Xreferat.com » Рефераты по строительству » Способи намазування стелі кельмою з сокола розчином

Способи намазування стелі кельмою з сокола розчином

легко визначити виробіток робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 4.1. м2 нанесення ґрунту Нч = 20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме Нв=4.1./Нч= 4.1./20 = 5м2, а змінна норма виробітку на одного робітника 5-8 = 40 м2.

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицювальної плитки (4.1. х 4.1. мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год • 4.1. м2 = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год — норма часу наклеювання плитки.

Якщо технічно обґрунтовані норми дають змогу визначити кількість якісно витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють її якість, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності) працівника і складності роботи.

Основними елементами тарифної системи є: тарифно-кваліфікаційний довідник — основа всієї тарифної системи. У ньому всі види робіт у виробництві розподілено за розрядами залежно від їхньої складності, з характеристикою робіт, що є основою тарифікації і визначення кваліфікації працівників при порівняльному оцінюванні виконаних робіт. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у будівництві й ремонтно-будівельних роботах, установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт, а також вимоги, що ставляться до робітника-будівельника для присвоєння йому кваліфікаційного розряду. Для більшості професій будівельних працівників передбачається шість розрядів кваліфікації;

тарифна сітка — це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розрядів) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт — співвідношення (число), що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 6 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 (~ 1,8) раза кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже, його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину (годинні ставки), за день (денні ставки), за місяць (місячна ставка).

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90 % будівельників.

Основна форма оплати праці — пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира, весь будинок).

За відрядно-преміальної системи, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюють від 0,5 до 3 % відрядного заробітку за нарядом за кожний відсоток скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддасться обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.


9. Охорона праці


У сучасних ринкових умовах на виробництві дедалі більше впроваджуються передові технології, нові матеріали, машини, механізми, автоматизовані лінії. Полегшуючи працю, підвищуючи її продуктивність, вони водночас несуть у собі небезпеку для життя та здоров'я працівників — ось чому питанням охорони праці в нашій країні приділяється першочергова увага. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про охорону праці». Він має вагоме соціально-економічне значення, оскільки торкається життєвих інтересів громадян України і насамперед молоді, адже під час виробничої практики щорічно травмується чимало учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Система правових норм, які регулюють охорону праці, передбачається будівельними нормами і правилами «Техника безопасности в строительст-ве» (СНиП ІП-4-80), а також державними стандартами.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини у процесі праці.

Кожна будівельна організація щороку складає плани заходів щодо охорони праці, а також колективний договір, згідно з яким працівники мають право на:

здорові й безпечні умови праці;

відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

матеріальне забезпечення як соціальне страхування через старість, хворобу, у разі втрати працездатності, а також безробіття;

об'єднання у професійні спілки;

розв'язання колективних трудових конфліктів.

За загальний стан охорони праці на будівництві об'єкта відповідають начальник і головний інженер тресту або управління. Охорона праці на будівництві охоплює:

умови праці;

правила техніки безпеки на будівельному майданчику;

правила техніки безпеки під час безпосереднього виконання певних будівельних робіт;

протипожежні заходи на будівництві;

гігієну праці й виробничої санітарії;

першу допомогу у разі нещасних випадків;

охорону праці учнів на будівельних об'єктах.

Контроль за виконанням правил техніки безпеки і здійсненням організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів щодо запобігання випадкам травматизму і професійним захворюванням покладено на осіб, призначених адміністрацією будівництва з-поміж інженерно-технічного персоналу, а також громадських інспекторів. Ці працівники контролюють виконання наказів, інструкцій, розпоряджень з питань техніки безпеки, проводять інструктажі робітників, беруть участь у періодичних випробуваннях машин, механізмів, приладів, риштувань, а також працюють у комісіях, що розслідують причини аварій і випадки травматизму на будівельному майданчику.

У професійно-технічних навчальних закладах за загальний стан охорони праці навчального закладу відповідає директор, за безпосередню роботу щодо заходів з питань безпеки праці учнів, пожежної безпеки та гігієни праці — заступник директора з навчально-виробничого процесу. За охорону праці в навчальних майстернях відповідає старший майстер та майстри виробничого навчання.

Державний нагляд за станом охорони праці в будівельних організаціях здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України і органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону пращ здійснює Генеральний прокурор України.

Раніше в Україні управління охороною праці ґрунтувалося на галузевому принципі. Керівництво галузі опікувалося своїми підприємствами, забезпечувало їх матеріально-технічними засобами охорони праці, розробляло галузеву нормативно-правову документацію, контролювало виконання її вимог. У сучасних умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці передбачає взаємну відповідальність держави, власника підприємства і працівника за створення й забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Умови праці на підприємстві

У разі влаштування на роботу працівник має бути проінформований власником про умови праці на підприємстві, про наявність на робочому місті, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунено, та про можливі наслідки їх впливу на здоров'я; про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Умови праці — це сукупність чинників виробничого середовища і виробничого процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.

Працездатність — це здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовкою.

Умови праці характеризують: стан безпеки технологічних процесів, роботи механізмів, машин, устаткування та інших засобів виробництва; стан засобів колективного та індивідуального захисту; санітарно-побутові умови; характер робіт, пов'язаних з фізичною витратою праці (легкі роботи, роботи середньої важкості, важкі роботи); наявність шкідливих та небезпечних чинників; незручність пересування та поза працюючого (робота стоячи і робота сидячи); відпочинок тощо.

Небезпечний виробничий чинник — це чинник, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травми або іншого раптового ушкодження, погіршення здоров'я.

Шкідливий виробничий чинник — це чинник, вплив якого на працюючого спричинює професійне захворювання.

За впливом на людину шкідливі та небезпечні чинники поділяють на такі:

фізичні (шум, вібрація машин, механізмів; загазованість,запиленість повітря);

хімічні (токсичні, мутагенні, шлунково-кишкові, шкірнонаривні);

біологічні (дія бактерій, вірусів, грибків);

психофізіологічні (фізичні й нервово-психічні навантаження та одноманітність і монотонність праці).

Ураховуючи фізичні, фізіологічні і психологічні особливості неповнолітніх, їм надаються додаткові гарантії у сфері трудової діяльності. Так, забороняється брати на роботу осіб, які не досяг-ли 16 років. Однак проходити виробничу практику


10. Правила техніки безпеки


До опоряджувальних робіт, які складаються як із «мокрих», так і «сухих» процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

- професійну підготовку;

- попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я України;

- вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам'яних поверхонь, розрізуванні та натягуванні металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов'язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам'ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев'яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошлі-фовують і міцно з'єднують з інструментом. Ручки терок і напів-терків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1 чайна ложка на 1 склянку кип'яченої води) і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора раза більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв'язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

ПРОТИПОЖЕЖНІ ЗАХОДИ НА БУДІВНИЦТВІ

Відповідальність за стан і організацію протипожежної безпеки на будівельних об'єктах тресту або іншого будівельного об'єднання покладається на заступника начальника тресту (управління) по кадрах і побуту або виконавця робіт (виконроба), на останнього обов'язок покладається наказом по тресту. Контроль за додержанням правил протипожежної безпеки на будівництві здійснюють Управління державної пожежної охорони МВС України і члени добровільних протипожежних формувань, які повинні створюватись на кожному будівельному об'єкті.

Причинами пожежі можуть бути: несвоєчасне прибирання з робочого місця відходів легкоспалимих матеріалів (стружка, обрізки шпалер, ганчір'я тощо); неправильне зберігання легкозаймистих матеріалів (бензин, оліфа, мастика» смола тощо); необережне поводження з вогнем у вогненебезпечних місцях, несправність електропроводки та електрообладнання тощо.

Горіння — це хімічний процес взаємодії горючого матеріалу з киснем повітря, внаслідок чого виділяється велика кількість тепла. Але для того, щоб матеріал загорівся, його треба нагріти до певної температури займання, яка для кожного матеріалу різна. Такі матеріали, наприклад, як бензин, ацетон, оліфа, займаються при більш низьких температурах, ніж деревина і вугілля. Температура займання залежить від природи матеріалу, вмісту кисню у навколишньому просторі, атмосферного тиску, вологості повітря і матеріалу та інших причин.

Вогненебезпечність будівельного матеріалу залежить від його температури займання і умов, за яких він зберігається. Деякі матеріали (тирса, вугілля, будівельне сміття з відходів органічних речовин) здатні за певних умов, особливо при підвищенні навколишньої температури по сямояаймання, шо часто призводить до виникнення пожеж. Тому на будівництві матеріали потрібно зберігати так, щоб не спричинити до підвищення температури матеріалу і його займання.

Крім займання, пари летких речовин (бензин, ацетон тощо) у певній суміші з повітрям викликають вибух, який може статися внаслідок іскри від вогню, тертя, удару та з інших причин.

За ступенем вогнестійкісті всі матеріали і будівельні конструкції поділяють на горючі, важкогорючі і негорючі.

Горючі матеріали (деревина, толь, картон, лак, мастика, розчинники) займаються від вогню і продовжують горіти або тліти навіть після усунення джерела вогню.

Важкогорючі матеріали (волокниста суха штукатурка, фіброліт, повсть, змочена у глині, тощо) горять або тліють тільки при наявності джерела вогню. Якщо ж усунути його, то горіння матеріалу припиняється.

Негорючі матеріали (природні і штучні кам'яні матеріали, сталь, бетони тощо) при високих температурах не займаються і не тліють.

Під час організації будівельного майданчика і розміщення на ньому будівельних матеріалів треба залишити спеціальні проїзди для пожежних машин. Від території будівництва до магістралі прокладають дорогу з твердим покриттям. Для проїзду пожежних машин уздовж будівель понад 18 м завширшки повинні бути зроблені проїзди з двох поздовжніх боків, а понад 100 м завширшки — з усіх боків будови. Відстань від краю проїжджої частини до стін будівель не повинна перевищувати 25 м.

Перед початком будівництва будівельний майданчик слід забезпечити водою. Воду підводять від міської водопровідної мережі і встановлюють один або декілька пожежних гідрантів. Якщо водопровідної мережі немає, то можна користуватись природними водоймами, до яких треба зробити автотранспортні під'їзди.

Для зберігання легкозаймистих матеріалів на території будівельного майданчика обладнують підземні або напівпід-земні склади, в яких водночас може зберігатись не більше 5 м3 цих матеріалів. Лісоматеріали можна складати на відстані не менше 24 м від будинку, що зводиться. Для тимчасового зберігання відходів легкогорючих матеріалів на території будівництва встановлюють металеві ящики з кришками або викопують спеціальні ями.

На будівельному майданчику слід обладнати протипожежний пост. Тут мають бути: щит з протипожежним інструментом (лопати, ломи, вогнегасники тощо), пристрій для подавання тривоги звуком, ящик з піском і бочки з водою.

В усіх вогненебезпечних місцях вивіщують попереджувальні написи: «Палити заборонено», «Вогненебезпечно» тощо.

Під час роботи з електроінструментом плиточник має дотримуватись правил безпеки праці, працювати в захисних окулярах та рукавицях.

(підвищеної вологості. Більш безпечним, за умов додержання відповідних правил техніки безпеки, вважається струм з напругою 12—36 В.

До роботи по обслуговуванню будівельних машин і обладнання з електроприводом допускаються особи віком від 18 років. Вони проходять попередній і періодичні медичні огляди у строки, встановлені органами охорони здоров'я України. Особи, допущені до роботи з машинами з електроприводом, повинні мати кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче II, а допущені до роботи з ручним електроінструментом — І. Особи, що мають І кваліфікаційну групу, проходять інструктаж через кожні 3 міс. Для контролю за електробезпекою організації призначають відповідального інженерно-технічного працівника.

Пульти управління машинами, а також пускові пристрої (рубильники, магнітні пускачі), віддалені від машин, що працюють від електродвигунів, повинні знаходитись у спеціальних шафах або ящиках, які закриваються на замок. Пробкові запобіжники мають відповідати певній силі струму.

Корпус електродвигуна слід заземлювати, якщо він працює при напрузі більше 36 В. Проводи і кабелі, що підводять до машини електричний струм, повинні бути добре ізольовані. Після закінчення робочого дня, а також у вихідні і святкові дні на території будівництва вимикають і закривають на замки всі пускові пристрої до машин.

Під час роботи з ручним електроінструментом слід додержуватись таких правил техніки безпеки:

до початку роботи привести в порядок спецодяг;

уважно оглянути електроінструмент, перевірити ізоляцію кабеля і заземлити корпус інструмента;

під час роботи стежити за справністю кабеля і проводів, не допускати їхнього перекручення та перегрівання електродвигуна;

працюючи у вологих місцях, користуватись гумовими рукавицями і чобітьми (при цьому напруга не повинна бути вище 36 В);

замінювати будь-які деталі тільки після зупинки інструмента і вимкнення вилки з розетки;

під час перенесення інструмента тримати його тільки за ручки або корпус, а не за кабель;

не відходити від робочого місця, якщо інструмент увімкнений в електричну мережу;

не працювати з механізованим інструментом з приставних драбин.


Перелік використаної літератури


Добровольский Г.М. Штукатурні і облицювальні роботи: Підручник для учнів проф.- техн. навч. закладів освіти.-К.: Техніка, 1997.-304с.: іл.

Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч. закладів освіти.— К.: Техніка, 1997.— 304 а: іл,-Бібліогр.: с 296.

Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006. – 495с.: іл.

Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. – К.: Вища освіта, 2003. – 384 с.: іл.

33

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: