Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ
1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні
1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування
1.3 Чинники хімічної залежності
1.4 Критерії визначення хімічної залежності
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ОСОБАМИ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ
2.1 Індивідуальні та групові форми роботи
2.2 Використання програм реабілітації
2.3 Психокорекційна робота
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ЖИТТЄВИХ ПРІОРИТЕТІВ ПІД ЧАС ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ
3.1 Методи і методики дослідження
3.2 Вибірка і процедура дослідження
3.3 Аналіз результатів дослідження
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК
ВСТУП
Проблема алкогольної та наркотичної залежності залишається однією з найактуальніших у нашому суспільстві. Більшість лікарів на власному досвіді пересвідчилися, що примусове лікування хворого без його згоди і бажання не приносить позитивних результатів. У зв'язку з цим виникла потреба іншого підходу до розв'язання цієї проблеми.
На жаль, проблеми, пов’язані із вживанням хімічних речовин, що викликають залежність, дуже поширились останнім часом. Це явище охопило практично усі країни Східної Європи, а особливо, як повідомляють експерти ВОЗ, це стосується країн СНД. У нашій країні зловживання адиктивними речовинами (речовинами, що викликають залежність), набуло характер епідемії. Це потребує невідкладного втручання для зменшення шкоди від цього явища [6]. Але відповідних фахівців у цій справі досі недостатньо. Практично вони зосереджені у галузі охорони здоров’я. А дуже важливі сфери, такі як соціальна та правоохоронна, досі недостатньо задіяні внаслідок практичної відсутності добре підготовлених кадрів. Дуже важливе значення, на наш погляд, має поінформованість співробітників цих галузей щодо усіх аспектів проблем, пов’язаних із вживанням адиктивних речовин.
Залежність від психоактивних речовин є однієї з найбільш давніх загальнолюдських проблем. Ця хвороба вражає не тільки тіло і всі рівні особистості людини, але і руйнівно позначається на зовнішніх сферах його життя. З огляду на, етіологічні і патогенетичні механізми розвитку залежності, її лікування є складним процесом, що являє собою сполучення різних методів впливу - медикаментозного, психотерапевтичного, соціального і духовного. Вимагає спільних зусиль лікарів, психологів, соціальних працівників, священнослужителів, а також виняткову роль відіграють алкоголіки і наркомани, що видужали і мають власний досвід і спеціальні знання з проблеми.
Сучасні тенденції розвитку терапії і реабілітації наркозалежності полягають у застосуванні різних психотерапевтичних і не психотерапевтичних методів; вони характеризуються етапністю і фазністю, гармонійно доповнюючи один одного, використовуються принципи системного підходу. Особливого значення набуває робота міждисциплінарних терапевтичних колективів і обов'язкова участь у процесі реабілітації найближчого оточення хворого, а також інтенсивність і тривалість впливу.
Лікування хворого з обліком усіх вище викладених принципів досить дороге, в даний час у нашій країні особливо на сьогодні є очевидним, що тільки системний підхід подолання алкогольної і наркотичної залежності може забезпечити досягнення основної мети терапевтичного процесу. Ми розуміємо її як зміну відносини пацієнта до себе, до навколишнього світу, до своєї хвороби і як результат зміна світогляду.
Системність підходу в рішенні проблем наркозалежності досить добре виявляється в досвіді функціонування терапевтичних співтовариств. У світовій практиці відомо безліч різновидів терапевтичних співтовариств: Громади для наркоманів; Стаціонарні реабілітаційні центри; Амбулаторні програми; Руху груп самодопомоги [15].
Соціологи під наркотизмом розуміють «поширеність і характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище» (А.А. Габіані, Я.І. Гілінський, Л. Є. Кесельман, А. Я. Вілкс [27]).
Наркотизм визначається і як особливе негативне соціальне явище — «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долучені до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення» (В. М. Міхлін, Є. А. Дюбін [19]) та «соціальне явище, яке охоплює все, що пов’язано з наркогенними речовинами, їхнім вживанням і його соціальними наслідками» (Д. В. Колесов, С. В. Турцевич [19]).
Окрім цього, термін наркотизм уживається щонайменше в двох значеннях — вузькому і розширеному. У вузькому значенні термін наркотизм описує соціальні характеристики вживання одного класу адиктивних речовин — наркотиків (як сума фактів їхнього вживання). У розширеному значенні під наркотизмом розуміється набагато більш широкий спектр поведінкових проявів [13], ніж наркоманія або вживання наркотиків без залежності, тобто наркотизм означає вживання як наркотиків, так і інших адиктивних речовин, тобто адиктивну поведінку. А.А. Габіані і Я.І. Гілінський розширюють цей термін і до сукупності соціальних явищ, пов’язаних із адиктивною поведінкою. Останнє розуміння збігається з нашою позицією.
Наркотизм — це відносно новий соціальний факт, що включає в себе особливу соціальну реальність, яка пов’язана з виникненням нових соціальних груп, нових форм соціальних відносин, особливої субкультури і соціальних інститутів. З іншого боку — це соціальний процес, який можна розглядати в контексті соціальних структур, інститутів і відносин та у межах діяльнісної парадигми.
Об`єкт дослідження – психологічні особливості хімічно залежних людей.
Предмет дослідження – психологічний супровід людей з хімічною залежністю.
Мета дослідження - проаналізувати психологічні особливості людей з хімічною залежністю та виявити особливості супроводу хімічно залежних людей.
Завдання дипломної роботи:
проаналізувати хімічну залежність як біосоціальне явище, її природу та закономірності формування;
характеризувати соціальну роботу з особами з хімічною залежністю;
провести дослідження зміни життєвих пріоритетів під час лікування та реабілітації хворих з хімічною залежністю.
Вирішення поставлених завдань передбачає використання таких теоретичних та емпіричних методів: аналіз літературних джерел, даних експериментів проведених провідними фахівцями в галузі медицини, порівняння, аналіз та синтез, тестування.
Гіпотеза дослідження – психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними сприяє покращенню стану пацієнтів та прогресування вияву негативного стану до наркотиків та спихостимуляторів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що знаючи передумови виникнення хімічної залежності можна передбачити майбутні наслідки.
Практичне значення: вбачаючи негативні наслідки хімічної залежності створюється можливість для розробки та впровадження програм соціальної та психологічної допомоги хімічно залежним.
Структура роботи: робота складається зі Вступу, 3 розділів, Висновків, Списку використаних джерел та Додатку.
РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ
У першому розділі висвітлено стан проблеми хімічної залежності в сучасній Україні, поняття хімічної залежності, її біосоціопсихологічну природу, механізми, закономірності та чинники формування, розглянуто критерії визначення хімічної залежності.
1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні
Кількість хімічнозалежних зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики близько 100 тисяч (за офіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і складає 800-900 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків [34].
Молоді необхідно усвідомити, що вживання хімічно небезпечних речовин не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія – це насамперед проблема молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9-13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку [57]. Як свідчать дослідження соціологів, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя без майбутнього.
Зараз проблему вживання наркотиків жителями України та статистичні характеристики цього явища вивчають більш системно. Так, за даними МОЗ України станом на 1 січня поточного року кількість наркозалежних, що перебували на диспансерному наркологічному обліку, становила 84 325 осіб (179,03 на 100 тис. населення, 117,73 з яких — чоловіки, 61,3 — жінки). Ще 32 663 особи (69,35 на 100 тис. населення) перебували на профілактичному наркологічному обліку. Таким чином, станом на початок 2006 р. в Україні на наркологічному обліку в цілому знаходилися 116 988 осіб з наркотичними проблемами (248,4 осіб на 100 тис. населення). Кількість зареєстрованих осіб з наркотичною залежністю в Україні зросла з 22 466 у 1990 р. до 84 325 у 2005 р. Найбільша кількість наркозалежних зареєстрована у Дніпропетровській області — 13 446 хворих (387,1 на 100 тис. населення), Одеській — 7550 (314 на 100 тис. населення), Донецькій — 10 163 (218,1 на 100 тис. населення) та в Києві — 9097 (346,5 на 100 тис. населення). У 2005 р. 39 872 особи з тими чи іншими проявами наркотичної залежності отримали лікування, з них 11 339 осіб проліковано стаціонарно, 28 304 — амбулаторно. Важливо, що при цьому 11 187 осіб отримували наркологічну допомогу вперше, що становить 28% загальної кількості пролікованих у 2005 р [57].
В Україні підліткова наркоманія характерніша для великих міст, проте років до сімнадцяти частина «освічених» стрімко зростає. Пробували наркотик 29% юнаків і 12% дівчат. Як правило, це марихуана чи гашиш.
Серед психоактивних речовин, що їх пробують застосовувати молоді люди: токсини (клей), алкоголь разом із ліками, транквілізатори й седативні засоби без призначення лікаря, екстазі, ЛСД, амфетаміни, героїн, галюциногенні гриби, крек, кокаїн.
«Елементи наркокультури» поступово входять у свідомість підлітків — збільшилася кількість тих, хто про неї чув. Так, про амфетаміни 1995 року чули 13% опитаних, на сьогодні — 35% молодих людей, із них 0,6% уже спробували їх. Характерно, що про «модний» кокаїн і героїн найбільше чули дівчата. Сьогодні спостерігається певна тенденція просування в тінейджерському середовищі такого наркотику, як екстазі, — про нього знають 40% опитаних (1995 року — ледь 11%). До того ж екстазі вживали 1,2% юнаків і 0,6% дівчат. А серед тих, хто чув про марихуану, 11% уживали цей наркотик бодай один раз у житті.
Шість відсотків «новостворених» наркоманів отримали першу «дозу» в компанії друзів, котрі часто балансують на грані протиправної поведінки.
До того ж підлітки вважають легкодоступними марихуану, гашиш, інгалянти (клей, розчини), і доступність ця зростає. 4% хлопців і 2% дівчат як місце можливої покупки наркотику назвали школу (чи інший навчальний заклад). Якщо 1995 року шкідливими для здоров’я марихуану й екстазі вважали 76,4% підлітків 15—16 років, то зараз — лише 64%.
Причини — соціальні. Тотальна байдужість, спонукувана економічною кризою, руйнація соціокультурного середовища, мода дивитися «доросле» кіно, де круті герої однаково спортивні й порочні, руйнація життєвих орієнтирів.
З психотропними речовинами людство знайоме досить давно. В різні часи і ставлення до них було різним – від безапеляційно-позитивного до різко негативного. І тільки відносно недавно прийшло усвідомлення того, наскільки великою бідою загрожує людині їх вживання.
Реально, на державному рівні боротьба з наркоманією розпочалася лише на початку XX століття. Піонерами боротьби з цим лихом стали американці. Після серії відвертих публікацій про звичаї наркоманів, конгрес США ухвалив у 1914 році закон про заборону наркотиків. Ведеться боротьба з незаконним обігом наркотиків і в Україні [47]. У 90-ті роки минулого століття після того, як впала "залізна завіса", відбулося злиття організованих злочинних угруповань колишнього СРСР в потужні транснаціональні кримінальні структури. Еміграція нової хвилі, "службові відрядження", формування прошарку дрібних комерсантів, туризм – все це активно використовувалося в ході такого процесу. На теренах Радянського Союзу організована злочинність перетворилася в галузь з найвищими темпами розвитку. Наркобізнес став сферою діяльності високоорганізованих злочинних угруповань, з розподілом функцій з переробки сировини, транспортування і розповсюдження наркотиків.
Нові суверенні держави Середньої Азії, що з'явилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, ввійшли в трансазіатську систему кримінальної діяльності, одну з ключових зон наркотранзиту.
Існуюча на пострадянському просторі суспільно-політична, соціально-економічна і адміністративно-правова деформація основ державності створювала сприятливий клімат для кримінальних структур.
Створилися передумови, що сприяли подальшому втягненню населення в такі форми економічної діяльності, як виробництво та збут наркотиків. У країнах та регіонах, де традиційні релігійні або культурні заборони в силу історичних причин виявилися ослабленими, значна частина громадян звернулася до "альтернативних" форм господарювання.
Нині наркоринок у країнах європейської частини СНД знаходиться в стадії реструктуризації. Зростає частка синтетичних наркотиків, особливо стимуляторів амфетамінного ряду, що відображає загальносвітову тенденцію. В той же час на ринку продовжують домінувати наркотики рослинного походження. В першу чергу, це стосується екстракційного опію і сировини для його виготовлення – макової соломки. Розчини опіатів застосовуються інфекційним шляхом. Найбільш поширеним наркотиком залишається маріхуана. Це пояснюється, зокрема, і тими обставинами, що дикоросла конопля, котра в європейській частині СНД росте на досить значних площах, цілковито покриває потреби відповідної сировини.
Велику небезпеку являє собою контрабандне ввезення героїну, що поступає із Афганістану транзитом через центральну Азію. В результаті постійного збільшення поставок афганського героїну споживання цього наркотику в європейській частині Російської Федерації та України за період з 1996 до 2000 року збільшилося в п'ять разів [47].
Ще одною загрозливою тенденцією стала поява на "чорному ринку" наркомістких медичних препаратів. Все більше розповсюдження набуває підпільне виробництво наркотиків амфетамінного ряду та штучних опіоідів. У підпільних лабораторіях, що розташовуються в приватних будинках або квартирах, виготовляють елерон, первитин, фентаніл та інші дуже небезпечні психотропні речовини та синтетичні наркотики.
На тлі подальшої експансії героїну афганського походження незаможньому ринку Західної Європи стає все більш явною тенденція до зміщення "Балканського маршруту" на його північну гілку. Це пов'язано, частково, з активізацією турецьких вантажних перевезень через територію України, Молдови, Росії, країн Закавказзя [61].
Через західні кордони в Україну, Білорусь, Росію, країни Прибалтики надходять синтетичні наркотики, в першу чергу, стимулюючі речовини амфетамінного ряду. Практично в усіх країнах, що виникли на територіях колишнього СРСР, помічене зростання особливо небезпечних злочинів.
Умови пострадянського періоду розвитку економіки та суспільно-політичних відносин майже скрізь у регіонах виявилися схожими. В таких умовах запобігти загальним негативним тенденціям неможливо – можна лише максимально зменшити їх наслідки. При цьому завдання боротьби з організованими формами злочинності, особливо тими, що мають міждержавний характер, отримує статус міжнародної проблеми. В наш час на території країн СНД формуються транснаціональні злочинні спільноти, діяльність яких поширюється на більш віддалені країни та регіони; контрабанда стає майже нормою ведення зовнішньоекономічної діяльності.
"Прозорість" кордонів на просторі СНД виступає як фактор, що зумовлює систему діяльності цих угрупувань. Додаткові проблеми створюють міграційні та демографічні процеси.
Організована злочинність досить спритно пристосовується до умов, що змінюються. Так, якщо в 1993-1994 роках "класичними" для країн СНД формами злочинної діяльності були ошукування вкладників, афери на ринку нерухомості, шахрайство з фальшивими авізо, то сьогодні панівними стали наркобізнес, крадіжка та контрабанда автомобілів, перевезення нелегальних мігрантів, випуск контрабандної продукції.
Сучасні процеси глобалізації наркобізнесу, як і організованої злочинності взагалі, не могли обійти територію України. Звичайно, наша країна ще не перетворилася в значний ринок збуту "важких" наркотиків (зокрема через низьку купівельну спроможність населення) – наркоринок України поки що знаходиться на стадії формування. В нашій країні немає великомасштабного виробництва наркотиків, хоча макова соломка і її похідні місцевого виробництва не тільки поширені на внутрішньому підпільному ринку, але й експортуються (в чималій кількості) в сусідню Росію. Українські кримінальні угруповання в більшості випадків не розглядають наркобізнес – як основне джерело прибутків. Не сформувалася в Україні і своя наркомафія, як система сталих корупційних зв'язків між кримінальними наркоугрупованнями та представниками органів державної влади. В той же час викликають занепокоєння тенденції, що спостерігаються в розвитку наркоситуації, котрі в подальшому можуть призвести до досить серйозних негативних наслідків.
З початку 90-х років Україна проводить активну політику, спрямовану на інтеграцію в європейські та світові структури, на лібералізацію зовнішніх економічних, політичних і культурних зв'язків. Проте, відкритістю країни скористалися міжнародні кримінальні структури, в тому числі транснаціональні наркосиндикати. Таким чином, якщо на початок 90-х років громадяни України мали уяву про "важкі" наркотики загалом лише як про одну з реалій життя західних країн, то на сьогодні споживання героїну стало відносно поширеним (у порівнянні з минулим) явищем і у нас. Все більше мешканців України не тільки споживають наркотики, але і опиняються втягнутими в незаконні операції з наркотичними, психотропними речовинами та прекурсорами, що їх проводять наркосиндикати [47].
В Україні немає жодного міста або регіону вільного від наркотиків.
З початку 90-х років число наркозалежних щорічно збільшується на 10-12%, з цього числа на дорослих приходиться тільки 27%, тоді як на підлітків – 60%, а на дітей у віці від 11 до 14 років – 13%. Середній вік наркоспоживача в Україні щороку знижується на 0,1-0,15 року. За останні п'ять років кількість споживачів наркотиків серед дітей та підлітків у віці до 16 років збільшилася на 45%, в тому числі кількість таких неповнолітніх з діагнозом наркозалежності збільшилася на 25% [57].
За останні роки серед споживачів наркотиків починає домінувати вікова група від 20 до 30 років, що відповідає загальноєвропейській тенденції. Особи у віці до 30 років складають у нас приблизно 90% споживачів наркотиків. Практично всі наркозалежні – люди активної вікової категорії, особи до 30 років серед них перевищує 79%.
Приблизно 1,7% наркоманів – учні середніх навчальних закладів, 1,9% – студенти, приблизно 20% – працюючі, решта – непрацюючі асоціальні елементи. Серед наркозалежних 80% вживають опіати, головним чином екстракційний опій.
Останнім часом спостерігається диверсифікація ринку наркотиків: якщо на початку 90-х років єдиним наркотиком, що був представлений на ринку, є диметилморфин (димитрол) – сурогатна витяжка із макової соломки, – то на сьогодні в Києві приблизно 20% наркозалежних споживають опіум, 10 % – стимулятори амфетамінного ряду. Аналогічна тенденція спостерігається і в деяких інших містах України. В той же час спостерігається зростання наркоманії в сільській місцевості, де (як і в невеликих містах) домінуючим наркотиком залишається вже згадуваний екстракційний опій (споживачі марихуани не входять в цю групу, тому що дуже рідко звертаються за медичною допомогою в зв'язку із зловживанням наркотиками).
Наркоманія в Україні має свої характерні особливості. Якщо в більшості країн споживання наркотиків – справа особиста, то у нашій країні вона має груповий характер. Це, між іншим, призводить до розповсюдження серед наркозалежних спільних хвороб, а також до формування окремої субкультури, до поширення мережі "вторинних" кримінальних стосунків, і в кінцевому рахунку – до соціальної маргиналізації споживачів наркотиків. Іншою специфічною рисою є те, що в значній кількості випадків споживач отримує наркотик не в результаті купівлі-продажу, а як оплату за певні послуги, переважно кримінального характеру.
Таким чином, наркоманія в Україні, можливо, навіть більшою мірою, ніж в багатьох інших країнах, пов'язана із злочинністю.
Наркоманія безпосередньо пов'язана з проблемою СНІДу: 73% ВІЛ-інфікованих в Україні є споживачами ін'єкційних наркотиків. Згідно з офіційною статистикою, в нашій країні 3,5 тисяч хворих на СНІД. За неофіційними даними експертів Міністерства охорони здоров'я, число ВІЛ-інфікованих складає 436 тисяч чоловік (майже 1% населення країни), причому 70% з них – молодь. Частка хворих СНІДом в загальній чисельності населення в Україні втроє більше, ніж в Росії. Таким чином, наша країна займає перше місце серед країн Центральної та Східної Європи за кількістю ВІЛ-інфікованих [57].
Розповсюдження наркоманів в Україні – один з багатьох симптомів загального зниження рівня здоров'я її громадян. Правоохоронні органи України вживають заходів протидії наркоагресії проти нашої держави і використання території країни, її громадян та економічного потенціалу в незаконних операціях з наркотиками. За останні роки в Україні завдяки зусиллям правоохоронних органів намітилися позитивні тенденції, що сприяють певній стабілізації наркоситуації.
Боротьба з міжнародним наркобізнесом може бути ефективною лише за політичної волі держави діяти у цьому напрямі, присутність якої послідовно демонструється Україною як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Діяльність структур міжнародного наркобізнесу розглядається в Україні як безпосередня загроза національній безпеці, генофонду української нації, як фінансова основа міжнародного тероризму і політичного екстремізму.
Наша країна першою серед країн СНД прийняла спрямоване на боротьбу з незаконним обігом наркотиків законодавство, яке відповідає положенням норм міжнародного права, зокрема Віденської конвенції ООН 1988 року "Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин". Верховна Рада України 15 лютого 1995 року прийняла закони "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними" та цілої низки інших актуальних законів та правових актів [57]. Таким чином, наша держава встановила особливий правовий режим обігу наркотичних засобів, складовими частинами якого став державний контроль над операціями з такими речовинам, введення обмежень на їх використання, спеціальний перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, контроль над їх обігом.
Медичну допомогу наркозалежним в Україні надають 48 територіальних наркологічних установ (25 з них — на обласному рівні), 4 спеціалізованих наркологічних лікувально-профілактичних заклади (ЛПЗ) та 28 спеціалізованих амбулаторних наркологічних кабінетів, у тому числі й для підлітків віком 15–17 років. У ЛПЗ різних профілів та форм підпорядкування функціонує більше 6 тис. наркологічних стаціонарних ліжок. Практично всі сільські районні лікарні мають амбулаторні наркологічні підрозділи з лікарем-наркологом, однак в основному вони надають тільки детоксикаційні медичні послуги особам з наркотичною залежністю (близько 620 по всій країні) [42].
Україна активно підтримує ініціативи міжнародного співробітництва, спрямовані на боротьбу з транснаціональним наркобізнесом. Вона виступає в якості однієї з сторін всіх трьох конвенцій ООН, що регулюють питання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. За ініціативою України Генеральна Асамблея ООН в 1990 році прийняла політичну декларацію і Всесвітню програму дій, оголосивши 90-ті роки десятиліттям боротьби з незаконним виробництвом і розповсюдженням наркотичних засобів та психотропних речовин.
Отже, вивчення джерел та стану проблеми хімічної залежності в сучасній Україні показало, що існує значна кількість хімічнозалежних людей. Ринок хімічних та наркотичних препаратів поповнюється та поширюється з новою силою. В напрямку зниження такої ситуації працюють і соціальні служби і правоохоронні органи.
1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування
Хімічна залежність - це не розбещеність, не безвольність, не аморальність, не відсутність любові до близьких, не результат якого-небудь іншого захворювання. Усі перераховані вище пороки - це результат і прояв первинного захворювання, хімічної залежності від речовин, що викликають зміни настрою [35]. Хімічна залежність - це глобальне захворювання розуму, душі, тіла. Іншими словами, хвороба уражає людини на багатьох рівнях.
Розглянемо фізичний рівень: людина попадає в хімічну залежність від речовини. Це своєрідний полон, що згодом перетворюється в рабство. Хімічна речовина (алкоголь або наркотик) циркулює по організму, впливаючи в обмін речовин, уражаючи численні органи і системи. Спочатку організм бурхливо реагує, даючи хазяїнові зрозуміти, що йому погано, але за численними емоційними, соціальними і психологічними причинами людин не прислухається до цих сигналів, і тому нічого не залишається, як здатися і пристосуватися до того, що він не в силах змінити. Всі органи і системи змінюють свою роботу, щоб справлятися з всіма дозами алкоголю, що збільшуються, і наркотику, і коли надходження припиняється, організм дуже болісно реагує, він чекає і вимагає нового надходження речовини. Дискомфорт досягає такого рівня, що вся енергія, думки, почуття й емоції спрямовується на те, щоб знайти алкоголь і ужити його, долаючи усі перешкоди на шляху до жаданої мети. Це фізична тяга, що керує поводженням залежної людини часом на підсвідомому рівні.
Є два аспекти фізіологічних проявів хвороби. Хімічна залежність у багатьох випадках має генетичну основу. Якщо хто-небудь із членів родини, навіть не прямих родичів, страждав від цього захворювання, тобто підстави припускати, що у вашої близької людини є генетична схильність до хімічної залежності [47].
Інший аспект фізичних проявів цього захворювання - це хвороби, що супроводжують хімічну залежність. Звичайно ці люди страждають розладами травної системи: гастрит, виразка шлунка і 12-типалої кишки, геморой, зміни в печінці, що часто переходять у цироз. Практично жоден орган не залишається без змін. Нирки, серце і серцево-судинна система, мозок і центральна нервова система піддаються впливові речовини. Причому з припиненням його вживання багато хто із соматичних захворювань ідуть. Але в деяких випадках зміни бувають необоротними.
Наступна сфера, яка значно уражується - це інтелектуальна. У результаті ушкодження мозку порушуються розумові процеси, пам'ять. Залежна людина іноді складно співвідносить події в часі, з'являються порушення пам'яті і загальний стан розумової сфери можна охарактеризувати як алкогольну або наркотичну залежність. Алкоголь або наркотик завжди присутні у всіх думках людини, що попали до нього в полон. Залежний завжди знає, коли і що, і скільки він вживав останній раз (якщо в нього не було порушень пам'яті), і завжди дивиться в майбутнє у контексті що очікує або не очікує його вживання. Якщо він вирішує "зав'язати" і "зав'язує", то рахує дні, коли він не вживав хімічних речовин, і завжди знає, скільки часу не вживає алкоголь і наркотики. Словом, якщо ви хочете зрозуміти, що таке алкогольна або наркотична залежність, уважніше придивитеся, що і як говорить залежна людина про вживання [62].
Що стосується уражень духовної сфери, потрібно відмітити, що їх важче відчути і важче діагностувати в силу нерозуміння, що таке духовність. Духовність нами визначається як якість взаємин людини з людиною. Духовність пов'язана із системою відносин і цінностей людини. До найбільш значимих відносин відносяться відносини з родиною, із суспільством, із собою і Богом. У хімічно залежної людини в міру розвитку захворювання ці природні відносини і пов'язані з ними цінності витісняються відносинами з хімічною речовиною. Відносини з речовиною стають на верхню сходинку цінностей хімічно залежної людини, всі інші цінності втрачають значимість, рівень духовності знижується і може зовсім зійти на нівець. Звичайно близькі до хімічно залежного люди приймають усе це на свій рахунок. Вони вважають, що якби він /вона любив /любила, то кинув би /вживати. Але залежна людина - у полоні в речовини, і зниження значимості у відношенні відбувається не з його доброї волі. Воно є проявом хвороби.
Перш ніж ми перейдемо до власне поняття "насінної хвороби", потрібно сказати, що хімічна залежність - хвороба первинна в тому значенні, що вона не є ускладненням якого-небудь іншого захворювання. Усі перераховані вище прояви варто лікувати в сукупності і пам'ятати, що перебування в омані щодо природи захворювання може дорого обійтися і жертві №1 і всім близьким йому/їй, що схильні розглядати кожну кризу не як спалах, загострення, а як окремий, не пов'язаний із загальною динамікою криза, що от пройде, а потім усі буде добре і всі проблеми розв'яжуться.
Лише деякі хімічно залежні є єдиною діючою особою драми, що розігрується. Вони, як герої шекспірівської трагедії, спрямовують усіх діючих осіб на шлях остаточного нещастя. Кожна людина, чиє життя, так чи інакше, порушена хімічною залежністю, піддається впливові його хвороби, але найбільше сильно наслідок захворювання позначається на членах родини, де живе залежна людина. Близькі не можуть відвернутися від залежного і його проблеми, це означало б повне руйнування власного життя, а також зрадництво своєї коханої людини саме в той момент, коли вона більше всього потребує допомоги [62].
Тому вони зупиняють свій вибір на єдиному зрозумілому їм критерії - вони залишаються і пристосовуються до його хвороби, виробляючи такий стиль поводження, що дає їм можливість отримувати мінімальний особистий стрес. Щодня йдучи на компроміс, вони починають, не жити, а виживати. Зробивши установку на виживання, виробивши пристосувальні і захисні реакції і моделі поведінки, вони замикаються в цих стилях поводження. Вони добре спрацьовують у родині і забезпечують співзалежним (так ми називаємо людей близько й емоційно зв'язаних з хімічно залежною людиною) захист від