Мотивація в структурі учбової діяльності молодших школярів
У зв’язку з тим, що молодші школярі надають великого значення оцінці, необхідно, щоби вона набула для них іншого значення, щоб учні розглядали її як показник рівня знань та умінь. Мотивація оцінкою вимагає особливо пильної уваги вчителя, оскільки приховує у собі формування егоїстичних спонукань, негативних рис характеру.
У цьому контексті цікавим є досвід навчання без оцінок у початкових класах, який поширює серед педагогічної громадськості Ш.Амонашвілі та його учні і послідовники. Виступаючи на міжнародному семінарі у ТНПУ імені Володимира Гнатюка, талановитий педагог навчав учителів організовувати навчання так, щоб у процесі формування учбової діяльності молодших школярів не брала участі оцінка. Шалва Олександрович наголошував, що за використання оцінок мотиваційною основою учбової діяльності учнів стає тривожність, а не інтерес, оскільки дитина отримує або ж хоче отримати вищу оцінку від тієї, яку отримує. Така ситуація сприймається учнями як невдача в учбовій діяльності, що викликає негативні емоції (тривожність). Навчання без оцінок є фактором, який сприятиме зниженню тривожності і підвищенню рівня учбово-пізнавальних мотивів.
Цікаві результати нами отримано на основі використання опитувальника В.Кириленко “Виявлення мотивації учіння” [20]. Запитання стосувались внутрішніх і зовнішніх мотивів учіння: позитивних (мотивація успіху) та негативних (уникнення невдач). Зокрема, відповіді на запитання № 3, 4, 11 ми інтерпретували як внутрішні позитивні мотиви учіння, на № 1, 5, 9 – як зовнішні позитивні мотиви учіння, на № 2, 6, 7 – як зовнішню негативну мотивацію учіння, на № 13, 8 – як соціальну значущість учіння, а на запитання № 10, 12, 14 – як виявлення мотивації престижу. Дані засвідчили наступне (див. табл. 3.3.)
Таблиця 3.3. Розподіл відповідей за опитувальником “Виявлення мотивації учіння” (%)
| Мотиви учіння | к л а с и | |||
| 1 клас | 2 клас | 3 клас | 4 клас | |
| Внутрішні мотиви | 27,5 | 49,0 | 47,2 | 52,7 |
| Зовнішні позитивні | 75,8 | 77,5 | 54,3 | 48,6 |
| Зовнішні негативні | 45,5 | 51,0 | 20,2 | 32,4 |
| Соціальна значущість учіння | 69,8 | 47,9 | 44,3 | 47,3 |
| Мотивація престижу | 77,4 | 78,6 | 54,8 | 47,7 |
Як бачимо із даних таблиці, відсоткова доля внутрішніх мотивів учіння збільшується відповідно до терміну учіння і досягає максимального показника в учнів 4 класу (52,7%). Це, на нашу думку, вказує на усвідомлення учнями самої учбової діяльності.
Зовнішні позитивні мотиви є особливо дієвими для учнів 1 (75,8%) та 2 (77,5%) класів. А далі вони поступово втрачають свою значущість у третьокласників (54,3%) та четвертокласників (48,6%). Бажання отримати похвалу з боку значущих дорослих відзначається у 97,2% усіх опитаних учнів.
Подібна тенденція простежується і у дієвості зовнішніх негативних мотивів. Проте тут картина є дещо іншою. Найвищий показник засвідчили другокласники (51%), а найнижчий – третьокласники (20,2%). На кінець закінчення початкової школи зовнішні негативні мотиви дещо зростають, проте і надалі залишаються у межах низького рівня (4 клас – 32,4%). Отже, примус батьків і страх бути найгіршим у класі є дієвою негативною мотивацією для сучасних молодших школярів.
Соціальна значущість учіння особливо підкреслюється в учнів 1 класу (69,8%). Аналіз показників свідчить, що шкільна атрибутика і надалі має значний вплив на навчальну діяльність молодших школярів 2, 3 та 4 класів. Майже усі учні вказували на значущість перерви, спілкування на перерві з однолітками, відпочинку тощо. Проте мотиви соціальної значущості учіння, спрямованість на оцінку та уникнення покарання недостатньо дієві, стійкі та довготривалі. Ці мотиви можна виокремити у групу нестійких, мало усвідомлених, неузагальнених, які є основною причиною зниження мотивації учіння молодшого школяра.
Мотивація престижу шкільного навчання зазнає суттєвих змін від початку навчання (1 клас – 77,4%, 2 клас – 78,6%) до закінчення початкової школи (3 клас – 54,9%, 4 клас – 47,7%). Як бачимо, особливо чутливі до оцінки та похвали за результати шкільної праці саме першокласники і другокласники. Хоча і відповіді учнів 3 та 4 класів підкреслюють наявність у дітей мотивації престижу. Значення оціночної мотивації, на нашу думку, набуває цінності для школярів за рахунок переносу оцінки за навчальні успіхи на оцінку себе як особистості. І це не випадково, адже більшість учителів і батьків, підкреслюючи значення навчальної діяльності, характеризують і особистість учня як позитивного чи негативного (молодець, вчиться на відмінно).
Аналіз відвідувань уроків дає змогу констатувати той факт, що позитивно підкріплена учителем учбова діяльність учнів супроводжується не тільки позитивним емоційним піднесенням, а й активною діяльністю впродовж уроку – більше половини учнів активно працювали після підкріплення позитивної оцінки похвалою вчителя. У випадках, коли позитивна діяльність учнів не підкріплювалась підтримкою чи схваленням учителя, їхня активність знижувалась.
Із зазначеного вище теоретичного і практичного викладення результатів дослідження робимо висновки, що у першокласників переважають зовнішні мотиви учіння (мотиви соціального значення) над внутрішніми. Можна зробити припущення, що у віці шести-семи років внутрішні мотиви неусвідомлені, усвідомлення значення учіння як виду діяльності настає з часом, під впливом різних зовнішніх та внутрішніх чинників самого учня.
У школярів 3 і 4 класів доля внутрішніх мотивів зросла, відповідно зменшується частка зовнішніх мотивів. Це свідчить про формування відповідального ставлення учнів до власної значущої діяльності.
Із отриманих результатів очевидні важливість і необхідність формування та корекції мотиваційної системи учнів, яка визначатиме характер учіння та динаміку розумового розвитку. З огляду на це першочерговим завданням навчально-виховного процесу у початковій школі є подолання негативного ставлення учнів до шкільного навчання, формування далекоглядної мети учіння, виховання у молодших школярів правильної організації самостійного оволодіння знаннями, уміння помічати власні навчальні недоліки, застосовувати пізнавальні здібності та свідомо керувати своєю учбовою діяльністю.
Здійснений якісний аналіз отриманих експериментальних даних дає змогу внести конструктивні пропозиції вчителям початкової ланки освіти з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня.
Тому формування мотивації учіння в шкільному віці, на нашу думку, без перебільшення можна назвати однією із центральних проблем сучасної школи. Її актуальність зумовлена оновленням змісту навчання, порушенням проблем формування у школярів прийомів самостійного набуття знань і пізнавальних інтересів.
Спираючись на реально існуючі мотиви учіння дітей, учитель має підбирати доцільні й ефективні засоби педагогічного впливу: продумує, як краще розкрити учням теоретичне й практичне значення навчального матеріалу, як здійснити індивідуальний підхід до учнів із позитивним, байдужим і негативним ставленням до навчальної роботи, як врахувати труднощі, що можуть трапитись у тих чи інших учнів, та як їх уникнути, як забезпечити й зберегти емоційний контакт з учнями і т. ін.
3.3 Формування і корекція мотивів учбової діяльності молодших школярів
Серед основних завдань сучасної школи дуже гостро стоїть питання пошуку нових шляхів формування стійкої позитивної мотивації учбової діяльності, без якої діяльність учня в навчально-виховному процесі буде неефективною. Тому формування уже в початкових класах мотивів, які б сповнювали подальше навчання дитини значимим змістом, є дуже необхідним, бо без нього подальше навчання школяра може просто виявитись неможливим.
Вивчення мотивації та її формування – дві сторони процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особистості учня, виявлення її реального рівня і можливих перспектив, зони найближчого розвитку в кожного учня і класу в цілому. Водночас у процесі формування мотивації розкриваються її нові резерви. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, що передував формуванню, і з тими планами, які були намічені.
Результати нашого дослідження доводять, що розроблений нами цикл тренінгових занять “Я – школяр. Я – третьокласник!” може використовуватись для формування та підвищення мотивації учіння учнів початкової школи (див. Додаток Л).
Програма корекційних та розвивальних занять базувалася на вправах і програмах, рекомендованих у працях М. Акімової, В. Козлової, Т. Шамової, С. Коробко, Р. Немова, В. Шмідт, В. Кириленко та ін. та застосовувалась із урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Реалізація завдань групових занять вирішувалася через єдність різних методичних прийомів: ігрових, психологічних вправ, психогімнастики, ситуаційних задач, роботи з казками. Для цього добиралися спеціальні вправи, які сприяли не тільки формуванню мотивації учіння, а й створювали позитивний настрій у групі.
Мета корекційно-розвивальних занять полягала у формуванні позитивної навчальної мотивації, підвищенні самооцінки молодших школярів, розвитку саморегуляції, у формуванні навичок керування психічними функціями.
Програма реалізовувалася послідовно упродовж трьох місяців другого семестру та складалася з дванадцяти занять. Проведені заняття базувались на позиціях:
- мотивуючої сили – ігрові вправи, які активізували позитивно спрямовані мотиви на розвиток зацікавленості та інтересу до навчальних задач;
- спрямованості на досягнення позитивного результату діяльності та використання результатів у повсякденному житті;
- парадоксальності – експериментування із закономірностями мотивації учіння.
- створення сприятливої ситуації взаємодії в групі;
- використання результатів занять в ситуації шкільного навчання;
- практичної результативності занять
Провідна мета занять – оволодіння методами активізації мотивації учіння та скеровування цих умінь під час виконання учбової діяльності. Для проведення занять ми створили корекційну групу у складі 15 учнів третього класу. Вибір третьокласників для занять зумовлений тим, що саме після двох років навчання в школі у дітей знижується мотивація учбової діяльності. це пояснюється тим, що згасає загальне позитивне ставлення до школи, при чому згасає закономірно, тому що воно вже задоволено. Перебування дитини в школі саме по собі втрачає безпосередню емоційну привабливість, він до нього звикає. Розуміння соціальної значущості навчання тепер повинно бути підкріплене інтересом до самого змісту навчання, до способів добування знань. А. Маркова вважає, що там, де вчителеві вдається це зробити, зниження мотивації навчання до кінця початкової школи не настає.
Корекційна група складалася із постійної кількості учасників з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, заняття проводились один раз на тиждень з чіткою регламентацією часу (не більше 45 хвилин).
Обов'язковими умовами є: вступне слово керівника групи для налаштовування на позитивний лад, для цього, відповідно до віку групи, керівник повідомляє мету завдання у вигляді цікавої оповіді чи історії; рефлексія в кінці кожного заняття: обмін почуттями, емоціями, які супроводжували учня протягом заняття, можна також використовувати "малюнок настрою", коли учням пропонується намалювати обличчя з відповідними емоціями.
Для формування пізнавальної активності учнів молодших класів необхідною умовою є позитивна мотивація, яка в учінні виступає як пізнавальний інтерес до запропонованих, ще не знайомих завдань.
Після циклу таких занять слід було б провести повторну діагностику мотивації та визначити її динаміку після закінчення занять. Але на даному етапі дослідження розроблені тренінгові заняття були проведені нами з метою апробації. Цикл занять був перерваний на тривалий час через простудні захворювання дітей, що були учасниками групи. Між деякими заняттями були більші перерви, хоча заплановані були щотижневі заняття. Тому очікувати динаміку досліджуваних психологічних параметрів було б передчасно, тому ми не проводили контрольного зрізу. Цьому присвятимо свої майбутні наукові дослідження та психолого-педагогічні пошуки на посаді класовода.
На розвиток мотиваційного компоненту у структурі учбової діяльності впливають не тільки взаємодія учня з учителем, але й взаємодія учнів між собою в процесі спільного розв’язання навчальних задач.
За цього ми враховували, що мотивація – це не навичка і не інформація. Мотивацію учіння не можна тренувати в учнів безпосередньо, як, наприклад, навички каліграфії, не можна мотивації і навчитись, як таблиці множення, її можна лише стимулювати, розвивати, підвищувати і т.ін. [49].
Загальний шлях формування мотивації учіння полягає в тому, щоб сприяти перетворенню наявних у молодшого школяра широких спонукань (уривчастих, імпульсивних, нестійких, обумовлених зовнішніми стимулами, неусвідомлюваних, мало дієвих) у зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою.
О. Савченко наголошує, що “чим молодші учні, тим більше значення для формування позитивного ставлення до навчання мають стимули опосередкованого впливу, які діють сильніше і триваліше. Найсуттєвішим для забезпечення такого впливу є стимулююче педагогічне спілкування, використання дидактичних ігор, інсценізація, взаємне навчання дітей з різними навчальними можливостями, створення ситуації програмованого успіху, різні засоби педагогічної підтримки” [58, 214].
Опрацювання психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, власний педагогічний досвід дає нам змогу запропонувати методичні рекомендації вчителям щодо формування позитивної мотивації учбової діяльності учнів молодшого шкільного віку. Це стало поштовхом для організації та проведення методичного семінару з учителями тих початкових класів ЗОШ І-ІІІ ступенів смт. Велика Березовиця, на базі яких проходив констатуючий та формуючий експерименти.
Семінар “Учителю про шляхи формування позитивних мотивів учіння молодших школярів” було проведено 16 квітня 2009 р. (див. Додаток М). Предметом обговорення на семінарі стали наступні матеріали.
Прийоми діяльності вчителя, що сприяють формуванню мотивації учіння в цілому. Вихованню позитивної мотивації учіння сприяють: загальна атмосфера в школі й класі; включення учня в колективні форми організації різних видів діяльності; співпраця вчителів та учнів, допомога вчителя не у вигляді прямого втручання у виконання завдання, а у вигляді порад, що наштовхують самого учня на правильне рішення; залучення вчителем учнів до оцінювання й формування в них адекватної самооцінки.
Окрім цього, формуванню мотивації сприяють цікавість викладу (цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти), незвичайна форма викладення матеріалу, що викликає здивування в учнів; емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуації суперечки й дискусії; аналіз життєвих ситуацій, роз’яснення суспільного й особистісного значення навчання й використання шкільних знань у майбутньому житті; уміле застосування вчителем заохочення й осуду. Особливого значення тут набуває зміцнення всіх сторін уміння школяра вчитися, що забезпечує засвоєння всіх видів знань і їхнє застосування в нових умовах, самостійне виконання ним навчальних дій і самоконтролю, самостійний перехід від одного етапу навчальної роботи до іншого, включення учнів у спільну навчальну діяльність.
Спеціальні завдання на зміцнення окремих сторін мотивації. Використовуючи різноманітні прийоми формування мотивації учіння, учителеві треба пам’ятати, що зовнішні, навіть сприятливі умови впливають на мотивацію учіння не безпосередньо, а тільки переломлюючись через внутрішнє ставлення до них самого учня. Тому необхідно передбачити систему заходів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів цієї внутрішньої позиції учня, його відкритого, активного, стійкого й усвідомленого ставлення до впливів учителя.
Робота педагога, спрямована на зміцнення й розвиток мотиваційної сфери, включає наступні види впливів: актуалізація вже сформованих у школяра позитивних мотиваційних установок, які треба не зруйнувати, а зміцнити й підтримати; створення умов для появи нових мотиваційних установок (нових мотивів, цілей) і поява в них нових якостей (стійкості, усвідомленості, дієвості й ін.); корекція дефектних мотиваційних установок, зміна внутрішнього ставлення дитини як до теперішнього рівня своїх можливостей, так і до перспективи їхнього розвитку.
На наш погляд, вчитель для цілеспрямованого впливу на мотиваційну сферу учнів може застосовувати різні завдання й вправи. Важливо починати зі зміцнення почуття “відкритості” до впливів, тобто навченості в широкому розумінні цього слова. Тут можуть використовуватися вправи на співпрацю з дорослим спочатку на матеріалі недоступного завдання, на пошук нових підходів до завдання із прихованими можливостями. У завданнях на “навченість” можна заохочувати, з одного боку, готовність до співпраці й допомоги одного учня іншому; з іншого боку, поява власної позиції, прагнення самому вирішити завдання й знайти свій шлях його вирішення.
Наступна група завдань – це використання ситуацій вибору для зміцнення й усвідомлення мотивів. Ситуації вибору досить сприятливі, тому що вони змінюють уміння школяра приймати рішення, вміння зважити всі “за” і “проти”, співставити різні мотиви, особливо в ситуаціях з конфліктного вибору з різноспрямованих тенденцій (наприклад, зробити щось для себе або для інших, виконати творче або репродуктивне завдання). Усе це робить школяра суб’єктом учбової діяльності. Ситуації вибору бажано застосовувати багаторазово, урізноманітнюючи їх, і використовувати ситуації реального морального вибору, що часто зустрічаються в житті.
У наступній групі вправ слід зміцнювати адекватну самооцінку; за цього навчити школярів розрізняти свої задатки в цілому й зусилля в даному завданні, а також оцінювати психологічну вартість для себе даної роботи (витрату часу й сил) і цим визначати реалістичність мети, свого рівня домагань.
У вправах на закріплення адекватної самооцінки важливо вчити школяра психологічно грамотному поясненню своїх успіхів і невдач, навчати прийомам зняття необґрунтованої тривожності з приводу стану своїх знань і вмінь, учити активізувати всі свої можливості. Вправи на розвиток самооцінки можуть призвести до того, що учень змінить своє внутрішнє ставлення як до теперішнього рівня можливостей, так і до перспективи їхнього розвитку.
Особливим видом роботи з формування в учнів адекватного рівня домагань і самооцінки є обмірковане заохочення їх учителем. Похвала вчителя стимулює учня лише в тому випадку, коли завдання відчувається учнем як досить важке, і в заохоченні вчителя учень “прочитує” високу оцінку своїх можливостей і здібностей. І навпаки, похвала вчителя за легке завдання може знижувати мотивацію учня, тому що він буде схильний думати, що вчитель невисоко оцінює його можливості.
Для мотивації школяра більш важливою, ніж оцінка вчителя, є прихована в оцінці інформація про його можливості. Оцінка вчителя підвищує мотивацію, якщо вона має стосунок не до здібностей учня в цілому, а до тих зусиль, які учень докладає при виконанні завдання. Якщо вчитель своєю оцінкою мобілізує нові додаткові зусилля учня (а не просто сліпо вірить у сили учня), то це викликає зростання активності й внутрішньої мотивації.
Іншим правилом виставлення оцінки вчителем для заохочення мотивації є прийом порівняння успіхів учня не з успіхами інших учнів, а з його колишніми результатами. За цього слабкий учень буде частіше переживати почуття успіху, а сильний буде зустрічатись з необхідним відчуттям невдачі. Таким чином, похвала й оцінка вчителя тільки тоді будуть стимулювати позитивну мотивацію, коли вони будуть враховувати реальний внесок учня в роботу, психологічну вартість цієї роботи для даного школяра.
Формування мотивації на окремих етапах уроку. Загальне завдання вчителя полягає в тому, щоб учень постійно був мотивованим до дій – і на початку уроку, і в ході його, і наприкінці уроку. Але за змістом ця мотивація є різною.
На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного й нового він довідається сьогодні, де зможе застосувати засвоєне, які переваги йому дасть засвоєння матеріалу уроку. У ході уроку крім збереження й посилення вихідної мотивації можуть виникнути нові додаткові мотиви. Це відбувається, якщо учень починає усвідомлювати й розуміти, якими способами він діє, вміє їх оцінити, порівняти, одержати задоволення від самого процесу свого навчання. Наприкінці уроку необхідно створити мотивацію завершення – учень повинен вміти оцінити, які поставлені на початку уроку завдання виконані, які – ні, вміти визначити причину цього, зробити для себе висновки, поставити завдання для подальших етапів. Головне завдання кінця уроку полягає в тому, щоб кожний учень зміг вийти з нього з позитивним досвідом.
Кожен етап уроку вчитель повинен наповнити психологічним змістом з суттєвою мотиваційною складовою, оскільки кожен етап – це специфічна за своїм мотиваційним змістом психологічна ситуація [ , 59-65].
Етап викликання вихідної мотивації. На початковому етапі уроку вчитель може враховувати кілька видів спонукань учнів: актуалізувати мотиви попередніх досягнень (“Ми добре попрацювали над попередньою темою”), викликати мотиви відносної незадоволеності (“Але не засвоїли ще одну важливу сторону цієї теми”), підсилити мотиви орієнтації на майбутню діяльність (“Між іншим для вашого майбутнього життя це буде необхідно: наприклад, у таких-то ситуаціях”), підсилити мимовільні мотиви подиву, допитливості і т. д. Це можна зробити, насамперед, створенням практичної ситуації й зіткненням учнів з їхніми індивідуальними труднощами. Потім учитель організує обговорення того, що учні знають, чого не знають і не вміють, підводить учнів до усвідомлення того, чому треба навчитися.
2.Етап підкріплення й посилення мотивації. Тут учитель орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів, викликаючи інтерес до декількох способів розв’язання задач і їх співставлення (пізнавальні мотиви), до різних способів співробітництва з іншою людиною (соціальні мотиви). Мотивація навчання підтримується й підсилюється за рахунок зміцнення її окремих складових. Цей етап важливий тому, що вчитель, викликавши мотивацію на першому етапі уроку, іноді забуває про неї, зосереджуючись на предметному змісті уроку.
Для підтримки й формування мотивації в ході уроку вчитель може застосувати ряд прийомів. Тут можуть бути використані чергування різних видів діяльності (репродуктивних і пошукових, усних і письмових, важких і легких, індивідуальних і загальних); вибір учителем рівнем складності матеріалу й використання оцінки таким чином, щоб чергувати в школярів мотиви й емоції з позитивною й негативною модальністю (задоволеність і невдоволеність), залучаючи для цього активний пошук учнів, перевірку їхніх сил, залучаючи їх до самоконтролю й самооцінки.
3.Етап завершення уроку. Важливим тут є те, щоб кожен учень закінчив діяльність з позитивним особистим досвідом і щоб наприкінці уроку виникла позитивна установка на подальше учіння, тобто позитивна мотивація перспективи. На кінцевих етапах уроку вона створюється з використання певних прийомів. Головним тут є посилення діяльності оцінювання самих учнів у поєднанні з розгорненою диференційованою оцінкою вчителя. Для вироблення такої мотивації не завжди спрацьовує підкріплення успіхів учнів – у певних умовах є важливим показати учням їх слабкі місця, щоб сформувати у них диференційоване уявлення про свої можливості. Це зробить їх перспективну мотивацію більш адекватною і дієвою. На уроках засвоєння нового матеріалу ці висновки можуть стосуватись ступеня засвоєння нових знань і умінь. На уроках закріплення може йтися про відпрацювання окремих навичок до автоматизму. Підтримка вчителем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв’язку між частинами уроку. Зрозуміло, що названі етапи можуть бути більш чи менш розгорнутими залежно від конкретних обставин уроку.
За даними наукових досліджень, формуванню мотивації учіння сприяють такі умови: 1) створення протиріч між вже відомим та невідомим, 2) засвоєння наукових понять, розкриття умов їх походження, 3) формування спеціальної навчальної діяльності, 4) положення учня у системі міжособистісних відносин, 5) організація колективної діяльності, 6) застосування системи заохочень та покарань, 7) показ особистісної та суспільної вагомості знань тощо.
Важливими дидактичними прийомами розвитку мотивації учіння у молодшій школі є:
уміння звернути увагу учнів на звичайні життєві факти і явища під іншим кутом зору;
підбір завдань, зміст яких зв’язаний з краєзнавчим матеріалом;
відбір фактів, які найбільш цікавлять молодших школярів, а саме – що пов’язані з їх власним життям, зі справами близьких і знайомих людей.
Вихованню позитивної мотивації учбової діяльності сприяють загальна атмосфера в школі й класі; залучення учня до колективних заходів; співпраця вчителів та учнів; допомога вчителя не у вигляді прямого втручання у виконання завдання, а у вигляді порад, що наштовхують учня на правильне рішення; залучення вчителем учнів до оцінювання й формування в них адекватної самооцінки.
Перебудова позиції вчителя в забезпеченні мотиваційного компонента уроку передбачає таку організацію навчання, щоб для всіх дітей були передумови виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися.
Для розвитку мотивації учіння потрібні середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Тому загальні умови педагогічного стимулювання на уроках слід поєднувати із застосуванням широкого діапазону методичних прийомів, які “прямо працюють” на мотиваційний компонент уроку.
До мотиваційного компоненту уроку потрібно підбирати цікавий матеріал, який стимулює емоції та почуття учнів, використовуючи рольові, сюжетні, дидактичні ігри. Гра у навчальному процесі створює мотивацію, збуджує інтерес, розвиває комунікативні навички. Перевага гри ще в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для дитини.
Навчальні завдання уроку слід добирати з елементами новизни та непередбачуваності, що сприятиме формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання; стежити за тим, щоб завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності школяра; регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи його; надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободу; наповнювати зміст навчання цікавим, особистісно значущим матеріалом; намагатись підтримувати позитивні емоції, стимулювати інтелектуальні почуття молодших школярів.
Досвід переконує, що емоційні переживання в учнів викликає все нове, яскраве, цікаве, насичене живими образами. Той навчальний матеріал, який віднайшов емоційний відгук в учнів, викликав у них інтелектуальні почуття, запам’ятовується краще і міцніше.
Для формування повноцінної мотивації, яка в свою чергу є засобом підвищення якості знань учнів, використовується робота творчими групами. Учні працюють на уроці як справжні дослідники, науковці. Мотивація навчальної діяльності проводиться у вигляді розумової розминки, ситуації вільного вибору, створення проблемної ситуації. Вирішальним фактором у розвитку мотивації навчання є використання активних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, надання можливості розвитку власної індивідуальності, самореалізації. Залучення учнів до виконання конструктивних, перетворюючих. Фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, моделі, практичної дії. Це метод тестування, групової роботи, дидактичної гри, метод евристичної та мотиваційної бесіди.
Виділяють наступні умови формування в учнів повноцінної мотивації: використання на уроці особистісне орієнтованого цікавого матеріалу; підтримка прагнення до саморозвитку і самовдосконалення; формування допитливості та пізнавального інтересу; збагачення мислення інтелектуальними почуттями; стимулювання появи емоційного задоволені від процесу навчання; формування адекватної оцінки власних можливостей; використання різних способів педагогічної підтримки; виховання почуття обов’язку, відповідального ставлення до навчальної роботи; встановлення по-справжньому гуманних стосунків з учнями, повага до особистості дитини; задоволення потреби у спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання.
ВИСНОВКИ
Проблема мотивації і мотивів поведінки та діяльності – одна із стрижневих у психології. Мотивація – одне з базових понять, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. Мотиваційна сфера – ядро особистості, що включає систему мотивів (мотивацію) у їх супідрядному взаємозв’язку (ієрархії). Дослідження мотивів у психології відбувається за різними напрямками, а саме через складання їхніх класифікацій, феноменологічний опис, побудову структури окремих мотивів. Таким чином, класифікаційний, феноменологічний і структурний підходи, маючи власну специфіку, є взаємодоповнюючими та взаємопроникаючими.
Ефективність учбової діяльності безпосередньо залежить від мотивів, які спонукають учня до активності і визначають її спрямованість. Будучи невід’ємним компонентом учіння, мотивація чинить вплив як на перебіг, так і на ефективність діяльності школярів. Учбова діяльність дитини стимулюється не одним мотивом, а цілою системою різноманітних мотивів, які переплітаються, доповнюють один одного, перебувають у певному співвідношенні між собою.
В учбовій діяльності школяра мотивація виконує спонукальну, організуючу і смислоутворюючу функції. Мотиви є наслідком психологічної переробки дитиною тих впливів, які надходять від сім’ї, школи, громадських установ і зумовлюються усвідомлюваним чи недостатньо усвідомлюваним ставленням до них залежно від вікових та індивідуальних особливостей дитини.
Мотивація учіння відіграє важливу роль у становленні особистості, адже без неї неможлива ефективна учбова діяльність та розвиток здатності і потреби до самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти. Саме у молодшому шкільному віці закладається основа для подальшого учіння школяра і часто від бажання вчитися у початковій школі залежить і прагнення до учіння у середніх та старших класах.
Результати констатуючого експерименту свідчать, що для дітей-шестирічок початкової школи найменш характерним є тип мотивації учіння, пов’язаний з інтересом до знань і потребою в їх вивченні. Учбово-пізнавальний мотив посів найнижчу позицію. На початку навчання у школі провідне значення для дитини мають соціальні та позиційні мотиви, значну мотиваційну роль відіграють і одержувані учнями оцінки. Проте для 20% першокласників переважаючим ще залишається ігровий мотиви, неадекватно перенесений у нову навчальну сферу. Окрема група учнів вчаться з примусу (6%).
Спрямованість на отримання знань зростає в учнів 3 і 4 класів. Висока спрямованість на оцінку, як вид мотивації, спостерігається на усіх класно-вікових проміжках. Але найвищими є показники в учнів другого та третього класів. Проте не всі діти першого і другого класів добре розуміють об’єктивну роль оцінки. Для молодших школярів оцінка виражає і оцінювання знань учнів, і суспільну думку про нього, тому діти прагнуть до неї не власне заради знань, а заради того, щоб зберегти і підвищити свій престиж.
Відсоткова доля внутрішніх мотивів учіння збільшується відповідно до терміну учіння і досягає максимального показника в учнів 4 класу. Зовнішні позитивні мотиви є особливо дієвими для учнів 1 та 2 класів, далі вони поступово втрачають свою значущість у третьокласників та четвертокласників. Подібна тенденція простежується і у дієвості зовнішніх негативних мотивів: найвищий показник засвідчили другокласники, а найнижчий – третьокласники. На кінець закінчення початкової школи зовнішні негативні мотиви дещо зростають, проте і надалі залишаються у межах низького рівня. Отже, примус батьків і страх бути найгіршим