Альтернативні форми виховання дітей-сиріт
Інші малюнки говорять про відчуття втрати свого "Я" і болісне переживання відсутності емоційної залученої у відносини з близькими. Це діти, що зображають себе (або інших членів сім'ї) у вигляді машин або роботів (30%). Лише 10% дітей (контрольна група) "заявили" про необхідність визнання своєї значущості (детальніше зображення самого себе). 65% дітей використовували один і той же колір для зображення себе і своїх близьких (показник злитої зі всіма членами сім'ї).
5. Симптомокомплекс - ворожість в сімейній ситуації (табл. 2.5.)
Таблиця 2.5.
Ворожість в сімейній ситуації
|
Виділені показники |
Кількість дітей 1 група (%) |
Кількість дітей 2 група (%) |
|
Агресивна позиція фігур |
55% | 35% |
|
Деформована (нечітка) фігура |
40% | 30% |
|
Руки розкинуті в сторони |
65% | 45% |
|
Пальці рук у вигляді довгих паличок |
15% | 15% |
40% дітей малюють себе на відстані від першого зображеного члена сім'ї. З урахуванням раніше виділених несприятливих ознак, даний показник може свідчити про найбільш негативні емоції дитини по відношенню саме до цього члена сім'ї. У 80% випадків це фігура, що зображує батька. Розкинуті в сторони руки, пальці у вигляді довгих паличок є ознаками агресивності в сімейній ситуації.
Розміщення малюнка дітьми на листі паперу дозволило нам одержати наступну інформацію: 60% експериментальної групи і 40% - контрольної - розміщують малюнок нижче за центр листа (депресивний настрій, відчуття незручності, обмеженості, скутості реальністю);
20%
експериментальної
і 60% контрольної
- розміщують
малюнок в центрі
листа (потреба
дбайливого
контролю ради
збереження
психологічної
рівноваги);
20%
експериментальної
групи - розміщують
малюнок вище
за центр листа
(внутрішня
напруженість,
відчуття тяжкості
боротьби). З
контрольної
групи вище за
центр листа
малюнок не
розмістив
ніхто.
Результати дослідження формування образу себе і образу батьків за проективними методиками представлені табл. 2.6.
Таблиця 2.6.
Порівняльний аналіз експериментальної і контрольної груп за наслідками проективних методик «Моя сім'я», «Автопортрет»
(дані наведено у %)
|
Бали |
Моя сім'я |
Автопортрет |
||||||
|
Тато |
Мама |
Дитина |
||||||
| 1 | 2 | 1 | 2 | 1 | 2 | 1 | 2 | |
| 2 | 32 | 82 | 75 | 91,5 | 41 | 57 | 74 | 83 |
| 1 | 10 | 9 | 25 | 8,5 | 25 | 16 | 26 | 17 |
| 0 | 58 | 9 | 0 | 0 | 34 | 27 | 0 | 0 |
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
У 2 бали оцінювалися яскраві, чіткі малюнки, з чітким вимальовуванням всіх деталей;
у 1 бал – схематичні, «байдужі» малюнки; у 0 балів – відсутність малюнка.
Дані табл. 2.6. дозволяють зробити певні висновки.
У всіх малюнках дітей контрольної групи присутня мама, більш ніж в 70% випадків малюнок чіткий, яскравий, промальовані всі деталі, всі малюнки виконані кольоровими олівцями. Тато зустрічається більш ніж в 40% малюнків. Малюнки яскраві, чіткі, часто присутні прикраси, виділення кольором. В основному тато і мама розташовані на малюнках на відстані одне від одного.
Сама дитина зустрічається більш ніж в 70% малюнків контрольної групи. Найчастіше це яскраві фігури, розташовані або на відстані від фігур батьків, або поряд з одним з них. Інші показники характерні для експериментальної групи. Тато відсутній в половині малюнків, в 10% представлений схематично. Тільки невелике число дітей (32%) намалювали тата чітко (до цієї групи входить одна дитина, батьків якої недавно позбавили батьківських прав, мама її вийшла заміж повторно, а також діти, які час від часу зустрічаються з своїми батьками). Мама присутня не на всіх малюнках, збільшився відсоток схематичного зображення (65% в експериментальній і 8,5% в контрольній). Сама дитина зустрічається більш ніж в 60% малюнків (50% відноситься до контрольної групи, і лише 10% - до експериментальної), що свідчить про високий ступінь готовності саме молодших школярів в порівнянні з підлітками представити себе «включеним» в нову сім'ю або можливості повернення в сім'ю біологічну. Відсоток схематичності також високий (25 і 16% відповідно).
Аналіз малюнків дітей показав, що ситуація перебування в інтернаті вплинула на образ Я дитини. Зменшилося число чітких, яскравих малюнків, з'явилося більше не кольорових схематичних зображень. Якщо діти контрольної групи виконували малюнок кольоровими олівцями в 75% випадків, то цей показник у експериментальної групи дорівнює 38%. Також можна відзначити той факт, що малюнки дітей з експериментальної групи, виконані кольоровими олівцями, відрізняються блідістю фарб, тоді як малюнки дітей з контрольної групи зроблені яскраво, сильним натиском олівців, ретельно зафарбовані.
2. Застосування проективної методики «Автопортрет».
Дані табл. 2.6. показують, що діти обох груп намалювали себе. Проте тут, так само як і в інших методиках, можна відзначити зростання схематичності зображення. Якщо в контрольній групі вона дорівнює 17%, то в експериментальній – вже 46%. Можна говорити про порушення постійності образу себе у дитини, що постійно знаходилася в умові перебування в інтернатній установі. Ще однією особливістю малюнків дітей контрольної групи є те, що 51% дітей намалювали себе разом з уявною мамою (тим самим не виконавши інструкцію до методики «Автопортрет»). В експериментальній групі цей показник рівний 2,3%. В цілому це підтверджує той факт, що в молодшому шкільному віці діти виражають велику готовність переходу в прийомну сім'ю в порівнянні з підлітками, відчуваючи, відповідно, більшу потребу в захисті і опіці прийомних батьків (образ мами на малюнку)
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в ситуації виховання дитини в умовах інтерантної установи у дитини з віком втрачається стабільність образу себе, образу батьків і сім'ї, а також знижується готовність позитивно сприйняти перехід до прийомної сім'ї через зниження потреби в захисті і опіці прийомних батьків (що відбивається в зростанні схематичності малюнків).
II. Аналіз результатів особових тестів дітей
Методика «Драбинка» (дослідження самооцінки).
Дані порівняльного аналізу контрольної і експериментальної груп представлені табл. 2.7.
Таблиця 2.7
Порівняльний аналіз результатів дослідження самооцінки (%)
-
Сходинки «драбинки»
Оцінювання себе
1 група
2 група
6–7 83 83 3–5 17 8,5 1–2 0 8,5
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
Дані табл. 2.7. показують, що оцінювання себе дітьми контрольної групи носить більш диференційований характер, хоча загалом для дітей як першої, так і другої груп характерна істотно занижена самооцінка. Таким чином, можна зробити висновок, що самооцінка дітей експериментальної групи носить менш диференційований характер, а оцінювання себе молодшими школярами в деяких випадках ідеалізується, що цілком може бути пов'язане з готовністю переходу в прийомну сім'ю і бажанням бути «обраними» прийомними батьками.
2. Методика «Три бажання».
Результати порівняння двох груп представлені табл. 2.8.
Таблиця 2.8.
Порівняльний аналіз мотиваційних переваг
дітей контрольної і експериментальної груп (%)
|
Бажання |
1 група |
2 група |
|
Матеріального характеру |
83 | 22 |
|
Соціальні |
17 | 78 |
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
Дані таблиці достатньо показові. Якщо в контрольній групі переважаючими є соціальні бажання (78%) – «щоб всі були добрі», «ніхто не хворів», «не було війни», «все було добре», «ніхто не лаявся», «ніколи не вмирав», «щоб мене любили», то в експериментальній групі основними стали матеріальні блага (83%). Можна припустити, що такі бажання виникають як компенсація соціальної ситуації, яка склалася в житті дитини, що виросла в умовах інтернату.
Висновки до другого розділу.
У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи. Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:
розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
громадська підтримка сімей;
усвідомлене батьківство;
укріплення сімей, що переживають кризу;
організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
запобігання і боротьба з насильством у родині;
запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
адаптація сімей у новому середовищі;
забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).
Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.
Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
У дослідженні використовувалися наступні методики:
1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.
2) особові тести:
методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.
Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.
На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.
Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.
Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.
Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.
За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.
Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
Загальні висновки
В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.
Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.
Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.
Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.
Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.
Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка - в Україні відбувається поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.
Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
У дослідженні використовувалися наступні методики:
1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.
2) особові тести:
методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.
Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.
На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.
Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.
Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.
Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.
За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.
Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354
(набуття чинності 01.01.2006 р.)
Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»
Конвенция ООН о правах ребенка.
Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.
Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.
Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.
Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
"Діти вулиці" Методичні рекомендації по роботі з "дітьми вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.
Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001.-344 с.
Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦ ССМ, 2001. – 244 с.
Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне семьи.-М.,1957. -С.121.
Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.
Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї . – К, 2001. – 101 с.
Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк. -М., 1993.- С.146.
Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное образование. - 1994. - № 9-Ю.
Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей /Вопросы психологии. З 1994. - № 5. с.31-36.
Брутман В.И.,Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результати обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей //Вопросы психологии.-1994.-№5.- С.31-36.
Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.
В домах ребенка и школах- интернатах // Вопросы психологии.
Варывдин В.А., Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты детства. Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2004.–192с.
Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. -М.,1999.
Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 5. 23.Іванова І.Б., Звєрєва І. Д. Соціальна підтримка сиріт// Довіра і надія.
Вінгловська О. Діти України потребують правового захисту // Право України.- 1996.-№4.
Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.
Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Логос, 2000. – 74 с.
Галиглузова Л.Н. и др. Психологические аспекти воспитания детей
Гарданов В.К. Дядьки в Древней Руси / Исторические записки.
Герасимова Г.П. Проблеми обучения и воспитания в детских домах,
Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.:Либідь, 1997.
Гончарова та ін. Діти-сироти//Право України.-1998.-№ 10. 17.Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи// Педагогика. - 1995. -№1.-С17 .
Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи //Педагогика, - 1995. - № 1. – с.17
Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У.Жечко та ін. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 318 с.
Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2002 р.) /О.М.Балакірєва, О.В.Биковська, О.В.Вакуленко та ін. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 232 с.
Дети социального риска и их воспитание. Учебно-методическое пособие / под науч.ред. Л.М.Шипицыной. СПб.: Издательство «Речь», 2003. – с.144
Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів) Частина ІІ К.: Столиця, 1998. – 292 с.
Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування.
Изучаем права ребенка (Методическое пособие для педагогов, представителей социальных служб и общественных организаций, которые работают с детьми). Симферополь, 2002. – 88 с.
Ильенков З.В. Психическое развитие детей, воспитывающихся вне семьи.-М.,1979.
Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт/Г.М.Лактионова, Е.С. Шимиленко, И.В. Братусь Под ред. Г.М.Лактионовой. - К.: Науковий світ, 2001. – 61 с.
Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право України. - 2001. - № 3.
Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект)// Вопросьі психологии. -1993. -№3. - С.39-46.
Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект) // Вопросы психологии – 1993. - № 3. – с. 39-46.
Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів // Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 3.
Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995. -№7/8.-С73.
Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.
Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. -23 вересня.
КочкинаЛ.С. Подготовка детей-сирот к жизненному и профессиональному самоопределению в условиях дома детства. - М., 1998.
Лангмеер Й., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. - Прага, 1984.
Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. - М., 1987. -С.27І.
Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия. – М., 1991. – с.222.
Лотман Ю.М.Беседы о культуре. - СПб. 1994.
Маннергеймская Лига защиты детей и молодежи / Актуальные проблемы социального воспитания.-М.,1990.-СЛ38.
Мацвейко Н.О. Порядок усиновлення (удочеріння) // Профспілкові вісті. - 2000. - 17 листопада.
Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт /Під ред. М.М.Коренєва, І.С.Лебець, Р.О.Моісеєнко. – К, 2003. – 239 с.
Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /КомароваН.М., Волинець Л.С. таін. -К., 1998.
Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей /Комарова Н.М., Бевз Г.М., Волинець Л.С. та ін.; - Керів.авт.кол.Н.М.Комарова. – К.: Видавництво, 1999. – 103 с.
Міщенко Н.Ф. Незагойні рани дитинства // Рідна школа. - 1993. -№2.
Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. - 1994. -№ 7.
М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консиліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. -1997. -№1.
Н.Гнездов О.М. Судовий порядок усиновлення дітей // Право України.1999.-№9.
Наша сім'я : методичні рекомендації прийомним батькам. - К: Український ін-т соціальних досліджень, 1999.
Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994.-С.176.
Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.
Ожегов С.И. Словарь русского языка. -М.,1978.
Озерская Ф.С. Воспитательные учреждения Ведомства императрицы Марии.
Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки /Навч. посібник. - К, 2004. – 172 с.
Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением / Под ред. В.С.Мухиной. - М., 1989. - С.325.
Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. - М., 1963.
Очерки о
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.Нужна помощь в написании работы?Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.