Xreferat.com » Рефераты по уголовному праву и процессу » Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

якими охоплюються не тільки власне ва­люта, а й платіжні документи та інші цінні папери, ви­ражені, відповідно у валюті України чи іноземній валю­ті, тобто вартість (ціна) яких виражена (визначена) у відповідній валюті. При цьому коло предметів, що вхо­дять до родового поняття "іноземна валюта", більш ши­роке, ніж коло предметів, що входять до родового по­няття "валюта України": до "іноземної валюти" віднесені Декретом також монетарні метали та цінні папери, ви­ражені в іноземній валюті або монетарних металах. Очевидно, це зумовлене тим, що на час прийняття Дек­рету грошових знаків України у вигляді монет, виготов­лених із золота чи металів іридієво-платинової групи, не існувало і їх введення в обіг не передбачалось.

При вирішенні питання про відповідальність за пору­шення правил про валютні операції необхідно виходити з того, що Декретом "Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю" встановлений і регулю­ється режим здійснення валютних операцій на території України, тобто здійснення за межами України будь-яких дій щодо валютних цінностей, які визнаються не­законними за ст. 162 КпАП чи ст. 80 КК, відповідальності за цими статтями не тягне.

Крім того, для здійснення валютних операцій Декре­том передбачено режим ліцензування — одержання від Національного банку України ліцензій (генеральних чи індивідуальних) на здійснення окремих валютних опера­цій. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують інди­відуальної ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються ре­зидентам І нерезидентам на здійснення разових валют­них операцій, перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету(32).

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізични­ми особами — резидентами Іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; виве­зення, переказування І пересилання за межі України фі­зичними особами — резидентами і нерезидентами Іно­земної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у Іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконан­ня зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей; платежів у Іноземній валюті за ме­жі України у вигляді процентів за кредити, доходу (при­бутку) від Іноземних інвестицій; вивезення за межі Ук­раїни іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення Ін­вестиційної діяльності;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком раніше вивезеної, перека­заної чи пересланої за кордон на законних підставах;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів пе­ревищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території Ук­раїни як засобу платежу або як застави.

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком вказаних у Дек­реті випадків;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шля­хом придбання цінних паперів, за винятком цінних папе­рів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.

В п. 5 ст. 5 Декрету міститься важливе положення про те, що одержання індивідуальної ліцензії однією Із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не перед­бачено умовами індивідуальної ліцензії(33). Здійснення будь-якої із перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету валютних операцій без індивідуальної ліцензії тягне згідно з п. 2 ст. 16 Декрету застосування фінансових санкцій — від­повідальність у вигляді штрафу в сумі, еквівалентній су­мі зазначених валютних цінностей, перерахованій у ва­люту України за обмінним курсом Національного банку на день здійснення таких операцій. Крім фінансової сан­кції, винна особа може бути притягнена до адмініст­ративної чи кримінальної відповідальності за наявності в її діях ознак відповідного правопорушення(34).

Виходячи з положень Декрету напрошу­ється висновок, що дозволяється здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде непра­вильним. В Декреті міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій:

1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6 Декрету)(35);

2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредит­но-фінансових установах, що одержали ліцензію Націо­нального банку, або за їх посередництвом — у інших фі­зичних осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36);

3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт "б" п. 2 ст. 6 Декрету)(37). Крім того, підпунктом "а" п. 2 ст. 6 Декрету передбачено, що упов­новажені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, тобто Іноземну валю­ту у безготівковій формі(38). Таким чином, випливають такі висновки:

1) резиденти мають право продавати і купувати іно­земну валюту як у безготівковій формі, так і готівкою;

2) нерезиденти мають право продавати іноземну го­тівкову І в безготівковій формі валюту;

3) нерезиденти мають право купувати іноземну валю­ту в безготівковій формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах.

Проте необхідно врахувати, що Декретом "Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю", який має силу закону, визначаються режим здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного ре­гулювання. Нормативна ж база валютного регулювання включає в себе також акти Верховної Ради (закони і постанови) та нормативні акти, що видаються Кабінетом Міністрів та Національним банком у межах їх повнова­жень. Основний масив нормативного забезпечення ва­лютного регулювання складають нормативні акти, що видаються Національним банком, якими конкретизу­ються положення законодавчих актів та постанов Кабі­нету Міністрів.

Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти об­міну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готів­кову іноземну валюту фізичні особи — нерезиденти че­рез пункти обміну валюти мають право у розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається обов'язок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі, оскільки поняття "рези­дент" і "нерезидент" пов'язуються не з громадянством фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного проживання на території України.

Дотримання правил продажу та купівлі іноземної ва­люти фізичними особами — нерезидентами і отримання відповідної довідки пункту обміну іноземної валюти має значення лише для них— для підтвердження законності придбання іноземної валюти при Її вивезенні, переказуванні чи пересиланні за межі України.

Операції з валютними цінностями будуть незаконни­ми, тобто правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж, об­мін, використання валютних цінностей як засобу плате­жу чи застави. Будь-які інші дії — зберігання, даруван­ня. отримання як подарунка чи у спадщину, падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи криміналь­ної відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних цінностей особа отримує винаго­роду валютними цінностями або за надання валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як використання валютних цінностей як засобу платежу.

Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи кримінальну) за порушення правил при валют­ній операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) залежить від:

— виду валютних цінностей;

— ознак суб'єкта — резидент чи нерезидент;

— виду самих операцій.

Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними є:

— будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей, тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи за­стави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток ста­новить лише здійснення валютних операцій з монетар­ними металами у вигляді грошових знаків, які викорис­товуються як засоби платежу, тобто, коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони на­були якості валюти (України чи іншої держави) і є пла­тіжними засобами;

— будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу, здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони єди­ним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз умисел на їх вчинення виникав са­мостійно, дії можуть кваліфікуватися або як єдине про­довжуване правопорушення або ж як повторне.

Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчу­ження іншій особі з переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності.

Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш пог­ляд, слід обмежувати лише випадками, коли в якості за­собу платежу за куплені (продані) валютні цінності ви­користовується валюта України. Сама ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, пе­редбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює" іноземну валюту на валюту Ук­раїни, то її дії є продажем іноземної валюти, а не ку­півлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є, відпо­відно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не ку­півлею чи продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню зміс­ту терміну «валютні операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються «операції, пов'язані з переходом права власності на ва­лютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».

На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'яс­ненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незакон­ною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:

1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незакон­ний обмін валютних цінностей;

2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незакон­ний продаж належних йому валютних цінностей і як не­законне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне ви­користання належних йому валютних цінностей як за­собу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: про­даж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.

Обміном валютних цінностей, згідно з роз'яснення­ми. що містяться у названій постанові Пленуму Верхов­ного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5, «є опера­ція, в процесі якої сторони передають одні валютні цін­ності взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз'яс­нення, на наш погляд, потребує конкретизації.

Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба ро­зуміти лише дії, що виражаються у передачі однією осо­бою іншій валютних цінностей, які не є платіжними за­собами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю», і одержані взамін Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін ва­лютних цінностей матиме місце при:

1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду:

2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів;

3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті.

Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (Ук­раїни чи іноземної держави), то такі дії повинні квалі­фікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу.

Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчи­нена особою, необхідно чітко розмежовувати види не­законних валютних операцій між собою. У вироках су­дів досить часто не конкретизується вид вчиненої осо­бою незаконної валютної операції, а просто констату­ється, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфіку­ються як незаконний обмін валютних цінностей, а ін­шими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид неза­конних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (ску­повування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.

На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним за­собом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютно­го регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про ва­лютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продук­ції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цін­ностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирі­шення цього питання залежить, по-перше, визнання су­б'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного пра­вопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й осо­би, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми по­вернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до остан­нього часу вважалось, що суть валютних операцій від­повідно до п. 2 ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з виконанням об'єктивної сторони складу зло­чину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.

На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адмі­ністративного правопорушення особи, яка отримала ва­лютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширю­ваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні ва­лютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права влас­ності не відбувається. Крім того, вирішення розглядува­ного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.

Tаким чином , оплата валютними цінностями «пос­луг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.

Використання валютних цінностей як застави.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прий­нятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської по­зички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу то­що . При заставі майно, в тому числі І валютні цін­ності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.

Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міс­титься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхід­но отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іно­земної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних мета­лів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з по­ложень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпе­чується виконання зобов'язань, не пов'язаних з догово­ром позики.

Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного кон­тролю» дає підстави для вис­новку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних ме­талів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу пла­тежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іно­земної валюти.

Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власнос­ті на валютні цінності, за винятком операцій, що здій­снюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1 Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного поло­ження Декрету дає підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них не відбувається. З дру­гого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» використання іно­земної валюти як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для остаточного висновку: ви­користання іноземної валюти як застави є валютною операцією, а використання як застави монетарних ме­талів і валюти України, не є валютною операцією( 45).

Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і прийняття в раху­нок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, викорис­танням валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі в рахунок забезпечення якогось зобов'язання.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції ст. 80 КК.

З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції для ква­ліфікації значення не мають.

Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережнос­ті, наприклад, внаслідок обману чи зловживання дові­р'ям з боку Іншої особи, складу злочину не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня 1997 р. № 5 роз'яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності шляхом обману чи зловжи­вання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах, придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважа­ючи, що вони є законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за ст. 80 КК(46).

Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у великих розмірах(47).

Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями, згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.

Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).

Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема, розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація спільної діяльності, забезпечен­ня безпеки діяльності групи за рахунок як осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб з правоохоронних органів, органів виконавчої вла­ди чи навіть з Інших злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів, наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш три­вала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності, кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є членами організованої групи, але тим чи іншим чи­ном сприяли діяльності такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.

Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення дій, які кваліфікуються за части­ною 1 ст. 80, передбачено альтернативно покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з кон­фіскацією валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, — позбавлення волі на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: