Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ
Разом з тим ситуація, що склалась у суспільстві на межі 80-х років, далеко не відповідала умовам росту продуктивності праці.
В квітні 1984 року урядові установи приймають постанову "Про покращання трудового виховання, навчання, професійної орієнтації учнів і організації їх суспільно корисної, продуктивної праці". Ця постанова передбачала зміцнення ділових зв'язків промислових підприємств з загальноосвітніми школами і професійно-технічними училищами, створення в школах кабінетів профорієнтації і профвідбору, організацію суспільно корисної, продуктивної праці школярів.
Низька виконавча дисципліна, повна безвідповідальність керівництва, відсутність економічної бази (відповідного фінансування) привели до практично повного невиконання цієї постанови в масштабах всієї держави і, зокрема, України.
Разом з тим в умовах розбудови нової Української держави проблема форм і методів реалізації кадрової політики — одна з найважливіших. Саме тому питання організації профорієнтаційної роботи з учнями набувають особливої актуальності [108]. Професійна орієнтація - науково-обгрунтована система підготовки до вільного і самостійного вибору професії, яка покликана враховувати як індивідуальні особливості кожної особистості, так і необхідність повноцінного розподілу трудових ресурсів в інтересах народного господарства держави, окремої його галузі, окремого економічного регіону.
Соціально-економічні зміни, які відбуваються в зв’язку з розбудовою державності суверенної України, особливості запиту на робочу силу та її використання в умовах ринкових відносин, становлення різних форм власності, конкуренції і безробіття, підсилюють необхідність компетентної професійної орієнтації молоді [109, с.151-155]. Вирішальна роль у професійній орієнтації молоді, звичайно, належить сучасній школі.
Серед важливіших економічних, соціальних, екологічних і інших прав, передбачених Конституцією України, відмічається, що держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, (здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовки, й перепрофілювання працівників у відповідності з їхніми інтересами і потребами суспільства).
Дуже вагомим є глибоке розуміння всіма членами суспільства, того, що професійна орієнтація гарантується конституцією.
Отже, законодавча професійна орієнтація є одним із видів соціальної допомоги людині в її самовизначенні [108, с.156-157].
Ознайомлення із станом профорієнтаційної роботи в області дає можливість зробити абсолютно невтішні висновки: профорієнтаційна робота на сучасному етапі ведеться вкрай незадовільно, а коли де й ведеться, то епізодично, стихійно, нецілеспрямовано. Вибираючи майбутню професію, молоді люди рідко мають чітке уявлення про неї.
Все це свідчить про гостроту проблеми професійної орієнтації молоді, про необхідність якнайшвидшого розгортання психологічної служби в школі та в інших структурах системи безперервної освіти та державної адміністрації.
Виходячи із вище викладеного, ми вважаємо, що профорієнтацію можна визначити як довготривалий, до певної міри незворотний соціальний процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, що включає в себе дію як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, притаманних суспільству на сучасному етапі його розвитку. Об’єктивні умови включають в себе умови сучасного суспільства, а суб’єктивні - вплив державних і громадських інститутів, що враховують як потреби суспільства, так і можливості, потреби, інтереси, ідеали самого індивіда. На наш погляд, важливим в цьому визначенні є те, що воно вбирає в себе три основні моменти:
• процес впливу соціального середовища на особистість, що формується;
• процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;
• саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності.
Без усвідомлення індивідом потреб і інтересів суспільства, особливо на сучасному етапі його розвитку на Україні, неможливий усвідомлений вибір професії, який враховував би інтереси і суспільства і самого індивіда, неможливий розвиток особистості.
Чим краще і організованіше буде вестись робота з проблем профорієнтації молоді, тим більше висококваліфікованих молодих спеціалістів одержить народне господарство України.
Важливим покликанням педагогів, психологів, соціологів і медичних працівників є надання допомоги молоді у свідомому визначенні свого місця в професійній структурі суспільства відповідно до своїх здібностей і побажань [109, с.156-157].
Соціально-економічна ситуація, що склалася сьогодні в Україні, вимагає від суспільства виходу на арену спеціаліста нового типу. Основні його риси - високий професіоналізм, компетентність. Ця людина повинна глибоко усвідомлювати задачі, що стоять перед нею, вміти підходити до них з інтересом, творчо. Невід’ємними її рисами мають бути чесність, вимогливість і принциповість, самокритичність, готовність брати відповідальність на себе, вміння і бажання працювати по-новому.
Професійна орієнтація як система включає такі основні напрямки або підсистеми: профінформація, профконсультація, профвідбір і профадаптація. Як окремий етап профорієнтаційної роботи можна розглядати процеси трудового і професійного навчання в школах і міжшкільних НВК.
Професійна інформація являє собою процес ознайомлення відповідного контингенту учнів з конкретними професіями і спеціальностями, з вимогами, які ставляться до людини, що прагне отримати відповідну професію. Одночасно іде ознайомлення з закладами, де можна одержати дану спеціальність і місцями можливого трудовлаштування. Основна мета цієї роботи - створення необхідної інформаційної основи для підготовки кожного учня до свідомого вибору певної професіональної діяльності.
Профінформація являє собою систему психолого-педагогічних і організаційних заходів, спрямованих на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні особливості професії.
Професійна консультація - являє собою сукупність науково організованих і обгрунтованих дій, основною метою яких є виявлення індивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей особи, що вибирає відповідну професію. Такі дії найбільш ефективні у тих випадках, якщо вони організовані з врахуванням вікових і освітніх рівнів.
Бесіди, пов’язані з профорієнтацією, мають проводитись спеціально підготовленими профконсультантами - психологами і педагогами, медиками і соціологами. В залежності від місця і умов проведення профконсультації - це або тривалий процес, або одноразовий акт.
Професіональна консультація здійснюється на основі вивчення основних психофізіологічних якостей людини з допомогою різних методик і спеціальних приладів.
З допомогою різних профдіагностичних методів профконсультація повинна визначити і вказати молодій людині важливіші для його майбутньої професіональної діяльності особливості його особистості і на цій основі дати йому науково обгрунтовані рекомендації по вибору професії.
Головною задачею професійного відбору - наступного етапу профорієнтаційної роботи - є науково обгрунтоване визначення професійної придатності особи для визначеної (конкретної) трудової діяльності з врахуванням його особистісних якостей і потреб конкретного виробництва.
Професійний відбір має проводитись під час прийому на роботу на основі використання професіограм і з допомогою спеціальних психофізіологічних методик, які визначають ступінь розвитку індивіда і відповідності його психофізіологічних якостей вимогам обраної професії.
Професійна адаптація являє собою процес активного входження молодої особи в професію, пристосування її до змісту своїх професійних обов’язків, режиму і організації праці, до вимог виробництва. Іншими словами, професійна адаптація - це досягнення в оптимальні строки певного кваліфікаційного рівня.
Професійна орієнтація як науково-практичний напрямок буде результативною лише тоді, коли в органічній єдності будуть реалізуватись всі її підсистеми, так як вони не тільки взаємопов’язані, але і взаємообумовлені.
Поряд з загальними закономірностями професійного самовизначеннй особистості, необхідно враховувати й механізми індивідуального бачення цієї проблеми. Психологічна картина ситуації самовизначення, таким чином, відображається у кожному конкретному випадку по-своєму, у вигляді певної форми особистісної реакції. Усвідомлюючи дану проблему, особистість виявляє відповідні форми ставлення до неї, форми професійної орієнтації.
Деякі науковці виділяють такі основні варіанти профорієнтаційної позиції особи, що обирає професію:
І Адекватна профорієнтаційна позиція
Ця форма особистісної реакції виникає як результат усвідомлення факту, необхідності вибору майбутньої професії, прийняття до відома всієї інформації яка надходить від профконсультанта. Такі люди характеризуються раціональною системою поглядів на вибір професії. Вони відрізняються адекватною самооцінкою, бачать оптимальні шляхи свого професійного майбутнього. При цьому виділяється група людей, яка позитивно відноситься до профорієнтації.
Друга ж група людей займає пасивну позицію. Вони цілком покладаються на профконсультанта та сподіваються одержати від нього готову пораду, щоб потім її виконати. Тобто вони розуміють значення цієї проблеми, можливість і необхідність її вирішення, але у них відсутня потреба в активному пошуку рішень.
2. Невпевнена профорієнтаційна позиція
При цій формі особистісного реагування виявляється велика переоцінка значення етапу професійного самовизначення. В одному випадку молоді люди переоцінюють труднощі отримання професії, яку вони вибрали, але все ж не вважають своє становище безнадійним, проявляють активність у діагностичному обстеженні, сподіваються отримати корисну інформацію для себе. В іншому випадку -оцінюють свою професійну перспективу песимістично, постійно співставляють свою думку з думкою профконсультанта.
Їм притаманні тривога, зниженість настрою, схильність до "застрягання" на переживаннях, які пов’язані з професійним становленням особистості, її професійною кар’єрою.
3. Оптимістична профорієнтаційна позиція
Вона характеризується легковажним ставленням, недооцінкою серйозності важливості професійного визначення, а також наслідків неправильного вибору професії в житті.
Для цієї частини молоді властиві зниження активності, відсутність зацікавленості в діагностичному обстеженні та профконсультаціях. Вони сприятливо оцінюють свою професійну перспективу, переоцінюють свої можливості, недооцінюють можливі труднощі. Вони нерозважливі, у: них переважає розслаблений фон настрою, а також вони схильні до спонтанних імпульсивних виборів.
При роз’ясненні наслідків неадекватного вибору професії ці молоді люди начебто спочатку погоджуються з думкою та побажаннями профконсультанта, але згодом знову повертаються до своїх намірів. Подібна поведінка спостерігається у випадках, коли серйозна та систематична робота над собою є головною умовою досягнення того, що було задумано. Через деякий час учні цієї групи знову запускають заняття, починають вважати все це непотрібним. Вони сподіваються на те, що все обійдеться, все якось вирішиться.
4. Негативна форма профорієнтаційної позиції
Невизнання важливості професійного самовизначення у житті людини. Це проявляється в небажанні обговорювати дану проблему з профконсультантом. Ця група прагне до розваг, постійного відпочинку, негативно ставиться до праці. Можливо, що така поведінка особистості пов'язана з тим, що вона розуміє свою непривабливу перспективу. Це в свою чергу призводить до витіснення думок про необхідність професійного самовизначення [110, с.232].
Отже, неадекватно сформована профорієнтаційна позиція особистості негативно впливає на професійне самовизначення, створює труднощі в її житті, гальмує реалізацію життєвої програми і навіть сприяє особистісній деформації, розвитку внутрішніх конфліктів.
Профорієнтація - це надання повного обсягу знань про професію та можливості їх здобуття, допомога молоді визначити свої інтереси, нахили та індивідуальні особливості, сприяти підвищенню конкурентоспроможності працівника на ринку праці [111].
Мета профорієнтації - допомогти людині у виборі сфери діяльності, а в ній -професії, яка б відповідала здібностям і можливостям, сприяла розвитку професійних нахилів і інтересів. Для того щоб, зробити вибір усвідомлено, необхідно:
знати самого себе, знати, що особистість може робити найкраще;
знати, які професії відносяться до сфери діяльності, яка цікавить ту чи іншу молоду людину;
усвідомити соціальну важливість кожної професії;
знати, які вимоги професія пред’являє до людини: якостей характеру, рівня культури і освіти, які забезпечують досягнення професійних вимог.
Профорієнтацією займаються в школі, в центрах зайнятості, центрах соціальних служб для молоді, в центрах профорієнтації. Робота спрямована на формування інтересу до певної професії або групи професій.
Професійна орієнтація містить такі елементи:
професійна інформація;
професійна консультація;
професійний добір;
професійний відбір;
професійна адаптація (зазначені поняття розкритті вище).
Як уже було згадано, один з елементів професійної орієнтації є професійна інформація про конкретну професію, де вказуються:
1. Загальні відомості про професію:
коротка характеристика групи професій, в склад яких входить дана професія;
значення професії, перспектива її розвитку;
основні спеціальності, які входять в дану професію.
2. Виробничий зміст професії:
предмет і результат праці;
зміст і характер діяльності;
знання і уміння спеціаліста.
3. Умови роботи і вимоги, які ставляться до людини з певною спеціальністю;
4. Система підготовки:
шляхи оволодіння професією;
перспективи професійного зросту;
інформація про професію.
У профорієнтації розрізняють такі основні види професійної консультації:
ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНІ
За їх допомогою з’ясовуються шляхи працевлаштування, подається інформація про наявність вільних робочих місць у розрізі професій та галузей господарства регіону, опис професії, яка цікавить молодих безробітних, вимоги до прийому на роботу, умови роботи та оплати праці.
2) ДІАГНОСТИЧНІ
Вони спрямовані на вивчення за допомогою спеціальних тестів і методик інтересів, нахилів, здібностей особи з метою виявлення рівня її відповідності до тих вимог, які ставить до людини обрана професія чи коло споріднених професій.
3) МЕДИЧНІ
Дані консультації спрямовані на вивчення стану здоров’я особи, яке проводиться в поліклініках, районних лікарнях, тобто в медичних установах.
4) ФОРМУЮЧЕ-КОРИГУЮЧІ
В ході яких надається індивідуальна допомога людині в кінцевому виборі чи зміні професії, що базується на результатах бесіди, спостереження, анкетування, профдіагностичного обстеження і при потребі медогляду. Можуть видаватися рекомендації щодо розвитку певних якостей, важливих для майбутньою професійної діяльності.
Всі види консультацій взаємопов’язані між собою, їх проведення забезпечує поетапну послідовність і наступність у процесі профконсультування. Умовно розрізняють такі етапи консультування:
І. Первинна консультація;
II. Повторна консультація;
III. Наступні консультації.
Первинна консультація триває приблизно 1-1,5 годин, яка включає в себе знайомство з клієнтом, який прийшов на консультацію, вивчення його професійних намірів, з’ясування, наскільки клієнт ознайомлений з обраною професією. Залежно від рівня підготовленості особи до розмови, її поінформованості, первинна консультація може вичерпатися інформаційно-довідковою консультацією. Якщо під час цього етапу консультування не було остаточно обрано професію то призначається проведення повторної консультації.
Повторна консультація триває 30-45 хвилин. Під час її проведення можливе:
надання нової інформації, яку отримав спеціаліст після первинної консультації громадянина;
проведення профдіагностичного обстеження з використанням відповідних тестів, методик для уточнення чи корекції професійного вибору професії.
Найбільш ефективною методикою для визначення нахилів особистості є тест ДДО (Диференційно-діагностичний опитувальник Клімова), який дає важливі знання про попередні інтереси та нахили консультованого в колі класифікацій професій за предметами праці:"людина-природа"; "людина-техніка"; "людина- людина","людина-знакова система", "людина-художній образ".
Методика Д.Голланда визначає сумісність особи з тим чи іншим ГІ професійним середовищем. Ця сумісність, відповідність дозволяє людині повніше розкрити свої здібності, виявити свої установки та ціннісні орієнтації.
Наступні консультації проводяться в разі потреби і можуть тривати від 20 хвилин до 1 години.
Не виключено, що навіть при позитивному результаті, особа може звернутись до профконсультанта через деякий час. Тому важливо вести облік проведеної консультаційної роботи, записати всі результати анкетування, бесід, профдіаностики у спеціальному журналі, карті оптанта (консультованого громадянина) [112, с.29].
Після визначення людиною професії, коли здійснено професійний відбір (добір) професій, спеціальностей, коли клієнту видано направлення на роботу тоді відбувається такий процес, як професійна адаптація. Тобто входження людини в систему внутригрупових відносин, пристосування до них, вироблення еталонів мислення і поведінки, які відображають систему цінностей і групових норм даного колективу підприємства, установи, організації. Адаптація проходить в двох напрямках: особистість адаптується до колективу (засвоює норми, вимоги традиції колективу) і колектив адаптується до особистості, людини (приймає новачка в систему міжособистісних відносин). Важливою умовою адаптації є співпадання інтересів і ціннісних орієнтацій новачка і колективу, взаєморозуміння цілей і можливостей для їх реалізації. Велике значення в цьому процесі має психологічний клімат в колективі, основою якого є міжособистісні відносини. Вони проявляються у взаємній оцінці особистісних якостей членами колективу. Також багато залежить від особистих якостей керівника, від стиля керівництва [113, с.65].
Отже, професійна орієнтація для молодої людини, що вперше шукає роботу і не має професію - це один з видів соціально-психологічної допомоги їй у виборі професії, шляхів її здобуття, визначення виду трудової діяльності. Це не означає, що спеціаліст профорієнтації повинен остаточно вибрати для клієнта професію чи вид діяльності. Якщо сказати в переносному значенні, то спеціаліст надає людині, яка звернулася по допомогу у виборі професії, кінець нитки клубка, який треба розпутати самому клієнту. Свій вибір він повинен зробити сам, для свого майбутнього.
3.2 Особливості добору і розтановки кадрів в ОВС
Розглянемо питання добору і розстановки кадрів в ОВС, керуючись положенням про те, що у будь-якій професійній діяльності є стабільні складові і змінні, що пов’язані з певними умовами, в яких вона здійснюється [114]. При доборі кадрів важливо брати до уваги обидві складові. При цьому може виявитися, що найбільш суттєвими будуть насамперед специфічні умови, що викликані специфікою конкретного робочого місця.
Постійні та змінні складові відображаються в об’єктах і умовах трудової діяльності, у змісті діяльності (дії та операції).
У відповідності з об’єктами і змістом діяльності визначається структура знань, вмінь та навичок, а також власне вимоги професійної діяльності до психіки людини. Таким чином, об’єкти і зміст діяльності в значній мірі виступають у якості критеріїв, за якими розробляється психограма, тобто дається опис психологічних характеристик, дотримання яких необхідно для виконання професійних обов’язків.
До психограми включаються вимоги, що пред’являються професійною діяльностю до психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення), психічних станів (втоми, апатії, стресу, тривожності, депресії), уваги як стану свідомості, емоційних (стриманість, афектація, індиферентність) і вольових (настирливість, послідовність, імпульсивність) характеристик. Деякі з цих психологічних вимог є основними, головними, без них взагалі неможлива якісна діяльність. Вони входять до структури задатків – складової частини здібності до даного виду праці.
Інші з психічних характеристик відіграють, на перший погляд, другорядну роль. Якщо хто-небудь не відповідає психологічним вимогам цієї групи, що пред'являються професією, то негативні наслідки цієї невідповідності позначаються не так швидко, але при несприятливих умовах вони практично неминучі.
Психологічна невідповідність вимогам професії особливо сильно проявляється в складних ситуаціях, коли вимагається мобілізація всіх особистісних ресурсів для вирішення складної, частіш за все нестандартної задачі, що часто має місце в роботі правоохоронних органів. Звідси випливає, що чим складніший об’єкт і зміст праці, тим уважніше потрібно ставитися навіть до мінімальних відступів від вимог, що пред’являються до психіки людини.
Особливо важливо враховувати психологічні вимоги до роботи з людьми. Як правило, ці вимоги базуються на зібраності й уважності, розумінні іншого, виявленні такої вольової якості, як терпіння, самоконтролю. Без них, цих домінуючих для даних професій характеристик психіки, неможливе не тільки досягнення відчутного ефекту, але й виконання рутиних дій без напруження або конфліктів.
Визначення психологічних вимог до професії можна віднести до заключного етапу її проектування та опису. Однак опис психологічних вимог є недостатнім, щоб, прямо орієнтуючись на них, добирати людину до праці. Всі психологічні характеристики знаходять вираження в рисах особистості.
При доборі кадрів для роботи в органах внутрішніх справ доречно орієнтуватися не на окремі, парціальні характеристики психіки, а на риси особистості як цілісні утворення, як її системні властивості. Це найменша одиниця аналізу. Чим важча для засвоєння професія, тим більш значима вона у виробничому і соціальному відношенні, тим крупнішими повинні бути блоки особистісних властивостей, що приймаються в якості основи професійної придатності. Коли ж справа стосується таких видів діяльності, як керівництво, то при доборі кадрів доводиться орієнтуватися на всю особистість як соціальну системну якість.
При формуванні цілісного образу особистості спеціалістами служби психологічного забезпечення нерідко допускаються помилки, які пов’язані з неправильною інтерпретацією емпіричного матеріалу, що характеризує поведінку і діяльність. У свою чергу така інтерпретація призводить до наділення особистості якостями, що імітують соціально значимі.
Наприклад, загальновизнаними професійно значимими якостями особистості, що визначають успіх будь-якої діяльності, вважаються вимогливість, діловитість, ініціативність, дисциплінованість, відповідальність. Але буває, що наділяється цими якостями особистість на основі тих характеристик діяльності, які в більшій мірі відповідають не вимогливості, а самодурству, не діловитості, а діляцтву, не ініціативності, а імпульсивності, не відповідальності, а занадто високій думці про самого себе і приниженню ролі інших працівників. Як свідчать результати нашого дослідження, це найчастіше спостерігається в роботі молодих недосвідчених працівників служби психологічного забезпечення.
Відносно просто відрізнити дисциплінованість і недисциплінованість, відповідальність і безвідповідальність, але якості, які схожі за виявленням, але відрізняються за ціннісною орієнтацією, а отже, за метою і засобами діяльності, відрізнити набагато важче. Між тим, це і є самим головним у формуванні образу особистості з орієнтацією на вирішення проблеми добору і розміщення кадрів.
Орієнтація в доборі на цілісний образ особистості дозволяє краще, ніж орієнтація на ізольовані якості, риси, представити динаміку поведінки у зв’язку з різкими змінами ділової ситуації, а також визначити темп і якість засвоєння будь-яких об’єктів і засобів діяльності. Іншими словами, дозволяє у більшій мірі передбачити характер, спрямованість діяльності в обстановці, яка потребує виняткової самостійності.
Особливо важливим при доборі кадрів на службу в ОВС є вивчення мотивації. Практика показує, що при відборі кандидатів на службу частіше враховується тільки сам факт бажання працювати в системі ОВС, недостатньо вивчаються внутрішні механізми, які мотивують людину до такого вибору.
Дослідження професійної мотивації та її розвитку є необхідним як для більш повного теоретичного вивчення даної проблеми, так і для вирішення практичних питань професійного відбору та формування мотиваційної сфери особистості спеціаліста.
Виявлення професійних мотивів дозволяє, на думку вчених [28], [115]:
відбирати до ОВС кандидатів зі стійкою професійною мотивацією та зменшити тим самим матеріальні витрати на їх підготовку, та, що не менш важливо, зменшити, якщо не виключити зовсім, пов’язані з цим моральні витрати;
підвищити ефективність професійної підготовки та навчання, що є особливо важливим у зв’язку з постійним збільшенням обсягу необхідних знань та для скорішого включення в професійну діяльність;
забезпечити скоріше становлення спеціаліста, керівника, організатора;
значною мірою забезпечити самостійне засвоєння людиною знань як протягом навчання в навчальному закладі, так і після закінчення його.
Відсутність мотиваційного відбору завдає шкоди не тільки суспільству, але й самій людині, що розчаровується в своїй професії, так і не полюбивши її. Незадоволеність роботою, розчарування в професії - все це залишається надовго, проявляючись перед усім у байдужому ставленні до роботи, а також у ненормальних стосунках у трудовому колективі, в сім’ї.
Складний та жорстко регламентований нормами закону вид професійної діяльності органів внутрішніх справ накладає відбиток на особистість кожного суб’єкта правоохоронної діяльності та вимагає від нього неухильного дотримання цих норм, особистої дисциплінованості. Проведений нами аналіз дисциплінарної практики показує, що більшість працівників ОВС, які порушували дисципілну та закон, характеризуються неадекватною професійною мотивацією.
Мотивація – це спонукання, що викликає активність організму та визначає її спрямованість. Цей термін в широку смислі використовується в усіх галузях психології, що досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини.
В психологічній літературі існують спроби аналізу та опису професійної мотивації працівників органів внутрішніх справ [116], [117], [115].
Так, є класифікація за результатами досвіду роботи психофізіологічних лабораторій, в якій виділяються мотиви соціального характеру та мотиви психопатологічного характеру, коли прагнення вступити на службу до ОВС визначається характером психопатологічних порушень.
Усі, хто йдуть на службу до ОВС, як мотиви вибору даної професії висувають різні причини соціального характеру, які є істинними для даного індивіда та повністю відображають його соціальні установки, або претендентами висуваються формальні причини, що маскують, приховують справжні.
Молоді люди, які не мають професії та спеціальної освіти як основну причину називають романтику професії, що в більшості випадків поєднується з юнацькою незрілістю та недостатніми уявленнями щодо вибраної професії. Рідше особи молодого віку кажуть, що вони вибирають дану професію за сімейною традицією, за порадами родичів або знайомих, що вже працюють в ОВС. Ця категорія осіб має більш зрілі уявлення про характер майбутньої діяльності.
Особи зрілого віку, спеціалісти романтику професії як причину вказують рідко і лише у тих випадках, коли бажають приховати істинні мотиви. В більшості випадків спеціалісти та особи зрілого віку причинами, що обумовили їх вступ на службу в ОВС, вказують наукові перспективи, перспективи службового росту, матеріальну та побутову зацікавленість.
Причин психопатологічного характеру, обумовлених не соціальними факторами, а особливостями психічного стану, за своєю ініціативою не називає ніхто, але їх вдається виявити в процесі цілеспрямованої індивідуальної бесіди та за результатами психодіагностичного обстеження.
Лише в окремих випадках особи з психічною патологією обирають вид діяльності під впливом тільки соціальних факторів. Взагалі у даної категорії осіб вибір нової професії, прагнення вступити на службу в ОВС визначається характером психопатологічних порушень. Кандидати з маячною та галюцинаторно-маячною симптоматикою прагнуть вступити на службу в органи внутрішніх справ за маячними мотивами з метою отримати захист від вигаданих ворогів, отримати можливість самим, на їх думку, "на законних підставах" активно переслідувати вигаданих недоброзичливців, отримати доступ до зброї, яка є, як вони вважають, певною гарантією особистої безпеки.
Найбільш повною, диференційованою та придатною до практичного використання є класифікація В.Л.Васильєва [118], який виділяє п’ять основних типів професійної мотивації:
Адекватний, який характеризується тим, що ціннісні орієнтації та пов'язані з ними професійні мотиви повністю узгоджуються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості, яка відповідає вимогам професійного та етичного характеру, що пред’являються професією.
Ситуаційний, при якому вирішальний вплив на вибір професії мають зовнішні фактори: матеріально-побутова зацікавленість, зовнішній престиж професії, її романтична привабливість.
Конформістський. В цьому випадку вибір професії відбувається під впливом референтної (суб’єктивно високо значущої групи: батьки, родичі, друзі та ін.) , норми якої для людини є головним регулятором поведінки. Такий вибір здійснюється, як правило, без урахування особливостей своєї особистості, її дійсної спрямованості, здібностей. Цей тип мотивації зустрічається у осіб, що випадково опинилися на службі в ОВС, а також у дітей, батьки яких - представники юридичних професій.
Компенсаторний. Дана мотивація зустрічається у осіб, що обирають професію працівника ОВС як галузь діяльності, в якій є можливість подолати свої слабкі риси характеру (невпевненість, тривожність, замкнутість, переживання особистої неповноцінності, некомунікабельність та ін.) завдяки оволодінню професією, що вимагає прояву мужності, самостійності, рішучості й тому подбіних якостей.
Кримінальний, який характеризується неявною антисоціальною спрямованістю, що, як правило, маскується правильним поясненням. Ці люди прагнуть використати професію в своїх цілях, які не відповідають вимогам, що постають перед професіоналом. Для них характерні нечесність, безпринципність, схильність до авантюри, стереотипність у відповідях на запитання, знайомство тільки із зовнішніми сторонами правоохоронної діяльності.
Відзначимо, що всі вищезгадані типи мотивації зустрічалися у нашому дослідженні. На жаль, не завжди вдається правильно визначити тип мотивації людини при прийомі на службу в органи внутрішніх справ.
До числа найбільш результативних методів вивчення особистості при доборі і розміщенні кадрів, крім уже наведених раніше, можна віднести також: вивчення життєвого шляху особистості; вивчення думки колективу, в якому працює особистість; вивчення ближнього оточення особистості; вивчення висловлювань особистості про власну роль у справах, які виконувались колективом.
Життєвий шлях необхідно вивчати не тільки за анкетою або автобіографією, про що вже йшла мова, але й у процесі безпосереднього спілкування, при ділових зустрічах, спільній роботі. Звичайно, анкета, автобіографія дають відповідний матеріал, на основі якого можливо скласти уявлення про людину, але, цей матеріал більше ставить питання про мотивацію вчинків особистості.
У вивченні життєвого шляху доцільно дотримуватися проблемної методики. Звичайно, можна попросити розповісти про себе. З такими відповідями доводиться проводити спеціальну аналітичну роботу, щоб відкинути другорядне, породжене самою обстановкою спілкування, настроєм від головного. Проблемний метод полягає в тому, що вивчається який-небудь життєвий період або, ще краще, життєва ситуація. Вчинки особистості в умовах цієї ситуації дозволяють визначити відповідні їм якості й властивості особистості. Можливо вивчати особистість за допомогою постановки проблемного, альтернативного питання, яке їй вже доводилось вирішувати в той чи інший період життя. Такий метод особливо результативний при виявленні динаміки цінностей і поведінки особистості.
Вивчення думки колективу, в якому працює людина, дозволяє доповнити образ особистості найбільш цінними характеристиками, які свідчать про виявлення якостей і властивостей у повсякденній, звичній обстановці. Крім того, у колективі активність особистості багатопланова, що дозволяє вибрати в ній найбільш суттєве, що проявляється буквально у всіх сторонах її буття. Нарешті, думка колективу – це, як правило, думка зважена, отже, в більшій мірі об’єктивна.
Вивчення ближнього оточення (друзів, партнерів по спілкуванню, відпочинку, інтересах) дозволяє ніби побачити особистість, відображену в інших. Звичайно, друзі можуть сильно відрізнятися, але в той самий час тягнутися один до одного. Однак частіш за все довготривалий взаємний потяг, симпатія, активна співпраця можливі тільки на основі ідентичних цінностей, що складають переконання особистості.
Залучення людини у ситуації, які ставлять її перед необхідністю виявити свої особистісні якості, зазвичай пов’язано з перевіркою на самостійність, творчість, стійкість, вплив на інших людей, здатність мобілізувати себе на боротьбу з перешкодами. Краще за все робити це в типовій обстановці, використовуючи доручення, до яких спеціаліст не встиг звикнути.
Нарешті, для формування думки про особистість показовим є її уявлення про себе загалом, і особливо про те місце, яке вона займає у колективній праці. Перебільшення своєї ролі, замовчування значимості досягнень інших осіб, як правило, свідчить про якості, що заважають організації загальної праці, що призводить до розриву і ділових, і міжособових відносин у колективі.
Формування резерву на підвищення - найбільш психологічно насичена частина процесу добору кадрів в ОВС. Всі перелічені вище фактори психологічного забезпечення (проектування діяльності, формування цілісного образу особистості - суб’єкта діяльності, вибір методів і засобів вивчення особистісних властивостей) на цьому етапі повинні використовуватися у комплексі.
Це дуже відповідальна ділянка роботи служби психологічного забезпечення. І хоч остаточне рішення приймається керівництвом, все ж відповідальність за добір кадрів і формування резерву на підвищення в значній мірі лягає на спеціалістів служби психологічного забезпечення. Як свідчить практика, до психологічних труднощів формування резерву, що часто приводять до помилкового відбору, слід віднести такі: вибір опорних властивостей і якостей, на які необхідно орієнтуватися, щоб передбачити розвиток ділових і особистісних рис особистості у перспективі; визначення процедур формування резерву; психологічне стимулювання роботи з самовиховання особистості у структурі резерву на підвищення.
Висунення у резерв пов’язане з використанням кадрів у перспективі, підготовкою до майбутньої діяльності. Однак іноді спостерігаються випадки формального підходу до цих операцій в органах внутрішніх справ.
Часто буває, що керівник, перебуваючи в резерві, допускає посадові і моральні проступки, але це ніяк не враховується.
При комплектуванні резерву мова повинна йти про облік основних опорних якостей, на базі яких можуть розвиватися інші професійно важливі якості. До таких опорних якостей відносяться:
здібність до навчання – краще за все орієнтуватися на ставлення до нового і засвоєння нового в організаційній діяльності, техніці і технології;
увага до людей, знання їх