Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження
Вступ
Актуальність теми дослідження. Процеси трансформації, які відбуваються в сучасному українському суспільстві та означають перехід до нової моделі розвитку, супроводжуються глибокою кризою, яка охопила усі сфери суспільства. Фактично, український соціум знаходиться сьогодні у стані ціннісно-нормативної дезінтеграції, тобто соціальної аномії (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), яка виявляється як на макро-, так і на мікросоціальному рівнях організації суспільства. При цьому відбувається заповнення соціального простору перед – та девіантними цінностями, порушення або ігнорування значною частиною індивідів існуючих норм права та моралі. В умовах кризового стану суспільства особистість опинилася в складній ситуації вибору цінностей, пріоритетів, засобів адаптації, і найбільш гостро ця проблема проявляється у молодіжному середовищі.
В сучасних умовах противоправна та асоціальна поведінка набуває масового характеру і часто сприймається як раціональний та загальноприйнятий стиль життя. Не випадково, що за останнє десятиріччя статистика фіксує катастрофічне зростання молодіжної злочинності, наркотизації та алкоголізації, суїцидальної поведінки молоді. Але ж саме позиція молодого покоління передбачає напрямок і темп процесів модернізації українського суспільства, тому девіантна поведінка молодді виступає, як обўєкт соціальних дослідженнь, які, в свою чергу, набувають для сучасної України особливої актуальності, тому що у динаміці останніх років масштаби молодіжної девіації набули розмірів, які загрожують соціальній безпеці у цілому.
У теоретичному плані актуальність теми дослідження обумовлена тим, що під впливом карно-правової теорії та практики більша частина досліджень у рамках соціології девіантної поведінки орієнтована на вивчення делінквентної поведінки, а девіантна поведінка як соціальне явище часто трактується у карно-правовому сенсі. Невизначеним є комплекс причин та факторів, що детермінують соціальні відхилення, особливості девіантної поведінки у молодіжному середовищі. Ці обставини істотно актуалізують необхідність всебічного наукового пізнання соціального феномена девіації, причому, в узагальненому та систематизованому взаємозв`язку всіх видів девіантної поведінки.
Мета і завдання дослідження.
Метою цього дослідження є теоретичний аналіз сутності девіантної поведінки молоді, як обўєкту соціологічних досліджень, причин та факторів, які детермінують цей вид поведінки.
У зв`язку з поставленою метою в курсовій роботі передбачено вирішити такі завдання:
виявити та проаналізувати основні методологічні та теоретичні підходи до визначення девіантної поведінки;
з позиції соціологічного підходу розглянути сутність та зміст поведінки, що відхиляється, як соціального явища;
проаналізувати зміни в сучасній соціокультурній реальності України, розкрити їх вплив на розповсюдження різних видів девіантної поведінки молоді;
узагальнити теоретичні розвідки видів девіантної поведінки молоді.
Об`єктом дослідження є поведінка молоді.
Предметом дослідження є причини, фактори, обставини, механізми, які детермінують девіантну поведінку молоді.
Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження. Методологічну основу курсової роботи становлять філософські принципи соціального детермінізму, загальнонаукові методи системного підходу. Останній має виключно важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє зрозуміти механізм взаємодії соціальних детермінантів усього спектру форм девіантних проявів, знайти шляхи підвищення тих об`єктивних та суб`єктивних факторів, зв`язків та відносин, через посередництво яких молодь засвоює, усвідомлює та відтворює соціально бажані форми поведінки.
Крім того, здійснене у курсовій роботі дослідження поведінки, що відхиляється, та факторів, що визначають її генезу, базується на методології структурно-функціонального аналізу соціальних процесів.
Соціологічне дослідження проблем молоді особливо актуальне для осмислення девіацій у молодіжному середовищі у контексті соціальних змін, які відбуваються в українському суспільстві. Тому необхідність застосування методу соціокультурного аналізу проблем молоді є очевидною не тільки з дослідницької перспективи, але й з позиції завдань соціальної практики. Таким чином, функціоналістське пояснення норми та девіації доцільно доповнити перспективою соціокультурного аналізу.
У ході дослідження застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу: порівняльний та типологічний методи, за допомогою яких виявляється загальне та особливе у явищі, яке вивчається, виявляються різні види девіантної поведінки; а також історичний метод, принципи об`єктивності та конкретності розгляду.
Крім того, у дослідженні використовуються матеріали загальноукраїнських досліджень з проблем молоді, а також офіційні статистичні дані.
Наукова новизна дослідження. Наукова новизна курсової роботи і теоретичне значення дослідження обумовлена обраною темою, характером мети та дослідницьких завдань та полягає в тому, що:
узагальнені основні методологічні підходи до вивчення феномена девіантної поведінки, як обўєкту соціологічного дослідження, визначено чотири групи теорій в залежності від головного чинника девіантної поведінки;
класифіковані форми негативної девіантної поведінки на противоправні (злочини та правові провини) та аморальні (асоціальні і деструктивні);
зроблена спроба класифікації соціальних норм на безумовні-умовні, офіційні-неофіційні, істинні-хибні, що дозволяє вийти за рамки правової точки зору на їх сутність і охопити усю сукупність діючих норм;
зроблена спроба визначити функції девіації.
Науково-практичне значення роботи визнається актуальністю теми, недостатнім рівнем її розробленості в науковому плані, а також у тому, що її результати дають можливість значно розширити наукове розуміння проблеми девіантної поведінки молоді, як обўєкту соціологічного дослідження.
Результати дослідження можуть бути використані при соціологічному прогнозуванні криміногенної та соціально-політичної ситуації в Україні, при розробці соціальної та правоохоронної політики, профілактичних програм боротьби з молодіжною злочинністю, наркоманією, алкоголізмом, проституцією.
Структура курсової роботи. Мета й основні завдання дослідження визначили логіку і структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів (які містять по два параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань).
1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення
1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження
Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31] I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед українських соціологів розробкою цієї проблематики займаються І. Бекешкіна, Є. Головаха, В. Небоженко, Н. Паніна, Л. Сохань, В. Шинкарук. [39], [12], [13]
Безпосередньо девіантна поведінка в західній соціології досліджується в багатьох соціологічних теоріях. У рамках структурно-функціонального аналізу Е. Дюркгейм розумів під девіантною поведінкою таку поведінку, яка не співпадає з загальноприйнятними в суспільстві цінностями та нормами. [18, 47] Р. Мертон головним чинником відхилень вважав розбіжність між цілями, які висуває суспільство та засобами, які воно пропонує для досягнення цілей. [30, 51] У цьому науковому напрямку відхилення досліджували Т. Парсонс, Р. Дубін та інші. [38, 163] Дослідження феномена девіантної поведінки також отримало розвиток у рамках символічного інтеракціонізму, що визначає девіацію як дію індивіда, яка є результатом інтерпретації ситуації, а не дії зовнішніх сил (Ч. Кулі, Дж.Мід та інші). [38, 164] Е. Беккер, Є. Леммерт, Ф. Танненбаум вважали, що девіантна поведінка є результатом соціальної оцінки. [38, 166] Відхилення пояснюються також культурологічними теоріями, які наголошують на аналізі культурних цінностей, які сприяють відхиленням (А. Коен, М.Міллер, Е. Сатерленд, М. Селлін). [25, 282], [38, 168] Конфліктологічна парадигма відхиляє усі теорії девіантної поведінки, вважаючи головним чинником девіації природу сучасного суспільства. Також при розгляді девіантної поведінки треба звернути увагу на роботи Ч. Бернарда, М. Бламберга, М. Вебера, Р. Лайкерта, А. Маслоу, Н.Дж. Смелзера, Х. Хекхаузена, в яких аналізується поведінка людей у різних сферах життєдіяльності. [18], [19], [25]
У зв`язку з метою дослідження, треба визначити якісну визначеність соціологічного підходу до вивчення відхилень, які розглядаються в роботі у зв`язку з такими категоріями, як «соціокультурні норми», «соціальна дія», «соціальні відносини», «соціокультурні явища», «соціальні інститути». Головною категорією соціологічного аналізу девіації є категорія «соціальне». Ці теоретичні положення суттєво відрізняють психологічний та соціологічний підходи до визначення девіації.
Проаналізувавши роботи західних соціологів, можна зробити висновок, що в залежності від того, які зовнішні обставини та чи інша соціологічна теорія розглядає як головний чинник та загальну детермінанту девіантної поведінки, останні можна класифікувати таким чином:
причина девіації міститься у неоднорідності та мінливості нормативно-цінносної системи суспільства (теорія аномії Е. Дюргейма, теорія субкультур, теорія контролю та близькі до них); [18, 35]
причина соціальних відхилень – соціальна нерівність та стратифікація суспільства (теорія аномії Р. Мертона, теорія конфлікту соціальних груп, теорія конфлікту влад та близькі до них); [38, 214]
загальна причина девіацій - стигматизація (концепція Ф. Танненбаума, соціальної ідентичності Е. Гоффмана, вторинної девіації Е. Лемерта, девіантної кар`єри та етикетування Г. Беккера); [38, 215]
загальна причина девіантної поведінки – дестабілізація суспільства (теорія соціальної дезорганізації, теорія дестабілізації В. Реклесса, теорія дезорганізації Е. Бьорджесса). [38, 216]
Але ж треба зауважити, що різноманітність наукових шкіл та течій значно ускладнила структуру сучасної західної девіантології, оскільки прагнення зарубіжних дослідників до міждисциплінарного наукового підходу до розгляду проблем поведінки, що відхиляється, внесло певне концептуальне «забруднення» до соціології девіантноії поведінки. Це явилося важливим чинником відсутності єдності у визначенні категорії «девіантна поведінка», предмету даної наукові дисципліни.
Що стосується радянської соціології, то вивчення девіації здійснювалося в рамках психологічного та соціологічного підходів. З позиції соціологічного напрямку в радянській науковій літературі під девіантним розумілася поведінка індивіда, в результаті якої його дії, вчинки не співпадали з ціннісно-нормативною системою суспільства. Безпосередньо у соціологічному напрямку можна визначити кримінологічний та багатофакторний підходи.
Проаналізувавши радянську соціологічну літературу щодо проблеми девіантної поведінки, можна виділити дві основні групи робіт. До першої відносяться історико-критичні огляди закордонних досліджень девіації. Серед них кримінологічні праці М. Бабаєва, Н. Дубініна, В. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Є. Сибірякова, А. Ратінова, а також соціологічні роботи В. Афанасьєва, Л.Іоніна, І. Кона, Т. Осипова, Є. Осипової та інших. Ці роботи дозволяють скласти уявлення про теоретичні здобутки зарубіжних соціологів та співставити їх зі станом та напрямками вітчизняних досліджень. [16, 19]
Другу групу становлять праці, у яких робилися спроби соціологічного аналізу відхилень в радянському суспільстві. Це роботи Я. Гілинського, В. Кудрявцева, В. Нерсесяна, О. Яковлєва. Значну частину робіт становлять дослідження конкретних видів девіантної поведінки. Різні аспекти злочинності вивчали Ю. Антоян, К.Ігошев, І. Карпець, Г.Мінковський, наркоманію досліджували А. Габіані, Т.Іванова, Б.Лєвін та М.Лєвін, А. Мейроян, Г.Сілласте, проблемам проституції присвячені праці Н. Аверіної, А. Габіані, Я.Гілинського, І. Шмарова, суїцидальна поведінка досліджувалася І. Алієвим, Я.Гілинським, С. Смідович та іншими. [16, 21]
Безпосередньо дослідженням девіантної поведінки молоді займалися В.Лісовський, І.Ільїнський, В. Левічева, В. Чупров, механізм формування особистості неповнолітнього порушника вивчали С. Клімова, І. Макшанцева, вплив оточення та родини на формування особистості молодого девіанта – С. Агарков, С.Рєзников, В. Солодніков, Б. Попов, профілактиці девіантної поведінки молоді присвячені праці Л. Волошиної, І. Максимової, Б. Левіна та М. Левіна, М. Позняковой, І. Стрельчука. [16, 25]
В останні роки українські соціологи виявляють безпосередній інтерес до проблем молоді, вивчаючи особливості формування трудових орієнтацій та життєвих планів молоді (А. Вишняк, О. Ручка, В. Оссовський, С. Макєєв, С. Стукало та інші), адаптацію до сьогодення (О. Злобіна, С. Макєєв, С. Оксамитна, В. Пилипенко, В. Тихонович, О. Шкачко), різні види девіантної поведінки молоді (О. Бандурка та В. Соболєв, В. Водник, О. Зелінський, Ю. Золотарьова, В.Іванова, Н. Побєда, Є. Ставицька та інші). [16, 32]
У дослідженнях вітчизняних соціологів підкреслюється, що Україна опинилася в ситуації ненормативності, неясності сучасних норм. Їх непереконливість, необґрунтованість роблять, по-перше, проблему визначення девіації надто складною, так як все важче стає теоретикам і практикам відповідати на запитання: «У чому і від чого відбуваються відхилення?». По-друге, невизначеність в критеріях, в межах дозволеного, відсутність ясних і зрозумілих процедур та міри відповідальності за вчинене об’єктивно «сприяють» розширенню «поля девіантності». До речі, українськими соціологами (в рамках дослідження девіантної поведінки) вивчаються мотиви девіантної поведінки молодих людей, типологічні особливості кримінальної поведінки останніх, взаємозв’язок зайнятості молоді і злочинності, особливості девіації у середовищі учнівської молоді тощо. [17, 23–24]
В цілому, віддаючи належне науковій і практичній значущості робіт, в яких розглядається питання девіантної поведінки, необхідно зазначити, що в українській соціології ще не сформувався концептуальний підхід до вивчення девіації, не розглянуто сукупність факторів, які впливають на розповсюдження соціальних відхилень, не визначено особливості девіацій серед молодіжної спільноти, усі базові поняття є дискусійними.
1.2 Особливості девіантної поведінки в умовах соціальної аномії
Сучасне українське суспільство – це соціум, де існує криза довіри по відношенню до старих засобів соціальної інтеграції, моральна пустота та ціннісний вакуум, масове розповсюдження перед – та девіантних форм поведінки, перехід соціальної патології до розряду соціальної норми.
Норми, які існують у суспільстві, можна класифікувати таким чином:
безумовні – умовні (безумовні зустрічаються завжди і скрізь, тому що без них неможливе існування суспільства, а їх виникнення обумовлено сутністю людського життя; умовні норми – це норми, прийняті як зразки поведінки і вважаються обов`язковими чи припустимими саме в цьому суспільстві);
офіційні – неофіційні (офіційні – це такі умовні чи безумовні норми, які оформлені у вигляді правових приписів і контролюються правоохоронними органами; неофіційні – це безумовні або умовні норми, дотримання яких забезпечується авторитетом громадської думки);
істинні – хибні (в основі цього виду норм відображено об`єктивне значення даного типу поведінки для суспільства. Істинними є усі безумовні норми). [4, 32]
За масовістю, розповсюдженістю, формою соціального вияву девіантну поведінку можна розглядати, на наш погляд, як:
індивідуальну девіантну поведінку (соціальний факт);
сукупність однорідних індивідуальних актів поведінки, що відхиляється (соціальний вид);
девіантну поведінку як соціальне явище (соціальний тип). [4, 35]
В сучасних умовах українського соціуму негативну девіантну поведінку молоді можна оцінювати як соціальне явище, для якого характерні розповсюдженість у просторі, стійкість у часі, розповсюдженість серед соціально-демографічних груп, множинність такої поведінки. В свою чергу, негативна девіантна поведінка (виходячи з цілі такої дії) може включати такі види: делінквентна поведінка (злочинність, правопорушення), тобто порушення офіційних норм, та аморальна поведінка, що порушує неофіційні норми. Аморальна поведінка може бути поділена на асоціальну (алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцидальна поведінка) та деструктивну (екстремізм).
Таким чином, в умовах соціальної аномії відбувається катастрофічне зростання усіх видів негативної поведінки, порушення усіх соціальних норм (окрім хибних). Невизначеність пермісивного стану суспільства породжує втрату соціальних орієнтирів, соціальної опори, звичних гарантів безпечного та забезпеченого існування, що викликає у людей розгубленість, робить їх сприятливими до різних екстремістських проявів, тобто провокує девіантну поведінку, оскільки спостерігається невизначеність нормативної системи, невизначеність у критеріях дозволеного, відсутність чітких процедур та відповідальності за скоєне. Подальше поглиблення кризи матиме ще більший руйнівний вплив на ціннісний світ населення України та на розповсюдження негативної девіантної поведінки, на ще більше послаблення соціального контролю, на легалізацію більшості видів девіації та на продукування крайніх форм відхилень, відчуження від загальнолюдських цінностей. Якщо одним з індикаторів успішності процесів трансформації може виступати закономірність вияву позитивних (соціотворчих) та негативних (соціально відхильних) форм поведінки, то на основі проаналізованої статистики та даних багатьох досліджень, казати про успішність трансформації ми ще не маємо змоги.
2. Причини, фактори, види девіантної поведінки молоді
2.1 Механізми, причини та фактори зростання негативної девіантної поведінки сучасної молоді
Головною причиною девіації, на наш погляд, є соціальна несправедливість – феномен, що відбиває нееквівалентний характер взаємовідносин та взаємин у суспільстві, та пронизує систему соціальних відносин у цілому. Наслідки соціальної несправедливості на макрорівні можуть проявлятися у вигляді аномії, соціальних конфліктів, субкультурної диференціації суспільства, послаблення соціальних зв`язків та соціального контролю.
Несправедливість на макрорівні трансформується на мікрорівень і виявляється у поведінковій та ментальній спрямованості взаємних реакцій та вчинків людей. Таким чином, несправедливість на макрорівні суспільної організації обумовлює відхилення у поведінці конкретних людей на мікрорівні організації суспільства. З феноменом соціальної несправедливості пов`язане відчуження, дисбаланс між потребами та можливостями їх задоволення, об`єктивні відмінності в становищі соціальних верств та груп, неспівпадання потреб та інтересів більшості з потребами та інтересами окремих груп чи індивідів. [8, 279]
Молодь у першу чергу страждає від нерівності становища, нерівності шансів отримати відповідну потребам роботу, матеріальну нагороду за свою працю, житло, одяг. Протиріччя між потребами людей, які постійно зростають, та нерівними можливостями їх задоволення набувають серед молоді особливо гострого характеру в силу розбіжності між підвищеним енергетичним потенціалом молоді, бурхливим розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил та недостатньою соціальною зрілістю, професійним та життєвим досвідом.
Крім того, відносно молоді гостро стоїть проблема каналізування енергії, соціальної активності в напрямку, який суспільно схвалений, оскільки саме молодь особливо потребує соціального визнання, самоствердження, а незадоволена потреба в цьому веде до спроб реалізувати себе в негативних вчинках та поведінці, що відхиляється.
Девіантна поведінка є результатом неузгодженості між приписаними культурою намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт, із яких саме ретритизм є умовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення. [6, 87–88]
Компонентами соціального механізму є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси). [6, 91]
Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти – це конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) – це життєві умови, пов’язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.
Окрім загальної причини деівантної поведінки та її дії в молодіжному середовищі, існують фактори, що визначають більшу вірогідність реалізації тих чи інших форм відхилень. На наш погляд, необхідно розрізняти зовнішні та внутрішні фактори. Зовнішніми факторами у кризовому суспільстві є:
Дисфункції та деформації соціальних інституцій: це негативно відбивається на моральному формуванні особистості; відбувається викривлення системи ціннісних орієнтацій та мотивацій поведінки молоді; послаблення функціональності інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, веде до послаблення системи в цілому (при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру), поглиблюється деформація норм та інших складових суспільного життя. Молодь у сучасній Україні втратила довіру до всіх формальних інституцій. Дисфункція та деформація соціальних інституцій: може бути причиною таких явищ, як соціальна напруга та конфлікти; бажання змінити недіючий інститут іншими установами, переважно неформальними; послаблення функцій інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру;
Деформація соціальних норм та нормативної системи: може міститися у відриві норм від конкретних умов життєдіяльності, в їх старінні або неспівпаданні з реаліями суспільного життя; в перекрученому чи неповному відображенні в свідомості людей об`єктивних закономірностей функціонування суспільства; в нестабільності, нестійкості, невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора; в руйнуванні зв`язку її структурних компонентів; у послабленні чи не застосуванні санкцій; така норма руйнує і інші компоненти суспільного життя – цінності, що виявляється у амбівалентності ціннісної системи молоді та призводить до ігнорування деяких соціальних норм та до викривлення відносин між людьми;
Деформація ціннісних орієнтацій молоді: суперечність і несталість ціннісного світу, протиріччя між цінностями декларованими та реальними, між ціннісною орієнтацією та реальністю. Деформація ціннісних орієнтацій призводить до деформації соціальних інституцій, до ігнорування деяких соціальних норм, до викривлення відносин між людьми, до широкого розповсюдження цінностей референтної для індивіда малої групи;
Маргіналізація суспільства, дезадаптація значної частини індивідів: кількість девіантів залежить від соціального складу молоді і його структура визначає абстрактну можливість девіантних дій певних соціальних груп. Наявність у складі молоді «груп ризику» та їх кількість дозволяють стверджувати про «девіантний потенціал» суспільства. «Девіантний потенціал» молоді та українського суспільства в цілому досить високий, що пояснюється особливостями соціальної структури молоді як соціальної спільності. Ситуація поглиблюється тим, що молодь сама є маргінальною групою, тому що характеризується несталістю та перехідністю соціального статусу та відчуває подвійний вплив середовища. [14, 37]
Зовнішні (загальносоціальні) детермінанти та соціальні інститути є носіями зовнішньої системи численних соціальних норм, політичних, етичних, правових та суспільних, колективних, групових ціннісно-нормативних приписів, які виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки людини, що в процесі соціалізації повинні бути переведені у систему внутрішньої регуляції.
Що стосується внутрішніх факторів девіантної поведінки (особистною детермінантою), то до них відносяться: образ життя індивіда, на який впливають тип та характер родинних відносин, засоби масової інформації, форми дозвілля, найближче оточення (друзі, компанія), загальний рівень інтелектуального розвитку молоді, навчальні заклади.
Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль «перехідного містка» між зовнішніми регуляторами, тобто груповими нормами і звичаями, традиціями, рольовими приписами, санкціями стимулювання і покарання, схвалення та засудження, внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій. Соціально-психологічні механізми соціалізації полягають в тому, що через соціальні інститути та соціально-психологічні агенти здійснюється вплив з приводу цілеспрямованого формування у особистості певних поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Соціальними інститутами є сім’я, шкільні та трудові колективи, неформальні групи. Агентами соціально-психологічного впливу є засоби масової комунікації, радіо, телебачення, мистецтво, література, різні ідеологічні та релігійні впливи.
Суттєвий вплив на формування особистості має стиль взаємовідносин з батьками, котрий лише частково зумовлений їх соціальним і матеріальним статусом. Існує п’ять стилів взаємовідносин у сім’ї, котрі однозначно є тактиками сімейного виховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співробітництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодії, який не призводить до девіантної поведінки. Всі інші частіше за все сприяють негативному формуванню дитини. До девіантної поведінки можуть призводити як надмірна опіка, так і мирне співіснування, тобто безконтрольність та бездоглядність, надання дитині повної свободи та незалежності. Також дуже великий значення та вплив на «формування» девіантної поведінки молоді має шкільна дезадаптація та засоби масової інформації. [21, 6–7]
Соціально-психологічні механізми соціалізації можна поділити на усвідомлені та неусвідомлені. До неусвідомлених належать навіювання, наслідування та ідентифікація. Усвідомленими можна вважати такі феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярність.
Таким чином, молодь сьогодні знаходиться перед проблемою розробки життєвої стратегії, моделі майбутнього життя, які передбачають вибір засобу життя, напрямків, визначення головних цілей життя. Можна констатувати, що для значної кількості молоді противоправна, асоціальна поведінка визначається нормальною для своєї вікової когорти. Тобто спостерігається інституціалізація девіації, перетворення її на соціально прийнятий тип поведінки.
2.2 Специфіка прояву основних видів девіантної поведінки молоді
Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється.
Молодь розглядається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається віковими особливостями молодих людей і тим, що їх соціально-економічне й суспільно-політичне положення, їхній духовний світ перебуває в стані становлення. У сучасній науковій літературі до цієї групи зазвичай відносять людей у віці від 15 до 30 років. [23, 27]
До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку.
Помітимо, що такі типи девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, суїцид, більшою мірою залежать від біологічних компонентів при досить малій участі біологічного фактора.
Досить часто зустрічається такий вид девіантної поведінки, як алкоголізм. Поняття алкоголізм вживається мінімумом у двох аспектах. У медичному алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соціально-правовому алкоголізм – форма девіантної поведінки, що виражається в зловживанні спиртними напоями. Особливість пиятства та алкоголізму як девіантної поведінки в тому, що ці явища виступають як каталізатор, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й ін.
Для молоді основним мотивом вживання алкоголю є наслідування, засноване на прагненні довести свою приналежність до певної соціальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», піти від ситуації, що травмує, звільнитися від комплексів, зняти стрес. Іноді демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакції емансипації. [12, 64–68]
Звичайно, проблема подолання пияцтва й алкоголізму є дуже складною, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з обліком всіх цих аспектів можливе її успішне рішення.
В останні роки в країні зі швидкістю сходу лавини наростає в числі девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення й наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія.
Наркоманія (греч. narke – заціпеніння й mania – безумство) – це група захворювань, які проявляються потягом до постійного прийому в зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин, внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їхнього прийому.
Результати соціологічних досліджень показують, що головні мотиви споживання наркотиків – бажання відчути задоволення, бажання випробувати гострі відчуття, ейфорія. А оскільки мова в більшості випадків іде про молодих людей, ці мотиви підсилюються соціальною незрілістю, безтурботністю, легкодумством. Більшість опитаних наркоманів (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином споживачів наркотиків із числа друзів, знайомих, причому нерідко прилучення відбувалося в компанії гедоністично настроєної молоді. [10, 100–102]
Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських місцях (на вулицях, у дворах, у кінотеатрах, у кафе, на пляжах), деякі можуть це зробити в «будь-якому місці».
Рання наркотизація порушує процес гармонійного розвитку на фізичному, психічному й інтелектуальному здоров'ї підлітка. Так, у наркоманів значно вповільнюється темп розумових операцій. Для них характерна відсутність або розмитість моральних обмежників, моральних норм, бідність емоцій, підвищена сугестивність, відсутність творчих здатностей.
У молоді, на відміну від дорослих наркоманів, спостерігається швидкий темп залежності від наркотику, настання амнестичних сп'янінь (ейфорії) від невеликих по величині доз, важке протікання процесу абстиненції. Всі ці явища відбуваються паралельно з дезадаптацією і аморалізацією молоді, тому часто виступають в ролі суб'єкта або об'єкта протиправного поводження.
Головна небезпека наркоманії – не стільки в заподіянні фізіологічної шкоди особі, що споживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, що наступає в 10–20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитися своєю роботою, а потім і зовсім залишають неї. Поступово послабляються й припиняються корисні соціальні зв'язки з колегами на роботі або навчанні, друзями, виникають ускладнення в родині, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, облудність, увага концентрується лише на власній особистості й на проблемі придбання наркотиків. [22, 103–105]
Соціологічні дослідження показують компенсаторний характер девіантної поведінки. У першу чергу це стосується вживання наркотиків, які заповнюють недостачу спілкування, уваги з боку близьких, емоційного тепла, різноманітних вражень, а також знімають стреси, фобії різного виду. [28, 32]
Молодим людям гостро не вистачає яскравих вражень; сірість, щоденність буття, позбавлена позитивних емоцій і задоволень, підштовхує деяких з них до вживання наркотичних і токсичних речовин. Вживання наркотиків можна розглядати як складну молодіжну субкультуру, овіяну ореолом таємничості, виконуючу функцію втечі від реальних проблем, труднощів, невпорядкованості у світ міражів і ілюзій. Причому, у багатьох категорій молоді немає нестачі вільного часу. Комерціалізація дозвіллєвої сфери не дозволяє багатьом молодим людям проводити вільний час цікаво й з користю для здоров'я (фізичного й духовного).
За даними соціологічних досліджень, проведених у м. Києві (2006–2007 рр.), на запитання про типові заняття у вільний час 19% опитаних молодих людей відповіли: «Іноді випиваємо з знайомими», а 7% відзначили, що вживають наркотики. На контрольне запитання: «Що Вас притягує у вашу компанію?» 14% респондентів указали: «Можливість випити й піймати «кайф». Вивчаючи мотиви першого вживання наркотику, соціологи в 2007 році одержали відповіді: не було чим зайнятися, аби провести час, було нудно, друзі запропонували. Для багатьох молодих людей характерне невміння одержувати задоволення від повсякденної роботи, досягнутої мети, перемоги над собою. Не секрет, що вживання наркотиків супроводжується безладними сексуальними контактами юнаків і дівчат, збіднює їх в емоційній і інтимній сферах. [16, 54]
Соціологи фіксують сьогодні кризу соціальної сфери в силу суперечливого впливу основних суб'єктів соціуму (родини, навчального закладу, групи однолітків, засобів масової інформації) на молодих людей. Незважаючи на конфлікти з батьками (на які вказують опитані в 2007 році молоді люди), родина є для них значимою сферою життя. [16, 57] Вона впливає на її членів через традиції, які зложилися, стиль спілкування, емоційну атмосферу, самим укладом життя програмуючи подальший життєвий шлях дітей. Серед традиційно виконуваних родиною функцій на перше місце в умовах нестабільного суспільства виходить психотерапевтична, «підтримуюча» функція, що дає її членам почуття захищеності й психологічного комфорту. Залежно від того, наскільки повно реалізовано цю функцію, можна судити про ступінь благополуччя родини, її можливості протистояти девіантній поведінці молодої людини, яка у ній проживає.
Дослідники відзначають, що ще одним немаловажним фактором є соціальне оточення. [16, 59] Шанс стати наркоманом вище в тих, хто спілкується з людьми, які вживають наркотики (алкоголіком – з людьми, які зловживають алкоголем і т.д.). Тому що тенденція до наслідування є об'єктивною особливістю процесу соціалізації особистості, що формується, то не можна не враховувати і явище наркоманії як одну з моделей соціального поводження.
Але наслідування, далеко не головний фактор ризику. Підходячи до організації профілактичної роботи, дослідники вирішили з'ясувати, які ж причини штовхають молоду людину на експериментування з наркотиками. [14, 64] Як бачимо, найбільш часто відрізняються причини, пов'язані з головними віковими особливостями: прагненням до активного пізнання навколишнього світу (перші два варіанти відповідей, представлених у таблиці) і себе (четвертий варіант), а також із самим процесом соціалізації, адаптації до нових життєвих умов, ствердженням себе в середовищі (третій варіант) і виникаючими у зв'язку із цим проблемами (п'ятий варіант). Серед інших причин, об'єднаних нами в таблиці в одну групу (останній рядок) називалися такі, як прагнення викликати співчуття до себе, дія «на зло», «від, того, що не було чого робити» і ін. (табл. 1). Соціологічне дослідження проводилося Демичевою А.В., в рамках написання наукової роботи «Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества». [14, 71–74]
Таблиця 1. Найбільш часті причини вживання наркотиків (в % до числа опитаних)
|
Причини |
Цікавість |
Бажання відчути нові відчуття |
Бажання не відстати від інших |
Спроба випробувати себе |
Бажання втекти від проблем |
Інші |
|
2006 |
38 |
2 |
25 |
10 |
13 |
12 |
|
2007 |
32 |
17 |
16 |
25 |
2 |
8 |
|
Динаміка |
-6 |
+15 |
-9 |
+15 |
-11 |
-4 |
Боротьбі з наркоманією можуть сприяти міри соціального, економічного, культурного характеру, у тому числі й ті, які застосовуються для викорінювання алкоголізму. Але, з огляду на специфіку розвитку наркоманії, у боротьбі із цим типом делінквентної поведінки варто використовувати й спеціальні міри – медичні, правові.
Одним з найбільше трагічних типів девіантної поведінки є самогубство або суїцид. Суїцид (від англ. suicide – самогубство) – дія, навмисно спрямована на позбавлення себе життя. До суїцидів не можуть бути прилічені випадки загибелі по необережності, а також у стані неосудності. В основі будь-яких суіцидальних проявів лежить соціально-психологічна дезадаптація.
Дослідження свідчать, що фактором, який провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан. Дослідження показують, що рівень самогубств найчастіше стійко корелює з рівнем промислового розвитку країни й часток населення, що проживає в містах. Чим вище ці показники, тим, як правило, вище рівень самогубств. Все це дає підстави бачити причини росту або скорочення числа самогубств у конкретних особливостях способу життя (наприклад, побутової невпорядкованості), специфіці міжособистісних відносин, ураховувати історичні, релігійні й культурні традиції, які зложилися в тій або іншій країні, у тому або іншому регіоні. Звичайно, безсумнівний зв'язок суїцидного поводження з іншими формами соціальних відхилень, наприклад, з пияцтвом. Судовою експертизою встановлено, що приблизно: 68% чоловіків і 31% жінок, які кінчають з життям, перебувають в стані алкогольного сп'яніння. [15, 24–26]
Молодіжному віку властиві свої особливості суїцидальної поведінки. Для суїцидентів молодіжного віку характерне прагнення бути свідком реакції навколишніх на свою