Людина - соціальна істота
Залежно вд вку людини розрзняють чотири основних етапи соцалзац:
Соцалзаця дитини.
Соцалзаця пдлтка (нестйка, промжна).
Тривала (концептуальна) цлсна соцалзаця (перехд вд юност до зрлост у перод вд 17–18 до 23–25 рокв).
Соцалзаця дорослих [18, 121].
На кожному етап снують «критичн пероди». Щодо соцалзац дитини – це перш 2–3 роки вступ до школи; для соцалзац пдлтка – перетворення дитини пдлтка на юнака; для тривало – початок самостйного життя перехд вд юнацтва до зрлост. Соцалзаця дорослих нацлена на змну поведнки в новй ситуац, дтей – на формування цннсних орнтацй. Доросл, спираючись на свй соцальний досвд, здатн оцнювати, сприймати норми критично, тод як дти спроможн лише засвоювати х. Соцалзаця дорослого допомага йому набути необхдних навичок (часто конкретних), а соцалзаця дитини пов'язана здебльшого з мотивацю.
Суб'ктом соцалзац людина ста об'ктивно, бо протягом усього життя на кожнй черговй сходинц перед нею постають завдання, для виршення яких вона бльш або менш усвдомлено, а частше не усвдомлено, ставить перед собою вдповдн цл, тобто проявля сво суб'ктнсть суб'ктивнсть.
Певною мрою умовно можна вирзнити три групи завдань, як виршу людина на кожному вковому етап або етап соцалзац: природно-культурн, соцально-культурн соцально-психологчн.
Природно-культурн завдання – досягнення певного рвня фзичного сексуального розвитку.
На кожному вковому етап людин необхдно: досягти певного ступеня пзнання тлесного канону, властивого тй культур, в якй вона живе; засвоти елементи етикету, символки, кнетично мови (жести, поза, ммка, пантоммка), пов'язан з тлом статеворольовою поведнкою; розвинути (або) реалзувати фзичн сексуальн задатки; вести здоровий спосб життя, адекватний стат вков (ггна, режим, харчування, способи збереження здоров'я оздоровлення органзму, фзичного саморозвитку, керування свом психофзичним станом); перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя вдповдно до статевовкових та ндивдуальних можливостей.
Все це ма деяк об'ктивн нормативн вдмнност в тих або нших регонально-культурних умовах (рзн темпи статевого дозрвання, еталони мужност й жночност в рзних етносах, регонах, вкових соцальних групах т. н.).
Соцально-культурн завдання – пзнавальн, морально-етичн, цннсно-смислов – специфчн для кожного вкового етапу в конкретному соцум в певний перод стор. Ц завдання об'ктивно визначаються суспльством у цлому, а також етнорегональними особливостями найближчим оточенням людини [18, 122].
Специфчн соцально-культурн завдання постають перед людиною на кожному вковому етап в процес участ в житт суспльства. Вд не чекають: а) прилучення до певного рвня суспльно культури, володння певною сумою знань, умнь, навичок, певного ступеня сформованост цнностей; б) виршення завдань, пов'язаних з участю в смейному житт, виробничо-економчнй дяльност т. н.
Завдання соцально-культурного ряду мають мов би два шари.
В першому – завдання, поставлен людин у вербалзованй форм нститутами суспльства держави.
В другому – завдання, як сприймаються нею з соцально практики, характерв, звичав, психологчних стереотипв безпосереднього оточення. Причому ц два шари не збгаються мж собою й бльшою чи меншою мрою суперечать один одному. Крм того, той, другий можуть не усвдомлюватися людиною або усвдомлюватися частково, а подеколи тю або ншою мрою спотворено.
Соцально-психологчн завдання – це становлення самоусвдомлення особистост, самовизначення в актуальному житт на перспективу, самореалзаця самоствердження, як на кожному вковому етап мають специфчний змст способи х виршення.
Самоусвдомлення особистост можна розглядати як досягнення нею в кожному вц певно мри самопзнання, наявнсть вдносно цлсно «я» – концепц, певного рвня самоповаги мри самосприйняття. Так, наприклад, перед пдлтком стоть завдання пзнати т компоненти свого «я», як пов'язан з усвдомленням схожост з ншими людьми вдмнност вд них, а перед юнаком – тих, вд яких залежить свтогляд, визначення свого мсця у свт т. н.
Самовизначення особистост передбача вднайдення нею визначено позиц в рзних сферах актуально життдяльност вироблення планв на рзн вдрзки майбутнього життя [18, 123].
Самореалзаця передбача задовльну для людини реалзацю активност в значущих для не сферах життдяльност (або) взамостосункв. Водночас треба, щоб успшнсть ц реалзац визнавалася схвалювалася значущими для людини особами. Самореалзаця може мати рзномантн форми. Вони можуть бути соцально цнними, соцально корисними, соцально прийнятними, а також асоцальними антисоцальними.
Самоствердження – досягнення людиною суб'ктивного вдоволення результатом (або) процесом самореалзац.
Пдкреслимо ще раз, вков завдання – об'ктивн. Для х виршення людина ставить (або не ставить) перед собою певн цл. Залежно вд того, наскльки повно адекватно усвдомлен чи вдчут завдання вд деяких нших обставин, д людини можуть бути бльш або менш адекватн вковим завданням, а також вдповдати особистсним ресурсам, потрбним для хнього досягнення.
Важливо зазначити, що людина усвдомлено чи не-усвдомлено визнача реальнсть успшнсть досягнення тих або нших цлей. Це дозволя й, виявивши розходження мж своми потребами (цлями) об'ктивними можливостями х реалзац (досягнення цл), певним чином на це реагувати. Людина може змнювати цл, шукати реальнш шляхи для х досягнення, нарешт, самозмнюватися.
Виршення завдань трьох названих груп об'ктивною необхднстю для розвитку. Якщо якась група завдань або суттв завдання якось групи залишаються невиршеними на тому чи ншому вковому етап, то це робить соцалзацю людини неповною.
Можливий такий випадок, коли те або нше завдання, невиршене в певному вц, зовн не позначаться на соцалзац, але через певний перод часу (нколи досить значний) воно «вирина», що призводить до мовбито невмотивованих вчинкв ршень, до дефектв соцалзац.
В цлому треба зазначити, що тю мрою, наскльки людина активна у виршенн об'ктивних завдань, наскльки вона творцем свого життя (сама ставить перед собою т або нш цл), настльки вона може розглядатися як суб'кт соцалзац.
Людина не тльки об'кт суб'кт соцалзац. Вона може стати жертвою. Це пов'язано з тим, що процес результат соцалзац мстять у соб внутршню суперечнсть.
Успшна соцалзаця передбача, з одного боку, ефективну адаптацю людини в суспльств, а з другого – здатнсть певною мрою протистояти суспльству, а точнше – частин тих життвих колзй, як заважають розвитку, самореалзац, самоствердженню людини [26, 113].
Таким чином, можна констатувати, що в процес соцалзац закладений внутршнй, до кнця не розв'язний конфлкт мж ступенем дентифкац людини з суспльством ступенем вдособлення в суспльств. ¶накше кажучи, ефективна соцалзаця передбача певний баланс мж дентифкацю з суспльством вдособленням у ньому.
Людина, цлком адаптована в суспльств не здатна якоюсь мрою протистояти йому, тобто конформст, може розглядатися як жертва соцалзац. В той же час людина, не адаптована в суспльств, також ста жертвою соцалзац – дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляться вд прийнятого в цьому суспльств способу життя.
Будь-яке модернзоване суспльство тю чи ншою мрою продуку обидва типи жертв соцалзац. Але треба мати на уваз таку обставину. Демократичне суспльство продуку жертви соцалзац головним чином всупереч свом цльовим настановам.
Тод як тоталтарне суспльство, навть декларуючи необхднсть розвитку неповторно особистост, насправд цлеспрямовано продуку конформств , як побчний неминучий наслдок, осб, як ухиляються вд запроваджуваних у ньому норм.
Навть необхдн для функцонування тоталтарного суспльства люди-творц нердко стають жертвами соцалзац, бо прийнятн для нього лише як «специ», а не як особистост.
Гострота описаного конфлкту пов'язана як з типом суспльства, в якому розвиваться живе людина, так з стилем виховання, характерним для суспльства в цлому, для тих або нших соцокультурних верств, конкретних смей виховних органзацй, а також з ндивдуальними особливостями само людини.
Отже, соцалзаця людини-особистост специфчною формою привласнення нею тих суспльних вдносин, що снують в усх сферах суспльного життя. Основою соцалзац освоння ндивдом мови соцально спльноти, мислення, форм рацональност й чуттвост, сприйняття ндивдом норм, цнностей, традицй, звичав, зразкв дяльност тощо. ¶ндивд соцалзуться, включаючись у рзномантн форми соцально дяльност, засвоюючи характерн для них соцальн рол. Тому соцалзацю особистост можна розглядати як сходження вд ндивдуального до соцального. Водночас соцалзаця передбача ндивдуалзацю, оскльки людина засвою снуюч цнност вибрково, через сво нтереси, свтогляд, формуючи власн потреби, цнност.
Завдяки соцалзац людина залучаться до соцального життя, одержу змню свй соцальний статус соцальну роль. Соцалзаця – тривалий багатоактний процес. Адже суспльство постйно розвиваться, змнюються його структура, мета завдання, цнност й норми. Водночас протягом життя багаторазово змнюються людина, вк, погляди, уподобання, звички, правила поведнки, статуси рол. Завдяки соцалзац люди реалзують сво потреби, можливост й хист, налагоджують вдносини з ншими членами суспльства, х групами, соцальними нститутами органзацями, з суспльством загалом. Все це да змогу м почуватися в суспльств, соцальному житт впевнено. Водночас соцалзаця – найважливший чинник стабльност суспльства, його нормального функцонування, наступност його розвитку.
Процес, зворотний соцалзац, називаться десоцалзацю. Внаслдок нього людина може частково або повнстю втратити засвон норми цнност. Це може бути зумовлено золяцю людини, унфкацю, обмеженням сплкування та можливостей для пдвищення культурного рвня та н.
Висновки
Проблематика людини центральною у соцогумантарних науках. У соцолог антропологчн проблеми тсно пов'язан з соцальною практикою людини.
Людина – це вищий щабель розвитку живих органзмв на Земл, суб'кт суспльно-сторично дяльност культури. Дослдники вдзначають двосту природу людини, як бсоцально стоти. Важливо також те, що людина не тльки продуктом (результатом впливу) певних суспльних вдносин, але й творцем самих цих вдносин. ¶ндивд – окремий, вдособлений член соцально спльност: народу, класу, групи або всього суспльства. ¶ндивдуальнсть – неповторне сполучення природних соцальних властивостей ндивда.
«Особистсть» служить для характеристики соцального в людин. Особистсть, на вдмну вд людини, продуктом не тльки природи, а й суспльства, суб'ктом соцальних процесв. Особистсть – усталений комплекс якостей людини, набутих пд впливом вдповдно культури суспльства, конкретних соцальних груп спльнот, до яких вона належить до життдяльност яких залучена.
Поняття «особистсть» вживаться стосовно кожно людини, оскльки вона носм важливих рис певного суспльства. Головне в особистост – не абстрактна фзична природа, а соцальна яксть.
Кожна людина об'ктом соцалзац. Про це свдчить те, що змст процесу соцалзац визначаться зацкавленстю суспльства в тому, щоб людина успшно оволодла ролями чоловка або жнки (статеворольова соцалзаця), створила мцну см'ю (родинна соцалзаця), могла б хотла компетентно брати участь у соцальному економчному житт (професйна соцалзаця), була законослухняним громадянином (полтична соцалзаця) т. н.
Людина ста повноцнним членом суспльства, будучи не тльки об'ктом, а й суб'ктом соцалзац, який засвою соцальн норми культурн цнност, виявляючи активнсть, саморозвиваючись самореалзуючись у суспльств.
ПдAрунтям соцалзац, сутнсним центром цннсн орнтири. Завдяки свой функц цнност утворюють ядро свтогляду та визначають дяльнсть людини, вчинки та способи взамин з ншими людьми. Завдяки засвонню норм та цнностей, формуванню певного ставлення до них, особистсть отриму можливсть вибудувати власне уявлення про рархю буття сво мсце в ньому; визначити стратегю й тактику сво поведнки в соцум. Сутнсть соцалзац особистост саме й поляга в нтерорзац тих цнностей, що провдними в соцум. В умовах трансформацйних процесв система цнностей ма розмитий характер, тому соцалзаця особистост ускладнються. Особистсть пережива психологчний дискомфорт вдчуження вд такого соцуму, що не забезпечу й чтких орнтирв життя.
Структура механзму соцалзац мстить у соб проекцю на ¶ншого (¶нших), дентичнсть з ¶ншими та закрплення дентичност певними символами за умови нтроекц. Кожен з структурних елементв соцалзац ма певн функц, тому порушення будь-яко з них призводить до того, що процес соцалзац не досяга сво мети. А вд процесу соцалзац залежить характер суспльних вдносин , вдповдно, самовдчуття особистост.
Суб'ктом соцалзац людина ста об'ктивно, бо протягом усього життя на кожнй черговй сходинц перед нею постають завдання, для виршення яких вона бльш або менш усвдомлено, а частше не усвдомлено, ставить перед собою вдповдн цл, тобто проявля сво суб'ктнсть суб'ктивнсть.
Певною мрою умовно можна вирзнити три групи завдань, як виршу людина на кожному вковому етап або етап соцалзац: природно-культурн, соцально-культурн соцально-психологчн. Отже, соцалзаця людини-особистост специфчною формою привласнення нею тих суспльних вдносин, що снують в усх сферах суспльного життя.
Список використано лтератури
Андрущенко В., Губерський В., Михальченко М. Культура. ¶деологя. Особистсть. – К., 2002.
Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. – Харьков: 1988.
Бодалев А.А. Личность и общение. – М., 1992.
Гдденс Е. Соцологя. Пер. з англ. – К., 1999.
Грабовський С. ¶. ХХ столття та укранська людина. Виклики вдповд. – К.: Стилос, 2000.
Дюркгейм. 3. Социология, ее предмет, метод, предназначение. – М., 1995.
Злобна Олена. Особистсть як суб’кт соцальних змн. – К.: ¶н-т соцолог НАН Украни, 2004.
Злобна О., Тихонович В. Суспльна криза життв стратег особистост / НАН Украни. ¶н-т соцолог. – К.: Стилос, 2001.
Комаров В.С. Введение в социологию: Учебное пособие для высших учебных заведений. – М., 1994.
Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат, 1984.
Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967.
Людина суспльство (матерали з основ полтолог, соцолог). – Ужгород: Карпати, 1994.
Лукашевич М.П. Соцалзаця: виховн механзми технолог: Навч.-метод. посб. / ¶н-т змсту методв навчання. – К., 1998.
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спецальн та галузев соцологчн теор: Навч. посб. – К., 1999.
Маковецький А.М. Соцологя. – Чернвц, 2000.
Максимов С. Особистсть суспльство: Конспект лекц / Укр. юрид. акад. – Х., 1993.
Мд Джордж Г. Дух, самсть суспльство. З точки зору соцального бхевориста. – К.: Укр. Центр духовно культури, 2000.
Парунова Ю.Д. Концепции социализации человека ХХ века // Культура народов Причерноморья. – 2005. – Ж61. – С. 119–123.
Пча В.М. Предмет, структура, функц соцолог. – Львв, 1994.
Пча В.М. Соцологя: загальний курс. Навч. посб. – К., 1999.
Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соцологя: Посбник для пдготовки до спитв. – К., 2002.
Радугин А.А., Радугин К.А. Соцологя: Курс лекций. – М., 1996.
Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наук. думка, 1992.
Рущенко ¶.П. Соцологя: курс лекцй. – X., 1996.
Сморж Л.О. Особа суспльство (флософсько-психологчний аспект). – К., 2001.
Соцологя: Пдручник /За ред. В.Г. Городяненка. – К., 2002. – С. 9–29.
Соцологя: термни, поняття, персонал. Навчальний словник-довдник / За заг. ред. В.М. Пч. – К.; Львв, 2002.
Черниш Н. Соцологя. Курс лекцй. Конспект. – Львв: Кальваря, 1996. – Вип. 3.
Циба В.Т. Соцологя особистост: системний пдхд (соцально-психологчний аналз): Навч. посб. – К.: МАУП, 2000.
Якуба О.О. Соцологя: Навч. посб. для студ. – Х.: Константа, 1996.