Тенденції розвитку техніки гри у волейбол
Сучасні дослідження свiдчать, що особливу увагу необхідно приділяти розвитку витривалостi у дітей, починаючи з молодшого віку. З вiком витривалiсть поступово збiльшується, але нерiвномiрно.
Засобом розвитку загальної витривалостi у пiдлiткiв може бути малоiнтенсивний тривалий бiг. З цiєю метою комплексно застосовують повторний та перемiнний методи. Корисним є перемiнний бiг: чергування бiгу iз швидкiстю, що становить 60% максимальної, з малоiнтенсивним бiгом; для 12—13-рiчних школярів — повiльний бiг тривалiстю до 2 хв для хлопчикiв i 1,5 хв для дiвчаток. У 14—1 5-рiчному вiцi використовують темповий бiг на 400 м (для хлопцiв) i по 200—300 м (для дiвчат), лижнi гонки на швидкiсть до 2—3 км. А для розвитку швидкiсної витривалостi рекомендується спринтерський бiг з поступовим збiльшенням дистанції, стрибки через скакалку в максимальному темпi, спортивнi й рухливi iгри. Вправи для розвитку витривалостi, як правило, проводять наприкiнцi основної частини уроку.
Спритнiсть та засоби її розвитку. Спритнiсть проявляється в здiбностях волейболiста швидко й смiливо виконувати складнi за координацiею дїї, правильно розв’язувати рiзнi рухливi завдання, швидко перебудовувати свою дiяльнiсть вiдповiдно до обставин. Для вдосконалення спритностi доцiльно систематично використовувати новi, несподiванi для учнiв вправи.
Розвиваючи спритність волейболіста, як здібнiсть швидко переключатися з однiєї дiї на iншу, використовують рухливi та спортивнi iгри, бiг з перешкодами, акробатичнi вправи у рiзвоманітному поєднаннi, естафети, стрибки в довжину або глибину, жонглювання м’ячами, стрибки на батутi з додатковими рухами рук, вправи на рiвновагу i т. д.
Визначаючи кiлькiсть вправ, необхiдно враховувати, що вони, крiм фiзичних зусиль, спричиняють i значне нервове вапруження. Тому буде доцiльно часто повторювати подiбнi вправи. Вправи на спритнiсть проводяться на початку основної частини заняття. Учнi повиннi збагачуватись новими руховими навичками безперервно, бо коли протягом тривалого часу їхнiй запас рухiв не поповнюється, то iнтерес до навчання знижується.
У шкiльному вiцi (особливо в 7—13 рокiв) створюються найбiльш сприятливi умови для розвитку спритностi. У молодших школярiв розвиток спритностi спрямований на вироблення координацй рухiв, вмiння напружуватися i розслаблюватися, а також на розвиток почуття часу i простору, вдосконалення в них м’язового почуття темпу та амплiтуди рухiв, рiвновагу.
У середньому шкiльному вiцi спритнiсть досягає такого рiвня, який дає можливiсть учням оволодiвати складними за координацiєю рухами. Засобами розвитку спритностi можуть бути: метання в цiль; стрибки в довжину i висоту з рiзноманiтними ускладненнями (оплесками, ловінням м’ячiв), вправи на рiвновагу з додатковими завданнями; рухливi iгри iз складними завданаями; жонглювання; вправи на батутi. Ефективними засобами для розвитку спритностi є спортивнi та рухливi iгри (особливо гандбол, футбол), акробатика тощо.
У старшому шкiльному вiцi спритнiсть розвивається за рахунок рацiонального застосування нагромадженого досвiду. Вправи виконуються iз складних вихiдних положень з додатковими рухами, у швидкому темпi, попарно.
Вправи для розвитку спритностi проводяться в пiдготовчiй або основнiй частинi уроку пiсля виконання вправ на розвиток швидкостi.
Гнучкiсть та засоби її розвитку. Гнучкiсть (рухливiсть у суглобах) — це здiбнiсть волейболiста виконувати iгровi рухи з великою амплітудою. Гнучкiсть деякою мiрою впливає на швидкiсть i точнiсть iгрових рухiв. Спецiальний розвиток гнучкостi — складова частина тренувального процесу, але слiд пам’ятати, що надмiрна рухливiсть стає перешкодою для технiчно правильного виконання деяких прийомiв гри.
Для розвитку гнучкостi використовують вправи на розтягування, якi виконують пружно, серiями (2—4 ритмiчних повторения), з поступовим збiльшенням амплiтуди i прискоренням темпу рухiв. Кiлькiсть повторень для кожної групп суглобiв з часом зростає: 8—10 повторень на перших заняттях, 20—30 повторень наприкiнцi четвертого мiсяця занять. Гнучкiсть легко розвивається в дитячому i пiдлітковому вiцi, а потiм її слiд пiдтримувати на досягнутому рiвнi.
Найвищi темпи розвитку гнучкостi спостерiгається у вiцi 7—10 рокiв. Максимальна гнучкiсть у дiвчат 11—13 рокiв i в хлопцiв 13—15 рокiв. Однак пiдвищення гнучкостi в цьому вiцi не повинно перетворюватися в самоцiль. На початковому етапi розвитку гнучкостi вправи на розтягування не повиннi викликати вiдчуттiв болю. Особливо обережно треба збiльшувати амплiтуду вправ, спрямованих на розвиток гнучкостi хребетного стовпа. До 10—11 рокiв слiд утримуватися вiд виконання нахилiв уперед i особливо із максимальною амплiтудою.
У середньому шкiльному вiцi гнучкiсть удосконалюють за допомогою спецiальних вправ (парних — з повною амплiтудою, на розтягування), вправи на гнучкiсть у поєднаннi з вправами, які зміцнюють суглоби, зв’язки, м’язи. Вправи на розтягування необхідно виконувати без зайвої активностi, щоб не допустити травм i не спричинити зайвої рухливостi в суглобах.
Пiсля вправ на гнучкiсть слiд виконувати вправи, якi сприяють змiцненню м’язiв i зв’язок, а також вправи на розслаблення м’язiв.
1.3 Спеціальна фізична підготовка
Мета спецiальної фiзичної пiдготовки – розвиток фiзичних якостей i здiбностей учнiв, необхiдних для гри у волейбол, а також конкретне виявлення однiєї з основних фiзичних якостей або їх комплексу в руховiй дiяльностi гравцiв на майданчику. Наприклад, якостi сили i швидкостi взаємопов’язанi i виявляються в стрибучостi. Вони дають учням змогу виконувати стрибки з короткого розбiгу і з мiсця, повторювати їх у складних iгрових умовах.
Спецiальна фiзична пiдготовка сприяє пiдвищенню рiвня дiяльностi усiх систем органiзму гравця, що необхiдно для вдосконалення рухових вавичок. Бiльшiсть методiв, що їх застосовують на заняттях iз загальної фiзичної пiдготовки, використовується i в процесi спецiальної фiзичної пiдготовки волейболiстiв.
Спецiальна сила. Її розвивають вибiрково, впливаючи на тi групи м’язiв, якi виконують основну роботу, водночас удосконалюючи їхню можливiсть виявляти необхiднi зусилля в iгрових складних умовах. Для розвитку спецiальної сили використовують засоби, що вiдповiдають структурi iгрових рухових навичок.
Ефективнiсть роботи нiг визначається цiлим рядом прийомiв технiки, що застосовуються в iгровій обстановцi. Тому розвитку сили м’язiв нiг необхiдно придiляти особливу увагу. При цьому враховують специфiку: швидку змiну характеру зусиль; перемiннi динамiчнi зусилля в поєднанні з переходом вiд максимальних напружень до вiдносного розслаблення i навпаки.
Виконання прийомiв технiки гри (передачi, подачi, вападаючого удару, блокування) залежить вiд рiвня розвитку сили невеликих м’язових груп, з якими пов’язаний рух кистi i пальцiв рук. Для розвитку саме цих м’язових груп використовують такi вправи: обертання, згинання i розгинання кистей (з гантелями в руках); пiдкидання набивних м’ячiв кистями; штовхання легкоатлетичних куль хльостким ударом кистi тощо. Щоб учнi успiшно оволодiли технiкою кистьових i обманчих ударiв, використовують вправи з малою амплiтудою, якi складаються з повiльних i швидких рухiв. Рекомендується користуватись набивними м’ячами вагою 1—2 кг.
Силу i швидкiсть метальних рухiв, що становить основу технiки нападаючих ударiв i подач м’яча, можна розвивати за допомогою таких вправ: метання в цiль предметiв порiвняно невеликої ваги (набивних м’ячiв, полегшених легкоатлетичних куль, камiння, мiшечкiв з пiском, гумових кiлець тощо) з якнайбiльшою швидкiстю; махових вправ з гантелями, що виконуються однією і двома руками з рiзних вихiдних положень (стоячи на однiй i обох ногах, на одному і двох колiнах, сидячи, лежачи на спинi або животі. Головнi вимоги до вправ, якi спрямовані на вдосконалення метальних рухiв — це швидкість, дальнiсть і точнiсть кидка.
У процесi тренування юних волейболiстiв для розвитку спецiальної сили можна застосовувати пiдготовчi вправи. Вправи для розвитку м’язiв, якi беруть участь при виконаннi прийому i передачi м’яча. Вправи для розвитку м’язiв, якi беруть участь у виконаннi подачi м’яча.
Спецiальна швидкiсть. Швидкiсть волейболiста виявляється в руховiй реакції, рiзних прискореннях, ривках, швидкостi, розвинутiй на вiдрiзках 3 -- 6 м, а також у виконаннi прийомiв технiки з м’ячем або без м’яча. Основними засобами розвитку швидкостi є легкоатлетичний бiг, рiзнi стрибки. Проводячи естафети, доцiльно застосовувати змагальний метод. Для розвитку спецiальної швидкостi вправи повторюються серiями, що складаються з 3—5 ривкiв (пауза для вiдпочинку мiж серiями 1—1,5 хв).
Бiльшiсть вправ для розвитку швидкостi рекомендується виконувати за зоровим сигналом, що допомагає вдосконалювати швидкiсть зворотної реакцiї. За характером вправи можуть бути близькими до гри у волейбол. Вправи для розвитку швидкостi: ривки з рiзкою змiною напряму i блискавичними зупинками; iмітацiйнi з акцентованим швидким виконанням окремого руху; швидкiснi перемiщення з iмiтацiею або виконанням окремих рухiв. При виконаннi iмiтацiйних вправ, що поєднуються з вправами для розвитку швидкостi перемiщення, обов’язково враховуються специфiка гри у волейбол i закономiрностi цих дiй. Наприклад, пiсля перемiщення до сiтки потрiбно виконання нападаючий удар або блокування.
Стрибучiсть — одна з важливих якостей волейболiстiв. Вона залежить вiд рiвня розвитку швидкiсно-силових здiбностей. Стрибучiсть грунтується на силi м’язiв, швидкостi їх скорочень і координації рухiв у фазi польоту і в момент приземлення.
Враховуючи висоту волейбольної сітки і велику кількiсть стрибкiв серед рухів у волейболi, потрiбно систематично працювати розвитком стрибучостi. Стрибковi вправи вводяться на кожному занняттi.
Спеціальна витривалiсть. Велике навантаження припадає на волейболiста в процесi гри, потребує вiд нього високого рiвня витривалості.
Для розвитку спецiальної витривалостi добре виконувати вправи iз спецiальної фiзичної пiдготовки, які моделюють вправи і навчальнi двосторонні iгри iз зменшеним складом каманди, ігри підвищеної iнтенсивностi (введення другого м'яча замість того, який вийшов з поля). Особлива увага придiляється розвитку стрибкової витривалостi для цього багато раз повторюються стрибки на максимально можливу висоту в умовах атаки й блокування. На тренувальних заняттях доцiльно чергувати вправи, спрямованi на вдосконалення технiки, iз серiями вправ, якi потребують великого фізичного напруження. Таке переключення стимулює спеціальну витривалiсть i емоцiйний стан, внаслідок чого центральна нервова система стомлюється. Однакові вправи, наприклад нападаючий удар, залежно від тривалості, інтенсивності, кiлькості виконаних спроб неоднаково впливають на організм, спричиняючи різну його реакцiю.
Спецiальна спритнiсть. Для волейболіста надзвичайно важливі висококоординовані дії з м’ячем у безопорному положеннi i в складних мінливих умовах. Під час гри виникають рiзні рухові завдання, які потребують швидкої реакції. Деякі прийоми техiки виконуються в безопорному положеннi, що ставить особливi вимоги до розвитку спеціальної спритності і точності рухів.
Для розвитку у волейболістів координацї рухiв у ігрових ситуаціях, які швидко змінюються, рекомендуються комплексні вправи, які виконуються в шидкому темпі. Вправи, спрямованi переважно на розвиток спецiальної спритностi, виконуютъся на початку основної частини заняття.
Спецiальна гнучкiсть. Для розвитку гнучкостi застосовують гiмнастичнi вправи, що виконуються з поступовим збiльшенням амплiтуди i повторенням пружинних рухiв; вправи, що виконуються з допомогою партнера, i з невеликим обтяженнями.
Комплекси вправ на гнучкiсть поступово ускладнюються, рухи виконуються активно, але повiльно, з наступним збiльшенням амплiтуди; частiше застосовуються iнерцiя, додаткова опора, активна допомога партнера i невелике обтяження, повторюються пружиннi рухи. Коли в заняття включаються парнi вправи, то бажано добирати партнерiв, зрiст i вага яких приблизно однаковi. Це, звичайно, впливає на ефективнiсть занять.
Враховуючи зрослi вимоги до унiверсальноi пiдготовки волейболiстiв, на тренування видiляється багато часу, тому актуальним є питання про поєднання спецiальної фiзичної пiдготовки з удосконаленням прийомiв технiки, тобто треба брати на озброєння метод взаємних впливiв.
Дуже важливо у процесi пiдготовки юних волейболiстiв пiдбирати пiдготовчi вправи для спецiальної фiзичної пiдготовки, якi за характером виконання i структурою руху подiбнi до тих або інших прийомiв технiки, до їхнiх рiзновидностей та елементiв. Систематичне застосування пiдготовчих вправ створює сприятливi передумови для формування стiйких рухових навичок.
Рекомендуеться пiд час виконання пiдготовчих вправ додержувати певної послiдовностi, а саме: вправи на швидкiсть реакцї, спостережливiсть, координацiю, швидкiсть вiдповiдних дiй швидкiсть перемiщення, для розвитку дії i швидкiсно-силових якостей, iгри та естафети з перешкодами, вправи для розвитку спецiальної витривалостi.
Пiдготовчi вправи проводять в першiй частинi заняття, їх можна також застосовувати i в основнiй частинi перед виконанням вправ з технiки i тактики гри. Наприклад, перед тим як виконувати складнi вправи з волейбольним м’ячем, використовуються вправи з набивними м’ячами. Систематично потрiбно включати до занять iгри та естафети (протягом 5—10 хв). Це сприяє створенню емоцiйного пiднесення в юних волейболiстiв, що дає можливiсть протягом всього заняття пiдтримувати певний рiвень навантаження.
РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ
Техніка гри — комплекс спецiальних прийомiв i способiв, необхiдних для успiшного розв’язання конкретних ситуативних завдань.
Специфiчнi особливостi технiки три у волейбол: висока сiтка, обмежена кiлькiсть ударiв (не бiльш як три), чiтке виконання.
На сучасному високому рiвнi розвитку гри волейбол виконання необхiдних тактичних дiй можливе тiльки в умовах досконалого володiння технiкою цiеї гри. На початку навчання необхiдно придiляти значну увагу формуванню в учнiв правильних навичок з технiки три, щоб не допускати помилок, якi важко пiзніше виправляти. Процес навчання умовно можна подiлити на два перiоди — початкової технiчної пiдтотовки i її бiльшого вдосконалення. Пiд час початкової технічної підготовки задається фундамент майстерностi гравця, формулються рухові навички, виявляються iвдивiдуальні особливостi кожного учня. Пiзнiше вдосконалюється структура рухiв, пiдвищується точність результатів при викованнi прийомiв технiки гри, розширюється арсенал її рiзних варiантів.
Техніку гри подiляють на техніку гри в нападi, технiку гри в захисті. Крім того, видiляють техніку переміщення i технiку дії з м’ячем.
2.1 Технiка перемiщень
Характер перемiщень у грi вiдповiдає розв’язанню техніко-тактичних вдань у різних ігрових ситуаціях, якi виникають раптово. Гравцеві доводиться часто застосовувати такi переміщення: кроком, стрибком, бiгом. Для гри у волейбол характерне поєднання рiзних способів переміщень і прийняття раціонального положення для виконання наступної дії. На майданчику виникають ігровi ситуації, якi виматають від грааця готовностi негайно почати відповiдне перемiщення з великою швидкістю.
Щоб краще виконати наступну дію, волейболіст перебуває в положенні iгровоі стiйки. Якщо положення прийнято правильно, то створюються передумови для висококоординованих рухiв, успішного виконання конкретното прийому техніки. Особливо важливе значения має правильна стійка для початківців.
Відповідно до ігрової обстановки волейболіст повинен своєчасно прийняти раціональну стiйку і швидко переміщатися на майданчику. Для кожного вихідного положення характерні згинання ніг у колiнних суглобах і нахил тулуба. Необхідно підкреслити, що стійка, яка передує нападаючому удару чи блокуванню, значно вiдрiзняється від стійки тотовності для приймання м’яча пiсля удару чи з подачі.
При прийомi і передачi м’яча, який летить з низькоiо швидкістю, а також перед виконанням нападаючого удару чи блокування гравець ставить ледь зігнуті ноги на ширину плеч, тулуб трохи нахилений уперед, передпліччя зiгнуті в ліктьових суглобах, вага тiла рівномiрно роз поділена на всю площу опори (мал. 1).
Для правильното i своєчасного переміщення на майданчику гравець повинен вміти спостерігати і розгадувати ходи гравців суперника і своєї команди. А щоб гравець був у найкращому положенні готовності, рекомендується йому прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу. Переміщатися до м’яча гравець може звичайними приставними або повільними кроками. Якщо відстань між гравцем і м’ячем велика або м’яч летить досить швидко, то гравець біжить до м’яча або робить стрибок. Перемiщатися можна вперед, назад i в сторони. Переміщення волейболiста це пiдготовка до виконання основних iгрових дiй. Пiсля перемiщення гравець повинен зайняти таке вихiдне положення, щоб бути готовим до виконання наступних дій на майданчику. Його рухи специфiчнi: зiгнутий тулуб при ходьбi, нетиповi для ходьби рухи рук. Для бiгу характернi стартові ривки, подолання незначної вiдстанi i частi зупинки. Стрибок виконують для швидкого подолання незначної відстанi, а також для зупинки пiсля перемiщень.
Бiг застосовують у тих випадках, коли потрібно швидко подолати вiдстань вiд 3—4 м ( перед нападаючим ударом) до 6 м i бiльше (коли м’яч приймають за межами майданчика)
2.2 Передача м'яча
Основним прийомом техніки є передача м'яча, за допомогою її волейболіст забезпечує процес організації атакуючих і захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовуються в основному тільки передачі двома руками зверху. Успішне завершення нападаючих ударів залежить від правильної передачі м'яча, яка виконується після переміщення назустріч м'ячу.
Передачу двома руками зверху можна виконувати з рiзних вихiдних положень гравця, висота яких змiнюється залежно вiд кута траекторiї польоту м’яча вiдносно майданчика. У кожному окремому випадку волейболiст приймає рiзнi за висотою вихiднi положення.
Дуже важливо, щоб кожний учень навчився точно «адресувати» м’яч, для цього необхiдно правильно оволодiти технiкою передачi м’яча. Обов’язковою умовою виконання передачi є своєчасний вихiд до м’яча й правильне зайняття вихiдного положення (мал. 2), а саме: руки зiгнутi в лiктьових суглобах, кистi перед обличчям, пальцi розведенi й спрямованi вгору, лiктi спрямованi вперед, у сторони, ноги зiгнутi в колiнах i розставленi, одна нога спереду, тулуб трохи нахилений вперед. У момент передачi м’яча ноги й руки випрямляють, пальцями торкаються м’яча, зм’ягшують поступовий рух, кистi в положеннi тильного згинання, вони мiцно охоплюють м’яч ззаду-знизу, утворюючи своєрiдну «воронку». Основне навантаження при передачi падає на вказiвнi й середнi пальцi, решта пальцiв виконують допомiжну функцiю. Передача виконується за рахунок погодженого розгинання нiг, тулуба i рук, при цьому м’ячу надається поступальний рух вгору-вперед. У заключнiй фазi передачi повнiстю розгинають ноги, тулуб i руки, а кистями супроводжують м’яч. За напрямом передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову) i в сторони. Для виконання передачi над собою i назад гравець повинен зайняти положения так, щоб м’яч опинився над ним, поставити кистi рук над головою і за рахунок незначного прогину в груднiй частинi хребта й вiдведения плечей назад виконати передачу. Руки випрямляються вгору, а кистi в променевозап’ястному суглобi не рухаються. Передачi нарiзну вiдстань i з неоднаковою висоти польоту м’яча. Розрiзняють передачi: короткі (у межах однiєї зони), середнi (із зони 2 в зону 3) і довгi (iз зони 2 в зону 4). Передачi можуть бути низькими (до 1 м заввишки), середнiми (до 2 м заввишки) i високими (понад 2 м).
Довгi й високi передачi характеризуються активною роботою нiг. Пiд час виконання високих передач плечi вiдхиляються дещо назад, у довгих передачах — супроводжують полiт м’яча, а в коротких — перебувають у фiксованому станi.
Рiзновиднiстю передачi двома руками зверху є передача в стрибку. Вона складна, тому що виконується в безопорному положеннi. Пiсля перемiщення пiд м’яч гравець робить стрибок угору i пiднiмає зiгнутi руки над головою. Передача виконується в найвищiй точцi стрибка за рахунок випрямлення рук в лiктьових i променево-зап’ястних суглобах. Передача в стрибку з iмiтацiєю нападаючого удару називається вiдкидом м’яча. В окремих випадках передачу зверху можна виконати однiєю рукою.
Спочатку учням важко першою передачею точно спрямувати м’яч до сiтки. М’яч часто опускається близько вiд сiтки або на сiтку. У такому випадку другу передачу неможливо правильно виконати. Тому краще вiдбити такий м’яч кулаком. Вiдбити м’яч кулаком можна з положення, коли гравець стоїть обличчям, боком i навiть спиною до сiтки. Способом верхньої передачi в стрибку через сiтку м’яч вiдбивають обличчям до сiтки. Такий спосiб на початковому етапi може замiнити нападаючий удар, а надалi стане основою для обманних передач з iмiтацiєю нападаючого удару.
2.3 Подача м’яча
У сучасному волейболi подача використовується не тiльки для початку гри, а й як ефектинвий засiб атаки, за допомогою якого затруднюють пiдготовку суперника до тактичних комбiнацiй у нападi.
Подачi виконуються вiдповiдно до вимог, зазначених у правилах гри: подаючий гравець стає за межами майданчика на мiсцi подачi, обов’язково пiдкидає м’яч i ударом руки спрямовує м’яч через сiтку вбiк суперника.
Щоб виконати подачу будь-яким способом, необхiдно: прийняти правильне в. п. перед подачею; точно i невисоко пiдкинути м’яч; правильно розмiстити кисть руки на м’ячi в момент удару
Щодо характеру рухiв подачi можна роздiлити на силовi, нацiленi й планеруючi. Якщо точно виконуються подачi, значно утруднюється прийом м’яча на боцi команди суперника. Якщо подачi застосовуються варiативно, пiдвищується атака за рахунок швидкостi м’яча, що летить (силова подача), або його точностi (нацiлена подача) чи змiни траекторiї польоту м’яча (планеруюча подача).
Залежно вiд руху руки, яка виконує удар, i розмiщення тулуба гравця щодо сiтки розрiзнюють подачі: нижнi (прямi й боковi), верхнi (прямі й бокові )
Нижня пряма подача — основний спосіб подачi для початкiвцiв, особливо дiтей.
Для виконання подачi гравець стає на мiсце подачі у в. п.: ноги ледь зiгнутi в колiнах, лiва нога спереду, тулуб трохи нахилений уперед.
М’яч на долонi лiвої руки, зiгнутої в лiктьовому суглобі навпроти руки, що виконує удар. Правою рукою виконують замах назад, вагу тiла зміщують у напрямi правої ноги. Одночасно цей м’яч пiдкидають вертикально вгору на 0,4—0,6 м. випрямляючи праву ногу й виконуючи маховий рух правою рукою вниз-уперед, виконують удар по м'ячу знизу-ззаду на рiвнi пояса, спрямовуючи його вперед-угору. Пiд час подачi погляд гравця зосереджений на м’ячі. Якщо учням важко виконати удар долонею, вони можуть виконувати кулаком. Нижня пряма подача не належать до силових, але досить точна. У командах вищих спортивних розрядiв вона майже не застосовується, тому що на сучасному рiвнi гри вона недостатоьо ефективна.
Як правило, ця подача виконується з мiсця без попереднього розбiгу.
Верхня пряма подача. Пiд час виконання її гравець стає обличчям до сiтки, розподiливши вагу тiла рiвномiрно на обидвi ноги. Можна одну ногу поставити вперед на пiвкроку. М’яч пiдкидається лiвою рукою угору перед собою на висоту до 1,5 м, правою рукою роблять замах вгору-назад, вагу тiла переносять на праву ногу, яку згинають у колiнному суглобi, тулуб прогинають. Ударний рух починається сильним розгинанням правої ноги, поворотом тулуба влiво, перенесенням ваги на лiву ногу. Власне удар виконують майже одночасно з рухами нiг i тулуба. Права рука швидко рухається до м’яча; випрямляючи руку (кисть руки ледь напружені, пальцi мiцно стиснутi), наносять удар долонею по м’ячу. Пiсля удару кисть iде за м’ячем, згинається; рука опускається вниз, тулуб згинається і розвертається влiво.
З такого в. п. виконують нацiлену подачу, яка за структурою подiбна до описаної. Вона вiдрізняється вiд верхньої прямої подачi меншими параметрами окремих рухiв волейболiстiв. Так, перемiщення ваги тiла незначнi, замах короткий, м’яч пiдкидають вище голови на 0,4 — 0,6 м, уривчастий ударний рух правою рукою з амплiтудою незначний, удар виконують по заднiй частинi м’яча. Супроводжуючi рухи мiнiмальнi.
Верхня пряма подача часто застосовується гравцями команд будь-якого спортивного розряду.
Верхня бокова подача (мал.5 ). Найбільшої швидкостi польоту м’яча досягають пiд час виконання верхньої бокової подачi. Велика сила удару при цьому способi подачi забезпечується включенням в роботу м’язiв усього тулуба, широким рухом ударної руки, активною роботою нiг і лівої руки. Для виконання подачi гравець займає в. п.: ледь зiгнутi ноги на шириiнi плечей, лiва трохи спереду, ( м’яч утримується лiвою рукою на висотi пояса). Пiдкидаючи м’яч угору (до 1,5 м заввишки) над лiвим плечем, гравець згинає ноги в суглобах, робить замах правою рукою, вагу тiла переносить на праву ногу, тулуб нахиляється вправо, плечi розвернутi вправо.
Ударний рух починається з розгинання нiг, тулуб випрямляється, права рука рухається по дузi вгору, при цьому передплiччя i кисть руки ледь відстають у русi. Ноги випрямляються, тулуб повертається влiво, вага тiла, переноситься на лiву ногу. Удар по м’ячу здiйснюють у найвищiй точцi розкритою долонею випрямленої руки. Пiсля удару гравець робить крок правою ногою вперед і повертається обличчям до сiтки, Необхiдiго стежити, щоб у момент удару долоня не поверталася дуже вліво, площина її має бути розвернута перпендикулярно до напряму польоту м’яча.
Верхню бокову подачу можна виконувати з розбігу. При цьому пiсля розбiгу приймають положення замаху, м’яч пiдкидають на останньому кроці перед замахом.
Є й iншi рiзновидностi способiв подач. До них відносять подачу „свiчка” i планеруючу подачу. Для виконання подачi «свiчка» гравець стає правим боком до сiтки. Ноги на ширинi плечей, м'яч лежить на лiвiй руцi на рiвнi пояса. Пiдкидаючи м’яч вгору на 0,4—0,6 м, гравець опускає праву руку вниз-назад. Потiм рука енергiйно рухається знизу-вгору, удар по м’ячу виконується перед грудьми ребром кистi по лiвiй половинi м’яча, пiсля удару рука продовжує рухатись угору.
Залежно вiд способу виконання планеруюча подача може бути верхньою прямою i верхньою боковою. Особливiсть її виконання полягає в невеликому замаховi, удар здiйснюють чiтко по центру м’яча твердою основою кистi. М’яч пiд час польоту не обертається, а планерує, змiнюючи вмить траекторiю. Необхiдно стежити, щоб кисть була на однiй лiнй з рукою i не робила iзольованих рухiв у променевозап’ястному суглобi. Пiд час виконання планеруючої подачi важливо попасти «в центр» м’яча (вiдносно траекторiї польоту). Внаслiдок незначної неточностi м’яч летить без планерування.
У верхнiй прямiй подачi планерування виконати важче: затруднює довге «супроводження» м’яча. Планеруючi подачi широко розповсюджені i успiшно застосовуються гравцями команд вищих спортивних розрядiв.
2.4 Нападаючий удар
Ефективним засобом нападу є нападаючий удар. Нападаючi удари виконують в стрибку пiсля короткого розбiгу, врахувавши висоту сiтки.
IIападаючий удар виконується так: стрибок з мiсця або з розбiгу, удар, приземлення. Щоб стрибнути з розбiгу, вiдштовхуються однiєю або двома ногами; з мiсця — тiльки двома ногами. Виконуючи стрибок вiдштовхуванням двома ногами пiд час розбiгу, гравець набирає швидкiсть, необхiдну для високого стрибка.
Залежно вiд iгрової обстановки (вiд напряму i характеру подач, вiд того, який блок поставив суперник), нападаючий гравець намагається бити такий удар, за допомогою якого можна провести удар по м’ячу мимо рук блокуючих гравцiв. Нападаючi удари ефективнi, якщо гравець володiє не одним якимсь способом, а всiм арсеналом технiчних засобiв нападу.
Нападаючi удари бувають прямi й боковi. Прямi виконують з положення обличчям до сітки, боковi удари — плечем (боком). Прямi й боковi удари роблять у рiзних напрямах з переводом м’яча влiво, вправо.
Прямий нападаючий удар виконують пiсля розбiгу та в стрибку з мiсця. Цей спосіб найефективнiший, якщо гравцi суперника не встигли органiзувати блокування або залишили незакритою зону удару.
Початковi фази руху — розбiг i вiдштовхування — виконуються майже однаково при всiх рiзновидностях нападаючого удару. Розбiг може виконуватися пiд рiзними кутами щодо сiтки, вiн складається з 2—3 крокiв, найважливiший з них— останнiй, який виконують стрибком. Третiй, останнiй, крок виконують широким стопорним рухом за рахунок рiзкої постави ступнi на носок. Під час розбiгу, починаючи з другого кроку, обидiвi руки вiдводяться назад, й на останньому кроці рiзко виносяться вперед. Стрибок виконують із стiйки ноги паралельнi на ширинi 20—30 см одна вiд одної. Вiдштовхуються перекатом ступнів з п’яток на носки, випрямленням нiг i тулуба. Звичайно велике значення має погодженiсть дiй: у момент приставлення лiвоi ноги руки йдуть униз з таким розрахунком, щоб випрямлення ніг вiдбулось одночасно з рухом рук угору. Руки спочатку йдуть разом до рiвня обличчя, а потiм активнiше працює права рука, яка виконує удар.
Ударний рух починається iз швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розгинаючись в лiктьовому суглобi, рухається вперед-угору виведенням вперед передплiччя. Спочатку рухається плече, за ним — передплiччя i кисть. Ефективнiсть цього руху зростає поступово i до найбiльшої швидкостi в момент торкання м’яча. Удар кистi припадає на верхньо-задню частину м’яча, який летить перед головою. Пiсля удару гравець м’яко приземлюеється на носки, згинаючи ноги, тулуб, а напiвзiгнутi руки опускаються вниз.
Нападаючий удар з переведенням (мал.7) застосовується пiд час зустрiчi з блоком суперника. Удар є рiзновидом прямого нападаючого удару, тiльки напрям польоту м’яча не збiгається з напрямом розбiгу нападаючого. Розбiг виконується так, як пiд час удару по ходу. Перевод вiдбувається поворотом кистi руки. Внаслiдок переводу вправо кисть повертається вправо.
Дуже ефективний удар, коли гравець в безопорному положеннi перебуває в найвищiй точці виконує поворот влiво i робить удар, змiнюючи напрям польоту м’яча відносно напряму свого розбігу. Цей удар без повороту тулуба в останній фазі ударного руху рука змінює напрям, рух кисті спрямовується також вбік руху руки. Тулуб залишається у вертикальному положенні.
При перевiдних ударах з поворотом тулуба м’язи останнього беруть активну участь в ударному русi, тулуб повертається в напрямi удару. Нападаючi удари з переведенням потребують вiд виконавцiв високого рiвня координації рухiв.
Боковий нападаючий удар. Як правило, нападаючий удар застосовується тодi, коли м’яч знаходиться далеко вiд сiтки. Розбiг роблять під певним кутом сітки, ступні ніг на останньому кроці ставляться майже паралельно сітці. У момент замаху обидві руки виносять угору, тулуб прогинають, ноги згинають. У момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука рухається вниз, права дугоподібними рухом переміщується до м'яча і акцентованим ударом кисті завершує удар по м'ячу. Ліву руку під час удару різко опускають униз. Боковий удар характеризується активною роботою тулуба. Після удару рука продовжує рухатися вниз по дузі, а потім відбувається м’яке приземлення. Гравець, змінюючи рух руки й положення кисті, може виконувати удари в найрізноманітніших напрямах. У новачків через недостатній розвиток швидкісно-силових якостей рух на замах може відбуватись під час відштовхування.
Бокові нападаючі удари інколи виконуються не тільки по ходу розбігу, а й з переведенням вправо і вліво. У командах вищих спортивних розрядів застосовують бокові удари в поєднанні з переводом кисті і одночасним поворотом тулуба. Пiд час удару без повороту тулуба в останнiй фазi руху рука змiнює напрям. Тулуб залишається у вертикальному положеннi.
2.5 Технiка перемiщень
Технiка перемiщень у захистi складається iз стiйки, ходьби, бiгу, випадів, стрибкiв i падiння. Для гри в захистi гравець приймає основну стiйку, при