Технічне обслуговування системи освітлення
1. Призначення та будова приладів освітлення і сигналізації
1.1 Прилади освітлення
Прилади освітлення призначені для освітлення дороги, передачі інформації про габарити автопоїзда при передбачуваному або здійснюваному маневрі, гальмуванні, русі заднім ходом, для освітлення номерного знака, кабіни, салону кузова, контрольно-вимірювальних приладів, підкапотного простору тощо. Прилади освітлення повинні забезпечувати бажану видимість і необхідну інформативність у широкому діапазоні відстаней за різних погодних умов.
Прилади освітлення, встановлювані на автопоїзді, можна розділити на прилади зовнішнього освітлення і світлової сигналізації та прилади внутрішнього освітлення.
До приладів зовнішнього освітлення і світлової сигналізації відносяться фари головного освітлення, протитуманні фари, лампи-фари, підфарники, задні ліхтарі, світлові покажчики повороту і ліхтарі освітлення номерного знака.
До приладів внутрішнього освітлення відносяться лампи освітлення приладів, підкапотна лампа, переносна лампа, ліхтар освітлення вантажної платформи, плафони кабіни водія, підніжок, інструментальної шухляди тощо.
До
приладів звукової
сигналізації
відносяться
шумові і тональні
сигнали, а також
сигнали до
водія.
Для керування приладами освітлення існують ручні і ножні перемикачі й окремі вимикачі приладів внутрішнього освітлення.
У приладах освітлення джерелом світла є електрична лампа.
Лампи виготовляються газонаповненими і пустотними. Лампа головного освітлення (рис. 1.1, а) складається з цоколя 6 із фланцем 5, колби 1, заповненої інертним газом, вольфрамових ниток розжарювання дальнього 2 і ближнього 3 світла й екрана 4. Для одержання двох світлових потоків дальнього і ближнього світла нитку 2 розташовують у фокусі відбивача, а нитку 3 – поза його фокусом.
Лампи із силою світла до 3 кд випускаються пустотними і складаються з металевого цоколя, скляного балона, вольфрамових ниток розжарювання і контактів. Лампи бувають одно- і двонитковими. В однонитковій лампі (рис. 1.1, в) всередині балона є одна нитка розжарювання, один кінець якої припаяний до цоколя 6, тобто до маси, а інший виведений до ізольованого контакту 7 на торці цоколя. У двонитковій лампі (рис. 1.1, а, б, г) всередині балона є дві нитки, у яких два кінці з'єднані між собою і приєднані до цоколя, а інші кінці виведені до двох ізольованих контактів на торці цоколя.
В екранованих лампах спіраль ближнього світла захищена спеціальним екраном і розташовується зліва і вище оптичної осі рефлектора, що забезпечує освітлення в основному правої сторони дороги й узбіччя. Лампи в патронах освітлювальних приладів кріпляться за допомогою фланця або двох штифтів.
Для освітлення приладів найчастіше застосовують лампи із силою світла від 1 до 2 кд. Плафони і підкапотні ліхтарі оснащені лампами із силою світла в 3–6 кд. Лампи, призначені для освітлення кузова, номерного знака, контрольних приладів і сигналізації, встановлюють у патронах з ручним ввімкненням струму або з вимикачем, зблокованим з яким-небудь механізмом.
Однониткові лампи позначаються А12–21 або А24–21, а двониткові – А12 – (45 + 40) і т.д. Буква А вказує, що лампа автомобільна, цифри 12 або 24 – їхня номінальна напруга, 21 і (45 + 40) – потужність кожної нитки розжарювання лампи.

Рис. 1.1. Лампи, які використовуються у фарах:
а – з цоколем 2ФД-42; б – з цоколем Р451 -41;
в-галогенна для протитуманних фар;
г – галогенна для фар головного освітлення;
1 – колба; 2,3 – нитки розжарювання дальнього і ближнього світла;
4 – екран; 5 – фокусний фланець; 6 – цоколь; 7 – виводи
Широко застосовуються галогенні лампи, особливістю яких є наявність у колбі парів галогену (найчастіше парів йоду або брому). Галогенні лампи відрізняються меншими розмірами колби, підвищеною приблизно в 1,5–2 рази яскравістю і збільшеною на 20–30% освітленістю дороги.
Відомо, що коли промінь світла проходить через фокус параболоїда, то після відбиття внутрішньої поверхні відбивача він вийде паралельно осі. Тому для одержання від найбільшої дальності дії фари, її конструюють таким чином, щоб одна нитка розжарювання лампи розташовувалась у районі фокуса.
Під час руху вночі око водія пристосовується (адаптується) до освітленості дороги, що забезпечують фари. Якщо назустріч йому рухається інший автомобіль і світло його фар потрапляє на очі подія, то захисний «механізм» ока зменшує діаметр зіниці і кількість світла, що попадає на сітківку, зменшується. Це явище надзвичайно небезпечне і тому обидва водії повинні під час зустрічного роз'їзду вмикати інший режим освітлення, так зване ближнє світло, при якому світло від фари не потрапляє в очі водія зустрічного автомобіля.
Ближнє світло забезпечує освітлення дороги і правого узбіччя при мінімальному осліпленні зустрічного водія. На рис. 1.2. показано схему формування пучка дальнього і ближнього світла фар «європейського» типу.

Рис. 1.2. Хід променів у фарі:
7 – відбивач; 2 – лампа; 3 – нитка розжарювання дальнього світла;
4 – нитка розжарювання ближнього світла; 5,6 – екрани
Екран 5 розташований всередині колби лампи 2 у безпосередній близькості від нитки ближнього світла 4 і перекриває нижню частину відбивача 1 від попадання на нього світлового потоку. Оскільки нитка 4 виведена з фокуса вперед по осі, то вихідний світловий пучок відхиляється вниз і не засліплює зустрічного водія. Нитка 3 дальнього світла розташована в районі фокуса відбивача. Екран 6 встановлюється у відбивачі для того, щоб перекрити світло, що йде від лампи безпосередньо на розсіювач. Таким чином, розсіювач перерозподіляє світловий потік, який поданий відбивачем. Екран 5 разом з розсіювачем формує світлотіньову межу. На дорозі світлова пляма виглядає так, як показано на рис. 1.3, а.
В
експлуатації
зустрічається
ще «американська»
система світлорозподілу
Ближнє світло
в ній створюється
за рахунок
зміщення нитки
у фокусній
площині вгору
і вліво, таким
чином світловий
потік випромінюється
в основному
вниз і вправо,
виключаючи
тим самим
випромінювання
в напрямку очей
водія зустрічного
транспорту
Світлова пляма
на полотні
дороги при
ближньому
світлі з «американською»
системою
світлорозподілу
показана на
рис. 1.3, б.
Фари головного освітлення встановлюють на транспортні засоби в різних комбінаціях: дві фари з круглим або прямокутним оптичним елементом і чотири фари з круглим оптичним елементом. Чотирифарне освітлення засноване на оптимальному розподілі дальнього і ближнього світла двома типами фар.

Рис. 1.3. Світлові плями на дорозі при ближньому світлі фар
Круглі фари. Основними елементами круглої фари (рис. 1.4.) є оптичний елемент і штампований корпус 9. Оптичний елемент, укріплений за допомогою ободка 2 і гвинтів на установлювальному кільці 10, складається з відбивача 5, розсіювача З, лампи 4 і патрона 13. До корпусу фари установлювальне кільце 10 притиснуте трьома пружинами 14, що дозволяють змінювати положення кільця 10 при регулюванні напрямку світлового потоку. Регулювання виконують гвинтами вертикального 8 і горизонтального 15 наведення.
Більшість фар мають напіврозбірний оптичний елемент. Відбивач 5 такого елемента являє собою параболічну чашу, внутрішня поверхня якої покрита тонким шаром алюмінію і відполірована до дзеркального блиску. Джерелом світла є двониткова лампа розжарювання 4, нитка Д дальнього світла якої має потужність 50 Вт і розташована у фокусі відбивача, а нитка Б ближнього світла має потужність 14–40 Вт і виведена з фокуса нагору і вліво, у результаті чого відбивач направляє промені світла вниз і вправо. Такі оптичні елементи називаються елементами асиметричного світлорозподілу, при якому не тільки зменшується можливість осліплення зустрічних транспортних засобів, але й поліпшується освітленість правого боку дороги.


Рис. 1.4. Кругла фара:
1 – гвинт; 2,7 – обідок; 3 – розсіювач; 4 – лампа; 5 – відбивач;
6 – прокладка; 8, 15 – регулювальний гвинт; 9 – корпус;
10 – кільце установлювальне; 11 – провід; 12 – колодка;
13 – патрон; 14 – пружина
До цоколя двониткової лампи припаяний фланець, що забезпечує правильну установку лампи в оптичному елементі. Лампу закріплюють на відбивачі 5 у патроні 13. Цоколь лампи через відбивач 5 і провід 11 з'єднаний з «масою», а її контакти за допомогою патрона 13 і колодки 12 – із проводами, приєднаними до мережі.
Розсіювач 3 являє собою опукле рифлене скло, за допомогою якого світловий потік оптичного елемента трохи розсіюється, забезпечуючи достатню освітленість узбіч дороги, а також її полотна перед автопоїздом, що рухається. Розсіювач 3 кріпиться до відбивача 5 загнутими зубцями, рівномірно розташованими по колу останнього. Для захисту від потрапляння пилу і вологи всередину оптичного елемента служить гумова прокладка 6, затиснута між краями відбивача і розсіювача.
Оптичний елемент у корпусі фари кріплять за допомогою обідка 7, що з'єднується з корпусом гвинтами 1.


Рис. 1.5. Прямокутна фара:
1 – лампа стоянкового світла; 2 – корпус; 3 – пружина пластинчаста; 4 – провід;
5 – колодка; 6 – пружина; 7 – відбивач; 8 – лампа основна; 9 – корпус; 10 – заклепка; 11 – пластина; 12 – обідок; 13 – розсіювач; 14 – гвинт; 15 – гвинт регулювальний;
16 – прокладка ущільнююча
Прямокутні фари. Порівняно з круглою фарою прямокутна дає великі кути розсіювання світлового потоку при кращій освітленості полотна дороги і меншу освітленість у напрямку очей водія зустрічних транспортних засобів, що значною мірою підвищує безпеку руху (рис. 1.5).
Обідок 12 фари разом зі склом розсіювача 13 кріпиться до корпусу 2 фари гвинтами 14 і пластинами 11, установленими на заклепках 10. Між обідком і корпусом фари, а також розсіювачем і корпусом 9 оптичного елемента встановлені ущільнювальні прокладки 16. У цих фарах встановлюють основну лампу 8 з екранованою ниткою ближнього світла і лампу стоянкового світла 1. Параболічний відбивач 7 має зрізи верхньої і нижньої частин.
Для регулювання світлового потоку передбачені регулювальні гвинти 15. Фланец основної лампи 8 пружиною 6 щільно кріпиться в патроні. Електричний ланцюг лампи стоянкового світла замикається пружною пластинчастою пружиною 3. До сполучної колодки 5 кріпляться проводи 4.
Нині значного поширення набули фари з асиметричним розташуванням ближнього світла. Ці фари забезпечують кращу освітленість правої частини дороги і зменшують можливість осліплення водіїв зустрічних транспортних засобів. Це досягається розташуванням нитки ближнього світла вище і зліва оптичної осі відбивача, установкою екрана перед ниткою ближнього світла і поліпшеним світлорозподілом розсіювача.
Протитуманні фари. У цих фарах застосовано спеціальну форму лінз розсіювача і спеціальний відбивач, у результаті чого світловий потік фари має великий кут нахилу вниз і широко розсіюється в сторони, що забезпечує гарне освітлення дороги під час руху при тумані, завірюсі, сильному дощі. Будова протитуманної фари подібна основній (рис. 1.6, а).

Рис. 1.6. Спеціальні фари:
а – протитуманна фара; б – лампа-фара; 1 – розсіювач; 2 – гумова прокладка; 3 – обідок;
4 – установочне кільце; 5 – рефлектор; 6 – екран з утримувачем; 7 – лампа; 8 – патрон; 9 – вивід пружинного контакту; 10 – гвинт для регулювання фари; 11 – вольфрамові спіралі розжарювання; 12 – виводи спіралей
На деяких автомобілях встановлюється оптичний елемент, що називається лампа-фара. У лампі-фарі відбивач і розсіювач з'єднані герметично, а внутрішній простір, заповнений інертним газом, є колбою для ниток розжарювання.
Підфарники призначені для позначення габаритів автомобілів і використовуються для світлової сигналізації повороту.
1.2 Прилади звукової сигналізації
У систему звукової сигналізації можуть входити електричні і пневматичні зовнішні тональні сигнали і внутрішні сигнали до водія. Найбільше поширення одержали електричні вібраційні сигнали, що за характером звучання розділяються на шумові і тональні.
Шумові сигнали (рис. 1.7, а) виконують безрупорними і встановлюють на вантажних автомобілях.
У сталевому штампованому корпусі 3 безрупорного сигналу розміщені електромагніт з обмоткою 8 і осердя 4, якір 7 зі штоком 11, на якому закріплена мембрана 2 з резонатором 1 і переривач з нерухомим і рухомим контактами 12. Корпус закритий кришкою з радіальними отворами, що притискає краї мембрани до відбортовки корпусу.
При замиканні електричного кола сигнала кнопкою 14 по обмотці 8 проходить струм, що викликає намагнічування сталевого осердя 4. Якір 7 притягується до осердя і через шток 11 прогинає сталеву пружну мембрану 2. При цьому гайка 9 розмикає контакти 12. Струм в обмотці 8 переривається, мембрана випрямляється і переміщує шток з якорем у вихідне положення.

Рис. 1.7. Звуковий сигнал:
а – схема звукового сигналу; б – схема з'єднання реле-сигналів;
1 – резонатор; 2 – мембрана; 3 – корпус; 4, 17 – осердя; 5, 9-гайка;
6 – пластина; 7, 16 – якір; 8, 18 – обмотка; 10 – контргайка; 11 – шток;
12, 15 – контакти; 13 – конденсатор; 14 – вимикач; 19 – сигнал
Коливання повітря, викликані мембраною 2 і резонатором 1, створюють звук. Резонатор забезпечує одержання звуку відповідного тону і тембру. Конденсатор 13 ввімкнений паралельно вольфрамовим контактам 12 зменшує іскріння між ними. Силу звуку регулюють за допомогою регулювальної гайки 9, що фіксується у визначеному положенні контргайкою 10. При більшому прогині мембрани також підвищується сила звуку.
Тон звуку регулюють зміною натягу сталевої пластини 6 за допомогою гайок 5, а також зміною зазору між якорем 7 і осердям 4. При більшому прогині пластини 6 і меншому зазорі між якорем і осердям збільшується частота коливань мембрани і підвищується тон звуку.
Тональні сигнали діють за таким самим принципом, як і шумові, але мембрана тонального сигналу не має резонатора, його роль виконує резонуючий рупор. Тональні сигнали встановлюють у комплекті з двох або трьох сигналів різної тональності.
Здвоєні тональні сигнали, розраховані на напругу 24 В, споживають струм до 20 А, що може викликати швидке обгорання контактів кнопки ввімкнення. Щоб цього не відбувалося, сигнали вмикають у ланцюг через реле сигналів (рис. 1.7, б) за допомогою затисків Б і С. У цьому випадку в обмотку реле 18 через кнопку К буде проходити струм не більше 0,5 А; ввімкнення ж ланцюга сигналів відбувається через срібні контакти реле, розраховані на велику силу струму.
При натисканні на кнопку К через її контакти в обмотку реле 18 проходить струм, що не перевищує 0,5 А. Він намагнічує осердя 17, що притягує якір 16 і замикає контакти 15, вмикаючи сигнали 19. Шлях струму в ланцюзі обмотки зазначений на схемі суцільними стрілками, а в ланцюзі сигналів – пунктирними.
1.3 Контрольно-вимірювальні прилади
Для правильної експлуатації автопоїздів на них установлюють різні контрольно-вимірювальні прилади.
Прилади розділяються на дві групи: вказуючі і сигналізуючі. Вказуючі прилади мають шкалу і стрілку. Вони передають водієві інформацію про контрольований параметр. До них відносяться: прилади для контролю тиску масла і повітря, температури охолодної рідини і повітря, покажчики рівня палива, спідометри, тахометри тощо. Вони складаються з приймачів, розташованих на щитку приладів у кабіні водія і датчиків, установлених на відповідних агрегатах і механізмах автомобіля.
Сигналізуючі прилади в основному призначені для попередження водія про несправності того або іншого механізму або агрегата. Вони інформують водія світловим або звуковим сигналом про аварійне значення вимірюваного параметра. Датчики цих приладів працюють як вимикачі, що замикають ланцюг за певних умов. До таких приладів відносяться сигналізатори аварійного тиску масла або повітря, сигналізатори аварійної температури охолоджувальної рідини тощо.
Прилади для контролю тиску. Прилади для контролю тиску масла або повітря можна розділити на покажчики тиску масла або повітря і сигналізатори аварійного тиску, що інформують водія ввімкненням або вимиканням лампочки зниження тиску масла нижче допустимої межі. За конструкцією покажчики поділяються на покажчики електричної дії (магнітоелектричні і електротеплові) і з трубчастою пружиною. Найбільш поширені покажчики електричної дії як найточніші і надійні в роботі.
Магнітоелектричні покажчики тиску масла або повітря (рис. 1.8.) складаються з реостатного датчика і магнітоелектричного приймача. Датчик і приймач з'єднані між собою послідовно і ввімкнені в електричний ланцюг джерела електричної енергії. Датчик змінює силу струму в ланцюзі приймача залежно від тиску масла в системі мащення двигуна або тиску повітря в гальмовій системі. Приймач показує величину тиску масла або повітря. Шкали приймачів відрізняються написами «Масло» або «Повітря».
Між корпусом датчика 5 (рис. 1.8, а) і кришкою 9 розміщена гофрована діафрагма 4 зі штирем 2. Важілець 6 вільно хитається на осі і відводиться у вихідне положення пружиною 13, що діє на подвійний повзунок 8. Гвинтами 3 і 7 важільців забезпечується установка стрілки приймача 18 у вихідне положення. Обмотка реостата 10 з'єднана з контактною пластиною 11. Для кращого контакту повзунок з'єднаний з масою мідним провідником 12.


Рис. 1.8. Схема магнітоелектричного покажчика тиску масла або повітря:
а – загальна схема; б – принципова схема з'єднання обмоток приймача;
1 – камера; 2-штир; 3, 7 – гвинт регулювальний; 4 – діафрагма; 5 – корпус;
6 – важілець; 8 – повзунок; 9 – кришка; 10 – обмотка реостата;
11 – контактна пластина; 12 – провідник; 13 – пружина; 14 – обмежувач;
15 – проріз; 16, 20 – магніт; 17 – колодка; 18 – стрілка; 19 – екран
Залежно від тиску масла або повітря в камері 1 змінюється прогин діафрагми 4 і положення повзунків 8 на обмотці реостата датчика.
У приймачі на основі, що складається з двох пластмасових колодок 17, намотані три нерухомі котушки К1, К2, К3 (рис. 1.8, б), початки яких з'єднані між собою в точці Д.
Резистор температурної компенсації Rтк і додатковий резистор Rд, ввімкнені в ланцюг котушок К1, К.2, К3 приймача, служать для підтримки постійного опору цього ланцюга незалежно від температури обмоток. Крім того, додатковий резистор обмежує силу струму в ланцюзі приймача при вимкненому реостаті датчика.
У кільцевому просторі між колодками 17 (див. рис. 1.8, а) установлений дископодібний магніт 16 і обмежувач 14 кута повороту стрілки 18. Відігнутий кінець обмежувача входить у проріз 15 однієї з колодок 17. У канавку однієї з колодок закладений магніт 20.
Вісь алюмінієвої стрілки 18 обертається в двох підшипниках. Сталевий магнітний екран 19 захищає приймач від впливу сторонніх магнітних полів.
При відсутності струму в ланцюзі стрілка приймача відхилена до упора вліво, що зумовлюється взаємодією постійних дископодібних магнітів 16 і 20 та обмежувачем 14.
При роботі приладу струми в котушках, а відповідно, і магнітні потоки їх залежать від положення повзунків 8 на обмотці 10 реостата датчика. Коли в камері датчика 1 немає надлишкового тиску, то повзунки 8 під дією пружини 13 знаходяться в крайньому лівому положенні, що зумовлює ввімкнення максимального опору датчика в ланцюг приймача. У цьому випадку сила струму в котушці Кі буде максимальною, а в котушках К2 і К3 – мінімальною. При ввімкненому ланцюзі і відсутності тиску масла або повітря на діафрагму 4 повзунки 8 датчика вмикають велику частину опору реостата в ланцюг приймача. Коли тиск масла або повітря зростає, то діафрагма 4 прогинається нагору і через штир 2 переміщує важілець 6 навколо осі. Важілець через регулювальний гвинт 7 діє на повзунок 8 і переміщує його вправо. Опір реостата датчика вимикається, у результаті чого збільшуються струми в котушках К2 і К3 приймача. При цьому змінюється положення магніту 16 і жорстко зв'язана з ним стрілка відхиляється вправо у бік більшого значення. Сигналізатор аварійного тиску масла або повітря складається з датчика і сигнальної лампи. Він попереджує водія про надмірне зниження тиску масла в системі мащення двигуна або повітря в пневмосистемі гальм автомобіля. Датчик А сигналізатора аварійного тиску масла (рис. 1.9.) вкручується в масляну магістраль двигуна, а сигнальна лампа 3 розташована на щитку приладів. Сигналізатор з'єднаний із джерелом струму вимикачем 1. При непрацюючому двигуні (або коли тиск масла нижче допустимого – 0,04–0,08 МПа) діафрагма 6 знаходиться у вихідному положенні, контакти 4 замкнуті і сигнальна лампа 3 ввімкнена в ланцюг (горить). При працюючому двигуні масло з магістралі надходить через штуцер 8 у камеру 7 під діафрагмою. При підвищенні тиску масла діафрагма 6, прогинаючись, піднімає пружну пластину верхнього контакту, контакти розмикаються і вимикають сигнальну лампу 3. Сигналізатор регулюється на заданий тиск підгинанням вгору або вниз пластини нижнього контакту 4. Другий кінець пластини з'єднаний із кронштейном 5 і з затискним гвинтом, ізольованим від кришки датчика А сигналізатора. Регулювання зазору між контактами здійснюють стрижнем, що вводиться в отвір 2 кришки. Сигналізатор тиску повітря в гальмовій системі працює аналогічно. Вмикається сигнальна лампа при зниженні тиску нижче 0,45–0,50 МПа.

Рис. 1.9. Схема сигналізатора аварійного тиску масла:
1 – вимикач; 2 – отвір; 3 – лампа сигнальна; 4 – контакти; 5 – кронштейн;
6 – діафрагма; 7 – камера; 8 – штуцер; А – датчик
Прилади для контролю температури. Правильний режим роботи двигуна можливий тільки при відповідній температурі охолодної рідини.
На автопоїздах застосовують термометри, принцип дії яких заснований на зміні залежності тиску насичених парів рідини від температури, і термометри електричної дії.
Термометри електричної дії одержали найбільше поширення, тому що мають більшу точність виміру і підвищену надійність у роботі. Вони можуть бути магнітоелектричними і електротепловими.
Магнітоелектричний покажчик температури охолодної рідини (рис. 1.10.) порівняно з електротепловим імпульсним покажчиком більш точний, надійний у роботі і не створює перешкод радіоприй-манню. Він складається з датчика з напівпровідниковим терморези-стором і магнітоелектричного приймача.
У латунний корпус 4 (рис. 1.10, а) датчика встановлений тонкий круглий диск – термістор 1. Термістор 1 є напівпровідником, опір якого зменшується з підвищенням температури і збільшується при його охолодженні. Термістор 1 з'єднаний з масою через корпус датчика 4 і пружиною 3 з вивідним затиском датчика, укріпленим в ізоляторі 5. Паперовий патрон 2 ізолює пружину і бічну поверхню термістора від корпусу датчика.
У приймачі на основі, що складається з двох капронових колодок 9, намотані три котушки К1, К2, К3, ввімкнені в два паралельні кола. В одному з них послідовно ввімкнена котушка К1 і термістор 1.

Рис. 1.10. Схема магнітоелектричного покажчика температури охолодної рідини:
а – загальна схема; б – принципова схема з'єднання обмоток;
1 – термістор; 2 – патрон; 3 – пружина; 4 – корпус; 5 – ізолятор;
6 – стрілка; 7 – екран; 8, 12 – магніти; 9 – колодка; 10 – проріз;
11 – обмежувач; 13 – резистор
В
інше коло послідовно
ввімкнені
котушки К2
і К3
і резистор
13 температурної
компенсації.
У канавку однієї
з колодок закладений
постійний
магніт 12,
що забезпечує
утримання
стрілки в нульовому
положенні при
вимиканні
приладу. На осі
стрілки 6
приймача
жорстко закріплений
постійний
магніт 8,
виконаний
у вигляді диска,
і обмежувач
1 1 кута
повороту стрілки.
Відігнутий
кінець обмежувача
входить у проріз
10 верхньої
колодки 9.
Магніт
і обмежувач
повороту стрілки
встановлюють
у кільцевому
просторі між
колодками.
Сталевий екран
7 захищає приймач
від впливу
магнітних
полів.
При відсутності струму в ланцюзі стрілка приймача відхиляється до упора вліво. Це положення стрілки зумовлюється взаємодією полів постійних магнітів 8 і 12 і обмежувачем 11.
При роботі приладу сила струму в ланцюзі котушок К2 і К3 не змінюється, а тому і магнітні потоки, створювані цими котушками, залишаються практично постійними. Сила струму в котушці К1, а отже, і створюваний нею магнітний потік, залежать від температури датчика. Оскільки магнітні потоки котушок К1 і К2 діють зустрічно, то величина і напрямок сумарного потоку будуть залежати від струму, встановлюваного датчиком у котушці К1.
При температурі +40 °С опір датчика великий, тому струм у котушці К1 і її магнітний потік будуть малі. У цей момент магнітний потік, створюваний котушкою К2, буде перевищувати магнітний потік котушки К1. Сумарний магнітний потік (усіх трьох котушок), діючи на постійний магніт 8, поверне його і стрілка приладу встановиться проти поділки +40 °С.
При температурі +80 °С опір термістора знижується, у результаті чого збільшуються сила струму в котушці К1 і створюваний нею магнітний потік, який у цей момент буде дорівнювати магнітному потокові котушки К2. Ці потоки, спрямовані назустріч один одному, взаємно знищуються і сумарний магнітний потік трьох котушок дорівнює магнітному потокові котушки К3, який буде діяти на постійний магніт і поверне його так, що стрілка приладу встановиться на шкалі проти поділки +80 °С.
2
Рис. 1.11. Схема сигналізатора аварійної температури охолодної рідини:
1 – контакти; 2 – датчик; 3 – біметалева пластина; 4 – сигнальна лампа
Сигналізатор аварійної температури попереджає водія про недопустиме підвищення температури охолодної рідини. Датчик 2 сигналізатора (рис. 1.11.) вкручений у верхній бачок радіатора, а його сигнальна лампа 4 розташована на щитку приладів. При низькій температурі рідини контакти 1 сигналізатора розімкнуті і ланцюг сигнальної лампи розірваний. При підвищенні температури збільшується нагрівання балона, а отже, і біметалевої пластини 3, що деформується і при температурі (+107 ±10)°С, залежно від типу датчика замикає контакти 1, через які проходить струм на сигнальну лампу 4.
Прилади для контролю рівня палива. За допомогою покажчиків рівня палива водій може в будь-який момент визначити кількість палива в баці і, отже, встановити, яку відстань автомобіль може проїхати без додаткового заправлення. Ці прилади придатні тільки для приблизного контролю витрати палива, тому що точність їхніх показань невисока.
Покажчики рівня палива можна розділити на покажчики рівня палива з безпосереднім відліком показань (лінійкою) і дистанційні (магнітоелектричні, електромагнітні тощо).
Магнітоелектричні дистанційні покажчики рівня палива більш точні і надійні в роботі порівняно з електромагнітними й останнім часом набувають значного поширення. Будова приймача покажчика рівня палива аналогічна будові приймача магнітоелектричного покажчика температури охолодної рідини (див. рис. 1.10.), за винятком деяких особливостей. У ланцюг котушки К1 (рис. 1.12, б) ввімкнений додатковий резистор Rд, призначений для обмеження струму в котушці при цілком вимкненому реостаті датчика, що запобігає перегріву ізоляції обмотки котушки. Температурну компенсацію здійснює резистор Rтк.
При відсутності струму в ланцюзі стрілка приймача відхиляється до упора вліво. Це положення стрілки зумовлюється взаємодією постійного магніту 1 (рис. 1.12, а), вмонтованого в колодку 4, магніту 2, жорстко укріпленого на осі стрілки 3, і обмежувача. Сила струму в