Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Іслам як монотеїстична релігія
Іслам як монотеїстична релігія
властиві ісламу навіть в більшому ступені, ніж іншим світовим релігіям. Але пізніше і мусульманські богослови, і світські вчені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані ми можемо побачити деяку відміннясть між ставленням до прихильників різних немусульманських релігій. До багатобожників, тобто до послідовників племінних та політеїстичних культів, ставлення різко вороже: «О ви, які увірували! Боріться проти тих із невірних, які близькі до вас. І нехай вони знайдуть у вас суворість. І знайте, що Аллах – із богобоязливими!» (9: 124). До людей, які «мають писання», тобто іудеїв та християн, укладачі Корану висловлюють повагу: це і зрозуміло, бо на ідейному грунті цих релігій, на шляху їх спрощення і виросла ідеологія ісламу. Однак в Корані є припис воювати і з тими, «котрим послано писання», - з іудеями та християнами, - «якщо вони не вірують в Аллаха і не підкоряються релігії істини» (9:29). На практиці в ісламі всіляке розділення між прихильниками релігій було стерто: всі вони розглядались як невірні (джяур), яких потрібно було знищити, підкорити. Під знаменем джихада (газавата) мусульманські лідери не одноразово спонукали до винищувальної війни проти всіх іновірців.
Щодо етики іслама, приписувалося бути справедливим, відплачувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Нездійсненних моральних приписів в ісламі, на відміну від християнства, немає.
В сімейній моралі і в погляді вслама на взаємовідносини гендерів віддзеркалились поняття патріархально-родинного устрою. Жінка – підпорядковане, підлегле створіння, створене Аллахом для задоволення чоловіка. Разом із тим і Корані визнаються і людські та громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка по відношенню до жінки, описуються майнові права жінки – право на придане, на спадок. Коран дещо полегшив становище жінки, якщо порінювати з патріархальним правом арабів.
В ісламі існує низка заборон щодо їжі: не вживати м‘яса померлих тварин, крові, свинини і того, що заколюють без звертання до Аллаха, а також спиртних напоїв. Брати їжу можна тільки правою рукою. Різати хліб теж заборонено його слід тільки ламати.
Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його. Також забороняється робити зображення Бога, а також зображувати живих істот, людину або тварин, щоб не давати приводу до ідолопоклонства.
Характерна особливість мусульманського права релігії в тому, що вона енергійно вникає у всі сторони людського життя людей. І власне сімейне життя віруючих мусульман, і політика, і суд, культурний вклад – все це повинно бути підпорядковано релігійним законам.
В соціальних принципах раннього ісламу знайшов відображення той же патріархально-родинний устрій. Всі мусульмани рівні перед Богом, але майнові відмінності, багатство і бідність визнаються єдиним фактом, який встановлений самим Аллахом. Обов`язковий налог на користь бідних покликаний нібито пом`якшувати майнові протиріччя, однак приватна власність захищається Кораном. Торговий прибуток об`являється законним, але лихварство засуджується: «Аллах дозволив торгівлю, але заборонив лихварство» (2:276), що, мабуть, є результатом компромісу між інтересами торгових людей і маси землеробів та кочівників, які страждали від лихварства та кабали. Закабаління за борги заборонено.
Розглядуючи догматику, обрядність, етику раннього ісламу, необхідно відмітити, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосований до більш примітивного суспільного устрою – до родоплемінного побуту арабів. Ідеологія арабів бачиться мені простішою, зрозумілішою для широкої маси віруючий, особливо для кочівників та землеробів Азії; приписи його нескладні та не обтяжливі. Може, саме тому іслам знайшов собі стільки прихильників серед населення Землі.
2.3. Розповсюдження ісламу
Особливості мусульманства, які були породжені самими умовами його виникнення, полегшили його розповсюдження серед арабів. Хоча і в боротьбі, долаючи супротив родоплемінної аристократії, схильної до сепаратизму (як приклад – повстання племен Аравії після смерті Мухаммеда), іслам скоро одержав серед арабів повну перемогу. Нова релігія показувала войовничим бедуїнам простий і ясний шлях до збагачення, до виходу із кризи: завоювання нових земель.
Наступники Мухаммеда – халіфи Абу-Бекр, Омар, Осман – завоювали в короткий час сусідні, а потім і більш віддалені країни Середземномор`я і Передньої Азії. Завоювання здійснювались під знаменем ісламу – під «зеленим прапором пророку». В підкорених арабами країнах повинності для селянського населення були досить полегшені, особливо для тих, хто приймав іслам; і це сприяло переходу широких мас населення різних національностей в нову релігію. Іслам, зародившись як національна релігія арабів, скоро став перетворюватися на наднаціональну, світову релігію. Уже в VII – ІХ ст. іслам став панівною і майже єдиною релігією в країнах халіфату, який охопив великий простір – від Іспанії до Середньої Азії і кордонів Індії. В XI-XVIII ст. від широко розповсюдився в Північній Індії, знову-таки шляхом завоювань. В Індонезії іслам розповсюдився в XIV-XVI ст. і головним чином через арабських та індійських купців, і майже повністю витіснив індуїзм та буддизм (окрім острову Балі). В XIV ст. іслам проник також до кипчаків в Золоту Орду, до булгарів та інших народів Причорномор`я, трохи пізніше – до народів Північного Кавказу та Західного Сибіру.
2.4. Різноманітні течії і ісламі
Хоча іслам в деякій мірі і поєднував людей на основі спільної релігії, але національні протиріччя в країнах ісламу аж ніяк не зникли, навпаки, вони все загострювались. Це знайшло свій відбиток в різних течіях в мусульманської релігії, в розколах та сектах.
2.4.1. Шиїзм
Найбільший (і один з найраніших) розколів був визваний появою шиїзму («шия» по-арабськи – партія, секта). Вважають, що в шиїтському русі проявилось невдоволення і боротьба персів проти завойовників – арабів, тобто, що це була своєрідна релігійна оболонка національного антіарабського руху в Ірані. Це в деякій мірі вірно, але такий характер шиїзм отримав не одразу, а лише пізніше. Все почалося з внутрішньої боротьби серед арабів – з боротьби за владу між наступниками Мухаммеда. Четвертий халіф Алі був кровним родичем пророку, його двоюрідним братом та зятем, прихильники Алі не визнавали законності попередніх халіфів, бо вони просто були не з роду пророка, а були вибрані релігійною общиною, тобро просто узурпували владу. Боротьба за владу набула форми суперечки про спадкоємність влади в халіфаті. Прихильники Алі одержали поразки, Алі був убитим, але його послідовники осіли в Ірані та Іраці, і там шиїзм широко розповсюдився як вираз протесту проти влади Арабського халіфату. За шиїтським переказом, Алі та його сини Хасан і Хусейн померли як мученики за віру. В пам`ять про це шиїти кожен рік справляють траурне свято шахсей-вахсей, коли фанатично налаштовані віруючі завдають собі поранень холодною зброєю, так виражаючи свою релігійну відданість пам`яті мучеників.
Головна мета шиїзму – віра в те, що законними наступниками пророку Мухаммеда – імамами – можуть бути тільки його родичі-нащадки, а вибрані общиною халіфи є незаконними. У зв`язку з цим шиїти заперечують сунну, яка була складена при перших халіфах. Але шиїзм не залишився єдиним, у ньому також виникли різні течії. Панівною стала течія, яка визнавала одиннадцять законних імамів-нащадків Алі; дванадцятий імам нібито ще в ІХ столітті таємничо зник і десь знаходиться невидимо, але він повинен в кінці часів з`явитись як спаситель – махді. Ця найбільш розповсюджена в шиїзмі течія особливо закріпилась в Ірані і з початку XVI століття (про династії Сефевидів) стала там офіційною державною релігією.
Інші відгалуження шиїзму нараховують значно менше послідовників і складають скоріше секти. Такою є секта ісмаїлітів (за іменем Ісмаїла, її засновника в VII столітті), яка розповсюдженна зараз в гірських районах Афганістана, Бадахшана та інших. Ісмаїліти вірять в те, що в їх імамів обов`язкого втілюється «світова душа». Ці імами створюють спадкову династію Агаханів, яка веде світське розкішне життя і збирає дань з членів секти. У вчення ісмаїлітів влилось багато ідей із домусульманських релігійно-філософських систем Азії та із місцевих народних вірувань.
Від ісмаїлітської секти відокремилась в IX столітті група карматів – демократична секта, члени якої, переважно селяни і бедуїни Аравії, становили майнову спільноту. Секта карматів проіснувала до ХІ століття.
Від того ж ісмаїлізма відокремилась секта ассасинів, яка поєднувала містицизм з фанатичною боротьбою проти немусульман. В роки хрестових походів ассасини були найбільшими ворогами хрестоносців (доречі від назви секти походить французьке слово «assassin» - тобто вбивця).
І накінець в ХІ сторіччі від того ж кореню відійшла група послідовників халіфа Хакіма. По імені видатного ватажка секти Ісмаїла ад Даразі, послідовники секти і дотеперь відомі как друзи (в Лівані).
2.4.2. Суннізм
На відміну від шиїтського напрямку, ортодоксальний іслам, який охопив більшість мусульман світу, називається суннізмом: прихильники його визнають законність сунн. Суннізм також розділився на відгалуження та секти. В VIII-IX ст. в ньому виникло мутазілітська течія. Мутазіліти намагались витлумачити мусульманське віровчення раціонально, доводили «справедливість» Бога, присутність свободної волі у людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеної Богом. Мутазилітів підтримували деякі халіфи, які шукали в цій секті опору для своєї влади. Але скоро (кінець ІХ століття) реакційне фанатичне духовенство взяло верх в халіфаті і мутазилітів почали переслідувати. Укріпилось вчення про вічність, «нествореність» Корана. Однак ідеї мутазилітів залишили слід і на подальшому розвитку мусульманського Богослов`я.
В VII-IX ст.в правовірному мусульманському Богослов`ї склалося чотири школи: ханіфітів, шафіїтів, маликітів і ханбалітів (за іменами їх засновників). Остання із цих шкіл була проникнута духом крайнього фанатизму, буквального тлумачення релігіозних догматів; вона укріпилась серед відсталого бедуїнського населення Аравії; близькою до неї була школа маликітів, яка стала панівною в Північній Африці. Інші дві школи, які розповсюдились в більш культурних областях мусульманського світу, допускали більш вільне тлумачення вчення. Особливої взаємної відчудженості і ворогування між прихильниками цих чотирьох шкіл немає.
2.4.3. Суфізм
В тих же VII-X ст. в ісламі виникла містична, напівчернеча течія суфізму (від слова «суфі» - груба вовняна тканина). Вона зародилась в шиїзмі, але проникла також і в середовище суннітів. В суфійському віровченні не надавали великого значення зовнішній обрядовості, а шукали істинного богопізнання, містичного злиття з божеством. Деякі суфії доходили до пантеістичного світогляду (Бог – у всьому світі, весь світ – це прояв або емансипація Бога) і тим самим віддалялись від грубо антропоморфної уяви про Аллаха, яка подана в Корані. Містико-пантеїстична течія суфізму спочатку була піддана гонінням з боку мусульманських фанатиків-ортодоксів, але поступово обидві сторони пішли на поступки. Послідовники суфійського вчення почали створювати ордена мандруючих монахів – дервишів – на чолі в шейхами або ішанами. Ці ордена були визнані законними і у суннітів, і у шиїтів. Дервіші, хоча вони і давали чернечої обітниці бідності, але в реальності скоро ставали шарлатанами, які обманували та дурили народ; керівники ж дервішів, ішани, в свою чергу оббирали своїх послушників – мюридів. Деякі дервиські ордена застосовують в своїх молебствіях так звані зікри – екстатичні пляски і інші чисто шаманські методи спілкування з божеством. Надається великого значення містичному вигуку «Ху!».
2.4.4. Таріката
З суфізмом був історично пов`язаний рух таріката. Це поняття спочатку означало благочестивий шлях життя для спілкування з Богом (слово «тарікат» арабською – шлях). Але пізніше тарікатом почали називати вчення фанатиків, які проповідувли священну війну проти християн і інших невірних. Бойову силу таріката складають мюриди – послушники, які сліпо підкоряються своєму мюршиду – духовному наставнику.
2.4.5. Ваххабітизм
В новий час ускладнення соціально-економічних і політичних умов викликало появу нових сект в ісламі. Серед бедуїнів Аравії в XVIII ст. виникла течія ваххабітів (послідовників Муххамеда ібн Абдель Ваххаба), в якому відобразився стихійний протест проти багатства і розкоші міських купців і багатіїв. Ваххабіти, продовжуючи традиції суворої ханбалітської школи, вимагали повернення до патріархальної простоти життя перших віків ісламу, строгого виконання обрядів і заборон, знищення розкоші, боролись з європейськими культурними впливами, не визнавали культа святих, поклонялись тільки одному Богу. Після жорстокої боротьби з супротивниками ваххабіти до початка ХХ століття одержали перемогу в країні Неджд (Внутрішня Аравія), а потім підкорили собі Хіджас з містам Меккою та Мединою. В країні Саудівська Аравія, яка об`єднала в собі обидві області, ваххабітизм став панівною релігією.
2.4.6. Бабистський рух
Релігійну оболонку прийняло і масове невдоволення міської бідноти і селян Персії на початку ХІХ століття. Їх ідейним ватажком виступив Мохаммед Алі, за прізвиськом «Баб» («врата» в сенсі посередника між людьми і Богом). Рух отримав назву бабістського. Баб проповідував рівність і братерство усіх людей, але, звичайно, тільки мусульман. Баб об`явив себе наступником пророка, який призваний сповістити людям новий закон. Вчення Баба було повне містичних уявлень і близько до пантеїзму. Рух бабистів, який широко розповсюдився в народних масах, був жорстоко подавлений владою, ватажки були суворо покарані. Однак рух мав своїх продовжувачів, хоча він і був позбавлений бойового настрою. Один з послідовників Баба – Мірза Хусейн Алі, який отримав прізвисько «Бехаулла», значно змінив бабістське вчення. Він також проповідував рівність всіх людей, право людей на плоди землі тощо. Але він не визнавав насильства, відкритої боротьби, проголошував любов, прощення, в цьому, мабуть, був відбиток християнських ідей. Мусульманські догмати і правові норми у Бехауллі були піддані пом`якшенню. По імені проповідника нове вченна стало називатись бехаїзмом. Воно же не відповідало настроям народних мас і розповсюджувалось більше в інтеллігентському середовищі. Бехаїзм, як витончена, реформована, модернізована редакція ісламу, найшла собі послідовників навіть у Західній Європі та в Америці.
Схему цих і всіх інших відгалужень ісламу та географію їх розповсюдження див. у додатках.
2.5. Іслам і Україна
Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.),
обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus.
Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.