Xreferat.com » Рефераты по таможенной системе » Митна політика України

Митна політика України

і сьогодні, у чому вже пересвідчилася й Україна (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо). За підрахунками фахівців МЗЕЗТоргу, з 1992 р. українські підприємства втратили від антидемпінгових санкцій 1-1,5 млрд дол. США. На осінь 1999 р.13 країн світу за 26 товарними групами здійснювали проти України понад 100 антидемпінгових розслідувань. Всупереч вимогам економічної безпеки України світові фінансові організації й іноземні торговельні партнери нав’язують їй такий безпрецедентно лібералізований режим зовнішньої торгівлі, який в умовах кризи внутрішнього ринку відкладає на невизначений термін повноцінну участь країни у європейському і світовому поділі праці. Як засоби протекціонізму розглядаються також класичні важелі економічного регулювання - політика валютних курсів та облікових ставок. Проте конкуренція як основа ринкової економіки існуватиме завжди, лише зміщуючись з міждержавного на міжкорпоративний рівень.

Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємопов’язаних, обгрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах. На думку авторів, стратегію економічного протекціонізму доцільно розуміти як комплекс заходів щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку України. Відповідно до цього принципу стратегія економічного протекціонізму спрямована на такі заходи: не створювати для виробників "тепличні" умови, але забезпечувати нормальні можливості для господарської діяльності та рівноправної конкуренції; забезпечити термінове відновлення місткості внутрішнього ринку; припинити практику невиконання державою зобов’язань перед власним населенням та підприємствами; забезпечити реалізацію факторних переваг України; враховувати у практичній діяльності соціально-економічні та політичні особливості України. Комплекс заходів економічного протекціонізму повинен включати: - інституційно-правовий протекціонізм (захист власності та прав власників, захист інвестицій, максимальне спрощення процедури започаткування бізнесу, юридичне забезпечення розвитку ринкових інститутів); - монетарний протекціонізм (захист стабільності грошового обігу та системи розрахунків, стимулювання капіталотворення, забезпечення господарської діяльності достатнім обсягом платіжних засобів та кредитних ресурсів); - фіскальний протекціонізм (податкове стимулювання пріоритетних секторів економіки, бюджетне стимулювання економічної активності); - ціновий протекціонізм (зниження тарифів на продукцію природних монополій, встановлення обмежень рентабельності на основні витратоутворюючі товари); - соціальний протекціонізм (захист і підвищення доходів та стандартів споживання населення); - зовнішньоекономічний протекціонізм (захист внутрішнього ринку від нерівноправної конкуренції з боку імпортних товарів із застосуванням механізму митних тарифів, квот, антидемпінгових процедур, технічного регулювання тощо).

Свобода зовнішньої торгівлі Практично для всіх країн з перехідною економікою характерні фундаментальні дилеми в сфері організації становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи, і зокрема кардинальне питання: протекціонізм чи свобода торгівлі? Ці дилеми були значно загострені внаслідок того, перехідний до ринкової системи процес протікає в умовах більш широкого і масштабного загальносвітового трансформаційного процесу - в напрямку створення глобальної економіки, що базується на новітніх інформаційних технологіях та всеосяжній транснаціоналізації процесів виробництва і обміну. В економіко-історичному аспекті цікаво порівняти етап переходу від централізованої командної соціалістичної економіки до ринкової з періодом становлення буржуазних (тобто розвинутих ринкових) відносин в Західній Європі. В той період, як відомо, панували концепції меркантилізму - з апеляцією до доволі сильного обмежувального впливу держави у сфері зовнішньої торгівлі, протекціонізму заради отримання активного сальдо торгового балансу. І тільки коли процес первісного нагромадження було в основному закінчено і на порядок денний висунулись проблеми створення оптимального середовища для функціонування розвинутих капіталістичних відносин, на зміну обмеженості меркантилізму з його протекціоністською схильністю прийшла концепція вільної торгівлі.

Сутність концепції вільної торгівлі в її рікардіанському трактуванні узагальнено полягає в тому, що будь-яка країна, незалежно від рівня розвитку, структури та ефективності виробництва та інших чинників, включаючись в міжнародну торгівлю, отримує вигоду, якщо спеціалізується на виробництві та продажі товарів, відносно яких має порівняльну перевагу, тобто виробництво яких в країні коштує відносно дешевше. Оскільки такі відмінності в національній продуктивності праці у розрізі окремих товарів вважались малорухомими і ніби такими, що природно склалися, то логічно напрошувався висновок: найкраща політика держави у сфері зовнішньої торгівлі - це політика повного невтручання. Парадоксально, що саме це трактування переваг вільної торгівлі і сьогодні часто фігурує як теоретичне обґрунтування необхідності швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі за умов переходу від централізованої планової до ринкової системи.

Разом з тим слід відмітити, що М. Портер відмовився взагалі від терміну “порівняльні переваги", замінивши його більш широким поняттям - “конкурентні переваги". Останні, згідно з його теорією, визначаються складною системою (ромбом) факторів, що включає в себе параметри факторів, параметри попиту, розвиток споріднених та підтримуючих галузей, стратегію фірм, їх структуру та суперництво. В цій конструкції факторні переваги є не тільки лише одним з компонентів конкурентної переваги, але й самі є в більшій мірі такі, що створюються, а не є первісно даними перевагами. Інші дослідники, оперують обома термінами - порівняльними та конкурентними перевагами, проте вони розглядаються у динамічному контексті, як фактори, що еволюціонують. Така зміна акцентів у поясненні механізмів зовнішньоекономічної діяльності логічно призводить до необхідності переглянути й своє відношення до концепції свободи торгівлі та її застосування до умов перехідних економічних систем. З одного боку, зростаючий динамізм змін на світових ринках та структур світової економіки в цілому пред’являє підвищені вимоги до швидкості прийняття рішень, часу, протягом якого у найбільш оптимальному місці, незалежно від національних кордонів, можуть бути сконцентровані необхідні фактори виробництва.

З іншого боку, розвиток найбільш передових секторів світової економіки, пов’язаних з інноваціями, розширення та поглиблення поділу праці в цих сферах, об’єктивно не може здійснюватись поза сприятливим середовищем, яке активно формують національні уряди. І в цьому смислі лібералізація зовнішньоекономічної діяльності перестає бути самодостатнім фактором економічної ефективності. Отже, для умов переходу до ринкових відносин може бути цілком виправданим застосування концепції обмеженого, тимчасового протекціонізму, активно спрямованого на здійснення кардинальної економічної модернізації, інновацій і створення тим самим потенціалу міжнародної конкурентоспроможності економіки країни. Безумовно, значне прискорення процесу глобалізації економіки в 1990-х роках накладає істотний відбиток на формування стратегії розвитку перехідних економік в цілому та їхньої зовнішньоекономічної стратегії зокрема. Воно безпосередньо пов’язане із значним проривом, досягнутим в галузі лібералізації і міжнародного регулювання світової торгівлі, що є наслідком багатосторонніх домовленостей в рамках Уругвайського раунду переговорів ГАТТ та наступних угод в рамках створеної Світової організації торгівлі (СОТ).

Наслідком світової фінансової кризи може стати відновлення протекціонізму на міжнародному рівні однією з перших "жертв" якого може стати Україна.

Падіння попиту на стандартизовані та низькотехнологічні товари в світі, наслідком чого стало і падіння цін по ряду позицій на світових ринках (сталь, нафта, продукти хімії, кольорова металургія), вимагає від урядів держав-імпортерів вживання заходів для підтримки національного виробника. Одним з діючих і перевірених інструментів є протекціонізм, який в теперішній ситуації проявлятиметься в прихованій формі.

Класичним протекціонізмом є тарифні бар'єри на ввезення певного товару в країну. Проте такі заходи можна було практикувати раніше, наприклад, тарифний протекціонізм використовувався розвиненими країнами в період після першої і другої світових війн. На сучасному етапі тарифний протекціонізм забороняється правилами ВТО і навряд чи може набути широкого поширення. На зміну йому приходить не тарифний протекціонізм, а прихований, посилювання якого стало помітним в останні місяці. Річ у тому, що густонаселені та малорозвинені країни, що мають чималі сировинні ресурси, в період падіння світових цін на певні види товарів в змозі запропонувати їх на світовий ринок за цінами нижчими, ніж країни з високорозвиненими і технологічними виробництвами. Причини цього слід шукати не лише в самій побудові ланцюжка виробництва, але і в соціальних гарантіях, які несуть на собі підприємства розвинених країн, на відміну від тих, що розвиваються.

В умовах ситуації, що склалася, відзначимо, що країни Європи та США легко можуть захистити своїх товаровиробників простим посиленням нетарифних бар'єрів, наприклад, шляхом встановлення жорсткіших вимог до якості, а оскільки їх промисловість найтехнологічніша в світі, то адекватні заходи до цих країн мало хто зможе вжити. Крім того, у них залишається такий інструмент, як антидемпінгове розслідування, на період якого встановлюється додаткова антидемпінгова митна ставка, розрахунок якої залежить від рівня передбачуваного демпінгу, тобто заниження вартості виробництва в порівнянні з ринковою ціною. І мало ймовірно, що когось зупинить дана, але нічим не підкріплена, обіцянка на саміті G-20 відносно неповернення до протекціонізму.

З іншого боку спостерігається і "охолодження" економіки Китаю, який займає перші місця, зокрема, по виробництву сталі та вугілля. Масштаби виробництва цієї держави впливають на світові ціни по ряду позицій. В той же час, собівартість виробництва продукції в Китаї є істотно нижчою не лише собівартості виробництва в розвинених країнах, але і в країнах СНД.

Розглядаючи на цьому фоні українську промисловість, слід зазначити, що розвинені країни мають досить можливостей для повного закриття ввезення продукції з України, а ми, в свою чергу, не в змозі конкурувати з Азією за цінами. Україна має технології виробництва на рівні промислових країн, що розвиваються, але собівартість цього виробництва істотно вища. Зростання українського експорту по ряду груп в основному забезпечувалося динамічним зростанням країн Азії, внутрішній ринок яких "з'їдав" все дешево вироблене.

Першими серед експортерів України під удар попали металурги та хіміки. Але падіння світових цін, нижче за прийнятний рівень, для експортерів було лише початком. Китай має намір скасувати експортні мита на сталеву продукцію, а 13 листопада Європейська комісія збудила антидемпінгове розслідування відносно імпорту прямокутних і квадратних труб походженням з України, Білорусі, Туреччини. І це лише початок боротьби за національного виробника.

Таким чином, в умовах кризи українські експортери найвірогідніше втратять частину ринків і будуть вимушені звужувати спеціалізацію виробництва на експорт.

У поточній ситуації експортери без допомоги держави не в змозі будуть впоратися з системною кризою. Основний упор державної політики має бути направлений на обмеження імпорту продукції, аналоги якої виробляються в Україні. Також важливою є державна підтримка експортних галузей на найвищому рівні, у формі договорів на взаємовигідних умовах з урядами країн, які імпортують продукцію подібну до тієї, що виробляється в Україні. Слід врахувати, що правила СОТ забороняють прямі дотації, які безпосередньо впливають на собівартість продукції.


Теоретичне питання 3. Європейський союз як приклад регіонального митного угруповання


1 липня 2008 року Європейський Союз святкувала 40 років створення свого митного союзу.1 липня 1968 року він об’єднав шість країн-фундаторів: Бельгію, Італію, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччину та Францію. Нині у розширеному ЄС вже 27 національних митних адміністрацій діють як одна, щоб захистити здоров’я й безпеку європейців і полегшити торгівлю. З цієї нагоди Європейська Комісія створила спеціальний сайт, який детально розповідає про історію й сьогодення митного союзу ЄС.

Митний союз ЄС означає:

немає митних зборів на внутрішніх кордонах між державами ЄС;

спільні мита на імпорт з-поза меж ЄС;

спільні правила визначення походження для товарів з-поза меж ЄС;

спільне визначення митної вартості товарів.

Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС формувалася поступово. У 50-ті роки в межах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) почався процес усунення кількісних обмежень у взаємній торгівлі європейських країн. Римські угоди 1957р. поставили за мету поступову ліквідацію імпортних обмежень у взаємній торгівлі, створення митного союзу та спільного ринку.

Принципи вільного руху товарів між країнами ЄЕС були зафіксовані у ст.23-31 Римських угод. Перш за все заборонялися митні збори на імпорт та експорт між державами-членами, а також інші еквівалентні їм платежі. Це положення стосувалося продукції, виробленої в державах-членах, а також імпортованої із третіх країн, що перебуває у вільному обігу на території держав-членів. Окрім цього, заборонялися кількісні імпортні та експортні обмеження в торгівлі між державами-членами. Заборони чи обмеження накладалися відповідно до принципів суспільної моралі, громадського порядку й державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну та археологічну цінність, а також промислової і комерційної власності.

Державні монополії комерційного характеру не були заборонені, але країни домовилися їх змінювати, аби позбутися будь-якої дискримінації стосовно існуючих умов постачання та реалізації продукції між державами-членами.

На початку 1961р. кількісні обмеження у взаємній торгівлі були скасовані. З 1 липня 1968р. також було ліквідовано всі митні тарифи у взаємній торгівлі. Три країни, які приєдналися до ЄЕС у 1973р. (Велика Британія, Ірландія, Данія), скасували митні тарифи з 1977р. Для Греції був встановлений перехідний період до 1985р., для Іспанії та Португалії - до 1993р., для окремих продовольчих товарів був встановлений 10-річний перехідний період.

У 1985р. Європейська Комісія підготувала Білу книгу "Завершення підготування внутрішнього ринку", яка містила перелік із близько 300 заходів щодо уніфікації європейського ринку. Вона передбачала скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами; лібералізацію державних закупівель; створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. Важливим для єдиного внутрішнього ринку став принцип взаємного визнання, яким визначається, що товари, які були вироблені на законних підставах і продавалися в одній державі - члені ЄС, відповідають мінімальним вимогам країни-імпортера (справа Cassis, 1978р). Від 1 січня 1993р. в Європейському Союзі був повністю відмінений митний контроль у взаємній торгівлі. Відтак товар, що імпортується, дістав можливість вільно рухатися територіями країн-членів, якщо він оформлений на будь-якій митниці країни ЄС. Таким чином, було закладено основи єдиного внутрішнього ринку Євросоюзу.

Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки було, по-перше, ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; по-друге, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції; по-третє, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зазначені кроки сприяли вирівнюванню умов конкуренції між країнами, створенню гомогенних, однорідних принципів економічного змагання європейських виробників на єдиному внутрішньому ринку.

Однак у 1993р. далеко не всі положення єдиного європейського акту були реалізовані. Це стосувалося: відміни контролю осіб під час перетинання внутрішніх кордонів; прийняття Статуту європейської компанії; введення Європейського товарного знаку; повного відкриття енергетичного ринку; цілковитого зняття обмежень на транспортні послуги; гармонізації законодавства щодо непрямого оподаткування, особливо податку на додану вартість. Але незважаючи на прийняття ряду документів щодо завершення формування єдиного внутрішнього ринку, зокрема Плану дій зі створення єдиного ринку (червень 1997р), цей процес залишається незавершеним.

Створення умов вільного руху товарів в ЕЄС органічно доповнювалося розробкою та впровадженням засад єдиної зовнішньоторговельної політики ЄС, перший етап якої завершився у 1968р. створенням митного союзу. У ст.23 Римських угод було чітко зафіксовано, що Співтовариство ґрунтується на митному союзі, а у статтях 23 та 25 передбачено прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн, ставки якого затверджуються Радою одноголосним рішенням за пропозицією Європейської Комісії. З метою впровадження єдиного митного тарифу країни здійснили гармонізацію митних правил, перш за все визначення митної вартості, країни походження товарів, уніфікацію товарної номенклатури, процедур митної очистки тощо.

Структура та рівні єдиного митного тарифу ЄС, який щорічно видається Комісією у двох варіантах, відображає основні особливості зовнішньоторговельної політики Союзу.

По-перше, рівень єдиного митного тарифу ЄС постійно знижується на підставі домовленостей у межах раундів переговорів ГАТТ/СОТ (див. табл.1). Окремі товари (масляничне насіння, корм для худоби, мінеральні продукти - окрім палива, дерево, гума) обкладаються імпортними зборами замість мита.



По-друге, ЄС зберігає митний та нетарифний захист деяких видів чутливої сільськогосподарської продукції у межах Єдиної сільськогосподарської політики Союзу. Наприклад, імпортне мито на цукор становить 80%, на тютюнові вироби - 180%. Можна припустити, що без подвійного захисту значна частина сільськогосподарських виробників у ЄС виявилася б неконкурентоздатною. Кількісні обмеження також застосовуються для захисту інших чутливих галузей та товарів: продукції чорної металургії, текстилю, хімікатів, взуття, скляних виробів.

По-третє, ЄС широко використовує різні схеми преференцій, що надаються окремим країнам та групам країн. Наприклад, існують: загальна схема преференцій для країн, що розвиваються; розширені пільги для країн АКТ у межах Ломейських та Котонських угод, а також країн - сусідів ЄС у Північній Африці та Близькому Сході (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія); режим вільної торгівлі з ЕАСТ; Угоди про асоціацію з Туреччиною, Мальтою, Кіпром; Європейські угоди з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Болгарією, Румунією, Латвією, Литвою, Естонією; Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем.

До того ж ЄС надає значні преференції країнам Андського пакту та Центральної Америки з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев'ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону та три угоди про митний союз із Кіпром, Мальтою, Туреччиною. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами - членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман). Між Росією та ЄС триває переговорний процес про створення Спільного європейського економічного простору. Західним новим незалежним країнам (Молдова, Білорусь, Україна) Євросоюз також пропонує використовувати цей інструмент.

Систему преференційних торговельних угод ЄС з іншими країнами можна уявити як піраміду, в основі якої знаходяться країни, торгівля з якими здійснюється за загальним принципом найбільшого сприяння (most favoured nation - MFN), а на вершині - країни з найбільшими преференціями. Кожна сходинка такої піраміди означає рівень відкриття внутрішнього ринку ЄС для третіх країн шляхом визначення сфери товарного покриття, глибини зменшення тарифу, обсягу тарифних квот, адміністративних правил та процедур доступу на ринки Союзу.

Найбільші преференції мають країни, що розвиваються. Перш за все, на них поширюється Загальна система преференцій. З 1964р. для окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ) ЄС надає спеціальні торговельні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр., Ломе-І на 1975-1980 рр., Ломе-ІІ на 1980-1985 рр., Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008р. ці угоди будуть замінені на Угоди економічного партнерства.

Для найменш розвинених країн з 2001р. ЄС запропонував нову ініціативу "Все, крім зброї" (Everything But Arms - EBA), яка передбачає вільний доступ на ринки Союзу всіх товарів без мита та квот, окрім свіжих бананів, рису і цукру, ринки яких відкриваються поступово (див. табл.2).



По-четверте, Європейський Союз активно використовує нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, перш за все паратарифні інструменти; податки на додану вартість; акцизи; сільськогосподарський збір; компенсаційний збір; антидемпінгові заходи; компенсаційне мито; кількісні обмеження (квоти); імпортні заборони; добровільне обмеження експорту; ліцензування; технічні вимоги. У своїй політиці експортного регулювання Європейський Союз дотримується принципу вільного здійснення експорту у треті країни. Контроль та обмеження експортних поставок стосується лише незначного переліку товарів. Водночас, ЄС достатньо широко використовує добровільне обмеження експорту в інші країни продукції текстильної, швейної, взуттєвої галузей промисловості, чорної металургії, верстатів, автомобілів, побутової електроніки, посуду тощо. Приміром, поставки сталі з ЄС обмежені за угодою 7% -ми відповідного ринку в США.

Таким чином, зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту (передусім промислової продукції), поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін. Одночасно зовнішньоторговельна політика ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих "чутливих" секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Відкриття "чутливих" ринків відбувається поступово, і насамперед для країн із найменш розвиненою економікою. Ступінчате відкриття внутрішнього ринку ЄС для окремих галузей та продукції певних груп країн, синхронізоване із змінами в комунітарній конкурентній політиці, дає можливість виробникам із країн ЄС поступово адаптуватися до умов та тиску конкуренції з боку третіх країн.

Основні засади міжнародної торговельної політики ЄС на сучасному етапі закладені в Посланні Комісії Раді та Європейському Парламенту в липні 1999р. щодо позиції Союзу на наступному раунді переговорів у межах СОТ. Комісія вважає, що Співтовариство повинно поставити перед собою чотири основні цілі в новому раунді переговорів у СОТ:

по-перше, гарантувати подальшу лібералізацію торгівлі та доступ на ринки, створюючи тим самим кращі умови для конкурентоспроможності. При цьому необхідно виходити з потреби спеціального та диференційованого ставлення до країн, що розвиваються, аби сприяти їхньому розвиткові;

по-друге, забезпечити посилення багатосторонньої системи СОТ таким чином, щоб вона стала справді універсальним інструментом управління міжнародними торговельними відносинами;

по-третє, посилити роль та можливості СОТ у проведенні політики розвитку з особливим акцентом на користь найменш розвинених країн;

по-четверте, звертати більше уваги до проблем, якими переймається громадськість, - охорона здоров'я, захист довкілля, соціальні питання.

Послання формулює основні засади міжнародної торговельної політики ЄС у сферах сільського господарства, послуг, інвестицій, конкуренції, тарифів на несільськогосподарську продукцію, довкілля, прав інтелектуальної власності, урядових закупівель, технічних бар'єрів у торгівлі; сталого розвитку, здоров'я споживачів, захисних заходів, стандартів ставлення до робочої сили. Серед пріоритетних механізмів реалізації цілей ЄС у сфері міжнародної торговельної політики називаються: постійна робота з партнерами, підтримка з боку Європейського Парламенту і широкої громадськості.

На переговорах у межах Доського раунду СОТ у 2000-2004 рр. Європейський Союз намагався послідовно реалізувати основні цілі, визначені у Посланні. Найбільшу протидію з боку інших країн викликає політика ЄС з підтримки сільського господарства. Вважається, що проблеми усунення субсидій та інших заходів підтримки цієї галузі в розвинених країнах є головними під час Доського раунду. Більш як 20 країн, що розвиваються, у тому числі й потужні експортери сільськогосподарські продукції - Бразилія, Індія, КНР, вважають значні аграрні субсидії в розвинених країнах протекціоністською та несправедливою політикою.

Рівень державної підтримки, що надається фермерам шляхом виплати субсидій або створення торговельних бар'єрів, дорівнював у середньому 31% фермерських прибутків у світі за 1999-2001 рр. Цей рівень коливається від 1% - у Новій Зеландії, 22% - у США, 35% - у ЄС і 69% - у Швейцарії.

На міністерській зустрічі у м. Канкан (Мексика, 10-14 вересня 2003р) Європейський Союз та США виступили з пропозицією провести реформи в сільському господарстві своїх країн з метою збільшити доступ на національні ринки, скоротити на $100 млрд. щорічно глобальну підтримку внутрішнього виробника, ліквідувати експортні субсидії. Незважаючи на відчутні поступки іншим країнам у межах Доського раунду у сфері сільського господарства, більшість експортерів сільськогосподарської продукції із країн, що розвиваються, вважали такі пропозиції недостатніми для початку широкомасштабних переговорів.

Значні торговельні протиріччя Європейський Союз має не лише з країнами, що розвиваються, а й з розвиненими країнами, перш за все США. Наприклад, у кінці 2002р. ЄС у щорічному звіті назвав декілька проблем, які існують у торговельних відносинах із Сполученими Штатами. Однією з них є прийняття "поправки Бірда" ("Byrd Amendment") у 2000р., яка надає американським фірмам дозвіл на отримання компенсацій, що виплачуються з антидемпінгових зборів, якими обкладаються їхні іноземні конкуренти. Протягом 2001-2002 рр. американським виробникам сталі та іншим компаніям було виплачено $500 млн., які ЄС і ще деякі країни вважають ефективною субсидією. Апеляційний орган СОТ вирішив, що "поправка Бірда" не відповідає певним положенням угод СОТ у сфері антидемпінгової політики та субсидій, а отже, порушує міжнародні торговельні правила.

У 2002р. ЄС та США були втягнуті в суперечку з питання імпорту сталі. Тільки-но Сполучені Штати підвищили тарифи на 30% на ввезення окремих видів сталі з країн ЄС, останній увів тимчасові бар'єри на шляху масового імпорту сталі. Європейські виробники цієї галузі, які прагнули, аби їх товари було звільнено від дії захисних заходів у США, були змушені почати консультації.

З точки зору ЄС обмежувальний вплив на міжнародну торгівлю мала також американська антитерористична ініціатива з безпеки контейнерів (CSI), відповідно до якої американські офіцери з митниці були направлені в іноземні порти для контролю підозрілих вантажів. Аналогічним є підхід ЄС і до Закону Сарбанес - Окслі (Sarbanes - Oxley Act), за яким президент та віце-президент будь-якої іноземної компанії, яка зареєстрована у США, повинні зробити заяву під присягою щодо точності фінансових звітів і щорічних звітів Комісії з питань фондової біржі та цінних паперів США (SEC). Ці та інші заходи США, за твердженням офіційних осіб ЄС, продовжують створювати для Європейського Союзу та інших торговельних партнерів США серйозні перешкоди для конкуренції, незважаючи на чіткі висновки щодо невідповідності зазначених заходів правилам СОТ.

Особливе місце в міжнародній торговельній політиці ЄС займає Росія. Угода про партнерство та співробітництво з РФ передбачає можливість переходу до режиму вільної торгівлі. У 2002р. ЄС надав Росії статус країни з ринковою економікою, що має особливе значення для антидемпінгових розслідувань. На практиці це дає можливість використовувати для підрахування демпінгової межі цін самих російських компаній замість цін третіх країн. Проте конкуренти російських товарів у країнах ЄС дотримуються думки, що застосування несправедливих подвійних цін на природний газ, нафту та електроенергію є ефективною субсидією. Російські промисловці платять за природний газ 1/6 європейської ціни, що рівнозначно щорічній субсидії у $5 млрд. З погляду ЄС, це дає можливість Росії експортувати продукцію за несправедливо низькими цінами. Натомість Росія вважає, що система подвійних цін існує в усіх країнах світу, до того ж високий рівень споживання електроенергії у країні потребує доступу до дешевших ресурсів. Отже, політика подвійних цін на енергоносії та електроенергію є основним бар'єром на шляху Росії до СОТ. А за умов вступу до митного союзу окремих або всіх країн Єдиного економічного простору (Росія, Казахстан, Білорусь, Україна) аналогічні проблеми можуть виникнути й у них.

Зауважимо, що політика дешевих енерго- та сировинних ресурсів має свої позитивні та негативні наслідки. Зокрема, вона значно зменшує конкурентний тиск на виробника з метою підвищення ресурсовіддачі, впровадження науково-дослідних розробок та новітніх ресурсозберігаючих технологій у виробництво, що поступово може стати фактором консервації техніко-технологічного рівня національних економік країн ЄЕП, поглиблення їх соціально-економічного відставання від розвинених країн. Компенсувати подібний негативний вплив та перетворити систему подвійних цін у цьому секторі на конкурентні переваги можна лише за умов розробки та ефективного впровадження промислової політики, основною метою якої є використання тимчасових переваг для структурних зрушень. Відсутність такої політики або невдале (чи неефективне) її втілення тільки збільшить технологічний розрив.

Новий етап розширення Європейського Союзу у 2004р. (Польща, Угорщина, Словаччина, Словенія, Чеська Республіка, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Кіпр) спричинив відповідні зміни в торговельній політиці Співтовариства щодо сусідніх країн. Найбільш повно ці зміни викладені в Посланні Європейської Комісії "Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин з новими східними та південними сусідами". Цей документ розглядає основні засади співробітництва ЄС з новими сусідніми країнами: Росією, західними новими незалежними країнами (Україна, Молдова, Білорусь) та Південним Середземномор'ям (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Палестина, Сирія, Туніс) після розширення Союзу. У п'яти розділах Послання послідовно розкривається концепція ширшої Європи, стосунків Союзу з країнами-сусідами, механізму співробітництва, у тому числі у сфері торгівлі.

Послання підкреслює, що на відміну від країн Південного Середземномор'я, з якими Союз уклав угоди про вільну торгівлю, Росія та західні нові незалежні країни мають лише Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) з ЄС, в яких немає преференційного режиму торгівлі та не встановлюється розклад для зближення систем національного регулювання економік. Водночас, для цієї групи країн Послання визначає три можливі послідовні зміни режимів взаємної торгівлі та економічних відносин у цілому.

По-перше, в УПС з усіма чотирма країнами передбачається створення зон вільної торгівлі, для чого необхідно встановити конкретні зобов'язання і терміни. Для Молдови, яка не в змозі забезпечити виконання положень про зону вільної торгівлі на взаємній основі, пропонується розглянути нові ініціативи щодо кращого доступу на ринки відповідно до зобов'язань у межах СОТ.

По-друге, пропонується, що для ЗННК законодавчі та регуляторні механізми зближення можуть бути розроблені в межах спільної ініціативи з Росією зі створення Спільного європейського економічного простору. Тож Європейський Союз зацікавлений у розвитку регіонального співробітництва між РФ та ЗННК, у тому числі у сфері зближення з ЄС. У цьому форматі, як бачимо, провідна роль відводиться Росії, а іншим країнам пропонується приєднатися до цього процесу.

По-третє, визначається, що кінцевою метою взаємного відкриття ринків ЄС, ЗННК, Росії, а також інших сусідських країн, є політичні та економічні зв'язки на кшталт відносин у межах Європейської економічної зони. Це передбачає прийняття країнами - сусідами ЄС значно глибших та ширших зобов'язань, особливо, коли йдеться про приєднання до

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: