Соціологія як наука про суспільство
категорії обумовленості: інтереси, потреби, норми, цінності. Вони відповідають на питання: чому індивід поступає саме так, а не інакше? Чим обумовлені його дії?
Категорії вибору: стимулювання, мотивація, ціннісний, нормативне регулювання. Вони відповідають на питання: що необхідно зробити, щоб людина діяла певним чином?
Соціологія пов'язана зі всіма науками про суспільство, які розкривають окремі грані суспільства.
4 Місце соціології в системі наук про суспільство
Будучи наукою про суспільство, соціологія в той же час включає як загальну теорію процесів суспільного життя, яке є об'єктом вивчення суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних сторін суспільного життя, тобто соціальні теорії праці, освіти, охорони здоров'я і т.д. І в той же час соціологія спирається на досягнення статистики, демографії, психології і інших дисциплін, які вивчають суспільство і людину.
Важливою складовою частиною соціології є її практична сторона. Головне тут не надбавка наукових знань, відкриттів, а саме практична користь, тобто соціологічні дослідження, які поставляють багатий фактичний матеріал, конкретну інформацію про ті або інші області суспільного життя.
Соціологія і історія.
Між соціологією і історією багато загального. І та і інша науки вивчають все суспільство, а не тільки яку-небудь одну його частину або сторону. Обидві ці науки особливу увагу надають суб'єктивній стороні історичного процесу. Кожна з цих наук так чи інакше базує своє знання на дослідженні конкретних фактів суспільного життя.
Але між цими науками і немало істотних відмінностей, що йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи. Їх співвідношення – це співвідношення теорії суспільного розвитку і його історії. Історія по своїй природі і суті не може абстрагуватися від конкретно-хронологічного ходу історичних подій, від чіткого і різностороннього відображення конкретних явищ, подій, процесів суспільного життя у всій їх індивідуальності, неповторності, своєрідності. На відміну від цього головне в соціології як в "теоретичній" науці – узагальнення історичного досвіду минулого і теперішнього часу.
Взаємовідношення соціології і історії визначається перш за все тим, що соціологічні положення і висновки безпосередньо спираються на узагальнення історичних фактів, історичного досвіду. Тому розвиток історичних досліджень – важлива умова, передумова і чинник нових досягнень в соціології, недопущення в ній зайвої абстрактності і відриву від реальної дійсності. З другого боку, розширення і поглиблення соціологічних досліджень дозволяє історикам успішніше долати описово-фактологічний підхід до віддзеркалення фактичного процесу, глибше аналізувати його і підійматися до широких і глибоких історичних узагальнень. Одним з виявів поглиблення взаємозв'язку соціології і історії може служити виникнення соціології історії, покликаної дати соціологічний аналіз історичного процесу.
Дуже важливо визначити правильне співвідношення соціології і політології. Тісний взаємозв'язок між ними визначається тим, що:
- по-перше, соціальні спільності, організації і інститути є найважливішими суб'єктами і об'єктами політики;
- по-друге, політична діяльність є однією з основних форм життєдіяльності особистості і її спільностей, що безпосередньо впливає на соціальні зміни в суспільстві;
- по-третє, політика як дуже широке, складне і багатогранне явище виявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т.д.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому;
- і, крім того, особливо тісний зв'язок і взаємовплив соціології і політології знаходять своє вираження в появі такої спеціальної соціологічної теорії, як соціологічна політологія.
Проте це різні науки, одна з яких досліджує соціальну реальність, життя суспільства, а інша – політичну дійсність і життя суспільства. Кожна з цих наук по-різному підходить до вивчення навіть одних і тих же суспільних явищ.
І, нарешті, розглянемо співвідношення соціології і економічної науки, а також деяких інших наук. Всі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство в цілому, а лише окрему його частину. Так, економічна теорія концентрує свої зусилля на дослідженні матеріального виробництва, економічної діяльності людей, зміни в яких позначаються на соціальних процесах. Тому соціологія не може не спиратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З другого боку, самі економічні процеси все більше виявляються залежними від дії соціальних умов і чинників і їх використання у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціологічної наук.
У принципі те ж саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими суспільними науками.
В системі гуманітарних наук соціологія посідає особливе місце. Це пояснюється тим, що:
по-перше, вона є наукою про суспільство, його явища і процеси;
по-друге, вона включає загальну соціологічну теорію або теорію суспільства, яка виступає як теорія і методологія всіх інших гуманітарних наук;
по-третє, всі гуманітарні науки, що вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті закони, які досліджуються в тій або іншій сфері суспільного життя і реалізуються через діяльність людей;
по-четверте, техніка і методика вивчення людини і його діяльності, які розробляються соціологією, необхідні для всіх суспільних і гуманітарних наук, оскільки використовуються ними для своїх досліджень, і нарешті,
по-п'яте, склалася ціла система досліджень, які проводяться на стику соціології і інших наук. Ці дослідження отримали назву соціальних досліджень (соціально - економічні, соціально - політичні, соціально демографічні і ін.).
Будучи наукою про суспільство, соціологія в той же час включає як загальну теорію процесів суспільного життя, яке є об'єктом вивчення суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних сторін суспільного життя, тобто соціальні теорії праці, освіти, охорони здоров'я і т.д., і в той же час соціологія спирається на досягнення статистики, демографії, психології і інших дисциплін, які вивчають суспільство і людину.
Важливою складовою частиною соціології є її практична сторона. Значна частина соціологічних досліджень орієнтована на рішення практичних задач - вони дають конкретну інформацію для здійснення соціальної політики органами державного управління і можливості появи соціальної напруженості, а також соціальних криз. Завдяки соціологічним дослідженням органи виконавчої і представницької влади здатні виробити науково обгрунтовані прогнози розвитку соціальних процесів в майбутньому і здійснювати цілеспрямовану політику у всіх сферах суспільного життя.
Велике значення в житті суспільства має використання соціологічних досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя. Соціальне планування на основі соціологічних досліджень розвинуто у всіх країнах світу. Воно охоплює найширші області, починаючи від певних процесів життєдіяльності всього суспільства і кінчаючи соціальним плануванням життя міст, сіл, окремих підприємств і колективів.
В США соціологія із самого початку формувалася як прикладна наука, яка була спрямована на проведення соціологічних досліджень, які уряд і підприємці розглядають як важливий інструмент подолання соціальних конфліктів і забезпечення соціальної стабільності, як інструмент соціального контролю і управління, який підвищує продуктивність праці і забезпечення добробуту громадян.
В США соціологічні дослідження диктувалися потребами розвитку суспільства, тому велике місце в них займали і займають нині проблеми соціалізації різних соціальних груп і спільностей, їх пристосування до нових соціальних і культурних умов (це в основному пристосовування емігрантів з різних країн в США).
Значний розвиток в США набули дослідження соціології праці і управління Ф. Тейлора, який розробив і упровадив складну систему організованих заходів, таких як перенавчання робітників, збір інформації, нова структура адміністрування і т.д.
Великий розвиток в США набула теорія праці, організації, планування і управління в працях таких відомих соціологів як Е. Мейо (доктрина людських відносин), А. Маслоу ( ієрархічна теорія потреб), Д. Макгрегора (теорія стилів керівництва) і ін.
Таким чином, завдяки розвитку соціологічних досліджень, розробці методології досліджень, використання цих досліджень в різних сферах соціального життя, соціологія в США перетворилася на точну науку.
Значення соціології для інших наук полягає в том, що вона дає науково-обгрунтовану теорію про суспільство і його структури, забезпечує розуміння законів про взаємодію його різних структур.
Разом з тим, в системі суспільних наук існує дисципліна, зв'язок соціології з якою є найбільш тісною. Це - психологія. Соціальна психологія є розділом соціології, але психологія займається в основному вивченням психології окремої людини або окремої соціальної групи, а соціологія вивчає проблеми міжособової взаємодії.
Таким чином, підводячи підсумок сказаному, можна зробити наступні висновки:
По-перше, соціологія - це самостійна наука, яка має свій предмет і об'єкт дослідження.
По-друге, соціологія - це наука, яка вивчає соціальні відносини в суспільстві, різні складові соціальні спільності, а також відносини особистості і суспільства у відповідних законах і категоріях.
По-третє, значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обгрунтовану теорію про суспільство і його структури, забезпечує розуміння законів про взаємодію його різних структур.
5 Характерні особливості сучасного суспільства
Порівняємо доіндустріальний та індустріальний тип суспільства
| Характеристика | Суспільство | |
| доіндустріальне | індустріальне | |
| Основне місце поселення | Село | місто |
| Основное месце роботи | Поле, ліс | Фабрика, завод |
| Соціальні стосунки | Кровно-родинні, особистісні | Товарно-грошові, знеособлений |
| Разподіл праці | Незначний | Глибокий |
| Соціальна стратифікація | Касти | Страти, класи |
| Соціальний контроль | Неформальний, спонтанні реакції | Формальний, постанови, законы |
| Цінності | Традиційні, релігійні | Світські |
| Культура | Однорідна | Неоднорідна |
| Джерела енергії | Фізична сила людей, тварин | Вода, вітер, пара, газ, электрика, атом |
| Швидкість технічного прогресу | Незначна | Інтенсивна |
Спробуємо порівняти індустріальне та постіндустріальне суспільство за допомогою таблиці:
| Індустріальне суспільство | Постіндустріальне суспільство | |
| Індустріальний | Технічний базис | Інформаційний |
| Товари | Основа добробуту общества | Знання |
| Промисловість | Ведуча галузь | Сервіс |
| Робітники | Масовий класс | службовці, управлінці |
| Керывництво | Принцип управління | Узгодження |
| Статус, "зерниста" | Соціальна структура | Функціональна "сотова" |
| Авторитаризм, представницька демократія | Політичний режим | Безпосередня демократія, самоуправління |
| Соціоцентризм | Ідеологія | Гуманізм |
| Світові релігії | Релігія | Дрібжні конфесії |
Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Денієл Белл (род. в 1919 р.) ввів поняття "постіндустріальне суспільство". Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. Таке суспільство перебуває на стадії територіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Окрім перевиробництва, йому властиві ускладнення соціальних зв'язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість в майбутнє, динамічна міжособова комунікація, велика роль наукових досліджень, освіта, престиж освіченості.
Серед інших характеристик сучасного суспільства:
— ролевий характер взаємодії (очікування і поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними функціями);
— поглиблений розподіл праці;
— формальна система регулювання відносин (на основі права, законів, положень, договорів);
— складна система соціального управління (відособлення інституту управління, соціальних органів управління і самоврядування);
— секуляризація (отримання світських ознак) релігії;
— виділення різноманітних соціальних інститутів.
В постіндустріальний період відбуваються зміни у всіх системах і підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багато яких областях виробництва головною складовою стає інформація.
В політичній сфері гасне роль національної держави, відбувається децентралізація політичної влади, яка все частіше делегується зверху донизу. Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розвертається не за контроль над власністю, а за вплив на державу.
В соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (розподіли на низькі і вищі чини) до мережної організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія, яка формується на підставі освіти, рівня культури і ціннісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння або неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями і контролю над інформацією.
Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій і освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну і інформаційну можливості суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб'єктами суспільства., підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка впливає на сферу праці і економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур.
У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань набувають велике значення. Цей термін ввів японський вчений І. Масуда.
Інформаційне суспільство характеризується перш за все розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.
Зростає не тільки економічне значення інформаційного сектора, але його соціальна і політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління виступає узгодження, а ідеологією — гуманізм.
Проте нові технології, які визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки, позначені в соціології категорією "дуалістичне суспільство», яке ділиться на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші страждають від труднощів; житлові райони забезпечених жителів різко контрастують з районами неімущих; соціальна диференціація виявляється в багато яких формах.
Тому одні вчені називають таке суспільство "одномірним",вважаючи, що можливість задоволення надпотреб викликає потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення індивіда односторонніми. Інші вважають - "захищеною державою", маючи на увазі, що державний апарат контролює всі сфери суспільства; "дисциплінарним» суспільством, твердивши, що соціальні інститути є мережею примусових установ, а ті, хто має владу, підтримують дисципліну і здійснюють контроль за допомогою цих інститутів і систем, роблячи суспільство "холодним і відчуженим»; "суспільством ризику», якому властиві розвинуте виробництво, технологічний прогрес, економічне зростання, ефективність.
Ці характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення навколишнього середовища, унаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами і соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, упроваджуючи новітні технології, створює нові ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди і відходи виробництва і т.п.).
Перехід від однієї якості суспільства до іншого отримала назва модернізації, яка пов'язана перш за все із зародженням і розвитком капіталізму, розповсюдженням цінностей і досягнень саме цієї формації. Разом з тим існує широке її тлумачення. Воно може трактуватися і як наукова теорія, і як процес удосконалення суспільства.
Модернізація (франц.- оновлення) — система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до удосконалення.
Поширеним є лінійне тлумачення модернізації як процесу трансформації суспільства від доіндустріального до індустріального, а потім до постіндустріального стану, який супроводиться кардинальними змінами в економічних, політичній, соціальній сферах.
В соціології розрізняють два види модернізації: органічну і неорганічну. Органічна модернізація відбувається завдяки ресурсам власного розвитку, підготовлену внутрішньою еволюцією суспільства (перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції XVIII ст.). Вона починається не з економіки, а з культури і зміни суспільної свідомості. Капіталізм в даному разі виникає природним наслідком змін в традиціях, орієнтаціях, думках людей.
Неорганічна модернізація є реакцією на досягнення більш розвинутих країн, формою "доганяючого розвитку» з метою подолання історичної відсталості. Наприклад, Росія неодноразово прагнула наздогнати розвинуті країни (петровські реформи XVIII ст., сталінська індустріалізація 30-х років XX ст., перебудова 1985 р.). Така модернізація здійснюється завдяки заохоченню іноземних фахівців, навчанням за кордоном, залученню інвестицій, імпорту устаткування і патентів, відповідним змінам в соціальній і політичній сферах. Проте, в Японії за короткий час вона трансформувалася в органічну.
Неорганічна модернізація починається з економіки і політики, а не з культури, її принципи не встигають охопити більшість населення, тому не мають достатньої підтримки. Саме такий вид модернізації властивий пострадянським країнам.
Теорія "модернізації" містить такі стрижневі ідеї:
а) розвиненою може вважатися тільки та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільний економічний розвиток, віру суспільства через раціональне наукове знання як основу прогресу, високий рівень і якість життя, розвинуті політичні структури, вагому частину середнього класу в структурі населення;
б) суспільства, які не відповідають цим критеріям, належать або до "традиційних», або до "перехідних»;
в) зразком розвинутості є західні країни (саме тому теорію модернізації іноді називають теорією "вестернізації»);
г) модернізованність, розвинутість — комплексний феномен, який має технологічні, політичні, економічні, соціальні, психологічні аспекти; основою модернізації є науково-технічний і технологічний прогрес.
Більш пізня теорія - "запізнілої модернізації.” Її автори виходять з того, що існує лінійний прогрес і поступовість стадій розвитку суспільства. Відповідно доіндустріальна фаза змінюється індустріальною, а потім — постіндустріальною. А запозичення "раціональних” соціально-економічних моделей найбільш розвинутих країн, не підкріплене відповідними соціальними інститутами, структурами, соціальними якостями людини, приводить до "іраціонально-індустріального» суспільства, яке поглинає більше соціальних ресурсів, ніж приносить соціальної віддачі.
Всі ці аспекти важливі при аналізі трансформаційних процесів в українському суспільстві. Слід брати до уваги і те, що:
— "запізніла модернізація» може поставити суспільство в зовнішню залежність;
— модернізація може бути успішною за рахунок різкого зростання чисельності середнього класу, його високої соціальної мобільності;
— успіх модернізації залежить від організаційних зусиль центральної влади, її уміння локалізувати, блокувати соціальні конфлікти;
— успішна модернізація вимагає широкої соціальної опори, мобілізації соціального потенціалу, здатності населення спрогнозувати користь від неї, авторитету лідера.
6 Соціальний інститут і його динаміка
Соціальний інститут - одне з головних понять в соціології. Соціальні інститути дозволяють розкрити сутність суспільства. Вони є найважливішими складовими структури соціуму. Соціальний інститут має на увазі не якусь конкретну соціальну організацію, а позначає великі угрупування соціальних ролей, націлених на реалізацію конкретної як для особи, так і для суспільства потреби. Соціальний інститут - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.
Соціальні інститути створюють можливості членам суспільства задовольняти різні потреби.
В сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних інститутів. Вона народжується в сім'ї, вчиться в школі, працює на виробництві, користується суспільним транспортом і т.п.
Потреби бувають фундаментальні і скороминущі.
Фундаментальні - відтворювання роду людського, безпека і соціальний порядок, добування коштів для існування, споживання культури. Ці потреби задовольняють такі інститути, як інститут сім'ї і шлюбу, економічний, політичний, інститут культури і соціалізації, релігії.
Соціальні інститути можна поділити на формальні і неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, нормативними актами. Соціальні інститути виконують різні функції: економічні, політичні, виховні, культурні і т.д.
До економічних інститутів належать ті, які займаються проблемами виробництва, розподілом благ і послуг, регулювання грошового обігу, організації праці і т.д.
Політичні соціальні інститути пов'язані зі встановленням, виконанням, підтримкою влади (уряд, парламент, поліція і т.д.).
Виховними і культурними інститутами є інститути, створені для розвитку культури, соціалізації молодого покоління, передачі йому культурних цінностей суспільства (сім'я, школа, учбові і наукові установи).
Релігійні соціальні інститути допомагають задовольняти запити, потреби, пов'язані з розумінням того, що вважається понад природними, священними.
Зобразимо в таблиці структурні елементи і функції основних інститутів суспільства:
| Інститути | Функції | Основні ролі | Фізичні риси | Символічні риси |
| Сімейно-шлюбні | Турбота і виховання дітей | Батько, мати, дитина | Дім, обстановка | Обручка, заручини, контракт |
| Экономічні | Добування їжі, одягу житла | Роботодавець, найманий робітник , покупець | Фабрика, офіс, магазин | Гроші, торгівля, реклама |
| Політичні | Підтримка законів, правил і стандартів | Законодавець суб’єкт права | Громадські будівлі і місця | Прапор, кодекс, хартія |
| Релігійні | Сприяння соборним відносинам, установам, | Пастор, прихожанин | Собор, церква | Хрест, алтар, Біблія |
| Освіта | Соціалізація, залучення до базисних цінностей | Учитель, учень | Школа, колледж, підручник | Диплом, степінь |
Необхідність соціальних інститутів визначається соціальними потребами, перш за все необхідністю підтримки цілісності суспільства, що забезпечується виробництвом товарів і послуг, постійним оновленням членів суспільства як біологічним шляхом, так і за допомогою соціалізації індивідів у межах певної культури, контролем за поведінкою членів суспільства. Всі ці соціальні потреби задовольняються не автоматично, а тільки організованими зусиллями членів суспільства, тобто за допомогою соціальних інститутів.
Формування різних соціальних інститутів називається інституалізацією.
Взаємозв'язана система соціальних інститутів забезпечує задоволення потреб членів суспільства, забезпечує його стабільність. Завдяки соціальним інститутам здійснюється соціалізація індивіда. Це відбувається під впливом перш за все сім'ї, школи, засобів масової інформації. Соціалізація - це процес становлення особи, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству, до якого вона належить.
Інститути постійно розвиваються. Так, наприклад, інститут сім'ї пройшов ряд етапів: груповий шлюб, полігамія, моногамія. Розширена сім'я змінилася нуклеарною, що складається з дітей і батьків. В цьому інституті мінялися ролі чоловіка і дружини, методи виховання дітей.
Величезні зміни відбулися також в економічному і політичному інститутах. Сучасний політичний інститут представлений системою демократії, що включає вільні вибори, права і свободи людини, захист прав меншин.
Якщо соціальні інститути працюють нормально, то вони приносять величезну користь суспільству. Але соціальний інститут може принести суспільству і велику шкоду. В цьому випадку дії інституту називаються дисфункцією. Так буває, коли інститути не справляються зі своїми задачами, не виконують в повну міру своїх функцій. Наприклад, нині українські правоохоронні органи не в змозі належним чином захистити життя і приватну власність громадян. Не повною мірою відповідає сучасним вимогам інститут освіти. Школи і вузи нерідко видають дипломи неукам і ледарям (до вузу вступають дуби, а випускають липу)
Окрім цих явних функцій соціального інституту є також приховані функції, так звані латентними. Вони відрізняються від дисфункцій тим, що не завдають шкоди і указують на можливість отримання від інституту набагато більше користі, ніж про це відомо з офіційних джерел. Так інститут освіти дає шанс не тільки отримати знання і диплом, але також підвищити свій соціальний статус, здобути протекцію, завести друзів.
7 Громадянське суспільство
Поняття "громадянське суспільство" у ряді відносин перетинається з поняттям "відкрите суспільство", втілює модель такого суспільства, де, за визначенням К.Поппера, громадянин свідомо залучений в соціально активне життя, відмовляється сидіти склавши руки, переклавши свою відповідальність за управління світом на долю людських і надлюдських авторитетів. В трактуванні Поппера, відкрите суспільство - це суспільство, в культурі якого виникає і набуває свій природний розвиток динамічна мораль.
Динамічна мораль, на відмінність від статичної, деперсоніфікованої моралі традиційного суспільства, утілює цінності людської свободи, любові, творчості і первинну інтуїцію життєвого пориву.
Першим, хто спробував здійснити розмежування понять "громадянське суспільство" і "держава", був Дж. Локк. Держава, по Локку, здійснює функцію управління суспільством, в тому обсязі, який санкціонований суспільним договором між громадянами.
Г.Гегель потрактує громадянське суспільство як сукупність осіб, груп, станів і інститутів, взаємодія яких обумовлена їх приватними егоїстичними інтересами. Багато які складові громадянського суспільства нестійкі, тому схильні до конфліктів.
Т.Пейн - фундатор американської демократії - говорить, що співтовариство людей в змозі налагодити свої відносини і організувати суспільне життя без держави. Суспільство, вважає він, створюється нашими потребами, а уряд - нашими пороками. Перше сприяє нашому щастю, заохочує зближення людей, друге - приборкує наші вади, але заохочує брехню. Тому "суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд же, хай є найкраще необхідне зло, а в гіршому випадку - зло нетерпиме".
Громадянське суспільство - це такий тип політичного устрою, де пріоритетне значення надається не підтримці внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки, а правам і свободам людини і підвищенню якості його життя
Основними напрямками реалізації і розвитку прав і свобод в громадянському суспільстві є:
Визнання і затвердження природного права людини на життя, свободу і щастя
Визнання рівності громадян в рамках єдиних для всіх законів
Затвердження правової держави, що підпорядковує свою діяльність ідеалу соціальної справедливості
Затвердження демократії і рівності
Затвердження інститутів самоврядування.
В громадянському суспільстві неясно, хто начальник. Громадянське суспільство може контролювати державу і може йому протистояти. Воно не схиляється перед державою. Це суспільство, де неполітичні інститути, не відчуває тиску з боку політичних інститутів і де ніщо не сковує індивідуальної свободи.
Це відкрите суспільство: свобода обговорення, ухвалених рішень і способів їх реалізації.
В громадянському суспільстві - наявність певного типу особистості, яка володіє високим рівнем індивідуальної автономії.
Слабкості цього суспільства - високий рівень напруженості. Громадянське суспільство вимагає від кожної особистості мужності і сильного духу. Йому властивий культ споживача, збагачення і конкуренції, збільшення середнього класу. В цьому суспільстві має місце третій сектор - недержавні комерційні організації. Основною функцією цього сектора - заповнення ніші, не зайнятої державою і приватним сектором: соціальний захист населення, залучення людей в діяльність місцевого самоврядування, стимулювання громадянської ініціативи.
Масштаби діяльності некомерційного сектора вельми значні. Наприклад, в Німеччині чотири роки тому налічувалося майже 70 тисяч недержавних організацій, більше 1,5 млн. волонтерів. Більше половина дорослого населення США віддають безкоштовній роботі 4 години в тиждень.
Розглянемо, як сьогодні соціологи досліджують суспільство.
Мікросоціологія - вивчає спілкування і поведінку людей, їх вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїй взаємодії, вплив, який викликає стабільність або зміни в суспільстві. Людська взаємодія, поведінка є вирішальним чинником побудови суспільства в мікросоціологічній теорії.
Соціолог Г. Гарфінкель є автором теорії етнометодології, згідно якої поведінка людей в процесі спілкування визначається історично детермінованими правилами і поняттями. Е. Гофман, затверджує, що життя подібне театру, і люди, як актори на сцені, свідомо беруть на себе ролі, які допомагають їм створити належне враження і вплив на інших.
Представники макросоціології визначають значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, і на їх думку, ця взаємодія обумовлена спільною природою суспільства і тією його структурою, яка характеризує суспільство як цілісну соціальну систему, як соціальний організм.
На цих же позиціях стоять О. Конт і Г. Спенсер, для яких суспільство - це система взаємозв'язаних часток, будь-яка з яких є необхідною для співіснування цілого. Такими ж були концепції Дюркгейма, Вебера, Маркса, Парсонса, Девіса.
Макросоціологія переважала до 20 - х років ХХ ст., але вже в 30 - і роки вона поступилася мікросоціології.
Якщо порівняти мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку увага концентрується на людській поведінці, і те, що відбувається в суспільстві, пояснюється індивідуальними або колективними особливостями людей, а в другій - головна увага звертається на саму соціальну систему і її складові, зокрема, на соціальні інституції суспільства (економіку, політику, релігію, сім'ю ті н.).
Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою - міжрівневою, представленою соціальними співтовариствами і соціальними інститутами.
Так, більшість українських учених аналізує сучасне суспільство як систему на таких рівнях:
1.Людство в цілому, яке складає визначальний рівень формування і організації суспільства, соціальна структура суспільства.
2.Соціальні інститути і організації.
3.Окремі індивіди як суб'єкти і об'єкти соціальних відносин.
О. Конт і Г. Спенсер проповідували натуралістичні теорії, які суспільні явища уподібнюють природі. А все, що відбувається в суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів.
В К. Маркса переважала екополітична теорія. В нього системообразуючим елементом є соціальні відносини як безпосереднє віддзеркалення стійких зв'язків, які складаються між людьми в процесі їх діяльності. Суспільство, на думку К. Маркса, це сукупність не індивідів, а тих відносин, які встановлюються під час соціальної діяльності індивідів. Характер цих відносин визначає специфіку самого суспільства.
Г. Вебер, Г. Зіммель, П. Сорокин і інші були прихильниками суб'єктивно-ціннісної стратегії, яка пріоритет віддавала мотивам дій, суспільним цінностям. Особлива роль відводилася людській свідомості. Цей напрям отримав назву "розуміючої соціології".
В М. Вебера системообразуючими елементами є соціальна дія, а суспільство розглядається як складова системи соціальних взаємодій, які складають основу життя суспільства.
Розглянемо деякі підходи.
Функціоналістичний і конфліктологічний підходи зводилися до того, що суспільні явища розглядаються виходячи з тієї ролі (функції), яку вони грають в підтримці цілісності суспільства як соціальної системи. Так, Дюркгейм досліджував роль розподілу праці в житті суспільства, в збереженні його цілісності.
Структурний функціоналізм (Парсонс, Мертон) затверджує, що суспільство - це не сукупність індивідів, груп, класів, інших співтовариств, а особливий спосіб їх існування. Так, Парсонс, аналізуючи соціальну систему, виокремлював не елементи, а функції, без яких суспільство, як система, не може функціонувати. Це означає, що система, створюючи відповідні механізми, повинна пристосуватися до постійних змін, які відбуваються.
Конфліктологічний підхід . Він має багато різновидів.
По Марксу, суспільний прогрес здійснюється завдяки виникненню і існуванню розбіжностей в області економічних відносин, які є визначальними в життєдіяльності людини, суспільства.
Саме відносини власності на засоби виробництва визначають місце людини в соціальній структурі суспільства, приводять до виникнення ворогуючих між собою класів, а отже, до класової боротьби, яка змінює з часом державний устрій.
Соціолог Дарендорф стверджує, що соціальні взаємини по своїй природі суперечливі, вони вимагають узгодження і скоординованості ролей, примусового виконання певних обов'язків, а отже, утиски і пригноблення. Такі ролеві розбіжності породжують соціальні конфлікти. Суспільство не може позбутися конфліктів, але воно може зробити їх регульованими. У такому разі конфлікти є рушійною силою прогресивного розвитку суспільства.
За Л.Козером, люди в своїй поведінці керуються не загальноприйнятими нормами і цінностями, а власними інтересами. Оскільки інтереси окремих соціальних груп не співпадають, то в процесі їх існування виникають конфлікти. Конфлікти є засобом досягнення певної мети, а не самоціллю і в цьому вияв його прогресивності.
В Україні встановлення державної незалежності відбувалося одночасно з соціальною трансформацією, перетворенням суспільних структур з авторитарно-бюрократичних на демократичні, плюралістичні.
Незалежність часто сприймалася односторонньо — як відокремлена від тодішньої спільності, а не як самостійність власного суспільного управління, спрямованого на радикальне оновлення глибинних основ суспільного життя.
Комплекс об'єктивних чинників, а також грубі помилки в суспільному управлінні зумовили глибоку економічну кризу, зниження рівня життя людей, загострення соціальних проблем, падіння моральності. Негативно позначилися і відсутність концепції трансформації суспільства, недооцінка складності системної трансформації.
Все це привело до соціальної аномії (розпад системи цінностей в українському суспільстві). Український соціум знаходиться в стані так званого посттоталітарного синдрому. Його особливість полягає в гіпертрофованому запобігливому, підневільному, властивого авторитарно-тоталітарному суспільстві ставленні мас до влади і владної інерції еліти розпоряджатися, контролювати і регулювати розвиток суспільства.
На думку К. Фрідріха і 3. Бжезінського, посттоталітарний синдром характеризують:
— переважання ролі окремих інтересів над загальним (раніше було навпаки);
— встановлення ідеологічного вакууму;
— протести населення проти насильства і ігнорування тиску зверху (як наслідок масового терору);
— демілітаризація суспільства (противага мілітаризації економіки, політики, свідомості радянських часів);
— інформаційний плюралізм.
Серед вітчизняних учених відсутня єдина думка щодо сутності сучасного українського суспільства і напряму його трансформації. Зі слів А. Гальчинського, Україна поступово просувається до так званого соціалізованого капіталізму (Японія, Швеція).
За іншими оцінками, сутністю українського суспільства є феодалізований капіталізм, який "з'єднав в собі модернізовані відносини позаекономічного примушення, неринкові зв'язки як ознаки-атрибути феодальної системи з економічною міжіндивідуальною і міжкорпоративною конкуренцією і вільним ринком як ознаками класичного, ліберального капіталізму” (Е. Суїменко).
Всупереч різнобою оцінок, майбутнє України — в збагненні загальноцивілізованих основ суспільного буття.
Таким чином, в поясненні питання, що таке суспільство, які механізми його створення і функціонування, соціологія володіє багатьма методологічними підходами, що взаємопов’язані між собою, але можуть виступати і в протиріччя. Але всі концепції суспільства мають важливе значення для формування його як цілісної системи
Контрольні питання і творчі завдання
Дайте визначення науки соціологія.
Що вивчає наука соціологія?
Яке місце серед соціальних наук займає соціологія?
Чим вважав соціологію О.Конт і чому?
Чим пояснюється пізнє народження соціології?
Хто був першим соціологом, який дав вузьке трактування соціології?
О.Конт побудував в XIX столітті піраміду наукового знання: математика — астрономія — фізика — хімія — біологія… Яку науку він розташував на її вершині?
Хто ввів в науковий оборот термін “соціологія”?
Що сказав М.Вебер про задачу соціології?
Що вважали марксисти предметом вивчення соціології?
Що є об’єктом соціології?
Що є предметом соціології?
Назвіть функції соціології.
З яких блоків складається структура соціології?
Розкрийте класифікацію соціальних законів.
Розкрийте типологізацію соціальних законів по формах зв'язків.
В чому особливості взаємозв’язку історії і соціології?
Чим визначається тісний взаємозв’язок політології і соціології?
З якою метою органи представницької і виконавчої влади використовують соціологічні дослідження?
В чому особливості розвитку соціології в США?
Чим відрізняється предмет соціології від предметів інших наук про суспільство?
Які основні завдання соціологічної науки на сучасному етапі? Чим воно зумовлено?
В чому сутність поняття “суспільство”?
Назвіть основні ознаки суспільства.
Поясніть, яким чином суспільство являє собою цілісну систему?
Назвіть основну типологію суспільства.
Соціологи стверджують, що суспільство в процесі переходу від простого до складного ускладнює соціальну організацію. В чому конкретно ви бачите це ускладнення?
Що таке індустріальне суспільство і коли воно виникло?
Поясніть, в