Xreferat.com » Рефераты по социологии » Структура системи соціального захисту населення і політики України

Структура системи соціального захисту населення і політики України

(за поданням житлово-експлуатаційних організацій, об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирного будинку та організацій, що надають комунальні послуги), отримувач набуває право на її призначення на наступний період після подання документів, що підтверджують погашення заборгованості, яка виникла після 1 грудня 2006 року за період отримання субсидії.

Субсидія не призначається, якщо:- серед зареєстрованих на житловій площі є працездатні особи, які не працюють, не вчаться, не перебувають на обліку у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом 3-х місяців, що передують місяцю звернення за призначенням субсидії;- у володінні зареєстрованих на житловій площі або членів їх сімей є додаткове житлове приміщення або більше ніж один транспортний засіб;- житлове приміщення придбане не більше року тому або здається в оренду.В окремих випадках, за рішенням комісій при виконкомах районних у місті рад, субсидія може бути призначена як виняток, в тому числі і на збільшену понад норму площу (при наявності акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї). 

Призначення субсидій здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення виконкомів районних у місті рад. 

Для призначення субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом, надає до управління праці та соціального захисту населення лише довідки про доходи за 6 попередніх місяців працездатних осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Інші довідки (про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами та про склад сім'ї) можна безпосередньо отримати в управлінні.

Прийом громадян здійснюється за талонною системою. Талон на прийом можна отримати заздалегідь на зручний день та час .

Доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.

Доходи населення

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб-підприємців) у січні–лютому 2009р. становила 1692 грн., що у 2,8 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (605 грн.). Порівняно з відповідним періодом 2008р. розмір середньої заробітної плати збільшився на 7,4%. [див. Додаток 2]

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці належали авіаційний транспорт та фінансова діяльність, а у промисловості – добування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,6–2,6 раза.

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у рибальстві та рибництві, мисливстві, сільському та лісовому господарстві, а також на підприємствах із виробництва текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри і не перевищував 64% від середнього по економіці.

Середній розмір оплати праці в усіх регіонах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи, разом з тим лише в 4 із них заробітна плата перевищила середню по Україні: м.Київ – 2823 грн., Донецька область – 1888 грн., Київська – 1772 грн., Дніпропетровська – 1745 грн. Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 76,7% від середнього по економіці, спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Житомирській та Херсонській областях.

Індекс реальної заробітної плати у січні–лютому 2009р. порівняно з відповідним періодом 2008р. становив 87,0%.

Упродовж січня–лютого 2009р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася на 38,2%, або на 454,5 млн.грн., і на 1 березня досягла 1,6 млрд.грн., що становило 8,6% фонду оплати праці, нарахованого за лютий.

Збільшення загальної суми заборгованості зумовлено головним чином зростанням боргів працівникам економічно активних підприємств. Упродовж січня–лютого 2009р. заборгованість перед працівниками цієї категорії підприємств зросла в 1,5 раза (на 416,7 млн.грн.) і на 1 березня становила 1177,3 млн.грн., або 71,7% від загальної суми боргу.

Серед видів економічної діяльності найвагоміше збільшення суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (на 248,4 млн.грн.), здебільшого за рахунок підприємств з добування вугілля, лігніту і торфу (на 104,7 млн.грн.), а також транспорту та зв’язку (на 62,8 млн.грн.), будівництва (на 44,6 млн.грн.) та сфери операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (на 42,7 млн.грн.).

Зростання суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося в усіх регіонах країни, за винятком Чернівецької області, при цьому найбільше – у Донецькій (на 106,2 млн.грн.), Луганській (на 55,0 млн.грн.) областях та у м.Києві (на 81,7 млн.грн.).

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 березня 2009р. становила 580,7 тис. осіб, що складає 5,4% від загальної кількості штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1883 грн., що на 9,3% більше від середнього розміру заробітної плати за лютий.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів на 1 квітня 2009р. становила 237 тис.грн.

У січні–лютому 2009р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 154,7 тис. сімей, що становить 82,1% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 134,0 тис., у сільській місцевості - 20,7 тис. сімей.

Загальна сума призначених субсидій у січні–лютому 2009р. становила 21,4 млн.грн., з неї у міських поселеннях – 18,6 млн.грн., у сільській місцевості - 2,8 млн.грн.

Середня сума призначеної субсидії на одну сім’ю в лютому 2009р. становила 134 грн.

Крім того, 7,1 тис. сімей (11,3% із числа тих, які звернулися) призначено субсидії готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, з них у міських поселеннях - 3,2 тис. сімей, у сільській місцевості - 3,9 тис. сімей.

Середній розмір призначеної у лютому 2009р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 399 грн.

У січні–лютому 2009р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім’ями для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, становила 2,6 млн.грн.

У січні–лютому 2009р. населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги 5,5 млрд.грн. (81,1% нарахованих за цей період сум).

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилась у лютому 2009р. порівняно з січнем на 3,5% і на початок березня становила 9941,1 млн.грн., середній термін заборгованості населення за всі послуги становив 2,9 місяця.

У лютому 2009р. мали борг за 3 місяці і більше: за централізоване опалення та гаряче водопостачання – 35,1% власників особових рахунків, вивезення побутових відходів – 26,9%, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – 26,0%, централізоване водопостачання та водовідведення – 23,0%, газопостачання – 22,6%.

Розділ 3. ефективність політики соціального захисту в Україні та світі


3.1 Основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України


Проблеми соціальної політики:

- проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;

- зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуванні та притулку;

- рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);

- щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей).

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).

У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку.

Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує контрольну цифру.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і завдань соціального захисту інвалідів важливим стає прийняття нової редакції Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову базу соціального захисту інвалідів, сформує ефективний організаційно-фінансовий механізм його забезпечення.

Важливою проблемою у контексті соціального захисту населення є розвиток гуманітарної сфери, зокрема освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму.

Серйозною соціально-економічною проблемою, від вирішення якої залежить стан соціального захисту населення, є рівень безробіття, який наближається до критичної межі і загрожує несприятливими соціальними наслідками. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних, тому що допустимий термін пошуку роботи, коли ще не почалася втрата кваліфікації, навичок та звичок працювати, становить 3 місяці. Дуже гострою є проблема прихованого безробіття, показники якого мають критичні рівні і загрожують економічній безпеці держави .

Аналіз економічних проблем, пов'язаних зі своєчасними виплатами заробітної плати, свідчить, що заробітна плата раніше не зароблялась, а нараховувалася в номіналі. Крім того, у більшості галузей економіки не підтримувалося міжгалузеве співвідношення в оплаті праці (до рівня середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у народному господарстві). Проте, варто зазначити, що держава постійно приділює увагу вирішенню цього питання. І в останні роки простежується значне покращення.

Аналіз сучасного етапу дає підстави для висновку про недостатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки. Вказане полягає в невисокому рівні керованості цими процесами. Майже відсутній механізм випереджаючої професійної підготовки й перепідготовки працівників, що знаходяться під ризиком скорочення. Цей важливий важіль може значно пом'якшити проблеми зайнятості, скорочення безробіття.

Відбувається виділення середнього класу і виведення його за межу прожиткового мінімуму. Разом з тим почалося формування «приватнопідприємницького» прошарку, який має високі та занадто високі доходи. Отже, сьогодні економічні та соціально-психологічні наслідки поляризації доходів і споживання різних категорій населення виявляються в посиленні егалітарних настроїв у суспільстві.

У соціально-економічних умовах розвитку суспільства, що склалися сьогодні, середній клас можна розглядати як дійсний локомотив економіки та головну складову політики подолання бідності в Україні. Вона має поєднуватися з політикою становлення середнього класу. Для цього потрібно створення відповідних умов та використання ефективних економічних підходів.

Стратегічною проблемою економічної політики в умовах формування соціальне орієнтованого ринку є становлення та розвиток малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Відповідно недооцінка ролі та місця малого підприємництва, ігнорування його економічного і соціального потенціалу можуть набути характеру стратегічного прорахунку.


3.2 Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україну


Зважаючи на збільшення в суспільстві частки людей похилого віку, які живуть усе довше й довше та потребують відповідного медичного і соціального догляду, а також на те, що у 2005-2010 роках на пенсію виходитиме покоління "буму народжуваності", такі тенденції ставлять під загрозу існуючу систему пенсійного, соціального та медичного забезпечення розвинутих країн. Скажімо, витрати на медичне обслуговування американця старшого 65 років учетверо вищі, аніж витрати на молодшого співвітчизника. За прогнозами, до 2030 року чисельність людей старших від 65 років (пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок в Америці) має зрости у цій країні вдвічі. Оскільки в США медичне обслуговування людей похилого віку здійснюють за державний кошт (тобто фактично за податки), це призведе або до посилення податкового навантаження на працюючих, або до введення персоналізованих пенсійних медичних накопичувальних рахунків, або з'явиться обмеження доступу до безкоштовного медичного обслуговування цієї групи населення, або підвищення віку виходу на пенсію (такі альтернативи обговорювали під час курсу із "Політики охорони здоров'я" американські студенти магістерської програми з менеджменту, котрі самі є керівниками медичних закладів). Чимало держав, знаючи про соціально-демографічну тенденцію "постаріння" населення, прагнуть знайти адекватне її вирішення.

Менш розвинуті країни мають незначну частку людей похилого віку. Хронічне недоїдання та бідність погіршують фізичний стан і спричиняють коротку тривалість життя. В багатьох африканських країнах люди потерпають від інфекційних захворювань - діареї, туберкульозу, малярії, холери тощо. Окрім того, в останні два десятиліття на соціально-демографічну ситуацію в світі суттєво впливає поширення ВІЛ/СНІДу, яким інфіковано нині понад 40 мільйонів осіб. При цьому 70 % ВІЛ-інфікованих мешкає в африканських країнах, де СНІД поступово стає основною причиною смерті.

Україну ця соціальна проблема не оминула.

Сьогодні в Україні склалася практично епідеміологічна ситуація щодо поширення ВІЛ/СНІДу. Це підтверджується й статистичними даними. Згідно з ними, станом на 1 липня поточного року на диспансерному обліку перебувало 58 594 ВІЛ-інфікованих осіб, з яких 3 856 – хворі на СНІД, 4 939 – ВІЛ-інфіковані діти.

За підсумками першого півріччя 2005 року, з кожних 100 тис. українців 27 виявилися ВІЛ-інфікованими. За 12 місяців цей показник збільшився на 20,5%.

Також вказується, що високі показники на ВІЛ-інфекцію виявлені на півдні України та в Києві. На Миколаївщині вони становлять 62,3 особи з розрахунку на 100 тис. людей, на Донеччині – 61,7, Дніпропетровщині – 56,1, Одещині -51,7, в Криму – 41,7, в столиці – 35,6.

З огляду на масштаб ВІЛ/СНІДівської проблеми, боротьба з нею набуває державної ваги. І в цій боротьбі важливо об’єднати зусилля як державних установ, так і громадських організацій, ЗМІ.

Велику допомогу у боротьбі з ВІЛ/СНІДом надають міжнародні організації. Зокрема, в умовах обмежених державних ресурсів партнерство з міжнародними фінансовими організаціями важить дуже багато.

Потреба в допомозі, яку надають міжнародні організації, серед яких й Світовий банк, є очевидною. Вона зумовлена й тим, що лікування ВІЛ-уражених державі обходиться дуже дорого. Щороку з розрахунку на кожного пацієнта на ці цілі витрачається 30-50 тис. грн., а іноді і більше.

В лікувальних закладах все робиться для того, аби інші люди, які звернулися за медичною допомогою, не були інфіковані ВІЛом. Хоча, на жаль, бувають й прикрі випадки. Так, з 1987р. до 2005р. в Україні внаслідок переливання крові ВІЛ-інфекцією було заражено 14 людей.

Проблема ВІЛ/СНІДу не є винятково медичною проблемою. Вона негативно впливає на соціально-економічний розвиток будь-якої країни в цілому. Вона має негативний вплив на економічну продуктивність. Вона створює загрозу соціальній злагоді всередині суспільства, навіть створює загрозу національній безпеці.

Ця проблема вже не обмежуються виключно так званими маргіналізованими групами суспільства, такими, як інфекційні наркомани або гомосексуалісти. Вона стає проблемою для населення країни взагалі, з якою кожен день стикаються звичайні люди. З нею може стикнутися будь-хто з нас, члени наших родин. Ми стикаємося на рівні громади будь-якого села чи міста. Таким чином, ця потребує комплексної, всебічної реакції.

Отже, сучасному світові властиві різнопланові соціальні проблеми і тенденції. Населення стає дедалі більше, особливо в країнах із низьким рівнем розвитку, тим часом як в індустріалізованих країнах спостерігають постаріння населення. Прірва між бідними та багатими країнами поглиблюється, численні політичні й етнічні конфлікти призводять до погіршення соціальної ситуації, появи мігрантів та біженців. Нові проблеми - пандемія СНІДу, поширення наркотиків, зміни в традиційному стилі та способі життя - викликають посилену увагу тих, від кого залежить прийняття політичних рішень у соціальній політиці.

Для всіх названих у цьому розділі та багатьох іще не названих проблем, які стосуються не однієї особи, а багатьох, не існує технічних рішень, на те вони й "соціальні", щоб їх розв'язували люди, об'єднані в суспільство.

Світові тенденції соціального захисту не зводяться лише до вирішення проблем СНІДу чи подолання бідності і старіння націй. Їх є значно більше.

Зокрема, світові тенденції в покращені рівня освіти і кваліфікації, тим самим покращення рівня життя є дуже актуальні для України. Наприклад, створення європейського єдиного освітнього простору – Болонськї системи освіти, що забезпечує полегшення пошуку роботи і працевлаштуванні в майбутньому, вплинуло на напрямок реформи освіти в Україні. Зокрема, це запровадження нової модульної оцінки рівня знань, зміна системи проступання в вищі навчальні заклади, нова система присудження кваліфікаційних рівнів, тощо.

Це підтверджує і досвід України. Адже, за довгі роки існування на теренах України соціального захисту СРСР не вплинули на основні релігійні цінності, що близькі українському народу. Принцип допомоги потребуючим і опіки над людьми похилого віку є яскраво вираженим в системі соціальної політики.

Висновки


Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту - підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

Важливою передумовою підвищення ефективності системи соціального захисту є здійснення розрахунків стосовно прогнозування витрат на виконання комплексу заходів у рамках цих програм та оцінки результативності від їх запровадження. Для цього потрібна розробка методологічних засад щодо контролю програм з соціального захисту з урахуванням їх спрямованості, адресності, рівня реалізації та інших провідних характеристик.

Українська модель системи соціального захисту передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, створення належних умов для життя тих хто цього потребує, і паралельно з тим створення передумов, аби скоротити кількість тих, хто потребує допомоги. Це можливо шляхом підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби ефективно діяла система соціального захисту населення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування.

Список використаної літератури


1. Конституція України.

2. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 р.”(05.10.2000).

3. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 р.”(22.03.2001).

4. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.”(15.11.2001).

5. Закон України “Про прожитковий мінімум на 2003 р.”(28.11.2002).

6. Закон України “Про страхування”(07.03.1996 із змінами на 2002 р.).

7. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000).

8. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001).

9. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(23.09.1999).

10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю.К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.

11. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004.

12. Большой экономический словарь./ Под ред. А.Н. Азрилияна.-М., 1994.

Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001.

13. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

14. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. – 279.

15. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1.

16. Сергієнко О. Людські ресурси України. Демографічна криза та демографічна політика // Україна: аспекти праці. – 2002. - №5. –С.37-41.

17. kmu.gov/control/npd/ - Кабінет Міністрів України Нормативно-правова база.

18. urep.cure/?txt=525. - ВІЛ/СНІД в Україні: стан, стратегія боротьби та роль ЗМІ.

Додаток 1


Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)



20001

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць 270.10

270,10

14.04. -

311,30

342,00 342,00

342,00

27.05. -

362,00

382,00

01.09. -

423,00

453,00

01.04. –

465,00

01.10. –

472,00

492,00

01.04. –

525,00

01.10. –

532,00

Середнє значення

270,10

290,70

342,00

342,00

352,00

402,5

463,33

516,33

2. Прожитковий мінімум по демографічним групам:







2.1.діти віком до 6 років 240.71

240,71

14.04. -

276,48

307,00 307,00

307,00

27.05. -324,49

335,00

01.09. -

376,00

400,00

01.04. –

410,00

01.10. –

418,00

434,00

01.04. –

463,00

01.10. –

470,00

Середнє значення

240,71

258,60

307,00

307,00

315,75

355,50

409,33

455,67

2.2. діти - від 6 до 18 років 297.29

297,29

14.04. -

345,66

384,00 384,00

384,00

27.05. -404,73

422,00

01.09. -

468,00

514,00

01.04. –

527,00

01.10. –

536,00

558,00

01.04. –

595,00

01.10. –

604,00

Середнє значення

297,29

321,48

384,00

384,00

394,37

445,00

525,67

585,67

2.3. працездатні особи 287.63

287,63

14.04. -

331,05

365,00 365,00

365,00

27.05. -386,73

409,00

01.09. -

453,00

483,00

01.04. –

496,00

01.10. –

505,00

525,00

01.04. –

561,00

01.10. –

568,00

Середнє значення

287,63

309,34

365,00

365,00

375,87

431,00

494,67

551,33

2.4. особи, які втратили працездатність 216.56

216,56

14.04. -

248,77

268,00 268,00

268,00

27.05. -284,69

300,00

01.09. -

332,00

350,00

01.04. –

359,00

01.10. –

366,00

380,00

01.04. –

406,00

01.10. –

411,00

Середнє значення

216,56

232,67

268,00

268,00

276,35

316,00

358,33

399,00


Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - nau.kiev/nau10/ukr/.

Додаток 2


Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року у 2009 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)


Назва регіонів Січень Січень-лютий Січень-березень* Січень-квітень Січень-травень Січень-червень Січень-липень Січень-серпень Січень-вересень Січень-жовтень Січень-листопад Січень-грудень

Україна

1665

1692

1736










Автономна Республіка Крим 1467 1473 1503








області













Вінницька 1283 1311 1336








Волинська 1253 1259 1288








Дніпропетровська 1726 1745 1772








Донецька 1840 1888 1938








Житомирська 1269 1289 1320








Закарпатська 1322 1353 1380








Запорізька
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: