Xreferat.com » Рефераты по социологии » Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб

Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб

метод розробки стратегії соціальної служби — метод життєвого циклу виробу (товару). За період свого існування виріб проходить, як правило, чотири стадії: запровадження (освоєння), зростання, зрілість, спад.

Перед прийняттям стратегічного рішення щодо конкретного виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких показників, як відсоток зростання обсягів продажу (виробництва), кількість конкурентів, темпи технологічних змін, частота модифікування виробу тощо.

Для кожної стадії визначаються пріоритетні стратегічні напрямки та дії. Зокрема, на стадії зростання таким напрямком є маркетингова діяльність (наступальна реклама та активне товаропросування; поліпшення розподілу товару, ціноутворення, адекватне реакції попиту, тощо).

У стадії зрілості на перший план висуваються показники ефективності виробництва та комерційної діяльності (оптимальне використання виробничого потенціалу, стандартизація комерційних процедур, поступове зменшення витрат на дослідницькі роботи щодо даного виробу).

Практично всі методи портфельного аналізу та вибору стратегії соціальної служби за умов диверсифікованого виробництва є матричними. Використання цих методів відбувається за однаковою схемою: як правило, будується матриця, на одній осі якої розміщуються оцінки перспектив розвитку ринку, на іншій — оцінка конкурентоспроможності так званого стратегічного центру господарювання (СЦГ). Визначають місію та цілі кожного такого центру, генеральну стратегію та її субстратегії. Стратегічні плани кожного СЦГ оцінюються центральним апаратом управління й визначаються основні показники стратегії соціальної служби в цілому.

Головна відмінність різних матричних методів полягає в різних показниках, що їх використовують для оцінки привабливості ринку та конкурентної позиції СЦГ. Найпростішим (і найпоширенішим) є метод, запропонований Бостонською консультативною групою (фірмою) — БКГ. Показниками, що формують оцінну матрицю за цим методом, є темп зростання та контрольована даним підприємством відносна частка ринку.

З-поміж матричних методів відомим є також метод консультаційної групи «Мак-Кінсі», де за основні оцінні показники беруть конкурентну позицію СЦГ (слабка, середня, сильна) та привабливість ринку (аналогічні три оцінки). За цим методом вивчають та аналізують специфічну дію на кожному ринку певної сукупності чинників. До них належать: місткість та темпи зростання ринку; динаміка рівня цін; частка контрольованого підприємством ринку; циклічність попиту; тенденція зміни кількості конкурентів; концентрація; переваги лідерів галузі; темпи зростання прибутків лідерів; стан трудових ресурсів.

З інших матричних методів визначення генеральних стратегій відомими є такі (у дужках вказано показники, що формують матрицю):

загальний стратегічний метод Портера (стратегічні переваги / стратегічні цілі);

метод консультаційної «групи Артур Д. Літлл» (стадія життєвого циклу / конкурентна позиція);

метод консультаційної групи «Шелл» (потенційний ринок/ потужність підприємства).

Базова стратегія як генеральний напрямок є стрижнем стратегічного плану соціальної служби. Згідно з циклом розвитку соціальної служби можна вибрати одну з таких базових стратегій:

стратегію зростання, що відбиває намір установи збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень тощо;

стратегію стабілізації —- у разі діяльності установи за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку;

стратегію виживання — суто оборонну стратегію, що застосовується за глибокої кризи установи.

У рамках відповідної базової стратегії можна вибрати один з кількох напрямків дій, які заведено називати стратегічними альтернативами (табл. 4).

Реалізація базової та альтернативних стратегій забезпечується наступною їхньою конкретизацією та розробкою функціональних і ресурсних субстратегій.

До функціональних стратегій (субстратегій) відносять:

стратегію науково-дослідних та експериментально-впроваджувальних робіт;

виробничу стратегію;

маркетингову стратегію.

У групу стратегій ресурсного забезпечення включають:

стратегію кадрів та соціального розвитку;

стратегію технічного розвитку; *

стратегію матеріально-технічного забезпечення;

фінансову стратегію;

організаційну стратегію;

інвестиційну стратегію.

Кожна субстратегія, як правило, містить: 1) цілі, умови та основні напрямки діяльності в тій чи тій сфері, кінцеві результати за функціональними стратегіями або вплив на ці результати, що його забезпечує втілення в життя ресурсних стратегій; 2) порядок і послідовність (у просторі і часі) вирішення якісних та кількісних завдань довгострокових планів; низка заходів, адекватних призначенню субстратегії, що забезпечить досягнення встановленої мети.


Таблиця 4. Стратегічні альтернативи діяльності соціальної служби.

Різновид базової стратегії Критерії визначення характеру стратегії Стратегічні альтернативи
1.Стратегія зростання (наступальна)

1. Обсяг продажу

2. Дохід

3. Частка ринку

4. Швидкість зростання

1. Інтенсифікація ринку: проникнення на нові ринки, розширення присутності, географічна експансія

2. Диверсифікація: вертикальна, горизонтальна, побіжна

3. Міжфірмове співробітництво та

кооперація

4. Зовнішньоекономічна діяльність

2. Стратегія стабілізації (наступально-оборонна)

1. Дохід на обсяг

продажу

2. Дохід на активи

3. Дохід на акції

4. Швидкість пожвавлення

1. Економія: ревізія витрат, консолідація, пожвавлення

2. Зрушення: зменшення втрат, поновлення доходу, активізація фінансової діяльності

3. Забезпечення сталості: селективність, балансування на ринках, фінансова економія

3.Стратегія виживання (оборонна)

Критичний аналіз:

— продуктів та ринків

— фінансового стану

— управління

1. Перебудова маркетингової діяльності: вилучення товару, експансія на основному ринку тощо

2. Перебудова системи управління

3. Фінансова перебудова


4. Тактичне й оперативне планування


Складання середньо- та короткострокових планів належить до тактичного планування діяльності будь-якої соціальної служби. Тактичне планування за певними ознаками істотно відрізняється від розробки й практичного здійснення стратегії. Існують три аспекти цієї різниці.

• Перший — часовий: що віддаленіші наслідки має план, що

важче від нього відмовитись, то більш стратегічним він є. Це означає, що стратегічне планування зв'язане з рішеннями, наслідки яких

даватимуться взнаки протягом тривалого періоду і які буде складно виправити. Тактичні плани лише конкретизують та доповнюють стратегічні.

Другий — за охопленням сфер впливу: стратегічне планування справляє ширший і глибший вплив на діяльність соціальної служби, а тактичне має вузьке спрямування.

Третій — сутнісно-змістовий: якщо стратегічні плани окреслюють місію та підпорядковані цій місії цілі діяльності соціальної служби, а також принципово важливі загальні засоби досягнення таких, то тактичні мають чітко визначити всю сукупність конкретних практичних засобів, необхідних для здійснення намічених цілей.

Отже, завжди існує певна відносність, умовність у розподілі часових горизонтів планування (і відповідно планових документів стратегічного значення й тактичного забезпечення) на довго-, середньо- та короткострокові плани. Але тривала практика планової роботи визначила період в один рік як найбільш прийнятний для розробки тактичних короткострокових планів. Середньострокові плани розробляються на період у кілька років для конкретизації, деталізації завдань довгострокового стратегічного плану. Можна стверджувати, що середньостроковий план — це кількісно визначена на певний період стратегія підприємства за всіма або за найважливішими субстратегіями.

Середньо- і короткострокові плани взаємозв'язані; вони складаються за єдиною методологією та мають однакову структуру, показану на рис. 5.

Змістова характеристика тактичних планів передбачає також виокремлювання за певними ознаками показників, що за ними встановлюються планові завдання, визначається ступінь їхнього виконання, оцінюється діяльність соціальної служби взагалі.

За економічним змістом показники поділяють на натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробляється, необхідні матеріали, устаткування та ін. Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходів тощо. Між натуральними та вартісними показниками існує тісний зв'язок та взаємозалежність. Вартісні показники розраховуються на підставі натуральних, але водночас, виходячи з узагальненої вартісної оцінки витрат та результатів, стимулюють раціональне використання ресурсів, зростання ефективності виробництва.

За економічним призначенням показники поділяють на кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються: обсяг продукції, матеріалів, виробничі фонди, кількість працівників тощо. Другі показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва: продуктивність праці, матеріаломісткість продукції, фондовіддача, собівартість продукції тощо.

Розрізняють також абсолютні й відносні показники. Перші характеризують те чи те явище абсолютно, без порівнювання з іншими показниками. Зробити таке порівняння дають змогу відносні показники. Наприклад, кількість працівників, як абсолютний показник дає інформацію про ступінь використання фактора живої праці, але якщо цей показник співвіднести з обсягом виробництва чи порівняти обсяг виробництва з кількістю працівників, то матимемо відносний показник трудомісткості одиниці продукції (продуктивності праці одного працівника).

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності соціальної служби, а з іншого — засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління діяльністю.

Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб

Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб

Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Планування економічного і соціального розвитку соціальних службПланування економічного і соціального розвитку соціальних служб


Рис. 5. Типова структура тактичних планів.

У процесі оперативного планування здійснюється детальна розробка планів соціальної служби та її підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їхнього виконання та поточного регулювання діяльності.

Оперативне планування поєднує два напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням.

Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу діяльності. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.

У процесі оперативного планування треба розв'язувати такі головні завдання:

забезпечення виконання плану виробничої діяльності (випуск планової продукції в заплановані строки) за ритмічної роботи всіх підрозділів соціальної служби;

установлення оптимального режиму роботи соціальної служби, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устаткування та робочої сили;

максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

Оперативне планування здійснюється в масштабі всієї соціальної служби, а для окремих підрозділів — у розрізі дільниць і робочих місць.

У практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення. Вибір системи оперативно-виробничого планування залежить від типу діяльності, складу й особливостей продукції та послуг тощо. Перевагу віддають тій системі, яка дає змогу найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.

• Подетальна система за планово-облікову одиницю бере деталь (послугу) певного найменування. Залежно від особливостей інших елементів та організації самого процесу оперативного регулювання

найпоширенішими різновидами подетальної системи є:

складська система, коли рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються через наявність складських запасів певних розмірів. Ця система корисна за великої кількості застосовуваних для виготовлення продукції стандартних (уніфікованих) вузлів та деталей;

Планування економічного і соціального розвитку соціальних службсистема планування за нормами технологічних запасів, яка передбачає встановлення постійної насиченості всіх стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. Ця система застосовується за серійного та великосерійного виробництва;

система планування за строками подачі, в основу якої покладаються встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням технологічних запасів і строків міжцехових подач. За умов серійного та великосерійного виробництва строки можна переглядати щоразу за розробки оперативних планів. У масовому виробництві встановлюються стандартні строки;

система планування за тактом потоку базується на синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточних методів організації виробничих процесів.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) установи. На неї (нього) покладено завдання: забезпечити виконання графіків діяльності в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям або принаймі своєчасно їх виявляти та швидко усувати; використовувати технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у діяльності.

Рекомендована література


1. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. По кропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001 р. – ч.3, р.13, с. 293-325.

2. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006 р. – ч.3, р. 13, с. 345-389.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: