Необережність як форма вини
II. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент
Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо1). Так, мотоцикліст свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Мотоцикліст передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості. Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній самовпевненості.
Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом.2
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.
Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше.1
Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих випадках безпечність досягає такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний злочин умисним. Наприклад, для так званого “лихацтва” на транспорті, порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє “на випадок”, ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обгрунтовано проте легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з спричиненням шкоди, так як не розраховує на
будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути суспільно небезпечні наслідки.
Так проїжджаючи поряд сільського клубу п’яний А. побачив групу молоді, і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся натовп, А. загальмував. Але під час цієї “розваги” він збив людину, яка через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу “пожартувати”. Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали об’єктом “жарту” п’яного водія. Поведінка А. констатував суд, характеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров’я, що свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно.1
При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.
Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно.
При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин.2
Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, “лисою” гумою на колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний ризик, який і призвів до ДТП.
Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.
Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості) є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є обов’язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи.
Форми вини визначаються в залежності від форми психічного відношення до суспільної значимості вчинку.1
Виходячи з вищесказаного автор вимушений відкинути досить розповсюджені в літературі погляди, що при самовпевненості є наявність усвідомлення суспільної небезпеки, оскільки особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому не враховується, що це передбачення нейтралізується розрахунком суб’єкта на відвернення наслідків, в результаті якого суб’єкт впевнений у їх ненастанні.2
III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.
Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:
передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;
обов’язком особи передбачити такі наслідки;
наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.1
Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.94 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.3 ст.101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду УРСР, виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С., не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС УРСР перекваліфікував дії Р. з ч.3 ст. 101 на ст. 98 (необережне вбивство) і пом’якшив йому міру покарання.1
При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної
небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.
Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.
Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано за ст. 105 КК.1
Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.
Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.
Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.
Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.2
Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.1
Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього, вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.
Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної недбалості.2
Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.
Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш обачним.3
25 вересня 1998 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на грунті неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.1
Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).2 Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.
У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.1
Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару,
підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.2
Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.
Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала внаслідок необережності самого Я.1
IV. Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.
Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.
За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.2
Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:
злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки;
злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:
злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки;1
злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;
злочини, скоєні в процесі виконання службових2 (керівних) функцій.
Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:
- побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК).3 Слід відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних злочинів невеликий.4
Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо, різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не стільки вже й велика – більшість актів необережної поведінки тут завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.
В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на
способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення або
пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди1 (ст. 90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного ушкодження не передбачений.
Цікаві також випадки, коли злочини з необережності в побуті скоюються у сукупності з умисними злочинами. Так, в ніч на 21 вересня 1998 року Я.В.М. у стані сп’яніння затіяв сварку зі своїми батьками Я.М.Г та Я.М.Д. в ході якої наносив їм удари. Батьки втекли з дому, а засуджений Я.В.М. самовільно взяв мисливську рушницю і почав стріляти по закритій двері з метою збити замок. В ході стрільби він поранив свою бабку громадянку Б., внаслідок чого їй були спричинені тілесні ушкодження, що призвели до втрати зору. Після цього Я.В.М. пішов гуляти по селу грубо і особливо зухвало порушуючи громадський порядок та суспільний спокій, час від часу здійснюючи постріли. Дії Я.В.М. були кваліфіковані Хотинським районним судом Чернівецької області за ч. 3 ст. 206 та ст.105.1
Специфіка вбивства з необережності полягає саме в його суб’єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Так, Верховний суд УРСР2 визнав наявність злочинної самовпевненості в діях Т. що підключив огорожу складу – паркан з колючого дроту – до розетки електромережі з напругою 220 вольт. Громадянка К. під час пошуків своєї корови доторкнулась до паркану руками і була вбита. Т. передбачав можливість настання смерті від скоєних ним дій, так як вивісив спеціальне попередження. Однак розрахунок його, що люди можуть підійти до складу лише зі сторони дороги, де було вивішено попередження, був легковажним.3
Верховний Суд УРСР визнав наявність злочинної недбалості в діях П., який під час сварки вдарив кулаком в живіт С., в результаті чого той впав і, вдарившись головою об асфальт, вмер від отриманої травми. Суд мотивував це тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння потерпілого, який був п’яним, і настання від цього суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті.4
Необережне вбивство в результаті злочинної недбалості слід відрізняти від випадкового спричинення смерті в результаті казусу.
Так, Пленум Верховного Суду УРСР не знайшов наявності вбивства з необережності в діях Ж., визнаного винним в том, що намагаючись утримати рушницю, яку виривав в нього А., він випадково нажав на спусковий гачок, внаслідок чого виник постріл, яким А. був смертельно поранений. Пленум визнав, що смертельне поранення А. виникло випадково, при обставинах, коли Ж. не мав змоги передбачити і уникнути тяжких наслідків, тобто при відсутності вини з його сторони.1
- необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов’язані професійно з використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної діяльності цих засобів і в результаті – до тяжких наслідків (наприклад, склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої дії і зобов’язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу технічних засобів з під контролю керуючого ним суб’єкта, що і призводить до небезпечних для суспільства наслідків;2
необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності, однак без використання як технічних засобів, так і службових1 (управлінських) функцій.
До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб’єктом своїх професійних обов’язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин (ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв’язку (ст. 2051 КК).2 Якщо суспільно небезпечні діяння, що відносяться до даної групи, не передбачені спеціальними складами, то можуть застосовуватись загальні склади необережних злочинів в залежності від характеру наставших наслідків. Наприклад, спричинення смерті хворому в результаті неналежного надання медичної допомоги лікарем кваліфікується за ст. 98 КК;
- необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових (управлінських).
До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб’єктом цього злочину може бути як службова, так і не службова особа3, халатність (ст. 167 КК). Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів. А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий злочин, який скоюється не умисно, а з необережності.4 Тому автор даної роботи приділяє увагу саме цьому складу злочину. Небезпека вказаної групи злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким збільшенням об’єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням зв’язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи усієї системи управління в країні.
Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків відбувається внаслідок його недбалого або несумлінного до них ставлення.
Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об’єктивну сторону злочину, в певній мірі говорить і про суб’єктивну сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.
Але головне – психічне відношення винної особи до наслідків своєї діяльності характеризується необережністю.
Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння в цілому, як скоєне з необережності.
“Суб’єктивна сторона халатності характеризується змішаною виною, - зазначає В.Ф. Кириченко… - Вина особи при халатності як службовому злочині у відношенні вказаних в законі наслідків завжди виражається у формі необережності. Халатність як кримінально каране діяння повинна бути охарактеризована, як необережний злочин”.1
Особливий
різновид
необережності,
що виходить,
однак, за рамки
необережної
злочинності,
складають
умисні злочини,
ускладненні
необережно
спричиненими
тяжкими наслідками:
умисне тяжке
тілесне ушкодження,
що потягнуло
смерть (ч. 3 ст.
101 КК), незаконне
проведення аборту, що потягнуло смерть потерпілої (ч.3 ст. 109 КК), і т.д. В цих випадках має місце складний злочин – відповідне умисне діяння і необережне спричинення смерті.1
Висновки
Отже завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.
Отже, необережна злочинність – це частина більш широкого поняття – злочинності, самостійний елемент її структури.
Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових наук, передусім науки кримінального і цивільного права.
Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності1, хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.
Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Такої думки і зараз притримується більшість вчених юристів.1 Виходячи з цього ж в літературі обговорюється питання про можливість караності “безнаслідкової” необережності, тобто за необережне створення небезпеки спричинення шкоди.
Позиція щодо існування відповідальності за необережні злочини тільки при реальному настанні результату, хоча і заснована на редакції ст. 9 КК2, навряд чи може бути визнана беззастережною. До того ж вона заперечує факт існування в кримінальному законодавстві необережних злочинів з формальним складом. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1