Ідентифікація у сучасній соціології
Таке розуміння ідентифікації можна взяти за основу визначення категорії «ідентифікації особистості». Тим більше що в сучасній російській соціологічній науці дається коротке визначення «соціальної ідентифікації» з урахуванням того змісту, яке подане В.А. Ядовим. Наприклад, «соціальна ідентифікація – це процес визначення себе через членство в соціальній групі». [26, 75]
Однак дані теоретичні позиції не послужили початком серйозних практичних досліджень або розробок теорій соціальної ідентифікації особистості. Проте, проблема прямого й непрямого впливу самосвідомості індивіда, його приналежності до тих або інших груп, викликала інтерес більшості соціологів кінця XIX – початку XІX століть.
Трохи з інших позицій представлений механізм формування соціальної ідентифікації особистості в біхевіористичній парадигмі. Відповідно до даної парадигми, зміст ідентифікації – процес побудови загальних для суб'єкта й об'єкта цінностей і їхнє засвоєння суб'єктом. Позитивним внеском біхевіоризму є включення в зміст поняття «ідентифікація» не тільки біолого-психологічної складової, але й соціальної. Соціальна ідентифікація особистості розуміється представниками даного напрямку як процес, за допомогою якого досягається «баланс» устремлінь і інтересів, стан соціальної рівноваги між групою в цілому, і її окремим членом. Усвідомлення членами конкретної соціальної групи своїх загальних, групових потреб, тут є слідством, але не вирішальним фактором соціальної ідентифікації, якими являються, наприклад, міжгрупові конфлікти. Таке бачення досліджуваного феномена обумовлене тим, що при біхевіористичному підході групова ідентифікація розглядається в поведінковому контексті.
Діяльнісний підхід представлений, головним чином, психологічною школою А.Н. Леонтьєва, розглядає потребу індивіда в соціальній ідентифікації не з погляду «вродженої» потреби особистості, що істотно відрізняє його від інших концепцій, але в якості обумовленого зовнішніми факторами властивості, наприклад, факторами міжгрупової взаємодії.
Цікавим представляється дослідження проблем ідентифікації особистості в рамках діяльнісного підходу. Так, В.С. Агєєв визначив, що ідентифікація особистості – це не спонтанно функціонуючий механізм, а залежна змінна, обумовлена рядом об'єктивних факторів. [2, 49]
Однак даний підхід, акцентування уваги на «групових» факторах ідентифікаційних процесів, не враховує індивідуально-особистісні особливості, пріоритетне значення яких приділялося прихильниками психоаналітичної концепції й теорії соціальних уявлень; крім того, не розглядаються соціальні процеси й особливості соціокультурної ситуації.
Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях українських дослідників Є.І. Головахи, О.Г. Злобіної, С.А. Макеєва, В.Л. Оссовського, А.О. Ручки, М.О. Шульги.
Проведений аналіз дозволяє визначити ідентифікацію особистості як процес зіставлення одного об'єкта з іншим на підставі якоїсь однієї ознаки або комплексу властивостей, у результаті чого відбувається встановлення їхньої подібності. Соціальна ідентифікація особистості в умовах українського суспільства, що трансформується, є складним багатогранним процесом і являє собою об'єкт міждисциплінарного характеру. Детальне концептуальне оформлення поняття соціальної ідентифікації особистості повинно здійснюватися за допомогою синтезу макросоціологічних, мікросоціологічних і соціопсихологічних пізнань про особистість, включену в соціокультурний контекст. Саме на перетинанні зазначених площин аналізу особистісна ідентифікація з'являється як динамічний процес, а соціальна ідентифікація – як соціологічна категорія, здобуває методологічну обґрунтованість.
2.3 Соціальні ідентифікації населення України
У рамках дослідницького проекту «Соціальні й соціально-психологічні механізми формування соціальної ідентифікації особистості» використовувався метод повторного опитування по загальноукраїнській вибірці населення. Обсяг вибірки – 2000 чоловік, середня помилка – 3%. З березня 2003 р. по червень 2004 р. проведені чотири опитування. У ході інтерв'ю респондентів запитували: «Зустрічаючи у своєму житті різних людей, з одними ми легко знаходимо спільну мову, духовну близькість, розуміємо їх. Інші ж, хоч і живуть поруч, завжди залишаються чужими. Якщо говорити про Вас, як часто Ви відчуваєте близькість із різними групами людей – з тими, про кого Ви могли б сказати: «Це – ми»?» Варіанти відповідей: «часто»; «іноді»; «практично ніколи»; «важко сказати». [5, 45]
Об'єкти ідентифікації були попередньо розподілені по наступних категоріях: (а) ідентифікація зі співтовариствами різного масштабу – від первинних до самих великих: родиною й близькими друзями, жителями даного міста (селища), людьми тієї ж національності, всіма людьми на планеті; (б) вікова ідентифікація; (в) ідентифікація по професійному, виробничо-організаційному й матеріально-майновому критеріях: з людьми тієї ж професії, товаришами по роботі (навчанню), з тими, хто має такий же статок; (г) цивільна ідентичність: відчуття близькості з українцями, громадянами СНД, спільністю «радянський народ»; (д) політико-ідеологічні ціннісні ідентифікації: з поділяючою переконання людиною і її поглядами на життя; із близькими по політичних позиціях; з тими, хто не цікавиться політикою; (е) ідентифікації, формовані на основі поведінкових стратегій: з тими, хто не любить «висовуватися», бажає жити «як більшість інших»; з тими, хто впевнений, що від його дій мало що залежить; з тими, хто не чекає манни небесної, сам робить свою долю й життя; з тими, хто не зневірився в майбутньому.
Прийнята класифікація груп ідентифікацій досить умовна й може бути побудована на інших підставах. При аналізі результатів ми будемо оперувати поняттями «позитивна ідентифікація» і «негативна ідентифікація». Якщо на питання про ототожнення себе з тією або іншою групою респондент вибирав відповіді «часто» або «іноді» – його ідентифікація кваліфікувалася як позитивна. Відповіді «практично ніколи не почуваю спільності», «важко сказати» інтерпретувалися як негативна ідентифікація.
Зміни ідентифікацій з березня 2003 р. по травень 2004 р. Ранжирування позитивних ідентифікацій по ступені їх «чинності» (табл. 1) показує, що порядок переваг практично не змінився: дві третини опитаних респондентів ідентифікують себе із групами найближчого повсякденного оточення (родина, близькі, однолітки, товариші по роботі), утворюють безпосереднє поле соціальної ідентифікації особистості. Великі спільності («радянський народ», «громадяни СНД» і т. п.) – розміщаються наприкінці переліку. Такого роду групи породжують значною мірою символічні ідентифікації, що формуються під впливом телебачення й друкованих видань. Проте, і вони є значимими елементами соціального простору. [5, 48]
Другий блок параметрів ідентичності пов'язаний з факторами соціальної диференціації: професією, місцем проживання, рівнем матеріального статку. Ідентифікації за цим критерієм мають високу інтенсивність (до 70% – табл. 2) і конкурують із ідентифікаціями по національній приналежності й світогляді («ті ж погляди на життя»).
Третій блок утворюють ідентифікації по поведінкових стратегіях і політико-ідеологічних поглядах (до 50%). Як і у випадку з менш популярними «символічними», ідентифікації цього типу є, швидше за все, продукт категоризації соціального простору й атрибутивних пояснень власного поводження в термінах цього простору. [5, 49]
Таблиця 1. Динаміка позитивної ідентифікації, % опитаних
|
Об'єкти ідентифікації |
Березень 2003 р. |
Травень 2004 р. |
Ранг |
|
% |
% |
||
|
Родина, близькі, друзі |
90 |
85,9 |
1 |
|
Товариші по роботі, навчанню |
82,4 |
77,2 |
2–3 |
|
Люди того ж покоління, віку |
83,6 |
77,1 |
2–3 |
|
Люди тієї ж національності |
77,7 |
73,6 |
4–5 |
|
Люди тієї ж професії, роду занять |
79,9 |
71,6 |
4–5 |
|
Люди, які поділяють ті ж переконання й погляди на життя |
76,6 |
71,6 |
6–7 |
|
Люди, що живуть в тому ж місті, селищі |
74,7 |
70 |
6–7 |
|
Українці |
72,7 |
64,9 |
8 |
|
Люди того ж статку |
68,4 |
64,9 |
9 |
|
Ті, хто не зневірився в майбутньому |
68,2 |
61,9 |
10–11 |
|
Ті, хто не чекає манни небесної |
67,3 |
60,5 |
10–11 |
|
Ті, хто не любить «висовуватися» |
51,8 |
54,3 |
12–13 |
|
Ті, хто впевнений, що головне – везіння |
46,5 |
54,2 |
12–13 |
|
Близькі по політичних поглядах, позиціях |
57,1 |
52,6 |
14–15 |
|
Ті, хто не цікавиться політикою |
49 |
50,7 |
14–15 |
|
Радянський народ |
47,8 |
43,8 |
16 |
|
Громадяни СНД |
51,1 |
38,1 |
17 |
|
Всі люди на планеті |
35,5 |
31,9 |
18 |
Результати дослідження виявляють також упорядковану ієрархію негативних ідентифікацій – областей відчуження в міжгрупових зв'язках (табл. 2).
Таблиця 2. Динаміка негативної ідентичності, % опитаних
|
Об'єкти ідентифікації |
2003 р. березень |
2004 р. травень |
Зміни з березня 2003 р. по травень 2004 р. |
2004 р. червень |
Зміни із травня по червень 2004 р. |
Ранг |
|
Всі люди на планеті |
59,7 |
68,1 |
+8,4 |
70,8 |
+2,7 |
1 |
|
Громадяни СНД |
43,7 |
61,9 |
+18,2 |
64,3 |
+2,4 |
2 |
|
Радянський народ |
47,3 |
56,2 |
+8,6 |
60,7 |
+4,5 |
3 |
|
Ті, хто впевнений, що головне – везіння |
48,3 |
45,8 |
-2,5 |
51,5 |
+5,7 |
4–6 |
|
Ті, хто не цікавиться політикою |
45,7 |
49,3 |
+3,6 |
50,8 |
+1,5 |
4–6 |
|
Близькі по політичних поглядах, позиціях |
38,0 |
47,4 |
+9,4 |
48,0 |
+0,6 |
4–6 |
|
Ті, хто не любить «висовуватися» |
43,3 |
45,7 |
+2,4 |
47,7 |
+2,0 |
7 |
|
Ті, хто не чекає манни небесної |
28,2 |
39,5 |
+ 11,3 |
40,3 |
+0,8 |
8 |
|
Ті, хто не зневірився в майбутньому |
26,8 |
38,1 |
+ 11,3 |
37,0 |
-1,1 |
9 |
|
Люди такого ж статку |
26,8 |
35,3 |
+8,7 |
33,9 |
-1,4 |
10–11 |
|
Українці |
22,2 |
34,0 |
+ 11,8 |
32,9 |
-1,1 |
10–11 |
|
Люди тієї ж національності |
17,8 |
26,4 |
+8,6 |
28,4 |
+0,2 |
12 |
|
Ті, хто живе в тому ж місті, селищі |
20,5 |
28,0 |
+7,5 |
24,3 |
-3,7 |
13–15 |
|
Люди тієї ж професії, роду занять |
15,0 |
28,4 |
+ 13,4 |
23,7 |
-4,7 |
13–15 |
|
Ті, хто поділяє ті ж переконання й погляди на життя |
18,7 |
28,4 |
+13,7 |
23,4 |
-5,0 |
13–15 |
|
Товариші по роботі, навчанню |
12,6 |
22,8 |
+ 10,2 |
18,3 |
-4,1 |
12–13 |
|
Люди того ж віку, покоління |
12,0 |
22,9 |
+ 10,9 |
18,7 |
-4,2 |
12–13 |
|
Родина, близькі, друзі |
5,3 |
14,1 |
+8,8 |
8,0 |
-6,0 |
14 |
З березня 2003 р. по травень 2004 р. в Україні гостро відчувалися економічне неблагополуччя (інфляція, ріст цін, зниження доходів більшості населення) і політична нестабільність. Стало помітним ослаблення професійно-виробничих і ідентифікацій поколінь. Слабшає солідарність із українцями й тими, хто вірить у майбутнє. Знижується ідентифікуюче значення таких ознак, як майнове положення й політичні погляди. Особливо різко ослабнула цивільна солідарність (на 18 процентних пунктів). Таким чином, процес соціальної дезінтеграції наростає. [5, 50]
Однак в 2004 р. спостерігається своєрідна адаптація до кризових соціальних умов. Статистично значимо збільшується частка «інтерналістів», які відкидають принцип везіння й схильних опиратися на власні сили (6 процентних пунктів), зменшується частка солідарних з «радянським народом» (4–5 пунктів). У той же час зростає частка, тих, хто солідаризуються по принципу виробничо-професійної приналежності й по поглядах на життя.
Опора на власні сили сполучається, таким чином, з поглядами про спільність життєвої позиції й виробничо-професійної приналежності.
Висновки
Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень, де біо – та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо – та націо – середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами.
Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентифікацію як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.
Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов’язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.
Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це – важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.
Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.
Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого – розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.
Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сім'єю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розв'язувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.
Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ.
Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі суб'єктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.
Список використаної літератури
Авраамова Е.М. Формирование новой идентичности // Общественные науки и современность. – 1998. – №4. – С. 20;
Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 1990;
Баранова Т.С. Психологическое исследование социальной идентичности личности // Социальная идентификация личности. – М.: ИС-РАН, 1994. – С. 203–237;
Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. Е. Буткевич. – М.: Медіум, 1995. – 336 с.;
Бродська С.С., Оксамитна С.М. Класова самоідентифікація населення України. // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – Т. 19. – 2005. – С. 44 – 50;
Бурдье П. Начала. – М., 1994. – С. 193, 194;
Гнатенко П. І, Павленко В.М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. – К.: Арт-Пресс, 1999. – 466 с.;
Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В., Черных А.И., Романенко Л.М. Становление гражданского общества и социальная стратификация. // Социс. – 1995 – №6 – С. 14 – 24;
Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине. // Социологический журнал. – 1997. – №4. – С. 37 – 42;
Губогло М.Н. Идентификация идентичности: Этносоциологические очерки. – М.: Наука, 2003. – 763 с.;
Данилова Е.Н. Проблема социальной идентификации в постсоветской России // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения. – М., 1997. – №3. – С. 12–19;
Данилова Е.Н., Ядов В.А. Контуры социально-групповых идентификаций личности в современном росийском обществе // Социальная идентификация личности. – М.: ИСРосАН, 1993. – С. 124–149;
Даудрих Н.И. Социальная идентичность: методологический аспект // Социология. – М.: Изд-во Ин-та фонда общественное мнение, 2002. – 285 с.;
Дудченко О.Н., Мытиль А.В. Социальная идентификация и адаптация личности // Социологические исследования. – 1995. – №6. – С. 110–119.;
Заславская Т.И. Социоструктурный аспект трансформации российского общества. // Социс – 2001 – №8 – С. 3 – 11;
Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – 19 с.;
Качанов Ю.Л., Шматко И.А. Базовая метафора в структуре социальной идентичности // Социологические исследования. – 1996. – №1;
Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально-политические науки. – 1992. – №4–5;
Кон И.С. Социология личности. – М. 1964;
Макеєв С.О. Оксамитна С.М. Тенденції становлення середнього класу. / Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2001. – С. 286 – 297;
Макєєв С.О. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні. / Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія. / Під ред. М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – 687 с.;
Макеев С.А. Социальная мобильность и идентичность в структурной перспективе. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Вид. центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 1999. – C. 9 -14;
Мостовая И.В. Социальное расслоение: символический мир метаигры. М., 1996. – С. 91;
Мусиездов А.А. Социальная трансформация сквозь призму изменения идентичностей в украинском обществе. // Посткоммунистические трасформации: векторы, направления, содержание. / Под ред. О.Д. Куценко и др. – Харьков: 2004. – 418 с. – С. 275 – 307;
Павленко В.Н., Корж Н.Н. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал. – 1998. – №1. – С. 75;
Соціальні технології Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – С. 446.;
Социальные идентификации и идентичности. / С.А. Макеев, С.Н. Оксамитная, Е.В. Швачко. – К.: Ин-т социологии НАН Украины. –1996. – 185 с.;
Социальная идентификация личности / Под ред. В.А. Ядова. М.: Институт сошю. кч ил РАН, 1993;
Соціологія: Підручник /За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. Харків – Київ. 1998. 624 с.;
Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с.;
Старовойтова І.І. Ідентифікація як метод наукового пізнання // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 1. – К.,: Стилос, 1998. – С. 192–202;
Старовойтова І.І. Ідентифікація як соціальний процес // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 1. – К.: Стилос, 1998. – С. 182–192;
Старовойтова И.И. Личностная идентификация и реидентификация в переходном обществе // Перспективы. – Одесса, 1998. – N4. – С. 114–117;
Старовойтова І.І. Соціальна ідентифікація як основа формування соціальних спільнот // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 4. – К.,: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С. 3–20;
Чапська І. Майновий стан громадян у суспільстві, що трансформується. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – №10. – С. 63 – 75;
Черныш М.Ф. Социальная идентификация претерпевающих восходящую и нисходящую социальную мобильность // Социальная идентификация личности: Годичный отчет за 1992 год по разделу общеинститутской программы Альтернативы социальных преобразований в российском обществе¦/Под ред. В.А. Ядова. М: Российская академия наук; Институт социологии, 1993;
Шимченко Л.А. Проблеми професійної ідентифікації особи в умовах сучасного управління освітою // Статті, доповіді Всеукр. наук.-теорет. конф. «Наукові засади економіки та управління освітою» 14 квітня 2004 р., м. Переяслав-Хмельницький. – Київ: Підручники і посібники, 2004. – С. 152–155;
Шульга М.О. Етнічна самоідентифікація особистості. – К., 1993. – 267 с.;
Ядов В.А. Символические и примордиальные солидарности. // Проблемы теоретической социологии. – СПб., 1994 – С. 171;
Ядов В.А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности личности // Мир России. – №3–4. – 1995. – с. 158 – 179.