювати людини, і не міг цього зробити в тих випадках, коли йому здавалося незручним малювати людини.
Погану переключеність виявляють хворі й у досвіді на опосередковане запам'ятовування по методу А.Н.Леонтьєва. Вибравши для запам'ятовування слова яку-небудь картку, хворі не в змозі підібрати для цього слова іншу. Отже, рішення задачі доступно хворим, якщо воно виконується тільки одним визначеним способом.
Подібна інертність зв'язків колишнього досвіду, у якій виявляється порушення динаміки розумової діяльності, у результаті приводила до зниження операції узагальнення і відволікання. Виконуючи задачу "класифікація об'єктів", хворі не тільки не поєднують в одну групу диких і домашніх тварин, але кожне з домашніх тварин виступає для них як одиничний екземпляр. У результаті саме завдання класифікації не виконується навіть на конкретному рівні. Процес сортування, класифікації, що вимагає розгальмовування одних елементів, зіставлення з іншими, тобто відомої гнучкості оперування, переключення, для них утруднений. Так, один хворий, виділивши групу людей, розділяє неї на двох підгруп: людей, зайнятих фізичною працею, і людей, зайнятих розумовою працею (до останнього відносить і лижника).
Експериментатор пропонує об'єднати деякі групи, наприклад домашніх і диких тварин, людей різних професій.
Хворий погоджується, починає заново сортувати картинки, але в підсумку приходить