Xreferat.com » Рефераты по физкультуре и спорту » Тенденції розвитку техніки гри у волейбол

Тенденції розвитку техніки гри у волейбол

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний університет ім. В. Г. Короленка


Кафедра методики викладання

спортивних дисциплін


Курсова робота


Тенденції розвитку техніки гри

у волейбол


студента ІІІ курсу

факультету фізичного виховання


Науковий керівник:


Полтава

План


Вступ

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль

1.2 Фізична підготовка

1.3 Спеціальна фізична підготовка

РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

2.1 Техніка переміщень.

2.2 Передача м’яча

2.3 Подача м’яча

2.4 Нападаючий удар

2.5 Техніка переміщень.

2.6 Падіння.

2.7 Приймання м’яча

2.8 Блокування

Висновки

Література


Вступ


Волейбол — популярна гра в багатьох країнах свiту. У нашій країні нею займається близько 6 млн. чоловік.

Вперше грати у волейбол почали В США 1895 р. Гру створив Вiльям Морган – викладач фiзичної культури в місті Гелiок (штат Массачусетс). Її назвали волейболом, що в перекладi означає „лiтаючий м’яч”. У 1897 р. було розроблено спортивнi правила цiєї гри, якi не раз змінювались та доповнювались.

Проста гра, що не потребує дорогого обладнання, швидко поширилася в Японiї, Китаї, на Фiлiпiнах, а пiзнiше — в Європі. У нашiй країні волейбол „народився” вдруге. Ця гра не тільки перетворилась на стрімку мужню атлетичну гру, а й набула небаченої, справдi всенародної популярності.

У 1923 р. в Москвi було проведено змагання з волейболу, у 1925 р. Московська рада фiзкультури затвердила правила таких змагань, а з 1927 р. регулярно проводяться змагання на першiсть Москви з волейболу.

Важливою подiєю в розвитку волейболу в нашiй країні став чемпіонат, який проходив у Москвi пiд час першої Всесоюзної спартакiади в 1928 р. У першостi з волейболу, крiм російських спортсменiв, взяли участь команди України, далекого Сходу, Пiвнiчного Кавказу i Закавказзя. Серед жiнок сильнiшими виявились волейболiстки Москви. У чоловiкiв перемогу здобув дружний колектив України, який продемонстрував самовiддану гру в захистi.

Велику роль у розвитку волейболу вiдiграла також Спартакiада школярiв i пiонерiв 1929 р. У нiй брала участь велика кiлькiсть юних волейболiстiв. Фiнальним змаганням у Москвi передували попереднi змаганвя в школах, районах, мiстах. Молодь внесла багато нового в гру i насамперед швидкий темп. Позитивнi результати дала навчально-тренувальна робота з дiтьми, що почала систематично проводилась.

Багато нових талановитих гравцiв було виявлено на всесоюзних змаганнях школярiв з волейболу в 1935—1936 рр. Серед юних волейболiстiв зявляються провiднi майстри Анатолiй Ейнгорн, Володимир Савiн. Багато iмен талановитих гравцiв передвоєнних рокiв назавжди залишилося в iсторії вiтчизняного волейболу. Так, Анатолiй Чинiлiн прославився сильними ударами, Олександр Русанов здобув популярнiсть у глядачiв подачами, неперевершеним майстром обманних ударiв був Микола Рубiн. «Мертвi» м’ячi приймав у захистi Олексiй Єсипенко.

Суддя мiжнародної категорiї Юрiй Багон протягом багатьох рокiв очолював республiканську колегiю суддiв. Вiн не раз входив до збiрної команди мiста Москви, одним з перших став суддею мiжнародноiї категорії.

У 1933 р. в Днiпропетровську вiдбувся перший чемпiонат країн з волейболу. А через два роки в Ташкенті радянськi волейболiсти провели першу мiжнародну зустрiч. Керiвники спортивних органiзацiй планували розширити мiжнароднi зв’язки. Мали вiдбутися зустрiчi iз збiрними командами Європейських країн. Але вони були вiдкладенi. Лише в 1949 р. Вiдбувся дебют радянських волейболiстiв на свiтовій аренi.

Пiсля цього ожили нашi стадiони, спортивнi зали, iгровi майданчики. Проводилися першості низових колективiв фiзкультури, турнiри за мiсцем проживания i в парках культури, змагання в пiонерських таборах.

На першому свiтовому чемпiонатi чоловiчих команд у 1949 р., що проводився в Празi, радянськi спортсмени стали першими в iсторiiї волейболу чемпiонами свiту. Особливо вiдзначився Констянтин Рева, визнаний кращим гравцем.

Золотi медалi першого чемпiонату свiту з волейболу дiсталися радянським спортсменам i одна з них — киянину Михайлу Пiменову.

У тому ж роцi в столицi Чехословаччини i наші дiвчата стали першими чемпiонками Європи.

З тих пiр вітчизняні волейболiсти регулярно беруть участь у мiжнародних зустрiчах i входять до сильніших команд свiту.

3 1956 р. проводяться чемпiонати Європи для юніорів, на яких переможцями завжди виходять наші молодiжнi збiрнi команди.

У нашiй країні волейбол — один з масових i доступних видiв спорту. На Україні волейбол особливо розвинувся у повоєннi роки. Команди школярiв займають призовi мiсця на Міжнародних спартакіадах. Успiхи в розвитку волейболу в країні пов’язанi насамперед iз самовiдданою творчою працею провiдних тренерiв i педагогiв О. К. Дюжева, Е. Г. Горбачова, В. А. Титаря, В. С. Пономаренка, Г. I.Шелекетіна, Л. О. Небилицького, С. В. Великого, Ю. С. Курильського, Б. П. Терещука, Е. О. Северова, Л. П.Лiхно та багатьох iнших, якi виховали цiлу плеяду талановитих гравцiв.

У олiмпiйськiй програмi волейбол — один з „наймолодших” видiв спорту: до Олiмпiйських iгор його включили тiльки в 1964 р. в Токiо. Першим в iсторії Олiмпiйських iгор чемпiоном з волейболу серед чоловiкiв стала радянська збiрна команда. У жіночому турнiрi тодi перемогли японки.

Волейбольний турнiр ХIХ Олiмпiйських iгор в Мехiко закiнчився трiумфом вітчизняних волейболiстiв. І чоловiча, i жiноча команди пiднялися на найвищу сходину п’єдесталу пошани.

Юрiй Поярков досягвув своєрiдних рекордiв. Протягом чотирнадцяти рокiв захищав спортивну честь нашої країни, двiчi добився звання олiмпiйського чемпiона i стiльки ж разiв чемпiона свiту та Європи, понад 350 раз виступав у складi збiрної команди країни, учасник чотирьох Спартакіад.

На ХХ Олiмпiадi в Мюнхенi жiноча збiрна нашої країни вдруге стала олiмпiйським чемпiоном волейболу, а чоловiки — бронзовими призерами..

На ХХI Олiмпiйських iграх у Монреалi нашi волейбольнi команди здобули срiбнi медалi.

На ХХII Олiмпiйських iграх змагання волейболістiв завершилися великим успiхом наших спортсменiв.

Сучасна гра у волейбол – складний вид спорту, який потребує вiд спортсмена атлетичної пiдготовки i досконалого володiння технiко-тактичними навичками гри.

Без наполегливої i систематичної навчально-тренувальної роботи досягти високих спортивних результатів у сучасному волейболi неможливо. Практика свiдчить, що вершин спортивної майстерностi, як правило, досягають спортсмени, якi почали займатися грою з дитячих рокiв.

Правильна органiзацiя навчально-тренувальної роботи в низових колективах, i особливо в школах, є передумовою для поповнення збiрних команд областей, країни молодими здiбними волейболiстами.

Об’єктом даної роботи виступає волейбол як вид спорту.

Предмет дослідження – процес розвитку техніки гри у волейбол.

Мета роботи – визначити та розкрити основні тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження поставлено такі завдання:

Розкрити суть спортивної спеціалізації „Волейболіст”, його еволюції, і на цій основі розробити концептуальну модель розвитку у старшокласників покликання до спортивної спеціальності „Волейболіст”.

Визначити зміст, техніку, методику виявлення та розвитку у старшокласників покликання до спеціалізації.

Охарактеризувати тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Методами дослідження є педагогічне спостереження за тренувальними процесами в ДЮСШ та загальноосвітній школі; узагальнення та систематизація даних після опрацювання літературних джерел.


РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ


Процес пiдготовки юного волейболiста передбачає систему педагогiчного впливу на формування особистостi дитини та її фiзичне виховання. Тому до навчально-тренувального процесу ставляться високi вимоги, якi не обмежуються пiдготовкою спортсменiв. Поряд з фiзичним розвитком i спортивним вдосконаленням необхiдно виховувати людину сучасного суспiльства. Весь процес пiдготовки має сприяти патрiотичному вихованню, вихованню старанного ставлення до навчання i працi.

У процесi навчально-тренувальних занять пiд впливом фiзичних вправ у юного волейболiста виховуються вiдповiднi вмiння i павички. Багаторазове повторения вправ впливає на дiяльнiсть усiх органiв i систем.

На рiзних етапах пiдготовки юного волейболiста питома вага навчання i тренування змiнюється. У пiдготовчих i пiдлiткових групах переважає навчання, пов’язане з формуванням багатьох рухових павичок. На даному етапi увагу зосереджують на оволодiннi основними знаннями, вмiннями i навичками, без яких неможлива успiшна спортивна пiдготовка. Створюється основа, на якiй у майбутньому стане можливим досягнення спортивної майстерностi.

Працюючи з юними волейболiстами, необхiдно насамперед виховувати у них дисциплiнованість. Потрібно намагатись, щоб усі їхні вчинки, дії повністю підпорядкоувались вимогам колективу.

Дисциплінованість виховується високою вимогливістю керiвника занять, педагога-тренера. Основною вимогливостi є бездоганне виконааня всіх норм i правил життя та побуту колективу: ніяких запiзнень на заняття, пропускiв тренування без поважних причин, чiтке виконання усіх зауважень, розпоряджень, команд, зразкова поведінка. Без уваги не можна залишати жодного прояву недисциплiнованостi. Така вимогливiсть привчає учнiв стежити за собою i своїми дiями, тримати себе в руках, ставити iнтереси колективу вище за власні, з повагою ставитися до товаришiв. Недостатня вимогливiсть до юних волейболiстiв призводить до послабления дисципліни, а це в свою чергу негативно впливає на фiзичну пiдготовленiсть i спортивне вдосконалення.

Виховання i навчання — єдиний педагогiчний процес. Виховна робота повинна проводитись завжди і всюди, з першого дня приходу новачка на заняття. Тренер-вихователь — педагог, старший товариш, друг дiтей. Вiн має бути взiрцем для них в усьому.

Навчання і тренування юних волейболiстiв підпорядковане закономiрностям фiзичного виховання i будується з урахуванням загальнопедагогічних специфiчних для спортивного тренування принципiв.


1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль


Фiзичний розвиток дитини від народження до зрілого віку відбувається досить нерівномірно, оскільки формування рухових якостей і зростання організму відбувається неодночасно.

За існуючою віковою періодизацією дітей шкільного віку поділяють на такі групи: молодший шкільний вік – хлопчики 8 – 12 років та дівчатка 8 – 11 років; підлітковий вік – хлопчики 13 – 16 років та дівчатка 12 – 15 років; юнацький вік – юнаки 17-21 років та дівчатка 16 – 20 років.

Період повільного росту (вiд 7 до 10 рокiв) змінюється прискореним ростом (у 10—12 рокiв у дiвчаток і в 13—14 рокiв у хлопчикiв). Найбiльшi прирости маси тiла вiдбуваються пiд час повiльного росту дитини у довжину (з 7 до 10 та iз I7 до 20 рокiв).

Перiоди iнтенсивного росту характеризуються звичним посиленням енергетичних i пластичних процесiв в органiзмi. У цей час органiзм менш стiйкий проти несприятливих умов навколишнього середовища. У перiоди посиленого збiльшення маси тiла i відносно повiльного росту органiзм дитини стiйкiший проти впливiв негативних факторiв. Однак бувають і значнi вiдхилення вiд установленої залежностi, особливо у вiцi 11—15 рокiв (у дiвчаток) та 13—16 рокiв хлопчикiв.

Вирiшальну роль в оцiнцi розвитку дiтей і пiдлiткiв вiдiграє бiологiчний рiвень зрiлостi органiзму. На цьому й грунтується програма тренувальних занять для пiдлiткiв.

Встановлено, що в молодих спортсменiв показники фiзичного розвитку вищi, вiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом.

У перiод статевого дозрiвания вiдбувається глибока перебудова ендокринного апарату, що помітно впливає на нервово-психічний стан пiдліткiв. Це виявляється в збiльшенiй збудливостi, нестiйкостi настрою, швидкiй втомлюваностi, подразливостi, надмiрнiй руховiй активоостi. Психiка пiдлiткiв нестiйка: вони дуже вразливi, часто переоцiнюють свої сили й можливостi. Якщо заняття мають емоцiйний характер, суб’єктивне вiдчуття втоми у пiдлiткiв та юнакiв виявляється нерiзко, незважаючи на великий вплив фiзичного навантаження на функцiональний стан організму. У юних спортсменiв передстартовий стан має бiльш виражений характер, нiж у дорослих.

Особливостi будови кiсткового скелета, а також вiдносна слабкiсть м’язової системи часто сиричиняють деформацiю хребта i грудної клiтини, що призводить до порушень нормальної постави. Встановлено, що при iнших однакових умовах остаточнi розмiри тiла залежать вiд часу й тривалостi статевого дозрiвання. На iндивiдуальнi строки статевого дозрiвання впливають не так конституцiональнi, расовi чи географiчнi фактори, як соцiально-економічні умови життя. У перiод статевої зрiлостi змiнюються фiзико-хiмiчнi властивостi скелетних м’язiв.

Моторика у пiдлiткiв залежить не тiльки вiд розвитку опорно-рухового апарату, а й вiд формування центральної нервової системи. Згиначi i розгиначi рук розвиваються майже одночасно, а розгиначi нiг i тулуба швидше, нiж згиначi. Сила м’язiв правої руки i стегна бiльша вiд сили м’язiв лiвої руки та стегна. Для спортсмена велике значення має симетричиний розвиток м’язiв лiвої i правої сторiн тулуба i кiнцiвок.

Функцiональнi можливостi вегетативних органiв i систем у пiдлiткiв розвиненi ще недостатньо, щоб пiдтримувати на вiдповiдному рiвнi складний комплекс фiзiологiчних процесiв при роботi з перемiнною iнтенсивнiстю, що специфiчно для гри у волейбол.

Резерви серцево-судинної та дихальної системи у дiтей, пiдлiткiв, юнакiв i дiвчат значно нижчi, нiж у дорослих. А тому частота серцевих скорочень (ЧСС) у вих бiльша. Часто у пiдлiткiв спостерiгається збiльшення лiвого шлуночка серця, що пов’язано з розширенням його порожнин та потовщенням м’язової стiнки. Отже, полегшується проходження кровi, створюються кращі умови для швидкого кровотоку та меншого опору периферичних судин.

Тривалiсть вiдновлення ЧСС в юних спортсменів при великих i особливо повторних навантаженнях значно зростає. Функції дихання та кровообігу в юних спортсменiв пристосовуються до навантажень менш рацiонально, нiж у дорослих. Із збiльшенням енергетичного обмiну, що зумовлюється iнтенсивним ростом тканин i органів, зростає навантаження на серцево-судинну систему, iнколи з’являється невiдповiднiсть мiж збiльшенням серця та всього органiзму. У зв’язку з цим можливi вiковi фупкцiональнi порушення в дiяльностi серцево-судинної системи. При м’язовому навантаженнi у дiтей i пiдлiткiв спостерiгається значний кисневий борг. Показники артерiального тиску та ЧСС пiсля стандартного навантаження вiдновлюються в них повiльнiше, нiж у дорослих. Але тривалiсть вiдновлення показникiв до вихiдного рiвня в юних спортсменiв менша, нiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом. Через легенi за одиницю часу у пiдлiткiв протiкає велика кiлькiсть кровi, що створює сприятливi умови для газообмiну. Величина максимального кисневого боргу в юних спортсменiв незначна, тому здiбнiсть до роботи в анаеробних умовах у них гiрша, нiж у дорослих.

Гiпертрофiя лiвого шлуночка зумовлена не тільки особливостями юнацького серця, а й впливом систематичних занять спортом. Завдяки систематичним тренуванням в юних свортсменiв зменшуються енерговитрати, повязанi з виконанням стандартного навантаження.

Враховуючи особливостi органiзму дiтей й підлiткiв, необхiдно здiйснювати свецiальний лiкарський контроль у процесi занять фiзичною культурою i спортом крiм систематичних медичних оглядiв школярiв, потрiбно проводити лiкарсько-педагогiчнi спостереження.

До спортивних тренувань мають допускатися тiльки абсолютно здоровi дiти, що їх лiкарi вiдносять до основної групи. Особливо своєчасно слiд виявляти в дiтей i пiдлiткiв наявнiсть вогнищ хронiчної iнфекції, враховуючи те, що вони зменшують функцiональні можливостi серця i навiть можуть призвести його до перенапруження. Дуже важливо лiквiдувати вогнища хронiчної iнфекцiї до початку iнтенсивних занять спортом.

У перiод статевого дозрiвання у пiдлiткiв нерiдко виявляють збiльшення артерiального тиску, що повинно розцiнюватися як передгiпертензивний стан. Зменшення тренувальних навантажень, емоцiйного збудження, кiлькостi змагань сприяє урiвноваженню артерiального тиску.

Фiзичнi вправи та заняття спортом сприятливо впливають на пiдлiткiв при умовi поступового пiдвищення навантажень та уважнішогого лiкарського контролю.

Для оцiнювання функцiонального стану використовують рiзноманiтнi спроби, наприклад: 20 присiдань або 60 пiдскокiв за 30 с; 15-секундний бiг на мiсцi в максимальному темпi та 1—2 хвилинний бiг на мiсцi а темпi 180 крокiв за 1 хв; спробу Летунова; велоергометричнi тести.

У дослiджепнi дiтей i підлітків велике значення має оцiнка їх фiзичного розвитку. У зв’язку з великою еластичнтiстю кiсткового скелета, недостатнiм розвитком м’язiв в дiтей легко виникають порушення постави та сколiози. Надмiрнi навантаження на м’язи стопи можуть призвести до плоскостопостi.

На заняттях спортом слiд додержувати таких вимог:

1. Систематично (не менш як 2 рази на рiк) здiйснювати лiкарський контроль, ураховуючи вiковi особливостi учнiв, допускати до занять тiльки абсолютно здорових дiтей. Суворо використовувати лiкарськi рекомендацiї.

2. Розподiляти учнiв на групи (за вiком i рiвнем пiдготовки), iндивiдуалiзувати навантаження. Суворо додержувати режиму дня, застосовувати принципи регулярностi й поступовостi у збiльшеннi навантажень, видiляти достатньо часу для вiдпочинку мiж навантаженнями.

3. Не переносити особливостей режиму й методики тренування дорослих спортсменiв у практику роботи з дiтьми, юнаками i дiвчатами (забороняється вузькоспецiалiзована пiдготовка без достатнього застосування загальнорозвиваючих вправ, частого використання максимальних навантажень).

Спiвдружнiсть у роботi лiкаря й тренера сприятиме успiшному фiзичному i спортивному вдосконаленню юних спортсменiв. Погодженiсть у вимогах лiкаря й педагога дає змогу чiтко iндивiдуалiзувати роботу з ними.

Лiкар iнформує тренера про стан здоров’я, фiзичний розвиток i тренування юних спортсменiв, якi перебувають пiд його наглядом. Тренер уважно стежить за тим, як впливають тренувальні заняття на організм спортсменiв. Вiн перший помiчає ознаки порушень у функцiональному станi органiзму дитини i не допускає до занять осiб, якi не пройшли первинного або повторного лiкарського огляду, а також тих, що недавно перенесли захворювання i не дiстали дозволу лiкаря вiдвiдувати спортивнi заняття. Тiсний контакт лiкаря i тренера необхiдний i тодi, коли оформляються заявки на участь у змаганнях, проводяться тренувальні збори, чи командні змагання тощо.

Для правильної побудови навчально-тренувального процесу i визначення спортивного навантаження дуже важливе значення мають данi самостiйних спостережень (самоконтролю) юних спортсменiв за станом свого здоров’я, фiзичним розвитком. Вони дають змогу тренеру i лiкаревi своєчасно виявити небажанi змiни в органiзмi i запобiгти перевтомi та перетренованостi, полiпшити методику тренування, усунути порушення режиму дня та несприятливi впливи факторiв зовнiшнього середовища.

Показники самоконтролю (самопочуття, сон, апетит, маса тiла, частота пульсу) перевiряються вчителем.

Критерiї самоконтролю бувають суб’єктивними i об’єктивними. До суб’єктивних вiдносять: самопочуття, настрiй, наявнiсть (вiдсутнiсть) больових та iнших неприємних або незвичних вiдчуттiв, сон, апетит, ставлення до тренувань та ін. До об’єктивних частоту серцевих скорочень, масу тiла, силу м’язiв, емкiсть легень, спортивнi результати. Деякi з названих показникiв визначають вранці в день занять, потiм перед тренуванням, вiдразу пiсля занять i наступного дня вранцi або перед наступним тренуванням. Деякi показники (самопочуття, пульс) бажано враховувати в процесi занять. До занять i пiсля них рекомендується визначати масу тiла, силу м’язiв тощо.

Бажано, щоб кожний спортсмен знав, у яких випадках показники самоконтролю вiдповiдають показникам вiкової норми, а в яких свiдчать про порушення в органiзмi. Цi данi заносять в щоденник самоконтролю.

Аналiз суб’єктивних критерiїв самоконтролю з урахуванням змiсту навантаження та режиму занять фiзичними вправами, а також динамiки спортивно-технічних результатiв допомагає правильно оцiнювати вiдхилення в станi органiзму. За допомогою об’єктивних показникiв самоконтролю оцiнюють змiни в стані органiзму пiсля тренувальних вправ. Тривалiсть вiдновлення сил спортсменів пiсля навантаження оцінюють за показниками частоти серцевих скорочень. Вимiрюють масу тiла вiдповiдно до правил 1—2 рази на тиждень. Втрата маси при великих фiзичних навантаженнях не перебiльшує 2%, що залежить вiд кiлькостi та iнтенсивностi вправ, ступеня тренованостi учня, температури, вологостi повiтря, а також особливостей одягу.

Динамометрiя i спiрометрiя проводяться періодично (до i пiсля тренуванння). Значне зниження цих показникiв пiсля занять, неповне вiдновлення їх наступного дня свiдчать про надмiрнiсть навантажень. Порiвнюючи спортивнi результати з показники самоконтролю, дiстають точну оцiнку стану спортсмена.

Важливе значення має профiлактика травматизму. Для цього необхідно знати характер та причини спортивних пошкоджень i вживати заходів для їх запобiгання. Пiд час гри волейболiсти виконують велику кiлькiсть рухiв (стрибкiв, перемiщень, падiнь). У юних волейболiстiв найчастiше трапляються пошкодження кiацiвок: вивихи пальцiв при прийомі м’яча, променево-зап’ястного, лiктьового, плечового суглобiв при ударах; розтягнення привідних м’язiв стегна, пальцiв нiг, травми гомiлково-стопного та колiнного суглобiв i пальцiв ніг. Серед травм колiнного суглоба часто бувають вiдриви внутрішнього менiска, пошкодження передньої хрещатої зв’язки. Рiдше трапляються травми стопи й гомiлки.

Основнi причини травматизму: неправильне планування навчально-тренувальних занять, неправильнi методика та органiзацiя занять, порушення педагогiчних принципiв навчально-тренувального процесу, недостатня або занадто iнтенсивна розминка, порушення правил лiкарського контролю, незадовiльний стан мiсць занять, обладнання, одягу та взуття учнiв, недодержання учнями правил особист гiгiени та режиму, слабе володiння технiкою гри тощо.

Кожний випадок спортивного травматизму педагоги та лiкарi повиннi докладно обговорювати, адже, щоб запобiгати травматизму, треба глибоко вивчати i точно знати причини, якi зумовлюють травми.

Для профiлактики травматизму необхiдно своєчасно з’ясовувати стан здоров’я та фiзичної пiдготовки учнiв. Юнi волейболiсти повиннi ознайомитися з правилами поведiнки та iз заходами профiлактики травматизму.

Рацiональна методика навчальво-тренувального процесу, добре обладнання iгрового майданчика, адекватне освiтлення, оптимальний функцiональний стан органiзму гравцiв, правильно проведена розминка, суворе суддiвство, при якому зберiгається iгрова дисциплiна, та систематичне впровадження комплексу заходiв профiлактики травматизму дають змогу зберегти i змiцнити здоров’я учнiв.


1.2 Фізична підготовка


Фізична підготовка має особливе значення в роботі з юними волейболістами. Вона є складовою частиною навчально-тренувального процесу.

Вiд рiвня розвитку фiзичних якостей i здiбностей, специфiчних для гри у волейбол, залежить оволодiння учнями технiко-тактичними навичками. Чим вищий рiвень розвитку спецiальних якостей i здiбностей, тим швидше можна оволодiти основами технiки i тактики три.

Вплив специфічних для волейболу засобiв на всебічний розвиток i функцiональний стан організму повнiстю залежить вiд рiвня оволодiння навичками гри. Тому на початковому етапi багаторiчного процесу пiдготовки волейболiстiв вправи з технiки, тактики i сама гра в волейбол недостатньо впливають на загальний фiзичний розвиток учнiв. Отже, щоб навантаження на заняттях було оптимальним, потрiбно застосовувати певну кiлькiсть загальнорозвиваючих i пiдготовчих вправ.

Фiзична пiдготовка особливо впливає на результат змагань з волейболу юнацьких команд. В умовах, коли змагання проводяться кiлька днiв пiдряд, юний волейболiст, в якого недостатньо розвинутi швидкiсно-силовi якостi, не може результативно використовувати весь арсенал сучасних прийомiв технiки гри, використоувати їх у швидкому темпi. Адже при недостатнiй витривалостi учень швидко стомлюється, у нього порушуються руховi навички, внаслiдок чого знижуються точнiсть ударiв i подачi м’яча, стрибучість i тим самим ускладнюється ведення гри в гостро комбiнацiйному стилi.

Фiзична пiдготовка подiляєтъся на загальну i спецiальну. Цi два види пiдготовки органiчно пов’язанi мiж собою i становлять єдиний процес. Загальнофiзична пiдготовка спрямована на змiцнення здоров’я, всебiчний розвиток органiзму, розширення його функцiональних можливостей. У процесi загальнофiзичної пiдготовки особливу увагу придiляють розвитку тих фiзичних якостей, якi недостатньо розвиваються спецiальними вправами з технiки i тактики гри.

Фiзичнi якостi розвиваються у процесi оволодiння руховими дiями. А тому на заняттях з волейболу потрiбно використовувати спецiальнi вправи для розвитку сили, швидкостi, стрибучостi, витривалостi, спритностi i гнучкостi.

Під час занять iз загальної фiзичної пiдготовки необхiдно застосовувати засоби, якi в основному вiдомi дiтям з урокiв фiзичної культури. Важливе значення при цьому має вивчення i складання нормативiв фiзкультурного комплексу. Доцiльно перiодично видiляти окремi заняття для загальнофiзичної пiдготовки. Пiдбiр засобiв i обсяг загальної фiзичної пiдготовки на кожному заняттi залежать вiд конкретних завдань процесу навчання i умов проведения заняття. На початковому етапi на загальну фiзичну пiдготовку вiдводиться 60—70% часу уроку. Дуже часто на заняттях з юними волейболiстами застосовуються гiмнастичнi, легкоатлетичнi вправи, рухливi iгри, баскетбол, гандбол.

Важливим засобом фiзичної пiдготовки є вправи з предметами: набивними, баскетбольними, тенiсними, хокейними м’ячами, iз скакалкою, гумовими амортизаторами, гантелями тощо.

Вага набивного м’яча, що використовується пiд час виконання вправ, для хлопчикiв 11—14 рокiв i дiвчат 15—16 рокiв – до 2 кг, для юнакiв 17—18 рокiв—до 5 кг. У вправах, якi застосовуються у вивченнi подач i нападаючих ударiв, потрiбний м’яч вагою до 1 кг. Вправи з гантелями призначенi переважно для юнакiв 14—18 рокiв. Вага гантель для школярiв 14—15 рокiв 0,5—1 кг, а для волейболiстiв 16—18 рокiв – 1—3 кг. Вправи з амортизаторами починають застосовувати для школярiв з 13 рокiв.

Сила та її засоби у розвитку. Сила — це вмiння долати зовнiшнiй опiр або протидiяти йому за рахунок напруження м’язiв. Сила волейболiстiв має велике значення, вона необхiдна в стрибках, передачах i подачах, а також ударах м’яча. Вiд рiвня розвитку сили залежить швидкiсть рухiв, сила дає можливiсть удосконалювати швидкiсть.

У молодшому шкiльному вiцi силу розвивають змiцненням основних м’язових груп. Засобами розвитку сили повиннi бути вправи динамiчного характеру з помiрним навантаженням. Застосовуються переважно вправи з обтяжуваннями власної маси (присiдання, стрибки, вiджимання тощо). Для розвитку сили кориснi рухливi iгри, в яких потрiбнi короткочаснi швидкiсно-силовi напруження. Можна застосовувати вправи iз зовнiшнiми обтяжуваннями (для цього використовуються набивнi м’ячi, гантелi, кулi тощо). Пiд час виконання силових вправ учнi не повиннi відчувати значного втомлення.

Необхiдно звернути увагу на розвиток в учнів здiбностей до статично-м’язових короткочасних зусиль, якi потребують затримки дихання (наприклад, стояння на носках, вправа «ластiвка», мiшанi і простi звисання, що тривають до 10 с, та iн.). Силовi вправи для дiвчаток за кiлькiстю повторень такi самi, як і для хлопчикiв, але напруження їх має бути меншим.

У дiтей середнього шкiльного вiку з року в рiк збiльшується сила. У 13—14 рокiв хлопчикам можуть бути пiд силу вправи, якi потребують подолання обтяжувань, що становлять 3/4 своєї маси. Починаючи з перiоду статевого дозрiванвя розвиток м’язової сили в дiвчаток все бiльше вiдстає вiд розвитку сили хлопчиків. Пiсля 12—13 рокiв в них, як правило, зростання сили знижується i багато вправ, доступних ранiше, стають не пiд силу (наприклад, лазiння по канату), тому використання силових вправ для дiвчаток цього вiку обмежується.

Для розвитку сили в цьому віці використовуються вправи з короткочасними зусиллями i швидкiсно-силовi вправи, якi не потребують напруження (наприклад, кидки i ловiння набивного м’яча вагою 1—2 кг, штовхання набивного м’яча вагою 2—3 кг з мiсця, лазiння по канату на швидкiсть для хлопчикiв, переноска вантажу, штовхання кулi тощо)

У старшому шкiльному вiцi, враховуючи iнтенсивний фiзичний розвиток i зростання функцiональних можливостей, можна давати бiльшi навантаження. Доцiльно використовувати вправи, що потребують короткочасних зусиль (швидкiсно-силовi вправи, вправи з обтяжуваннями). Найефективнiшi результати дають вправи, якi виконуються 6—10 раз пiдряд.

Пiд час виконання вправ iз зовнiшнiми обтяжуваннями педагог може досить точно дозувати обсяг та iнтенсиваiсть навантаження, забезпечувати переважний вплив на окремi групи м’язiв. Парнi вправи (з опором, перетягування, боротьба) розвивають не тiльки силу, спритнiсть, а й волю. Динамiчнi вврави, пов’язанi з подоланням маси власного тiла, дають гравцевi змогу поступово переходити вiд повiльних рухiв до швидких, вiд меншого навантаження до бiльшого. Рекомендується застосовувати обтяжування, якi становлять 1/3—1/2 власної маси тiла. Корисні вправи iз штангою, мiшками, метання набивних м’ячiв, каміння. Збільшенню мязової сили сприяють вправи на обтяжуання власного тiла або тiла партнера, вправи iз стрибками та обтяжуваннями вiд 6 до 12 кг.

На заняттях з дiтьми i пiдлiтками слiд враховувати, що кiстково-м’язова система в них ще не повністю змiцнiла. Тому силовi вправи веобхiдно чергувати з вправами на розслаблення м’язiв. Вправи на розвиток сили, що пов’язанi з великими фiзичними навантаженнями, виконуються наприкiнцi заняття.

Швидкiсть та засоби її розвитку. Швидкiсть у волейболi — це комплекс функцiональних якостей спортсмена, якi виявляються:

1) у швидкостi простих i складних реакцiй у вiдповiдь на один або кiлька подразникiв;

2) у швидкостi виконання прийомiв технiки гри;

3) у швидкостi перемiщення гравця на майданчику.

Основним засобом розвитку швидкостi рухiв вважається повторне виконання рухiв з граничною швидкiстю. Кiлькiсть використовуваних вправ має бути незначною, але вони необхiднi на кожному заняттi. Важливе значення для розвитку швидкостi рухової реакцiї мають вправи на виконання завдань за несподiваним сигналом.

Вправи на розвиток швидкостi мають бути рiзноманiтними i охоплювати рiзнi групи м’язiв. Вони повиннi сприяти вдосконаленню регуляторної дiяльностi центральної нервової системи, пiдвищенню координацiйних здiбностей учнів. Дослiдження показали, що такi вправи стають ефективнiшими, коли їх використовувати у вiдповiдному спiввiдношеннi iз стрибковими. Для розвитку швидкостi необхiдно насамперед використовувати швидкісно-силовi вправи.

Адже в переважнiй бiльшостi видiв спорту швидкiсть пов’язана з вибуховою м’язовою силою. Прикладом таких вправ можуть бути стрибки, стрибковi вправи з обтяжуванням (з набивними м’ячами, торбинками з пiском).

Вправи на розвиток швидкостi широко застосовуються пiд час занять з дiтьми усiх вiкових груп. Для цього добирають вправи, що сприяють розвитку швидкостi окремих рухiв і рухової реакцiї. Засобами розвитку швидкостi насамперед є iгри та вправи, якi вимагають своєчасної рухової вiдповiдi на зоровi, тактильнi, звуковi сигнали.

У дiтей середнього шкiльного вiку (10—14 рокiв) найкраще розвиваються швидкiснi якостi. Тому на уроках учитель повинен застосовувати спецiальнi вправи на вдосконалення швидкiсних здiбностей учнiв.

У 14—15 рокiв розвиток швидкiсних якостей сповiльнюється, тому для розвитку швидкостi рухiв використовують вправи, якi виконуються у максимальному темпi (бiг з прискоренням до 20—30 м, естафетний бiг з етапами до 20—30 м, метання полегшених снарядiв тощо). Для розвитку швидкостi рухової реакцiї застосовуються фiзичнi вправи на несподiванiсть, рухливi iгри, якi вимагають рухової реакцiї без запiзнення і в складних умовах, спортивнi iгри (баскетбол, гандбол, футбол та iн.). Вправи, спецiально спрямованi на розвиток швидкостi, проводяться на початку основної частини уроку.

Для розвитку швидкостi в старшокласникiв вправи добирають диференцiйовано, а саме: вправи на розвиток швидкостi реакцiї, вправи на розвиток частоти рухiв, вправи на розвиток швидкостi перемiщення. Наприклад, для розвитку швидкостi рухiв застосовуються такi вправи: ходьба з круговими рухами рук у темпi, який удвiчi перевищує темп крокiв; швидка передача м’яча бiля стiнки; швидка передача м’яча в парах; стрибки через скакалку на найбiльшу кiлькiсть (за 8—10 с) та iн. Швидкiсть необхiдно нарощувати поступово i збiльшувати амплiтуду рухiв, обов’язково доводячи її до максимальної величини. Вправи виконують в полегшених умовах (бiг пiд ухил, з використанням лiдера тощо) або спочатку в ускладнених умовах, а потiм у звичайних.

Вправи будуть ефективними тодi, коли учень може контролювати i точно оцiнювати швидкiсть рухів. Тренувальнi заняття органiзовуються так, щоб вправам на розвиток швидкостi не передувала будь-яка робота, що втомлює учнiв.

Витривалiсть та засоби її розвитку. Витривалiсть визначають як здатнiсть людини протягом тривалого часу виконувати безперервну динамiчну роботу великої або помiрної потужностi з характерним функцiонуванням провiдних систем органiзму. Витривалiсть — важлива якiсть волейболiста, вона виявляється в здiбностi боротися з втомленням, яке наступає пiсля великих навантажень. Розвиток витривалостi дає змогу пiдвищити працездатнiсть гравця.

На заняттях з учнями основним засобом розвитку загальної витривалостi вважається бiг у поєднаннi з ходьбою.

Для розвитку витривалостi використовують циклiчнi вправи помiрної iнтенсивностi у вiдносно рiвномiрному темпi, як наприклад: бiг по пересiченiй мiсцевостi, який чергується з ходьбою, ходьба на лижах, походи в горах, легкоатлетичний бiг на середнi й довгi дистанцiї, їзда на велосипедi, весловий спорт, плавання тощо. Крiм того, застосовуються вправи, що виконуються з великою iнтенсивнiстю: легкоатлетичний бiг на 100—200 м (3-- 5 повторень) з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: