Xreferat.com » Рефераты по социологии » Стан соціальної галузі України

Стан соціальної галузі України

морально-психологічні аспекти. У зв'язку з цим рахують., що здоров'я людей являє собою не тільки суто медичну, але й соціальну категорію.

Стан здоров'я визначається кількістю здорових та хворих людей, а також таким показником, як "рівень захворюваності". Рівень захворюваності визначається як частка кількості хворих з уперше в житті встановленим діагнозом від середньорічної кількості постійного населення.

Рівень та якість медичного обслуговування залежить від стану сфери відтворення здоров'я, що здійснює амбулаторне та стаціонарне медичне обслуговування, санітарно-епідеміологічний контроль та інші функції санітарного захисту людей. Установи сфери відтворення здоров'я надають первинну і спеціалізовану, швидку і невідкладну медичну допомогу, оздоровчі послуги тощо.

Виявлення регіональних відмінностей у стані здоров'я громадян та рівня захворюваності людей на окремі види хвороб в залежності від природно-кліматичних, економічних та соціальних факторів — необхідна умова для визначення стратегічних напрямів поліпшення стану здоров'я людей та покращення діяльності установ сфери відтворення здоров'я.

Для визначення регіональних особливостей стану здоров'я населення використовують показники народжуваності та загальної смертності, середньої тривалості життя, стану та причин дитячої смертності, показник інвалідності тощо. Використовують також показник первинної захворюваності — кількість хворих з вперше встановленим діагнозом протягом року.

Стан захворювання людей на окремі хвороби

Аналіз стану захворювання людей свідчить, що протягом тривалого періоду визначились основні види хвороб, до яких належать туберкульоз. ВІЛ/СНІД, серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, діабет.

Протягом тривалого часу в Україні зберігається загрозлива тенденція зростання захворюваності населення на туберкульоз, яка щорічно збільшується майже на 10%. Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше в 2002 р., порівняно з 1990 р. збільшилась в 2,2 рази (табл. 5.4). За визначений період в Донбаському регіоні кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз збільшилась в 2,8 рази в Степовому регіоні — в 2,5 рази. Стабільно зростає кількість населення на туберкульоз на територіях інших регіонів, в т. ч. н м. Києві — в 2 рази.

Для об'єктивної оцінки стану захворюваності використовують такий показник, як "кількість хворих на активний туберкульоз на 100 000 населення"

Наведені дані свідчать про складність ситуації на території практично усіх областей. В Поліському регіоні більше як вдвічі збільшилась кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз з розрахунку на 100000 населення на території Волинської, Рівненської, Чернігівської областей; в Степовому регіоні кількість хворих збільшилась на території Запорізької та Миколаївської областей в 3 рази. Дніпропетровської області — в 2,9 рази. Більше як втричі збільшилась кількість хворих на туберкульоз за вказаним показником в Харківській Донецькій та Луганській областях. Високою залишається смертність від туберкульозу.

Загальна кількість хворих на туберкульоз становить близько 700 тис. осіб, що складає 1,4 % населення України. У світовій практиці рахується, що коли кількість хворих на. туберкульоз в державі перевищує 1 % чисельності її населення, то кажуть про епідемію. За експертними оцінками фахівців Академії медичних наук України захворюваність на туберкульоз перевищує епідемічний поріг в 2,14 рази. За нинішніх темпів зростання захворюваності на туберкульоз прогнозується, що в найближчі 2-3 роки захворюваність на туберкульоз подвоїться.

До груп населення підвищеного ризику, які відіграють вирішальну роль у поширенні туберкульозу, відносяться мігранти, особи без певного місця проживання, хронічні хворі на алкоголізм, наркоманію.

Основними причинами, що призвели до масштабного поширення туберкульозу в Україні є:

• низький рівень життя та санітарної культури, недостатнє й неякісне харчування значних прошарків населення, зростання кількості бездомних і безробітних;

недоступність медичної допомоги та ліків;

недоліки в організації та координації здійснення протитуберкульозних заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров'я;

наявність соціально дезадаптованих груп населення;

неефективна робота по оздоровленню від туберкульозу тваринницьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Існують недоліки в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз:

недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров'я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених відповідно Національною та регіональними програмами, що стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на туберкульоз, їх повноцінного лікування;

занедбана матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів.

Боротьба з туберкульозом ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Не виконуються передбачені програмами протитуберкульозні заходи як у масштабах держави, гак і областях. Занепадають спеціалізовані протитуберкульозні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, особливо дітей. За останні 10 років закрито 20 тубдиспансерів, скорочено на 16 тисяч одиниць стаціонарних туберкульозних ліжок, звільнено понад 1000 кадрів-фтизіатрів.

Державними органами влади приймаються рішення, спрямовані на подолання епідемії туберкульозу, що створює загрозу для національної безпеки держави. Сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Законодавство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СН1Д) та соціальний захист населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про боротьбу із захворюванням.

Законом "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" визначені повноваження центральних та регіональних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз. Законом визначена сутність робіт, пов'язаних із своєчасним виявленням хворих на туберкульоз; організацією профілактичних щеплень проти туберкульозу; здійснення протитуберкульозних заходів під час оформлення дітей до навчальних, оздоровчих дитячих закладів, прийняття на роботу працівників; організацію лікування та диспансерний нагляд за хворими на туберкульоз; соціальний захист га умови праці хворих на туберкульоз; права і соціальний захист працівників про ти туберкульозних закладів; фінансування протитуберкульозних заходів.

Передбачено збільшення асигнувань із бюджету та за рахунок надходжень коштів іноземних кредитів і грантів, спрямування їх на зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення медичним та лабораторним обладнанням і кадрами протитуберкульозних закладів Протитуберкульозні заклади мають бути обладнані сучасним рентгенологічним, ендоскопічним, іншим устаткуванням та обладнанням для діагностики і лікування туберкульозу, визначення чутливості його збудників до лікарських засобів.

Планується розширення наукових досліджень із питань епідеміології туберкульозу, регіональних особливостей його поширення, міграції резистентних збудників тощо, розробка науково обґрунтованої концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні з урахуванням соціально-економічних перетворень у суспільстві, основних напрямів реформування систем охорони здоров'я та соціального захисту населення, економічної, медичної та соціальної ефективності діяльності протитуберкульозної служби тощо. Передбачено збереження мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних санаторіїв. Для забезпечення соціального захисту хворих на туберкульоз і працівників проти туберкульозних закладів передбачається підвищення заробітної плати працівникам цих закладів та надання умов для щорічного оздоровлення, встановлення пільгових тарифів на проїзд хворих на туберкульоз до спеціалізованих закладів тощо.

Широкого розповсюдження набула хвороба ВІЛ/ СПІД. В Україні нараховується біля 7,5 тис. людей ВІЛ-інфікованих. Найбільша кількість хворих зосереджена в Степовому регіоні — 43,45% загальної кількості, та в Донбаському регіоні — 25-29%. Особливо небезпечна ситуація склалася в Дніпропетровській, де кількість ВІЛ-інфікованих сягає 20-25% від загальної кількості в Україні, Одеській (відповідно 11-12%) та Донецькій (17-24%) областях. Найбільша кількість хворих на СН1Д в Одеській області 27-40% загальної кількості в Україні, в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 10% і 20%) та в Криму (14%).

Згідно із прогнозами Українського інституту соціальних досліджень до 2010 року кількість інфікованих ВІЛ/СШД в Україні може досягти 1,5 мли. осіб. За даними міжнародних і вітчизняних фахівців кількість ВІЛ-інфікованих громадян становить майже 1 % дорослого населення. Найближчим часом кількість випадків захворювання може збільшуватися, що вплине на скорочення загальної кількості населення, одночасно зросте навантаження на соціальну сферу, скоротиться кількість робочої сили, знизиться продуктивність праці, побільшає кількість сиріт.

Крім основних груп ризику (споживачі ін'єкційних наркотиків і жінки секс-бізнесу), соціологи виділяють такі групи-провідників, через які ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляє в маси: клієнти повій, водії-дальнобійники, трудові мігранти і окремі групи працівників сфери розваг, донори тощо.

Рахується, що ВІЛ/СНІД не тільки медична, а й соціальна проблема.

Зростають захворюваності на серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, що пов'язано з певними факторами ризику. Вченими встановлено понад 200 таких факторів. Серед них: відмова від здорового способу життя (куріння, зловживання алкоголем), незбалансоване харчування (ожиріння, надлишкова вага, високий рівень холестерину в крові), неуважне ставлення до свого здоров'я (підвищений тиск, нервові стреси, несвоєчасне звертання до лікарів). Врахування цих факторів у багатих країнах Європи та світу дали змогу знизити захворюваність та смертність населення від серцево-судинних та серцево-мозкових хвороб на 60-80%.

В Україні значна кількість населення (понад 2,6 млн. осіб) мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, вимагають пильної уваги та медичного обслуговування. Найбільша кількість таких людей (біля 2 млн. осіб) проживає на території Поліського регіону. В їх складі: ліквідатори наслідків аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, в тому числі діти. Інформація про кількість людей, що мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС і в 2005 р. проживали на територіях окремих областей наведена в табл. 5.7. та на рис. 5.2.

Ліквідатори аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи дорослі та діти потребують постійної медичної допомоги. Особливо небезпечним є поширення дитячої захворюваності в результаті нездатності забезпечити дітей та підлітків протягом року якісним медичним обслуговуванням. У жодній країні світу не проживає стільки дітей, які зазнали шкідливого впливу радіації внаслідок найбільшої в історії людства техногенної катастрофи — Чорнобильської. Сьогодні в Україні налічується понад мільйон неповнолітніх, що мають статус постраждалих і за законом отримують від держави соціальну допомогу. Тенденція до погіршення здоров'я дітей простежується щороку. Якщо на початок 90-х років здоровими визнавалися 60% неповнолітніх, то у 1993-му — тільки 31 %, а у 2001 р. цей показник не перевищував 24%. Наслідки катастрофи істотно вплинули на імунну систему та інші життєво важливі органи дитячого організму. Значно зросла дитяча захворюваність на новоутворення. Найбільша кількість неповнолітніх, що зазнала впливу від радіоактивного забруднення проживають в Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Черкаській, Вінницькій, Чернігівській областях та місті Києві.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено права і гарантії, які надаються постраждалим неповнолітнім, що свідчить про важливість розв'язання проблем соціального захисту неповнолітніх цієї категорії.

Лікування, медична та психологічна реабілітація дітей — пріоритетні напрями діяльності, пов'язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Серед інших заходів великого державного значення набуває літнє оздоровлення, використання унікальних курортів Криму і а Карпат дає змогу надати дитині можливість поновити сили перед новим навчальним роком, покращити стан здоров'я. Щорічно виділяються значні суми коштів для виконання передбачених законом заходів щодо захисту та реабілітації дітей. Утім, бюджетних коштів не вистачає на забезпечення щорічного оздоровлення хворих, створення закладів психологічної реабілітації, надання інших передбачених законом пільг.

Важливе значення для покращення здоров'я людей, зменшення рівня захворюваності має правильне раціональне харчування. Академією медичних наук України розроблена концепція державної програми раціонального харчування населення. Досвід показав, що впровадження і практична реалізація концепції здатні привести до зменшення природжених дефектів більш як на 80%. Такі заходи є серйозною профілактикою пікою серцево-судинних захворювань, дитячих інфекційних та хвороб шлунково-кишкового тракту. Впровадження програми раціонального харчування передбачає визначення певного рівня дефіциту продуктів за допомогою соціологічних та наукових досліджень, економічну обґрунтованість заходів подолання цього дефіциту, а також підготовку та організацію виробництва високоякісних домішок до продуктів.


Оцінка стану закладів охорони здоров'я


Стан закладів охорони здоров'я оцінюється використанням так показників: кількість лікарняних закладів; кількість лікарняних ліжок кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість пі пропускна здатність амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість станцій швидкої медичної допомоги; кількість стоматологічних поліклінік кількість будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів тощо. Крім того, для більш ґрунтовного аналізу стану закладів охорони здоров'я використовують такі питомі показники., як кількість лікарняних заклади на 10 000 чоловік населення, кількість лікарняних ліжок на 10 000 чоловік населення. До основних економічних показників належать обсяг фінансування діяльності закладів охорони здоров'я (грн.), обсяг платних послуг (грн.), витрати на утримання лікарняних закладів (три.) тощо.

Ресурсний потенціал ланок системи охорони здоров'я визначається потужністю наявної матеріально-технічної бази, її окремих закладі з. обсягами та структурою кадрового забезпечення. Важливо знати кількість та потужність амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, стан мережі закладів охорони здоров'я матері і дитини, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, об'єктів рекреаційного комплексу.

Для оцінки забезпеченості лікувальних закладів лікарями використовують такі показники: загальна кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарів на 10 000 чоловік населення. До загальної кількості лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, закладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.

У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лікарів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18,5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22 %, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.

Одночасно за останній період зменшилась на 20 % кількість лікувальних закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв, 56 баз відпочинку й пансіонатів.


Соціальний захист та соціальне забезпечення людей


Відповідно Конституції України створюються умови для досягнення високого матеріального добробуту громадян, запровадження дієвої системи соціального захисту усіх членів суспільства, для вільного та всебічного розвитку, для самореалізації можливостей кожної людини.

У всіх європейських державах запроваджені певні принципи і правила соціального захисту громадян, що забезпечує соціальну стабільність у державі. На соціальний захист витрачається 28% ВВП, а разом із пенсіями і медичним обслуговуванням — більше як 32%.

Від реалізації заходів соціально-економічного змісту залежить створення соціально орієнтованої економіки. Для цього виділяються значні кошти, хоча їх обсяг обмежений, не достатній для забезпечення високого рівня соціальних потреб населення. Створення умов для соціального захисту та соціального забезпечення людей сприяє прийняття Верховною Радою України низки законів, які визначають рівень стандартів та гарантій, формують систему соціальної безпеки для всіх громадян.

Законом України "Про соціальні послуги" (2003 р.) визначений склад соціальних послуг, до яких відносять надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Це такі життєві обставини, за яких особа набуває права на отримання соціальних послуг: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа.

До основних форм надання соціальних послуг відносять матеріальну допомогу та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається у вигляді грошової або натуральної допомоги: харчових продуктів, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу взуття та інших предметів першої потреби, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; в територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Конкретними видами соціальних послуг можуть бути: • соціально-побутові послуги — забезпечення харчовими продуктами, транспортними послугами, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів.

Посилюючи соціальне спрямування економічних реформ, Україна як демократична правова держава переконливо підтверджує свою відданість європейському вибору та загальнолюдським цінностям, забезпеченню конституційних прав і свобод громадян, досягненню взаєморозуміння, злагоди в суспільстві. Це є одним із основних завдань соціальної політики.

Поліпшення якісних показників вітчизняної економіки та стабільна політична ситуація в державі впродовж останніх років створили надійний базис для вдосконалення системи соціального захисту населення та поліпшення його добробуту.

З утвердженням незалежності постали надзвичайно важливі завдання — перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, реформування системи соціального забезпечення, розроблення нової комплексної нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин, ринку праці, пенсійного забезпечення. Важливим кроком з формування нових засад соціального захисту стало схвалення у грудні 1993 р. Верховною Радою України Концепції соціального забезпечення населення — першої масштабної національної програми у цій сфері. Вона окреслила гарантії щодо захисту інтересів громадян, які мають право на пенсію, отримання послуг, матеріальне забезпечення на випадок безробіття, втрати працездатності, підтримку рівня доходів у зв'язку з інфляцією, соціальну допомогу сім'ям з дітьми, малозабезпеченим родинам, інвалідам, у разі втрати годувальника, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством.

Враховуючи нові соціально-економічні реалії, Концепція передбачила перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення між роботодавцями, державою і працівниками, окреслила напрями розвитку соціального страхування та розроблення нових законодавчих актів про працю, захист прав працюючих на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Переломним етапом утвердження нашої державності, розбудови соціальної сфери стало прийняття у 1996 р. Конституції України. Відповідно до норм Основного Закону України запроваджуються державні соціальні стандарти і соціальні нормативи.

На законодавчому рівні щорічно визначається прожитковий мінімум для різних соціальних категорій громадян, здійснюються кроки з наближення розмірів пенсій та мінімальної заробітної плати до цього основного державного соціального стандарту.

Згідно з Основними напрямами соціальної політики на 1997—2000 рр., затвердженими Указом Президента України, оновлюється і виходить з кризи соціальна сфера, активізувалися зусилля органів влади і місцевого самоврядування спрямовані на забезпечення прав громадян на одержання винагороди за працю, соціальних виплат, безпечні умови праці, на відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я.

Відповідно до статті 46 Основного Закону право громадян на соціальний захист гарантується державним соціальним страхуванням. На виконання цих конституційних положень започатковано національну систему соціального страхування населення. У 2001 р. відбувся перехід від системи соціальної допомоги до системи загальнообов'язкового соціального страхування. Для цього була сформована нормативно-правова база: підготовлені зміни до 22 законів України, розроблено понад 20 нормативно-правових актів, а також проведена робота з реорганізації страхових фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття та соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. На сучасному етапі відбувається активне реформування цієї системи, що дозволило забезпечити 100-відсоткове фінансування поточних виплат потерпілим на виробництві. Згідно з ринковими умовами вже діє загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві, тимчасової непрацездатності, тобто три з п'яти видів страхування.

З піднесенням економіки з'явилася можливість збільшення розміру та диференціації трудових пенсій залежно від стажу роботи та заробітної плати працівника, посилення фінансової стабільності пенсійної системи. Іншими словами, з'явилася можливість забезпечити нові підходи до пенсійної системи, передбачені квітневим 1998 р. Указом "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні", яким Президент України окреслив стратегію та етапи подальшого здійснення цієї важливої для суспільства реформи, покликаної сприяти піднесенню добробуту людей похилого віку.

Спільними зусиллями центральних і місцевих органів влади у 2000 р. погашено заборгованість з виплати пенсій, що позитивно вплинуло на усунення негативних соціальних чинників і прискорення процесу реформування пенсійного забезпечення.

Започаткована у 2000 р. позитивна економічна динаміка зумовила зростання доходів Пенсійного фонду. Це дало можливість у 2001—2002 рр. поетапно підвищити середній розмір пенсії на 58%, збільшити співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати, яке за минулий рік становило 36% (у Росії — близько 25%), забезпечити подолання спаду рівня життя людей похилого віку.

Підвищено розміри пенсій шахтарям та працівникам, які вивільняються у зв'язку з закриттям Чорнобильської станції. Здійснено заходи щодо підвищення пенсій інвалідам із числа військовослужбовців рядового складу та особам, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській ЛЕС.

Активно формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків. Майже 12 млн. осіб уже одержали "Свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що допоможе у перспективі визначати трудовий внесок кожного у пенсійне забезпечення. Втілюються заходи щодо раціонального і цільового використання коштів.[3]


Молодіжна соціальна політика


Сутність напрямів практичної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стосовно впровадження заходів у сфері молодіжної політики визначаються Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".

В Україні стає необхідним реалізація державної молодіжної політики, яка визначає напрям діяльності державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в інтересах молодої людини, суспільства, держави з врахуванням економічного, соціального, історичного та культурного розвитку країни, а також світового досвіду.

Останнім часом продовжують поглиблюватися негативні тенденції у сфері освіти, охорони здоров'я, професійної підготовки, працевлаштування та соціального захисту молоді.

Для забезпечення прав молодих громадян в рамках правової бази державної молодіжної політики, практичної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування необхідно вирішити такі питання:

забезпечити працевлаштування молоді, створити умови для ефективного розвитку молодіжного підприємництва, формування бізнес-центрів, молодіжних центрів праці;

поліпшити матеріальне становище студентів; забезпечити надання протягом року пільг на проїзд у транспорті для студентів та учнів очної форми навчання; забезпечити першочергове працевлаштування та виділення житла випускникам з числа студентів-сиріт, студентів, які залишились без піклування батьків та студентів-інвалідів; створити умови для оздоровлення студентів-сиріт, студентів-інвалідів, студентів з малозабезпечених сімей; вирішити питання щодо надання пільгових довгострокових кредитів найменш соціально захищеним категоріям молоді на отримання вищої освіти; залучити підприємства різних форм власності для надання пільгових послуг студентам на транспорті, в громадському харчуванні, культурних, освітніх, житлово-комунальних закладах та розвитку молодіжного туризму; здійснити заходи щодо сприяння соціальному становленню молодих та студентських сімей, надання їм відповідної соціально-консультативної, адресної, речової допомоги; надання можливостей для оздоровлення малозабезпечених, багатодітних молодих і студентських сімей; забезпечити першочергове працевлаштування випускників з числа студентських подружжів в межах одного населеного пункту тощо;

сприяти наданню довгострокових пільгових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла;

забезпечити комплексну допомогу молодим людям, які проживають в сільськогосподарських регіонах, малонаселених місцевостях та малих містах;

розробити механізм підтримки та заохочення молодих науковців, забезпечити умови для реалізації їх потенціалу. Сприяти творчому розвитку молоді, створенню мережі інформаційних інтернетцентрів, клубів за інтересами тощо;

для оздоровлення молодих людей, розвитку молодіжного туризму здійснити заходи щодо створення мережі молодіжних та дитячих таборів відпочинку, розробити механізм пільгового використання оздоровчих закладів у літній період;

забезпечити розповсюдження засобами масової інформації культурно-просвітницьких, виховних теле- і радіопрограм для сім'ї, дітей та молоді, що сприятимуть пропаганді національних, загальнолюдських духовних та моральних цінностей;

сприяти організації діяльності мережі державних та громадських закладів соціальною призначення для надання соціальної допомоги, соціальних послуг, соціальної профілактики та реабілітації молоді, дітей, жінок та різних категорій сімей;

забезпечили фінансування молодіжних програм з урахуванням їх ефективності, спрямованих на соціальну підтримку молоді, дітей, сім'ї та жінок, а також проектів молодіжних громадських організацій.

Соціальний захист дитинства та заходи щодо запобігання безпритульності

Складовою частиною законодавства про охорону дитинства є Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2005 р.), що визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківською піклування. Законом визначена сутність державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це — створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; сприяння усиновленню дітей; захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей; створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя; створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги; забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала погребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці; належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей тощо;

Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.

Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківською піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання -— до двадцяти трьох років.

Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківською піклування, які навчаються, крім повното державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50% перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується і 00% заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики. Крім тою їм виплачується допомога на придбання навчальної літератури, одягу, взуття.

Державні соціальні стандарти, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених банківського піклування, незалежно від форми їх влаштування та у гримання.

Основними причинами виникнення безпритульних дітей, як прошарку суспільства, є низка економічних та соціальних факторів, серед яких: " соціальне розшарування суспільства; " зниження доходів і рівня життя населення;

бідність більшої частини населення;

безробіття;

зниження ролі і статусу сім'ї як вагомою соціального інституту.

недостатня ефективність в роботі навчальних закладів;

" відсутність можливостей для реалізації конституційних прав громадян.

Недостатньою вважається робота місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування щодо запобігання дитячій безпритульності. Труднощі у вирішенні проблеми безпритульності дітей посилюють демографічну небезпеку, провокує її довгострокові негативні наслідки, створюючи загрозу безпеці держави в цілому.

Заходи, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, включають виконання робіт, спрямованих на покращення роботи з безпритульними дітьми. Важливе значення має посилення відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, посадових осіб за неналежне виховання дітей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними. Забезпечується економічне стимулювання суб'єктів підприємницької діяльності, які надають благодійну допомогу закладам для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, для вирішення питань дитячої безпритульності. Вживаються заходи щодо збереження і розвитку відповідно до потреб регіону діючої мережі шкіл-інтернатів, забезпечення фінансуванням їх діяльності; забезпечення безплатного або на пільгових умовах доступу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до користування культурно-навчальними закладами, занять у спортивних закладах. Виникає потреба у вдосконаленні діяльності комп'ютерних клубів, ігрових залів, інтернет-кафе. Важливим є здійснення організаційних заходів ішло щорічного повноцінного оздоровлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді, підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх мають бути в повному обсязі забезпечені кадрами, матеріально-технічними засобами для їх діяльності. Потребує вдосконалення система підготовки та перепідготовки фахівців — педагогів, психологів, соціологів, юристів, медичних працівників і працівників органів внутрішніх справ для роботи в органах і службах у справах неповнолітніх і спеціальних установах для неповнолітніх.

При формуванні місцевих бюджетів щорічно необхідно передбачати фінансові ресурси для створення, утримання, розвитку закладів соціального захисту для дітей, у тому числі притулків для неповнолітніх, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, а також фінансування соціальних програм і заходів щодо соціального і правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.


Висновок


Питання щодо належного рівня державного фінансування соціальної політики протягом тривалого часу залишається спірним, як в розвинених, так і в бідних країнах. Ілюзії "держави загального добробуту" з максимальним рівнем державного забезпечення соціальних програм останнім часом замінюються прагматичною концепцією неспроможності навіть найбагатшого бюджету задовольнити всі соціальні проблеми без загрози виникнення кризових тенденцій в економіці. Іноді дивно виглядають прагнення розвинених країн скорочувати соціальні витрати, встановлювати оптимальні норми соціального забезпечення та роздержавлювати соціальну сферу. Проте, скорочення соціальних програм є прагненням уникнути зловживань з боку реципієнтів державних соціальних послуг, але у жодному разі — наміром порушити соціальні права громадян, ключовим з яких є стандарт достатнього рівня життя.

Міжнародний досвід соціальної політики передбачає достатньо обмежене застосування такого інструменту соціальної політики, як бюджетне фінансування соціальних програм. Це особливо стосується житлової політики, медичного забезпечення та пенсійних програм. Використання страхових фондів є одним із найоптимальніших шляхів належного фінансування цих галузей. Крім того, поширюється тенденція пошуку альтернативного державному підтримання соціальних служб. Зокрема, в країнах і розвиненою економікою неприбуткові недержавні організації, які надають послуги соціально вразливим категоріям населення — залишили поза конкуренцією державні служби за критерієм ціна/якість. Також приділяється належна увага розвитку альтернативним недержавним формам фінансування соціальних програм. Спектр інструментів соціальної політики постійно розширюється, і зменшення соціального навантаження на державний бюджет не означає погіршення базових соціальних стандартів — адекватного прожиткового мінімуму, платоспроможного рівня мінімальне! зарплати та ін.

Оцінювати рівень забезпеченості соціальної політики в Україні і просто, і складно. Просто, тому що за роки незалежності держава не може забезпечити підтвердження свого конституційного статусу як соціальної. Практично все соціальне законодавство має декларативний, а не нормативний характер. Норми соціального захисту не виконуються, бо не можуть бути дотримані через неспроможність вітчизняної економіки наповнити бюджетні програми. З іншого боку, в короткотерміновій перспективі певні зрушення відбуваються і соціальні стандарти поступово підтягуються до задекларованих. Повільно, але все ж проводиться реформування соціальної політики в бік роздержавлення соціальних програм, запровадження соціального страхування. Бюджет продовжує залишатись "несоціальним".

В Основних напрямах бюджетної політики на 2003 рік окреслений чіткий вектор на збільшення долі соціальних витрат у загальних витратах Державного бюджету на 2003 рік. Визначаються гарантії збалансованості бюджету та його виконання. Відповідно до цих положень спробуємо проаналізувати бюджетні витрати стосовно основних галузей соціальної політики.[4]


Список літератури


Е.А. Зінь "Регіональна економіка"

В.А. Скуратівський, О.М. Палій "Основи соціальної політики"

Україна за роки незалежності 1991 – 2003 Видання п’яте, перероблене та доповнене

Часопис Парламент №3/ 2002

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: