Рекреаційне освоєння Закарпатської області
На сьогодні збереглися у більш-менш цілісному стані Ужгородський і Мукачівський замки, решта (Хустський, Невицький, Виноградівський, Королівський, Середнянський та інші) залишились у руїнах. Вони нагадують нам старі часи, військові лихоліття та невсипущу господарську діяльність у короткі хвилі затишшя.
2.2.2.1 Невицький замок
Село Невицьке недалеко від обласного центру (в 12 км, по направленню до Перечина), відоме руїнами свого замку. Фортеця стоїть на вершині високої гори (відносна висота - 125 м), яка колись була вулканом. Постала твердиня в 14 ст. як сторожовий пункт та осередок збору данини з навколишніх сіл. Долина Ужа, що пробивається тут через Вулканічні Карпати, робиться все вужчою та вужчою, переходить в тіснину. Швидкій течії в цьому місці перешкоджає невелика плотина. Зліва розкинулася простора лука, попереду – глибоке провалля, з якого з шумом виривається гірський потік Кевелев. А на вершині 125-метрової гори – розвалини древнього замку. До нього серпантином в‘ється лісова стежина. Міцний вал та глибокий рів чатують на подорожнього. Початки цієї твердині губляться в глибині століть. Народні перекази розказують, що побудувала його жорстока царівна – Погана Діва. В історії фортеця вперше згадується на початку 14 ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.
Після того як в 1301 р. помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після довгої смути на угорському троні затвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не признали нового короля, бо бачили в ньому ставленика папи, і взялися за зброю.
Повстання, яким керував ужанський жупан Петр Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захопили в 1321 році.
За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка. В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем. Лише в кінці 19 ст. вчені почали повертати старий замок до життя.
2.2.2.2 Середнянський замок
Ще одне закарпатське поселення з фантастичними руїнами замку. Замку тамплієрів! У ХІІІ ст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок найбільш сильного в Західній Європі католицького ордену тамплієрів (храмовників). Після розпаду ордена у 1312 р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. замку було нанесено значного пошкодження. Д.Поп та І.Поп, автори книги про замки Закарпаття (на основі їх праці я й написала майже все, що нижче), пишуть, що це єдина фортеця в краї, де в найбільш вцілілому вигляді зберіглися елементи романського стилю.
Розташований Середнянський замок у рівнинній частині Закарпаття, в той час як всі інші оборонні споруди будувалися поблизу торгових шляхів, на узгір*ях. Перша згадка про поселення відноситься до 14 століття, але немає сумнівів, що Середнє виникло задовго до цього часу - адже тут знайдені предмети матеріальної культури, які відносяться ще до епохи неоліту.
Є легенда про походження назви села: начебто місцеві жителі дуже довго вибирали місце для свого житла, переходячи з місця на місце, і нарешті зупинилися якраз посередині вибраних до того ділянок. Д. та І. Поп пишуть же, що назва, ймовірно, виникла тому, що Середнє розташоване посеред долини. Клімат сприяв розвитку виноградарства. Ліси активно вирублялися, їх місце займала лоза та пшениця. В середині 17 сторіччя середнянські вина експортувались в Європу. Гальмував розвиток виноградництва, однак, феодальний звичай, за яким селянин міг пити вино, зроблене з свого винограду, лише протягом кількох тижднів різдвяних та пасхальних свят. Середнє за період 14-17 століть стало одним з найбільших сіл краю. На початку 18 ст. багато селян з Середнього відправилося у армію куруців-повстанців. Замок у Середньому я, на жаль, бачила лише з вікна маршрутки, та цю прогалину у своїх манрах я сподіваюсь швидко виправити. Донжон твердині (розміри 18,6Х16,5м) розташований у південно-західній частині села (там ще цвинтар на невисокому пагорбі недалеко). Донжон - головна та найбільш характерна ланка романської фортеці, її попередницями були давньоримські прикордонні башти на Рейні та Дунаї. Спочатку Середнянський донжон був триярусним з балочними міжповерховими перекриттями. Кладка стін була бутова. Для зміцнення фортеці роги башти зовні викладені кам*яними квадрами, а стіни з двох боків охайно облицьовані камінням, що значно пом*якшує суворість будівлі.
Висота башти досягала 20 метрів (овва!), товщина стін - 2,6 м. Вхід з метою безпеки було піднято до другого ярусу по центру східної стіни. До нього вели дерев*яні сходи, які в разі небезпеки можна було легко забрати або спалити. Другий ярус мав три приміщення, в одному з яких були сходи, якими піднімалися на третій ярус. Стіни третього ярусу збереглися лише фрагментарно. З другого поверху інші, білокам*яні, гвинтові сходи вели на перший ярус, де розміщалися два приміщення: "східне" та "західне" (розміри 11,2Х6м). В стіні товщиною у 1,3м видно місце для дверей шириною у 80 см. Неподалік - яма, закидана камінням. Можливо, це залишки колодязя. Напроти ями зберігся квадратний фундамент, на якому стола циліндричної форми невелика споруда, від якої збереглася частина стіни з каменю невеликих розмірів. Важко сказати, що це було за приміщення. Так як перший поверх башти мав недостатнє освітлення, тут розташовувалися комори, арсенал та тюрма. Замок захищався двома оборонними лініями. Перша оборонна лінія була дерев*яною, так званий "паланок". За нею проходило подвійне кільце валів і рвів, заповнених водою. Біля останнього валу піднімалася кам*яна стіна товщиною 1 м. с чотирма кутовими баштами, котра оточувала на відстані 17 м. від донжона замковий двір. У тихе замкове подвір*я можна було потрапити через прохід, котрий знаходився в південно-західній частині фортечної стени. Часттна дороги, що вела безпосередньо на подвір*я, добре продивлялася з вікон південної та західної стін замку, тому ворогу нелегко було потрапити сюди непоміченим.
Головна роль в системі оборони Середнянського замку відводилася західній та південній стінам, з яких контролювався вхід у подвір*я замку. В цих стінах й найбільше вікон-бійниць. В західній стіні п*ять таких вікон, котрі розміщені двома горизонтальними рядами. В південній стіні - чотири вікна-бійниці з арочним завершенням. У подвійній стіні - три вікна такого ж завершення. С внутрішнього боку біля стін між вікнами проходив настіл (я правильне слово вжила?), який дозволяв захисникам замку пересуватися від однієї бійниці до іншої, не спускаючись на підлогу. В 14 столітті в Угорщині ведеться жорстока боротьба за королівський трон, в результаті якої учасники феодальної фронди магнатів потерпіли поразку та втратили свої володіння. Новий король Карл Роберт дарує эці землі своїм прибічникам - представникам нових магнатських родів, в тому числі вихідцям з Франції, Італії - Другетам, Дожам, Дебрецені та іншим. Магнатам Другетам сподобався середнянський замок, на котрий вже претендував і феодал Палочі. Довга безкомпромісна боротьба, що велась між цими кланами за Середнянський замок на протязі століття, закінчилася кінець кінців на користь роду Палочі. Та Палочі не довго володіли Середнянським замком. В 1526 году в битві при Магочі, де угорські війська отримали жорстоку поразку від османських вояків, разом з королем загинув і останній з роду Палочі.
Після цього Середнє переходить увласність шляхетського роду Добо, який походив з словацького села Доборуське. З рода Добо найбільшої слави добився Іштван, який під час австро-турецької війни очолив героїчну оборону Єгера в 1552 г., де невелика група героїв (всього 1935 чоловік, не атка вже й невеличка та купка була) тримала облогу 120-тисячної армії Алі-паші на протязі 38 днів. Капітан Добо часто був у Середньому, де його син силами полонених турків відремонтував та укріпив замок. На протязі 17-18 ст. Середнянський замок ще раз міняв своїх власників у потоці нескінченних австро-турецьких та австро-угорських воєн. Споруда поступово розвалювалася, занепадала, ремонтом себе ніхто не обтяжував, адже архаїчний кам*яний монстр не відповідав стилю аристократії 18 століття. Це зараз саме слово "тамплієр" овіяне дешевим романтизмом та загадковістю (і ж Умберто Еко все зробив, щоб доморощені романтики перестали оживляти Бафомета, але хто там з них у змозі прочитати "Маятник Фуко"? Дрюон значно простіший для сприйняття...). Кажуть, в селі збереглися винні погреби ще з 15 сторіччя, але туди, думаю, не кожен потрапить.
Дмитро Антонюк у своїм матеріалі про Середнє навіть писав, що російський цар Петро I під час Прутського походу у 1711 році спробував среднянського вина - і воно так сподобалося, що сатрап наказал купити частину місцевих виноградників. Ми не руські царі, а тому обмежимося лише дегустацією.
2.2.2.3 Ужгородський замок
З якого боку ми не наближались би до Ужгорода, у поле зору завжди потрапляють суворі обриси старовинного замку. Ужгородський замок належить до цінних історичних і воєнних архітектурних пам'ятників Закарпаття. Він розташований на вулканічній горі висотою до 30 метрів.
Споруди фортеці займали 2,5 гектара, а замковий двір і парк становить 6 гектарів. Історія замка нараховує більше тисячі років. У VII-IХ ст. на Замковій горі було розташоване городище-укріплення східнослов'янського племені білих хорватів. У кінці IX - початку X ст. фортеця стала резиденцією, як це розповідається у легендах, давньоукраїнського книзя Лаборця, а пізніше - у X-XI ст., можливо, й одним із форпостів Давньоруської держави на південному заході. Писар угорського короля Владислава IV Шимон Кезаї стверджує, що укріплення на Замковій горі існувало вже у 872 році.
Протягом віків замок неодноразово перебудовувався у відповідності з вимогами тодішньої фортифікації. Корінні зміни укріплення перенесли з появою вогнепальної зброї і на кінець XVII ст. замок, у головному, набув сучасного вигляду. Про численні реконструкції свідчать вибиті в кількох місцях над в'їзними воротами дати 1598, 1653.
Воєнно-оборонна система замку проста і разом із тим досить могутня і надійна. Із трьох боків фортеця оточена вирубаним у скелі сухим каналом, а з четвертого, північно-східного,- вельми крутим урвищем. Ширина канав - 15-20 метрів, а глибина 5-10 метрів. Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами на кожному розі. Через рів для входу в середину був перекинутий підйомний міст. З другої половини XVIII ст., коли мури втратили військове значення, моста не стало, його замінили звичайним насипом.
Головний замковий корпус, побудований у стилі ренесансу, нараховує 40 приміщень. Він є типовим для східноєвропейської архітектури XVI-XVII ст. У підземеллях головного корпусу колись була катівня і в'язниця. У внутрішньому дворі зберігся й донині 32-х метровий колодязь. На бастіонах розміщувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до замку. Він вимурований з каменю, а точніше з андезиту, якого є чимало в околицях Ужгорода. На стінах видніються отвори, у вигляді маленьких ніш. Під час ремонту туди вставляється риштування.
Навесні 1241 року Ужгород захопили монголо-татари, очолювані Субудаєм. Коли завойовники покинули Карпати, замок відбудували. Наприкінці XIII ст. угорський король за вірну службу подарував місто-фортецю палатину Амадею.
Чи не найдовше владарювали в Ужгороді графи Другети та їх нащадки (1322-1691). Так, овдовіла графиня Анна Другет брала активну участь у прийнятті 1646 року унії православної церкви з католицькою.
У 1678-1685 рр. антигабсбурзьіке і антикатолицьке повстаїния очолював молодий магнат Імре Текелі. Його війська у 1679 і 1684 роках взяли штурмом замок і частково зруйнували його. 14 квіття 1684 раку у місті Кошиці повсталі повісили одного із останніх володарів фортеці династії Другетів - Жигмонда Другета. Однак уже наступного року австрійські війська навели порядок у краї. Узявши за дружину Христину Другет, новим правителем Ужанського комітату і володарем Ужгородського замку став полковник граф Міклош Верчені. У його розпорядженні був маєток у 120 тисяч гектарів.
Антигабсбурзьке військо угорців, очолене трансільванським князем Ференцом II Ракоці, у червні 1703 року підійшло до Ужгорода. Одразу не вдалося здобути перемогу. Невеликий австрійський гарнізон фортеці мужньо захищався. Лише з допомогою новоприбулих військових загонів, у таму числі повсталих на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці захопив замок. Гарнізон капітулював 24 лютого 1704 року. До 1711 року замок служив твердинею угорських феодалів, непокірних віденському централізму. За цей час тут велися дипломатичні переговори з предстанниками Франції, Росії, Польщі. Облаштувавши свою резиденцію належним чином, тут 24 червня 1707 року Ференц II Ракоці разом із господарем фортеці М. Верчені приймали посла Петра І, царя Московії, Д. І. Корба, з яким хотіли домовитися про допомогу в боротьбі проти австрійського панування. Одначе не відчувши серйозної підтримки з боку чужих держав і внаслідок епідемії чуми, 15 травня 1711 року повстанці зазнали остаточної поразки. Урядові війська ввійшли у місто і гарнізон фортеці склав зброю. З того часу замок почав відігравати для міста другорядну функцію. До 1762 року у ньому розміщувався австрійський гарнізон.
Пізніше імператриця Марія-Терезія передала всі споруди греко-католицькому єпископату. В одній з них відкрили духовну семінарію. Викладачами працювали тут видатні письменкики-просвітителі О. Духнович, А. Кралицький, І. Раковський та інші, а вчилися відомі діячі культури та письменники Юрій Венелін (1802-1839), Іван Орлай (1770-1829), Іван Сільвай (1838-1904), Олександр Митрах (1837- 1913), Євген Февцик (1844-1903) та інші.
3. Основні курортно–оздоровчі заклади Закарпатської області
Закарпаття здавна відомо як край надзвичайно багатий мінеральними джерелами. В області вже досліджено понад триста мінеральних лікувальних джерел. По газовому складу їхньої води вони поділяються на вуглекислі, сірководневі, метанові і радонові.
Найбільш поширені в області вуглекислі джерела. Особливо багато їх на Свалявщині -у самім місті й у селах Нелипіне, Солочині, Поляні, Плоскому, Лугах. Води цих джерел є аналогами відомих вод типу "Боржомі" і мають такі ж смакові якості, особливо води "Лужанська", "Поляна квасова", "Плосківська", "Свалява". В останні роки досліджені води, що по хімічному складі можна порівняти до вод типу "Єсентукі" № 4 і № 17. Це джерела в Зарічеве (Перечинський район), у санаторії "Шаян" і в Драгове (Хустський район). Виявлені також вуглекислі джерела з високим змістом заліза. Такі води зустрічаються в Ужкові (Великоберезнянський район), Келечині (Міжгірський район), Кобилецькій Поляні (Рахівський район). У Хустському районі переважають солоні джерела. Такі ж джерела зустрічаються у верхів'ях річки Ужу й у села Усть-Чорна (Тячівський район). Вода останнього містить у собі багато кальцію.
У санаторії "Синець" (Мукачівський район), селах Тарасівці, Тереблі, Лазах (Тячівський район) виявлені сірководневі, а в с. Розтоці (Воловецький район) - метанові джерела. В останні роки виявлені великі запаси термальних вод у селах Розовка, Гараздовка, Івановка, Пасіка і Шаян.
Особливу групу складають вуглекислі мінеральні води тринадцяти родовищ: Келечинського, Заньковецького, Майданського, Верхнебистрянського, Вучковського, Колочавського на Міжгірщині, Пасіцького на Свалявщині, Кобилецько-Полянського, Рахівського, Білинського, Квасовського на Рахівщині, Ужоцького на Великоберезнянщині й Ужгородського. Ці води містять біологічно цінні мікроелементи (залізо, марганець, мідь, цинк і миш'як) і можуть бути використані при сугубо специфічних захворюваннях органів і систем.
В області організований промисловий розлив мінеральних вод "Лужанська", "Поляна квасова", "Свалява", "Плосківська" і "Драгівська" і інших, відомих далеко за межами Закарпаття і користуючихся широким попитом.
Закарпатські мінеральні води є чудовою базою для організації курортного лікування. На основі цілющого сірководневого джерела "Синець", дуже близького по своїх якостях до відомого "Мацесте", відкритий добре обладнаний санаторій для лікування ревматизму, радикулітів і серцево-судинних захворювань. Чудесний лісопарк, гірське повітря, мінеральні води - прекрасні передумови для лікування і відпочинку.
На базі джерела "Поляна" відкритий великий санаторій у мальовничому куточку однойменного села у Свалявскому районі. Отут лікують захворювання органів травлення.
Широкою популярністю користається санаторій "Карпати", куди на лікування і відпочинок приїжджають люди з усіх кінців України, Росії й інших країн. Санаторій знаходиться поблизу с. Чинадиево Мукачівського району. Чудовий лісопарк, озеро, оксамитові галявини - усе це створює сприятливі умови для лікування хворих. Недалеко від санаторію знаходиться будинок відпочинку "Берегвар".
У 1965 році прийняли перших відвідувачів два нових великих санаторії - "Квітка полонини" і "Сонячне Закарпаття" у Свалявскому районі. Вони створені на базі мінеральних джерел типу "Боржомі", а лікують у них захворювання органів травлення.
У 3 км від Міжгір'я знаходиться санаторій "Верховина". Здравниця "Шаян" розкинулася серед гір на левом бережу Тиси, у 7 км від села Вишкова Хустського району. Обидва санаторії добре обладнані, їхній профіль - той же, що і попередніх.
Працюють в області кілька будинків відпочинку і пансіонатів. Дуже популярні серед відпочиваючих будинок відпочинку "Берегвар" і пансіонат "Гірська Тиса".
Санаторії мають добре обладнані лікувально-діагностичні кабінети і водолікарні. Щорічно закарпатські здравниці розширюються - будуються нові спальні корпуси, будинки допоміжних служб. Великі запаси різних мінеральних вод, їх високі лікувальні властивості, прекрасні природні і кліматичні умови дозволяють у найближчі роки існуючі здравниці розширити.
Зараз ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпаття. Відкрито багаті родовища різних мінеральних вод, уточнюються запаси вод уже відомих джерел. Незабаром біля цілющих джерел виростуть корпуса нових санаторіїв і пансіонатів.
3.1 «Сонячне Закарпаття»
На відміну від санаторіїв, котрі виникали стихійно безпосередньо в місцях витоку на поверхню джерел мінеральної води, для будівництва "Сонячного Закарпаття" місце підбирали ретельно, тому оздоровниця розташована майже ідеально. Збудовано санаторій на північно-східних схилах Вулканічного хребта, на правому березі річки Велика Пиня, в урочищі Тихий. З усіх боків оточений змішаним лісом. По лівому берегу ріки розбитий штучний рекреацiйний лiсосадопарк площею 157 га вiд «Сонячного Закарпаття» до пiвнiчно-схiдної околицi смт. Поляна. Це дійсно спокійне й тихе місце, облюбоване в свій час австрійським графом Шенборном-Бухгеймом для мисливського будинку. Відстань від санаторію до центру села Поляна — 1,7 км, до найближчих сільських будинків близько 0,5 км, до річки та автодороги Свалява-Перечин-Ужгород 300-400 м. По цій дорозі їздять автобуси із Сваляви до Ужгорода, Перечина, сіл Оленьово, Родникова Гута, Порошково.
Основним курортним фактором оздоровниці є середньомінералізована вуглекисла гідрокарбонатна натрієва вода Ново-Полянського родовища з вмістом бору та фтору "Поляна Квасова". За своїм складом та лікувальними властивостями вода родовища близька до мiнеральних вод боржомського типу. Але в ній в два рази вище концентрацiя розчинених мiнералiв, в пiвтори рази бiльше вуглекислоти, в бiологiчно активних кiлькостях мiстяться бор i фтор.
3.2 Квітка полонини
При в’їзді у с. Солочин, 5 км від центру та залізничної станції Свалява, де проходять поїзди міжнародного сполучення, на висоті 280 м над рівнем моря розташований санаторій «Квітка полонини».
Основним лікувальним фактором є мінеральні вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві води Голубинського родовища, які подаються в бювет безпосередньо зі свердловини:
4. Проблеми і перспективи використання рекреаційний ресурсів Закарпатської області
З урахуванням наявних в Закарпатській області природного потенціалу, а також її історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природи, матеріально-технічних ресурсів створити ефективну туристичну систему, яка забезпечить матеріальний добробут населення і екологічну безпеку Карпатського краю.
Для розвитку Закарпатської області пріоритетним, на мій погляд, є освоєння його туристичного потенціалу. Для підтвердження обґрунтованості цього вибору можна привести наступні основні аргументи:
- наявність необхідної природно-ресурсної бази (в області налічується понад 300 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів багато з них - унікальні)
- могутній потенціал для розвитку різних видів туризму (мальовничі ландшафти, рельєф Карпат);
- вигідне географічне положення (Закарпатська область знаходиться в центрі Європи);
- порівняно висока екологічна безпека регіону (порівняно з іншими регіонами природа Карпат зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан, а це дуже важливо для розвитку відпочинку і туризму);
- соціально-економічна специфіка гір
- економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери.
Я вважаю, що спектр видів туризму, які можна було б успішно розвивати в регіоні Українських Карпат, дуже широкий. Наприклад, сьогодні найпопулярнішим напрямом в світі вважається екологічний туризм. Екологічний туризм можна розвиватися як в національних парках, в територіях, що перебувають під охороною, так і на інших територіях. Об'єктами власне екотуризму можуть бути як природні, так і культурні визначні пам'ятки, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з навколишнім середовищем.
Екологічний туризм може принести істотний дохід до державного бюджету, тим більше в області країни, що розвивається. На багатьох територіях області екологічний туризм може стати галуззю спеціалізації (наприклад, в гірських районах), представляючи конкурентноздатну альтернативу руйнуючій природу виробничо-господарській діяльності.
На основі вже наявної організаційної туристської бази перспективно було б активніше розвивати пригодницький туризм. Часто екотуристів захоплюють особливі визначні пам'ятки неживої природи, геоморфологічні, гідрологічні та інші об'єкти (гори і каньйони, печери, озера і річки). Тут, крім пізнавального, реалізується рекреаційний елемент екотуризму, який включає спортивний туризм, альпінізм, лижні, кінні, водні і піші походи та інші види активного і пасивного відпочинку.
Великого поширення міг би набути агротуризм, або сільський зелений туризм. Це туризм в сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах, хуторах, селах. Розвиток такого виду туризму був би найбільш актуальним для регіону з великим відсотком сільських поселень, що знову ж таки зможе вирішити проблему зайнятості сільського населення Закарпатської області..
Не менш перспективним є об'єднання спеціальних засобів розміщення, таких як санаторно-курортні, лікувальні і оздоровчі установи та об'єктів тимчасового розміщення: готелів, кемпінгів та ін., а так само інших об'єктів сфери обслуговування. Це зможе розширити набір послуг, що надаються, сприяти появі нового туристського продукту.
Таким чином, головними перспективними напрямками туристичного бізнесу в Закарпатськії можна вважати розвиток екотуризму та сільського зеленого туризму. Важливо стимулювати міжнародні туристичні прибуття та впроваджувати у практику різноманітні екзотичні види туризму (такі, як пригодницький чи екстремальний туризм).
Висновки
Закарпаття - мальовничий куточок України, має унікальне геополітичне й географічне положення. Він унікальний за своїми ресурсами і за своїм геоекономічним положенням у світі. Він має неповторну історичну траєкторію й глибоку самобутню культуру, що дозволяє в плині століть не підкоряти, а об’єднувати навколо себе десятки народів і народностей. Карпати знову стають популярними як у нашій країні, так і за її межами. По території Закарпаття пролягає багато різноманітних туристичних маршрутів гірських, водних, пішохідних, велосипедних, автомобільних. У регіоні не тільки унікальні природні можливості, а й надзвичайна культурно-історична спадщина. Велика перспектива розвитку в області молодіжного, сімейного туризму (спортивний, экотуризм, пригодницький, релігійний, конференц-туризм, тематичний, індивідуальний пізнавальний). Закарпатська область визнана найбільш перспективною рекреаційною зоною (здравницею) Європи, тут можливо круглорічне обслуговування туристів. Туризм у Закарпаття має особливе значення тому що він об’єднує сучасну інфраструктуру з унікальними історичними й культурними аспектами. Закарпаття володіє всім необхідним для розвитку сучасної туристичної індустрії. Оскільки жодна галузь світового господарства не працює так інтенсивно й стабільно, як туризм, у всіх розвинених країнах надається виняткове значення зміцненню її матеріально-технічної бази й розширенню інфраструктури. Підняття якості надаваних рекреаційно-туристичних послуг до світового рівня і їхня диверсифікованість зацікавить іноземних туристів, підвищить їх відвідуваність у регіоні, забезпечуючи в перспективі вихід на світовий ринок рекреаційно-туристичних послуг, розвиваючи в'їзний туризм, як один із пріоритетних напрямків турбізнесу.