Xreferat.com » Рефераты по физкультуре и спорту » Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

одній серії роблять 3-4 повторення вправ. Кількість серій залежить від рівня тренованості людини. Між серіями інтервал відпочинку — повний. Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні силових, швидкісних, швидкісно-силових і координаційних можливостей учнів.

Повний інтервал відпочинку передбачає хвилеподібне повернення працездатності до вихідного рівня. Залежно від характеру і величини втоми його тривалість складає від 6-8 до 20 хв. Застосовується в оздоровчих тренуваннях, що не передбачають великого зростання тренованості.

За характером розрізняють:

• пасивний відпочинок який передбачає відносний спокій, відсутність рухової активності в перервах між виконанням вправ;

• активний відпочинок який передбачає виконання між тренувальними завданнями тих же вправ з помірною інтенсивністю, або інших вправ та рухових дій іншими частинами тіла, близькими за формою до тренувальної вправи;

• комбінований відпочинок передбачає поєднання в одній паузі активну і пасивну його організацію. При застосуванні активного, або комбінованого відпочинку ефект відновлення працездатності збільшується, коли тренувальні вправи виконуються відразу ж після виконання вправ, які стимулюють відновлення. Пасивний і комбінований відпочинок більш ефективні при значній втомі.

Якщо відпочинок триває 2-4 хв., то ефективнішим є активний. При тривалих паузах більш ефективним є пасивний і комбінований відпочинок. Оптимальною формулою організації комбінованого відпочинку є така: 25% — активного; 50% — пасивного; 25% — активного. Рухові дії в заключній частині комбінованого відпочинку повинні бути подібними до тренувальних вправ за формою і змістом.

Оптимальні інтервали відпочинку між фізичними вправами повинні визначатися завданнями даного періоду тренування, розвитком загальної і спеціальної фізичної підготовки, віком спортсмена тощо.

Щоб уникнути перетренування та перенапруження організму в спортивній практиці, необхідно систематично дотримуватись поступовості в підвищенні фізичних навантажень. Це стосується як одного тренувального заняття, так і тренувальних мікро- і макроциклів.

Якщо тренувальні навантаження не будуть збільшуватись поступово, то виконувана робота стає звичною для людини, і реакції організму на них не змінюються. Оскільки в цих умовах не забезпечується суперкомпенсація енергетичних ресурсів і розширення функціональних можливостей, то розвиток тренованості при цьому припиняється.

Принципи поступовості в підвищенні навантажень особливо важливо враховувати при проведенні тренувальних занять з дітьми і підлітками, для яких максимальні навантаження можуть бути шкідливими.

Максимальні навантаження застосовуються тоді, коли діти добре адаптовані до середніх і великих навантажень і коли останні не викликають у центральній нервовій системі гальмування. Максимальні навантаження, при яких спортсмен досягає межі своїх функціональних можливостей, сприяють росту його тренованості, адаптації його організму до рухової діяльності при змінних умовах внутрішнього середовища і забезпечують розвиток всіх систем організму.

Залежно від чергування фізичних вправ і інтервалів відпочинку між ними в спортивному тренуванні використовують ряд методів.

Повторний метод характеризується багаторазовим повторенням вправи без зміни інтенсивності, темпу і структури її виконання. Використовується цей метод в усіх видах спорту для вдосконалення рухових навичок і розвитку фізичних якостей спортсмена.

Перемінний метод тренування — це такий метод, коли при багаторазовому застосуванні вправи змінюється або її інтенсивність, або тривалість, або структура. Цей метод є одним із основних для підвищення функціональних можливостей організму.

Інтервальний метод характеризується поступовим скороченням інтервалів відпочинку між виконуваними вправами. У малотренованих осіб інтервали відпочинку повинні забезпечити початок наступної роботи в фазі суперкомпенсації, тобто фазі підвищеної Працездатності. У міру росту тренованості організму інтервали відпочинку скорочуються, і наступна робота повинна розпочинатися в фазі зниженої працездатності, тобто в фазі недовідновлення. Це сприяє адаптації організму до рухової діяльності при значному накопиченні в організмі продуктів метаболізму. Цей метод тренування є сильним стимулом анаеробної працездатності організму, а тому він широко застосовується для виховання швидкісної витривалості.

Тренування з короткочасними (1-1,5 хв.) стандартними інтервалами відпочинку після напруженої фізичної роботи (в межах 80% від максимальної), яка виконується при частоті серцевих скорочень 160-180 за хвилину, сприяє підвищенню працездатності серця і збільшенню споживання кисню тканинами завдяки посиленню об'єму кровотоку.

На розвиток аеробної і анаеробної працездатності великий вплив справляє інтенсивність фізичних вправ. Аеробна працездатність найбільше зростає при роботі серця з частотою 150-175 скорочень за хвилину, а анаеробна - при 180. При цій частоті серцевих скорочень МСК досягає максимальних величин, хоч порогом активізації анаеробного обміну вважається частота 165 скорочень за хвилину. Споживання кисню при цій частоті може досягати 70-80% від максимального.

При дотриманні всіх методичних принципів оздоровлення практично виключається можливість несприятливого впливу фізичних вправ на організм дітей. Фізичними вправами систематично можуть займатися діти молодшого шкільного віку і навіть дошкільного, але підготовка юних спортсменів повинна включати такі етапи: 1) попередню підготовку; 2) початкову спортивну спеціалізацію; 3) поглиблене спортивне тренування в обраному виді спорту і 4) спортивне вдосконалення.

На початковому етапі тренування основна увага повинна приділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крім того, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість і спритність. Основними засобами їх виховання є нескладні комплекси фізичних вправ, які не вимагають від дітей великих м'язових зусиль і виконуються з великою амплітудою і максимальним розслабленням м'язів, що не беруть участі в роботі. Поряд з цим на тренувальних заняттях слід широко використовувати природні рухи: біг, стрибки, спортивні і рухливі ігри, на які відводиться до 50 % загального часу занять.

Вікові межі, а також тривалість цього етапу тренування індивідуально, різні. Так, якщо дитина почала займатися спортом (наприклад лижним спортом) в 5-5,5 років, то етап попередньої підготовки триває приблизно три роки. На кінець цього періоду, як правило, у дітей з'являється інтерес до того чи іншого виду спорту і починають проявлятися спортивні здібності.

На етапі початкового спортивного тренування різнобічна фізична підготовка повинна бути спеціально спрямованою.

На етапі спортивного вдосконалення тренування повинно носити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплекс ефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальних результатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичні вправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльності спортсменів.

Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові зміни фізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результати тренування.


2.4 Матеріально-технічне забезпечення функціонування оздоровчих центрів


Все устаткування басейну можна розділити на дві великі групи: технологічне і розважальне.

Басейн вимагає постійного і кваліфікованого догляду. Видалення механічних забруднень, контроль параметрів води і їх коректування - саме цю роботу виконує технологічне устаткування для басейну. Механічна фільтрація рятує воду від сторонніх часток. Фільтрувальне устаткування для басейну працює за простою схемою: насос качає воду по замкнутому колу басейн - фільтр - нагрівач - басейн.

Для очищення басейнів використовують два типи фільтрів: піскові і картриджні. "Акваленд" рекомендує використовувати піскове фільтрувальне устаткування для басейну як найбільш ефективне і довговічне. Якщо ви користуєтеся плавальним басейном постійно, то заміну піску досить робити 1 раз у рік. При сезонній експлуатації басейну - раз у 3-5 років.

Ще одна важлива частина технологічного устаткування для басейнів - пристрої штучного підігріву води. Як показує практика фахівців "Акваленд", у результаті застосування цього устаткування, інтенсивність використання басейну зростає в 2-4 рази, а вартість обслуговування - усього на 10-20%. Установка устаткування для підігріву води басейнів раціональна навіть тоді, коли не передбачається експлуатувати басейн узимку.

Існує два основних способи нагрівання води в басейні - теплообмінники, що підключаються до опалювального казана і проточні електронагрівники. До розважального устаткування для басейну відносяться усілякі водні атракціони, гірки, гідромасажні гейзери і форсунки, пристрої штучного бігу води (противотоки), водоспади, вишки і трампліни.


Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру

Рис. 2.1. Принципова схема басейна


До механотерапевтичних апаратів переважно загальної дії відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і цілеспрямованої дії на визначені м'язові групи дозволяють вибірково впливати на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.

Залежно від конструкції та технічних особливостей тренажерів можна переважно розвивати ту чи іншу рухову якість або одночасно декілька. Велотренажер, бігуча доріжка, весловий тренажер розвивають загальну, швидкісну і швидкісно-силову витривалість. Вправи з еспандерами, ролерами — силу і гнучкість, а на міні-батуті — покращують координацію рухів. За допомогою універсальних тренажерів типу "Здоров'я" можна розвивати практично всі рухові якості.

Показання до застосування тренажерів: захворювання серцево-судинної системи без недостатності кровообігу, ішемічна хвороба серця, хронічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жирового обміну.

Протипоказання: недостатність кровообігу, загострення хронічної недостатності, тромбофлебіт, інфаркт міокарда давниною менше 12 міс, можливість кровотечі, міокардити, гострі інфекційні захворювання, значна короткозорість, ожиріння III — IV ступеня, захворювання нирок, вагітність понад 22 тиж.

Вправи на тренажерах доповнюють заняття з лікувальної гімнастики і сприяють повноцінному відновленню фізичної працездатності. їх застосовують у післялікарняних етапах реабілітації. Під час занять на тренажерах слід дотримуватися таких основних правил: а) фізичне навантаження повинно мати переривчастий характер; б) фізичне навантаження повинно зростати в процесі лікування поступово. Кожному хворому індивідуально визначають потужність роботи на тренажерах, час і кількість занять на тиждень, тривалість курсу.

Технічні характеристики тренажерів Нп

Вправи на тренажерах здобувають усе більше поширення в ЛФК і при реабілітації хворих і інвалідів. Застосування тренажерів дозволяє точно дозувати навантаження і розвивати різні фізичні якості: витривалість, силу м'язів і ін. Для тренувань серцево-судинної системи застосовуються: велотренажери (ножні і ручні), лижний і гребний тренажери, третбани (доріжка), і ін. Для розвитку сили різних груп м'язів існує велика розмаїтість тренажерів: блокові, Кетлера, Давида й ін.

У нашій країні розроблені тренажери нового покоління проф. В.К. Зайцева (1988), успішно використовувані в РФК, конструкція яких складається з уніфікованого модуля. Конструкція тренажерів нового покоління (далі - Нп) складається з уніфікованого модуля, на якому розмішають місце користувача і виконавчі механізми для створення конкретної рухової структури вправи по впливі на визначені групи м'язів користувача. Конструкція тренажера Нп працює в такий спосіб: користувач докладає зусиль до виконавчого механізму, що вибирає гнучку тягу, з'єднану з важелем-підйомником, останній, піднімаючи нагору, піднімає через регулювальні ролики модуль з місцем користувача, що і створює зусилля в процентному відношенні до власної ваги (масі) користувача.

Технічні характеристики тренажерів Нп:

1. Конструкція забезпечує ізокінетичний метод фізіологічного впливу на м'язи і системи організму користувача.

2. Конструкція тренажера реалізує принцип пропорційного співвідношення між масою користувача і прикладеним їм зусиллям для підйому власної маси (ваги).

3. У конструкції відсутній традиційний вузол навантаження (використовується % маси користувача для створення обтяження).

4. Діапазон силового навантаження: від 5 до 500% Р (Р - маса користувача) при масі тренажера, рівної 55 кг і габаритах -1500 х 400 х 880 мм.

5. Тренажери можуть виготовлятися з різних матеріалів, включаючи пластичні матеріали і клеєну деревину.

Основні моделі тренажерів

В додатку представлені деякі з основних моделей тренажерів Нп реабілітації.

Модель тренажера "Анна-8" - "Ротація сидячи, РС-8" забезпечує виконання більш 12 вправ типу "ротаційні, обертально-поворотні рухи" у вертикальній площині, впливаючи на м'язи шиї, пліч, рук, спини, тулуба, черевного пресу.

Модель тренажера "Макс-81"- "Тяги руками" забезпечує виконання більш ніж 12 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, передпліччя, велику і малу грудну, передню зубцювату, міжреберну, діафрагму живота, велику сідничну, нижніх кінцівок.

Модель тренажера "Макс-82" - "Жим ногами сидячи" забезпечує виконання більш ніж 4 вправ, впливаючи на м'язи нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-83" - "Жим ногами лежачи на спині" забезпечує виконання 4 вправ, впливаючи на м'язи нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-84" - "Біцепс" забезпечує виконання більш ніж 4 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, біцепса, плечового пояса, спини, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-85" - "Зведення-розведення рук" забезпечує виконання 14 вправ, впливаючи на м'язи шиї, плечового пояса, рук, спини, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-86" - "Жим спиною" забезпечує виконання більш 15 нетрадиційних вправ, що не мають аналогів і прототипів у практиці реабілітації, впливаючи на м'язи шиї, грудної клітки, плечового пояса, черевного преса, спини і таза.

Модель тренажера "Макс-87" - "Розведення-зведення ніг" забезпечує Виконання більш ніж 20 вправ, впливаючи на м'язи: стопи, гомілки, портняжну, що приводить, або відводить м'яз нижніх кінцівок, таза, черевного преса і спини.

Модель тренажера "Макс-88" - "Розгинання-згинання ніг і тяги руками" забезпечує виконання більш ніж 12 вправ, впливаючи на м'язи: коротку малоберцову, камбаловидну, ікроножну, передню велику берцову, напівсухожильну, портняжну, двоголову і чотириглаву стегна, триглаву гомілки й ін.

Модель тренажера "Макс-89" - "Важіль Архімеда" забезпечує виконання більш ніж 100 вправ з різних вихідних положень (сидячи, коштуючи, лежачи), роблячи вплив на усіх без винятку м'яза організму користувача. Аналогів тренажера "Макс-89" - "Важіль Архімеда" у світі не існує.

Модель тренажера "Макс-90" - "Армрестлинг" забезпечує виконання більш ніж 6 вправ, впливаючи на м'язи кистей рук, біцепса, передпліччя, великого і малого грудного, переднього зубцюватого, міжреберну, черевного преса, діафрагму й ін.

Модель тренажера "Макс-91" - "Тяги ногами" забезпечує виконання більш 10 вправ, впливаючи на м'язи стопи, триглаву гомілки, довгу малоберцову, камбаловидну, напівперетинчасту, згиначі і розгиначі пальців ніг, ікроножну, гребішкову, двоголову портняжну, ніжну, напівсухожильну, велику сідничного, чотириглаву стегна й ін.

Модель тренажера "Макс-48" - "Ротація рук" забезпечує виконання кистями рук вправ ротаційного характеру, підйомів, різного роду тяг і віджимань у всіх площинах з вихідних положень "коштуючи і сидячи", впливаючи на м'язи: шиї, верхніх кінцівок, плечового пояса, спини, черевного преса й ін.

Тренажери Нп дозволили розробити складні-координаційні силові вправи, кожне з яких складається з трьох компонентів силовий, координаційної і стретчингу (растяжки), що забезпечує використання комплексного впливу на м'язи, зв'язування і суглоби опорно-рухового апарата користувача, у сукупності роблячи раніше не відомі якісні впливи на його організм.

Гідромасаж чи водний масаж — це комбіноване використання механічної, термічної, хімічної дії води і масажних маніпуляцій руками чи апаратами.

Розрізняють підводний душ-масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний вібраційний масаж:

а) підводний душ-масаж проводять у ванні з температурою води 34-37 °С водяним струменем тиском у 2-3 атм. із застосуванням основних прийомів. Виштовхуюча сила води зводить до мінімуму м'язові напруження, а тепло води забезпечує розслаблення м'язів. Він підсилює кровопостачання шкіри і глибинних тканин та гемодинаміку у цілому; активізує обмін речовин і трофічні процеси; сприяє розсмоктуванню крововиливів, набряків та випотів у суглобах; збільшує рухомість у суглобах кінцівок і хребта; допомагає розтягненню контрактур, рубців та спайок. Тривалість процедури не перевищує 10-15 хв. Різновидом цього підводного масажу є вихровий і пневмомасаж під водою;

б) водоструменевий душ-масаж здійснюється струменем води чи декількома струменями одночасно на повітрі. До названого виду гідромасажу належать душ Шарко — масаж водяним струменем тиском від 1,5 до 3 атм. на відстані 3—4 м; шотландський душ — поперемінна дія струменів гарячої і холодної води; циркулярний або круговий душ, дощовий і голковий душ; каскадний душ — падіння маси води з висоти 2,5 м. Ця група гідропроцедур залежно від температури і сили струменю води, тривалості діє заспокійливо чи тонізуюче. Показані вони при функціональних розладах ЦНС та для підняття загального тонусу організму. Тривалість процедури становить 1-3 хв.

РОЗДІЛ 3

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ


3.1 Принципи розрахунку економічної доцільності


Незважаючи на всі труднощі розрахунку соціально-економічної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, підрахунок результатів може бути проведений у такий спосіб.

При оцінці складних соціальних результатів, що не піддаються прямій кількісній оцінці, можна використовувати так називаний принцип декомпозиції, тобто розчленовування комплексної величини на формуючі її елементи, що піддаються кількісній оцінці. Сфера фізичної культури і спорту, незважаючи на розмаїтість своїх функцій, повинна розглядатися при цьому як система, що характеризується органічною цілісністю, чітким розмежуванням цілей функціонування, стандартизованими процедурами і зразками діяльності, установленими зв'язками із суспільством у цілому і з окремими його сферами; сформованою політикою керування. З включенням принципу системності з'являється можливість розчленування сфери фізичної культури і спорту на кілька підсистем, що відповідають видам діяльності (ідентичним їх функціям). У такий спосіб можна здійснювати перехід до галузевих досліджень з підсистем.

На цій основі можна зробити розрахунок загальної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, що представляє собою не випадковий набір соціальних і економічних ефектів, а їх цілісний комплекс.

Таким чином, загальна величина ефективності за принципом "декомпозиції" може бути обчислена як ряд елементів, кожний з яких являє собою величину соціально-економічної ефективності окремої підсистеми.

Ранжуючи різні підсистеми виходячи з їх значення і зв'язуючи їх пріоритетними залежностями, можна скласти формулу загальної ефективності:


Езаг = а1*е1 + а2*е2 + …. аn*еn


де Езаг - загальна ефективність сфери фізичної культури і спорту; е1...еn - ефективність підсистем у своїх показниках; a1...an - коефіцієнти, що залежать від конкретної спортивної політики і т.д.

Ефективність кожної підсистеми вживається в зв'язку з поняттям "управління" і служить для визначення успішності розвитку об'єкта управління.

Для того щоб зробити розрахунок соціально-економічної ефективності в підсистемах, необхідно обчислити різницю між показником реалізації яких-небудь зусиль і даний момент часу і вихідним, відправним показником. Ефективність визначається як відношення приріст соціального результату до суми приведених витрат, що вимагаються для досягнення даного результату:


Еn = Організаційно-правове забезпечення надання платних послуг оздоровчого характеру


де Еn - показник ефективності підсистеми; ∆Еn - річний приріст соціального результату; К - капітальні вкладення (грн.); С - поточні витрати (грн. у рік); Ен - нормативний коефіцієнт ефективності; Сек - супутній економічний результат.

У практиці можна використовувати два основних методи вирахування ефективності:

1) "нормативний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить значення визначеної характеристики, прийнятої за норму відповідно до заданої політики керування;

2) "ідеальний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить деякий майбутній ідеальний стан об'єкта управління, який має бути досягти. Такий метод є найбільш інформативним.

Для того щоб розрахувати соціально-економічну ефективність кожної з підсистем, необхідно зробити класифікацію методів оцінки, уведених для вибору однакового способу оцінки соціальних і економічних результатів у підсистемах (у властивих їм одиницях і показниках). Це необхідно для того, щоб одержати можливість порівняння цих результатів і співвіднесення їхній до витрат.

При визначенні ефективності потрібно використовувати наступні параметри:

- максимальний соціальний ефект стосовно до встановленого локального критерію при фіксованих витратах. У даному випадку при заданих і лімітованих витратах вибір найкращого варіанта виробляється виходячи з досягнення максимального соціального ефекту (результату);

- досягнення заздалегідь заданого соціального результату при мінімумі витрат (оптимальність).

Тут при однакових соціальних результатах у різних варіантах розвитку сфери фізичної культури і спорту вибір оптимального варіанта виробляється по мінімуму приведених витрат з обліком супутнього економічного ефекту. (Такий метод застосуємо, наприклад, при порівнянні проектів спортивних споруджень при однакових їхньому призначенні, місткості, пропускній здатності, класі, розряді і т.д.);

- оцінка економічного ефекту, що супроводжує досягнутому соціальному результатові;

- максимум прибутку, одержуваного на основі вільного платоспроможного попиту населення при реалізації спортивних послуг;

- кількісна оцінка соціального ефекту у відповідних одиницях виміру.

Для оцінки загальної ефективності одноразових витрат у сфері фізичної культури і спорту доцільно визначати одержувані соціальні результати у виді як натуральних показників (послуг і товарів, споживаних населенням), так і у обсягу у реалізації спортивних послуг і товарів у грошовому вираженні. Зростання цих показників на одиницю приведених витрат є свідченням подальшого підвищення соціально-економічної ефективності.

Усі зазначені методи можуть застосовуватися при визначенні оптимальних варіантів капітальних вкладень, виділених усім фізкультурним і спортивним організаціям. Виключення складають підприємства сфери, що спеціалізуються на виробництві спортивних товарів. Для них може застосовуватися метод збільшення прибутку (чистої продукції) на одиницю капітальних вкладень.

Як видно з останньої формули, зростання ефективності може бути досягнуте по трьох взаємозалежних напрямках: за рахунок збільшення соціальних ефектів, за рахунок економії усіх видів суспільних ресурсів, що направляються на розвиток фізичної культури і спорту, за рахунок зростання доходів від сфери фізичної культури і спорту.

Для росту соціальних ефектів необхідно збільшити масовість, перетворити фізичну культуру і спорт у всенародну справу. Підтвердженням цього стане факт наповненості природних і спеціальних місць занять фізкультурниками.

Існують значні можливості економії ресурсів у самій сфері фізичної культури і спорту. Економія може бути досягнута за рахунок зменшення марнотратності, за рахунок дбайливого відношення до спортивної форми, спортивного устаткування й інвентарю, іноді за рахунок скорочення числа непотрібних змагань, що відривають людей від роботи.

Основні резерви економії лежать у раціоналізації організаційної структури сфери фізичної культури і спорту, у зниженні собівартості спортивних послуг, в упорядкуванні і строгому нормуванні витрат усіх видів приваблюваних сюди суспільних ресурсів.

Зростання доходів у сфері фізичної культури і спорту виявляється через прямий касовий виторг спортивних організацій і, побічно, через поліпшення використання трудових ресурсів. Підкреслимо особливу важливість непрямих ефектів для народного господарства країни. Промисловість щорічно втрачає до 6% національного доходу через хвороби робітників та службовців, найчастіше пов'язаних з їх низьким фізичним розвитком та, як наслідок, зниженою опірністю організму до різних захворювань.

Від розвитку фізичної культури і спорту залежить і збільшення числа працездатних людей у віці старше 55-60 років. Суспільство зацікавлене, щоб вони були здоровими, життєрадісними, могли продовжувати працювати. Тому фізична культура, як засіб перетворення людей похилого віку в активних учасників суспільного виробництва, могла б дати величезний економічний ефект у глобальних масштабах.

Збільшення ефективності сфери фізичної культури і спорту може відбуватися і за рахунок росту прямих економічних ефектів. В даний час фізкультурні і спортивні організації функціонують, головним чином, за рахунок фондів суспільного споживання. Разом з тим зростання добробуту людей дозволяє їм витрачати на заняття фізичною культурою усе більше власних засобів, що дає можливість надавати усе більший обсяг платних послуг.

У цілому зростання прямих і непрямих економічних ефектів в області фізичної культури і спорту може бути досить значним. Діяльність у цій сфері можна організувати на засадах самооплатності, а надалі вона повинна стати важливим джерелом доходів держави.


3.2 Особливості досягнення прибутковості у сфері оздоровчих послуг


Загальним критерієм ефективності є співвідношення між результатами діяльності і витратами на неї (при загальному прагненні підвищити результати й одночасно зменшити усі види витрат).

При визначенні критерію ефективності в сфері фізичної культури і спорту насамперед необхідно з'ясувати, яких результатів потрібно досягти.

Особливість фізичної культури і спорту полягає в тому, що вони мають як "зовнішній" (народногосподарський), так і "внутрішній" (сфера фізичної культури і спорту) аспекти діяльності.

Під "зовнішнім" аспектом мають на увазі вплив фізкультурних і спортивних заходів на різні сторони громадського життя за межами самої сфери фізичної культури і спорту.

Ефективність у сфері фізичної культури і спорту виявляється в наступних факторах:

1) у підвищенні престижу держави: спорт як соціальний інститут має дуже високий суспільний статус, і перемоги в міжнародних спортивних змаганнях зв'язуються, як правило, з перевагами суспільної системи, є показником життєздатності і здоров'я нації;

2) як міра впливу на виховання мас: спорт вищих досягнень у силу великого емоційного впливу на глядачів здатний формувати певні моральні, етичні і естетичні ідеали і смаки;

3) у розвитку суспільних відносин, у зміцненні взаємного спілкування різних соціальних груп населення, у підвищенні трудової активності;

4) як міра впливу на матеріальне виробництво, незважаючи на те, що дана галузь відноситься до сфери невиробничої діяльності і не має визначеного матеріального вираження. На конкретному економічному відрізку часу сфера фізичної культури і спорту може перетворитися зі споживача ресурсом суспільства у джерело зростаючих доходів держави.

Таким чином, говорячи про "зовнішній" аспекті ефективності фізичної культури і спорту, важливо розуміти, яке місце займають вони і які потреби у населення вони задовольняють. Ефективність тут, власне кажучи, може бути оцінена в зіставленні суспільних потреб у послугах, наданих фізичною культурою і спортом, з одного боку, і ресурсів суспільства, необхідних для досягнення цих цілей, з іншої.

Під "внутрішнім" аспектом розуміють ефективність функціонування самої сфери фізичної культури і спорту, тобто найбільша віддача від застосування усіх видів ресурсів для подальшого розвитку фізичної культури і спорту. Найбільша ефективність при цьому досягається при раціональному керуванні і умілому використанні економічних методів і важелів керування: планування, господарського розрахунку і т.д.

Упорядкування фінансово-господарської діяльності означає суворе і чітке нормування витрат усіх видів ресурсів. Чим вище економічна організація в області фізичної культури і спорту, тим вагомішим є вплив на показники різних галузей господарювання.

При оцінці результатів діяльності фізичну культуру і спорт необхідно розглядати як галузевий народногосподарський комплекс зі змішаним характером господарювання, де поряд з матеріальним виробництвом існує виробництво послуг. Характерно, що область фізичної культури і спорту охоплює усі види діяльності: виробництво матеріального продукту (спортивного устаткування, інвентарю, товарів), надання матеріальних послуг (прокат інвентарю) і послуг у чистому вигляді (робота тренерів).

Усі ці види діяльності, знаходячись у нерозривній діалектичній єдності, залежать одне від одного, і роздільне існування їх неможливе.

Головним специфічним видом діяльності в сфері фізичної культури і спорту є надання спортивних послуг, що можливо лише при наявності необхідного "забезпечуючого блоку". Під цим терміном розуміють різні методичні служби, обслуговування, а також спеціальні види виробництва, що працюють на забезпечення специфічної діяльності. „Забезпечуючий блок”, виступає як галузевий комплекс, що має свої установами й організаціями, специфічну матеріально-технічну базу (спортивні споруди), кадри фахівців, навчальні заклади і науково-дослідні установи.

Для досягнення нормативних вимог по забезпеченості населення спортивними спорудами по комплексній програмі науково-технічного прогресу в майбутньому буде значно збільшена загальна кількість спортивних споруд.

До складу галузевого комплексу входять також збутові організації, промисловість по виготовленню спортивних товарів і устаткування, інвентарю.

Елементами забезпечуючої діяльності, є ресурси і суспільна праця в різних його формах, а також інформація, тобто наявні в розпорядженні суспільства наукові дані з проблем фізичної культури і спорту.

Фізична культура і спорт є винятково капіталомісткою галуззю. Загальні фінансові витрати на фізичну культуру і спорт щорічно зростають і за прогнозом надалі значно збільшаться.

Народногосподарські витрати складають своєрідний фонд фізичної культури і спорту, що є одним з елементів національного багатства.

Зміна обсягу і структури усіх видів ресурсів у сфері фізичної культури і спорту свідчить про ефективний її розвиток. Витрати суспільства в розрахунку на одну залучену людину у фізкультурно-спортивний рух зростають відносно більш високими темпами, ніж у більшості галузей невиробничої сфери і народному господарстві в цілому.

Діяльність у сфері фізичної культури і спорту приводить до соціальних і економічних результатів, що є продукцією даної галузі.

Це насамперед люди, що займаються фізичною культурою і спортом протягом тривалого часу і з певними результатами: спортсмени, що набули спортивної форми; фахівці, що одержали навички і знання в даній області; дошкільнята, школярі, студенти, що одержали фізичне виховання; люди, що зміцнили здоров'я в результаті занять фізичною культурою; глядачі, які проводять дозвілля на спортивних видовищах, і т.д. Цей вид продукції має назву соціальних результатів.

До соціальних результатів відносяться також перемоги в міжнародних змаганнях; спортивні результати як особисті досягненні; спортивні видовища з їх сильним емоційним впливом.

Таким чином, соціальними результатами діяльності в сфері фізичної культури і спорту як у державному масштабі, так і на рівні окремих колективів фізичної культури є гармонічний духовний і фізичний розвиток людини (тобто зміцнення здоров'я, продовження життя, підтримка її інтенсивності).

Діяльність в області фізичної культури і спорту стосується й інших сфер громадського життя.

Наприклад, спортивна інформація являє собою не тільки забезпечення специфічної діяльності, але також збільшує знання, що знаходяться в розпорядженні суспільства, із проблем фізичної культури і спорту, піднімає їх соціальний престиж на шкалі суспільних цінностей. Спортивна наука не тільки забезпечує спортивну підготовку, але і готує вчених, педагогів і т.д.

Поряд із соціальними в сфері фізичної культури і спорту досягаються й економічні результати, що поділяються на два види - непрямі і прямі.

Непрямі економічні результати виявляються за межами сфери фізичної культури і спорту. Вони досягаються під впливом активних занять людей фізичною культурою і спортом, у результаті чого на окремих підприємствах (за рахунок підвищення продуктивності і якості праці) збільшується обсяг суспільного виробництва, підвищується якість продукції, зростання прибутку, подовжується період виробничої діяльності, збільшується фактично відпрацьований робочий час. Непрямий економічний ефект виявляється й у вигляді економії державних засобів за рахунок зниження захворюваності.

Крім непрямих економічних результатів існують і прямі економічні результати:

- економія капітальних вкладень або експлуатаційних витрат;

- прибуток від реалізації послуг на підприємствах сфери фізичної культури і спорту, що діють на основі розрахунку. Так, істотний економічний ефект може дати раціональна, рентабельна експлуатація спортивних споруд;

- одержання засобів від проведення масових фізкультурно-спортивних заходів, спортивних видовищ, лотерей і т.д. ;

- доходи від комерційних заходів. У перелік комерційних спортивних заходів входять різні показові виступи спортсменів за кордоном;

- доходи від виробництва і реалізації товарів спортивного і туристського призначення.

Таким чином, у сфері фізичної культури

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: