Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Причини та соціально-економічні наслідки інфляції

Причини та соціально-економічні наслідки інфляції

значення грошей суттєво змінилося у порівнянні з минулими роками. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

В умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Світовий досвід показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

За останні чотири роки інфляція була такою.

Ціни та тарифи в Україні за 2004-2005р.р.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2003-108,1% , 2004-112,3%

При цьому темп приросту цін на продовольчі товари 15,3% випереджали приріст цін на послуги 17,9% та непродовольчі товари 5,4%

На продовольчому ринку подорожчали тваринні жири, м’ясо, птиця, морепродукти 48,9-23,4%. На 21,6-16,6% зросли ціни на молоко і молочну продукцію, яйця, сири, бринзу, рибні консерви. Водночас зафіксовано значне здешевлення картоплі та овочем (на 45,8-26,0%) на 14,3-0,5% знизилися ціни на борошно, хлібобулочні та макаронні засоби.

Серед непродовольчих зросли ціни на паливно-мастильні матеріали (на 61,6%). На 9,5-5% стали дорожчими друковані видання, парфумерно-косметичні та електротовари, меблі.

За 2005 рік індекс споживчих цін склав 110,3% .

Темпи росту цін на послуги 15,8% випереджали приріст цін на продовольчі 10,7%, та непродовольчі товари 4,0%

На продовольчому ринку подорожчали фрукти, цукор, риба, морепродукти, молоко, ковбасні вироби, копченості, м'ясо, консерви м’ясні. Водночас подешевшали яйця, картопля, соняшникова олія, борошно, мед, макаронні вироби (11,0-0,7%).

Серед непродовольчих товарів зросли ціни на автомобілі, авто товари, мийні засоби, будівельні матеріали, металевий посуд, товари побутової хімії, медикаменти. У той же час подешевшала техніка, радіотовари, фотокінотовари, вироби з натурального хутра 4,7-0,1%

Індекс цін виробника промислової продукції 2005р.-109,5%, 204р.-124,1%

Індекс цін на будівельно-монтажні роботи 2005р.-124,1%, 2004р.-125,1%

Ціни та тарифи в Україні за 2006-2008р.р

Індекс інфляції у 2006-111,6%.

На споживчому ринку за рік в цілому темпи приросту цін (тарифів) на послуги 49,4% випереджали приріст цін на продовольчі 3,5% та непродовольчі товари 2,5%.

Подорожчали на продовольчому ринку найбільше фрукти 39,9%. Крупи, борошно, хліб, алкогольні напої, на кондитерські вироби 17,2-6,2%. Водночас подешевшали овочі, тваринні жири, м'ясо, картопля, цукор, яйця на 0,6%

Індекс інфляції у 2007р. становив 116,6%

Продовольчі харчування подорожчало на 24,7% ,найбільше фрукти на 30%, у тому числі яблука на 52,6%, цитрусові-50,4%. Також відчутно зросли в ціні олія та жири (на 43,9%). На 42,1%- подорожчали молоко, сир, яйця, у тому числі молоко-44,7%, сири-39,8%, яйця-54,4%. Овочі зросли в ціні на 35,4%, капуста-1,8 раза, морква-45,6%, буряк-44,0%, в той час картопля подешевшала 4,6%.Підвищилися ціни на хліб, рибу, рибопродукти-19,5-9,3%.

Індекс цін виробника промислової продукції у 2007р. становив 123,3% а у 2006р. 114,1%.

Індекс цін на будівельно-монтажну роботу 2007р.-122,0%, 2006р.-121,5%

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у січні-лютому 2008р. становив 105,7%

Індекс споживчих цін виробників промислової продукції у січні-лютому 2008року-105,4%. Індекс цін на будівельно-монтажні роботи у січні 2008р. становив 102,2%.

У березні 2008 року споживчі ціни підвищилися на 3,8%. Про це йдеться в повідомленні Державного комітету статистики. В тому числі ціни на продукти харчування та безалкогольні напої у березні виросли на 5,6% на житлово-комунальні послуги –на 0,9%, на транспорт - 3,9%. У січні-березні інфляція становила - 9,7%. Порівняно з березнем 2007року у березні 2008року інфляція виросла на 26,2%.

Суттєвими причинами розгортання інфляції в Україні стали насамперед глибинні макроекономічні диспропорції та системні чинники, а саме:

- нераціональне використання коштів, що виділяються на соціальні потреби в умовах затягування виборчої фази політичного циклу і політичної нестабільності, що доповнювалося значними неконтрольованими вливаннями коштів через неофіційні канали;

- послаблення спроможності економіки до задоволення внутрішнього попиту через незадовільну структуру економічного зростання, за якої значна частина приросту ВВП забезпечується за рахунок компонентів, які фактично не збільшують внутрішньої пропозиції (зокрема, оптові ціни в харчовій промисловості зросли за рік на 24,8%, в т.ч. виробництві м’ясних продуктів на 19,0%, молочних на 46,7%);

- постійне зростання виробничих витрат, у т.ч. через підвищення частки заробітної плати, що обумовило випереджаюче зростання цін виробників і посилення компоненту інфляції витрат (зокрема, оптові ціни в харчовій промисловості зросли за рік на 24,8%, в т.ч. виробництві м’ясних продуктів- на 19,0%, молочних-на 46,7%);

- незавершеність ринкових реформ і недосконалість ринкових механізмів в низці сегментів економіки (зокрема - АПК, ЖКГ, енергетиці), що веде як до виникнення періодичних дисбалансів на окремих сегментах товарного ринку, такі і обмежує можливості НБУ впливати на грошову масу через операції на відкритому ринку;

- падіння обсягів виробництва у сільському господарстві, що зумовило стрибок цін на основні види рослинницької продукції (в тому числі зернових, соняшника, цукрового буряку тощо);

- Значна відкритість та імпортозалежність української економіки, що посилило чутливість до висхідних цінових тенденцій на світових ринках, зокрема – подорожчання продовольства восени 2007р.;

- значний рівень ризиків економічного та політичного характеру в очікуваннях суб’єктів господарювання, що закладається у більш високу норму прибутку;

- зниження дієздатності виконавчої влади в умовах політичної крихи, що послабило дію неекономічних важелів обмеження цін, які досі стримували дію об’єктивних чинників подорожчання соціально важливих товарів.

Реалізація заходів спрямованих на зниження темпів інфляції, дозволить зменшити макроекономічні ризики, які виникають внаслідок випереджаючих темпів зростання доходів населення порівняно з темпами зростання ВВП (за 2004-2007 р.р. номінальні доходи населення зросли в 2,9разу, реальний - в 1,9разу, а реальний ВВП – лише в 1,3 разу). Проте одним з головних напрямів української економічної стратегії має стати підвищення продуктивності праці, яке дозволить усунути згадану диспропорцію.

Суттєвим негативним наслідком посилення інфляції стало збереження тенденції попередніх років до поступового зниження реального соціального ефекту номінального зростання доходів населення України. Громадяни гостро усвідомлюють цю суперечливість. Зокрема, в реальному вимірі приріст доходів склав за січень-листопад 2007р. лише 12,5%, що є найнижчим показником з 2003 року (за аналогічний період 2006р. приріст становив 13,8%). Синхронно із загальним приростом реальних доходів сповільнився також темп зростання реальної заробітної плати. За 11 місяців 2007 року у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року вона збільшилась на 12,7%. Тим самим продовжилася стійка тенденція сповільнення цього показника: у 2004році реальна середня зарплата зросла на 23,8%, у 2005році – на 20,3%, у 2006році – лише на 18,3%. Щодо стабільності курсу гривні , з початку року гривня подешевшала відносно євро на 9,4%, відносно російського рубля – на 6,5%. Реальний ефективний обміний курс гривні за 10 міс. 2007р. знизився на 5,5%. Суттєвими антиінфляційними заходами системного характеру мають стати розширення використання коштів населенням шляхом прискорення розвитку фондового ринку землі; зниження питомої ваги посередницького сегменту у ланцюзі «виробник-споживач», протидія проявам монополізму, усунення регуляторних перешкод розвиткові малого та середнього бізнесу у сферах виробництва товарів і послуг.


Таблиця 1 - Індекси споживчих цін за регіонами у 2008р. таб.2.1.1


Січень Лютий
Україна 102,9 102,7
АР Крим 103,4 102,5
Вінницька 103,1 102,4
Волинська 102,1 102,8
Дніпропетровська 103,4 103,0
Донецька 102,9 103,2
Житомирська 102,9 102,9
Закарпатська 102,2 102,5
Запорізька 103,7 102,6
Івано-Франківська 103,1 102,5
Київська 102,5 102,5
Кіровоградська 102,9 102,9
Луганська 102,8 102,9
Львівська 103,6 102,8
Миколаївська 103,7 102,6
Одеська 103,2 103,0
Полтавська 102,4 103,2
Рівненська 102,2 102,9
Сумська 102,0 102,7
Тернопільська 102,9 102,9
Харківська 103,4 102,5
Херсонська 103,5 103,4
Хмельницька 102,3 102,5
Черкаська 102,9 102,3
Чернівецька 102,2 103,5
Чернігівська 102,1 102,6
м. Київ 102,6 102,0
м. Севастополь 103,1 102,8


Індекс споживчих цін (індекс інфляції) таб.2.1.2

рік 2003 2004 2005 2006 2007

2008

(за січень-лютий)

% 108,1% 112,3% 110,3% 111,6% 116,6 105,7%

2.2 Прогнози економістів щодо інфляції та найближчі перспективи в Україні


Доктор економічних наук Володимир Черняк інфляцію порівнює з хворобою і вважає, що успішно боротися з нею можна лише тоді, коли буде правильно поставлений діагноз. Науковець переконаний, що природа вітчизняної інфляції( з 1993 року і донині) пов’язана не з попитом, як це прийнято вважати, а з витратами. Тож, мовляв, саме ця помилка й призвела до того, що було обрано неефективні «ліки».

-В основному застосовувалися методи обмежувально-стримувальної політики, - каже він. – Гальмували зростання заробітної плати, пенсій, стипендій, загалом усіх доходів. Придушували платоспроможний попит, що призвело до поширення бідноті. Нині настав час рішуче перейти до політики стимулювання доходів, яка має спиратися на такі стандарти, як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата (місячна і погодинна)

З огляду на те, що на сьогодні в Україні до домінуючої інфляції витрат певною мірою приєдналася інфляція попиту, вчений радить ні в якому разі не зводити суть інфляції до емісії, і зважати не так на зовнішні причини зростання цін, як на внутрішні. Не відкидаючи загальносвітової тенденції їхнього підвищення (зростання населення, зменшення ріллі, перехід на біопаливо), він застерігає від перебільшення цього впливу.

- Нам передусім треба розв’язати проблеми низької ефективності сільськогосподарського виробництва, потенціал якого реалізується лише на третину, і великої енергозатратності всього господарського комплексу. –Окрім того потрібно боротися зі штучним накручуванням собівартості, змінити механізм розподілу прибутку, який дістається не так виробникам, як посередникам, а також обмежити надмірне зростання рентабельності.

Досягти цього самими лише економічними методами, на думку вченого, неможливо. Тож він підтримує намагання Кабінету Міністрів впливати на ситуацію ще й за допомогою адміністративних заходів. Мовляв, так роблять в усьому світі. Навіть потужна американська економіка зазнає державного і адміністративного впливу. Головне, аби на вітчизняних теренах не сплутали такий вплив з ручним управлінням.

Багато в чому з колегою погоджується керівник групи радників голови Нацбанку Валерії Литвицький. Він підтвердив, що інфляція витрат домінує вже чи не десятиліття. Її питома вага сягає за 60 відсотків. Однак 2008 року сподівалися на баланс інфляції попиту і пропозиції. Насправді ж січнева статистика цього не підтвердила.

Щодо найближчих перспектив, то, на переконання радника голови НБУ, до середини квітня робити якісь прогнози не варто. Треба спочатку подивитися, який буде бюджет, баланс, чи буде між макрокорективами, які нині підвищені, і антиінфляційними заходами, кореляція. Варто врахувати й ситуацію на світових ринках нафти, газу, металу, зерна. Адже від того, як розвивається економіка США і Китаю, наскільки тиснутиме на вітчизняних товаровиробників дорожчання енергоносіїв, чи буде попит на український метал, а отже й приплив валюти в країну, багато що залежить. Саме з огляду на це й не слід стверджувати, що цьогорічна січнева інфляція у 2,9 відсотка в грудні сягне 30 відсотків. Було ж уже так, що на старті 1997-го вона трималася на позначці 2,2, а на фініші ледве перевищила 10 відсотків.

- Стосовно адміністративних чинників, зазначив Валерій Литвицький, - то я б уточнив, яких саме, і не переоцінював їхню роль. Якщо йдеться про квотування, ліцензування, то це реально. Якщо ж про контроль за собівартістю (особливо в приватному секторі), не уявляю, в який спосіб це можна зробити. Єдине, про що можу сказати напевне, то це про необхідність доопрацювання антиінфляційних заходів. В них має бути баланс адміністративних і ринкових впливів, а також міститися відповідь на питання, що буде зроблено для подолання інфляції пропозиції.

Щоправда, за певних умов (нормального врожаю і виваженої цінової політики в аграрному секторі, уповільнене зростання цін на енергоресурси, помірковане тарифне регулювання, зниження непродовольчих цін, пов’язане зі вступом у СОТ, контрольований імпорт при одночасній допомозі вітчизняному товаровиробнику та приплив зовнішніх запозичень, які не перевищуватимуть минулорічного рівня), з інфляцією можна буде впоратися.

До певної міри цьому може посприяти зміна способу ії обчислення. На переконання ректора Національної академії управління Сергія Єрохіна, українська методологія дискретного розрахунку інфляції з початку року вигідна для держави і обслуговування потокових бюджетних зобов’язань. Але вона не віддзеркалює економічних реалій. У світовій практиці використовують неперервний річний розрахунок. Якщо ним скористатися, то рівень інфляції виходить зовсім інший-20,04%.

- Це і є реальні цифри, - стверджує вчений. - Вони відображають справжній стан економічних процесів. Тож мій прогноз такий: якщо економіка працюватиме ефективно і в наступні одинадцять місяців інфляція не перевищуватиме 0,5 відсотка, на кінець року матимемо 9.Якщо ж щомісяця вона сягатиме хоча б одного відсотка, грудневий показник підніметься до 15.

Та навіть при значно нижчому рівні (при так званій помірній інфляції, яка нібито є «мастилом» структурної перебудови економіки), очікувати чогось доброго не варто. Сергій Єрохін уже 5% інфляцію вважає критичною, з якої починаються економічні негаразди.

- Хто в цьому винен? Споживач тут ні до чого, адже попит завжди був і є джерелом розвитку. Усьому виною – бездарно проведена аграрна реформа, внаслідок якої галузь не може забезпечити платоспроможний попит належною пропозицією. Інші складові- енергозатратність виробництва(75млрд. кубів газу проти 15мільярдів, які споживає втричі потужніша економіка Польщі), та бюджетне дотування Пенсійного фонду. Вихід із ситуації Сергій Єрохін бачить у бездефіцитному бюджеті та економії державних витрат

За даними прес-служби Міністерства економіки, міністерство за участю зацікавлених центральних органів виконавчої влади розробило і подало до Кабінету Міністрів проект плану антиінфляційних заходів, які спрямовані на :

- посилення ефективності грошово-кредитного тиску, сформованного надлишковим попитом;

- змпеншення тимчасових дисбалансів на продовольчих ринках, недопущення необґрунтованого підвищення цін на окремі соціально важливі товари;

- підвищення ефективності адміністрування цін (тарифів) на продукцію (послуги) суб’єктів природних монополій та послуги житлово-комунального господарства;

- розвиток фінансового та фондового ринків, підвищення ефективності процесів енергозбереження, дія яких сприятиме зменшенню інфляційного тиску у середньостроковій перспективі;

- а також з оптимізації державного регулювання цін.


3 . Антиiнфляцiйна полiтика держави, методи боротьби з інфляцією в Україні


3.1 Антиінфляційна політика уряду

інфляція сеньйораж гроші

Звичайно, повністю перемогти інфляцію не можна. Породжувана стимулюючою політикою держави, що підігрівається інфляційними очікуваннями населення інфляція — неминуча платня за підвищення темпів зростання економіки, зниження рівня безробіття. Антиінфляційна політика припускає контроль за рівнем цін, а в найгостріших випадках, особливо в ситуації гіперінфляції, — здійснення заходів, направлених на скорочення грошової маси в обігу.

При виборі варіанту антиінфляційної політики необхідно в першу чергу правильно виявити її джерела. Якщо ми маємо справу переважно з інфляцією попиту, основними напрямами антиінфляційної політики будуть:

1. Скорочення темпів зростання грошової маси за рахунок здійснення обмежувальної кредитно-грошової політики: підвищення ціни кредиту, скорочення випуску грошей і т.п..

2.Ні в якому разі не приймати емісійний спосіб покриття бюджетного дефіциту.

Якщо йдеться про інфляцію пропозиції, уряд здійснюватиме:

1. Пониження податкових ставок в цілях створення стимулів для розвитку виробництва;

2. Зниження ступеня монополізації економіки — здійснення активного антимонопольного регулювання;

3. Підвищення продуктивності чинників виробництва.

При здійсненні антиінфляційної політики важливо також брати до уваги ступінь інфляційних процесів і їх тривалість.

Якщо інфляція носить помірний характер, можливо, що держава не буде схильна вживати сильних антиінфляційних заходів. Швидше за все, антиінфляційна політика в такій ситуації носитиме адаптаційний характер: уряд поступово індексує економіку, прив'язуючи зростання цін до зростання заробітної платні.

Якщо уряд має справу з галопуючою інфляцією, а тим більше з гіперінфляцією, заходи антиінфляційної політики повинні бути більш радикальними. Як вдалий приклад здійснення таких радикальних заходів, коли була різко скорочена грошова маса в обігу, можна привести Польщу на початку 1990-х рр., коли завдяки жорсткій політиці уряду вдалося подолати інфляцію, що досягала, за різними оцінками, рівня 500— 550% в рік.

В Росії спроби швидко скоротити грошову масу в обігу привели до зростання неплатежів, падінню платоспроможного попиту, спаду у виробничій сфері. В 1998 р. уряд розробив нову стабілізаційну програму, направлену як на обмеження інфляційних тенденцій, так і на активізацію інвестиційного процесу у вітчизняній економіці.

При виборі антиінфляційної політики важливо брати до уваги конкретні економіко-політичні умови, особливості і традиції даної країни, пануючі психологічні установки, ступінь реалізованих соціальних перетворень.

У будь-якому випадку, яка б антиінфляційна політика не здійснювалася, необхідно пам'ятати, що боротьба з інфляцією вимагає пожертвувати регулюванням безробіття і в короткостроковому плані викликає спад у виробництві.

Якщо розглянуті процеси придбають затяжний характер, крім економічних проблем, виникає ще і небезпека соціальної напруженості. Щоб переламати інфляційні очікування, потрібне достатньо сильне підвищення безробіття, що може викликати активний протест населення.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3.Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4.Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5.Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби:

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1.Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

2.Державне регулювання цін.

3Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4.Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.


3.2 Методи антиiнфляцiйного оподаткування


Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий метод – це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Методи антиiнфляцiйного оподаткування.

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.

У разi, якщо податкова система країни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато країн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючої” податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP – це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Так, фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення – забезпечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарної i грошової мас, зниженнi існуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податкової системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.

Інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь, який умовно можно поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відтинку часу. Друга група заходів, які називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулась, то для ії подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічну політику, тобто політику дезінфляції. Вона ґрунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Державні мужі, знижуючи за допомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит, зменшують обсяг національного виробництва, що супроводжується зростанням безробіття. Згідно з кривою Філіпа для короткострокового періоду, зростання рівня безробіття знижує рівень інфляції.

У зв’язку з цим постає питання : яким обсягом річного реального ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень інфляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий проміжок. Існує кілька оцінок цього показника, але типова оцінка становить 5. Тобто для зниження інфляції на 1% необхідно пожертвувати 5% річного ВВП.

Коефіцієнт дезінфляційних утрат можна виразити через безробіття. Згідно з законом Оукена, зміна рівня безробіття на 1% змінює ВВП на 2%. Отже, зниження інфляції на 1% потребує збільшення циклічного безробіття приблизно на 2,5%. Цей коефіцієнт можна використати для того, щоб визначити, на яку величину має зрости безробіття задля зниження інфляції. Наприклад, для ії зниження на 4% потрібно пожертвувати 20% ВВП. Відповідно це потребуватиме збільшення циклічного безробіття на 10%.

Величина коефіцієнта дезінфляційних утрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведення антиінфляційної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно, слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів інфляції, віддаючи, наприклад, перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційних утрат свідчить про ефективність антиінфляційної політики і доцільність ії продовження.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту. Як відомо, немає легшого способу зруйнувати економіку країни, як наповнити обіг зайвими купюрами. Конструктивну антиінфляційну монетарну політику може проводити лише не залежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Центральний банк володіє такими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він може визначати темпи приросту грошей у національній економіці.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стримувала зростання імпорту. Всі перелічені заходи антиінфляційної стратегії стримують зростання загального рівня цін в країні у близькій і віддаленій перспективі.


Висновок


В курсовій роботі я розглянула суть, причини та соціально-економічні наслідки інфляції. Значну увагу приділила методам боротьби з інфляцією, провела аналіз інфляції в Україні за останні 4 роки, розкриті причини інфляції на сьогоднішній день.

Перший розділ моєї курсової роботи містить теоретичні аспект де глибоко досліджена теоретична суть інфляції, а саме види, причини, соціально-економічні наслідки інфляції. Тому можна зробити такий висновок.

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від

інфляції. Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін. Залежно від типу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За помірної інфляції ціни зростають повільно (не більш ніж 10% за рік). Населення заощаджує гроші, в економіці не спостерігається спотворень. За галопуючої інфляції ціни зростають швидко - 20,50,100 і більше відсотків за рік. За таких умов гроші втрачають свою вартість, ринки капіталів звужуються, внутрішні інвестиції скорочуються. Гіперінфляція настає, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, а то й мільйони відсотків за рік. Вона викликає хаос в економіці і виникає здебільшого в роки воєн, революцій, формування нових держав чи політичних режимів.

Економісти поділяють інфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від ії згубних впливів. Непербачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансована – це інфляція в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Інфляцію,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: