Xreferat.com » Рефераты по социологии » Освіта та соціальна мобільність

Освіта та соціальна мобільність

державній політиці;

рівні ситуативної й перспективної затребуваності вищої освіти й потреби в ній. [12, 206]

Зрозуміло, що соціально-групові й соцієтальні соціомобільні ресурси вищої освіти не можуть бути досить ефективними без забезпечення якості особистісних ресурсів, які у свою чергу залежать від характеристик перших двох.

У сучасних умовах — а в перспективі це буде підсилюватися — соціомобільні функції вищої освіти, особливо університетської, не просто зростають. Вони трансформуються. Освіта стає одним з найважливіших факторів і об'єктів конкуренції країн у глобалізаційних процесах. Саме виробництво знань, їхня переробка й швидкість комунікації, гуманістичні принципи їх практичного використання стають основою цивілізаційної динаміки.

На жаль, в останні роки практика освітнього процесу стимулює студентів не стільки на всебічне формування соціомобільних ресурсів, скільки на одержання екзаменаційних оцінок, що забезпечують більш-менш благополучний диплом про вищу освіту. А головна місія університетської освіти заключається в тому, щоб виробляти й формувати високоефективні ресурси динамічної соціальної мобільності особистості, груп і суспільства в цілому.

Соціомобільні здатності вищої освіти залежать в основному від п'яти факторів:

інтелектуальних і вольових зусиль особистості;

характеру освітніх програм, якості науково-освітньої діяльності вузів, вищої школи в цілому;

зрушень у пріоритетах професійної й соціальної затребуваності у вищій освіті;

далекоглядності й науковій обґрунтованості освітньої політики держави;

від інтелектуально-морального стану суспільства і його ціннісних орієнтацій. [12, 209]

Традиційне трактування освіти як фактору соціальної мобільності зводилося до декількох аспектів:

переміщення індивіда з робітничого класу, селянства до складу інтелігенції (службовців);

просування індивіда по професійно-трудовій вертикалі (кар'єра); його авторитет;

суспільна активність індивіда, його рух у суспільно-політичному житті, його авторитет у суспільній думці. [12, 211]

При цьому до уваги приймалося тільки інтелектуально-когнітивний зміст вищої освіти. Вважалося, що сукупність, обсяг, тип тих наукових знань і вмінь, якими людина опановує, здобуваючи вищу освіту, є провідною основою її соціальної мобільності.

Реальний аналіз соціомобільних функцій вищої освіти виявляє, що, по-перше, вони набагато багатогранніші й складніші. По-друге, у вищої освіти є кілька аспектів, які в суспільній думці мають різний престиж і відносно самостійну функцію в процесі соціальної мобільності.

Вища освіта, природно, і в сучасних умовах виконує функцію професійно-трудової мобільності. Однак значення її помітно знизилося. Трудова кар'єра сьогодні в більшій мірі, ніж у минулому, залежить від стану економіки, соціокультурної й соціальної сфери, протекціоністських зв'язків, корупційних механізмів. Серед таких стратифікуючих факторів і інструментів професійно-трудової й суспільно-політичної мобільності, як одноосібний дохід, майнове положення, влада, протекціонізм, корупція, особисті комунікативні й вольові якості, вища освіта займає 5-7 рангові місця [12, 215].

Як вказує Ковалева А.І., проведені ще в 90-х роках соціологами дослідження професійної діяльності інженерів київських і інших вузів на ряді підприємств машинобудування й електронної промисловості показали, що приблизно в 50 % інженерів (головним чином конструкторських професій) через 10 років спостерігається недостатність знань і невміння поповнити їх. [16, 81] Виникав ранній "соціально-професійний склероз", який помітно знижував ефективність інженерної праці. Він пояснювався слабкою, недосконалою методологічною підготовкою фахівців у вузі (несформованість евристичних здатностей інтелекту) в умовах високого динамізму розвитку науки й наукової інформації.

Спостерігаються зміни престижності різних спеціальностей. У радянський час явно недооцінювалися (у суспільній думці й особливо в державній політиці) гуманітарні спеціальності.

Це нанесло чималу соціальну втрату й суспільству, і державі, і молоді. СРСР явно відставав у підготовці фахівців в області цивільного права, психології, соціології, менеджменту, філології й ін. Стихійно ще в першій половині 90-х років XX ст. почався підйом престижу гуманітарних спеціальностей. Це привело до некерованого, але чуйного на реальні потреби суспільства процесу відкриття підготовки фахівців гуманітарного профілю в багатьох технічних вузах. Гуманітарні спеціальності стали в масовій свідомості не тільки престижніше технічних і природничо-наукових, але й факторами підвищеної соціальної мобільності й затребуваності. До результату XX століття й особливо на початку XXI стало негативно позначатися зниження престижності технічних і природничо-наукових спеціальностей. Цього разу держава почала ряд мір для підвищення їхньої соціальної значимості (розширення прийому на ряд дефіцитних спеціальностей, підвищення стипендій відповідним студентам і навіть підвищення зарплати викладацькому складу, який веде підготовку за ними). Але відбулася й стихійна переорієнтація молоді з гуманітарних спеціальностей на технічні й природничо-наукові, особливо по комп'ютерних технологіях, електроніці, нанотехнологіях і ін.

Зміни в престижності тих або інших спеціальностей вищої освіти позначаються (хоча й не відразу) не тільки на соціальній мобільності особистості, молоді, але й на соціально-економічній і соціокультурній мобільності українського суспільства в цілому. Але цей процес має потребу в середньо- і довгостроковому прогнозуванні й раціональному керуванні. У противному випадку стихія може привести до невиправданих витрат державних і суспільних коштів, інтелектуальної енергії молоді, до неефективної — у суспільному й особистому планах — соціальної мобільності нових поколінь.

В останні роки усе більш й більш помітно виявляється тенденція використовувати як фактор соціальної мобільності не стільки саму вищу освіту, скільки свідоцтво про неї, тобто диплом. Феномен соціомобільних "властивостей" диплома про вищу освіту спостерігався й у минулому, але не в такій мірі й не в таких масштабах як сьогодні. Для чималої частини студентів головне — одержати диплом про вищу освіту. Значення не має — якого профілю, по якій спеціальності. Почасти цим пояснюється "мода" на такі спеціальності, як юридичні, економічні, менеджерські й ін. Знак, символ, тобто диплом, заміняє реальність вищої освіти. Козлова О.Н, зазначає, що соціологічні дослідження, проведені у київських вузах (2003 р.), показали: 25 % студентів метою свого перебування у вузі вважають одержання диплома ("корочок"), а не знань, не вироблення професійного наукового мислення, не формування практичних здатностей для діяльності в професійно певній сфері трудової діяльності. [17, 14] Диплом здобуває самоцінність як фактор соціальної мобільності. За цим стоїть не тільки скривлена свідомість деякої частини студентства, але й реалії сучасного соціального життя. У деяких структурах сучасного українського суспільства (комерція, адміністративне управління, державна служба, соціальне забезпечення й ін.) увага в кадровій політиці звертається насамперед на наявність диплома про вищу освіту без достатнього обліку її профілю і якості. Диплом при цьому стає самостійним фактором соціальної мобільності. В дослідженнях Козлової О.Н зазначається, що соціологічний аналіз кадрового складу адміністрації Київської області і її районів свідчить, що тільки близько 7 % працівників (чиновників) мають вищу освіту, що відповідає управлінським вимогам. [17, 15] В абсолютної більшості є диплом про вищу освіту аж ніяк не управлінського профілю, часто досить далекого від тих реальних проблем, які вимагають відповідних знань. Самостійна соціомобільна функція диплома органічно пов'язана із протекціонізмом і деформаціями кадрової політики.


2.1 Канали соціальної мобільності особистості на основі вищої освіти


Соціальна мобільність сама по собі є однією з найважливіших характеристик суспільства, ступеня його відкритості/закритості, сучасності/традиційності, демократичності/недемократичності, ліберальності/консервативності, а також його здатності до саморозвитку або до застійності. Все залежить від типу мобільності, її факторів і каналів. Демократичне відкрите сучасне суспільство характеризується високим динамізмом висхідної й вільної горизонтальної мобільності. Закриті, традиційні, консервативні системи істотно обмежують соціальну мобільність. Домінуючу роль у них грають приписні статуси, протекціонізм, багатство. Превалювання спадаючої соціальної мобільності — свідоцтво глибокої соціальної кризи й деградації суспільства.

У демократичних відкритих суспільствах фактори соціальної мобільності різноманітні. Серед них особливе місце займає вища освіта. Однак вона не є винятковим і забезпечує позитивну вертикальну мобільність у сполученні з іншими факторами, насамперед з інтелектуально-вольовими якостями індивіда. У випадку групової мобільності (наприклад, молоді) особливе значення має державна підтримка, а також підтримка різних суспільних фондів. Особливо на стартових життєвих позиціях.

Вища освіта може забезпечити вертикальну й горизонтальну мобільність по наступних основних напрямках:

професійно-трудовий, який зумовлює рух індивідів, груп у трудовій сфері на основі професійних наукових знань;

соціально-стратифікаційний (переміщення в ієрархії соціальних страт за рівнем освіти, доходу, престижу, влади);

територіальний (зміна місця проживання залежно від можливостей і умов застосування індивідом своїх спеціальних знань і професійної здатності);

світовий (міжнародний) ринок інтелектуальної праці;

по сферах зайнятості (перехід працівників розумової праці з однієї сфери зайнятості в іншу залежно від наявності робочих місць, умов праці й т.п.);

суспільний (підвищення або зниження статусу в діяльності громадських організацій, профспілок, політичних партій).

У кожному із цих напрямків вища освіта може обумовлювати й вертикальну й горизонтальну мобільність як індивідуальну, так і групову.

У сучасній Україні ці напрямки мають свою специфіку, обумовлену не стільки трансформаційними процесами, скільки соціально-економічною кризою й дефектами соціальної політики держави. Спостерігаються суперечливі процеси. Так, з одного боку, розширилася міжнародна соціальна мобільність українських фахівців з вищою освітою. За своїм типом вона є не тільки горизонтальною (територіальне переміщення), але й вертикальною, тому що найчастіше приводить до значного підвищення доходів, та й соціально-стратифікаційного статусу. По суті справи, для країни — це втрата інтелектуальних ресурсів; для індивіда — позитивна соціальна мобільність. Включення в Болонський процес інтенсифікує мобільність українських фахівців у європейському просторі. Разом з тим, з іншого боку, утруднена міжтериторіальна мобільність фахівців усередині України. У більшості випадків студенти орієнтуються по закінченню вузу на працевлаштування у власному регіоні, у якому не завжди є робочі місця за фахом.

Суперечлива ситуація й із професійно-трудовим напрямком. З одного боку, канали мобільності по цьому напрямку розширюються. Поряд з державною сферою, існують приватні, акціонерні, муніципальні компанії, фірми, у яких є можливість прикласти свої знання й знайти бажаний соціальний статус. Однак, з іншого боку, низька оплата працівників розумової праці обумовлює собою низький соціально-стратифікаційний статус (по доходу) і знецінювання вищої освіти. Багато хто, одержавши вищу освіту, направляються по інших каналах соціальної мобільності — комерція, бізнес, що також начебто вимагає вищої освіти, однак часто не того, котре індивід одержав. Канали соціальної мобільності в усіх напрямках у сучасному українському соціальному просторі суперечливі, багато в чому конфліктогенні й з невизначеним результатом. Утруднене працевлаштування молодих фахівців. Особливо на стартових позиціях трудової діяльності й соціального самовизначення. Реальні можливості соціальної висхідної мобільності не дуже сприятливі. Сучасні вузи готовлять фахівців, які будуть затребувані не нинішнім ринком, а майбутнім. Зводити вищу освіту до потреб ринку — ще не значить забезпечити більш інтенсивну висхідну соціальну мобільність. У вищої освіти більш широкі й більш складні соціальні функції, ніж задоволення потреб ринку, хоча оперативно й стратегічно відгукуватися на його потреби й виклики, безперечно, необхідно.

На українському ринку праці потреба у фахівцях росте. Щорічно на 5-6 % росте попит на лінійних керівників, організаторів виробництва, менеджерів, інженерів високої кваліфікації. Поки сприятлива ситуація для бухгалтерів, фахівців з фінансів, маркетингу, управлінню персоналом, рекламі, телекомунікації, інформаційним технологіям, формації, соціології й ін. [15, 32]

Звичайно багато підприємств, компанії не дуже охоче беруть на роботу молодих фахівців, оскільки останні не мають трудового досвіду за професією. Наявність досвіду роботи — одне з основних умов наймання. Коли ж наявність досвіду роботи не настільки важливо, то основна вимога до молодих фахівців — якість освіти (по рейтингу вузу, відповідності профілю диплома змісту й характеру роботи). Причому показники академічної успішності, з погляду роботодавця, не мають особливого значення. Головне — уміння швидко й здраво мислити, приймати вірні рішення, гідно виходити зі складних ситуацій, уміння "ладити з начальством", не створювати напруженості й конфліктів у колективах.

Ресурси вищої освіти — фактор соціальної мобільності не тільки особистості, але й суспільства. Їх наростання, створення сприятливих можливостей і умов для особистісної й суспільної користі є разом з тим особливим, нічим не замінним фактором соціально-економічного й духовного прогресу суспільства, його демократизації, формування громадянської позиції, державної й національної безпеки. Разом з тим демократизація суспільства, його економічне, соціально-політичне й духовно-моральне благополуччя є основою широкої доступності вищої освіти й інтенсивної висхідної й вільної соціальної мобільності.

Соціомобільні функції вищої освіти в нинішній Україні не забезпечуються в достатній мірі необхідними умовами, та й ресурси недостатньо трансформуються. Необхідно стратегічно планувати інтенцію, фактори, пріоритети, методи трансформації й інтенсифікації соціомобільних ресурсів університетської освіти з урахуванням українських обставин, перспектив і характеру глобалізаційних процесів. При цьому необхідно враховувати не тільки й навіть не стільки сформовану ситуацію, а інтенції й характер зрушень, змін в економіці, у соціальній і духовній сферах, у науці й техніці, в інформаційних і комунікативних процесах. Парадокс вищої освіти заклечається в тому, що університети готовлять фахівців і студенти одержують вищу освіту сьогодні, але соціомобільний ефект позначиться через 5 і більше років в інших обставинах, в інших соціумах.


Висновки


Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.

В умовах переходу до ринкових відносин у СНД роль освіти як фактору соціальної диференціації й соціальної мобільності змінилася. Значення диференціальної функції освіти відчутно слабшає. Вона вже не грає колишньої ролі як канал соціальних переміщень. Сама система освіти, у результаті її реорганізації, з появою великого числа елітарних навчальних закладів втрачає колишню масовість і доступність. Одержання гарної освіти стає усе більше дорогим задоволенням. Отже, положення індивіда в суспільстві, можливості для його успішного просування по службовим сходам визначаються якістю отриманої освіти, багато в чому пов'язаного із престижем навчального закладу. Але разом з тим, як канали вертикальної циркуляції індивідів усе більше виступають такі з них, як соціально-економічний статус, членство в політичних, громадських організаціях, особисті зв'язки.

Із введенням платної освіти в Україні звужується соціальна база формування студентського контингенту (що, у свою чергу, негативно позначається на механізмі відбору абітурієнтів, якості підготовки фахівців), соціальна орієнтація на одержання вищої освіти починає превалювати над професійною. У результаті, значення освіти як каналу соціальних переміщень зменшується. Розвиток цих тенденцій вступає в протиріччя з необхідністю нарощування інтелектуального потенціалу, з тими завданнями соціально-економічного й політичного плану, які вирішує Україна на початку ХХІ століття. Істотно змінилася мета й завдання вищої школи й провідних західних держав: вона тепер формує не тільки майбутню соціальну еліту, але й численні верстви працівників розумової праці в різних сферах економіки, культури, управління. Поряд зі збереженням певного числа елітарних вузів, розширюється мережа різноманітних нижче-середніх навчальних закладів, що проявляють тенденцію до того, щоб стати масовими.

Соціальна нерівність у сфері вищої освіти ще далеко не переборена. Численні соціологічні дослідження, переконливо показують, що в складі студентських контингентів (особливо якщо мати на увазі найбільш престижні вузи) непропорційно великий відсоток займають вихідці із привілейованих верств населення. Незважаючи на те, що плата за навчання у вищій школі ніде не стягується з метою одержання доходу, у деяких приватних університетах, вона дуже велика і виявляється непосильної навіть середньому класу.

Проте, принцип доступності пробиває собі дорогу. Все більше і більше вузів (включаючи ряд університетів) зараховують без іспитів абітурієнтів, що мають свідоцтва про успішне закінчення повної середньої школи; число вакансій на перших курсах не лімітується. Іншими словами, вступ у вищу школу починає розглядатися не як привілей, а як природне право й необхідна умова досягнення бажаного соціального статусу

Цілком зрозуміло, що чим більше індивід учиться, тим вище його шанси домогтися високого доходу й висхідної соціальної мобільності. Принаймні, сама освіта дає атестати, дипломи, свідоцтва, необхідні для занять багатьма видами діяльності. Існує висока взаємозалежність між освітнім цензом або кількістю років, проведених у навчальному закладі, і успішною роботою. Однак поряд із цим виявлено, що на професійні досягнення впливають (і в досить значному ступені) і інші фактори, наприклад, розумові здатності, соціо-економічний статус батьків і вплив середовища.

Освіта дійсно сприяє висхідній мобільності, але дає не тільки знання, необхідні для оволодіння професіями високого статусу. Приміром, чим довше індивід перебуває в освітній системі, тим глибше й усвідомленіше він сприймає багато суспільних процесів, політичні колізії, екологічні проблеми.

Список використаної літератури:


Анурин В. Ф. Проблема эмпирического измерения социальной стратификации и социальной мобильности // Социологические исследования — 1993. — № 4. — С. 87–96;

Ашвин С. Влияние советского гендерного порядка на поведение в сфере занятости // СОЦИС, 2004. — №11. — С. 64-65;

Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности // Американская социология. — М., 1972;

Бойко Л.И. Трансформация функций высшего образования и социальные позиции студенчества // Социс, 2002. — N3. — С. 41-52;

Болотин И.С. Козлова О.Н. Социология и образование. // Социологические исследования, 2006. — №7. — С. 93-142;

Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. — 1994. — № 5. — С. 147– 156;

Вишневский Ю. Р., Шапко В. О. Студент 90-х – социокультурная динамика //СОЦИС, 2000. — №12. — С.57;

Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования — 1992. — № 9. — С. 107–120;

Голенкова З. Т. Динамика социоструктурной трансформации. // СОЦИС., 2006. — №10. — С. 80-85;

Голенкова З.Т., Игитханян Е.Д. Процессы интеграции и дезинтеграции в социальной структуре российского общества // Социс. — 1999. — № 9. — С. 26-27;

Гончарова Н.В. О рынке труда выпускников вузов // СОЦИС, 1997. — №3. — С. 111-115;

Зборовский Г.Е. Социология образования. — Ек-г, 2004;

Зиятдинова Ф. Г. Образование и наука в трансформирующемся обществе //СОЦИС, 2005. — №11. — С.70;

Ионова О.Б. Нечаев В.Я. Социокультурные функции образования // Соц.-полит. Журнал, 2005. — N11-12. — С.12-17, С. 24-31;

Климентьев Е.П. Социально-философские аспекты образования // Вопр. Философии, 2003. — N6. — С.32-38;

Ковалева А.И. Кризис системы образования. // Социологические исследования, 2005, N3. — С.79-84;

Козлова О.Н. Новая парадигма образования и ее социокультурные детерминации // Соц.-полит. Журнал, 2004. — N2. — С. 12-15;

Колесников Л.Ф. Эффективность образования. — М, 2001;

Колесов Д.В., Пономаренко В.А. Общество и школа: (Вопросы обучения и воспитания) // Сов. Педагогика. 1991. — N4. — С.42-46;

Константиновский Д.Л Динамика неравенства: Российская молодежь в меняющемся обществе: ориентация и пути в сфере образования. — М., 2005;

Корнетов Г.Б. Парадигмы базовых моделей образовательного процесса // Педагогика, 2003. — N3. — С.15-22;

Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина. — М., 1988;

Майоров А.Н. Мониторинг социальной эффективности и условий деятельности образовательных систем. //Школьные технологии, 2004. — N5, С.55-84;

Макаев В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. Поликультурное образование — актуальная проблема современной школы // Педагогика, 2003. — N4. — С.41-44;

Нечаев В.А. Социология образования. — М.: МГУ, 1992;

Образование в социокультурном воспроизводстве: механизмы и конфликты / Отв. Ред. В.Н.Шубкин. — М., 1994;

Образование как фактор социальной дифференциации и мобильности ("круглый стол") // Социс. – 2003. — № 5. — С. 95;

Осипов А.М. Социология образования // Социология. — СПб., 1999;

Педагогика и социология ('круглый стол') // Педагогика, 2003. — N8. — С.102-124;

Попова И.П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // СОЦИС, 1999. — №7. — С. 64-66;

Радаев В.В. Шкаратан О.И. Социальная стратификация. Учебное пособие для вузов. — М., 2005;

Рахманин В.С., Верецкая А.И., Волкова Л.П., Глухова А.В.. Высшее образование как фактор социальной мобильности. // Вестн. Воронеж. гос. ун-та. Сер. Проблемы высшего образования. — 2004. — № 1. — С. 31-39;

Серегина И. И. Профессиональная карьера // СОЦИС, 2006. — №4. — С. 79-81;

Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. — М., 2006;

Сорокин П. А. Социальная стратификация и социальная мобильность // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. — С. 373-379;

Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. / Общ. ред., предисл. и сост. А. Ю. Согомонова. — М., 1992;

Социология образования перед новыми вызовами («круглый стол») // СОЦИС, 2004. — №6. — С. 65-66;

Сошнев А.Н., Куйкин В.Н. Образование как объект социологического анализа // Вестн. С.-Пб. Ун-та, 2003. — Сер.6. — Вып.1. — С. 35-42;

Чередниченко Г. А. Школьная реформа 90-х годов: нововведения и социальная селекция // Социологический журнал, 2004. — №1/2. — С. 18-19;

Филиппов Ф.Р. Социология образования. — М.: Наука, 1980;

Шереги Ф.Э., Харчева В.Г., Сериков В.В. Социология образования: прикладной аспект. — М., 1997.

34


Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: