Протестантизм
З різних напрямів адвентизма найбільш поширені адвентисти сьомого дня (АСД). Общини АСД, що налічують в даний час близько 5 млн. людина, організовані в міжнародному масштабі. Вони очолюються Генеральною конференцією АСД. Провідним діячем цього руху став американський проповідник Хелен Уайт (1827–1915), що проголосив «одкровення» про сім дня тижня – суботі – як дні відпочинку, про падіння всіх церков, окрім адвентистської, про доручення адвентистам проповідувати заповіді бога і ін.
Адвентисти ведуть енергійну місіонерську діяльність. Разом з адвентистами сьомого дня існують і інші течії: адвентисти – реформісти, адвентисти – християни, суспільство другого пришестя і ін.
Свідки Ієгови
Ця секта виникла в другій половині ХIХ в. в США. Віровчення Ієговізму значно відрізняється від інших конфесій християнства. Вони заперечують Трійцю і учать про єдиного Бога – Ієгові, джерелі всього життя, творці. Для Свідків Ієгови характерний заперечення віри в замогильне життя, а Христа вони вважають вищою надприродною істотою, створеним Богом. Після свого втілення в людський образ і воскресіння Христос, об'єднуючи 144 тисячі вибраних – «свідків Ієгови», готує на землі війну з Сатаною. Єговісти передрікають близьку вирішальну битву Ієгови проти сил Сатани – «армагеддон», в результаті якої диявол і його прихильники загинуть, а єговісти житимуть в новому світі – єдиній теократичній державі на чолі з Христом. «Свідків Ієгови» налічується близько 3 млн. 600 тис. людина. Їх журнали «Сторожова башта», «Прокиньтеся!» і інші видаються багатьма мовами великими тиражами. Штаб-квартира цієї організації, що має відгалуження в багатьох країнах світу, знаходиться в Брукліні (передмістя Нью-Йорка, США). Групи «свідків Ієгови» є і в нашій країні.
П'ятидесятники
П'ятидесятничество – одне з найпізніших утворень протестантизму, виникле в США в кінці XIX в. і звідти що розповсюдилося в інші країни. Активна діяльність місіонерів сприяла широкому розповсюдженню цього релігійного напряму в країнах Західної Європи і Африки. В Основі цієї конфесії лежить розповідь про зішестя на апостолів Святого Духу на п'ятдесятий день після Паски. Послідовники цього руху затверджують, що кожний істинний християнин може отримати здібність до пророцтва, зцілення хворих, говору на інших мовах (глоссолалія) і т. п. В п'ятідесятнічестві особливе значення додається так званим біблійним «духовним дарам», які віруючий може отримати в результаті «хрещення Духом Святим». В п'ятідесятнічестві, як і в багатьох інших християнських течіях, дотримується строга структурно – організаційна і посадова ієрархія. Низькою структурою в п'ятідесятнічестві є община, в граве якої коштує рукопокладений в духовний сан вищими ієрархами пресвітер. Окрім пресвітера є і інші посадовці: диякони, проповідники, регенти, а також певна категорія служителів: «пророки», майстра «зцілень» і «чудодійної відмінності духів», які не обираються, а висуваються пресвітером таємно від рядових віруючих. Вони грають виключно велику роль в житті общини, навкруги них створюється ореол таємності, а в їх словах віруючі, особливо фанатично набудовані, убачають проречену божественну таємницю. П'ятидесятники розділені на декілька напрямів. Найкрупніші об'єднання – «Церква Бога», «Асамблеї Бога», «З'єднана п'ятідесятнічеська церква» – поширені в США і Латинській Америці. З 1947 р. існує Всесвітня п'ятідесятнічеська конференція. П'ятидесятники – одна з конфесій, що постійно ростуть, налічує понад 51 млн. членів різних церков і більше 11 млн. співчуваючих.
Крім розглянутих конфесій є і інший перебіг протестантизму, одні з яких існують декілька сторіч (вальденси, данкери, моравські брати, гернгутери, унитаріі), інші склалися в XIX–XX вв. (мормони, Новоапостольськая церква, Християнська наука). Деякі дослідники називають їх «маргінальним протестантизмом», оскільки вони вводять положення віровчення, невластиві більшості християнських конфесій.
4. Тенденції в сучасному протестантизмі
Всесвітня місіонерська конференція в Лондоні в 1910 р. поклала початок всесвітньому екуменічному руху, що переслідує мету подолати догматичні і канонічні відмінності в християнстві і пов'язати його з соціальними проблемами сучасності. Що відбулася в 1948 р. в Амстердамі Всесвітня асамблея церков утворила керівний орган екуменічного руху – Всесвітня рада церков (ВСЦ) з резиденцією в Женеві. В 1968 р. у ВСЦ входила 231 церква з 80 країн. Серед них – протестантські (євангельсько-лютеранські церкви, реформатські, менноніти, баптисти, квакери, методисти і ін.), а також старокатоличеська і деякі православні церкви. Хоча в руслі екуменічного руху була своя символічна книга – «Хрістологичеськоє сповідання», виділяюча загально християнські положення віровчення, асамблеї ВСЦ продемонстрували нездатність екуменістов розробити прийнятну для більшості соціальну і віросповідну програму. Відмінності в сучасному протестантизмі – це не стільки розбіжності у віровченні і пристрої між різними конфесіями, скільки відмінності між тенденціями усередині однієї і тієї ж конфесії. З середини XX в. крупні конфесії протестантизму: англіканство, лютеранин, реформатство, конгрегационалізм, методизм – випробовують сильну дію зовнішнього обмирщенной середовища. В них істотно скоротилося число людей, регулярно що беруть участь в богослужінні. Разом з тим з'являються кухлі інтенсивного вивчення Біблії і осмислення її стосовно нової епохи; віра стає не просто успадковуванню від минулого покоління, але самостійно вистражданої. Найбільш інтенсивно ці процеси йдуть в американському протестантизмі. В американських протестантських общинах сформувався склад релігійності, який багато дослідників і самих віруючих виділяють в особливий тип протестантизму – «євангельський». Віроучительні відмінності між ними відступають на задній план і майже стираються, головним же стає особистий обіг, власний релігійний досвід і прагнення звіряти своє життя з принципами Євангелія, вести активну місіонерську діяльність. Як особливий тип дослідниками виділяється і «тубільне християнство», створене місіонерською діяльністю протестантів і налічує до 1980 р. вже близько 82 млн. людина. До середини XX в. більш динамічним стає розвиток протестантизму в Африці, Південній Америці, Океанії, Азії. Характерним є зростання Африканських незалежних церков, яких до 1968 р. налічувалося майже 6 тис. з більш ніж 10 млн. послідовників. Деякі релігіоведи вважають навіть, що ці церкви є четвертим крупним напрямом християнства разом з католицизмом, православ'ям і протестантизмом. В 70–80 е роки в Європі і США знизилося членство протестантських церков, що дотримуються ліберальної орієнтації (єпископальної, пресвітеріанської). В той же час фундаменталісти, євангельські деномінації і особливо общини, орієнтовані на особистий релігійний досвід відродження і дари Святого Духу (перш за все п'ятидесятники), значно збільшили свою чисельність і вплив. З кінця 60 х років розвиваються, а в 70 е роки консолідуються такі організації, як «Національна асоціація євангелістів».
В даний час екуменічний рух виступає за розрядку міжнародної напруженості, підтримує зусилля миролюбних держав в захист миру на землі. Багато протестантських об'єднань стурбовані наладкою екуменічних контактів і співпраці з нашою країною.
Таким чином, політична орієнтація протестантських церков вельми строката і суперечлива. Протестантські конфесії в різних країнах знаходять в сучасній міжнародно-політичній обстановці новий матеріал для своєї пропаганди.
Висновок
Протестантизм – один з трьох найбільших напрямів християнства разом з католицизмом і православ'ям. Це поняття об'єднує ряд самостійних церков і сект, декількох відмінних один від одного культом і організацією, але зв'язаних спільністю походження і догматизму. Поступово відбувалося перетворення старих протестантських церков в державні, рівноправні з церквами інших віросповідань. В них посилювалася тенденція до перетворення в звичайні церковні організації з властивими церкві формалізмом і чисто зовнішнім «благочестивістью».
Протестантизм виник в XVI в. як новий, специфічно «буржуазний різновид» християнства – в протилежність середньовічному, феодальному в своїй основі, католицизму. Основні догматичні положення нового напряму християнства були сформульовані найбільшими протестантськими теологами XVI в. – засновниками протестантизму – М. Лютером, Же. Кальвіном, У. Цвінглі. В період XVI–XVII вв. протестантизм, сприйнятий самими різними соціальними шарами, був в першу чергу ідейною зброєю буржуазії, що боролася з феодалізмом, прапором перших буржуазних революцій.
До основних форм протестантизму відносяться лютеранин, кальвинізм і англіканство. Протестантські церкви налічують на сьогоднішній день близько 235 млн. прихильників. Релігія поширена в США, скандинавських країнах, Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії і її колишніх домініонах (Австралія, Канада, Нова Зеландія) і в інших. В XX в. розвернувся екуменічний рух, ставлячи за мету об'єднання християнських церков – Всесвітня рада церков.