Xreferat.com » Рефераты по социологии » Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України

Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України

Вступ

Розділ 1. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України

1.1 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні

1.2 Соціально-економічне становище України в 2008 році

а) Валовий внутрішній продукт

б) Промисловість

в) Сільське господарство

г) Ціни і тарифи

ґ) Доходи населення

д) Ринок праці

е) Демографічна ситуація

Розділ 2. Регіональні особливості соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі1

2.1 Диспропорційний характер регіонального розвитку

2.2 Регіональна соціально-економічна дезінтеграція України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ


Актуальність проблеми. Перехідний період, у якому перебуває зараз українське суспільство, – це нестабільний історичний процес, в ході якого відбувається суспільна трансформація від тоталітарного стану до демократичного. В економічному аспекті сутність цього етапу полягає у зміні економічної моделі країни, поняття якої характеризується співвідношенням форм власності та заснованих на них секторів економіки, ринкових механізмів і державних важелів регулювання економіки, лібералізованості та соціальної орієнтованості економіки тощо. Власної економічної моделі Україна поки що не має. Вона відмовилася від планової економіки, але до якогось певного іншого типу економічного устрою не перейшла. Метою трансформації економічної системи країни було проголошено побудову змішаної і, разом з тим, соціально-орієнтованої економіки. Але навряд чи можна сказати, що сьогодні у суспільстві досить глибоко усвідомлено сутність тієї господарчої системи, до якої проголошено перехід.

Сам процес економічної трансформації відбувається в Україні вкрай непослідовно та суперечливо. Затягування реального реформування, задекларованого ще у 1992 р., призвело не лише до погіршення економічного стану країни, а й до негативного сприйняття самої його ідеї. Результати соціологічних обстежень останнього часу, говорять про те, що для все більшої частини населення пострадянських держав цінності демократичних реформ поступово втрачають свою привабливість.

З огляду на це, досить актуальним і важливим є дослідження реального соціально-економічного трансформування в країні.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є— на основі комплексного об’єктивного аналізу різнопланових джерел з’ясувати зміст, характер і закономірності соціально-економічних процесів в сучасній Україні та їх значення в переході до ринково орієнтованої економіки.

Метою продиктовано наступні завдання:

охарактеризувати сучасні соціально-економічні процеси в сучасній Україні;

дослідити причинно-наслідкові взаємозв’язки негативних процесів між різними галузями народногосподарського комплексу, політичними й економічними сферами суспільного життя та світовою кон’юнктурою;

проаналізувати наслідки реформування владними структурами соціально-економічних відносин у державі.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси в сучасній Україні.

Предметом дослідження є визначення закономірностей й особливостей соціально-економічних трансформацій в Україні у досліджуваний період, їх причинно-наслідкових зв’язків.

Методи дослідження є історико-хронологічний, проблемний, порівняльний та статистичний. У процесі дослідження застосовано принципи історизму та об’єктивності з врахованням конкректно-історичних обставин розвитку українського суспільства означеного періоду.

Практичне значення одержаних результатів полягає у висвітленні місця і ролі соціально-економічних перетворень в сучасній Україні, що сприятиме поглибленню вивчення економічної та соціальної історії України загалом.

Структура роботи визначена її метою та завданнями і складається із вступу, двох розділів (4 параграфів), висновків, додатків і списку використаних джерел та літератури (30 найменувань).


Розділ 1. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України


1.1 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні


Формування засад ринкової економіки створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію, зумовило й певні зміни в соціально-психологічній сфері, у багатьох суспільних та економічних інститутах: формах власності, механізмах розподілу доходів, забезпечення основних соціальних гарантій, соціального страхування та мотивації трудової діяльності, структурній перебудові економіки і формуванні ринкової інфраструктури.

Такі зміни не можуть відбутися раптово — необхідний певний перехідний період. Головні соціально-економічні риси такого періоду — поліморфізм власності з перевагою державної; активне, а інколи й безпосереднє регулювання державними інститутами таких економічних процесів, як ціноутворення, формування заробітної плати, економічних зв'язків між окремими суб'єктами у сфері виробництва і фінансів, співіснування різних форм соціальних гарантій" Адже жодну економічну програму не буде реалізовано, якщо вона не торкатиметься інтересів населення, не сприятиме зміцненню соціальної сфери суспільства. [4, 22]

За данними наведеними у монографії Кулинича Р.О., як і раніше, діє соціально-демографічна диференціація людей за статтю та віком. Важливим соціальним критерієм є професійно-кваліфікаційний статус, належність до різних галузей господарства. Продовжує діяти розмежування людей за місцем проживання, типом населених пунктів. Зберігається вплив на соціальні та суспільно-політичні відносини різнонаближеності людей до джерел розподілу, перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва. Освіта, стаж, місце роботи залишаються критеріями, формують поведінку людей. Водночас помітну роль відіграють такі чинники, як рівень прибутку та форма власності. Відчутнішим стає критерій поділу людей на працюючих та безробітних. [17, 23]

Раніше соціальна структура суспільства складалася з декількох великих груп селян, робітників, інтелігенції, службовців та правлячої партійно-господарської еліти. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності.

На думку, Дейнеко Л, саме прибуток і форма його отримання стають головним структуроутворюючим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Одночасно набирають сили й негативні чинники; формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збідніння та збагачення мають деформований характер. [4, 26]

Дейнеко Л вважає, що на зміну традиційним джерелам формування багатства, таким як праця, спадщина, ощадливість, підприємливість, ініціатива, ризик прийшли кримінальна діяльність, використання державної власності, ресурсів та працівників державних установ, держпідприємств тощо. При цьому процес первинного нагромадження капіталу здійснюється вельми стрімко, протягом декількох років, а не десятків чи навіть століть, як це було у багатьох країнах світу. [4, 28]

Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. Специфічною рисою сучасної структури є надмірно великий розрив між дуже багатими і дуже бідними. Процес усвідомлення багатими, бідними, державою нових структурних змін не встигає за бурхливим розвитком соціальної диференціації" Поряд з великою соціальною групою люмпенів постала проміжна верства між бідними та слабким середнім класом — маргінали, які становлять найбільшу групу населення України. Ще кілька років тому ці люди вважалися достатньо забезпеченими. Сьогодні їм доводиться працювати значно більше, ніж раніше, а споживати значно менше. Становище ускладнюється тим, що це активна, кваліфікована та працездатна частина українського суспільства, яка не має змоги заробляти на пристойне існування. Це найбільш критично налаштована маса людей.

В дослідженнях Злупко С.М. вказується, що за таких обставин різко зростають форми та розміри девіантної поведінки (злочинність, самогубство, наркоманія, алкоголізм, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства. Не виключено, що швидкість і масштаби їх поширення незабаром переважатимуть можливості їх стримування і профілактики. [7, 121]

Водночас в українському суспільстві існують процеси та явища, які можна віднести до категорії "соціальні захворювання". Це, на думку Злупко С.М., передусім слабкість моральної, етичної та правової ціннісно-нормативної системи. [7, 123] Соціальна анемія властива періодам кризи, але розмір її поширення в поєднанні з іншими соціальними хворобами (агресивністю, егоїзмом, цинізмом та апатією) є реальною загрозою для українського суспільства. Блискавичність суспільних змін призвела до руйнування традицій, породивши відчуженість між поколіннями.

Соціальної реабілітації та соціалізації потребує не лише молодь, а й старше покоління, яке абсолютно не готове до нової поведінки в жорстких умовах "дикого" капіталізму.

Отже, глибинна дезорганізація економічної системи спричиняє і певну дезорганізацію соціальної системи суспільства. Тому свідоме, грамотне здійснення політики державного та соціального управління вимагає визнання того, що економіка — не самоціль, а лише засіб вирішення проблем соціального характеру. Водночас, як стверджує економічна соціологія і свідчить досвід людства, ігнорування людського, соціального, психологічного чинників в економіці може звести до абсурду будь-яке економічне рішення.

1.2 Соціально-економічне становище України в 2008 році


а) Валовий внутрішній продукт


Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Отже, за статистичними даними, наведеними у журналі "Праця і зарплата" приріст реального валового внутрішнього продукту у січні–квітні 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 6,2%. [24, 1-2] [Див. Додаток І]

Номінальний валовий внутрішній продукт, за орієнтовною оцінкою, досяг 266575 млн.грн.

Найбільший приріст валової доданої вартості спостерігався у торгівлі – на 15,3%, переробній промисловості – на 9,4%, транспорті – на 8,2%. [24, 2]


б) Промисловість


Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення.

За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території. Основними рисами промисловості держави, на думку Біляцького С. є:

розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

значна зношеність основних фондів;

надмірне забруднення природного середовища. [2, 5-6]

У квітні 2008р. обсяги виробленої промислової продукції зросли проти відповідного місяця попереднього року на 8,3%, за 4 місяці – на 8% (у січні–березні 2008р. – на 7,8%). [Див. Додаток ІІ]

Не дивлячись на статистичні дані, приведені вище, погіршення економічної ситуації в 2008 році та збільшення інфляції в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Тому, дуже важливими для економічної стабілізації і подальшого зростання є структурні зрушення в промисловості, реформування її структури на засадах випереджаючого розвитку наукоємних галузей, виробництва товарів народного споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес в усіх ланках народного господарства, експортних та імпортно-замінюючих виробництвах.


в) Сільське господарство


Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. Підприємства галузі мають велику заборгованість перед постачальниками, бюджетом, з оплати праці. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази.

На думку Корецького М., в останні роки в аграрній політиці держави відбулися певні позитивні зміни: введено сприятливий для аграрного бізнесу режим оподаткування, пільговий режим кредитування, простежується покращання цінової ситуації тощо. [16, 396] Це дозволило поліпшити економічні показники сільськогосподарських підприємств, що засвідчило наявність очевидного зв’язку між політикою державного аграрного протекціонізму та економічною ефективністю підприємств галузі. Так, загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за січень–квітень 2008р. порівняно з аналогічним періодом 2007р. зріс на 0,1%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 6,9%, у господарствах населення – скоротився на 4,2%. [Див. Додаток ІІІ]

Водночас втрати ресурсного потенціалу сільського господарства впродовж тривалої кризи є настільки значущі, що вжиті заходи не змогли забезпечити суттєвого оздоровлення ситуації. Сільське господарство без зовнішньої фінансової підтримки не може нормально розвиватись. Підприємства галузі повинні мати доступ не тільки до короткострокових, а й до довгострокових кредитів, без чого неможливе відновлення їх матеріально-технічної бази. Потрібно зміцнювати інвестиційну привабливість галузі, в тому числі працювати над залученням іноземних інвестицій.


г) Ціни і тарифи


Індекс споживчих цін (індекс інфляції) за січень–квітень 2008р. становив 113,1% (у відповідному періоді попереднього року – 101,3%).

Продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 20,4%. Найбільше (на 57,7% та 37,4%) підвищилися ціни на овочі та фрукти. На 26,7% подорожчали м’ясо та м’ясопродукти і найбільше – свинина та яловичина (на 41,6% та 32,6% відповідно). Олія та жири подорожчали на 22,4%, у тому числі тваринні жири – на 41,5%, олія – на 25,9%. Крім того, на 14,6–5,3% стали дорожчими хліб і хлібопродукти, цукор, риба та продукти з неї, сири. Водночас на 6,3% знизилися ціни на яйця.

Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 0,9%, у тому числі плата за водопостачання – на 10,4%, каналізацію – на 9,5%, квартирна плата – на 7,4%. Разом з цим на 8,4% знизилася плата за гарячу воду, опалення.

У сфері охорони здоров’я ціни зросли на 9,2%, при цьому найбільше подорожчали санаторно-курортні та амбулаторні послуги (на 15,3% та 9,6% відповідно).

На 13,0–3,4% подорожчали послуги ресторанів та готелів, закладів відпочинку і культури, освіти. [24, 19-20]


ґ) Доходи населення


Номінальні доходи населення за січень–березень 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. збільшились на 46,4%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 46,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 19,8%.

Хоча статистичні дані, наведені вище свідчать про збільшення доходів населення України, доходи українців не встигають підвищуватися за ростом інфляції в країні. Зростання реальних доходів українців у першому півріччі 2008 року сповільнилося.

На думку експертів, основна причина уповільнення зростання доходів цього року – інфляція, яка в середньорічному вимірі за підсумками першого півріччя склала 13,5%. [24, 17]

Прямий результат цього – громадяни відкладають на заощадження на 20% менше, ніж роком раніше, відзначається в підсумках соціально-економічного розвитку України першому півріччі 2008р. [23, 8]

Змінилася і структура доходів населення. Якщо раніше основним джерелом доходів для населення були соціальні платежі з бюджету, то зараз добробут українців формується за рахунок заробітної плати. Збільшилися надходження і від такої статті доходів, як прибуток і змішаний дохід.

Таким чином, за нинішньої політичної ситуації населенню варто більше розраховувати на результати своєї праці і моторність у бізнесі, а не на соціальну допомогу держави.

При цьому українцям доводиться платити більше податків – у 2008 році на 13% більше, ніж роком раніше.

Статистика свідчить, що з урахуванням пенсіонерів і дітей у середньому місячний дохід українця дорівнює 686 гривням.

У січні–березні 2008р. розмір середньої номінальної заробітної плати штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб–підприємців) становив 1618 грн., що в 3,1 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (515 грн.) та у 2,6 раза – рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (633 грн.). При цьому порівняно з відповідним періодом 2007р. середня заробітна плата збільшилась на 39,4%. В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці серед видів економічної діяльності та регіонів. Найбільш оплачуваними є працівники фінансових установ та авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності – зайняті у добуванні паливно-енергетичних корисних копалин, на виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення та готових металевих виробів. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по економіці в 1,4–2,1 раза. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства та мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги, а також підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри, де її розмір не перевищив 64% від середнього по економіці. [24, 21]

Реальна заробітна плата у січні–березні 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 13,3%. [Див. Додаток ІV]

Упродовж І кварталу 2008р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати зросла на 3,5%, або на 23,7 млн.грн. Для порівняння: в аналогічному періоді 2007р. її приріст складав 9,2%, або 74,4 млн.грн.

д) Ринок праці


Безробіття – це складне соціально-економічне явище, за якого люди, що хочуть і можуть працювати, не можуть знайти відповідну роботу внаслідок нездатності суспільства в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити умови для раціонального застосування здібностей і таланту людей. Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки.

Ситуація з офіційним рівнем безробіття в Україні не відповідає відомому в світовій практиці положенню про залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, так як в Україні процеси безробіття та інфляції не залежать в повній мірі одне від одного внаслідок дисбалансу між динамікою цих показників та відсутності багатьох складових, які регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, тому зв’язок між ними не може бути визначений формальними характеристиками.

Упорядники збірки "Економічний і соціальний розвиток України в ХХI столітті" вважають, що нинішній стан української економіки такий, що попит на працю має властивість низької еластичності або навіть повної нееластичності, в основі чого лежить штучно створене заниження рівня оплати праці, що дає змогу наймачам навіть в умовах кризи утримувати резерв робочої сили. [9, 24] Це призводить до виникнення і зростання прихованого безробіття. Низький рівень оплати праці української робочої сили, посилений до того ж невиплатами заробітної плати, ліквідував, власне кажучи, стимули до заміни її дорогою уречевленою працею.

На відміну від високорозвинених країн, де рівень освіти безробітних є істотно нижчим порівняно з зайнятими, в Україні за рівнем освіти офіційно зареєстровані безробітні практично не поступаються зайнятим.

За даними державної служби зайнятості, у січні–квітні 2008р. її послугами скористалися 1177,6 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 1344,3 тис. у січні–квітні 2007р.

Кількість зареєстрованих безробітних порівняно з даними на 1 січня 2008р. скоротилася на 4,8%, а з відповідним періодом минулого року – на 16,6% і на 1 травня 2008р. становила 611,7 тис. осіб, або 43,2% усіх безробітних працездатного віку (за методологією МОП).

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 травня 2008р. становив 2,2% від кількості населення працездатного віку, що на 0,4 відсоткового пункта нижче, ніж на відповідну дату 2007р., та на 0,1 відсоткового пункта – ніж на 1 квітня 2008р. Зменшення зазначеного показника у квітні 2008р. відбулося в основному за рахунок безробітних сільської місцевості, де він скоротився на 0,3 відсоткового пункта і становив 3,9% сільського населення працездатного віку. При цьому рівень зареєстрованого безробіття серед міського населення був більше ніж удвічі нижчим – 1,5%. [24, 27]


е) Демографічна ситуація


На 1 квітня 2008р. в Україні, за оцінкою, чисельність наявного населення становила 46287,1 тис. осіб. Упродовж січня–березня 2008р. чисельність населення зменшилась на 85,5 тис. осіб, що становило 7,4 особи у розрахунку на 1000 населення.

Загальне скорочення населення відбулось виключно за рахунок природного скорочення – 90,0 тис. осіб, яке частково компенсувалось міграційним приростом населення – 4,5 тис. осіб. Природний рух населення у I кварталі 2008р. характеризувався як зростанням кількості народжених (на 4,9 тис. осіб), так і померлих (на 4,8 тис. осіб). У розрахунку на 1000 населення народжуваність збільшилась з 9,8 до 10,2 осіб, а рівень смертності – з 17,6 до 18,0 осіб. У січні–березні 2008р. порівняно з відповідним періодом минулого року міграційний приріст населення зріс з 3,6 тис. до 4,5 тис. осіб. Число прибулих в Україну на постійне проживання зменшилось з 10,7 тис. до 9,6 тис. осіб, а кількість вибулих – з 7,1 тис. до 5,1 тис. осіб. [24, 29]

Каревіна О. у своїй статті "Динаміка соціально-економічних орієнтацій населення України" вказує, що демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. [12, 36] Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків. Все це дозволить покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Автори, збірки, наукових праць "Соціальні виміри суспільства", вважають одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання сімейного доходу. [26, 13] Це призводить до відкладання народження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробіток жінок складає близько 88% від заробітку чоловіків. Тому незаміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш, як одну дитину. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.

Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на економічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, але й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе роз'яснювальну і виховну роботу.


Розділ 2. Регіональні особливості соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі


Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна політика та загальнодержавна політика.


2.1 Диспропорційний характер регіонального розвитку


Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх 14 років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

Шубравська О.В вказує на те, що тенденції економічного зростання, що сформувалися в державі впродовж кількох останніх років, реалізуються через активізацію економічного життя регіонів. Проведений у її роботі "Основні індикатори соціально-економічного розвитку України" аналіз свідчить про зростання у 2001-2004 роках практично в усіх регіонах обсягів промислового виробництва, обсягів інвестицій в основний капітал, рівня реальної заробітної плати тощо. При цьому спостерігається позитивна тенденція більш високих темпів економічного зростання у менш розвинених регіонах. Темпи приросту деяких основних макроекономічних показників у 2003-2004 рр. наведено у таблиці 1. [29, 26]

Жаліло Я. Белінська Я. проаналізували, що протягом 2003-2004 рр. промисловий сектор економіки України забезпечував доволі високі темпи розвитку – обсяг промислового виробництва в цілому по Україні зріс порівняно з попереднім роком у 2003 р. на 15,8%, у 2004 р. – на 12,5 %. Найбільший приріст одержано в машинобудуванні (35,8% у 2003 р. та 28,0 % у 2004 р.), целюлозно-паперовій та поліграфічній промисловості (25,7% та 25,9 % відповідно), виробництві деревини та виробів із неї (23,6% та 25,5 %), харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів (20% та 12,4 %). [5, 27]

У своїй праці "Особливості соціально-економічного розвитку України в 2004 першій половині 2005 р." Жаліло Я. Белінська Я., дослідили, що галузеві особливості зростання промислового виробництва обумовили його регіональну диференціацію. Серед регіонів найбільший приріст промислового виробництва у 2003 р. відбувся у Закарпатській (44,3%), Тернопільській (34,6%), Черкаській (28,3%), Івано-Франківській (27,7%), Чернівецькій (26,9%) та Кіровоградській (24,3%) областях. У 2004 р. забезпечено приріст промислового виробництва в усіх регіонах, за винятком Одеської та Херсонської областей, найбільше зросли обсяги промислового виробництва в Автономній Республіці Крим (на 28,2%), Кіровоградській (33,8%), Закарпатській (27,4%), Волинській (22,5%) областях, м. Севастополь (25,8%). [5, 31][Див. Додаток V]

На думку цих же вчених, структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. [5, 32] Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 реґіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей – металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей – машинобудування, для Луганської та Полтавської областей – виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь – виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

У дослідженні "Особливості соціально-економічного розвитку України в 2004 першій половині 2005 р." Жаліло Я. Белінська Я., наводять данні про те, що найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% від загального промислового виробництва по країні. [5, 34] Водночас зберігаються суттєві регіональні диспропорції за обсягом промислового виробництва на одну особу – коефіцієнт варіації за цим показником впродовж останніх років становить понад 10 разів. Регіональна диференціація за показником обсягу реалізованої промислової продукції на одну особу за січень-листопад 2004 р. показана на рис. 1. [Див. Додаток VI]

Зростання виробництва спричинило значну активізацію в усіх регіонах діяльності у галузі будівництва. В 2003 р. приріст обсягу підрядних робіт у будівництві в 7 регіонах перевищував 40%, а ще в 3 регіонах – 30%. У 2004 р. приріст цього показника в 3 регіонах становив понад 60 %, ще в 6 регіонах – понад 20 %. [9, 411]

Дейнеко Л. зазначає, що показники темпів зростання у промисловості та будівництві у 2004 р. були нижчими, ніж у 2003 р., що обумовлено не в останню чергу складними політичними процесами в країні восени і в грудні минулого року. Це підтверджує відомий висновок, що важливим чинником економічного зростання є суспільно-політична стабільність в державі. [4, 23]

За період кризи знизилася конкурентоспроможність регіонів на зовнішніх ринках. У загальноукраїнському експорті питома вага трьох областей – Донецької, Дніпропетровської, Запорізької – становить майже половину, проте левову частку в їхньому експорті становить продукція гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Водночас питома вага половини регіонів у загальноукраїнському експорті не перевищує 1%.

Існує велика різниця у інвестиційній привабливості регіонів для іноземних інвестицій. Найвищий інвестиційний рейтинг має м. Київ (його частка становить понад третину всіх іноземних інвестицій), а також Дніпропетровська, Київська, Запорізька, Донецька, Одеська області. Водночас питома вага у загальному обсязі іноземних інвестицій 6 регіонів становить менше 1 %. [9, 425]

Відбулися кардинальні зміни в структурі власності на регіональному рівні. В результаті приватизаційних процесів суттєво зменшилася частка державного сектора економіки регіонів: виробництво двох третин товарів і послуг у половині регіонів здійснюють приватизовані підприємства. За рахунок доходів недержавного сектора забезпечується понад 65% доходів бюджетів усіх рівнів. Кардинальні зміни у відносинах власності відбулися в аграрному секторі.

Спираючись на дослідження Жаліло Я. Белінської Я., можна сказати, що важливою ознакою інституційних змін в економіці регіонів є розвиток малого та середнього підприємництва. На жаль, сьогодні цей сектор економіки ще не виконує в повній мірі притаманних йому функцій в розвитку регіонів. Зокрема, частка малих підприємств у загальних обсягах виробленої продукції становить від 15-21% у Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській областях та м. Севастополь до менш ніж 5% в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях. Близько 55 % загальної кількості малих підприємств (офіційна статистика в регіональному розрізі існує лише щодо малих підприємств) зосереджено лише в 7 регіонах: м. Київ, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. На малих підприємствах цих регіонів працює більше половини працівників усіх малих підприємств України. За кількістю малих підприємств на 10 000 осіб населення показник вище середнього по Україні мають лише м. Київ, Миколаївська, Львівська, Харківська області

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: