Xreferat.com » Рефераты по безопасности жизнедеятельности » Пожежі, їх види, причини виникнення

Пожежі, їх види, причини виникнення

зонах, прилеглих до осередку, відзначаються аномальні теплофізичні властивості полімерного матеріалу, що утворюється: зменшення ефективного коефіцієнта теплопровідності, збільшення ефективної теплоємності та вологості.

Сферичний шар полімерного матеріалу, який оточує осередок тління, перешкоджає розсіюванню теплоти осередку в об’ємі та створює ефект «адіабатичної сорочки», що й пояснює високу «живучість» осередку тління та труднощі, пов’язані з гасінням.

Знання особливостей термічного розкладу й горіння деревини має основоположне значення для оцінки її пожежної небезпеки, а також для розробки засобів та способів її вогнезахисту.


Горіння рідин


РІДИНИ – речовини, тиск насичених парів яких при температурі 25 °С та тиску 101,3 кПа (1 атм) менше 101,3 кПа. До рідин належать також тверді плавкі речовини, температура плавлення або краплепадіння яких менше 50 °С.

Рідини, які горять, поділяють на ГОРЮЧІ та ЛЕГКОЗАЙМИСТІ. Відповідно до міжнародних рекомендацій, до легкозаймистих належать всі горючі рідини, що мають температуру спалаху нижче 61 °С (при визначенні в лабораторних умовах у закритому тиглі) або 66 °С (у відкритому тиглі). Особливо небезпечними є легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С.

Горіння рідин відбувається у газовій фазі та являє собою складний фізико-хімічний процес, що проходить при взаємному впливі кінетичних, теплових і гідродинамічних явищ. Як результат випаровування, над поверхнею рідини утворюється паровий потік, змішування та хімічна взаємодія якого з киснем повітря забезпечує формування зони горіння, тобто тонкого шару газів, що світиться, і в який з поверхні рідини надходять горючі пари, а з повітря дифундує кисень. Стехіометрична суміш, що виникає, згоряє за частку секунди. Оскільки швидкість хімічного перетворення в зоні горіння в даному випадку залежить від швидкості надходження реагуючих компонентів до поверхні полум’я шляхом молекулярної та конвективної дифузії, процес горіння рідин називається дифузійним горінням. Спрощено горіння рідини показано на рис. 2.8.


Пожежі, їх види, причини виникнення
Рис. 2.7. Схема дифузійного горіння рідини


Розміри та форма полум’я рідин суттєво залежать від діаметра резервуара, в якому відбувається горіння. Зі збільшенням діаметра резервуара висота полум’я збільшується. Полум’я рідин у пальниках малого діаметра буде ламінарним, у резервуарах – турбулентним.

Стійкість полум’я над поверхнею рідини, що горить, забезпечується надходженням до нього з певною швидкістю горючих парів та кисню. Швидкість надходження пального, в свою чергу, залежить від тиску його парів над поверхнею рідини і отже, від її температури.

Кінетика процесу вигоряння рідин характеризується швидкістю вигоряння, яка не є фізико-хімічною константою, оскільки залежить від властивостей горючої рідини, діаметра резервуара та умов тепло- та масообміну в зоні горіння.

Горіння газів


ГАЗИ – речовини, тиск насичених парів яких при температурі 25 °С та тиску 101,3 кПа перевищує 101,3 кПа.

Будь-яка суміш горючого газу з повітрям спалахує при контакті з розжареним тілом, та полум’я, що виникає, поширюється, якщо концентрація газу знаходиться в інтервалі між нижньою та верхньою концентраційними межами поширення полум’я. Швидкість поширення вогню залежить від природи горючого газу, температури навколишнього середовища і тиску та змінюється від 1 до 2000 м·с-1. Саме цей фактор визначає швидкість розширення нагрітих газів, а отже, й збитки, які здатні спричинити пожежа або вибух. Запалювання горючих газових сумішей може виникати при їх контакті з розжареними поверхнями з появою в середині суміші іскор різного походження або полум’я. Ініціювання горіння газової суміші в одній точці призводить до нагрівання ближче розташованих шарів, де починаються хімічні перетворення. Згоряння таких шарів викликає за собою горіння наступних – і так до повного вигоряння горючої суміші, яка таким чином згоряє пошарово. Зона горіння переміщується по суміші, забезпечуючи поширення полум’я. Межа зони горіння в газовій фазі, де здійснюється хімічне перетворення та проходить інтенсивний розігрів газу, є фронтом полум’я. Попереду фронту полум’я, що поширюється, знаходиться свіжа суміш, а позаду –продукти горіння. Якщо свіжа суміш рухається назустріч фронту полум’я зі швидкістю, яка дорівнює швидкості поширення полум’я, полум’я буде нерухомим (наприклад, у газовому пальнику). У процесі поширення полум’я тепло, що виділяється під час реакції, витрачається на нагрівання свіжої суміші та частково витрачається в навколишнє середовище. Якщо втрати тепла перевищать певне критичне значення, то виникне прогресивне зниження температури полум’я, а потім його загасання. Коли гази згоряють у вільному об’ємі, продукти реакції безперешкодно розширяються й тиск залишається практично постійним. Згоряння в замкненому об’ємі супроводжується підвищенням тиску.


Горіння пилу


ПИЛ – дисперговані тверді речовини та матеріали з розміром частинок менше 850 мкм (0,85 мм). Пил з горючих речовин, зважених у повітрі (газозавись), поводить себе значною мірою як газоповітряна суміш і теж здатний вибухати. Процес горіння газозависі хімічних органічних речовин значною мірою визначається механізмом теплопередачі по фронту полум’я. В органічних системах теплопередача здійснюється, головним чином, шляхом кондуктивно-конвективного теплообміну. Домінуючим механізмом теплопередачі є теплопровідність по газу. На горіння газозависей впливає й гравітація, що проявляється в осіданні частинок під дією сил тяжіння. У загальному вигляді модель фронту полум’я має такий вигляд: із високотемпературної зони пилової хмари, що горить, під впливом теплового потоку частинки встигають випаровуватися до спалахування; поширення фронту полум’я проходить по однорідній газоподібній суміші парів пального з повітрям; реакція взаємодії пального з окисником, що описується відомими з теплової теорії закономірностями, відбувається в кінетичній області.

Як результат руху фронту полум’я має місце часткове розсіювання свіжої суміші поблизу провідних точок полум’я. При цьому окисник (газова фаза) розсіюється в більшій мірі, ніж пальне (конденсована фаза), внаслідок чого фази отримують відносну швидкість й відповідно змінюється співвідношення пального з окисником у фронті полум’я. Підвищення концентрації пального супроводжується зростанням швидкості полум’я в даних зонах. Горіння газозависей природних палив має свої особливості, оскільки тверді природні палива відрізняються від більшості інших хімічних речовин наявністю трьох компонентів: леткої частини, коксу та золи. Процеси займання й поширення полум’я для кожної з цих складових мають певні відмінності. Летка частина складається з газоподібних компонентів, що виділяються під час нагрівання з палива без участі окисника. Кокс близький за складом до вуглецю, до того ж швидкість його горіння значно менша швидкості горіння леткої частки. Тому участь коксу в пилових вибухах природних палив незначна. Зола, що є мінеральною частиною палива, вміщує в собі ряд компонентів, здатних брати участь у горінні (пірити, колчедани, лужні метали), однак зола, в цілому, поводить себе як інертний матеріал.

Вибухи газозависей твердих палив належать до типових теплових вибухів. Фронт полум’я поширюється по зависі як результат передачі тепла від продуктів горіння в свіжу суміш. Процеси в газозависях природних палив, на відміну від горіння газових сумішей, ускладнюються через тривалість прогрівання частинок й можливість перебігу реакції окиснення як в кінетичній, так і в дифузійній області.

Характерною особливістю горіння пилоповітряних сумішей в реальних умовах є те, що первісно об’єм газозависі, що утворився, може викликати переведення до стану зависі (взмучування) відкладеного пилу та їх наступне вигоряння. Цим пояснюється, що такі вибухи, як правило, розвивають великий тиск й супроводжуються сильними руйнуваннями.


Самозаймання


Цілий ряд матеріалів, особливо волокнистих, мають здатність довільно загорятися за відсутності зовнішнього джерела запалювання, тобто можуть самозайматися.

САМОЗАЙМАННЯ – це початок горіння у результаті само-ініційованих екзотермічних процесів.

Горіння здатне виникнути в купі твердого мінерального палива або органічного матеріалу, якщо має місце циркуляція повітря, достатня для сприяння окиснюванню, але недостатня для відводу тепла, що виділяється.

Залежно від первісної причини самозаймання розрізняють три його види: теплове, хімічне та мікробіологічне. ТЕПЛОВЕ САМОЗАЙМАННЯ виникає в масі матеріалів при їх помірному нагріванні ззовні. При цьому початок самонагрівання матеріалу пов’язаний зі збільшенням швидкості екзотермічного окиснення повітрям, що вміщується в його порах. Найбільш інтенсивне самонагрівання виникає в місці, де досягаються найкращі умови акумуляції тепла. Таким умовам відповідають глибинні шари матеріалів, найбільш віддалені від зовнішньої поверхні. Для кращого розуміння процесу теплового самозаймання уявимо, що зразок твердого матеріалу поміщається в повітряний термостат, який встановлюється на різні задані температури. Температури, що досягаються під час цих випробувань за часом, наведені на рис. 2.9.

У разі помірного нагрівання матеріал без змін стану буде досягати температури середовища в термостаті, а після відключення термостата матеріал повернеться в початковий стан (крива 1). При досягненні певної температури Тсн (температура самонагрівання) в матеріалі починаються екзотермічні фізико-хімічні перетворення (розклад, окиснення тощо), і він починає самонагріватися. Залежно від умов акумуляції тепла самонагрівання може призвести або до досягнення рівноваги між тепловиділенням та теплом, що відводиться (і тоді після вичерпання здатних окиснюватися складових частин матеріалу, його температура зрівняється з температурою навколишнього середовища (крива 2)), або до досягнення певної температури Тсз (температура самозаймання, починаючи з якої здійсниться спонтанне зростання швидкості реакції та обов’язково виникне горіння (крива 3)). Зона температур між Тсн та Тсз є потенційно небезпечною.

Пожежі, їх види, причини виникнення
Рис. 2.9. Залежність температури горючого матеріалу від часу при різних початкових температурах. Схема теплового самозаймання


До типових прикладів теплового самозаймання належать випадки самозаймання теплової ізоляції опалювальних комунікацій та теплообмінних апаратів, яка виконана з мінераловатних плит, тирси тощо.

До ХІМІЧНОГО САМОЗАЙМАННЯ належать випадки, зумовлені екзотермічною взаємодією речовин. Наприклад, самозаймання може виникнути у разі розливання концентрованої азотної кислоти на деревні стружки або тирсу. Широко відомі випадки самозаймання промащених матеріалів. Більшість мастил, в особливості рослинних, легко окиснюються. Кількість вивільнюваного тепла визначається площею поверхні, відкритої для доступу повітря. Вона відносно невелика у просто розлитого мастила. Якщо це мастило убирається обтиральним ганчір’ям або тирсою, площа поверхні значно збільшується, а тепловиділення при цьому зростає, оскільки матеріали, убрані мастилом, є поганими провідниками тепла. Тепло акумулюється, й нерідко за відносно короткий строк призводить до самозаймання. До того ж класу самозаймистих хімічним способом речовин належать й так звані ШРОФОРНІ РЕЧОВИНИ, що загоряються в контакті з повітрям, наприклад: тонкоподрібнений алюміній, тетрагідрид кремнію, сульфід заліза, деякі металоорганічні з’єднання тощо.

До МІКРОБІОЛОГІЧНОГО САМОЗАЙМАННЯ належать випадки самозаймання матеріалів, які є живильним середовищем для так званих термофільних мікроорганізмів, що виділяють теплову енергію в процесі своєї життєдіяльності. За таким механізмом проходить самозаймання сіна, торфу та інших органічних матеріалів. Природні органічні матеріали, в основному, є багатокомпонентними системами. Наприклад, сухе молоко містить більше ста компонентів. Не менше число компонентів міститься в сухих рослинах та багатьох інших природних матеріалах. У процесі самозаймання відбувається велика кількість паралельних та послідовних хімічних реакцій. Дослідженнями встановлено, що в самозайманні деревних матеріалів, залежно від температурних режимів, основну роль відіграють екстраговані компоненти й клітковина. При самозайманні сухих зелених рослин, міхів, листя та хвої процес самозаймання визначається окисненням білків, що розчинюються, жирних кислот та цукрів. У вологому стані такі білки реагують з цукрами, що сприяє окисненню системи білок–цукор й знижує схильність до наступного самозаймання. Тому саме влежування скошеної трави протягом не менше «трьох рос» визначається необхідною умовою запобігання сіна від самозаймання. Рослинні та деревні матеріали піддані процесу метаморфізму, що супроводжується змінами їх схильності до самозаймання, результатом якого є вуглефікація. Перша стадія метаморфізму утворює торф. Усі види торфу, незалежно від походження й умов утворення, здатні самозайматися. Найбільш схильним до самозаймання є низинний торф. У контакті з киснем торф окиснюється і його схильність до наступного самозаймання знижується. Підвищену, порівняно з торфом, схильність до самозаймання має буре вугілля, в якому цей процес виникає частіше, ніж в інших видах копалин твердого палива. Свіжоутворена поверхня будь-якого вугілля має високу реакційну здатність, внаслідок чого подрібнене вугілля, а тим більше вугільний пил, дуже схильні до самозаймання. Під час зберігання на повітрі відбувається окиснювання вуглецевої поверхні та знижується ймовірність подальшого самозаймання вугілля. Проте в результаті зволоження схильність окисненого вугілля до самозаймання повертається практично до вихідного стану.

У порівнянні з копалинами вугілля всі види технічного вуглецю (вуглецеві сажі) менш схильні до самозаймання. У той же час, маючи виключно високу дисперсність (питома геометрична поверхня ≈ 100 м2∙г-1) та за наявності на поверхні частинок певної кількості активних центрів, сажі в умовах виробництва, транспортування та зберігання можуть самозайматися. Відповідальні за самозаймання активні центри мають різну природу. На поверхні пічних частинок сажі найбільш ймовірними активними центрами є вуглецеві атоми з ненасиченими й перенапруженими валентними зв’язками. Крім того, на поверхні частинок сажі, отриманої пічним способом, особливо антраценових канальних саж, можуть знаходитися вуглеводні, що не зреагували та мають такі ненасичені валентні зв’язки.

Суттєвий вплив на процес самозаймання органічних матеріалів має їх зволоження. Волога стимулює дію термофільних мікроорганізмів. Під дією ферментів активно окиснюються білки та цукри, розщепляються стійкі до окиснення крохмаль та клітковина. Мікроорганізми також продукують білки. Таким чином, під час життєдіяльності мікроорганізмів здійснюється не тільки ферментативний процес окиснення, але й виділяються продукти з нахилом до хімічного окиснення.

Як результат дії вологи різко активізується процес попереднього окиснення вугілля. Це викликано тим, що внаслідок окиснення енергія активації зростає, а під дією води – знижується. У присутності вологи стійкі до термічного розкладу лактонні групування трансформуються в карбоксили, які, в свою чергу, легко декарбоксилизуються з виділенням СО2 та утворенням на вуглецевій поверхні ненасичених валентних зв’язків.

На випаровування вологи у процесі самозаймання витрачається теплова енергія. Вологий матеріал довільно нагрівається до температури близько 80 °С, після чого спостерігається затримка, яка називається «пульсацією», а потім відбувається процес довільного охолодження, або процес стрибкоподібного самонагрівання, що викликає горіння.


Список використаних літературних джерел


Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.93 р. N 3745-XII.

Постанова Кабінету Міністрів України (далі ПКМУ) від 26.07.94 р. “Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”.

Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МНС від 19.10.2004 року № 126.

Технічний регламент знаків безпеки і захисту здоров'я працівників, затверджений ПКМУ від 25.11.2009 року № 1262.

Типове положення про відомчу пожежну (пожежно-сторожову) охорону, зетверджене ПКМУ від 14.08.1995 року № 653.

Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), затверджене ПКМУ від 03.03.1995 року № 232.

Положення про добровільну пожежну дружину (команду), затверджене ПКМУ від 25.02.2009 року № 136.

Порядок обліку пожеж та їх наслідків, затверджений ПКМУ від 26.12.2003 року № 2030.

Лехман С.Д. Охорона праці, пожежна безпека. – Київ: Вища школа, 1983. – 167 с.

Огнетушащие средства и автоматические установки пожаротушения: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1989. – 100 с.

ОНТП 24–86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. – М.: ВНИИПО, 1987. – 25 с.

Основы противопожарной защиты: Учебное пособие для вузов / Я.Я. Щербина, И.Я. Щербина. – Киев: Вища школа, 1985. – 255 с.

Пожарная безопасность промышленных обьектов: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991. – 160 с.

Пожарная безопасность: Учебное пособие / А.Н. Баратов, В.А. Пчелинцев. – М.: изд–во АСВ, 1997. – 176 с: ил.

Типове положення про пожежно-технічну комісію, затверджене наказом МНС України від 11.02.2004 N 70.

Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затверджене наказом МНС України від 29.09.2003 N 368.

Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації, затверджений наказом МНС України від 29.09.2003 N 368.

Положення про добровільні пожежні дружини (команди), затверджене наказом МНС України від 11.02.2004 N 70.

Інструкція по влаштуванню блискавкозахисту будівель та споруд (РД 34.21.122-87), затверджена Главтехуправлением Минэнерго СРСР.

Перелік однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації, затверджений наказом МНС від 22.08.2005 N 161.

Типові норми належності вогнегасників, затверджені наказом МНС України від 02.02.2004 N 151.

Правила експлуатації вогнегасників, затверджені наказом МНС від 02.04.2004 N 152.

Правила улаштування, експлуатації та технічного обслуговування систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у випадку їх виникнення, затверджені наказом МНС від 15.05.2006 N 288.

Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затверджене наказом МПіСП від 17.06.1999 року № 112.

НПАОП 40.1-1.21-98 Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів.

НПАОП 40.1-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

Типове положення про службу пожежної безпеки, затверджене наказом МНС України від 29.09.2003 № 369.

Правила обов’язкової сертифікації продукції протипожежного призначення, затверджені наказом Держкомстандарту України від 27.06.97. №374.

Пожежна безпека на виробництві: Навчальний посібник / А.П. Рожков. – Київ: Редакція журналу «Охорона праці, 1997. – 448 с.

Пожежна безпека: наук.–техн. і публ. іл. журнал ГУПО МВС України. – Київ, 1996, № 1–3, 1997, № 4–9, 1998, № 1–15.

Пожежна безпека: Матеріали III наук. практ. конф. – Київ: УкрНДШБ МВС України, 1997. – 381 с.

Проблемы пожарной безопасности / Под ред. В.Г. Палюха. – Харьков: Мин. обр. Украины, МВД Украины, 1993 – 328 с.

Скобелев О.В., Нехаев В.В. Довідник підприємця з питань пожежної безпеки (у запитаннях та відповідях). – Київ: Пожінформтехтка, 1998. –160 с:.

ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”.

ДСТУ ISO 6309:2007 Знаки безпеки. Форма та колір.

СНиП 2.09.04-87. Административные и бытовые здания.

СНиП 2.04.02-84 Водозабезпечення. Зовнішні мережі и споруди;

ДБН В.1.1-7-2002. Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва;

ДБН.А.3.1-3-94. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие положения.

ГОСТ 12.1.018–93. ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования.

ГОСТ 27331–87. Пожарная техника. Классификация пожаров.

ГОСТ 30219–95. Древесина огнезащищенная.

ДСТУ 2272–93. ССБП. Пожежна безпека. Терміни та визначення.

ДСТУ Б.В.1.1–2–97 (ГОСТ 30402–96) Матеріали будівель. Метод випробування на займистість.

ДСТУ Б.В.2.7–19–95 (ГОСТ 30244–94) Матеріали будівельні. Методи випробування на горючості.

Размещено на /

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: