Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості
Вступ
Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й хворобливої дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.
Це робить молодь групою населення зі зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці, що вимагає від держави розробки й реалізації особливої системи засобів, що забезпечують не тільки надання тих або інших гарантій зайнятості для молоді, але й надання підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. При цьому представляється можливим забезпечити участь в адаптаційних програмах молоді до ринку праці не тільки державних органів, які регулюють зайнятість населення, але й освітніх установ (державних і недержавних), підприємців і роботодавців, органів місцевого самоврядування.
Розробка механізму взаємодії всіх учасників соціально-трудових відносин (держави, роботодавців, органів місцевої влади, громадських організацій) по питанню стабілізації зайнятості молоді, надання їй допомоги в адаптації до ринку праці та вивчення питань повўязаних з проблемами працевлаштування молоді є надзвичайно актуальним й суспільно значимим.
Це пов'язано з наростанням негативних тенденцій у сфері молодіжної зайнятості (ріст чисельності безробітних у віці до 29 років, збільшення в їхньому складі частки осіб із середньою спеціальною і вищою професійною освітою, частки довгостроково безробітних), а також з негативними наслідками молодіжного безробіття (ріст числа правопорушень серед підлітків і молоді, широке поширення в молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції й інших антигромадських явищ).
Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв'язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.
Метою курсового дослідження є виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості, а також причин зниженої конкурентоспроможності населення у віці 14–29 років.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:
уточнити, через розкриття специфіки робочої сили молоді, поняття зайнятості молоді як соціально-економічної категорії;
провести більше глибоку диференціацію молоді в розрізі вікових границь;
проаналізувати тенденції молодіжної зайнятості в сучасній Україні.
Об'єктом дослідження є молодіжний ринок праці.
Предметом дослідження є соціально-економічні відносини, що виникають у процесі функціонування молодіжного ринку праці.
Методи дослідження. В курсовій роботі застосовувались такі наукові методи: метод аналізу – для аналізу соціально-економічної сутності молодіжного ринку праці, обґрунтування методологічних основ оцінки його інтегрованості в сучасний соціально-економічний простір; метод узагальнення та описовий метод – для узагальнення основних наукових досліджень з питань даної проблематики.
Практичне значення одержаних результатів. Результати курсового дослідження створюють підґрунтя для теоретико-методологічного обґрунтування процесів формування і розвитку молодіжного ринку праці, а також можуть бути використані для подальших наукових розробок даної теми.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
1. Теоретико-методологічні основи зайнятості молоді
1.1 Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія
Теоретичне обґрунтування проблем зайнятості населення має досить широке висвітлення в сучасній українській економічній та соціологічній літературі. Зайнятість визначається як «…діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству України і приносить, як правило, ним заробіток, трудовий дохід».1 Це визначення зайнятості описує її призначення в системі суспільних відносин суспільства, містить у собі не тільки економічні, але і юридичні характеристики такого явища як зайнятість.
На погляд Горелова Н.А, у концептуальному визначенні зайнятості як найважливішої характеристики ринку праці повинно бути відбито, що це – суспільні відносини, що міра праці й міра споживання залежно від специфіки відносин зайнятості в суспільстві диференційовані, що в рамках відносин зайнятості відбувається пов'язування суспільних і особистих інтересів. [1, 164]
Виділення молоді в складі трудових ресурсів суспільства обумовлено специфікою її положення в сфері праці, а також особливою соціальною роллю молоді, що проявляється у власній системі норм поводження, яка відрізняється від такої в рамках суспільства в цілому. Практика виділення молоді в окрему групу й розробка специфічних методів управління її працею була характерна й для планової системи керування трудовими ресурсами в СРСР.
Статево-віковий розріз балансу трудових ресурсів забезпечував розробку балансових розрахунків залучення молоді на навчання й роботу в народному господарстві, у тому числі – розрахунків чисельності молоді, що направляється на роботу в суспільне виробництво після закінчення: загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів. [9, 542] Це говорить про те, що особливе положення молоді на ринку праці не є специфічною особливістю сучасного стану соціально-трудової сфери України, воно обумовлено специфікою молоді як соціально-вікової групи.
Слід зазначити, що існування названої специфіки приводить не тільки до диференціювання підходів до управління молодіжною зайнятістю з боку держави, але й до формування стійких стереотипів уявлення роботодавців про молодого працівника, що негативно позначається на можливостях реального працевлаштування молоді, прискорення процесу її адаптації до трудового життя, заняття гідного місця в трудовому колективі.
У той же час відзначається явне недовикористання трудового потенціалу молоді, як у рамках усього суспільства, так і на рівні окремих підприємств і організацій. Все це вимагає обґрунтування диференційованого підходу до визначення зайнятості молоді як особливої соціально-економічної категорії.
1.2 Категорія «молодь» – соціологічний підхід
Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь. [19, 23]
Визначення вікових границь поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча границя робочого віку коливається від 12–14 до 16–17 років, що пов'язано з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:
особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;
рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;
ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку. [19, 35–36]
У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього – масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.
Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16–29 років. [20, 43]
У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14–29 років. [11, 56–57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14–15 років, 16–17 років, 18–20 років, 21–24 роки, 25–29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.
Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.
Участь у праці 14–15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.
Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16–17-літніх молодих людей. Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.
Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18–20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21–24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.
2. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості
Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.
Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.
До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.
Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».
Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів. [7, 180]
Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.
Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.
В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед – молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:
до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);
зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;
збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй. [6, 131–132]
Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:
молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;
надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;
відсутність чіткої професійної визначеності – найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;
відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;
слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [6, 133]
Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:
недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;
необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді. [8, 197]
Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.
Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:
недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;
відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;
професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;
недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;
роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;
завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю. [8, 197–198]
У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.
2.1 Сучасні тенденції та особливості формування і розвитку молодіжного ринку праці України
Соціологічні дослідження показують, що близько половини підприємств у більшості регіонах України не укомплектовані робітниками, а середній вік працюючих наближається до 50 років. Гострота проблеми диктує необхідність вживання термінових заходів по залученню молоді у виробництво.
Серед економічних факторів, які необхідно враховувати при формуванні молодіжної політики зайнятості, на погляд Зайця Т.А., Кравченко В.Л., важливу роль грають структурні зміни. [3, 16] Передбачувані зрушення в структурі економіки повинні бути пов'язані із зайнятістю й спрямовані на підвищення її ефективності. Однак у нашій країні галузева структура зайнятості за останні 10 років перетерпіла лише незначні зміни.
Аналіз ситуації, за словами Кравченко В.Л., свідчить, що в основі порушень професійної рівноваги в сфері праці лежать невідповідність структури і якості підготовки робочих кадрів установами профосвіти попиту на неї з боку роботодавців, не відпрацьованість механізмів взаємодії ринку праці з ринком освітніх послуг, неналагоджене соціальне партнерство в цій сфері. [6, 132]
Основний вплив на структурний дефіцит працівників робить соціально-економічний стан суб'єктів економіки. За даними Кравченко В.Л., частка трудонедостатніх підприємств і організацій в Україні збільшується в міру погіршення їхньої економіки: від 13% до 60,0% по керівниках і фахівцям, від 21,6% до 60,0% по кваліфікованих робітниках і від 41,0% до 75,0% – по некваліфікованим. [6, 134]
У числі багатьох причин дефіциту кадрів – низька мотивація молоді до праці на виробництві, незадовільні умови праці і її оплати, відсутність гарантованого соціального пакета й ін.
Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, навіть динамічно працюючі підприємства відчувають недолік молодих кваліфікованих кадрів, з іншої, – випускники освітніх установ не можуть знайти роботу з отриманої спеціальності.
Попит на робочу силу істотно диференційований між міською й сільською місцевістю. Так наприклад, якщо в обласному центрі на 1 вакансію слюсаря претендують умовно 0,6 робітників, то в районах області – 5,5 людини, будівельника-обробника – відповідно 0,3 і 3,4 люд., водія автомобіля – 1,0 і 5,5 люд., кравця – 0,6 і 5,0 люд. і т.д.
Докладну характеристику професійної структури попиту (вакансій) і пропозиції (шукаючих роботу) дає малюнок 1, складений по даним Київської обласної служби зайнятості населення на початок 2006 року, які вміщені в досліджені Кравченко В.Л. Наведені дані наочно демонструють диспропорційність: перевищення числа вакансій над числом шукаючих роботу з обох категорій робітників, тоді як по фахівцях картина зворотна – пропозиція перевищує попит. У середньому на 1-го кваліфікованого робітника доводиться 1,5 вакансії, а на 1-го фахівця – 0,5 вакансії. [5, 197]
![]()
Рис. 1. Структура й співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, %
Із числа масових робочих професій найбільш затребувані теслі, столяри, зварювальники, машиністи, верстатники, робітники будівельних спеціальностей.
Аналіз показує, що молодь не поспішає зайняти вакантні робочі місця на підприємствах зі старими верстатами й устаткуванням, поганими умовами праці. Почасти цією причиною пояснюється дефіцит кадрів багатьох підприємств при наявності на ринку праці надлишкової пропозиції. У цьому зв'язку ринок праці й країни в цілому зіштовхнувся з наступними проблемами:
По-перше, через довгостроковий економічний спад в економіці спостерігається значне зниження професійно-кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу. Роботодавці навіть успішно функціонуючих виробництв заявляють сьогодні про необхідність відновлення й омолодження кадрового складу.
По-друге, зміни економічної ситуації, розвиток нових технологій приводить до росту потреби у фахівцях у відповідних областях, що вимагає оптимізації ринку освітніх послуг.
Ступінь конкурентоспроможності робочої сили на повному ринку праці в першу чергу залежить від рівня професійної освіти – чим він вище, тим вище рівні економічної активність і зайнятість і тим нижче неформальна зайнятість і безробіття (табл. 1). Ці дані наводить Кравченко В.Л. При цьому в секторі, який реєструється, ситуація інша: найбільші складності при пошуку роботи відчувають безробітні з високим освітнім статусом. [5, 199]
Таблиця 1. Рівні економічної активності, зайнятості і безробіття по основних освітніх групах населення, %
| Рівні: | % неформальної зайнятості в загальній чисельності зайнятих | |||||||
| економічної активності | зайнятості |
безробіття |
||||||
| 2004 р. | 2007 р. | 2004 р. | 2007 р. | 2004 р. | 2007 р. | 2004 г | 2007 р. | |
| Усього, у т.ч.: | 60,1 | 59,8 | 54,3 | 54,7 | 9,6 | 8,6 | 13,4 | 23,5 |
| Вища | 78,9 | 80,2 | 74,4 | 77,3 | 5,8 | 3,7 | 8,9 | 13,8 |
| Середня професійна | 73,5 | 78,1 | 69,5 | 73,3 | 5,5 | 6,2 | 12,0 | 17,3 |
| Початкова професійна | 71,8 | 75,5 | 62,0 | 64,8 | 13,6 | 14,1 | 21,5 | 21,4 |
| Середня (повна) загальна | 64,2 | 56,4 | 56,5 | 50,5 | 12,0 | 10,4 | 11,0 | 31,2 |
| Основна загальна | 20,8 | 24,8 | 17,4 | 21,1 | 16,3 | 14,9 | 40,5 | 34,7 |
| Початкова загальна | 14,2 | 10,1 | 12,3 | 10,1 | 13,4 | - | 74,4 | 52,3 |
Найважливіший фактор, який необхідно враховувати при розвитку виробничої й соціальної інфраструктур, створенні робочих місць – стан демографічної ситуації.
Вивчати й прогнозувати структуру й динаміку молодіжного безробіття, трудові мотивації молоді, вчасно виявляти й зм'якшувати проблеми забезпечення її зайнятості дозволяє моніторинг молодіжного сегмента ринку праці.
Молоді люди – категорія підвищеного ризику:
виявитися без роботи взагалі – тому їхня частка серед безробітних стійко висока;
працевлаштуватися в тіньовому секторі економіки;
знайти робоче місце з гіршими умовами праці.
Аналіз галузевої структури молодіжної зайнятості, який здійснений у дослідженні Зайця Т.А., Кравченко В.Л. говорить про нерівномірний її розподіл по галузях економіки. [3, 25] Якщо в середньому кожний 4-й зайнятий є молодою людиною, то в охороні здоров'я, освіті й науці – кожний третій, у торгівлі – більше 28%. У фінансовій і управлінській сферах іде омолодження кадрів, і тут частка молоді перевершує середні значення. У промисловості й будівництві питома вага молодих працівників, навпаки, на 2 – 3 разів нижче середньої. З найменшим бажанням молодь працевлаштовується на транспорт, у сільське господарство, житлово-комунальний сектор і побутове обслуговування (її частка тут найнижча).
Статистичний і соціологічний аналіз, здійснений Зайцем Т.А., Кравченко В.Л. свідчить про те, що в цей час молодь є однією з найбільш проблемних для працевлаштування соціально-демографічних груп на ринку праці. [3, 26]
Фахівці служби зайнятості враховують, що, відповідно до результатів соціологічного моніторингу, серед вихідної на ринок праці молоді кожний четвертий не має професії, а сьомий – професійного досвіду. Із цих причин молоді люди в середньому в 1,4 рази частіше представників старшої вікової групи одержують відмови в прийомі на роботу (табл. 2). [3, 26]
Таблиця 2. Причини відмов роботодавців у прийомі на роботу
| Молодь | Причини | Старше 30 років | ||
| % | рейтинг | % | рейтинг | |
| 19,3 | 3 | Недостатній рівень освіти, кваліфікації | 13,6 | 2 |
| 34,8 | 1 | Недостатній досвід роботи | 8,6 | 4 |
| 13,6 | 4 | Відсутність необхідних для роботи вмінь і навичок | 4,3 | 5 |
| 25,8 | 2 | Молодий вік | 0,5 | 8 |
| 11,0 | 5 | Мої вимоги до зарплати | 13,1 | 3 |
| 3,8 | 7 | Стан здоров'я | 19,2 | 1 |
| 6,8 | 6 | Наявність малолітньої дитини | 2,9 | 6–7 |
| 2,3 | 8 | Невміння правильно поводитися в бесіді з роботодавцем | 2,9 | 6–7 |
Аналіз переваг роботодавців у прийомі на роботу представників різних віків говорить про те, що в більшості з них ще не зложилися вірні уявлення про переваги молоді із сучасною професійною освітою у ринковій економіці. Ці відомості варто формувати в процесі їхнього співробітництва, розвитку соціального партнерства із зацікавленими суб'єктами ринку праці: освітніми установами, службою зайнятості, молодіжними й профспілковими організаціями й т. п.
В особливому розгляді бідує територіальна сегментація розглянутого ринку – як між містом і сільською місцевістю, так і між окремими районами області. Недолік вакансій у сільській місцевості не дозволяє задовольнити основну потребу безробітної молоді в постійному працевлаштуванні. У порівнянні з міською молоддю, серед них нижче рівень вимог до майбутньої зайнятості за умовами й режимом праці, далекості місця роботи, наявності соціальних гарантій і ін., а ступінь трудової мобільності – вище.
На основі досліджень Кравченко В.Л. виявлено такі новітні тенденції формування і розвитку молодіжного сегменту ринку праці України. [5, 201–202]
На рівні реального ринку праці:
спостерігається падіння попиту на послуги праці молоді внаслідок структурної кризи економіки та тривалого падіння рівня суспільного виробництва. На тлі загальноукраїнського скорочення попиту на робочу силу (на 41,3% за 2000–2007 рр.) попит на послуги праці молоді скорочувався більш високими темпами (на 64% за той самий період);
відбувається інтенсивне зростання чисельності незайнятих та безробітних серед молоді. За період 2000–2007 рр. чисельність офіційно зареєстрованої безробітної молоді зросла втричі (відповідно з 118,7 тис. осіб до 358,8 тис. осіб). Крім того, майже 20% безробітної молоді – це випускники загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. При цьому, державна служба зайнятості працевлаштовує близько 32% випускників навчальних закладів, решта влаштовується самостійно, проходить перекваліфікацію чи поповнює ряди добровільно безробітних;
зменшуються обсяги і рівень зайнятості молоді в галузях економіки. За період 2000–2007 рр. загальна чисельність молоді, зайнятої в усіх сферах економічної діяльності, зменшилась з 2547,0 тис. осіб у 2000 р. до 2389,8 тис. осіб у 2007 р., або на 6,2%. Ці зміни супроводжувались істотною трансформацією галузевої структури зайнятості молоді;
поглиблюється диспропорція між пропозицією робочої сили з боку осіб у віці 15–28 років та попитом на неї. Протягом 2000–2007 рр. у межах молодіжного сегменту ринку праці значення коефіцієнту навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) збільшилось у 15,5 разів і на початок 2007 р. становило 31 особу (для національного ринку праці значення аналогічного показника становило 24 особи).
На рівні потенційного ринку праці:
на тлі істотного зниження попиту на послуги навчання в галузі промисловості, будівництва та сільського господарства зберігається стійка тенденція до збільшення чисельності бажаючих отримувати економічну, юридичну та медичну освіту. В умовах загострення невідповідності професійно-кваліфікаційної структури молодих працівників сучасним запитам економіки такі зрушення не сприятимуть формуванню збалансованого ринку праці.
2.2 Перспективи розвитку молодіжного працевлаштування України в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики держави
Формування структурно цілісного, оптимально інтегрованого в існуючий соціально-економічний простір молодіжного простору ринку праці вимагає:
посилення державного регулювання потенційної складової молодіжної частини ринку праці (в частині формування кваліфікаційно-освітньої структури робочої сили молоді) та на етапі залучення молоді до продуктивної трудової діяльності. Необхідно посилити державне регулювання ринку освітніх послуг щодо підготовки молодих фахівців диференційовано за галузями знань; в його компетенції мають бути введені прогнозування попиту на робочу силу молоді у розрізі професій та планування кваліфікаційно-освітньої структури її пропозиції;
розширення сфери дії ринкових регуляторів у межах реальної складової молодіжного працевлаштування, яке дасть змогу сформувати необхідний механізм мотивації до продуктивної праці та професійної мобільності. Державне регулювання повинно сприяти обмеженню молодіжної зайнятості у неформальному секторі економіки, а також попередженню дискримінації молоді на ринку праці та зростанню її безробіття;
стратегічного планування напрямів розвитку молодіжного сегменту ринку праці з метою розв’язання найбільш гострих соціально-економічних проблем його формування на трудодепресивних територіях, у межах вільних економічних зон, на територіях пріоритетного розвитку;
гармонійного поєднання державного управління і місцевого самоврядування з метою узгодження національних і територіальних пріоритетів розвитку молодіжного ринку праці. Органам місцевого самоврядування необхідно надати більше повноважень у розв'язанні таких проблем, як: розвиток інфраструктури ринку праці; стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць; стимулювання молодіжного підприємництва; забезпечення активної взаємодії наукових центрів з обласними державними адміністраціями в розробці стратегії розвитку молодіжних сегментів регіональних ринків праці. [23, 67]
Пріоритетами державного регулювання молодіжної зайнятості та працевлаштування регіональних ринків праці України є:
розширення їхньої місткості за рахунок галузей, що складають основу інноваційного зростання цих територій;
зниження внутрішньорегіональної диференціації основних показників розвитку цього сегменту;
подолання застійних явищ на ринку праці та оптимізація галузевої структури молодіжної зайнятості;
розширення сфери молодіжної зайнятості поза межами базових галузей економіки та створення належних умов для ефективної реалізації трудового потенціалу молоді.
В дослідженнях Кравченко В.Л. здійснено прогнозну оцінку особливостей розвитку молодіжного сегменту національного ринку праці за трьома сценаріями. [5, 203] За оптимістичним варіантом прогнозу до 2010 р. очікується зростання попиту на робочу силу молоді на 53,5%; загальної чисельності молоді, зайнятої у галузях економіки, – на 24,7%. Активізація зрушень у галузевій структурі зайнятості молоді, підвищення частки сфери послуг та зменшення частки промисловості і сільського господарства зумовлять зниження коефіцієнту навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) у 3,4 рази за 2003–2010 рр. За інерційним сценарієм розвитку подій очікується збереження тенденцій, що склалися у ретроспективному періоді. За песимістичним варіантом прогнозу протягом 2003–2010 рр. попит на послуги праці молоді, який формуватиметься в офіційному секторі економіки, зросте лише на 18,0%, а чисельність молоді, зайнятої у галузях офіційної економіки, – на 6,5%.
Також у дослідженні Кравченко В.Л. запропоновано загальну схему формування стратегії розвитку молодіжної частини національного ринку праці, на основі якої розроблено можливі варіанти економічно доцільних стратегій розвитку цього сегменту.
В результаті всебічної оцінки