Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України
До посадових осіб митної служби України може застосовуватись режим з вахтовим методом (вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива). Прикладом застосування такого режиму є період залучення митників до транспортного експедирування.
Отже, з переліченого випливає, що в митній службі України застосовуються загальний режим робочого часу (8 годин на день, 40 годин на тиждень), змінні роботи (24 години на добу з перервою у три дні), вахтовий спосіб організації роботи. Митники не працюють за гнучким графіком робои (за вийнятком вагітних жінок або жінок, що мають дітей до трьох років), роздробленим робочим днем, ненормованим робочим днем. Дані режими робочого часу є непідходящими для функціонування митних органів. Хоча над таким твердженням слід ще подискутувати.
1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення
Залишилася величезна кількість не вирішених проблем у сфері правового регулювання режиму робочого часу працівників митної служби України. Працюючи у будь-якому підприємстві, установі чи організації, працівнику важко захистити свої права. Роботодавець завжди мав і має більше прав порівняно з працівником.
Правове регулювання режиму робочого часу в митних органах є недосконалим також. У митників постійно збільшується трудова функція, а гарантії їх захисту залишаються без змін. Постійно збільшуються попит на висококваліфікованих митників, а правовий захист даних працівників під час виконання трудової функції залишається беззмінним. Відомо, що митник зобов'язаний працювати за для блага усього народу, усієї держави. То й держава повинна його поважати і оцінювати його вклад належним чином.
Проблемою є те, що посадова особа митної служби не завжди фізично встигає виконати покладену на неї трудову функцію. І справа не в тому, що вона некваліфікована чи безвідповідальна, причиною є те, що розмір її трудвої функції не відповадає тривалості робочого часу (8 годин на добу). Так наприклад, посадові особи, які працюють в відділі митного оформлення іноді працюють понад встановлену норму. Це пояснюєтся тим, що суб’єкти, які підлягають оформленню не завжди встигають вчасно отримати дозволи з різноманітних інстанцій, для проведення оформлення. А тому, митнику необхідно залишатися довше на робочому місці для того, щоб суб’єкт нарешті отримав відповідне оформлення. З часом, дану проблему вирішили таким чином: частина працівників працюють з 9 до 18 години, а інша – з 11 до 20 години. Дана організація праці є більш ефективна порівняно з попередньою за умови, що процівники виходитимуть на роботу о 9 та 11 годині почергово.
Часто бувє і те, що працівник залишається на роботі довше встановленої норми, виконує роботу у вихідні, при чому, добровільно. І йому немає на що скаржитись, він же по власній провині не може виконати план. Але як тоді з правової точки зору визначити дану працю? Хіба така робота є надурочною? Звичайно ні, бо відомо, що за законодавством України про працю надурочною вважається лише та робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. З ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Що ж робити у даній ситуації, невже ніхто не помітить витрачених зусиль?
Тому, можливо доцільно запропонувати деякі спеціальні режими робочого часу, які б можливо створили працю митників більш зручною, а в результаті – ефективнішою і діяльність митної служби.
Західній Європі розвивається тенденція до індивідуалізації режимів роботи. В перспективі сформується зовсім новий режим робочого часу – «індивідуальний робочий час», котрий буде враховувати як потреби виробництва, так і специфічні потреби особистості.[17]. Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.
Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого кола застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що за згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд.[17]. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).
Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стисла» робоча неділя, головним чином в США.
При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).
При «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів).
Чому б не відійти від застарілих моделей режиму робочого часу, і не звернутися до перелічених вище пропозицій. Ми вважаю, що досить перспективно було б запровадити «слизький» режим робочого часу в регіональних митницях, митницях, спеціалізованих митних установах і організаціях, митних лабораторіях. Чому всі посадові особи митної служби в даних установах повинні працювати по 8 годин на день, 40 годин на тиждень? Для однієї особи зручно буде приходити на роботу рано вранці, а для іншої – в обід. Для когось краще сьогодні довше попрацювати, щоб завтра витратити більше часу на особисті проблеми. Для нас такі пропозиції є досить незвичними, бо всі звикли працювати по 8 годин на день, 40 годин на тиждень з двома вихідними днями, влаштовуючи власне життя за принципом режиму робочого часу.
При «стислій» робочій неділі митник зможе витратити більше часу на працю, і при цьому більше відпочити. Так, наприклад, протягом трьох днів, працюючи по 10 годин, працівник відпочиватиме 2 дні.
Такі режими робочого часу допоможуть покращити темпи праці, працездатність посадових осіб митної служби, адже вони не у великій мірі будуть витрачати свої сили, хоча у цілому кількість відпрацьованих годин буде загальноприйнятою, також, покращиться діяльність митного органу, і усієї митної служби.
Нажаль, зараз відсутні гарантії для посадових осіб митної служби. Введення ненормованого режиму робочого часу хоча б якимось чином надавало певні гарантії (надання додаткової щорічної відпустки). Сьогодні, праця багатьох працівників оцінюється неналежним чином.
Є трудові проблеми і на митних постах, і на пунктах пропуску. Так відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 року № 260 «Про затвердження Державної програми «Контрабанді – СТОП» на 2005-2006рр» та розпорядження від 22 грудня 2006р.№630-р «Про здійснення організаційних заходів щодо створення вантажних митних комплексів» Державна митна служба України зобов’язана забезпечити разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади створення вантажних митних комплексів, які працюватимуть за принципом «єдиного офісу».[12] Інша проблема, що пов’язана з реалізацією завдань, визначених названою вище постановою, це проблема вдосконалення механізму функціонування пунктів пропуску через державний кордон. За цією програмою передбачаєтся: забезпечення пунктів пропуску через державний кордон відповідним обладнанням, зокрема встановлення систем спостереження та електронного зчитування номерних знаків транспортних засобів, електронних ваг та спеціальних рентгенівських установок для сканування транспортних засобів і вантажів, іншого високотехнологічного устаткування; скорочення кількості контролюючих органів у пунктах пропуску через державний кордон, усунення їх розпорошеності шляхом передачі функцій попереднього документального контролю митним органам та прикордонній службі; створення системи оформлення документів на митному кордоні за принципом “єдиний офіс"; створення мережі вантажних митних комплексів на митному кордоні та найбільших залізничних вузлових станціях.
Постає питання: які наслідки для посадових осіб митної служби тягнуть за собою зміни в організації виробництва і праці визначені цими розпорядчими і нормативними актами? Позитивні наслідки: оптимізація роботи, використання технічних засобів, що підвищує рівень цивілізованості митного контролю, мінімізація безпосередніх контактів працівників митної служби з суб’єктами, які підлягають митному оформленню, що робить ці процедури більш об’єктивними і неупередженими. Негативні наслідки: по-перше, йдеться про розширення трудової функції працівників, зайнятих митним оформленням товарів і транспортних засобів; по-друге, розширення трудової функції вимагає від митника наявності у нього значно ширшого кола знань, вмінь і навичок, але за рахунок зниження глибини і досконалості володіння ними; по-третє, об’єктивно збільшується напруженість роботи, бо багатофункціональність завжди передбачає посилення напруженості розумових, вольових, фізичних, а інколи й моральних зусиль; по-четверте, відсутність науково обґрунтованих норм праці з такою формою організації трудової діяльності посадових осіб призведе до перевантаження працівників, бажання мінімізувати ризики при прийнятті рішень, пов’язаних з контролем та оформленням товарів і транспортних засобів. Визначальною проблемою організації праці на митних постах є залучення до роботи лише двох митників, що також збільшує їх напруження. Дуже важко виконувати таку величезну кількість функцій двом працівникам протягом доби, відповідаючи за власні рішення персонально. В даному випадку слід збільшити кількість митників на тих митних постах, де це вкрай необхідно. Прикро дізнаватися про те, що навіть бувають випадки, коли в даному підрозділі працює не дві, а одна особа.
Тому, для вирішення цієї проблеми необхідно: по-перше, раціонально провести розподіл кадрів по місцям роботи в митних органах; по-друге, запровадити до посадових осіб митної служби ненормований робочий час, якщо їхня трудова функція не відповідатиме нормальному режиму робочого часу; по-третє, як можна краще забезпечити працівників технічним оснащенням для більш якісної та продуктивної праці, по-четверте, змінити застарілі принципи організації режимів робочого часу, і звернутися до нових тенденцій роботи, які склалися на Заході («стисла» неділя, «слизький» графік роботи).
Отже, розглядаючи режим робочого часу в митній службі України, можна дійти висновку, що він є недосконалим, висвітлилося безліч проблем організаційно-правового забезпечення діяльності митних органів. Режим робочого часу осадових осіб митної служби не знаходить звого закріплення на правовому рівні. Митний кодекс містить тільки посилання на ст.50 КЗпП, ми вважаємо цього недостатньо для правового регулювання даного питання, адже митники працюють за різними нормативами, а ст.50 КЗпП пердбачає лише 40-годинний робочий тиждень. На посадових осіб митної служби України покладено величезні обов’язки, які повинні бути, безумовно, виконані. Таким чином, прцівники збільшують свою розумову, фізичну і моральну напруженість, що може призвести до фізичного зменшення їх трудової активності.
Ознайомившись з новітніми режимами робочого часу в різних країнах, ми дійшли висновку, що існують більш зручні режими порівняно з тими, що передбачені законодавством України. Так, наприклад, при «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня всі працівники повинні знаходитись на роботі. Працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період не перевищує нормального числа робочих годин. Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників). А при «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів). Чому б нам не відійти від застарілих поглядів на працю, і не створити для себе більш зручні умови проходження служби в митних органах, адже кожна людина витрачає більшу частину свого життя саме на працю, витрачає на неї свої сили і вміння.
Таким чином, ми зможемо підвищити продуктивність праці митників, які виконують діяльність усієї митної служби України. З покращенням функціонування Державної митної служби, бюджет України буде краще поповнюватись, а збільшення державного бюджету – це запорука поліпшення економічного становища держави.
Розділ 2. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту
2.1 Правове регулювання житлового забезпечення посадових осіб митної служби України
Соціальний захист являє собою ряд економічно-матеріальних гарантій, що закріплені на рівні нормативно-правових актів. Житлове забезпечення є однією з найважливіших гарантій, які надаються особам, що потребують їх.
Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення, разом з грошовими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників митної служби України розповсюджуються певні обмеження і заборони, наприклад займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності та медичної практики) - під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, установі, організації; входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю; бути повіреним третіх осіб у митних справах; використовувати своє службове становище для будь-якого не передбаченого законодавством України сприяння юридичним і фізичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної та іншої підприємницької діяльності. Включення до Митного кодексу норми, яка забороняє заняття підприємницькою діяльністю у будь-якій формі є необхідною, так як посадові особи митної служби при виконанні службових обов'язків мають широкі повноваження з питань надання дозволу або заборони здійснення тих чи інших дій учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Це обмеження застосоване відповідно до ст. 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995р.[7] Отже, у сфері житлового забезпечення посадові особи митних органів можуть розраховувати лише на державу. Звідси право вище зазначених осіб кореспондується з обов’язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення посадовців ДМСУ, держава забезпечує законність, правопорядок і захист своїх економічних інтересів у сферах її життєдіяльності.
Проте, сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраної теми. Так як метою даної роботи є теоретичне та практичне вдосконалення аспектів житлового забезпечення посадових осіб ДМСУ, то для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення митників, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективи напрямків удосконалення житлового забезпечення.
Так відповідно до ст.7 Конституції України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.[1]
Порядок житлового забезпечення посадових осіб митної служби України було також визначено у ст.429 МК, до того моменту, як її було виключено Законом України від 28.12.07. № 107-VI.[6] В ній було зазначено, що посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове одержання житла. Таке право зберігається за посадовими особами митної служби України після виходу на пенсію за наявності у них стажу служби в митних органах 20 і більше років. Митні органи, спеціалізовані митні установи і організації можуть мати відомчий житловий фонд, що формується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадові особи митної служби України мають право на одержання за місцем проживання або роботи безпроцентної позики на індивідуальне або кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988р. № 37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, зокрема службовим особам митних органів. До цього Переліку віднесені: інспектори-кінологи регіональних митниць, митниць; інспектори (водії оперативних транспортних засобів), головні інспектори, головні спеціалісти Держмитслужби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій; начальники управлінь, відділів, служб, відділень та їх заступники, начальники секторів, головні бухгалтери, заступники головних бухгалтерів Держмитслужби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій; начальники регіональних митниць, митниць, митних постів, спеціалізованих митних правлінь та організацій і їх заступники; заступники, радники і помічники Голови Держмитслужби; ректори і проректори, директори та їх заступники, начальники, професори і доценти, старші викладачі факультетів та кафедр навчальних закладів. Постановою Кабінету Міністрів України також затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу ОВС, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей від 29.11.1999 р. № 2166 [11].
Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в митних органах України затверджено наказом Державної митної служби України від 8 січня 2000 р. № 60. Даним положенням передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення мають знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації митного органу, у віданні якого ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради, на території якої знаходиться відповідний орган. Працівники, які проживають у службових жилих приміщеннях і потребують поліпшення житлових умов, можуть, за їх бажанням, забезпечуватися іншими службовими жилими приміщеннями. Працівники, що припинили трудові відносини з установою за власним бажанням, підлягають відселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться у судовому порядку.[11]
У проекті нового Митного кодексу України, зокрема у ст.541, що має назву Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України, говориться про те, що посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у встановленому законодавством порядку із державного фонду.
Посадовим особам митної служби України надається службове житло в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадовим особам митної служби України, які переводяться на роботу в іншу місцевість, а також випускникам вищих навчальних закладів, які одержали направлення на роботу до митних органів, організацій, навчальних закладів митної служби України, розташованих в іншій місцевості, службове житло надається невідкладно.
У разі неможливості забезпечення посадової особи митної служби України житлом з державного фонду або надання їй службового житла митний орган, організація, навчальний заклад митної служби України орендує житло для забезпечення ним посадової особи або, за бажанням цієї особи, виплачує їй грошову компенсацію за найом (піднайом) жилого приміщення. Порядок виплати посадовим особам митної служби України грошової компенсації за найом (піднайом) жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі загибелі посадової особи митної служби України у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків за сім’єю загиблого зберігається право на одержання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі цієї посадової особи.
Посадовим особам митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, може надаватися безпроцентна позика на будівництво або придбання житла та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів. Умови надання позики визначаються Кабінетом Міністрів України.[15] Слід зазначити, що такі норми, що закріплені у даній статті є досить непоганими, але ж ст.541 являється лише проектною, тому впевненості вона не надає.
2.2 Проблеми житлового забезпечення посадових осіб митної служби України та шляхи їх вирішення
Основною проблемою житлового забезпечення посадових осіб митної служби полягає у тому, що в п. 55 Розділу ІІ Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» виключена ст. 429 МКУ. Проблема полягає в тому, що посадові особи митної служби України позбавляються такої соціальної гарантії як житлове забезпечення. І зазначені нормативно-правові акти в Розділі 2.1 втрачають свою сутність. Внаслідок цього постає ряд питань: по-перше, ЗУ «Про державний бюджет…» має тимчасову дію – 1 рік, з прийняттям нового закону, попередній втрачає чинність. А отже, яким чином норма тимчасової дії може скасувати норму, що діє постійно? Адже, на 2009 рік п.55 вище зазначеного закону буде юридично безсилим, а тому ст. 429 повинна функціонувати знову. По-друге, можна дійти висновку, що державу не цікавить соціальний захист митників у сфері житлового забезпечення, а тому порушується норма статті 3 Конституції України, яка зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Якщо держава обмежує посадових осіб митної служби в роботі за сумісництвом, у зайнятті підприємницькою діяльністю, то слід дійти висновку про те, що дані особи у сфері власних прибутків повністю залежать від неї. Тому, по-третє яким чином митники будуть забезпечувати себе житлом?
Також слід зазначити, що на всеукраїнському з'їзді будівельників в Києві Президент України підкреслив, що "ми повинні зробити все, щоб змінити державну політику" у наданні житла. За його словами, з 2008 року необхідно "припинити практику роздачі державного житла", коли видаються квартири держслужбовцям і видача цих квартир оплачується через державний бюджет, "таку порочну практику" треба припинити. На думку Президента, сьогодні державні службовці середнього рівня щомісячно отримують декілька тисяч гривень, і тому можуть дозволити собі купувати житло в кредит, виплачуючи його протягом 10-15 років.[24]
Президент також відзначив, що необхідно передбачити в змінах і доповненнях у державний бюджет 2008 року кошти для реалізації програми "Доступне житло". Глава держави вважає, що бюджетом цього року має бути передбачено більш 2 млрд. грн. для реалізації програми "Доступне житло". Він відзначив, що в закон про бюджет 2008 року потрібно внести зміни, які б передбачали безкоштовну процедуру відведення землі під споруджуване доступне житло.
Як повідомлялося, відповідно до програми "Доступне житло" передбачається, що держава надає одноразову грошову допомогу громадянинові (розмір може складати близько 30% вартості житла) для першого внеску, а дві третини всієї суми має оплачувати безпосередньо замовник (із власних і кредитних ресурсів).
Цікаво, що попередньо, 20 вересня 2007 року було видано Указ Президента України Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців N 900/2007. В якому зазначається недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод осіб, які перебувають на державній службі; удосконалення порядку надання житла державним службовцям, які потребують поліпшення житлових умов, та запровадження гарантій надання такого житла, а також земельних ділянок для садівництва, впровадження пільгового безвідсоткового кредитування державних службовців на придбання або будівництво житла, передбачити фінансування відповідних видатків у повному обсязі з 1 січня 2009 року.[13] Така невизначеність погляду на соціальне забезпечення зазначених осіб призводить до де мотивації праці службовців, у тому числі й посадових осіб митної служби. Немає чітко визначеної програми отримання житла такими особами, причиною цього також може виступати проблема престижу звання “митник” і підвищення соціального статусу. Невирішення цієї ситуації сприяє переходу висококваліфікованих та молодих професіоналів, які здатні впроваджувати в життя реформи, до інших сфер роботи. М. Кравченко зазначає, що в масовій свідомості міцно вкоренився стереотип щодо бездіяльності держслужбовців, що, у свою чергу, впливає на їх задоволеність своєю працею і, відповідно, на якість виконання професіональних обов’язків.
Відповідно до законодавства, держава обмежує своїх службовців самостійно забезпечувати собі належний рівень життя, а значить, бере на себе зобов’язання щодо грошового утримання на належному рівні. Але реальний стан речей свідчить про інше: сьогодні в системі мотивації державних службовців є велика проблема, її визначають багато державних службовців і вона є для них наболілою.
Звернімося до теорії ієрархії потреб А. Маслоу. Найвідоміший дослідник розглядає процес мотивації через задоволення потреб, від первинних (природжених) до вторинних (психологічних за своєю природою). Згідно з цією теорією, незадоволеність матеріальних потреб оказує такий демотиваційний вплив на людину, який не дає можливості розвиватися іншим мотиваційним факторам. Тобто, активізувати поведінку людини, розкрити її творчий трудовий потенціал практично не можливо, якщо вона стурбована своїм низьким соціальним захистом. Питання низького матеріального забезпечення потребує термінового вирішення, оскільки, по-перше, знижує трудову активність посадових осіб митної служби, і по-друге, породжує відтік висококваліфікованих працівників в інші установи з більшою заробітною платою.
У Законі України “Про державну службу” від 1993 р. були зазначені передумови для виділення коштів для поліпшення житлових умов державним службовцям шляхом надання безвідсоткового кредиту[5] . Тільки в лютому 2004 р. вийшло положення Кабінету Міністрів України, яке дозволяє брати безвідсотковий кредит на придбання квартир. Але тут теж є свої проблеми. По-перше, це положення передбачає, що кошти на його функціонування повинні бути закладені в Державний бюджет України, тобто фінансування є обмеженим, і не всі бажаючі державні