Форми співучасті

діяльність причетна.

Вирішення питання, чи є дії особи співучастю у злочині, чи причетністю до нього, дуже важливе. Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. Це положення закріплене, зокрема, в ст. 20, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинів не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду. На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування, недонесення та потурання — з іншого12.


3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті

Уголовна відповідальність співучасників має загальні підстави — наявність в діях кожного співучасника складу злочину (ч.1 ст.3 КК).

Склад злочину в діях кожного співучасника складається із ознак, що характеризують діяльність кожного співучасника, і оз­нак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Дії співучасників кваліфікуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад, співучасть у вбивстві кваліфікується за ст.19 і ст. 94 КК.

Тобто відсутність деяких ознак складу злочину, що перед­бачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, пособник потерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настання смерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність за співучасть у злочині (ст.19). Пленум Верховного суду України зокрема вказав, що якщо особа при вчиненні одних злочинів була виконав­цем, а при інших — організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримувати окрему кваліфіка­цію з посиланням на відповідну частину ст.19 КК України13.

У складній співучасті відповідальність інших співучас­ників (організаторів, підмовників і пособників залежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорність відповідальності співучасників, тобто залежність). Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до уголовної відповідальності через відсутність складу злочи­ну, то співучасник цих дій також звільняється від уголовної відповідальності з цієї ж підстави14.

Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особ­ливій частині КК як окремі конкретні злочини (окремі різновиди таких злочинів), і це означає, що при квалі­фікації такої спільної злочинної діяльності положення За­гальної частини про співучасть, як правило, не застосову­ються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поши­рюються на осіб, що вчинили дії організаційного, підмовницького чи пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, статтями 69, 169, 1876, 208. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину, пе­редбаченого Особливою частиною Кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, розкрадання чужого майна, яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 статей 81—83, 86, 862, 140—144) ви­знається кваліфікованим видом розкрадання. Ці та інші злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 2172 тощо), якщо вони були вчинені за попереднім зговором групою осіб (співвиконавство), кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини без застосування ст. 19 КК.15

Відповідальність співучасників містить в собі питання про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання.

Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином:

а) організатор злочину несе відповідальність за усі злочини, вчи­нені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора;

б) решта співучасників (учасників групи) несуть відповідаль­ність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони брали участь;

в) дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення да­ного злочину злочинною організацією або організованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство­рення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовну відповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації).

При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучас­ники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин.

При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується таким чином:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають затією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин;

б) решта співучасників (організатори, підмовники, пособники) відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець);

в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої части­ни КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим поси­ланням на відповідну частину ст. 19 КК.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визна­чається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що буде сказано нижче.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників слід враховувати обставини, що посилюють або по­м'якшують відповідальність, але харак­теризують лише особу співучасника, навіть якщо решта співучасників знали про їх наявність. Вони можуть бути по­ставлені за вину лише тому співучаснику, на боці якого вони є. Іна­кше кажучи, «особисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників.

Згідно з ч. 7 ст. 19 КК, крім усіх інших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'яз­ково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині.

Характер участі — це та роль, яку виконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чи поєднував він в одній особі кілька ролей тощо).

Ступінь участі — це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня і цю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним посібником, а можна сприяти вчиненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цих посібників у зло­чині різний, що й повинен ураховувати суд16.


3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Крім розглянутих загальних виникає й низка так званих спеціал­ьних питань відповідальності за співучасть. До них відносяться:

1) Посередня винність (або посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Має місце там, де фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності.

В таких ситуаціях особа, яка фактично вчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудності або недосягнення певного віку. Відсутня в таких випадках і співучасть у злочині. Так званий підмовник або посібник чи організатор, тобто особи, які використовують неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядаються як виконавці вчинено­го злочину. Тут особа, яка фактично вчинила злочин (тобто неосудний або малолітній), виступає своєрідним знаряддям чи засобом вчинення злочину.

2) Співучасть у злочинах з спеціальним суб'єктом. Такі злочини характерні тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта. У Загальній частині КК питання відповідальності спеціяльного суб’єкта не вирішена, вона передбачена лише щодо військових злочинів. Так, в ч. 3 ст. 231 КК зазначається, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих в цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне відповідальність за відповідними статтями цієї глави, тобто глави Особ­ливої частини КК про військові злочини.

Теорія і практика поширюють це положення й на інші злочини з спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, які не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з таким суб'єктом. Виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт. А організатором, підмовником, посібником можуть бути й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта. Щоправда, іноді об'єктивна сторона таких злочинів описується в законі (диспо­зиції) так, що вона не виключає як співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, які не є спеціальними суб'єктами. Наприклад, при згвалтуванні співвиконавцем цього злочину може бути і особа жіночої статі. Це прямо випливає з характеру об'єктивної сторони цього зло­чину — вона полягає не тільки в статевих зносинах, а й у застосуванні насильства чи погроз до потерпілої. З цих положень можна сформу­лювати кілька висновків:

а) суб'єктом злочину з спеціальним суб'єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, суб'єкт одержання хабара — це тільки службова особа, ознаки якої описані в ст. 164 КК);

б) що виконавцем злочину з спеціальним суб'єктом може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;

в) спираючись на положення ч. 3 ст. 231 КК, з якої визнається можливість співучасті у військових злочинах осіб, які не є їх суб'єкта­ми, поширюється це положення і на решту злочинів, в яких передба­чено вчинення злочинного діяння спеціальними суб'єктами;

г) особи, яким не властиві ознаки спеціально­го суб'єкта, можуть виступати як організатори, підмовники або пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;

д) співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, яка передбачає вчинення злочину виконавцем — спеціальним суб'єктом.

е) якщо злочин з спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб'єктом, остання підлягає відповідаль­ності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє насильнику у вчиненні згвалтування, несе відповідальність як співвиконувач злочину, передбаченого ст. 117 КК).

3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з мстою його наступного викриття.

Так, судовій практиці відома справа, коли охоронник підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і стали навантажувати лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено, охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав наміру брати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття виконавців.

Провокація злочину розглядається як співучасть в тому злочині, який спровоковано, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відпові­дальності.

4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається з випадками, коли окремі співучасни­ки виходять за межі цієї згоди. Наприклад, пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а виконавець вбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співуча­сників. Ним вчинені дії, які виходять за межі домовленості, що була до­сягнута між ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де решта співучасників не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, які вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема і на кваліфікацію дій виконавця.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, розпочавши вчи­нювати той злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасни­ками злочин начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад, спів­учасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець вимушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що раптово застав у квартирі потерпілого і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій.

В цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяж­кий злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавець відповідати­ме за розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтою заволодіння майном крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, решта співучасників відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК з посиланням в разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, який був узгоджений з співучасниками. При такому ексцесі вико­навець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що став наслідком його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптово застав там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьому випадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники ж відповідатимуть тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця відповідальності за ексцес не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах згоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільно задуманий.

Останнім часом поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям — ексцесу співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не тільки виконавець злочину, а й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не ураховується, що стосовно екс­цесу (до того злочину, який якраз і складає зміст ексцесу) будь-який спів­учасник є виконавцем, оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, що є наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес виконавця.

5) Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцю не вда­лося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому його злочинна діяльність була перепинена (перервана). В та­ких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до зло­чину або за замах на злочин. Решта ж співучасників відповідають за співучасть в готуванні до злочину або за співучасть в замаху на злочин залежно від того, на якій з цих стадій була перепинена (перервана) злочинна діяльність виконавця. Наприклад, виконавець повинен був підпалити будову і знищити її, однак був затриманий на місці зло­чину. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК, а дії решти співучасників — за відповідною частиною ст. 19, ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК. Або, наприклад, виконавці, які входили в організовану групу для вчинення вимагання, були затримані. Встанов­лено, що якийсь громадянин, який не входив у групу, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину з тим, щоб після вчинення злочину вони зник­ли з міста події. Дії виконавців, які створили організовану групу, утворюють собою готування до злочину (в нашому випадку — створення умов для вчинення вимагання) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст.17 і ч. З ст. 144 КК (готування до вимагання організованою групою). Пособник несе відповідальність за ч. б ст. 19, ч. 1 ст. 17 і ч. 3 ст.144 КК (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).

6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де мож­ливий (ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчи­нити злочин (брати участь у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника, пособника або навіть організатора. Наприклад, підмовник умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винаго­роду. Однак виконавець відхиляє цю пропозицію підмовника, не погод­жується з ним, хоча б тому, що боїться викриття і майбутнього покаран­ня. Внаслідок цього тут не може бути й мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, ст. 19 КК застосована бути не може. У подібних ситуаціях потенційний (ймовірний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а решта співучасників відповідають за готуван­ня до злочину, який вони задумали вчинити, тобто за ч. 1 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльність по підшуканню співучасників є не що інше, як створення умов для вчинення злочину. В нашому прикладі підмовник відповідатиме за готування до вбивства.

7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цих випадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це означає, що в разі добровільної відмови співучасників зло­чин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин, закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Звідси тут застосовуються наступні положення.

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 18 КК і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмо­вою особи, яка діє індивідуально.

2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від доведення злочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря. Підмовник умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з'явившись на місце злочину, пристосував усе необхідне для підпалу, навіть запалив полум'я, і, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будову не став, полум'я погасив, тому що побоявся відповідальності. В цій ситуації виконавець відповідальності не несе внаслідок ст. 18 КК, а підмовник і пособник від відповідальності не звільняються. Вони винні в замаху па підпал, тому що дії виконавця були доведені до стадії замаху. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК.

3) Організатор, підмовник і пособник звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпі­лого, доставлять виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися і в пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнув сигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин.

В разі добровільної відмови співучасника виконавець та інші співу­часники несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій стадії їх діяльність була перепинена.

4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, який пови­нен був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійове розкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обста­вина при призначенні судом покарання17.


Висновки

Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільно-небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершини сус­пільної небезпеки сягає організована групова злочинність, яка має ознаки організації.

Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому від 30 до 40% злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочи­ни, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, зло­чинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвал­тувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті.


Список використанної літератури

  1. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)

  2. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

  3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

  4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

  5. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.


1 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

2 п.14 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 берез­ня 1992 р. — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995.— С. 100 - 101

3 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

4 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

5 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

6 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

7 п.14 постанови від 27 березня 1992 р. - Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995. — С. 100.

8 Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. - С.22 - 23

9 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

10 М.Г. Бажанов. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)

11 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

12 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

13 п.33 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К.,1995. - С. 121.

14 Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. - С.22 – 23.

15 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

16 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

17 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: