Xreferat.com » Рефераты по транспорту » Вимоги до експлуатації і технічного обслуговування машин

Вимоги до експлуатації і технічного обслуговування машин

й ударні навантаження протягом п'яти років експлуатації, їх приєднують до системи охолодження двигуна (до відвідного патрубка радіатора) або до охолоджувальної оболонки блоку двигуна.


6. Очищення двигунів


Під час експлуатації машини (особливо в літній період) поверхня двигуна покривається забрудненнями, у складі яких можуть бути олива, рештки комах, пил, продукти корозії металів, сажа та ін. Суміш забруднень поступово перетворюється в щільну плівку, яка має досить високу адгезію до поверхні двигуна. Така плівка є і30ляційним матеріалом, який ускладнює конвективний теплообмін між поверхнею двигуна і навколишнім повітрям. В жарку погоду забрудненість двигуна може стати причиною його перегріву з усіма небажаними наслідками (підвищеною витратою палива, зниженням потужності, передчасним зношенням тощо).

Крім цього, плівка бруду посилює утворення корозії на межі її стикання з металом. Отже, утримання двигуна в чистоті - технічна необхідність.

Вилучення з поверхні двигуна забруднень звичайним способом механічного очищення не допускається. Найкраще для цього використовувати мийні композиції, до складу яких входить водний розчин лужних електролітів (кальцинованої соди, тринатрійфосфату та ін.) з домішкою поверхнево-активних речовин. Концентрація розчину - 10...3О г/л. Температура використання-70...90 °С.

При температурі 15...25 °С очищати двигун лужними розчинами важко. У таких випадках забруднення виводять різними синтетичними речовинами з домішками поверхнево-активних речовин.

До аліфатичних вуглеводнів належать дизельні палива, гас, уайт-спірит, бензин; до ароматичних - бензол, ксилол, толуол та ін; до хлорованих дихлоретан, трихлоретан, перхлоретилен, хлорбензол та ін.

Аліфатичні вуглеводні малотоксичні і добре розчиняють мінеральні оливи, пластичні мастила й різні консервуючі сполуки на їх основі. Ароматичні вуглеводні розчиняють смолисті забруднення. Найбільш ефективними розчинниками є хлоровані вуглеводні, які розчиняють навіть старі лакофарбові покриття, але вони дуже токсичні, тому використовувати їх можна лише з суворим дотриманням техніки безпеки.

Загальним недоліком усіх розчинників є те, що вони залишають тонку плівку з рештками олив і смолистих речовин. Випаровуючись, ця плівка стає липкою, на ній осідає пил і двигун знову швидко забруднюється. Крім цього, використання більшості розчинників призводить до руйнування лакофарбових матеріалів і гумових деталей.

Автоочищувачі двигуна позбавлені цих недоліків їх випускають в аеро30льних упаковках, куди входять розчинники, поверхнево-активні речовини та інші домішки. Поверхнево-активні речовини поліпшують змочуваність водою, емульсують і стабілізують в мийному розчині забруднення. Щоб запобігти негативному впливу на метал, до складу очищувачів вводять інгібітори корозії.

Частота очищення двигуна залежить від його технічного стану, а також від умов та інтенсивності експлуатації машини. В середньому достатньо чистити двигун один раз на три місяці для автомобілів та під час сезонного обслуговування (два рази на рік) для будівельно-дорожніх машин.

У приміщеннях двигун очищають лише за наявності якісної вентиляції. Акумулятори на час очищення та миття від'єднують. Розчин на двигун наносять щіткою і через деякий час змивають водою за допомогою шланга. Якщо двигун дуже забруднений, то інколи потрібно виконувати повторне очищення.


7. Зовнішній догляд за машинами під час експлуатації


Зовнішній догляд за машинами всіх типів слід розглядати обов'язковим заходом технічного обслуговування, здійснюваним систематично в міру їх забруднення. Він полягає в попередній діагностиці та проведенні контрольно-регулювальних робіт, змащування й поточного ремонту в умовах експлуатації.

До зовнішнього догляду входять такі операції, як прибирання кабіни та робочого місця машиніста (водія), очищення та миття робочих органів, миття рами, ходової частини й інших 30внішніх частин машини. Обсяг робіт із зовнішнього догляду залежить від типу машини, умов її експлуатації та наявності можливостей.

Догляд за машиною полягає в очищенні її від пилу та оливи, протиранні сидінь, скла, арматури, двигуна й основних механізмів. Під час очищення слід дотримуватися таких правил: бруд і грунт потрібно зчищати тупим металевим скребком; пофарбовані поверхні протирати ганчіркою, трохи зволоженою протиральною оливою; контрольно-вимірювальні прилади, деталі гідравлічного приводу та двигуна протирати чистою і м'якою бавовняною тканиною; вікна і кузов (кабіну) ретельно почистити й після миття машини протерти.

За способом виконання робіт розрізняють миття ручне, механізоване та комбіноване.

Ручне миття виконують із шланга з брандспойтом або мийним пістолетом, а механізоване - спеціальними установками, які залежно від виду керування ними поділяються на автоматичні та з ручним приводом. Комбіноване миття полягає в тому, що одну частину машини (шасі або кузов) обмивають механізованим способом, а іншу - ручним.

Для вилучення вологи після миття існують спеціальні установки, які виконують це з використанням повітря, підігрітого до температури 40...50 °С при тиску 0,2...0,4 МПа. Для цього використовують також інфрачервоні промені та ін.

Будівельно-дорожні машини миють найчастіше ручним і напівмехані30ваним способом. Кращі результати дає використання гарячої води або мийних розчинів, підігрітих до температури 40...50 °С. У цьому разі різниця між температурами води та поверхні, яку обмивають, не повинна перевищувати 18...20 °С.

Важливими факторами, які впливають на якість миття, скорочення його тривалості та зниження витрат води, є тиск (напір) струменя води, діаметр отвору мийного пістолета і кут нахилу струменя до поверхні, яку обмивають.

З курсу гідравліки відомо, що витрата води Q яка подається до сопла, і вихідний переріз сопла пов'язані функціональною залежністю



де Fс - площа вихідного перерізу сопла, мм2; vв - швидкість витікання води із сопла, м/с; d - діаметр вихідного перерізу сопла, мм.

Швидкість витікання води із сопла



де m1 - коефіцієнт витікання, який для сопла з розпилювачами дорівнює 0,5...0,55, для сопла без розпилювачів - 0,7...0,75; g - прискорення сили тяжіння, м/с2; H- напір води, м.

З наведених формул видно, що, зменшуючи діаметр сопла і збільшуючи напір води або відповідно швидкість витікання її з сопла, можна при збереженні сталої витрати води отримати струмінь, який має більшу кінетичну енергію, отже, більшу ефективність миття. Збільшення швидкості струменя для сопел однакового діаметра суттєво скорочує витрати води і тривалість миття. Ще більший ефект дає зменшення площі перерізу сопла. З одночасним збільшенням швидкості струменя і зменшенням площі перерізу сопла ефективність миття зростає ще більше.

Високу якість миття забезпечує пароводоструменевий очищувач ОМ-3360. Тривалість зовнішнього миття очищувачем ОМ-3360, порівняно з насосними установками ОМ-830 і ВСМ-1500, скорочується в 2-3 рази, а трудомісткість знижується на 30...40 %.


8. Кріпильні роботи


Кріпильні роботи забезпечують стабільність попереднього затягування з'єднань. Під час технічного обслуговування кріпильні роботи полягають у підтягуванні послаблених з'єднань і встановленні нових нарізних деталей замість загублених або тих, що стали непридатними. Проте слід пам'ятати, що періодичне підтягування нарізних з'єднань без особливої потреби може призвести до порушення їх затягнення. Якщо після першого затягування раніше затягненого з'єднання початковий натяг знижується на 20...25%, то при повторних затягуваннях для зберігання стабільності з'єднань потрібно прикласти моменти, у два рази більші від початкових (рис. 1). Для того, щоб з'єднання зберігало стабільність тривалий час, треба, щоб його натяг був на 15...20 % меншим від зусилля, при якому наступає текучість матеріалу гайки, болта чи шпильки. Тому потрібно підтягувати лише ослаблені з'єднання і користуватися динамометричними рукоятками.

Допустимі крутні моменти М, необхідні для затягування нарізних з'єднань, залежать від діаметра різі й:


D ,мм, 6 8 0 12 14 16 18 20 22 24

М, Нм 6...8 14...16 30...35 50...60 80...90 120...140 160.. .190 230...270 300...360 420...490


Ослаблені нарізні з'єднання легко виявити, постукуючи молотком по гайках і головках болтів. Недостатньо закручені з'єднання при цьому мають характерний тремтячий звук.

Для зменшення ймовірності розкручування болтового з 'єднання слід застосовувати контргайки, пружинні шайби, стопорний дріт, корончасті гайки зі шплінтами, відгинальні шайби та круглі гайки з замковими шайбами (рис. 2). Слід пам'ятати, що контргайку можна встановлювати лише тоді, коли закріпна гайка повністю затягнена.

Старі пружинні шайби придатні до застосування лише в тому разі, коли величина розводу кінців становить не менш як півтори товщини шайби. Після затягування шайба повинна повністю прилягати до опорної поверхні. За30р у розрізі шайби допускається до половини її товщини, але не більш як 2 мм. Встановлення двох пружинних шайб під одну гайку забороняється.

Болти з відкритими головками слід попарно скріплювати м'яким дротом хрест-навхрест. Кінці скрученого дроту мають бути обрізані на 5...7 мм від початку скручування.


Рис. 1. Графік втрат контрувальних властивостей гайкового з'єднання при статичних навантаженнях: 1 - гайка, обтиснена по контуру; 2 - гайка, стиснена по еліпсу; 3 - гайка з нейлоновою вставкою; М -момент затягування; п - кількість затягувань гайки.


Рис. 2 Способи фіксації болтових з'єднань від самочинного відкручування:

а - контргайка; б - пружинна шайба; в - стопорний дріт; г - корончаста гайка зі шплштом;

д – відгинальна шайба; є - кругла гайка з замковою шайбою.


Рис. 3. Самоконтрувальні гайки:

а - конусна, обтиснена в конусній частині; б - підрізна з підгином вусика;

в - еліпсоїдна, стиснена в конусній частині по еліпсу; г - з нейлоновою вставкою в конусній частині


Рис. 4. Зубчасті шайби:

а - з виступами на поверхні; 6 - з радіальними розрізами


При стопорінні гайки розвідним шплінтом потрібно пам'ятати, що шплінт повинен повністю заходити в отвір болта і виступати над торцем поверхні гайки не більш як на 0,3 його діаметра. Головка шплінта має повністю входити в проріз гайки, а кінці його треба розвести: один - на торець болта, другий - на грань гайки. Кінці шплінта повинні щільно прилягати до поверхонь болта і гайки.

Відгинальні шайби виготовляють з м'якої листової сталі завтовшки 1,0... 1,25 мм. Після затягування гайки відгинальні шайби слід загнути (один кінець - на грань гайки, другий - на кромку корпуса) або закріпити гайки попарно.

Але звичайні нарізні з'єднання не мають контрувальних властивостей, тому застосовують самоконтрувальні гайки (рис. 3) і зубчасті шайби (рис. 4). Надійність роботи таких з'єднань у 8... 10 разів вища, ніж звичайних. Найбільш стабільними є з'єднання, де застосовуються гайки з нейлоновими вставками. У разі потреби вони можуть витримувати до 25...30 затягувань без помітного порушення контрувальних властивостей.


9. Зберігання матеріалів і запасних частин


Спеціальні складські приміщення, в яких зберігають паливно-мастильні матеріали та технічне майно (агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї, гумотехнічні вироби та ін.), мають забезпечувати зручність приймання надходжуваного майна, підготовки його до зберігання, саме збереження і швидкісну видачу, а також пожежну безпеку.

Залежно від призначення склади поділяють на матеріальні (зберігання паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, шин, запасних частин, інструменту тощо), ремонтного фонду та господарські (зберігання спецодягу, тари, робочого інструменту та ін.).

Розміщення складів на території господарства залежить від характеру матеріальних цінностей і їх призначення. Наприклад, склади запасних частин і матеріалів розташовують поблизу зони технічного обслуговування та ремонту машин.

За конструкцією склади бувають закриті, напівзакриті, відкриті та спеціальні.

Закриті склади (запасних частин, матеріалів) розміщують, як правило, в опалюваних будинках і устатковують стелажами, стендами та підставками, які забезпечують належне утримання майна. Стелажі розташовують з урахуванням найкращого використання площі й освітлення, а також зручності догляду за майном і транспортування його.

Для механізації вантажно-розвантажувальних робіт склади забезпечують кранами, кран-балками, електротельферами, візками, ліфтами та іншими підіймально-транспортними пристроями, а також механізованими стелажами. Якщо стелажі не механізовані, а звичайні, то на їх нижніх полицях розташовують важкі й громіздкі деталі, а на верхніх - легші. До полиць прикріплюють таблички з найменуванням майна.

Майно, яке зберігається в тарі (ящиках), складають у штабелі на дерев'яні підкладки завтовшки 20...25 см. Між штабелями має бути прохід завширшки 1 м. На кожному ящику прикріплюють табличку з зазначенням на ній найменування і кількості речовин.

Технічне майно підлягає суворому обліку. На кожен його вид заводять облікову картку, в якій записують надходження та витрачання матеріалів і виводять залишок.

Нормативи зберігання технічного майна передбачають терміни зберігання матеріалів і запасних частин: деталей і вузлів - 23 дні, автошин -10, ремонтного фонду - 10, інструменту - 15, кисню, ацетилену і т. п. - 10, змащувальних і лакофарбових матеріалів - 15 днів; агрегати знаходяться в постійному запасі.

Запасні частини, агрегати, прилади та електроустаткування в умовах великих управлінь механізації зберігають у закритих опалюваних складах на багатоярусних стелажах або в шафах, розташованих за груповою (агрегатною) системою для зручності їх відшукування. Температура повітря в приміщенні має бути не нижчою 5 °С при відносній вологості 40...45 %.

Деталі та агрегати повинні бути законсервовані відповідно до термінів їх зберігання та призначення.

Пластичні мастила для цього нині не застосовуються, бо вони псують товарний вигляд виробу. Крім того, їх багато витрачається на консервацію виробів, вони потребують великої трудомісткості нанесення та значних витрат на розконсервацію і не завжди відповідають вимогам, які до них ставляться. Тому останніми роками набули поширення спеціальні рідкі консерваційні (захисні) оливи, завдяки чому знижуються витрати мастильних матеріалів, а також трудомісткість консервації та розконсервації деталей. До складу цих олив входять поверхнево-активні речовини (інгібітори корозії), що сприяють утворенню на поверхні деталей тонкої оливної плівки, яка легко виводиться під час розконсервації. Незважаючи на те, що рідкі захисні оливи коштують дорожче від пластичних мастил, застосування їх дає більший економічний ефект.

Збереження покриття залежить від властивостей і якості захисних матеріалів (паперу, картону, а також спеціальної металевої, комбінованої і, рідше, дерев'яної тари). Останніми роками широко застосовують пластмасові матеріали.

Фарби і лаки зберігають в неопалюваних приміщеннях з якісною вентиляцією, захищеними від прямого впливу сонячних променів.

Кольорові метали на стелажах зберігають кожен окремо, щоб уникнути їх взаємодії. Олово зберігають при температурі не нижче 12 °С (короткочасно - не нижче 20 °С). Це пояснюється тим, що олово при низькій температурі і різкому перепаді температур схильне до особливого виду корозії-"олов'яної чуми". При виявленні корозії всі злитки переплавляють.

Карбід кальцію повинен зберігатися в сухому неопалюваному приміщенні з витяжкою, в герметичній упаковці.

Балони з киснем зберігаються в ізольованому приміщенні у вертикальному положенні на дерев'яних пірамідах. Приміщення має бути досконало ізольованим, віддаленим не менш як на 100 м від інших споруд і обладнаним витяжними трубами.

Сірчану і соляну кислоти зберігають у закритих приміщеннях з вентиляцією. Пляшки з сірчаною кислотою мають бути закупорені притертими пробками, а їх головки обтягнені конопляною тканиною і обв'язані шпагатом.

Акумуляторні батареї під час зберігання за рахунок саморозряджання втрачають частину своєї ємності (0,7...4% за добу). Ступінь саморозряджання залежить від умов зберігання, тому в процесі тривалого зберігання слід дотримуватися деяких вимог. 30крема, акумуляторні батареї потрібно зберігати в сухих, ізольованих, добре вентильованих приміщеннях. Батареї встановлюють в один ряд на підлозі або на стелажах вивідними клемами вверх на відстані не менш як 1 м від нагрівальних приладів. Вони мають бути захищені від потрапляння прямих сонячних променів.

Батареї з сухими пластинами можна зберігати при температурі навколишнього повітря до -30 °С. Максимальний термін зберігання не повинен перевищувати двох років.

Батареї без електроліту доцільно зберігати лише в тому разі, якщо їх потрібно транспортувати до споживача після приведення в дію. Перед поставленням на зберігання такі батареї повністю заряджають, після чого вилучають електроліт з двогодинним витримуванням їх у перевернутому стані над ємкістю. Коли електроліт стече, батареї закривають пробками й ущільнювальними дисками, обмивають 10-відсотковим розчином нашатирного спирту або 5-відсотковим розчином каустичної соди і зберігають при температурі не вище 0 °С і не нижче -30 °С. Термін зберігання таких акумуляторів при цій температурі -близько року, а при кімнатній температурі - три місяці.

Батареї з електролітом зберігають повністю зарядженими при температурі не вище 0 °С, оскільки при зниженій температурі саморозряджання і корозія акумуляторних пластин сповільнюються. Мінімальна температура зберігання має бути не нижчою за -30 °С. Максимальний термін зберігання батареї з електролітом становить близько 1,5 року при температурі не вище 0 °С і дев'ять місяців - при температурі 18...20 °С. Якщо такі батареї зберігати при плюсовій температурі, то їх потрібно щомісяця підзаряджати відповідно до інструкції з експлуатації батарей.

Зберігання сучасних акумуляторних батарей має деякі особливості. Існує кілька способів зберігання таких батарей: з періодичним підзаряджанням акумулятора; з постійним підзаряджанням малими струмами, які компенсують саморозряджання з заміною електроліту на водний розчин борної кислоти.

При зберіганні батарей з періодичним підзаряджанням їх попередньо підзаряджають, очищують від забруднень і протирають 10-відсотковим розчином аміаку. Густину електроліту в разі тривалого зберігання контролюють не рідше одного разу на місяць і, якщо вона нижча за початкову на 0,05 г/см3, батареї підзаряджають. Практично їх підзаряджають щомісяця при зберіганні в теплому приміщенні і через 3...4 місяці у разі зберігання в приміщенні з температурою 0 °С і нижче.

Якщо батарею зберігають із заміною електроліту на водний розчин борної кислоти, то її заряджають і зливають електроліт. Потім два рази промивають дистильованою водою з проміжками 15...20хв, наповнюють 4...5-відсотковим розчином борної кислоти, закривають банки пробками і ставлять на зберігання в приміщення з температурою вище 0 °С. По закінченні терміну зберігання розчин борної кислоти зливають і батарею заправляють електролітом густиною 1,4±0,01 г/см3. Через 20...30хв густину електроліту знижують до 1,24...1,25 г/см3. Якщо густина електроліту знижується більш як до 1,24 г/см3, то частину електроліту вилучають і додають свіжий густиною 1,4±0,01 г/см3. Після цього батарею встановлюють без підзаряджання на машину. Упродовж 12 місяців заряд батареї практично не змінюється.

Шини, камери та інші гумотехнічні вироби (нові, відновлені й старі, які придатні до експлуатації та ремонту) зберігають в окремому, закритому й сухому приміщенні, захищеному від сонячних променів. За наявності в приміщенні вікон їх шибки фарбують червоною або жовтогарячою фарбою.

Стелажі з шинами та вішалки з камерами мають розміщуватися від опалювальних приладів на відстані не менш як 1 м. Опалювальні прилади повинні бути екрановані.

Температура зберігання цих виробів -30. ..+35 °С при відносній вологості 50...80%. Якщо відносна вологість нижча за 50%, потрібно застосовувати штучне зволоження, посипаючи підлогу вологою тирсою. У приміщенні не допускається затхлість повітря та поява на стінах плісняви. У разі появи затхлості чи плісняви приміщення потрібно продезинфікувати 2-відсотковим розчином формаліну і провітрити.

Забороняється провітрювати склади під час грози та протягом 2...3 год після неї через різке збільшення озону в повітрі.

Шини зберігають у вертикальному положенні на стелажах або на рівній підлозі. Камери, в яких зберігаються шини, накачують повітрям до внутрішнього розміру покришок, щоб уникнути утворення на них складок.

Безкамерні шини зберігають з дерев'яними або картонними розпірками між бортами. У разі тривалого зберігання шини слід повертати, міняючи зону опори через кожні три місяці.

Камери зберігають трохи накачаними повітрям на кронштейнах з напівкруглими поверхнями. Через кожні три місяці зберігання на кронштейнах камери слід повертати, міняючи зону опори. Покришки та камери допускається зберігати на піддонах, але не більше трьох місяців. Не допускається зберігати їх в одному приміщенні з хімічними та іншими речовинами, які впливають на їхній технічний стан. Спеціальні підземні склади використовують для зберігання рідкого палива, яке застосовується в будівельно-дорожніх машинах. Розташування складів, їх технічне оснащення, порядок функціонування, а також граничні об'єми зберігання нафтопродуктів погоджуються з місцевими органами пожежної охорони. При цьому враховують ступінь займання нафтопродуктів, які зберігаються в цих складах (табл. 1).


Таблиця 1. Класифікація нафтопродуктів за ступенем їх займання

Нафтопродукти Група Клас Температура займання, °С Бензини, розчинники та ін. Тракторний і освітлювальний гас Дизельне паливо, мазут, відпрацьована олива Змащувальна олива та пластичне мастило Легкозаймисті Горючі І ІІ
ІІІ IV <28 28...45 45...120

Кожен склад, а також паливозаправний пункт повинен мати паспорт, складений технічною службою підприємства.

Паливо можна зберігати в підземних, напівпідземних (заглиблених) і на земних резервуарах, які повинні мати необхідну арматуру та устаткування відповідно до чинних правил. Використовувані протипожежні заходи мають забезпечувати повну пожежну безпеку при зберіганні.

Розташування ємкостей і тари повинно сприяти роздільному зберіганню палива за марками та сортами і вільному доступу до них. На ємкості і тару має бути нанесене відповідне маркування з зазначенням маси, марки та сорту продукту, який у них зберігається. Об'єм продукту в резервуарі визначається за калібрувальними таблицями, які складаються на кожен резервуар.

Мастильні матеріали зберігають у спеціальних сховищах, де рідку оливу тримають у цистернах, а пластичні мастила - у металевих бочках з кришками.

Великі господарства розміщують склади мастильних матеріалів у підвальних приміщеннях під профілакторіями, тобто пунктами технічного обслуговування та діагностування машин. У цих же складах може зберігатися робоча рідина для системи рульового керування, охолоджувальна і промивна рідини та інші матеріали, які використовуються під час технічного обслуговування.


10. Транспортування машин


Машини мають транспортуватися відповідно до вимог, зазначених в інструкції з експлуатації та в ДБН В.2.8-3-95. Для керування роботами з транспортування в кожній організації призначається особа з числа інженерно-технічних працівників, які мають досвід виконання таких робіт.

Транспортування машин з об'єкта на об'єкт, до місця ремонту, технічного обслуговування або зберігання здійснюється згідно з місячними планами транспортування. Ці плани та заходи щодо їх реалізації розробляє особа, яка відповідає за транспортування машин, на основі місячних планів використання машин і місячних планів-трафіків технічного обслуговування та ремонту. У плані мають бути зазначені назва машини, її марка (індекс), заводський номер, терміни та відстань транспортування, метод транспортування і вид транспортних засобів.

Залежно від конструктивних особливостей машин, їх маси, розмірів, відстані транспортування, стану доріг, наявності транспортних засобів та інших умов машини транспортують своїм ходом, на буксирі або різними видами транспорту на причепах-ваговозах, залізничним, водним або повітряним транспортом.

Особливу увагу слід звернути на транспортування своїм ходом і на буксирі сучасних екскаваторів і гідравлічним приводом, оскільки перед транспортуванням цих машин потрібно виконати ряд підготовчих робіт, щоб запобігти виникненню несправностей.

Машини на базі гусеничних тракторів можна транспортувати своїм ходом на відстань до 30 км, а гусеничні екскаватори - не більш як на 10 км.

Перед транспортуванням перевіряють технічний стан машини та наявність паливно-мастильних матеріалів, змащують гусеничний хід відповідно до таблиці змащування, вивчають ділянку дороги, якою переміщуватимуться машини і, якщо потрібно, узгоджують її з органами Державтоінспекції.

Якщо в дорозі зустрічатимуться залізничні переїзди, узгоджують з начальником дистанції час переїзду, подаючи заявку не пізніше як за 24 рік до початку транспортування.

Швидкість руху гусеничних машин вантажопідйомністю понад 10 т має бути 0,8... 10 км/год.

У разі переміщення по бездоріжжю потрібно спланувати ділянки дороги, а за наявності слабких ґрунтів або грунтів, насичених водою, слід застосовувати суцільні настили з колод, шпал, брусів або переносні щити завдовжки 6...6,5 м.

Екскаватор може переміщуватись по місцевості з поздовжнім похилом не більше 20° і поперечним 6°. Розвороти екскаватора на ділянках з похилом понад 5° не допускаються. На спусках і підйомах слід дотримуватись особливої обережності.

Під час тривалого руху на підйом і тривалих маневрів у тяжких умовах стежать за станом дизельної установки. Температура охолоджувальної рідини та оливи в ній не повинна підійматися вище 100 °С.

Ківш екскаватора має бути піднятий над землею на висоту до 1 м, а поворотна платформа загальмована.

Після проходження кожних 5 км дороги перевіряють ступінь нагріву редукторів і опорних котків.

Пневмоколісні машини своїм ходом переміщують зі швидкістю 7,5... 15 км/год на відстань до 50 км. В іншому разі вони мають буксируватися тягачами або на причепах (трейлерах).

Перед транспортуванням своїм ходом машини приводять у транспортне положення. Вони мають відповідати вимогам правил руху по автомобільних дорогах і вписуватися в транспортні габарити. Перед виїздом перевіряють справність і роботу рульового керування та гальма коліс, тиск у гідросистемі, стан шин і тиск у них, роботу електроустаткування. Виявлені дефекти потрібно повністю усувати.

Виносні опори (якщо вони не зняті) піднімають у транспортне положення і закріплюють пальцями й защіпками. Поворотну платформу повертають робочим устаткуванням у бік переднього моста. Робоче устаткування має бути підняте над поверхнею землі не більш як на 1 м.

Під час руху машин своїм ходом забороняється перемикати швидкість на підйомах, похилах і залізничних переїздах. Залізничні колії дозволяється переїжджати лише на першій передачі. Лише на цій передачі допускається рух крана під похил 5°.

Особливу увагу слід приділяти руху через перехрестя, на похилах та під мостами. Під час руху слід враховувати несучу здатність інженерних споруд (мостів, шляхопроводів), якість доріг та габарити проїздів під мостами.

Маршрути важких машин з тиском на вісь понад 10 т значними габаритами узгоджують з Державтоінспекцією. Машиністи цих машин мають керуватися правилами дорожнього руху. Транспортування бажано здійснювати в години, найменш напружені щодо заповнення доріг.

По бездоріжжю і ґрунтових дорогах слід рухатися на першій передачі, особливо під похил, а по дорогах з асфальтовим покриттям допускається рух на другій передачі.

Під час транспортування машин на причепах виставляють габаритні знаки: вдень - червоні прапорці, а вночі - світлові сигнали.

Завантажуючи машини на причепи, дотримуються таких правил техніки безпеки:

похилі стропи мають бути надійно закріплені й витримувати масу машини, що завантажується;

нахил площини трапу не повинен перевищувати 10°;

під час в'їзду на причіп забороняється керувати поворотом машини й вирівнювати машину на причепі; для цього потрібно з'їхати на грунт, а потім знову в'їжджати;

від поздовжніх і поперечних зміщень машина повинна утримуватися брусками й розтяжками з дроту діаметром 3...6 мм (розтяжки поворотної платформи та робочого устаткування виконують у чотири нитки, а розтяжки гусеничного ходу - в сім ниток);

між гусеницями і трапами мають бути встановлені бруски й забиті дерев'яні клини.

Під час транспортування машини забороняється перебувати в її кабіні та на причепі.

Маршрут руху вибирають на основі попереднього обстеження важкопрохідних ділянок дороги й узгоджують його зі службою руху Державтоінспекції, якщо габарити машини становлять по ширині понад 2,5, по висоті- понад 3,8 м.

Поздовжні похили дороги не повинні перевищувати 15°. Проходження похилів понад 10° дозволяється після перевірки поперечної стійкості машини та причепа з вантажем.

На крутих спусках та підйомах для транспортування машин на причепах-ваговозах застосовують, крім тягача, й інший автомобіль. Перевезення машин на причепах (трейлерах) під час ожеледиці та при інших несприятливих дорожніх умовах забороняється.

Швидкість переміщення тягача з причепом не повинна перевищувати швидкості для даного типу доріг та вказаної в технічній характеристиці причепа.

Транспортування машин залізницею вигідне при відстані понад 200 км. У цьому разі машина має вписуватись у нормальні обриси встановлених поперечних габаритів, а її довжина - не бути більшою за довжину платформи.

Встановлюючи на платформі, машину закріплюють підпорами й колодками, які запобігають її поздовжньому й поперечному зміщенню. Машини з високорозташованим центром ваги (автогрейдери, екскаватори тощо), крім підпорів і колодок, закріплюють ще й розтяжками зі скрученого дроту діаметром 3,5...6 мм, досить міцними для сприйняття інерційних сил, що виникають на початку руху і під час гальмування платформи. Потрібну кількість розтяжок

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: