Xreferat.com » Рефераты по социологии » Ідентифікація у сучасній соціології

Ідентифікація у сучасній соціології

загальних символах і категоріях». [1, 20]

Таке розуміння ідентифікації можна взяти за основу визначення категорії «ідентифікації особистості». Тим більше що в сучасній російській соціологічній науці дається коротке визначення «соціальної ідентифікації» з урахуванням того змісту, яке подане В.А. Ядовим. Наприклад, «соціальна ідентифікація – це процес визначення себе через членство в соціальній групі». [26, 75]

Однак дані теоретичні позиції не послужили початком серйозних практичних досліджень або розробок теорій соціальної ідентифікації особистості. Проте, проблема прямого й непрямого впливу самосвідомості індивіда, його приналежності до тих або інших груп, викликала інтерес більшості соціологів кінця XIX – початку XІX століть.

Трохи з інших позицій представлений механізм формування соціальної ідентифікації особистості в біхевіористичній парадигмі. Відповідно до даної парадигми, зміст ідентифікації – процес побудови загальних для суб'єкта й об'єкта цінностей і їхнє засвоєння суб'єктом. Позитивним внеском біхевіоризму є включення в зміст поняття «ідентифікація» не тільки біолого-психологічної складової, але й соціальної. Соціальна ідентифікація особистості розуміється представниками даного напрямку як процес, за допомогою якого досягається «баланс» устремлінь і інтересів, стан соціальної рівноваги між групою в цілому, і її окремим членом. Усвідомлення членами конкретної соціальної групи своїх загальних, групових потреб, тут є слідством, але не вирішальним фактором соціальної ідентифікації, якими являються, наприклад, міжгрупові конфлікти. Таке бачення досліджуваного феномена обумовлене тим, що при біхевіористичному підході групова ідентифікація розглядається в поведінковому контексті.

Діяльнісний підхід представлений, головним чином, психологічною школою А.Н. Леонтьєва, розглядає потребу індивіда в соціальній ідентифікації не з погляду «вродженої» потреби особистості, що істотно відрізняє його від інших концепцій, але в якості обумовленого зовнішніми факторами властивості, наприклад, факторами міжгрупової взаємодії.

Цікавим представляється дослідження проблем ідентифікації особистості в рамках діяльнісного підходу. Так, В.С. Агєєв визначив, що ідентифікація особистості – це не спонтанно функціонуючий механізм, а залежна змінна, обумовлена рядом об'єктивних факторів. [2, 49]

Однак даний підхід, акцентування уваги на «групових» факторах ідентифікаційних процесів, не враховує індивідуально-особистісні особливості, пріоритетне значення яких приділялося прихильниками психоаналітичної концепції й теорії соціальних уявлень; крім того, не розглядаються соціальні процеси й особливості соціокультурної ситуації.

Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях українських дослідників Є.І. Головахи, О.Г. Злобіної, С.А. Макеєва, В.Л. Оссовського, А.О. Ручки, М.О. Шульги.

Проведений аналіз дозволяє визначити ідентифікацію особистості як процес зіставлення одного об'єкта з іншим на підставі якоїсь однієї ознаки або комплексу властивостей, у результаті чого відбувається встановлення їхньої подібності. Соціальна ідентифікація особистості в умовах українського суспільства, що трансформується, є складним багатогранним процесом і являє собою об'єкт міждисциплінарного характеру. Детальне концептуальне оформлення поняття соціальної ідентифікації особистості повинно здійснюватися за допомогою синтезу макросоціологічних, мікросоціологічних і соціопсихологічних пізнань про особистість, включену в соціокультурний контекст. Саме на перетинанні зазначених площин аналізу особистісна ідентифікація з'являється як динамічний процес, а соціальна ідентифікація – як соціологічна категорія, здобуває методологічну обґрунтованість.


2.3 Соціальні ідентифікації населення України


У рамках дослідницького проекту «Соціальні й соціально-психологічні механізми формування соціальної ідентифікації особистості» використовувався метод повторного опитування по загальноукраїнській вибірці населення. Обсяг вибірки – 2000 чоловік, середня помилка – 3%. З березня 2003 р. по червень 2004 р. проведені чотири опитування. У ході інтерв'ю респондентів запитували: «Зустрічаючи у своєму житті різних людей, з одними ми легко знаходимо спільну мову, духовну близькість, розуміємо їх. Інші ж, хоч і живуть поруч, завжди залишаються чужими. Якщо говорити про Вас, як часто Ви відчуваєте близькість із різними групами людей – з тими, про кого Ви могли б сказати: «Це – ми»?» Варіанти відповідей: «часто»; «іноді»; «практично ніколи»; «важко сказати». [5, 45]

Об'єкти ідентифікації були попередньо розподілені по наступних категоріях: (а) ідентифікація зі співтовариствами різного масштабу – від первинних до самих великих: родиною й близькими друзями, жителями даного міста (селища), людьми тієї ж національності, всіма людьми на планеті; (б) вікова ідентифікація; (в) ідентифікація по професійному, виробничо-організаційному й матеріально-майновому критеріях: з людьми тієї ж професії, товаришами по роботі (навчанню), з тими, хто має такий же статок; (г) цивільна ідентичність: відчуття близькості з українцями, громадянами СНД, спільністю «радянський народ»; (д) політико-ідеологічні ціннісні ідентифікації: з поділяючою переконання людиною і її поглядами на життя; із близькими по політичних позиціях; з тими, хто не цікавиться політикою; (е) ідентифікації, формовані на основі поведінкових стратегій: з тими, хто не любить «висовуватися», бажає жити «як більшість інших»; з тими, хто впевнений, що від його дій мало що залежить; з тими, хто не чекає манни небесної, сам робить свою долю й життя; з тими, хто не зневірився в майбутньому.

Прийнята класифікація груп ідентифікацій досить умовна й може бути побудована на інших підставах. При аналізі результатів ми будемо оперувати поняттями «позитивна ідентифікація» і «негативна ідентифікація». Якщо на питання про ототожнення себе з тією або іншою групою респондент вибирав відповіді «часто» або «іноді» – його ідентифікація кваліфікувалася як позитивна. Відповіді «практично ніколи не почуваю спільності», «важко сказати» інтерпретувалися як негативна ідентифікація.

Зміни ідентифікацій з березня 2003 р. по травень 2004 р. Ранжирування позитивних ідентифікацій по ступені їх «чинності» (табл. 1) показує, що порядок переваг практично не змінився: дві третини опитаних респондентів ідентифікують себе із групами найближчого повсякденного оточення (родина, близькі, однолітки, товариші по роботі), утворюють безпосереднє поле соціальної ідентифікації особистості. Великі спільності («радянський народ», «громадяни СНД» і т. п.) – розміщаються наприкінці переліку. Такого роду групи породжують значною мірою символічні ідентифікації, що формуються під впливом телебачення й друкованих видань. Проте, і вони є значимими елементами соціального простору. [5, 48]

Другий блок параметрів ідентичності пов'язаний з факторами соціальної диференціації: професією, місцем проживання, рівнем матеріального статку. Ідентифікації за цим критерієм мають високу інтенсивність (до 70% – табл. 2) і конкурують із ідентифікаціями по національній приналежності й світогляді («ті ж погляди на життя»).

Третій блок утворюють ідентифікації по поведінкових стратегіях і політико-ідеологічних поглядах (до 50%). Як і у випадку з менш популярними «символічними», ідентифікації цього типу є, швидше за все, продукт категоризації соціального простору й атрибутивних пояснень власного поводження в термінах цього простору. [5, 49]


Таблиця 1. Динаміка позитивної ідентифікації, % опитаних

Об'єкти ідентифікації

Березень 2003 р.

Травень 2004 р.

Ранг


%

%


Родина, близькі, друзі

90

85,9

1

Товариші по роботі, навчанню

82,4

77,2

2–3

Люди того ж покоління, віку

83,6

77,1

2–3

Люди тієї ж національності

77,7

73,6

4–5

Люди тієї ж професії, роду занять

79,9

71,6

4–5

Люди, які поділяють ті ж переконання й погляди на життя

76,6

71,6

6–7

Люди, що живуть в тому ж місті, селищі

74,7

70

6–7

Українці

72,7

64,9

8

Люди того ж статку

68,4

64,9

9

Ті, хто не зневірився в майбутньому

68,2

61,9

10–11

Ті, хто не чекає манни небесної

67,3

60,5

10–11

Ті, хто не любить «висовуватися»

51,8

54,3

12–13

Ті, хто впевнений, що головне – везіння

46,5

54,2

12–13

Близькі по політичних поглядах, позиціях

57,1

52,6

14–15

Ті, хто не цікавиться політикою

49

50,7

14–15

Радянський народ

47,8

43,8

16

Громадяни СНД

51,1

38,1

17

Всі люди на планеті

35,5

31,9

18


Результати дослідження виявляють також упорядковану ієрархію негативних ідентифікацій – областей відчуження в міжгрупових зв'язках (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка негативної ідентичності, % опитаних

Об'єкти ідентифікації

2003 р. березень

2004 р. травень

Зміни з березня 2003 р. по травень 2004 р.

2004 р. червень

Зміни із травня по червень 2004 р.

Ранг

Всі люди на планеті

59,7

68,1

+8,4

70,8

+2,7

1

Громадяни СНД

43,7

61,9

+18,2

64,3

+2,4

2

Радянський народ

47,3

56,2

+8,6

60,7

+4,5

3

Ті, хто впевнений, що головне – везіння

48,3

45,8

-2,5

51,5

+5,7

4–6

Ті, хто не цікавиться політикою

45,7

49,3

+3,6

50,8

+1,5

4–6

Близькі по політичних поглядах, позиціях

38,0

47,4

+9,4

48,0

+0,6

4–6

Ті, хто не любить «висовуватися»

43,3

45,7

+2,4

47,7

+2,0

7

Ті, хто не чекає манни небесної

28,2

39,5

+ 11,3

40,3

+0,8

8

Ті, хто не зневірився в майбутньому

26,8

38,1

+ 11,3

37,0

-1,1

9

Люди такого ж статку

26,8

35,3

+8,7

33,9

-1,4

10–11

Українці

22,2

34,0

+ 11,8

32,9

-1,1

10–11

Люди тієї ж національності

17,8

26,4

+8,6

28,4

+0,2

12

Ті, хто живе в тому ж місті, селищі

20,5

28,0

+7,5

24,3

-3,7

13–15

Люди тієї ж професії, роду занять

15,0

28,4

+ 13,4

23,7

-4,7

13–15

Ті, хто поділяє ті ж переконання й погляди на життя

18,7

28,4

+13,7

23,4

-5,0

13–15

Товариші по роботі, навчанню

12,6

22,8

+ 10,2

18,3

-4,1

12–13

Люди того ж віку, покоління

12,0

22,9

+ 10,9

18,7

-4,2

12–13

Родина, близькі, друзі

5,3

14,1

+8,8

8,0

-6,0

14


З березня 2003 р. по травень 2004 р. в Україні гостро відчувалися економічне неблагополуччя (інфляція, ріст цін, зниження доходів більшості населення) і політична нестабільність. Стало помітним ослаблення професійно-виробничих і ідентифікацій поколінь. Слабшає солідарність із українцями й тими, хто вірить у майбутнє. Знижується ідентифікуюче значення таких ознак, як майнове положення й політичні погляди. Особливо різко ослабнула цивільна солідарність (на 18 процентних пунктів). Таким чином, процес соціальної дезінтеграції наростає. [5, 50]

Однак в 2004 р. спостерігається своєрідна адаптація до кризових соціальних умов. Статистично значимо збільшується частка «інтерналістів», які відкидають принцип везіння й схильних опиратися на власні сили (6 процентних пунктів), зменшується частка солідарних з «радянським народом» (4–5 пунктів). У той же час зростає частка, тих, хто солідаризуються по принципу виробничо-професійної приналежності й по поглядах на життя.

Опора на власні сили сполучається, таким чином, з поглядами про спільність життєвої позиції й виробничо-професійної приналежності.


Висновки


Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень, де біо – та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо – та націо – середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами.

Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентифікацію як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.

Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов’язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.

Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це – важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.

Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.

Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого – розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.

Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сім'єю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розв'язувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.

Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ.

Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі суб'єктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.


Список використаної літератури


  1. Авраамова Е.М. Формирование новой идентичности // Общественные науки и современность. – 1998. – №4. – С. 20;

  2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 1990;

  3. Баранова Т.С. Психологическое исследование социальной идентичности личности // Социальная идентификация личности. – М.: ИС-РАН, 1994. – С. 203–237;

  4. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. Е. Буткевич. – М.: Медіум, 1995. – 336 с.;

  5. Бродська С.С., Оксамитна С.М. Класова самоідентифікація населення України. // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – Т. 19. – 2005. – С. 44 – 50;

  6. Бурдье П. Начала. – М., 1994. – С. 193, 194;

  7. Гнатенко П. І, Павленко В.М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. – К.: Арт-Пресс, 1999. – 466 с.;

  8. Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В., Черных А.И., Романенко Л.М. Становление гражданского общества и социальная стратификация. // Социс. – 1995 – №6 – С. 14 – 24;

  9. Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине. // Социологический журнал. – 1997. – №4. – С. 37 – 42;

  10. Губогло М.Н. Идентификация идентичности: Этносоциологические очерки. – М.: Наука, 2003. – 763 с.;

  11. Данилова Е.Н. Проблема социальной идентификации в постсоветской России // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения. – М., 1997. – №3. – С. 12–19;

  12. Данилова Е.Н., Ядов В.А. Контуры социально-групповых идентификаций личности в современном росийском обществе // Социальная идентификация личности. – М.: ИСРосАН, 1993. – С. 124–149;

  13. Даудрих Н.И. Социальная идентичность: методологический аспект // Социология. – М.: Изд-во Ин-та фонда общественное мнение, 2002. – 285 с.;

  14. Дудченко О.Н., Мытиль А.В. Социальная идентификация и адаптация личности // Социологические исследования. – 1995. – №6. – С. 110–119.;

  15. Заславская Т.И. Социоструктурный аспект трансформации российского общества. // Социс – 2001 – №8 – С. 3 – 11;

  16. Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – 19 с.;

  17. Качанов Ю.Л., Шматко И.А. Базовая метафора в структуре социальной идентичности // Социологические исследования. – 1996. – №1;

  18. Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально-политические науки. – 1992. – №4–5;

  19. Кон И.С. Социология личности. – М. 1964;

  20. Макеєв С.О. Оксамитна С.М. Тенденції становлення середнього класу. / Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2001. – С. 286 – 297;

  21. Макєєв С.О. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні. / Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія. / Під ред. М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – 687 с.;

  22. Макеев С.А. Социальная мобильность и идентичность в структурной перспективе. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Вид. центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 1999. – C. 9 -14;

  23. Мостовая И.В. Социальное расслоение: символический мир метаигры. М., 1996. – С. 91;

  24. Мусиездов А.А. Социальная трансформация сквозь призму изменения идентичностей в украинском обществе. // Посткоммунистические трасформации: векторы, направления, содержание. / Под ред. О.Д. Куценко и др. – Харьков: 2004. – 418 с. – С. 275 – 307;

  25. Павленко В.Н., Корж Н.Н. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал. – 1998. – №1. – С. 75;

  26. Соціальні технології Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – С. 446.;

  27. Социальные идентификации и идентичности. / С.А. Макеев, С.Н. Оксамитная, Е.В. Швачко. – К.: Ин-т социологии НАН Украины. –1996. – 185 с.;

  28. Социальная идентификация личности / Под ред. В.А. Ядова. М.: Институт сошю. кч ил РАН, 1993;

  29. Соціологія: Підручник /За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. Харків – Київ. 1998. 624 с.;

  30. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с.;

  31. Старовойтова І.І. Ідентифікація як метод наукового пізнання // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 1. – К.,: Стилос, 1998. – С. 192–202;

  32. Старовойтова І.І. Ідентифікація як соціальний процес // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 1. – К.: Стилос, 1998. – С. 182–192;

  33. Старовойтова И.И. Личностная идентификация и реидентификация в переходном обществе // Перспективы. – Одесса, 1998. – N4. – С. 114–117;

  34. Старовойтова І.І. Соціальна ідентифікація як основа формування соціальних спільнот // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. – Вип. 4. – К.,: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С. 3–20;

  35. Чапська І. Майновий стан громадян у суспільстві, що трансформується. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – №10. – С. 63 – 75;

  36. Черныш М.Ф. Социальная идентификация претерпевающих восходящую и нисходящую социальную мобильность // Социальная идентификация личности: Годичный отчет за 1992 год по разделу общеинститутской программы Альтернативы социальных преобразований в российском обществе¦/Под ред. В.А. Ядова. М: Российская академия наук; Институт социологии, 1993;

  37. Шимченко Л.А. Проблеми професійної ідентифікації особи в умовах сучасного управління освітою // Статті, доповіді Всеукр. наук.-теорет. конф. «Наукові засади економіки та управління освітою» 14 квітня 2004 р., м. Переяслав-Хмельницький. – Київ: Підручники і посібники, 2004. – С. 152–155;

  38. Шульга М.О. Етнічна самоідентифікація особистості. – К., 1993. – 267 с.;

  39. Ядов В.А. Символические и примордиальные солидарности. // Проблемы теоретической социологии. – СПб., 1994 – С. 171;

  40. Ядов В.А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности личности // Мир России. – №3–4. – 1995. – с. 158 – 179.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: