Xreferat.com » Рефераты по социологии » Населення Бессарабії за урядовими переписами другої половини XIX ст. – початку XX ст.: історико-демографічний аналіз

Населення Бессарабії за урядовими переписами другої половини XIX ст. – початку XX ст.: історико-демографічний аналіз

Курсова робота

Населення Бессарабії за урядовими переписами другої половини XIX ст. – початку XX ст.: історико-демографічний аналіз


Зміст


Вступ

Розділ І Перший Всеросійський перепис населення 1897 р.: умови розробки та проведення

Розділ ІІ Населення Бессарабії за даними першого Всеросійського перепису 1897 року

2.1 Міське населення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад

2.2 Сільське населення краю: загальні та особливі риси

Висновки

Використані джерела і література


Вступ


Кількість і склад населення, динаміка розвитку - є факторами, що відображають багато явищ і процесів суспільного життя: рівень і темпи економічного та культурного розвитку, напрямок господарської діяльності, ступінь урбанізації, соціальну структуру суспільства. Але населення і його природній рух - це непасивні елементи історичного процесу. Не можна недооцінювати або переоцінювати любу динаміку, відривати її від інших сторін суспільного життя, уявляти самостійною силою. Шлях нерозривного кількісного та якісного розвитку народонаселення є найбільш концентрованим відображенням послідовного впливу минулого на сьогодення і останнього на майбутнє. Це робить обрану тему курсового дослідження актуальною.

Метою курсової роботи є дослідження складу населення Бессарабії в другій половини XIX ст. – на початку XX ст.

Поставлена мета досягається виконанням наступних дослідницьких завдань:

визначення змін в кількісному складі населення Бессарабії другої половини XIX ст. - початку XX ст.;

висвітлення (за урядовими документами) соціально – політичного та економічного становища провідних верств населення Бессарабії в означений час;

аналізу кількості населення і розподілу його за станами ;

Предметом дослідження курсової роботи є соціально – політичне становище населення Бессарабії.

Об’єктом дослідження є населення Бессарабії (в становому, національному та інших аспектах).

Теоретико – методологічного основою дослідження є загальні принципи об’єктивності і історизму. Основний метод викладення матеріалу – історично – проблемний.

Крім того використовувався метод порівняльного аналізу статистичних показників народонаселення Бессарабії.

Новизна роботи визначається тим , що на базі аналізу даних перепису 1897 року представлено цілісну картину кількісного складу народонаселення краю, з’ясовано динаміку зміни його кількості. Шляхом синтезу та аналітичного поєднання різних підходів, думок, узагальнень щодо теми, в курсовій роботі були подані висновки та судження, які допомагають більше розуміти досліджувану тему .

Хронологічні рамки роботи охоплюють період другої половини ХІХ – початок ХХ ст. ( починаючи з 50 –х років – до 1905 року). Це зумовлено тим, що відомості про кількість населення Бессарабії другої половини ХІХ ст. містяться в ревізіях ( Дев’ятій і Десятій) [ 1.1;1.2]. Перепис 1897 року допоміг зробити порівняльний аналіз даних другої половини ХІХ ст. з даними кінця ХХ ст. На 1905рік обробка усіх даних перепису була закінчена і опубліковані її кінцеві ркзультати.

Територіальні межі роботи охоплюють регіон , який включає в себе територію Бессарабської області (з 1873 року Бессарабської губернії), яка адміністративно поділялась на 8 повітів : Хотинський, Оргєєвський, Бєльцький , Сороцький , Кишинівський, Бендерський, Аккерманський і Ізмаїльський .Особлива увага звертається на два останні повіти, які історично складають Українське Подунав’є .

В ході нашого дослідження були використані різні джерела і література. Це архівні матеріали, збірники, наукові праці , монографії, брошури, періодичні видання і краєзнавчі нариси. Аналіз і синтез цієї літератури дозволив ретельно підійти до вивчення теми , проаналізувати кількість і склад населення Бессарабії, переглянути помилкові і хибні уявлення .

Джерельну базу дослідження складають архівні документи Відділу Державного Архіву в м. Ізмаїлі. В них містяться дані про чисельність і склад населення м. Ізмаїла , Білгород – Дністровський (Аккермана) , Кілії. [1.1,1.2,1.3] . Треба зауважити ,що різні архівні матеріали та статистичні дані про чисельність та соціальний склад населення ,іноді суперечать один одному.

Складнощі, що виникають при вивченні проблеми, пояснюються тим, що довгий час (до 1987 року) такі спроби навіть не робились. Статистичні данні про кількість населення Російської імперії, і Бессарабії як її складової частини, містяться у так званих ’’ревізіях’’ або ’’ревізьких казках’’. Документи відділу Одеського Державного Архіву в місті Ізмаїлі містять приклади таких ревізій за другу половину XIX ст. (а саме за 1850 і 1858р.) Цими справами відали міські управи міста Акермана, м. Ізмаїла. Використовуючи ці матеріали можна зробити висновок про загальну кількість населення, його етнічний склад, соціальне становище населення (вдови, сироти і т.д.), також про кількість грамотного і неграмотного населення. [1.3]

До джерел курсової роботи відносяться також «Записки Бессарабського областного статистического комитета» видані під редакцією Егунова А.Н. в 1864 – 1868 гг., які містять статистичні дані про кількість і склад населення Бессарабії починаючи з 1850 і по 1868 роки.[ 1.4, 1.5, 1.6]

Основним джерелом при написанні курсової роботи стали статистичні матеріали Першого Всеросійського перепису населення, який було проведено у 1897 р., завдяки чому нам вдалося скласти повну картину щодо народонаселення Бессарабії [1.8].

Відомості про населення Бессарабії міститься в чисельних працях істориків, етнографів, військових статистів України, Росії, Румунії, Молдови, Туреччини, інших країн. Для характеристики історіографії питання доцільно використовували проблемно – тематичний підхід.

Висвітленням питання про населення Бессарабії займалися такі вчені як Берг Л.С.[2.3,2.4], Жуков В.І.[2.7], Защук А.[2.8,2.9], Зеленчук В.С.[2.10] та інші. Один із дослідників історії Бессарабії Анцупов І.А. в своїй роботі „Русское население Бесарабии и Левобережного Приднестровья в конце XVIII – XIX в. (социально – экономический очерк )”[2.2] зазначає, що за даними обласного статистичного комітету, в 1862 р. в Бессарабії проживали 48822 росіян в містах і 19346 чоловік в селах. Ця цифра зафіксована після Паризького миру 1856 р., за яким від Росії було відторгнуто Подунав’є з містами Ізмаїл, Рені, Кілія, посад Вилкове, де проживали селяни, які в свій час прийшли з центральних губерній. Через 35 років, в 1897 р., перепис виявив в Бессарабії (вже з повернутим Подунав’ям за Берлінським трактатом 1878 р.) 156 тис. росіян. Але ця цифра на думку дослідження Ацупова І.А., трохи занижена. [2.2].

Певний внесок у вивчення населення Бессарабії зробив відомий вчений, уродженець м. Бендери Л.С.Берг [2.3,2.4] В своїй монографії „Бессарабія. Страна – люди - хозяйство”. в IV розділі дослідник Берг Л.С. докладно описує склад губернії (за повітами), аналізує етнодемографічну ситуацію. [2.3].

Більш повно і докладно Бессарабія була досліджена й описана на початку 60 – х років XIX ст. офіцером Генерального штабу А.Защуком в роботах „Бессарабская область”[2.8, 2.9] . На основі цих робіт в наступні періоди основує своє дослідження Жуков В.І. У своїй монографії „ Города Бесарабии 1861 – 1900гг.”[2.7], використовуючи дані Центрального Державного Архіву Молдови, він дає характеристику станів міського населення. Автором було зроблено аналіз чисельності населення Бессарабії в містах, соціального побуту тощо .

Інший дослідник, В.С. Зеленчук [2.10], вважаючи, що вища верства Бессарабії в ХІХ ст. була надзвичайно малочисельною, виділив декілька груп в регіоні, проаналізував динаміку змін у його внутрішній структурі. Називаючи рупташів, мазилів представниками правлячого класу, Зеленчук відносив їх до категорії привілейованого населення Бессарабії, що є доволі спірним питанням.

Серед досягнень української історіографії заслуговують на увагу праці з історії Українського Подунав’я О.М.Лебеденко і А.К. Тичини [2.13],[2.15]. Вони комплексно і цілісно охоплють основні віхи історії краю, зокрема історію ХІХ – початку ХХ ст. Особлива увага приділяється соціально – економічному розвитку, суспільно – політичному життю населення краю.

Мета і завдання дослідження визначили його структуру. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків. У вступі подано мету, завдання, хронологічні та територіальні межи дослідження, проаналізовано джерельну базу та історіографію курсової роботи.

В першому розділі „Перший Всеросійський перепис населення 1897р.: умови розробки і проведення ” – основна увага приділяється історії та передісторії перепису.

Другий розділ „Населення Бессарабії за даними Першого Всеросійського перепису населення 1897р.” – присвячений аналізу чисельного складу населення Бессарабії, його розміщенню по різним районам, опис міського і сільського населення, його національний склад.

В додатках містяться статистичні дані ,що були отримані при вивченні джерел і літератури з теми, а також карти: адміністративна, щільності та густоти населення.

Матеріал, зібраний в курсовій роботі, можна використовувати при підготовці до семінарських занять, а також як основу для більш широкого дослідження з цієї теми – написання дипломної роботи .


Розділ І Перший Всеросійський перепис населення 1897 р.: умови розробки та проведення.


До 1897 року, основою обліку населення Російської імперії були ревізії. Основна мета ревізій __ облік чоловічого населення, визнання кількості якого було необхідно . Перші ревізії, які проводилися на теренах Російської імперії не відрізнялися особливою об’єктивністю. Недостатня задоволеність ревізійним збором, для повного обліку населення залежала від багатьох причин. Серед головних слід визнати те, що ревізії піддавались лише оподатковані верстви населення. Що ж до жіночої частини населення – вони попадали до ревізьких листів лише частково. Ці дві умови достатньо свідчать, що повна чисельність населення не могла бути об’єктивно встановлена. З часом проведення ревізій, звісно, удосконалювалось, вводилися нові прийоми, й на кінець, після реформи 1861 року, до визначення кількості населення в країні були підключені адміністративно-поліцейські органи. Й хоча загальна кількість населення того чи іншого району була приблизно точною, - решта інформації не задовольняла ніяким статистичним вимогам. В першу чергу це відноситься до особливих ознак населення ( соціальне походження, освіта, віросповідання тощо) - вкрай необхідних для наукових досліджень. Таким чином, поступово, в другій половині ХІХ ст. назріла невідкладна задача проведення повного загального перепису населення Російської імперії.

Перші кроки в цьому напрямку були зроблені ще за часів Петра I, який в 1710 році наказав провести подушний облік населення. Ця спроба, на жаль, закінчилася фактичним провалом, і в кінцевому результаті привела до встановлення більш спрощеного способу ревізійного обліку, якій було проведено у 1718 році. Пройшло практично 200 років (орієнтир на 1905 рік, коли було опубліковано третій том ”Бессарабська губернія”).

Найбільш повну і достовірну інформацію про населення Бессарабії кінця XIX ст. дають матеріали Першого Всеросійського перепису населення, який було проведено 28 січня 1897 р. [ 1.8,7]. Перепис населення як процес - це прямий масовий статистичний облік населення, проведений з метою визначення його чисельності, складу і розміщення на визначений момент. Крім важливої інформації про демографічні і соціальні процеси в масштабі всієї країни, переписи несуть і коштовну інформацію про кожну людину - її учасника, його родину і родинні зв'язки, і в цьому плані є безцінним джерелом для генеалогічних досліджень.

Ідея необхідності термінової заміни існуючого поточного ревізького обліку населення постійною статистикою виникла ще в 50-і рр. XІX ст. У більшості європейських країн на той час основні дані про населення збиралися за допомогою одноразових загальних переписів, які для того часу були останнім словом статистичної науки. У ході тривалих дискусій, саме одноразовий загальний перепис було визнано найбільш адекватним засобом, який відповідає основним задачам статистичного обліку населення Росії. Однак безпосередньо до розробки детального проекту Всеросійського перепису населення приступили тільки в 70-і рр. ХІХ ст., після введення загальної військової повинності і постановки на порядок денний питання про скасування подушної податі.

Ініціатором організації та проведення перепису став видатний російський вчений, голова Центрального статистичного комітету Петро Петрович Семенов –Тян-Шанский у 1877 р. Для того щоб "познайомитися з населенням і вивчити його", а також "скласти точні поняття про всілякі умови народного життя" передбачалося провести одночасну (одноденну) перепис усього (незалежно від статі, віку, стану, національності і підданства) населення імперії (крім Фінляндії). [ 2.20]

Для того, щоб адекватно уявити собі інформаційний потенціал використання матеріалів перепису 1897 р. необхідно більш докладно зупинитися на історії її проведення й охарактеризувати процедуру обробки результатів. До кінця 1902 року Центральним Статистичним Комітетом були обнародувані відомості по 18 губерніям і обом столицям. Це був так званий „перший” зошит результатів перепису 1897 року. По 6 губерніям пізніше вийшов „другий” зошит результатів.

Центральний Статистичний Комітет, розуміючи значення переписних відомостей пропонував спочатку, широко використовувати їх. Однак, на задуману широку розробку даних перепису асигнованих кошт виявилося недостатньо. І в 1901 році з представників Державного Контролю, Міністерства Внутрішніх Справ і Фінансів було створено Особливу нараду, очолив яку Міністр Внутрішніх Справ, сенатора П. Н. Дурново. [1. 8,9]

Основним завданням Особливої наради було - встановити хід і розміри подальшої розробки матеріалів перепису, а також визначити розміри грошових витрат для закінчення цієї роботи. Нарада визнала програму Центрального Статистичного Комітету загалом досить широкою, значно звузило її у відомих частинах і розробила форми 25 окремих таблиць, - які й були запропоновані до виконання. При цьому, було визначено й термін (липень 1905 року), до якого обов’язково потрібно було виконати вказану роботу. На відміну від раніше прийнятого Комітетом плану, Особлива нарада ухвалила проводити підрахунки тільки наявного населення, без поділу його, як це робилось до цього Центральним Статистичним Комітетом, на постійне й тимчасово - перебуваюче.

Крім того було вирішено внести до всіх таблиць іноземних підданих, яких Комітет пропонував записати до переписних листів, окремо від російських підданих. Разом з тім, Особлива нарада визнала, що більш доречніше було б, якби отримані дані перепису були б розділені по губерніям, при цьому загальною книгою для кожної окремої території. Лише XX таблицю (зайняття населення) Комітет пропонував обнародувати по районах, тобто для цілого ряду відомих губерній разом, при цьому визначення, складу й кількості районів залишалися на вибір ЦСК.

Вказані Особливою нарадою зміни в системі й плані розробки перепису, змусили виробити новий план проведення робіт. При чому, більшість виконаної роботи в значній мірі підлягала переробці. Практично всю роботу по перепису потрібно було з 1902 року проводити майже з початку. [2.22] До 1905 року всі дані по губерніям були оброблені, але у відповідальних за розробку даних перепису, затвердилось переконання, що без загального обліку по Імперії, вся розробка не буда мати закінченого вигляду, й використання її результатів ( розпорошених по 119 окремих виданням), буде створювати значні труднощі для державних закладів, і для фізичних осіб.

Тому, було вирішено використати всі зусилля, щоб виправити цю помилку, не використовуючи однак нових кредитів, й опублікувати загальні відомості по всій Імперії. До видання були прикладені 44 картограми з діаграмами, що наочно обмальовували розподіл населення по певним ознакам. Картограми, виконані за моделлю редактора П. Бечаснова, дали можливість їхнього відтворення в тимчасовій друкарні перепису. З поміщених у першому томі картограм, чотири (з 41 по 44) відносяться до відомостей другого тому й були складені редактором С. К. Паткановим. [2.23]

Остаточне зведення даних всіх таблиць першого тому було виконано під керівництвом редактора П.А. Бечаснова. Він же склав короткий огляд всіх відомостей, які були розташовані в першому томі.

Під час проведення перепису було оголошено, що цей захід "не буде приводом ні для яких нових податків чи повинностей", а ціль акції - "ознайомитися з населенням і вивчати його", а також "скласти точні поняття про всілякі умови народного життя".

Одиницею спостереження було індивідуальне господарство. У містах на кожне господарство заводився окремий переписний лист.

Перепис ставив за мету врахувати три категорії населення: наявне, осіле (постійне) і приписне. Для перепису були підготовлені спеціальні переписні аркуші трьох видів:

форма "А" - для селянських дворів, що входили до складу громади;

форма "Б" - для власників садиб і хуторів, а також приватних будинків усередині селищ;

форма "У" - для городян.

Програма перепису містила в собі наступні соціально-демографічні характеристики для опитуваних:

1) прізвище, ім'я, по батькові чи прізвисько;

2) стать;

3) відношення до глави родини і глави господарства;

4) вік;

5) родинний стан;

6) положення чи звання;

7) місце народження;

8) місце прописки;

9) звичайне місце проживання;

10) відмітка про відсутність;

11) віросповідання;

12) рідна мова;

13) уміння читати;

14) заняття - ремесло чи посада, служба, окремо - головне і допоміжне.

Про кожного опитуваного збиралися відомості по 14 питанням, включаючи дані про прізвище (прізвисько) і та оцінку фізичних недоліків. От як ставилося питання, наприклад, про родинний стан: одружений, неодружений, вдівець, розлучений; про грамотність: а) чи вміє читати; б) де навчається, чи навчався, в) чи скінчив курс навчання?

Для загального керівництва переписом була організована Головна переписна комісія, яку очолив міністр внутрішніх справ. На комісії лежала надзвичайно відповідальна і складна робота: вироблення загальної програми перепису, всіляких інструкцій та настановлень щодо її проведення, бланків, відступів від правил. У губерніях переписом формально керували губернатори, а безпосередньо - переписні комісії. У повітах - поводирі дворянства і повітові переписні комісії. Лічильники підбиралися з грамотних запасних солдатів, вчителів і священиків. [2.20]

Перепис 1897 року являє собою єдине джерело достовірних даних про чисельність і склад населення Росії наприкінці XІX століття. Її результати були оброблені до середини 1905 року й опубліковані в двох томах, що містять 25 таблиць. Крім загальноімперських відомостей, підсумки перепису 1897 р. були опубліковані в 119 випусках по окремих губерніях.

Вартість перепису 1897 року склала для російської казни близько 7 млн. карбованців.

На відміну від хронологічно підходу попередніх ревізій, перепис не мав ніякого фіскального навантаження. Її проведення не було зв'язано з введенням нових чи переглядом старих податків, так само як і її результати не передбачалося використовувати у фіскальних цілях. Тільки майже через 20 років цей проект, із незначними змінами, був затверджений імператором Миколою ІІ. Згідно "Положенню про Перший загальний перепис населення Російської імперії", виданому у 1895 р., проведення перепису було призначено на 28 січня 1897 р.

Кожному опитуваному пропонувалося відповісти на ряд питань, що знаходились на зворотному боці листа.

Крім того, робилися відмітки про військову повинність і про фізичні недоліки. При заповненні переписного листа першим завжди вказували хазяїна, потім всіх інших членів родини стосовно нього: дружина, сини, дочки (чи діти по старшинству), чоловіки і дружини дітей, онуки, старі батько і мати, брати, сестри, племінники, дядьки, тітки і т.д. Для невісток, онуків і племінників існували додаткові вказівки про сімейне споріднення.

Перепис проводився в два етапи. На першому (підготовчому, грудень 1896 - січень 1897 р.), люди, що займалися переписом (для проведення перепису по всій країні було залучено більш 135 тис. чоловік) обходили господарства і заповнювали переписні аркуші, які потім проглядалися завідувачами переписними ділянками.

На другому етапі (основному, "критична дата" - 28 січня 1897 р.), відповідальні за перепис одноразово знову відвідували господарства, перевіряли і при необхідності коректували дані першого опитування. У містах застосовувався метод самообчисленя (у садибах і міських домоволодіннях, а також на заводах переписувач лише приносив, забирав і перевіряв переписні аркуші, а їхнє заповнення проводили відповідно власники, орендатори, власники), в сільській місцевості - метод опитування (переписні аркуші заповнювалися переписувачем при опитуванні кожного господарства). [ 2. 23]

Заповнені і перевірені первинні переписні аркуші надходили на переписні ділянки, і після уточнення відправлялися в губернські і центральний статистичний комітет. Обробка даних перепису, у тому числі з використанням так званих "машин Голлерита" - рахунково-табличні машини (винахід Германа Голлерита), в цілому зайняла більш 8 років. Публікація підсумків перепису почалася вже у 1898 р. [2. 20 ]

Усього за 1898 - 1905 р. було випущено 117 томів по-губернських підсумків (по 89 губерніям) і двотомний "Загальний звіт по імперії результатів розробки загального перепису населення...". [1.8, 10]

Ступінь об’єктивності отриманих даних у вітчизняній історіографії традиційно оцінюється як порівняно високий, матеріали перепису активно використовуються в конкретно-історичному й інших суміжних дослідженнях. Втім, і матеріали перепису 1897 р., розуміється не позбавлені окремих помилок і неточностей. Так, наприклад, учасник і один з критиків перепису А. Котєльніков, у результатах знайшов калмиків, що кочують по Московській губернії; одружених серед малолітніх, а також киргизів католицького віросповідання.

Зрозуміло, першорядне значення дослідження мають не опубліковані зведені результати перепису, що представляють собою загальну кількісну і якісну характеристику населення Російської імперії в цілому, а первинні переписні аркуші, що містять цікаву інформацію про кожну окрему людину, яка проживала на території імперії в 1897 р. У переписних аркушах зафіксовані часом унікальні відомості про біографію людини, його соціальний статус, склад родини.

Первинні переписні аркуші перепису 1897 р. порівняно добре збереглися, що сприяє активізації їхнього використання в історичних дослідженнях. Як правило, перші екземпляри переписних аркушів направлялися в Головну переписну комісію , другі екземпляри залишалися в губернських земських управах, а треті - у волосних правліннях.

Перепис 1897 року сповна виправдав сподівання її організаторів, проте практично відразу ж було поставлено питання про необхідність проведення нового загального перепису. Після тривалих обговорень другий всеросійський перепис населення було призначено на 1915 рік, однак Перша світова війна перешкодила його проведенню.


Розділ ІІ Населення Бессарабії за даними першого Всеросійського перепису 1897 р.


2.1 Міське населення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад


Соціально-економічний та політичний розвиток Бессарабії наприкінці ХІХ ст. значною мірою залежав від 3-х основних факторів : перебування краю в орбіті імперської політики російського царизму; прискорений розвиток капіталізму в сільському господарств; поліетнічний склад населення. За умовами Паризького мирного договору (1856р.), яким закінчилась Кримська війна, південна частина Бессарабії – Ізмаїльський, частина Кагульського і Акерманського повітів – була передана Молдавському князівству, а гирло Дунаю опинилось під владою Туреччини .Тільки в 1878р., за умовами Лондонського договору ці землі були повернені Росії.

За даними перепису 1897р. основну частину населення Акерманського та Ізмаїльського повітів складали українці і росіяни за ними йшли болгари, молдовани, німці, угорці тощо. [1.8,22.]

Наприкінці ХІХ ст. в адміністративному відношенні Бессарабська губернія розподілялася на 8 повітів: Кишинівський, Аккерманський, Бендерський, Бельцький, Ізмаїльський, Оргєєвський, Сорокський, та Хотинський. В губернії нараховувалось 12 міст: 8 повітових і 4 безповітових ( міста: Болград , Кілія , Кагул , Рені). Важливим показником економічного, політичного, соціального розвитку Бессарабії в другій половині XIX ст. було подальше збільшення чисельності населення й приоритетний розвиток міст. Загальний економічний підйом (особливо після реформи 1861 року), а також будівництво залізних колій, викликало швидкий розвиток багатьох міст Бессарабії. Найбільший розвиток отримали такі міста як Кишинів, Бельци, Бендери, Акерман, Ізмаїл, Рені. В Кишиневі за переписом 1897 року нараховувалось більше 108,5 тис жителів (див. додатки)[ 2.12,550]

Загальна кількість населення Бессарабської губернії, за даними перепису 28 січня 1897 року, становила 1.935.412 чоловік обох статей - 991.239 чоловіків та 994.173 - жінки. У містах на 100 чоловіків приходилося 93 жінки, у селах на 100 чоловіків - 95 жінок. [1.8]. Аналізуючи кількісний склад населення по повітах ми знаходимо наступні відомості:

У Кишинівському повіті - 279,657 чол.,

в Акерманському – 265,247 чол ;

Бендерському - 184,915 чол;

Бельцькому –211,448 чол.;

Ізмаїльському - 244,274 чол.;

Оргєєвському - 213,478 чол.;

Сорокському - 218,861 чол.;

Хотинському - 307,532 чол.,

Таким чином перше місце, по абсолютній кількості займає Хотинський повіт, друге – Кишинівський. За щільністю останнє місце –Ізмаїльський.

Загальна щільність населення в Бессарабії наприкінці ХІХ ст., не в приклад сьогоднішньої (123 чол. на 1 кв. в.), складала усього близько 50 жителів на 1 кв. в. .

За даними дев'ятої ревізії в 1851р. у Кишиневі нараховувалося 58.849 чол. Про населення міста за 1856р. у статистичних таблицях приводиться цифра 63.469чол., а за 1859р. - 85,5тис.чол. [1.5, 26-27 ]

З 1856р. по 1861р. різко зросло населення Акермана (з 22,5 тис.чол до 42,6тис.чол). Таке значне і швидке збільшення населення, скоріш за все, треба пояснити осіданням в місті жителів півдня Бессарабії, що на той час відійшла до Молдавії. Дані архівних джерел підтверджують цей факт [1.1,1.2,1.3] . Акерман за кількістю населення в 1861р. займав друге місце після Кишинева. Наступними були міста: Бендери, Хотин, Бельци, Сороки, Оргієв. За даними десятої ревізії, у 1861р. населення м. Бельци складало 5.859 чол. Ця цифра, однак, не узгоджується як з даними про населення міста за попередні роки (у 1856р. населення м. Бельци, за даними ряду джерел, складало 6,6тис.чол. [1.4, 65], а також з показниками за 1861р., що знаходяться в інших джерелах [1.6, 27]. Тому на наш погляд, більш вірною є дані про населення міста за 1861 рік, які наводить в своєму дослідженні історик Жуков В.І, що складають 8,9 тис. чоловік.

Аналізуючи дані попередніх років (1861), які наведені дослідником Жуковим В.І [2.7,68] можна прослідкувати динаміку збільшення кількості населення.

Кишинів - 93359 чол.

Ізмаїл - відійшов до Молдовського князівства (за Паризьким мирним договором 1856)

Акерман - 42675 чол.

Хотин - 17315 чол.

Бендери - 22115 чол.

Рені - місто відійшло до Молдовського князівства

Кілія - місто відійшло до Молдовського князівства

Бельци - 8900 чол.

Оргєєв - 4747 чол.

Сороки - 5739 чол.

Кагул - до Молдовського князівства .

Усього в містах Бессарабській губернії на кінець 1861 року мешкало - 194,850 чол. [1.4, 26]

Віковий склад міського та сільського населення , за переписом 1897 року, подано в числах і відсотках по десятиріччям, й по віковим групам для кожної статі окремо. Як вказують ці дані , найбільший відсоток, а саме 28,3% припадає на наймолодший вік - до 10 років. Наступна за кількістю група - підлітки у віці до 19 років – 22,8% і т. д. Ця закономірність порушується в містах, де відсоток чоловіків у віці від 20 до 29 років вище (21,3%) ніж у віці від 10 до 19 років(20,5%). До 40-річного віку в губернії спостерігається чисельна перевага жіночого населення над чоловічим, але в містах ця перевага на користь чоловіків, крім вікової групи від 20 до 29 років. [1.8, 15]

Осіб , довгожителів - 100-літнього й більш похилого віку - в губернії зареєстровано 334 обох осіб, з них 194 чол. і 140 жінок. В містах з таким віком мешкало 87 чол., решта - в повітах. [ 1.8, 17]

Смертність у містах була вище, ніж у селі. Факти всіх дослідників підтверджують це. [2.1,24;2.7,68] Смертність сильно зростала у неврожайні роки та у період епідемічних захворювань, що були доволі часто в Бессарабії. Епідемія чуми приходилася на 1856 р. Один із сучасників, відзначаючи високу смертність у містах, писав, що можна привчитися дивитися на смерть спокійно. [2. 7, 70]

На надприродне зростання населення, як ми вже зазначали, впливали безумовно, , і інші причини: епідемічні захворювання, неврожаї. Не можна не враховувати і того, що з числа міського населення, що збільшилося в Бессарабії в основному за рахунок переселенців, вмирало багато сторонніх бідняків.

Відзначаючи причину повільного природного росту населення міст, треба мати на увазі той факт, що на зниження приросту впливало також і відходництво. Воно мало місце в міському житті

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: